Вихідні категорії проблемного навчання
Фізичне виховання.
Компонентом усебічного гармонійного розвитку особистості є фізичне виховання.
Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я та загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь. Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології. Фізіологічна наука озброює теорію і методику фізичного виховання закономірностями розвитку організму людини, правильного врахування впливу різноманітних чинників на його функціональну діяльність. На основі її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ, спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей організму.
Зміст фізичного виховання на всі роки навчання учнів у школі підібрано з таким розрахунком, щоб забезпечити: 1) зміцнення здоров'я і загартування організму школярів, сприяння їх фізичному розвитку та підвищенню працездатності. Становлення і розвиток основних функцій організму, що відбувається в шкільні роки, потребує використання всіх чинників, які позитивно впливають на цей процес. Піклування про здоров'я школярів — головне завдання кожного вчителя на кожному навчальному занятті;
2) формування та вдосконалення рухових навичок і вмінь та повідомлення пов'язаних з ними знань. Мета фізичного виховання — формування життєво важливих навичок і вмінь у природних видах рухів: бігу, стрибках, ходіння на лижах, плаванні. Для цього потрібні знання про способи і правила виконання рухових дій, які учні здобувають під час пояснень і демонстрування;
|
|
|
3) розвиток основних рухових якостей. Для виконання багатьох дій людині необхідні певні якості, зокрема сила — здатність долати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок мускульних зусиль; швидкість — здатність виконувати рухи за мінімальний період часу; витривалість — здатність виконувати певну роботу тривалий час; гнучкість — здатність виконувати рухи з великою амплітудою; спритність — здатність швидко засвоювати нові рухи й успішно діяти в умовах, що змінюються. Ці рухові якості розвиваються й виявляються в тісному взаємозв'язку;
4) формування звички та стійкого інтересу до систематичних занять фізичними вправами. Позитивний вплив фізичних вправ можливий лише за умови їх систематичного виконання, що переростає у звичку і потребу. Для виховання такої потреби, необхідно пробудити в дитини інтерес до вправ, підбирати цікаві вправи, вчасно заохотити учня до їх виконання. Змістовне дозвілля сприяє активному відпочинку і духовному вдосконаленню школярів.
|
|
|
Важливим у формуванні звички до занять фізичними вправами є правильний режим дня і тижня, здорове харчування, достатній за часом сон. Неприпустиме вживання алкоголю, нікотину, наркотиків;
5) виховання гігієнічних навичок, повідомлення знань про фізичні вправи та загартування. Гігієнічну освіту учні здобувають під час вивчення різних предметів, зокрема біології. Вони дізнаються про режим дня, гігієну харчування, сну та ін. У процесі занять фізичними вправами засвоюють правила їх застосування, дізнаються про вплив вправ на організм, про гігієнічні вимоги до загартування. Водночас учні оволодівають прийомами самоконтролю за своєю працездатністю, втомлюваністю, пульсом, загальним самопочуттям.
У фізичному вихованні використовують фізичні вправи, природні та гігієнічні чинники.
Основні суперечності і конфлікти в системі освіти.
Основні конфлікти в освіті – це чого навчати і як навчати, головним замовником є суспільство, а іншим це система освіти та виховання, тому на макро рівні це конфлікт між системою освіти та суспільством , на мезо рівні між адміністрацією освітніх закладів та вчителями, між адміністрацією та студентами, на мікро рівні – це у системах вчитель учень, батько учень, мати учень. Всі ці конфлікти є вертикальними. В освіті існують і горизонтальні конфлікти. На макро рівні це суперечності і конфлікти стосовно політики держави у сфері освіти та виховання.На середньому рівні це конфлікти між різними рівнями управлінських структур. На 3-му рівні – це між вчетелями і батьками, вчителями (батьками) та учнями. В системі вищої освіти батьки не виконують такої ролі, тому виділяють такі конфлікти суспільство – ВНЗ.
|
|
|
Вихідні категорії проблемного навчання.
Педагогічною формою подолання навчально-пізнавальних протирічь є проблемне навчання як спосіб залучення тих, хто навчається, до вирішення навчально-пізнавальних проблем. Вся система науково-дослідної роботи є специфічною формою сучасного проблемного навчання, яка забезпечує безпосередній зв”язок методів наукового пізнання і методів навчання.
Головною ф-єю проблемного навчання є розвиток творчого мислення, творчого підходу до д-ті. Проблемне навчання спирається на мотиви інтелектуального спонукання, ставлячи студента в позицію дослідника.
|
|
|
Вихідними категоріями проблемного навчання є: проблема, проблемне запитання, проблемне завдання, проблемна ситуація.
Проблема – певне завдання, на вирішення якого потрібні як наявні знання, так і їх нестача.
Істотна ознака проблемного запитання – суперечливість. Такого роду запитання відкриває можливість одержання неординарних відповідей.
Умови проблемного завдання завжди містять у собі суперечливість, для розв”язання якої необхідні нові знання, що добуваються у самому процесі вирішення завдання, у пошуку.
В проблемній ситуації виділяються дві сторони: предметно-змістова і мотиваційна.
Предметно-змістова полягає у суперечності між знанням і незнанням. Для з”ясування цієї суперечності потрібно:
А)визначити наявність знань чи способів д-ті, необхідних, але недостатніх для розв”язання суперечностей;
Б)визначити, яких саме знань чи способів д-ті не вистачає в студента для розв”язання виділеної суперечності, тобто виділити невідоме від відомого. Маючи певну основу для вирішення завдання, а також знання про власне незнання, той, хто пізнає, усвідомлює, що вихід із складного становища може бути знайдений.
Мотиваційна полягає в тому, що предметно-змістова сторона повинна містити в собі особистісний інтерес для студента. Тільки за наявності інтересу, пізнавальної потреби проблема може бути “прийнята” до наступного вирішення. Це означає, що проблемна ситуація за таких умов перетворилася для студента на проблему, проблемне завдання.
Особистість та колектив.
Колектив — це група об'єднаних загальними цілями і задачами людей, що досягла в процесі соціальне значимої спільної діяльності високого рівня розвитку'.
Російський психолог р.с.нємов вважає, що психологічно розвиненою, як колектив, можна вважати таку малу групу, в якій склалася диференційована система різних ділових і особистісних взаємовідносин, що побудовані на високій моральній основі. Такі відносини можна назвати колективістськими.
Колективістські відносини характеризуються таким поняттями, як моральність, відповідальність, відкритість, контактність, організованість, ефективність та інформованість.
Моральність означає побудову відносин як в межах колективу, так і поза ним, на основі норм і цінностей загальнолюдської моралі.
Відповідальність — це добровільне прийняття колективом моральних та інших обов'язків за долю кожної людини перед суспільством.
Під відкритістю колективу розуміють здатність встановлювати і підтримувати хороші взаємовідносини з іншими колективами, а також з новими членами свого колективу.
Контактність означає хороші особисті, емоційно сприятливі взаємовідносини між членами колективу. Саме ця характеристика забезпечує найбільш сприятливий психологічний клімат, від якого Істотно залежить ефективність діяльності колективу.
Організованість виявляється у вмілій взаємодії членів колективу. Від організованості безпосередньо залежать результати діяльності колективу.
Інформованість передбачає знання всіма членами колективу стану справ у колективі, що є також однією з умов успішної роботи колективу.
Ефективність — це успішне вирішення колективом тих задач, які стоять перед ним
Групові процеси в колективі мають багаторівневу структуру, ядром якої є спільна діяльність, обумовлена соціальне значимими цілями.
Перший рівень структури колективу утворюють ставлення його членів до змісту і цінностей колективної діяльності, що забезпечують його згуртованість як ціннісно-орієнтаційну єдність.
Другий рівень — міжособистісні стосунки, опосередковані спільною діяльністю.
Третій рівень — міжособистісні стосунки, опосередковані ціннісними орієнтаціями, що не пов'язані з спільною діяльністю1.
На шляху до колективу малі групи проходять етапи, зазнаючи не лише прогресивних змін щодо психології, а й переживаючи своєрідні кризові стани. Так, на початку становлення, як правило, спостерігається підйом,
супроводжується мажорним настроєм, активністю, ентузіазмом. Люди ще мало знають один одного, новизна ситуації, перші сприятливі взаємні враження членів групи створюють у них емоційно-позитивний настрій, який і позначається на психологічному кліматі.
Згодом група все більш включається в спільну діяльність, а її члени в процесі ділових стосунків виявляють один в одного не лише кращі риси, а й значні вади, що були не так помітні спочатку. Перепони у взаєморозумінні понижують їх задоволеність співпрацею, що відповідно впливає на загальний емоційний настрій. Він тимчасово знижується, а відтак назріває конфліктна ситуація.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 251; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!