Виникнення і розвиток криміналістики
Тема 1: Предмет, система і завдання криміналістики. Історія розвитку криміналістики. 1. Поняття предмета, системи криміналістики. 2. Завдання криміналістики. 3. Криміналістика у системі інших наук. 4. Співвідношення криміналістики та природно - технічних наук. 5. Основні етапи формування криміналістичних знань. 6. Вчені, що сприяли становленню і розвитку криміналістики. 7. Сучасний рівень і тенденції розвитку криміналістики в Україні.
Тема 2: Методичні засади криміналістики. Криміналістичне вчення про механізм вчинення злочину.
1. Поняття і сутність методів криміналістики.
2. Види і характеристика методів криміналістики.
3. Використання загальнонаукових методів у криміналістиці.
4. Спеціальні методи криміналістики, їх формування і система.
5. Поняття та система механізму вчинення злочину.
6. Елементи механізму вчинення злочину.
7. Поняття доказу, його ознаки.
8. Використання доказів.
9. Вимоги, яким повинні відповідати докази.
До теми 1
1. Криміналістика- наука про закономірності механізму вчинення злочину, виникнення інформації про злочин і його учасників, збирання, дослідження, оцінки і використання доказів та основаних на пізнанні цих закономірностей спеціальних засобах і методах судового дослідження та попередження злочинів.
|
|
|
Криміналістика - юридична наука, яка виникла у надрах кримінального процесу у минулому столітті як сукупність технічних засобів і тактичних прийомів, а також способів їх використання для розкриття злочинів. Це означає, що криміналістика вивчає злочин. Але злочин є предметом пізнання інших галузей знань (соціологія і філософія, кримінальне, цивільне і адміністративне право, психологія, статистика та інші), які досліджують деякі специфічні сторони, властивості і особливості злочинної діяльності для боротьби з нею. У цьому аспекті наука криміналістика має свій предмет пізнання.
Предмет будь-якої науки - це властивості і відношення оточуючого світу, що виділені в процесі практики і перетворені в об'єкт дослідження для розкриття їх спеціальних закономірностей. Таким чином, предметом будь-якої науки є вивчення закономірностей об'єктивної дійсності, пов'язаних з її метою і завданнями.
Предметом науки криміналістикиє сукупність об'єктивних закономірностей, пізнання яких необхідне для успішного розслідування і запобігання злочинів.
Предметом криміналістики охоплюються три групи закономірностей:
- закономірності виникнення і розвитку зв'язків і відношень усередині механізму злочину: зв'язок між дією і результатом, повторюваність дій у подібних ситуаціях, стереотипи дій суб'єкта злочину тощо;
|
|
|
- закономірності злочину, формування і реалізації способу вчинення і приховання злочину, зв'язок способу з особою злочинця, залежність способу від конкретних обставин вчинення злочину тощо;
- закономірності виникнення і перебігу явищ, пов'язаних зі злочином, що мають значення для розслідування: скритність підготовки до вчинення злочину, вибір засобів, рекогносцировка обстановки, вивчення предмета злочинного посягання тощо.
Наука криміналістика своїми рекомендаціями, специфічними методами та засобами виявлення, фіксації, дослідження та використання доказів сприяє правоохоронній діяльності, підвищує її ефективність у боротьбі зі злочинністю, і тим самим допомагає виконанню загального завдання, що стоїть перед правоохоронними державними структурами. Це завдання не тільки науки криміналістики, але й інших галузей права - кримінального, цивільного, адміністративного, а також суспільних і природничих наук, які так чи інакше займаються вивченням злочинності. Пізнання криміналістикою специфічної групи об'єктивних закономірностей дійсності необхідно науці для вирішення завдань, що стоять перед нею.
|
|
|
Криміналістика — це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.
Злочинна поведінка відбивається в різних слідах, які можуть стати у встановленому законом порядку джерелом доказів. Тому важливим елементом предмета криміналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та використання доказів.
Збирання доказів — це перший етап роботи з доказами, який складається з таких стадій:
1) виявлення доказів — їх відшукання;
2) фіксація доказів, їх закріплення;
3) вилучення доказів — дії, які забезпечують можливість використання доказів, приєднання їх до справи та дослідження;
4) збереження доказів.
Дослідження доказів являє собою пізнання дізнавачем, слідчим, прокурором та судом їх змісту, перевірку вірогідності існування тих фактичних даних, які є змістом доказів.
Оцінка доказів — це логічний процес встановлення допустимості та відносності доказів, наявності та характеру зв’язків між ними, визначення шляхів використання доказів з метою встановлення істини.
|
|
|
Використання доказів — це оперування ними у процесі доказування, встановлення істини. Воно здійснюється протягом усього процесу доказування.
Система криміналістики — це її складові розділи (частини), що перебувають у тісних взаємозв’язках. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дають змогу вирізнити в її системі чотири розділи:
1. Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відображають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до загальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; ґ) криміналістична систематика.
2. Криміналістична техніка — розділ криміналістики, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів та методів, призначених для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впровадження досягнень природничих і технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміналістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне дослідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.
3. Криміналістична тактика є інтелектуальним ядром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудового і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприяють вчиненню і приховуванню злочинів. До складу криміналістичної тактики входять: вчення про криміналістичну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (тактичні комбінації) та ін. Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду, обшуку, пред’явлення для впізнання, допиту та інших слідчих (судових) дій, вибір моменту їх проведення, послідовність виконання, творчий підхід в конкретній ситуації, обрання напряму розслідування та лінії поведінки.
4. Науково-технічні засоби і тактичні прийоми застосовуються щодо розслідування конкретних видів злочинів. Типізація таких рекомендацій, їх синтез дозволив утворити певні методичні поради. Криміналістична методика (методика розслідування злочинів) — розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і здійснення розслідування та запобігання окремим видам злочинів. Змістом криміналістичної методики є загальні положення (криміналістична класифікація злочинів, криміналістична характеристика злочинів, криміналістичне вчення про розкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) і окремі криміналістичні методики (методики розслідування крадіжок, грабежів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо).
2. Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією — сприяти своїми прийомами, методами і засобами справі боротьби зі злочинністю.
Загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінально караних посягань. Боротьба зі злочинністю — це головне завдання усіх наук кримінального циклу.
Специфічними завданнями криміналістики є:
1) вивчення закономірностей, які становлять предмет криміналістики;
2) розробка технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження і використання доказів;
3) удосконалення тактичних і методичних основ досудового й судового слідства, основ судової експертизи;
4) удосконалення криміналістичних методів попередження злочинів;
5) вивчення можливості використання зарубіжного досвіду в боротьбі зі злочинністю.
Спеціальні завдання криміналістики - динамічні, вони змінюються залежно від соціальних змін у суспільстві і повинні служити потребам практики боротьби зі злочинністю, зміцненню законності і правопорядку. Конкретні завдання, у свою чергу, визначаються відносно тих напрямів практики, які спрямовані на боротьбу зі злочинністю.
Загальне і спеціальні завдання криміналістики вирішуються за допомогою конкретних завдань.
У постановці конкретних завдань проявляються тенденції розвитку криміналістики. Вона розвивається на основі зв'язку і спадкоємності між існуючими і новими криміналістичними концепціями; активного творчого пристосування для цілей боротьби зі злочинністю останніх досягнень тих наук, положення яких не можуть бути безпосередньо використані у кримінальному судочинстві; обумовленості криміналістичних рекомендацій потребами практики боротьби зі злочинністю і вдосконалювання цієї практики на основі досягнень криміналістичної науки; прискорення темпів розвитку криміналістики під впливом науково-технічного прогресу у сфері як самої криміналістики, так і суміжних галузей наукового знання.
Конкретним називається завдання тимчасового характеру, яке наука вирішує на даному етапі.
Для вирішення такого конкретного завдання може виникнути необхідність як усієї сукупності криміналістичних знань, так і будь-який розділ криміналістики або навіть частина цього розділу. Іншими словами, конкретні завдання можуть бути досить різними за обсягом.
3. Криміналістика безпосередньо пов’язана з іншими юридичними науками, зокрема адміністративним правом, цивільним процесом, кримінально-виконавчим правом та судовою статистикою. До того ж вона тісно пов’язана з багатьма природничими та суспільними науками, які не є правовими. Серед природничих наук живильним середовищем для криміналістики є насамперед фізика, хімія, біологія, кібернетика та інформатика, на результатах яких базується багато технічних, фізичних, хімічних та біологічних засобів і методик дослідження речових доказів.
Судова медицина, судова психіатрія, психологія, етика, логіка та наукова організація праці також пов’язані з криміналістикою, бо їх теоретичні засади та наукові положення використовуються криміналістикою для розробки тактичних прийомів, створення засобів і методів збирання, дослідження та використання доказової інформації під час розслідування злочину.
Криміналістика та природничі науки. Дані природничих і технічних наук використовуються безпосередньо для розкриття та попередження злочинів. Наприклад, для розв’язання спеціальних криміналістичних завдань застосовують фотографічну, мікроскопічну, рентгеноскопічну та інші види техніки (без будь-яких переробок або зі спеціальними переробками та зміною методики її використання). Так, стереоскопічний мікроскоп МБС застосовують без змін або зі спеціальними конструктивними змінами для збільшення глибини різкості під час дослідження трасологічних і біологічних об’єктів. Для виконання стереозйомки штрихів, що перетинаються, за допомогою мікроскопа використовують найпростіше спеціальне устаткування — столик, що коливається.
На основі фізико-хімічних закономірностей кольорових матеріалів було розроблено новий метод розпізнавання кольору за допомогою фотографування безпосередньо на кольоровий фотопапір, завдяки чому стало можливим розрізнення невидимих відтінків кольорового чорнила в разі здійснення дописувань і виправлень у документах.
Виходячи з хімічної закономірності утворення кольорових сполук потожирової речовини сліду пальця з розчином нінгідрину було зроблено припущення, що існують інші хімічні речовини, які вступають у хімічну реакцію з речовиною сліду. Таку речовину знайшли криміналісти. Нею виявився марганцевокислий калій (перманганат калію). У разі нанесення його розчину на об’єкт потожирова речовина невидимого сліду фарбується і слід стає видимий. Таким чином, криміналісти на основі пізнання хімічних закономірностей розробили новий спосіб виявлення невидимих слідів пальців рук на різних матеріалах.
Окремі біологічні методи дослідження об’єктів тваринного та рослинного походження були вдосконалені криміналістами й трансформовані у криміналістичні методики (наприклад, установлення групової належності за допомогою спорово-пилкового аналізу).
Криміналістика впливає й на фундаментальні науки. Так, метод криміналістичної ідентифікації застосовують багато природничих наук як загальний метод пізнання, а криміналістичні методики встановлення підроблених грошей та інших паперів лежать в основі створення технічних детекторів для виявлення підробних купюр і монет.
Криміналістика і судова медицина мають давні та міцні зв’язки. Судово-медичні знання використовували у розкритті злочинів знач-но раніше, ніж виникла криміналістика. Тому окремі медичні прийоми виявлення слідів злочину на тілі людини були запозичені криміналістикою і, навпаки, багато криміналістичних прийомів і технічних засобів успішно використовують у судовій медицині.
Криміналістика і судова психіатрія. Судова психіатрія, як і судова медицина, сформувалась окремо від криміналістики й залишається самостійною внаслідок чіткого розмежування їх предметів дослідження. Судова психіатрія досліджує психіку людини, її поведінку в разі розладу психічної діяльності. Психічний стан злочинця безпосередньо пов’язаний із призначенням йому міри покарання і взагалі притягненням до кримінальної відповідальності.
Криміналістика і судова психологія. Дані психології широко використовують у криміналістичній тактиці й методиці розслідування окремих видів злочинів, а також для формування спеціальних методик, зокрема теорії спілкування на попередньому слідстві, вивчення звичок злочинця, методів розпізнання інсценування та класифікації способів вчинення злочинів, визначення емоційного стану допитуваного тощо.
Криміналістика, логіка й етика. Криміналістика широко й творчо запозичує положення формальної та діалектичної логіки, особливо такі прийоми мислення, як аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, гіпотезу, аналогію, узагальнення, абстрагування. Логічні закони та прийоми мислення належать до методологічних основ криміналістики. На основі їх застосування було розроблено "логіку слідства", вчення про криміналістичну версію, логіку доказування у кримінальному судочинстві.
Глибоке проникнення психології та логіки у криміналістику стало передумовою для розробки програм і алгоритмів розслідування конкретних видів злочинів, створення автоматизованих систем пошуку інформації й забезпечення інформацією процесу прийняття процесуальних рішень слідчим і судом. Експертні системи підтримки прийняття рішень сприяють автоматизації обробки інформації, класифікації зібраних доказів, дають змогу автоматично групувати їх і будувати порівняльні ряди кількісних показників і їх взаємозв’язків.
Тактичні прийоми неможливо розроблювати без урахування етичних правил спілкування й поведінки в суспільстві. Тактичні прийоми роботи з об’єктами живої та неживої природи істотно різняться. Не всі прийоми з тих, які застосовують для дослідження неорганічного об’єкта, прийнятні для роботи з об’єктами живої природи, особливо людьми.
Крім того, криміналістика пов’язана з науковою організацією праці, бо діяльність слідчого, судді, прокурора підпорядковується загальним закономірностям наукової організації праці, її автоматизації. Наукова організація праці широко застосовується для планування навантажень фахівців і розслідування конкретних справ. Останнім часом на основі принципів наукової організації праці у слідчу практику впроваджено сіткове планування.
4. Cлід розрізняти активне, творче використання криміналістикою даних природничих і технічних наук від неї взаємодії з тими науками. Використання даних інших справжній прояв однієї з законів розвитку криміналістики виявляється у різні форми: від використання даних про досліджуваних природними й технічними науками закономірності об'єктивної дійсності аж до створення з урахуванням цих даних чи базі спеціальних методів яких спеціальних метод криміналістики то її рекомендацій практиці. У цьому слід підкреслити, чого жодне використання даних інших наук означає позбавлення криміналістики значення самостійної області знань.
Криминалистика будь-коли виступала лише ролі провідника чужих знань. У цьому неодноразово звернула увагу А. І. Винберг, який писав, що криміналістика — це конгломерат розрізнених даних із галузі фізики, хімії, біології та інших наук, а знання, відмінне якісно, нове знання. Як слушно зазначає А. А. Ейсман, “основним й головним джерелом знань, утворили зміст криміналістики, була безпосередня практика розкриття і розслідування злочинів”. Тим більше що окремі юристи ігнорують ці принципові становища, що принижує значення криміналістики як науки.
Взаємодія криміналістики з природними й технічними науками значить поглинання яких криміналістикою і включення в неї давав або, навпаки, поглинання ними криміналістики. Проте часом висловлюються саме думки. Приміром, ряд криміналістів країн Європи (Я. Пещак, У. Солнарж, Л. Виски та інших.) вважають, що судова медицина, судова психіатрія, судова психологія, судова хімія та інших науки, як і криміналістичну наука, сприяють своїми положеннями боротьби зі злочинністю, є складовими частинами криміналістичної науки. Вітчизняні криміналісти не поділяють цих поглядів в більшості своєму розглядають судову медицину, судову психіатрію й інші галузі знань як галузі відповідних “материнських” наук, покликані обслуговувати своїми даними практику боротьби з злочинністю.
Дані таких наук враховуються криміналістикою розробки нею своїх рекомендацій практиці. Приміром, розробляючи тактику огляду трупа дома події, приймають до уваги характеристику трупних явищ та його зміни у часі, ознаки, дозволяють судити про знаряддя, яким причинялись ушкодження; розробки методики розслідування убивств, згвалтувань, тілесних ушкоджень кісткової та деяких інших злочинів — можливості судово-медичної експертизи й т. буд. Ці дані саме враховуються, а чи не перетворюються криміналістикою, й тому, що вони згадуються відповідних криміналістичних розробках, вони зовсім стає криміналістичними, які джерела – частиною криміналістичної науки.
Так само використання у криміналістиці деяких методі медицини і хімії це не дає підстави вважати ті чи інші розділи криміналістики чи розсилка такої що грунтується їхньому положеннях різновиду практики, як криміналістичну експертиза частиною, наприклад, судово-медичної науки чи судово-медичної експертизи. З рівні успіхом можна було б тоді вважати криміналістику (але тільки її) математичної наукою лише з підставі, що дедалі ширше починають використовуватися математичні метод. Якби “математизація” криміналістики йшла швидшими темпами ширшим фронтом, отож у цьому випадку криміналістика так і (і залишається) юридичної наукою. Аналогічно ситуація з застосуванням в криміналістиці даних такий науки, як теорія інформації, та інших.
Науково-технічний прогрес тягне у себе розширення сфери взаємодії криміналістики з природними й технічними науками та його спеціальними галузями. У цієї сфери охоплюють усі нові й нові науки, такі, як біоніка, квантова електроніка, кібернетика, біофізика та інших. Тут з'являється й “зверни зв'язок”: досягнення криміналістики починають використовуватися іншими науками — археологією, археографией, палеопатологи та інших.
Основне питання цієї глави полягає у розгляді місця криміналістичної науки у системі наукового знання. У розділі аналізується з урахуванням наявного теоретичного досвіду розвиток наукових поглядів на природі криміналістичної науки з її становлення донині. За підсумками цих даних ми можемо виробляти подальше прогнозування розвитку криміналістичної науки з урахуванням реалій. У розділі акцентується осібно криміналістичної науки, її юридичній природі, помилками, які переслідували теоретиків криміналістів щодо місця криміналістичної науки у системі юридичних наук.
Особливе місце у главі відведено питання зв'язку й співвідношення криміналістичного наукового знання і набутий природничо-технічних наук, що у своє чергу дозволяє собі з більшої упевненістю визначити місце криміналістичної науки.
Отже криміналістичну наука є наукою двоїстої природи: природничо-технічної і кримінально правової, будучи своєю чергою юридичної наукою, займаючи там своє відособлене місце й у водночас тісно переплітаючись коїться з іншими юридичними науками.
Виникнення і розвиток криміналістики
Окремі рекомендації криміналістичного характеру відомі здавна і зустрічаються в законодавчих пам’ятках. Історія виникнення криміналістичних знань розпочинається з появою перших типів держави і права, коли встановлювались і порушувались певні правила поведінки, звичаї і закони. Виникнення перших порушників законів зумовило потребу у введенні спеціальних правил і методів щодо розкриття і розслідування злочинів, встановлення злочинців. Призначаються певні чиновники, які повинні були розкривати окремі види злочинів, встановлювати істину (наприклад, у Стародавньому Єгипті — чиновники-писці, нубійські негри та ін., у Стародавньому Вавилоні — писці та судді). Правові документи (Закони царя Хаммурапі, Артхашастра, Книга законів та ін.) містили деякі рекомендації криміналістичного характеру щодо збору, дослiдження та оцінки доказів судом, але вони мали окремий, розрізнений характер і були пов’язані з певними клятвами, випробуванням вогнем, каліченням та клеймуванням засуджених.
Формування криміналістичних знань здійснювалося в межах процесу (процедури), який був притаманний суспільству (наприклад, інквізиційний процес був пов’язаний з отриманням зізнання від допитуваного за допомогою тортур). Безумовно, поява криміналістичних засобів, прийомів і методів пов’язана з відправленням правосуддя, слідчої, розшукової та експертної практики.
Цікава історія виникнення розшукових органів. Так, у Франції першу розшукову бригаду «Сюрте» («Безпека») в паризькій поліцейській префектурі очолив колишній рецидивіст Франсуа Єжен Відок. Бригада була створена з колишніх кримінальних злочинців за принципом: «Лише злочинець може побороти злочин». В історії російського розшуку відоме прізвище Ваньки Каїна (Івана Осипова) — злодія-рецидивіста, який не лише виконував розшукові функції, а й сам вчиняв злочини. Лише згодом виникло правило: особи, які притягувались до відповідальності за обвинуваченням у кримінальних злочинах, не приймаються на службу в розшукову поліцію.
Деякі засоби та прийоми криміналістичної спрямованості знайшли своє відображення у правових актах Київської Русі, а саме — у «Руській правді». Літописи XV—XVI ст. свідчать про використання криміналістичних знань, зокрема, при порівнянні підписів у рукописах, виявленні підробок документів. У XVIІІ ст. вже були здійснені спроби щодо узагальнення судової практики. Так, І. Т. Посошков у праці «Про бідність і богатство» (1724) аналізує не лише судочинство, а й прийоми проведення слідства: випробування вогнем і залізом, позбавлення їжі та води тощо.
Для ХІХ ст. характерною є консолідація криміналістичних знань. У 1841 р. виходить друком праця Я. Баршева «Засади кримінального судочинства з застосуванням до російського кримінального судочинства», в якій були розкриті способи проведення слідчих дій. У 1882 р. А. Бертільйон (працівник Паризької поліцейської префектури) запропонував метод антропометричної реєстрації й ототожнення злочинців (бертільйонаж), розробив методи сигналітичної та метричної фотозйомки, принципи словесного портрета. Дещо пізніше виникає дактилоскопічний метод реєстрації злочинців: Вільям Гершель (1877 р.), Генрі Фолдс (1879—1880 рр.), Френсіс Гальтон, Едвард Генрі та ін.
Розвитку криміналістики сприяли праці Г. Гросса, Р. Рейса, А. Вейнгарта, Ничефоро, С. Оттоленги та багатьох інших, які досліджували засоби і методи збирання доказів, особливості розслідування злочинів. Так, Г. Гросс започаткував термін «криміналістика» і розкрив його зміст у своїх працях «Керівництво для судових слідчих, чинів жандармерії та поліції» (1892) і «Керівництво для судових слідчих як система криміналістики» (1898).
Важливим напрямом розвитку криміналістики є розробка методів дослідження речових доказів. Першою криміналістичною установою в Росії була судово-фотографічна лабораторія Є. Ф. Буринського (1889). У 1892 р. вчений був нагороджений Академією наук премією ім. М. В. Ломоносова за відкриття у галузі судово-дослідницької фотографії. Фундаментальна праця Є. Ф. Буринського «Судова експертиза документів» (1903) є актуальною й нині.
На початку ХХ ст. виходить друком ряд праць М. С. Бокаріуса: «Судово-медичні мікроскопічні та мікрохімічні дослідження речових доказів» (1910), «Короткий курс судової медицини» (1911), «Судова медицина у викладі для юристів» (1915). Протягом життя М. С. Бокаріус провів велику кількість судово-медичних і криміналістичних експертиз, зробив розтин понад 3000 трупів, а також до 5000 досліджень речових доказів. Головними науковими працями М. С. Бокаріуса є «Довідковий підручний альбом для працівників карного розшуку і міліції при складанні словесного портрета» (1924), «Початковий зовнішній огляд трупа на місці події або виявленні його» (1929), «Судова медицина для медиків і юристів» у двох частинах (1930). У 1925 р. Уряд УРСР присвоїв М. С. Бокаріусу почесне звання Заслуженого професора.
На початку ХХ ст. виходить друком ряд фундаментальних праць з криміналістики: П. С. Семеновський «Дактилоскопія як метод реєстрації» (1923), М. П. Макаренко «Техніка розслідування злочинів» (1925), С. М. Потапов «Судова фотографія» (1926). У цей же час виходить друком перший вітчизняний підручник з криміналістики І. М. Якiмова «Криміналістика. Керівництво по кримінальній техніці і тактиці» (1925).
У 1935—1936 рр. у Москві видано систематизований підручник з криміналістики, в який увійшли кримінальна техніка, тактика і методика розслідування, а у 1938—1939 рр. цей підручник був перевиданий.
У 1940—1960 рр. здійснюється формування ряду криміналістичних теорій і вчень. Так, у 1940 р. видані монографія А. І. Вінберга «Криміналістична експертиза письма»; у 1946 р. — брошура С. М. Потапова «Вступ до криміналістики»; у 1947 р. — праця Б. І. Шевченко «Наукові основи трасології»; у 1949 р. — книга М. В. Терзієва «Вступ до криміналістичного дослідження документів»; 1955 р. — праця М. О. Селіванова «Судово-оперативна фотографія»; 1956 р. — книга С. Д. Кустановича «Судова балістика»; 1958 р. — монографія Р. С. Бєлкіна «Теорія і практика слідчого експерименту»; 1965 р. — монографія Я. Пещака «Слідчі версії» та ін.
У 1960—1980 рр. починається інтенсивний розвиток теорії криміналістичної тактики (Р. С. Бєлкін, О. М. Васильєв, А. В. Дулов, В. О. Коновалова, М. І. Порубов, А. Р. Ратинов), наукових основ судової експертизи (Л. Ю. Ароцкер, О. Р. Шляхов, О. О. Ейсман). З 60-х років починається розробка методологічних проблем криміналістики, що знайшло відображення у виданих працях: С. П. Митричева «Теоретичні основи радянської криміналістики» (1965); Р. С. Бєлкіна і А. І. Вінберга «Криміналістика і доказування» (1969); О. М. Васильєва і М. П. Яблокова «Предмет, система і теоретичні основи криміналістики» (1984); Р. С. Бєлкіна «Криміналістика: проблеми, тенденції, перспективи» у двох частинах (1987, 1988) та ін. У 1970 р. проходить дискусія про предмет криміналістики (м. Свердловськ).
Великим досягненням криміналістичної наукової думки є видання Р. С. Бєлкіним «Курсу криміналістики в 3-х томах» (1997 р., Росія).
Становлення та розвиток криміналістики нерозривно пов'язані з розвитком кримінально-процесуальної науки. Саме в працях процесуалістів порушувались питання стосовно прийомів збирання, виявлення і дослідження речових доказів, тактики проведення окремих слідчих дій тощо.
Активного розвитку наукові дослідження засобів боротьби зі злочинністю одержали у другій половині ХІХ ст. Цьому сприяли судова реформа 1864 р. та досягнення науки, в першу чергу, в галузі хімії та медицини. В цей час з'являються як вітчизняні так і перекладні зарубіжні роботи, присв'ячені різним аспектам криміналістики. Серед них - двотомна праця А.А.К- вачевського «Про кримінальне переслідування, дізнання і попереднє дослідження злочинів Судовими Статутами 1864 р.», у якій автор велику увагу приділив розгляду криміналістичних засобів розкриття злочинів, підкреслюючи, що їх якість «повинна бути такою, щоб ними не порушувався закон». У 1868 р. побачила світ книга І.М. Угрюмова «Розширене керівництво з проведення кримінальних слідств», а через два роки - робота судового слідчого П.В. Макалінського «Практичне керівництво для судових слідчих, що перебувають при окружних судах», де розглядалися різноманітні криміналістичні прийоми і рекомендації щодо роботи з доказами і давалась докладна аргументація їх застосування.
Серед опублікованих у той час робіт були і праці українських вчених. У 1870 р. вийшла монографія доцента кримінального права Харківського університету Л.О.Владимирова «Про значення лікарів-експертів у кримінальному судочинстві», де автор, розглядаючи роль і значення експертів у судовому процесі, зокрема стверджував, «що експерт не є свідок, а науковий суддя спеціальної сторони справи» і ставив питання про необхідність закріплення в законодавстві процесуального положення експерта як учасника судового процесу, де «повинні бути вироблені його права і обов'язки».
В 1871 р. кандидат законодавства Київського університету В. Сокольський видав моногріфію «Найголовніші моменти в історії повального обшуку». Професор психіатрії при Харківському унівеситеті П.І. Ковалевський підготував наукову працю для медиків та юристів «Судово-психіатричні аналізи» (1880 р.), в якій наводив багато прикладів із своєї довголітньої експертної практики.
Серед зарубіжних праць в кінці ХІХ ст. значний вплив на розвиток вітчизняної криміналістики мали роботи Г. Гроса, Р. Рейса, А. Вейнгарда та багатьох інших вчених, які досліджували засоби і методи збирання доказів, особливості розслідування злочинів. Так, Г.Грос започаткував термін «криміналістика» і розкрив його зміст у своїх працях.
Важливим напрямом розвитку криміналістики було розроблення методів дослідження речових доказів. Першою криміналістичною установою в Росії була судово-фотографічна лобо- раторія Є.Ф. Буринського (1889 р.). Фундаментальна праця цього вченого «Судова експертиза документів» (1903 р.) є актуальною й зараз.
На початку ХХ ст. відповідний вклад у розвиток криміналістики вніс один із засновників криміналістичного напряму в судовій медицині професор Харківського університету М.С. Бокаріус. Протягом життя він провів велику кількість судово-медичних та криміналістичних експертиз. Головними науковими працями його є «Короткий курс судової медицини», «Судова медицина у викладі для юристів», «Довідковий підручний альбом для працівників карного розшуку і міліції при складанні словесного портрета» тощо.
У 1920-1940 р. виходить ряд фундаментальних праць з криміналістики: «Дактилоскопія як метод реєстрації» (1923, П.С. Семеновський), «Техніка розслідування злочинів» (1925, М.П. Макаренко), «Судова фотографія» (1926, С.М. Потапов). У цей самий час виходить перший вітчизняний підручник з криміналістики І.М. Якимова «Криміналістика. Керівництво по кримінальній техниці і тактиці» (1925).
6.
| Ганс Гросс | |
| Hans Gross | |
| Род деятельности: | Юрист, криминолог |
| Дата рождения: | 26 декабря 1847(1847-12-26) |
| Место рождения: | Грац |
| Подданство: |  Австро-Венгрия
|
| Дата смерти: | 9 декабря 1915(1915-12-09) (67 лет) |
| Место смерти: | Грац |
Ганс Гросс (нем. Hans Gross, 26 декабря 1847 — 9 декабря 1915) — австрийский юрист и криминолог, основоположник криминалистики. Отец Отто Гросса.
Биография
Гросс родился в Граце и закончил Грацский университет. С 1869 по 1897 год Гросс работал судебным следователем в Черновцах. За это время он разработал систему рекомендаций по расследованию преступлений, которая легла в основу фундаментальной работы «Руководство для судебных следователей, чинов жандармерии и полиции» (1893). Хотя Гросс не получил докторской степени, в 1897 году он стал профессором уголовно-исполнительного права в Черновицком университете. В 1902 году Гросс перешёл в Пражский университет, а с 1905 года стал преподавателем университета Граца.
«Руководство» Гросса было сразу переведено на многие европейские языки (так, первый перевод на русский вышел в 1895—1896 годах). Третье издание (1898 год) было озаглавлено автором «Руководство для судебных следователей как система криминалистики». Термин криминалистика был придуман Гроссом и в дальнейшем дал название науке о расследовании преступлений. Гросс обобщил полицейский опыт собирания доказательств, описал быт и жаргон профессиональных преступников, применение в следственной деятельности последних научных открытий (например, рентгеновских лучей), а также привёл описание многих уголовных дел. Также Гросс основал первый криминалистический журнал «Archiv für Kriminalanthropologie und Kriminalistik», главным редактором которого был с 1898 года до своей смерти[1]. В 1912 году Гросс основал в Граце Институт криминалистики.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 422; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!