Типи комунікативної поведінки
Люди неоднаково поводяться під час конфлікту. Згідно з методом Томаса-Кілмена можливі 5 основних типів поведінки в конфліктній ситуації:
1. Конкуренція – може бути ефективною, якщо людина наділена повною владою, переконана, що її рішення чи підхід є правильним.
2. Уникнення (втеча) – якщо проблема на якій зійшлися інтереси сторін, не надто важлива, не вартує втрати сил на її розв’язання.
3. співробітництво – спрямоване на пошук рішення, яке б задовольняло інтереси всіх сторін. Тому втягнуті в конфлікт сторони, заключаючи свої інтереси, намагаються плідно співпрацювати.
4. Компроміс – цей тип поведінки передбачає врегулювання проблеми, шляхом взаємних поступок. Він є особливо ефективним, якщо сторони усвідомлюють, що одночасне досягнення одного і того самого неможливо.
5. Пристосування – цей тип поведінки є доречним у таких ситуаціях:
- коли індивід усвідомлює, що пішовши на деякі поступки небагато втратить; - коли протилежна сторона наділена більшою владою, завдяки чому обов’язково переможе.
Внутрішня структура навчального процесу. Рушійні сили навчального процесу.
Внутрішнім стрижнем процесу навчання можна вважати мету навчального процесу. Суспільно вагомі цілі закладені вже в самому змісті навчання. Надалі вони реалізуються у викладанні і учінні – цих двох найважливіших складових цілісної соціальної діяльності навчання. Через це ступінь усвідомлення суспільно вагомих цілей навчання викладачами і студентами багато в чому визначається ефективністю їхньої спільної навчально-пізнавальної діяльності.
|
|
|
Загальноосвітні завдання вузів спрямовані на досягнення загальної мети – гармонійного розвитку особистості – притаманними для навчання засобами, а також засобами професійної підготовки молодих людей як майбутніх фахівців різноманітних галузей народного господарства. При цьому вирішуються завдання, спрямовані на оволодіння студентами не тільки вузівським змістом освіти, а й усіма основними елементами культури.
Також внутрішню структуру навчального процесу складають: цільовий компонент, стимуляційно-мотиваційний, змістовий компонент, операційно-діяльнісний, контрольно-регулятивний, оціночно-результативний, цільовий компонент, кінцевий результат процесу навчання.
Рушійні сили навчального процесу – це протиріччя між здійсненням навчання через навчальні і практичні завдання і наявним рівнем знань, умінь і навичок та розумового розвитку тих, хто навчається. У навчальному процесі діє велика кількість протиріч:
- об’єктивні, що існують в самому предметі, фактах і явищах пізнання;
|
|
|
- суб’єктивні, що проявляються в процесі пізнання, а саме між наявними знаннями і здатністю їх застосовувати; між науковими знаннями і життєвими уявленнями; між наявним рівнем знань і вимогами вищого рівня.
Внутрішні суперечності, наприклад, у системі мотиваційної сфери навчальної діяльності студентів (учнів) існують між метою діяльності студентів і невідповідними їй реальними цілями навчання; у системі операціонального блоку навчально-пізнавальної діяльності - між складним навчальним завданням і наявним запасом способів (умінь і навичок) їх вирішення. Зовнішні суперечності існують між викладанням і учінням.
Педагогічною формою подолання навчально-пізнавальних протиріч є проблемне навчання як спосіб залучення тих, хто навчається, до вирішення навчально-пізнавальних проблем.
Мислення. Види операцій мислення.
МИСЛЕННЯ - це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ в їхніх істотних зв'язках і відношеннях.
Особливості мисленнєвого відображення дійсності є такими:
• мислення виражається в опосередкованому характері мисленнєвого відображення дійсності;
• мислення відображає істотні ознаки, які виражають сутність предметів і явищ, їхні причинно-наслідкові залежності;
|
|
|
• мислення має узагальнений характер відображення.
За допомогою мислення людина, пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому чи іншому аспекті предметів, і осмислює їх узагальнено, оперуючи поняттями.
Мислення людини нерозривно пов'язано з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки, оскільки у слові закріплюється нагромаджений пізнавальний досвід, який людина в разі потреби використовує.
Практика є джерелом мисленнєвої діяльності. Мислення породжується потребами людської практики й розвивається в процесі пошуку шляхів їх задоволення.
Значення мислення в житті людини в тому, що воно дає змогу:
· наукового пізнання світу;
· передбачення й прогнозування розвитку подій;
· практичного опанування закономірностями дійсності, постановки їх на службу своїм потребам та інтересам.
Процес мислення розгортається в певній послідовності таких операцій:
АНАЛІЗ - це розчленування предметів і явищ у свідомості, виокремлення в них їхніх частин, аспектів, елементів, ознак і властивостей.
Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об'єктивної дійсності. Об'єктом аналізу можуть бути будь-які предмети та їхні властивості.
|
|
|
СИНТЕЗ - це мисленнєва операція об'єднання окремих частин, аспектів, елементів, ознак, і властивостей об'єктів у єдине, якісно нове ціле.
Синтезувати можна елементи, думки, образи, уявлення. Аналіз і синтез— це головні мисленнєві операції, які в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності.
ПОРІВНЯННЯ - це встановлення подібності й відмінності між предметами та явищами.
Операції порівняння можуть бути різними за складністю, залежно від завдання чи змісту порівнюваних об'єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів.
АБСТРАГУВАННЯ – це уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів і явищ від інших рис і від самих предметів (явищ), яким вони властиві.
Виокремлення в процесі абстрагування ознак предмета і розгляд їх незалежно від інших його ознак стають самостійними операціями мислення.
УЗАГАЛЬНЕННЯ - виявляться в мисленнєвому об'єднанні предметів, явищ у групи за істотними ознаками, виокремленими в процесі абстрагування.
Узагальнення – це продовження й поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова. Слово здійснює свою узагальнювальну функцію, спираючись на знакову природу відображуваних ним істотних властивостей і відношень, які є в об'єктах. Узагальнення виокремлених рис предметів і явищ дає змогу групувати об'єкти за видовими, родовими й іншими ознаками. Наприклад, види й роди збройних сил.
КЛАСИФІКАЦІЯ - це групування об'єктів за видовими, родовими та іншими ознаками.
Її здійснюють з метою розмежування й подальшого об'єднання предметів на підставі їхніх спільних істотних ознак; класифікація сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінню їхньої смислової структури.
Щоб здійснити класифікацію, потрібно чітко визначити її мету, а також ознаки об'єктів, які потрібно класифікувати, порівняти їх за істотними ознаками, з'ясувати загальні підстави класифікації, згрупувати об'єкти за визначеним принципом.
СИСТЕМАТИЗАЦІЯ - це упорядкування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об'єктів.
Систематизація забезпечує розмежування та подальше об'єднання
не окремих предметів, як це відбувається під час класифікації, а їхніх груп
і класів.
Загальним механізмом операційної діяльності мислення є аналітико-синтетнчна робота великих півкуль головного мозку.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 686; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!