Биография и вклад в криминалистику
Сын уважаемого врача, статистика и вице-президента Антропологического общества Парижа доктора Луи Адольфа Бертильона, а также внук естествоиспытателя и математика Ахилла Гийара.
Бертильон в школе не блистал, однако сумел сделать многое для развития криминалистики. Он создал систему словесного портрета, описания внешности преступника, которая используется и на сегодняшний день. Он создал так называемый бертильонаж. Это система, которая имела большое значение в расследовании преступлений, когда еще не было дактилоскопии, когда еще криминалисты не имели возможности искать преступников по пальцевам следам.
Работал писарем Первого бюро полицейской префектуры Парижа. Его задачей было заполнение карточек описания личности преступников. В них то и дело повторялось: «высокого», «низкого», «среднего» роста, «лицо обычное», «никаких особых примет». Все эти описания подходили к тысячам людей. Поскольку он видел бессмысленность и бесполезность своей работы, а вырос он в семье, где с детства слышал имена Чарльза Дарвина, Луи Пастера и других учёных, спрашивал себя: почему напрасно тратятся время, деньги и усилия людей на такое абсолютно ненадёжное и неэффективное установление тождества преступников? Почему бы не использовать для этого возможности антропометрии?
Весь процесс создания антропометрического метода занял у него месяцы, под удивление и насмешки других писарей, когда он взялся сравнивать фотографии преступников, форму ушей и носов, с разрешения начальства взялся подробно обмерять арестованных, что вызвало лишь смех его коллег. Измеряя рост, длину и объём головы, длину рук, пальцев, стоп, он убедился, что размеры отдельных частей разных лиц могут совпадать, но размеры четырёх, пяти частей тела одновремённо не бывают одинаковыми.
|
|
|
Это и было основой метода. Теперь надо было решить вопрос с систематизацией картотеки. В своих докладах, подаваемых руководству, Бертильон говорил, что надо разделить, например, 90000 различных карточек так, что любую из них можно будет легко найти. Если на первом месте в картотеке обозначена длина головы и эти данные подразделены на большие, средние и мелкие, то в каждой группе будет по 30000 карточек. Если на втором месте в картотеке обозначена ширина головы, то согласно того же метода, будет уже девять групп по 10000 карточек. При учёте одиннадцати данных в картотечном ящике окажется от трёх до двенадцати карточек.
Руководство не поддержало Бертильона с его идеей. Лишь благодаря ходатайствам его отца, человека известного и уважаемого, ему разрешено было заниматься замерами арестованных и вести картотеку. Дали ему в помощь двух писарей, плохо понимающих смысл работы, пытающихся уклониться от мрачной и упорной педантичности, с которой Бертильон контролировал их.
|
|
|
Первый результат пришёл почти через четыре года со времени появления идеи. И всего за несколько дней до конца испытательного срока, установленного Бертильону его руководством. 20 февраля 1883 года он делал замеры заключённого, который назвался Дюпоном. По своей системе нашёл карточку с аналогичными размерами, которая принадлежала человеку с фамилией Мартин, арестовывавшемуся несколько месяцев назад. 21 февраля парижские газеты опубликовали первые статьи по делу Дюпона (Мартина) и сообщения о новой системе идентификации Бертильона.
В течение следующих трёх месяцев Бертильон идентифицировал ещё 6, в августе и сентябре — 15 и до конца года — 26 заключённых, при идентификации которых старые методы отказали. К тому времени число карточек регистратуры достигло 7336. Ни разу размеры регистрируемых не повторились. За 1884 год он идентифицировал 300 человек.
Метод стал реально работать, его взяли на вооружение во многих странах. Бертильон первым в мире ввёл научные методы работы в криминалистику. Именно он является изобретателем и создателем картотечных систем регистрации людей по каким-либо физиологическим их признакам с целью и возможностью использования этих картотек для опознания, для установления личности. И во многом, пожалуй, именно успехи изобретённого им антропометрического метода подталкивали первых энтузиастов-исследователей дактилоскопии к созданию системы такой регистрации, которая позволяла бы только при наличии лишь отпечатков пальцев рук находить в больших массивах дактилоскопических карт ту, единственную, которая являлась бы «родной» для дактилокарты, являющейся «запросной». Дактилоскопия, с системой регистрации гораздо более надёжной, и положила конец антропометрическому методу.
|
|
|
Бертильон в свое время предложил особую систему фотографирования- сигналитическую съемку. Как раз в это время появилась фотография. Данные фотографии вел как дополнительные данные к описанию внешности. Съемка была в фас, в профиль и в три четверти оборота. Он использовал специальный стул, в котором середина была выпуклой полоской, чтобы сидевший на ней человек не смог двигаться и чтобы голову можно было держать на одном уровне.
7. Сучасний стан розвитку криміналістики в Україні характеризується формуванням загальної теорії криміналістики, розробкою і впровадженням сучасних науково-технічних засобів і інформаційних технологій в практику боротьби зі злочинністю, удосконаленням прийомів криміналістичної тактики, запропонуванням методик розслідування нових видів злочинів. Розвиток криміналістики пов’язаний з формуванням певних наукових шкіл криміналістів. Інтенсивно розвиваються всі розділи криміналістики, виникають нові напрями, теорії та вчення.
|
|
|
Важливим свідченням високого рівня розвитку криміналістики в Україні є підготовка і видання підручників. У 1973 р. видано підручник «Радянська криміналістика. Криміналістична техніка і слідча тактика» за редакцією В. П. Колмакова, написаний українськими вченими-криміналістами. У 1988 р. вийшов друком підручник «Радянська криміналістика. Методика розслідування окремих видів злочинів» за редакцією В. К. Лисиченка.
За часів незалежності України перший підручник для юридичних вищих навчальних закладів і юридичних факультетів був підготовлений у 1998 р. колективом викладачів кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого «Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів» за редакцією В. Ю. Шепітька. У 2001 р. цим самим колективом авторів здійснюється видання повного курсу криміналістики.
На сучасному етапі наукові дослідження з криміналістики проводяться на кафедрах криміналістики вищих юридичних навчальних закладів, у науково-дослідних установах України (Інституті вивчення проблем злочинності Академії правових наук України (з 1995 р.); Науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України (з 1997 р.); Міжвідомчому науково-дослідному центрі з проблем боротьби з організованою злочинністю при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України (з 1995 р.); Харківському центрі вивчення організованої злочинності (з 1998 р.), а також у науково-дослідних експертних установах (науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України; Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України та підпорядкованих йому науково-дослідних експертно-криміналістичних центрах на місцях).
На сьогодні в Україні працюють відомі криміналісти, професори: Ю. П. Аленін, В. П. Бахін, Т. В. Варфоломеєва (член-кореспондент АПрНУ); А. Ф. Волобуєв, В. Г. Гончаренко (академік АПрНУ), В. А. Журавель, А. В. Іщенко, О. А. Кириченко, Н. І. Клименко, В. О. Коновалова (академік АПрНУ), В. С. Кузьмічов, В. К. Лисиченко, В. Г. Лукашевич, Г. А. Матусовський, І. В. Постіка, М. В. Салтєвський, М. Я. Сегай (академік АПрНУ), В. Ю. Шепітько (член-кореспондент АПрНУ).
Лише за останні роки в Україні захищено ряд докторських дисертацій: В. Г. Лукашевич «Основи теорії професійного спілкування слідчого» (1993); Н. І. Клименко «Криміналістичні знання: природа, структура, оптимізація використання» (1993); Т. В. Варфоломеєва «Організаційні, процесуальні та криміналістичні проблеми захисту адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного» (1994); В. Ю. Шепітько «Теоретичні проблеми систематизації тактичних прийомів в криміналістиці» (1996); В. С. Кузьмічов «Слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми і засоби здійснення» (1996); О. А. Кириченко «Основи криміналістичної мікрології» (1996); Ю. П. Аленін «Теоретичні та практичні основи розкриття і розслідування осередків злочинів» (1997); В. А. Журавель «Теорія та методологія криміналістичного прогнозування» (2000).
Виникнення, розвиток і впровадження криміналістичних знань в Україні безпосередньо пов'язані з науковою та практичною діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України, кафедр криміналістики Київського, Одеського університетів, Харківського юридичного інституту, а також діяльністю експертно-криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ (МВС) України. Вчені, які працювали й очолювали ці заклади (у Києві — С. Тихенко, у Харкові — М. Гроздинський та В. Колмаков), підготували сузір'я молодих криміналістів, які становлять наукову школу українських криміналістів. Це В. Коновалова, А. Колесниченко, В. Лисиченко, М. Салтевський, Г. Матусовський, М. Сегай, В. Гончаренко. Нині в системі Міністерства юстиції України функціонують три інститути судових експертиз, одна криміналістична лабораторія і близько десяти філій, де виконують переважно такі експертизи:
• криміналістичні — почеркознавча, авторознавча, судово-тра-сологічна, балістична, ідентифікація особи за ознаками зовнішності, фототехнічна, техніко-криміналістичне дослідження документів, експертиза холодної зброї;
• планово-економічні;
• товарознавчі;
• технічні — пожежно- та автотехнічні, будівельні;
• технологічні;
• матеріалів, речовин, виробів, зокрема наркотичних речовин, металів і сплавів, фарб і лаків, пально-мастильних матеріалів, волокон, скла та кераміки, пластмас і полімерів;
• фармацевтичні та фармакологічні;
• харчових продуктів;
• ґрунтознавчі й судово-біологічні об'єктів рослинного й синтетичного походження — листя, стебел, кори, пилку, насіння; тваринного походження — пір'я, шерсті, луски; продуктів переробки рослин і тварин — хутра, шкіри, тканин; продуктів життєдіяльності — меду, смоли. Кров, екскременти, кісткові залишки та інші об'єкти тваринного походження також є об'єктами судово-біологічної експертизи.
Останнім часом в теорії криміналістики та слідчої практики з'явились нові види судових експертиз — судово-акустична (фоноскопіч-на, фонетична, електроакустична), одорологічна, експертиза комп'ютерної техніки та програмних засобів. Останні ще перебувають на стадії становлення та процесуальної регламентації.
До МВС України входить мережа експертних криміналістичних підрозділів. У кожному обласному й міському управлінні МВС України функціонує науково-дослідний експертно-криміналістичний центр, а в МВС України — Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр.
До основних завдань експертно-криміналістичних підрозділів належать:
• техніко-криміналістичне обслуговування органів дізнання та слідства криміналістичною технікою і подання практичної допомоги у її застосуванні для збирання джерел доказів;
• попереднє дослідження речових джерел інформації для органів дізнання;
• судові експертизи;
• виявлення причетних до вчиненого злочину осіб за допомогою криміналістичних обліків.
Експертно-криміналістичні підрозділи МВС України виконують майже всі види криміналістичних експертиз, а також інші їх класи, що характерні для інститутів експертизи Міністерства юстиції України.Співробітники криміналістичних підрозділів МВС України можуть бути експертами в суді чи фахівцями під час виконання слідчих дій.
Експертні криміналістичні підрозділи є у Службі безпеки України та у військових округах Міністерства оборони України. Ці лабораторії виконують в основному попередні дослідження під час дізнання та попереднього слідства, а також окремі нескладні криміналістичні експертизи. Переважну більшість судових експертиз за постановами органів дізнання та попереднього слідства виконують експертні установи Міністерства юстиції України — науково-дослідні інститути судових експертиз (НДІСЕ), їх філії, науково-дослідні лабораторії судових експертиз (НДЛСЕ), криміналістичні підрозділи системи МВС України.
Київський науково-дослідний інститут судових експертиз. Керівниками й організаторами Київського кабінету судових експертиз до 1917 p., а потім і КНДІСЕ були відомі вчені С. Потапов, В. Фаворсь-кий, Ю. Сапожников, Б. Вахліс, В. Лисиченко, А. Сапун, І. Кононен-ко, В. Стринжа, які доклали багато зусиль для створення матеріально-технічної бази інституту, розвитку та вдосконалення його структури. В інституті функціонує дев'ять лабораторій і львівська філія.
Лабораторія судово-почеркознавчих досліджень є однією з провідних в Україні. Значний внесок у роботу лабораторії зробили досвідчені експерти-почеркознавці С. Цепенюк, Б. Липовський, 3. Меленев-ська. Ця лабораторія відома дослідженнями з визначення стійкості ознак почерків залежно від часу та частоти, з якою вони зустрічаються; підписів і текстів з обмеженим графічним матеріалом.
Лабораторія технічних досліджень документів, трасології та балістики. У цій лабораторії розроблено і впроваджено нові методи дослідження барвників (Е. Брайчевська), друкованих форм (С. Павленко), електронно-графічний метод для дослідження матеріалу паперу (Б. Киричинський), метод радіографії із застосуванням радіоактивних ізотопів (В. Лисиченко), метод реплік для отримання забарвлених прозорих копій слідів на кулях. Розробка проблем комплексного дослідження та ситуаційного аналізу в судовій експертизі пов'язана з плідною діяльністю В. Бергера та Г. Прохорова-Лукіна.
Лабораторія фізико-хімічних та біологічних досліджень розроблює і впроваджує точні фізико-хімічні методики дослідження матеріалів і речовин, лакофарбових покриттів. Фундаментальні досягнення лабораторії узагальнені в монографічних дослідженнях Б. Гор-дона "Спектральний емісійний аналіз", колективу авторів на чолі з М. Зюськіним "Фотографічні та фізичні методи дослідження речових доказів". Фармацевтичні препарати, наркотична сировина, рослинні волокна, шерсть тварин та вироби з неї є об'єктами сучасних фізико-хімічних і біологічних методик дослідження.
Лабораторія судово-автотехнічних досліджень застосовує нові аналітичні методики розв'язання ситуаційних завдань, що виникають на місцях дорожньо-транспортних пригод, розроблює основи транспортної трасології, проектує програми для автоматизації методик автотехнічної експертизи.
Фоноскопічна лабораторія виникла на базі лазерної, яка розробляла перспективні напрямки використання лазерної техніки у криміналістичній експертизі. Останнім часом лабораторія виконує ідентифікаційні і діагностичні фоноскопічні експертизи. Тут удосконалюють сучасні методики й технічні комплекси дослідження звукових сигналів на магнітних носіях.
Лабораторія пожежно-технічних досліджень перебуває на стадії становлення. Вона займається розробкою методів і технічних засобів дослідження слідів пожеж, речових джерел, що вилучаються на місці пожежі, а також слідів пально-мастильних матеріалів і вибухонебезпечних речовин.
Лабораторія будівельних та товарознавчих досліджень, що організована останнім часом для виконання товарознавчих і будівельно-технічних експертиз, розробляє методики дослідження нових експертиз.
Лабораторія судово-економічних досліджень виконує судово-бухгалтерські експертизи, розробляє нові методики виявлення ознак злочинів у діяльності банків, комерційних структур, державних і приватних підприємств; здійснює економічні експертизи; розробляє автоматизовані робочі місця (комплекси) для виконання судово-бухгалтерських експертиз.
Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. М. Бо-каріуса. У 1912 р. М. Бокаріус організував кабінет науково-судової експертизи у Харкові. У 1923 р. кабінет відновив роботу після перерви. На той час він складався з відділів фізичних і хімічних, судово-медичних, макро- та мікроскопічних досліджень, ідентифікації осіб. У жовтні 1925 р. уряд України перетворив кабінет науково-судової експертизи на Харківський інститут науково-судової експертизи, директором якого призначив М. Бокаріуса. До інституту входили такі відділи: ідентифікації, фотографічних, фізичних, хімічних та біологічних досліджень.
Нині Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. М. Бокаріуса — один із провідних науково-дослідних експертних закладів, відомий далеко за межами України. У структурі інституту функціонує вісім лабораторій, відділ теорії судової експертизи і три відділення — Донецьке, Дніпропетровське та Кримське в Сімферополі.
Одеська науково-дослідна лабораторія судових експертиз (нині — Одеський науково-дослідний інститут наукової експертизи) була створена в 1914 р. як кабінет науково-судової експертизи при прокуророві судової палати за типом Київського та Харківського кабінетів. Відомостей про його діяльність у дорадянський період дуже мало, але можна вважати, що кабінет подавав практичну допомогуорганам розслідування і здійснював фізико-хімічні, біологічні, фотографічні і почеркознавчі дослідження.
Активна діяльність кабінету відновилась у радянський час, коли його було перетворено на кабінет науково-судової експертизи, підпорядкований НКЮ України, а його керівником Одеський губревком призначив професора М. Макаренка. У 1925 р. кабінет було перетворено на Інститут науково-судової експертизи, де функціонувало чотири відділи: ідентифікації, хімічних, біологічних і фотографічних досліджень.
В інституті працювали відомі в галузі вчені судової медицини та юристи Д. Хмиров, М. Матвєєв, В. Малицький, О. Озецький, які зробили великий внесок у становлення судової експертизи та криміналістики, зокрема у сфері балістики (М. Матвєєв), методики розслідування (М. Макаренко), дослідження крові в ультрафіолетових променях (Д. Хмиров).
До теми 2
1. Загалом методологія науки — це вчення про принципи побудови, форми та способи наукового пізнання. Методологічною основою криміналістики є теорія пізнання.
Методологія криміналістики передбачає діалектичний підхід, використання принципів та категорій діалектичної логіки. Важливу роль в криміналістичній науці та практичній діяльності у боротьбі зі злочинністю відіграють філософські положення про єдність теорії і практики, взаємозв’язок і зумовленість, здатність матерії до відображення, вивчення явищ у розвитку, відповідність й інваріантність, суперечності та ін. Ці загальні філософські положення конкретизуються за допомогою таких категорій, як форма та зміст, сутність і явище, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, причина та наслідок, система, структура і елемент, конкретне та абстрактне, загальне та окреме тощо.
Методологія — це не тільки логіка пізнання, а й сукупність певних методів практичної діяльності. Практика забезпечує надійність метода науки. Метод (від грецьк. meqodoz — шлях, дослідження, теорія, вчення) — спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання. Однак метод слід розуміти не тільки як спосіб досягнення мети, а й як упорядковану діяльність.
Процес пізнання істини в розслідуванні та судовому розгляді підпорядкований загальним закономірностям з урахуванням певних особливостей. Розкриття та розслідування злочинів являє собою окремий випадок пізнання об’єктивної дійсності. Розслідування злочинів та розгляд кримінальних справ у суді має ретроспективний характер. Слідчий або суд вивчають подію злочину за допомогою відображень, залишених на місці події, речових доказів, показань свідків, висновків судових експертиз. Слідчий (суддя) не може безпосередньо сприймати подію злочину, він сприймає вже результат події. Відображення злочину в матеріальних або ідеальних слідах характеризується тим чи іншим ступенем повноти або фрагментарності.
Процес пізнання при розслідуванні злочинів відбувається в установленій законом процесуальній формі, з дотриманням процедури збирання доказів, конструюванням версій, використанням засобів доказування за кримінальною справою. Встановлення істини під час розслідування чи судового розгляду обмежено часом, встановленими законодавством строками.
Особливості криміналістики зумовили на самих ранніх етапах її розвитку використання формально-логічних методів пізнання (аналізу і синтезу, індукції та дедукції, конкретизації й абстрагування, аналогії, версії тощо). Використання цих методів забезпечує правильність мислення за формою, отримання нових знань за сутністю.
Аналіз — це метод наукового дослідження шляхом розгляду окремих сторін, властивостей, складових частин чого-небудь. Тобто це процес розчленування цілого на частини. Він є необхідним етапом пізнання, який нерозривно пов’язаний із синтезом, і є однією з основних операцій, із яких формується реальний процес мислення. Аналіз є важливим методом пізнання під час розслідування злочинів, у процесі експертних досліджень. Так, низка тактичних прийомів нонвербальних слідчих дій заснована на аналізі.
Синтез — процес практичного або уявного возз’єднання цілого з частин або з’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле.
Індукція — спосіб міркування від окремих фактів, положень до загальних висновків. Це рух знання від одиничних тверджень до загальних положень. Індукція тісно пов’язана з дедукцією. Логіка розглядає індукцію як вид умовиводу, розрізняючи повну і неповну індукцію. У криміналістиці має важливе значення при висуванні версій, пізнанні подій минулого.
Дедукція — спосіб міркування, при якому нове положення виводиться суто логічним шляхом від загальних положень до окремих висновків. Це рух знання від більш загального до менш загального, окремого, виведення наслідків із припущень. Дедукція є також умовиводом. Вона являє собою метод, що використовується у слідчому мисленні в процесі пізнання істини.
Аналогія — подібність у чомусь між явищами, предметами, поняттями. Являє собою умовивід від окремого до окремого або від загального до загального. Аналогія — це спосіб пізнання, який лежить в основі метода моделювання та теорії подібності. У криміналістиці використовується в декількох напрямах. Наприклад, висування версій за аналогією, використання типових ситуацій, типових слідчих дій, систем тактичних прийомів, таблиць Відонова тощо.
Абстрагування — прийом пізнання (метод), при якому відкидається все несуттєве. Абстракція — це одна з основних операцій мислення, яка полягає в тому, що суб’єкт, відкриваючи певні (суттєві) ознаки досліджуваного об’єкта, не бере до уваги інші — несуттєві. Абстракція є уявним відвертанням уваги, усуненням від тих чи інших сторін, властивостей або зв’язків предметів чи явищ для вирізнення їх суттєвих ознак.
2. Вчення про методи криміналістики — суттєвий елемент її методологічних основ, розділ загальної теорії криміналістичної науки. Методи криміналістики можуть бути класифіковані за різними підставами. Найбільш визнаною є класифікація методів криміналістики за трьома рівнями:
1) методи діалектичної та формальної логіки;
2) загальнонаукові методи;
3) спеціальні методи криміналістики.
Загальнонаукові методи застосовуються в усіх або більшості наук. До таких методів можуть бути віднесені спостереження, опис, порівняння, вимірювання, експеримент, моделювання та математичні методи.
Спостереження — метод дослідження, який полягає в навмисному, систематичному і цілеспрямованому сприйнятті об’єктів, явищ із метою вивчення їх специфічних змін у певних умовах і відшукуванні смислу цих явищ. У криміналістиці спостереження використовується як безпосереднє, так і опосередковане.
Опис — метод дослідження, який полягає в зазначенні ознак об’єкта. Це може бути усне або письмове перелічення кількісних чи якісних ознак, властивостей в певній послідовності. Опис є засобом фіксації інформації і використовується при складанні протоколів слідчих дій, експертних висновків, словесного портрета тощо.
Експеримент — метод дослідження, який передбачає проведення дослідів для відтворення явищ в штучно створених аналогічних умовах. Головне в експерименті — це серія дослідів у різних варіантах. Може мати на меті підтвердження або спростування гіпотези, встановлення природи явища та ін.
Порівняння — метод, який заснований на зіставленні властивостей або ознак кількох об’єктів. Об’єкти порівняння повинні бути порівнюваними. У криміналістиці порівнюються фактичні дані, уявлення, предмети, люди, тварини. Порівняння має на меті виявлення того загального, що є в об’єктів.
Вимірювання — метод, який передбачає порівняння досліджуваної величини з однорідною величиною, що прийнята за одиницю виміру. Використовується під час проведення слідчих дій, у експертній практиці, при попередженні злочинності. Об’єктами вимірювання можуть бути відстані, розміри, вага, температура, об’єм та ін.
Моделювання — метод, який полягає у побудові моделей будь-яких явищ, об’єкта для детального вивчення. Моделі бувають ідеальні та матеріальні. Моделі — це спеціально створені аналоги. До моделювання звертаються, коли вивчення безпосередньо самого об’єкта неможливе чи недоцільне.
Інколи окремо виділяють математичні методи (методи математичної статистики, теорії ймовірності, геометричного та графічного аналізу, вимірювання та рахування), які мають важливе значення в криміналістиці. У криміналістиці з математикою пов’язане використання обчислювальної техніки, також значну роль відіграє математика в криміналістичній техніці, особливо це стосується методів роботи з речовими доказами, зі слідами злочину.
Спеціальні методи криміналістики використовуються для вирішення її завдань. До спеціальних методів перш за все належать техніко-криміналістичні методи стосовно певних галузей криміналістичної техніки. Так, вирізняють методи судової фотографії (посилення кольорових контрастів, кольоророзрізнення, мікро- або макрозйомка, сигналітична зйомка, панорамний метод тощо); методи судової балістики (розгортання кулі чи гільзи, метод визначення місця пострілу, встановлення моделі вогнепальної зброї за гільзою та ін.); методи дослідження документів (огляд в косопадаючому світлі, запилення поверхні порошками, метод фотографічного виключення) тощо. Спеціальними методами є також ідентифікаційні методи (наприклад, встановлення цілого за частинами).
До спеціальних методів (власне криміналістичних) інколи відносять криміналістичне версирування, криміналістичне планування, криміналістичний аналіз ситуації, криміналістичне експериментування.
Джерелом формування криміналістичних методів є природничі й технічні науки, а також слідча, судова та експертна практика. Так, в криміналістиці широко застосовуються фізичні методи (спектральний аналіз, дослiдження в невидимих променях спектру, застосування радіоактивних ізотопів), а також хімічні, біологічні, ґрунтознавчі та ін. Наприклад, в експертній практиці використовується такий метод, як рентгеноспектральний аналіз, сутність якого полягає в тому, що, проходячи крізь речовину, рентгенівське випромінювання поглинається і приводить атоми речовини в збуджений стан. Повернення до вихідного стану супроводжується спектральним рентгенівським випромінюванням. За наявністю спектральних ліній можна визначити якісний, а за їх інтенсивністю — кількісний склад речовини. При проведенні різних експертиз використовується емісійний спектральний аналіз. За допомогою джерела іонізації речовина проби переводиться в стан пари і збуджується спектр випромінювання цих парів. Проходячи далі крізь вхідну щілину спеціального приладу — спектрографа, випромінювання за допомогою призми або дифракційної решітки поділяється на окремі спектральні лінії, які потім реєструються на фотоплівці або за допомогою детектора. Цей метод заснований на встановленні наявності або відсутності в отриманому спектрі аналітичних ліній, які пропорційні концентраціям елементів у пробі. Широко використовується для дослідження вибухових речовин, металів і сплавів, нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів, лаків і фарб.
Спеціальні методи криміналістики можуть бути розподілені на:
1) методи науки криміналістики;
2) методи практичної діяльності (які безпосередньо використовуються оперативно-розшуковими працівниками, слідчими, прокурорами, суддями).
Методи криміналістики застосовуються завжди комплексно.
3. У криміналістиці поряд з окремими (спеціальними) методами ефективно застосовують загальнонаукові методи пізнання — спостереження, вимірювання, опис, порівняння, експеримент, моделювання, ідентифікацію, математичні та ін.
У кожній галузі науки використання загальнонаукових методів має певну специфіку, що зумовлюється об'єктом, завданнями та конкретними умовами дослідження. Це стосується й криміналістики. Наприклад, застосування експериментального методу у криміна-
лістиці та хімії різниться не тільки обсягом і завданнями дослідження, а й умовами. Встановлений законом правовий режим слідчого експерименту істотно відрізняється від експериментального методу, який використовують у будь-якій іншій сфері наукової та практичної діяльності.
Спостереження як систематичне цілеспрямоване безпосереднє сприйняття предмета чи явища широко застосовують у криміналістиці як з науковою, так і з практичною метою: для вивчення та узагальнення правозастосовчої практики, в експертних дослідженнях, під час виконання слідчих та оперативно-розшукових дій тощо. Спостереження можна здійснювати двома способами: візуально та за допомогою технічних засобів (мікроскопів чи інших оптичних приладів, електронної техніки, електронно-оптичних перетворювачів, рентгенівських установок, засобів ультразвукового зондування, лазерної техніки та ін.). У сучасних наукових дослідженнях у галузі криміналістики, а також у слідчій, експертній та оперативно-розшуковій діяльності спостереження здійснюють переважно із застосуванням технічних засобів. Для підвищення ефективності цього загальнонау-кового методу необхідно дотримуватися певних умов: чітко визначати мету й завдання спостереження, максимально концентрувати та підтримувати на певному рівні увагу спостерігача, своєчасно усувати фактори, що відволікають увагу.
Вимірювання є необхідним методом пізнання різних просторових і часових величин. Простір і час — форми існування матерії, тому пізнання матерії, вивчення закономірностей природи, суспільства та мислення неможливі без їх кількісних та якісних характеристик. І в наукових дослідженнях, і у практичній діяльності, пов'язаній з вивченням слідів злочинів, неможливо обійтися без вимірювання лінійних і кутових величин, об'єму, концентрації, температури, опору матеріалів, аналізу оптичних властивостей, а також без визначення різних часових показників: тривалості того чи іншого явища, швидкості руху, часу вчинення злочину, давності утворення слідів. Для розвитку та успішного застосування цього методу велике значення має вдосконалення вимірювальної техніки. Точність визначення просторових і часових величин у криміналістиці (під час допиту, огляду, експертних досліджень) — одна з важливих умов встановлення істини у справі.
У криміналістиці, як і в інших науках, фіксація за допомогою опису кількісних і якісних показників предметів і явищ, що вивчаються, є необхідною умовою пізнання їх сутності. Без цього теоретичне
пізнання неможливе. Як метод пізнання опис має бути системним, як і підхід до вивчення реальної дійсності. В описі відображається взаємозв'язок предметів і явищ дійсності. Саме тому важливою є роль різних криміналістичних класифікацій, наприклад ознак зовнішності людини, слідів рук, ніг, транспортних засобів, вогнепальної зброї, гільз, куль, ознак почерку, письмової мови тощо. У процесі розвитку науки вдосконалюють існуючі класифікації, створюють нові, і це сприяє підвищенню ефективності боротьби зі злочинністю.
Існують різні форми та способи опису. Він може бути усним і фіксованим. Останній здійснюється не тільки за допомогою письма (як опис криміналістичних об'єктів у процесуальних актах, картотеках, каталогах), а й із застосуванням технічних засобів (звукозаписувальної апаратури, оптики, поліграфії, вимірювальної техніки). Форми та способи опису, які застосовують у практичній діяльності з розслідування злочинів, мають певну специфіку, що зумовлено передбаченою законом процесуальною формою фіксації результатів пізнання об'єктивної істини у справі. Процесуальна форма фіксації доказів — одна з гарантій запобігання їх фальсифікації.
Порівняння широко застосовують у криміналістичній ідентифікації. Предмети й явища, які суттєво різняться, як і їх характерні ознаки, легко диференціювати візуально. Завдання ідентифікації об'єктів високого ступеня подібності розв'язують за допомогою різних науково-технічних засобів.
Використання оптичних приладів, спеціальних порівняльних мікроскопів, фотографічних, хроматографічних, електронно-оптичних, спектрофотометричних та інших способів виявлення й підсилення контрасту значно підвищує ефективність застосування методу порівняння.
Необхідними умовами застосування порівняння у криміналістичній експертизі є такі:
• порівняння однойменних об'єктів (наприклад, слідів одного й того ж знаряддя злому — зубила, сокири; однієї й тієї ж ділянки досліджуваної поверхні);
• однакове просторове розташування порівнюваних об'єктів;
• однакове освітлення об'єктів;
• однаковий масштаб збільшення.
Прийоми порівняння можуть бути різними: зіставлення (візуальне чи за допомогою приладів), суміщення та накладення (фотоаплі-кація у фотопортретній експертизі).
Експеримент також широко застосовують у криміналістиці. У кримінальному судочинстві він називається слідчим експериментом. Незважаючи на те що науковий і слідчий експерименти істотно різняться, основні, суттєві їх ознаки однакові: експеримент необхідно здійснювати в певних, наперед створених умовах, достовірність його результатів забезпечується їх сталістю за неодноразового повторення з певною послідовністю варіацій. Експериментальний метод широко застосовують під час здійснення експертиз (так званий експертний експеримент). Експериментальний метод застосовують також слідчі з метою отримання порівняльних зразків для ідентифікаційних досліджень. Достовірність експерименту забезпечується його ретельною підготовкою, створенням відповідних умов для здійснення.
Суть методу моделювання полягає в заміні реального об'єкта пізнання моделлю, яку досліджують, а одержані результати інтерпретують (переносять) на реальний об'єкт вивчення. Моделювання застосовують також з метою вивчення властивостей і ознак об'єктів за їх моделями-зліпками, фотозображеннями, сигнало- та відеограмами. Механізм події злочину найчастіше відпрацьовують на уявній моделі, побудованій на матеріальних та ідеальних відображеннях у матеріальному середовищі. Моделі, які використовують у процесі пізнання, можуть бути матеріальними (предметними), наприклад гіпсова копія сліду взуття, план місця події, макет будівлі; логічними (ідеальними) — слідча версія; структурними, що відображають внутрішню будову (структуру) об'єкта; функціональними (динамічними), які копіюють оригінал, що перебуває в динаміці, наприклад слідча версія, модель певного технологічного процесу.
У криміналістиці широко застосовують усі види моделей, але в розкритті злочинів, плануванні розслідування та оперативно-роз-шуковій діяльності найважливішу роль відіграють логічне моделювання (гіпотетичне пізнання), слідча й оперативно-розшукова версії (моделі).
Метод ідентифікації (ототожнення) обгрунтовано зараховують до загальнонаукових. Цей метод базується на вченні про діалектичну тотожність і застосовується в усіх сферах наукового знання, коли необхідно вирішити питання, чи є предмет або явище тим, з яким порівнюється, або визначити їх належність до певної класифікаційної групи. У природничих і технічних науках метод ідентифікації найчастіше застосовують для визначення групової належності предметів і явищ. Завдання встановлення тотожності конкретного, індивідуально визначеного об'єкта постає дуже рідко (за винятком таких сфер, як мистецтвознавство й література, де іноді необхідно встановити автора мистецького твору чи його оригінальність). У криміналістиці індивідуальна ідентифікація має переважне значення, бо питання про тотожність вирішується здебільшого щодо конкретних речових доказів, виконавців і авторів документів, конкретних об'єктів, що залишили сліди на місці події. З метою підвищення ефективності розв'язання експертних ідентифікаційних завдань у криміналістиці розроблено теорію криміналістичної ідентифікації, створено нові наукові методи для розв'язання ідентифікаційних завдань у трасології, судовій балістиці, почеркознавстві, техніко-криміналістичному дослідженні документів, ідентифікації людини за ознаками зовнішності.
До загальнонаукових належать також математичні методи. Най-інтенсивніше їх почали застосовувати останні два-три десятиріччя. Практика ідентифікаційних експертиз потребувала від криміналістів пошуку об'єктивних критеріїв оцінювання ідентифікаційних ознак для забезпечення надійності та достовірності експертних висновків. З цією метою почали використовувати математичну статистику й теорію ймовірності. Математика дала змогу впровадити у криміналістичну, автотехнічну та інші види експертиз сучасні комп'ютери, створила умови для розвитку криміналістичного прогнозування, створення моделей типових слідчих ситуацій і оптимального розв'язання практичних завдань розкриття злочинів.
Загальнонаукові методи пізнання тісно взаємопов'язані. Наприклад, порівняння неможливе без спостереження й опису, а систематизація та класифікація — без порівняння; спостереження та порівняння завжди супроводжують один одного, а метод вимірювання пов'язаний з математичними методами.
4. Спеціальні, або окремі, методи, які застосовують у криміналістиці, поділяються на дві групи: власне криміналістичні та методи інших (природничих і технічних) наук, які використовують здебільшого у криміналістичній експертизі.
Власне криміналістичні методи створені та обгрунтовані теорією криміналістики або запозичені та перетворені нею спеціально для дослідження криміналістичних об'єктів. До цих методів належать судово-фотографічні, трасологічні, судово-балістичні та ін. Наприклад, у судовій фотографії розроблено методи сигналетичної (упізна-вальної), вимірювальної, панорамної, стерео- та мікроскопічної, великомасштабної фотозйомки, а також методи фотографічного підсилювання кольорових контрастів, виявлення текстів, які неможливо прочитати, та ін.
Розроблено різні методи слідокопіювання у трасології. Широко застосовують методи дактилоскопічної ідентифікації, мікроскопічного та профілографічного дослідження мікрорельєфу різних слідів (знарядь злому й інструментів, на кулях, гільзах та ін.). У судовій балістиці широко застосовують методи виявлення та фіксації слідів пострілу, ідентифікації зброї за слідами на кулях і гільзах, визначення дистанції пострілу, послідовності виконання пострілів та інші методи судово-балістичної експертизи. У криміналістиці застосовують також різноманітні ефективні методи техніко-криміналістичного дослідження документів, почеркознавчої експертизи, фотопортретної ідентифікації та кримінальної реєстрації.
Поряд з методами й засобами криміналістичної техніки у криміналістиці широко застосовують методи криміналістичної тактики й методики розслідування злочинів, зокрема планування розслідування, аналізу слідчих ситуацій, тактичні прийоми виконання слідчих дій, профілактики злочинів криміналістичними засобами.
Джерелом формування криміналістичних методів і засобів є природничі, технічні та суспільні науки, а також слідча, судова та експертна практика. Методи наукового узагальнення цієї практики (анкетування, статистичні) також належать до спеціальних.
У дослідженні криміналістичних об'єктів широко застосовують методи природничих і технічних наук — фізичні (спектрального аналізу, дослідження в інфрачервоних і ультрафіолетових променях, із застосуванням радіоактивних ізотопів, методи електронної та лазерної техніки та ін.), хімічного якісного та кількісного мікроаналізу, біологічні, мінералогічні та ін. Часто розкриття злочинів залежить від того, як повно й ефективно у криміналістиці застосовують сучасні досягнення природничих і технічних наук.
Як зазначалося, усі методи криміналістики, які рекомендуються для практичного застосування в розкритті злочинів, й особливо ті,
які застосовують у кримінальному судочинстві, мають бути науковими, надійними, економічними, безпечними та етичними. Тому у правосудді забороняється використовувати методи, що перебувають на стадії наукової розробки та перевірки, а також антинаукові й ті, що принижують людську гідність.
7. Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на
підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання,
слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно
небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та
інші обставини, що мають значення для правильного вирішення
справи.
Для того, щоб фактичні дані отримали процесуальний статус доказів, ті повинні відповідати певним умовам. «…Властивостями доказу є такі невід'ємні його ознаки, за умови наявності яких певні відомості здобувають якість доказу та, навпаки, при відсутності хоча б однієї з них відомості не мають доказового значення»[6]Ці умови мають назву властивостей доказів, а саме:
- належність
- допустимість
- достовірність доказів,
- достатність.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у процесуально встановленому порядку. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Так, недопустимими доказами є: отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (наприклад, внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, порушення права особи на захист)
Докази, одержані з порушенням закону, не беруться до уваги судом при вирішенні справи.
Достовірність доказів — це відповідність дійсності фактичних даних, які отримані з законних джерел, в результаті ретельної перевірки доказів та їх джерел під час досудового слідства та в суді. Достовірність є відповідністю інформації, отримуваної із доказу, дійсності.
Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі[7].
8. Використання доказів слід розуміти як процедуру оперування ними в доказуванні, тобто надання суб’єктам можливості ознайомитись із джерелом інформації, оцінити фактичні дані, що містяться в ньому, перевірити законність і обґрунтованість вилучення, фіксації, збирання інформації та її процесуального закріплення. Усе це дає змогу кожному учасникові процесу на свій розсуд використовувати джерела інформації в доказуванні.
Окрім закономірностей вчинення злочину та його механізму криміналістика вивчає методи та засоби збирання, дослідження, подання й використання доказової інформації для розслідування злочинів і запобігання їм. Розроблені на основі пізнання закономірностей учинення злочину технічні засоби, тактичні прийоми та рекомендації щодо роботи з доказами дістали назву криміналістичних засобів.
Розрізняють технічні, тактичні та методичні криміналістичні засоби. Кожен з них розглядається у відповідних розділах криміналістики. Криміналістичні засоби та методи класифікують і за іншими ознаками, наприклад за суб’єктами застосування (засоби слідчого, дізнавача, судді, експерта, оперативного працівника), але цей поділ умовний.
З огляду на закономірності вчинення злочину, його механізм, криміналістичні засоби та методи збирання доказів, які є елементами предмета криміналістики, останню можна визначити як науку про закономірності механізму вчинення злочину, виникнення інформації про злочин і його учасників, збирання, дослідження, оцінювання й використання доказів, а також про спеціальні засоби й методи судового дослідження та попередження злочинів, що базуються на пізнанні зазначених закономірностей
9. Вимоги, яким повинен вsдповідати докази: належність, допустимість, достатність, достовірність. Значимість доказів. Аудитор повинен прийняти рішення про те, чи є отримане доказ надійним і корисним (значуще доказ) і чи достатньо отримано вагомих доказів. Значимість докази залежить від його надійності та походження. Доказ має володіти даними властивостями для того, щоб впливати на формування думки аудитора з фінансових документів. Кожна група отриманих доказів проходить оцінку її корисності. Доказ є настільки корисним, наскільки воно дозволяє вирішити зазначені проблеми.
Щоб бути корисним аудитору, доказ має бути і надійним. Визначення надійності, наведене FASB, також прийнятно в контексті доказів, одержуваних при проведенні аудиторської перевірки. Надійність - це якість інформації, яке забезпечує обгрунтоване відсутність в ній помилок і спотворень і відображення належної інформації.
На ступінь надійності доказів, одержуваних у процесі аудиторської перевірки, впливає безліч факторів: незалежність джерела; компетентність джерела; структура внутрішнього контролю; об'єктивність доказів.
Подвійна мета дотримання вимог стандартів аудиту полягає в отриманні необхідного ступеня впевненості на користь думки, що склався в ході аудиторської перевірки, та проведення перевірки з максимальною ефективністю. Тому на додаток до обгрунтованості та надійності доказів аудитор повинен визначити їх придатність, своєчасність, а також вартість.
Для перевірки певного виду даних, відображених у фінансових документах, аудитор повинен мати два джерела або використовувати стільки ж методів отримання доказів.
Достатність обсягу доказів. Визначення достатності обсягу доказів являє собою проблему, яка полягає в ухваленні рішення з питання, який їх обсяг є достатнім, щоб аудитор був упевнений в правильності наявного у нього думки. Достатність обсягу доказів залежить як від того, наскільки ретельно аудитор їх шукає, так і від його здатності оцінити їх об'єктивність.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 250; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!