Охарактеризуйте групи неповнолітніх, що належать до «дітей вулиці». Висвітліть сутність та зміст роботи з «дітьми вулиці»

Визначте особливості СПД А.С.Макаренка та В.М. Сороки-Росинського. Гол.етапи пед.. д-ті Макаренка: Учитель початкових класів · Полтавський учительський інститут · Колонія ім.. Горького · Курязька колонія · Комуна ім.. Дзержинського · «Пед. Поема» · Книга для батьків · Орден Трудового Червоного Прапора Пед. Ідеї Макаренка: · Вих-ня в колективі і через колектив · Принципи паралельної дії · Система перспективних ліній · Традиції · Гуманізм · Естетичне вих-ня · Вих-ня в праці · Гра · Спільна вих. Робота сім ї і школи · Вирішальна роль педагога фізичне вих-ня   Теоретически обосновал и апробировал в практике оригинальную систему воспитания трудных подростков-сирот на основе развития их творческих способностей. Своих воспитанников С.-Р. относил к "супранормному-эндогенному типу", т.е. к одарённым натурам, но с отклонениями от нормы в результате специфич. развития и особого душевного и психич. склада. Для таких детей С.-Р. предлагал создавать уч.-воспитат. учреждения, осуществляющие гармоничное воспитание и спец. коррекцию психики подростков. Главным в воспитат.-уч. процессе он считал фундаментальную образоват. подготовку (10 уроков ежедневно) и самостоят, творческую деятельность воспитанников, способную "дать надлежащий выход той буйной беспокойной энергии, к-рой полны эти дети". Воплощение дет. чувств в активные действия позволяло лучше изучать личность и развивать индивидуальность учащихся. Широко использовал метод длительных игр: инсценировки, постановки; журналистское творчество; соревнования. Опыт создания в ШКИД единого коллектива (школы-общины) педагогов и воспитанников - обогащавших друг друга индивидуальностей С.-Р. обобщил в работах (не опубл.) "Лекции по коллективной педагогике", "Учение о строении и развитии школьных коллективов", "Введение в коллективную педагогику". К осн. стадиям формирования коллектива он относил сборище, стадность, организованный самодеят. коллектив, стремящийся в совм. деятельности осуществлять общие цели. Анализируя проблему наказания в воспитании, С.-Р. пришёл к выводу о необходимости постепенного перехода от стадии развития коллектива, на к-рой преобладали принудительные меры воспитания, через формирование коллективной ответственности и выборности к высш. стадии - самодеятельности и самоорганизации воспитанников. Самовоспитанию С.-Р. всегда придавал большое значение, ещё в работе "Психология и самовоспитание" (1907) он ставил вопрос о создании спец. науки - автогогики, помогающей каждому человеку развивать свою индивидуальность. К работе в ШКИД стремился привлечь творчески работающих педагогов. Одним из первых стал изучать психологию педагогов и предложил своеобразную типологию "пород" учителей: теоретики, реалисты, утилитаристы, интуитивисты (артисты Исследовал проблемы создания рус. школы как нац. феномена. Осн. путями формирования нац. культуры и нац. самосознания считал семейное воспитание, опирающееся на религию, труд, нар. традиции, песенное и сказочное творчество, родительский авторитет. Гл. нравств. идея - народность воспитания, подготовка человека к самоотверженному служению высшим ценностям - Родине, благо народа. По мысли С.-Р., "воспитание превращается в долг каждого - и для воспитывающего и для воспитываемого, в нравственную обязанность перед народом, Родиной и Богом" (Пед. соч., 1991, с. 121). Он осуждал националистич. воспитание, проповедующее нетерпимость к др. нациям. №2. Проаналізуйте принципи СПД. Принцип (основа, початок)-основні вихідні положення, що базуються на відносинах у галузі тієї д-ті, а також на її певних закономірностях.Безпалько виділяє 4 групи принципів: · Соц.- політичні ( принцип законності прав людини, принцип державного підходу до завдань що реалізуються в соціальній та СПД, принцип зв язку змісту і форми д-ті фахівця соц.. сфери з конкретними умовами життед-ті особистості); · Психолого – педагогічні (сприяння самореалізації дітей та молоді в усіх сферах їх життед-ті, принцип диференційованого та індивідуального підходу, принцип цілеспрямованності, принцип системності); · Організіційні ( пр. компетентності кадрів, пр.. інтеграції, пр.. контролю та перевірки); · Специфічні принципи СПД (визначають основні вимоги щодо надання соц.. послуг різним об єктпм СПД(пр.. гуманізму, пр.. незалежності, пр.. клієнтоцентризму, пр.. опори, пр.. конфіденційності, пр.. толерантності, пр.. максимізації)). №3. Схарактерезуйте предмет, мету, завдання соц.. педагогіки та її основні категорії. Предмет СП – соц. пед. Системи у яких відбуваться процеси становлення та розвитку людини як особистості.Мета СП – підсилення функцій заг. педагогіки,а через неї установлення освіти і виховання.Завдання СП : · Вивчення дії об активних і суб’єктивних факторів соц.. середовища, характеру їх впливу на формування особистості. · Дослідження закономірностей і перспектив СП взаємодії особистості і середовища. · Розробка механізмів регулювання і корекції відносин особистості і суспільства. Основні категорії:Соц. педагог – фахівець, який організовує виховну роботу з дітьми, молоддю і дорослими в різних соціокультурних середовищах.Соціалізація – процес входження людини в суспільство, який супроводжуеться засвоєнням і відтворенням соц.. культ. норм , а також саморозвитком і самореалізаціею в суспільствіФактори соціалізації – умови, які впливають на розвиток людини.Соц. вих-ня – процесс виховання людини у суспільстві, який супрводжуеться формуванням в неї певних рис та якостей.Соц. адаптація – процесс і результат активного пристосування індивіда до умов нового соц.. середовища.Соціум – оточення в якому проходить формування людини.Соц. інститут _ форма організації спільної д-ті людей, що склалася історично.Соц занедбаність – не сформованість у дитини соц.. відчуттів, звичаїв, інтересів, уміньДевіація – відхилення від норм поведінки встановленої в суспільстві. №4. Визначте функції СПД та дайте їх х-ку. 1 .Діагностично-прогностична. Визначення та вивчення ознак, які характеризують стан розвитку (перш за все духовного) людини, групи, мікросередовища та визначення можливих перспектив їх розвитку при збереженні даної сукупності соціальних впливів; 2.Охоронно-захисна. Організація системи соціально-правових, моральних заходів і гарантій, які забезпечують реалізацію та охорону законних прав та інтересів клієнтів на життя, освіту, працю, дозвілля, свободу слова, свободу одержання інформації, релігійну свободу, забезпечення права лікувально-профілактичної допомоги тощо.   3. Організаційно-виховна. Програмування та реалізація діяльності всіхсоціальних інститутів щодо керівництва соціальним формуванням людини,групи, суспільства. Організація системи соціального вихованняспрямованої на становлення, розвиток, реалізацію духовності, соціальноїактивності, творчості людини, групи, общини; 4.Корекційно-реабілітаційна. Здійснення виховних заходів щодовиправлення педагогічної занедбаності, асоціальної поведінки, негуманнихвідносин на внутрішньоособовому, міжособовому та надособовому рівнях тавідновлення прав і свобод, соціальних зв'язків, "доброго імені" черезмобілізацію внутрішніх ресурсів, творчого потенціалу людини і зміниставлення до неї соціального оточення; 5.Інформаційно-методична. Кумуляція інформації про соціально-виховнісили соціального середовища, організація і проведення педагогічнихдосліджень, узагальнення і розповсюдження передового педагогічногодосвіду та іноваційних технологій соціального виховання, проведеннярекламних заходів щодо пропаганди соціально-педагогічних послуг. №5 дайте порівняльну х-ку підготовки ф-ців в США та Німеччині Практическое обучение в американских учебных заведениях социального профиля представляет собой экспериментальную форму преподавания и учения, при которой студент получает помощь по сознательному привнесению полученных знаний в практические ситуации профессиональной деятельности; отработке профессиональных навыков в виде первоначального опыта; восприятию профессионального этикета и ценностей социальной работы; формированию профессионально важных личностных качеств и выработке индивидуального стиля профессиональной деятельности. [7] Практическое обучение социальных работников оценивается как сложный, многослойный процесс, конкретной целью которого является создание связи между академическим обучением и практическими занятиями, для того чтобы новый социальный работник смог эффективно выполнять работу, требующую наличия определенных знаний и соблюдения специальных принципов. Именно наличие этой связи и помогает отличить профессионального наставника от непрофессионала или просто от человека, дающего советы из добрых побуждений. Приоритетными областями программы обучения социальных работников в США являются: политика и услуги в области социального обеспечения, человеческое поведение и социальная среда, многообразие человеческой природы, практика социального обслуживания, исследовательская работа в сфере социального обслуживания и практическое обучение. [10] Однако в последние годы в профессиональном мире начали высказываться сомнения в универсальной эффективности американской модели профессиональной подготовки социальных работников. Ведущий американский специалист профессор Хантер-университета (Нью-Йорк) Ч. Казетта констатировал конец американской монополии в учебных планах по социальной работе, приводя убедительные аргументы в своем докладе под характерным названием "Закат американской модели" на XXVII Международном конгрессе школ социальной работы. [18] Закат американской модели обучения социальной работе наступил в результате утраты общего, объединяющего фактора, профессиональной самодисциплины, приверженности к универсальным проблемам. Была нарушена необходимая мера общего и специфического в содержании обучения социальной работе. Вывод Ч. Казетты: некогда доминирующая американская модель может стать только одной из многих моделей и должна быть оценена по своему соответствию местным и мировым проблемам. [15]

Европейская модель практического обучения специалистов в области социальной работы имеет существенные отличия от американской, что обусловлено исторически сложившимися традициями в практике и богатым опытом (первые программы профессиональной подготовки социальных работников появились сначала в Амстердаме, затем в Берлине, Лондоне; ведущая роль Церкви в социальной работе; наличие разнообразных филантропических организаций, функционирующих многие десятилетия; сложившаяся система профессиональной подготовки через старинные университеты; особый социально-политический контекст исторического развития).

Необходимо отметить, что в ФРГ проводят границу между социальной работой и социальной педагогикой. Социальная работа связана с помощью, уходом и заботой по отношению к клиенту. Социальная педагогика занимается в основном вопросами непосредственного воспитания и образования клиентов. Так, например, социальный педагог преследует цель, чтобы его клиенты-дети были воспитаны в духе лучших традиций европейской культуры, его клиенты юношеского возраста могли получить европейское образование, психически нездоровые люди могли бы получить все то, что позволило бы им включиться в естественную жизнь общества.

Социальный педагог участвует в повседневной жизни клиента, оказывает на нее педагогическое влияние. Социальный работник занимается конкретным социальным вопросом клиента, ищет пути его решения.

Видно, что в работе социального педагога и социального работника есть немало общего. Однако, специализация указанных направлений

 

№6.Дайте характеристику ресоціалізації та висвітліть специфіку СП роботи в пенітенціарних закладах.

Ресоциализация (общественный)— это повторная социализация, которая происходит на протяжении всей жизни индивида. Ресоциализация осуществляется изменениями установок индивида, целей, норм и ценностей жизни.Жизненные циклы в биографии человека — это периоды жизни, отделенные друг от друга важными вехами: поступлением в вуз (цикл студенческой жизни), женитьбой (цикл семейной жизни) и т. д., связанные со сменой социальных ролей, приобретением нового статуса, отказом от прежних привычек, окружения, дружеских контактов, изменением привычного образа жизни. Каждый раз, переходя на новую ступеньку, вступая в новый цикл, человеку приходится многому переобучаться. Этот процесс, распадающийся на два этапа, получил особое название/Ресоциализация может быть столь же глубокой. К примеру, русский, эмигрировавший в Америку, попадает в совершенно новую, но не менее разностороннюю и богатую культуру. Отвыкание от старых традиций, норм, ценностей и ролей компенсируется новым жизненным опытом. Уход в монастырь предполагает не менее радикальные перемены в образе жизни, но духовного обнищания не происходит и в этом случае.СП в пенітенціарній установі:

· Організаційна технологія ( подолання проблем відторження і відчудження близькими за рахунок співпраці)

· Інформаційна та консультаційна( права засудж., умови знаходж. В ПС, індивід. реабілітація( усвідомлення необх. Зміни поведінки, пошук альтернатив правильного вибору, підтримка соц.. корисних зв язків, соц.. робота з сі мею)

· Організація труд. д-ті( розробка програм соц.. зайнятості, аналіз труд. потенціалу, участь у сусп.. роботах).

№7 Розкрийте значення волонтерства на суч. етапі розвитку суспільства. Проаналізуйте особливості мотивації волонтерів до соц.. пед.. д-ті.

Сьогодні волонтерський рух поширений у багатьох країнах світу, особливо в розвинутих: у Франції, Німеччині – 34 %, США – майже 56 %, Японії – 26 % В Україні волонтерський рух також стрімко поширюється. Зростає кількість громадських об’єднань і організацій, діяльність яких спрямована на надання соціальної допомоги різним верствам населенняНе буде перебільшенням оцінка сучасного волонтерства як світового феномену:

це підтверджується масштабами його розповсюдження; за думкою дослідників «вибух» організованої приватної волонтерської діяльності є проявом «глобальної суспільної революції», пов'язаної зі зростанням самовизначення особистості в сучасному суспільстві; все більше проявляється тенденція його організаційного упорядкування від міжнародного до всесвітнього рівня (велика кількість міжнародних асоціацій самих різноманітних волонтерських організацій і рухів; діяльність Міжнародної Асоціації Волонтерів, Європейського волонтерського центру, Волонтерської організації ООН, систематичне проведення міжнародних і всесвітніх волонтерських форумів).

Результатом одного з таких форумів, а саме 11-го Конгресу Міжнародної Асоціації Волонтерів стало прийняття 14 вересня 1990 року Загальної декларації волонтерів – нормативного акту, який на міжнародному рівні дав визначення змісту і меті волонтерства, закріпив його основні принципи, чітко визначив гуманістичне спрямування, творчий і миротворчий характер волонтерської діяльності. Згідно Декларації зміст волонтерствавизначений наступним чином:– це добровільний вибір, що відбиває особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті людських співтовариств; воно сприяє поліпшенню якості життя, особистому процвітанню і поглибленню солідарності; виражається, як правило, у спільній діяльності в рамках різного роду асоціацій; сприяє реалізації основних людських потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвиткові, створенню нових робочих місць і нових професій.

 

№8 Проаналізуйте вимоги до особистісних та професійних якостей соц.. педагога.Розкрийте мор.- етичні, психологічні та педагогічні якості соц.. педагога.

Професійно-етичний кодекс ( 94 рік) соціальних працівників України дозволяє здійснювати соціа-льну і .соціально-педагогічну роботу з різними особами, групами і спільнотами на їхнє благо.Кодекс базується на міжнародних етичних принципах соціальної роботи і пропонує моральні норми і моральні правила поведінки со-ціального працівника, який при цьому має відповідні професійно-особистісні якості, що у своїй сукупності представляють етичний стандарт соціального працівника.Моральна норма - усталена вимога до поведінки й діяльності соціальних працівників стосовно суб'єктів та об'єктів соціальної роботи. Моральні норми є основою етичного кодексу соціального працівника. Гуманізм - сукупність поглядів, які визнають людину вищою цінністю, та соціальні механізми, що захищають гідність і права лю-дини, свободу і всебічний розвиток особистості. Справедливість - неупереджена оцінка та дія спеціаліста, що відпо-відають істині й моральним та правовим нормам людських стосунків. Толерантність - ставлення до інших людей, яке характеризуєть-ся коректністю і терпимістю щодо їхньої поведінки, ціннісних орієн-тацій та особливостей особистості. Конфіденційність - нерозголошення спеціалістом інформації, до-віреної йому клієнтом про себе особисто чи про іншу людину. Об'єктивність - усунення від суб'єктивізму і власних емоцій у процесі оцінювання особистості клієнта та його проблем, визначення доцільності надання йому допомоги і прийняття рішення, що не су-перечить інтересам інших людей. Альтруїзм - система ціннісних орієнтацій особистості, в якій до-мінуючим мотивом і критерієм моральної оцінки є інтереси іншої людини чи соціальної спільноти. Моральні правила - конкретні вимоги до поведінки і діяльності соціального працівника у процесі виконання його професійних обов'язків: З метою реалізації соціальної політики в Україні соціальний-пра-цівник повинен володіти такими групами професійно-особистісних якостей:Психологічні якості є складовими здатності спеціаліста до соціа-льної-педагогічної діяльності. В першу чергу це емоційна врівнова-женість, опір стресам, низька тривожність, творче мислення, добра увага та пам'ять, наполегливість, спостережливість, витримка.Морально-етичні якості є сукупністю уявлень стосовно мораль-них вимог до особистості спеціаліста, його професійної поведінки і вчинків. Такими якостями для соціального працівника, перш за все, мають бути: чесність, доброта, альтруїзм, терплячість, справедли-вість, тактовність, емпатійність, скромність, відповідальність, відвер-тість, гідність, уважність, віра в людину.Психоаналітичні якості орієнтовані на вдосконалення соціаль-ного працівника як особистості і професіонала. Це адекватна само-оцінка, самоконтроль, самокритичність, самоаналіз, самодисципліна, самонавіювання.Педагогічні якості спрямовані на створення соціальним праців-ником образу особистої привабливості: він досягається за рахунок оптимізму, комунікабельності, зовнішності, красномовства, перцеп-тивності, ґрунтовності.

№9 Проаналізуйте зміст кваліфікаційної х-ки соц.. педагога

Вимоги до рівня знань та умінь соціального працівника витікають з міжнародних вимог до кваліфікації соціального працівника.До соціального працівника пред'являються наступні кваліфікаційні вимоги: 1. Вимоги до особистісних якостей: гуманістична спрямованість особистості; особиста і соціальна відповідальність; почуття власної гідності й поважання гідності іншої людини; емпатичність; готовність зрозуміти іншу людину і надати їй всебічну допомогу і підтримку.2. Вимоги до діяльності:а) до посадових обов'язків: організація соціальне значущої діяльності для клієнта серед населення; соціально-правовий захист клієнта; координація діяльності різних громадських і державних організацій для підтримки клієнта;б) до професійних знань і вмінь: вміти бачити проблеми клієнта, діагностувати їх; вміти визначати характер необхідної допомоги, надавати консультації в своїй роботі, а також застосовувати корекцію та реабілітацію;в) до рівня сформованості діяльністно-рольових вмінь; вміти встановлювати партнерські стосунки з клієнтом, формувати нові соціальні ролі у клієнта і т.п.3. Вимоги до особливостей соціальної взаємодії соціального працівника і клієнта: вміти координувати соціальні зв'язки і стосунки, свої власні дії на основі навичок спостереження, відбору та аналізу соціальне значущої інформації тощо.4. Вимоги до комунікативних навичок і вмінь: володіти культурою спілкування (вміти слухати і чути, володіти культурою безконфліктного спілкування).

№10 Толерантність як особистісна х-ка соц.. педагога .Значення толерантності в суч.суспільстві.Розкрийте способи розвитку толерантності в соц..-пед. практиці.

Толерантність - це здатність без агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя іншої людини, які відрізняються від власних.Передусім толерантність означає доброзичливе та терпиме ставлення до чогось. Основою толерантності є відкритість думки та спілкування, особиста свобода індивіда та поцінування прав та свобод людини. Толерантність означає активну позицію людини, а не пасивно-терпиме ставлення до навколишніх подій, тобто толерантна людина не повинна бути терпима до всього, наприклад до порушення прав людини чи маніпуляцій та спекуляцій. Те що порушує загальнолюдську мораль не повинно сприйматись толерантно.Отже, толерантність є доволі тонкою категорією, якої безумовно потрібно дотримуватись, оскільки вона визначає моральний, суспільний і демократичний розвиток суспільства.В умовах стрімкого розвитку суспільства необхідною є така якість, як уміння швидко пристосовуватися до змін. Толерантність є профілактикою девіантності і основою соціальної безпеки. Як особистісна характеристика толерантність проявляє себе у ставленні до себе, до інших, до власної групи (груп), до інших груп, до світу в цілому.Толерантність та інтолерантність може поширюватися на різноманітні аспекти життєдіяльності людини. В залежності від сфер прояву визначають національно-етнічну, релігійну, класово-соціальну, географічну, політичну, ґендерно-сексологічну, вікову та інші види толерантності. Автор статті намагається прослідкували толерантність у молодіжному середовищі, перш за все, у національно-етнічному аспекті, порівняти рівень толерантності серед молоді і дорослого населення України в цілому.

 

№11. Розкрийте сутність процесу соціалізації, визначить його особливості у залежності від віку людини.

Соціалізація – процес входження людини в суспільство, який супрводжуеться засвоєнням і відтворенням соц.. культ. норм,а також саморозвитком і самореалізаціею людини в суспільстві.Людина в процесі соціалізації може виступати як об ектом так і суб ектом цього процесу.Як суб ект людина в процесі соціалізації засвоює певні норми, принципи у не розривному зв язку з реалізаціею своеї активності, саморозвитком і саморозвитком в суспільстві. Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом громадської зрілості людини, хоча, зрозуміло, повноваження, права й обов'язки, набуті нею, не говорять про те, що процес соціалізації цілком завершений: по деяких аспектах він продовжується все життя.Процес формування, відбувається на трьох різних стадіях: 1) стадії наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих; 2) ігрової стадії, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; 3) стадії групових ігор, на якій діти учаться розуміти, що від них чекає ціла група людей.Французький психолог Ж. Піаже, зберігаючи ідею різних стадій у розвитку особистості, наголошує на розвитку пізнавальних структур індивіда і їхній наступній перебудові в залежності від досвіду і соціальної взаємодії. Ці стадії переміняють одна іншу у визначеній послідовності: сенсорно-моторна (від народження до 2 років), операційна (від 2 до 7), стадія конкретних операцій (з 7 до 11), стадія формальних операцій (з 12 до 15). Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.

№12.Наведіть систему факторів соціалізації, визначте їх значення для людини, проаналізуйте зв язки між ними.

Важнейшими факторами социализации личности выступает феномен нахождения индивида в группе и самореализации через нее, а также вхождение индивида в более сложные структуры общества.Группа выступает в качестве социальной ниши, обеспечивающей личности определенный уровень комфорта. Но этот уровень обеспечен лишь при соблюдении необходимых условий бесконфликтного включения человека в группу - при соответствии личностных ожиданий и требований группы к возможностям личности.

Основными определяющими факторами на внеличностном (групповом) уровне выступают понятия социальной стратификации: статус, роль, престиж, должность и т.д.

На следующем - межличностном (внутригрупповом) уровне важнейшими факторами социализации являются национальные особенности; характер деловых и личностных взаимоотношений между членами группы; сплоченность членов группы на основе общих интересов.

На личностном уровне проявляются характеристики члена группы как личности через его самооценку, анализ взаимозависимости, потребность в самоутверждении. На данном уровне определяющими факторами, снижающими риск социальных конфликтов в обществе, являются личная ответственность, осознание себя членом группы, личный контроль действий.D

В результате социализации формируются различные типы личности, социальные характеры, разнообразные потребности, ценностные ориентации. Фактори соціалізації умовно можна об'єднати в чотири групи. Перша - мегафактори - космос, планета, світ, - що певною мірою через різні групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів планети Земля. Друга - макрофактори - країна, етнос, суспільство, держава, - які впливають на соціалізацію всіх, хто проживає в певних країнах. Третя - мезофактори - умови соціалізації великих груп людей, класифікованих: за місцевістю і типом поселення, де вони мешкають (регіон, місто, селище, село); за належністю до аудиторії тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення тощо); за належністю до певних субкультур. Мезофактори впливають на соціалізацію як прямо, так і опосередковано через четверту групу -мікрофактори. До них належать сім'я, сусіди, групи однолітків, державні, релігійні та приватні організації, мікросоціум.

 

№13. Схарактерезуйте адаптаційний потенціал людини. Висвітліть засоби соціальної адаптації в д-ті соц.. педагога.

Процеси соціально-психологічної адаптації і соціалізації щільно пов’язані. Соціальна адаптація людини передбачає формування активної особистісної позиції, усвідомлення власного соціального статусу. Умовою і результатом адаптації особистості є сформованість соціально- і професійнозначущих засобів спілкування, поведінки та діяльності, які суспільство визнає і підтримує. Вироблення наукових принципів соціальної адаптації молоді і соціальних перспектив її функціонування є важливим завданням соціальної психології. Але практично не вивченими лишаються питання соціальної адаптації студентської молоді, зокрема – першокурсників, хоча вища школа має специфічні засоби і ресурси впливу на особистість, досить детально описані в науковій літературі. Значущість адаптаційного періоду на перших курсах ВНЗ зумовлює актуальність вивчення механізмів регуляції процесів соціальної адаптації і вимагає розробки соціально-психологічних засобів формування й корекції соціальної адаптованості студентів перших курсів.

№14.Визначте місце СПД в суспільстві.Схарактерезуйте мету, ф-ції, принципи та сфери СПД.

До особливого виду діяльності відносимо соціальну роботу. Соціальна робота - діяльність, що спрямована на здійснення допомоги людям, які її потребують, бо не здатні самостійно вирішити життєві проблеми: діти, пенсіонери, інваліди, хворі, біженці, безробітні і т.ін. Кожний є особистістю із своїм неповторним складом мислення, психіки, досить складною біографією. Це вимагає від соціального працівника або педагога доброти, тактовності, проникнення у долю людини, співчуття, різноманітних знань та умінь, великого терпіння, самовідданості та ін. Метою соціально-педагогічної діяльності – підсилення функцій заг. педагогіки,а через неї установлення освіти і виховання,сприяння людям успішно вирішувати їхні проблеми. Засоби досягнення цієї мети – вивільнення і розвиток ресурсів людини і її соціального оточення, здійснення необхідних соціальних змін.. Таким чином, на відміну від звичайного педагога, який працює в навчальному закладі і виконує, перш за все, освітньо-навчальну та виховну функції, соціальний педагог повинен реалізувати в першу чергу функцію соціальної допомоги і захисту. Крім того, функціями соціального педагога є: ·організаторська, яка включає організацію тієї чи Іншої діяльності, здійснює вплив на зміст дозвілля; допомогу у працевлаштуванні, професійній орієнтації та адаптації, координує дальність підліткових і молодіжних об'єднань, взаємодіє з медичними, освітніми, культурними, спортивними, правовими закладами, товариствами і благодійними організаціями. · прогностична, яка визначає та вивчає ознаки, які характеризують стан розвитку (перш за все духовного) людини, групи, мікро-середовища та визначає можливості перспективи їх розвитку при збереженні даної сукупності соціальних впливів. · попереджувально-профілактична та соціально-терапевтична. Соціальний педагог передбачає і приводить у дію механізм попередження і подолання негативних впливів у соціально-правовому, юридичному та психологічному плані, організовують соціо-терапевтичну допомогу, забезпечують захист прав у суспільстві, допомагають підліткам і молоді в період соціального і професійного визначення. · комунікативна полягає у встановленні контактів з тими, хто потребує допомоги та підтримки, організації обміну інформацією, залученні добровільних помічників і населення мікрорайону до соціальної праці та відпочинку, ділових та особистісних контактів, зосередження інформації і налагодження взаємодії між різними соціальними інститутами в роботі з клієнтами. · правозахисна використовує арсенал правових норм для захисту прав та інтересів клієнтів, для їх підтримки сприяє застосуванню заходів державного примусу та реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які допускають прямі або опосередковані протиправні дії. Принципи:1. Соціально-політичні (пр.. законності та прав людини,пр.. державного підходу до завдань що реалізуються в соц..і соц.пед. д-ті, пр..зв язку змісту і форми д-ті фахівця соц. сфери. 2. Психолого-педагогічні (пр. диференційованого та індивідуального підходу, пр.. цілеспрямованості). 3. Організаційні принципи ( пр.. інтеграції, пр.. контролю та перевірки).4. специфічні принципи ( пр.. гуманізму, пр.. незалежності, пр.. кліентоцентризму, пр.. опори,пр. конфіденційності, пр.. толерантності).

 

№15 . Соціальний захист прав людини як основний напрям соц.. пед.. д-ті.

До дітей як об’єкта соціально-педагогічного захисту належать усі особи віком до 18 років. Особливої уваги з них потребують неповнолітні соціально уразливих категорій, а саме: - безпритульні; - сироти і позбавлені батьківського піклування; - з неблагополучних сімей; - з категорії “соціальних сиріт”; - інваліди; - які вступили у конфлікт із законом; - не залучені до навчання і праці; - які постраждали унаслідок аварії на ЧАЕС. Соціально-правовий захист дитинства - система державних заходів, спрямованих на попередження і подолання кризових ситуацій у житті дитини, профілактику й усунення порушень прав неповнолітніх. До суб’єктів, які покликані забезпечувати функціонування життєдіяльності дитини, слід віднести насамперед батьків, медиків, педагогів. З ними працюють посадовці державних органів виконавчої влади і працівники органів місцевого самоврядування. Соціальний педагог як суб’єкт соціально-правового захисту дітей може виступати у якості: - працівника суспільних інститутів (загальноосвітні та позашкільні заклади), державних організацій, установ і закладів: органів державної виконавчої влади (служби у справах неповнолітніх, органів опіки й піклування, кримінальної міліції у справах неповнолітніх); державних та комунальних спеціалізованих підприємств, установ і закладів соціального обслуговування, підпорядкованих центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (соціальні служби, притулки, реабілітаційні центри та ін.); - працівника та/чи члена недержавних організацій (громадських, благодійних, у тому числі й міжнародних); - у якості фізичної особи. Діяльність соціального педагога у системі соціально-правового захисту дитинства можна розглядати як окрему складову і до його основних функцій відноситься виявлення, усунення та реабілітація, запобігання та профілактика порушень прав дітей. Це здійснюється через соціальну роботу з неповнолітніми, їх мікросоціальним оточенням, організаціями та закладами, які повинні забезпечувати соціально-правовий захист дитинства. Охорона прав і законних інтересів дітей у соціально-педагогічній діяльності охоплює соціальний захист, що передбачає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст.46 Конституції України). . З метою захисту прав неповнолітніх здійснюється: - соціальне обслуговування , соціальний супровід ,- соціальна профілактика , соціальна реабілітація , соціальне інспектування .Забезпечуючи захист дитини, соціальний педагог надає відповідні соціальні послугиВиди соціальних послуг та форми їх надання: соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні, юридичні, інформаційні та послуги з працевлаштування, з професійної реабілітації осіб з обмеженими можливостями. Правовий захист дитинства у соціально-педагогічній діяльності – система державно-правових гарантій забезпечення дитині охорони її прав, що включає в себе комплекс юридичних норм і організаційних заходів регуляційного та захисного характеру.

№16. Проаналізуйте методи соц.. пед.. д-ті.

В соціальній педагогіці метод – це спосіб взаємодії соціального педагога з клієнтом, який сприяє соціалізації клієнта або його реабілітації в соціумі. Окрім поняття метод в соціальній педагогіці виділяють поняття прийому. Прийом – це конкретизований метод або його частка (метод реалізується саме через прийом). Прийоми використовуються залежно від методу, ситуації, досвіду соціального педагога та інших умов. Усі прийоми поділяються на: а)твірні (заохочення, увага, прохання, довіра, зміцнення клієнта у власні сили); б)гальмівні (наказ, натяк, вдавана байдужість, недовіра, осуд, попередження, вибух емоцій). Ефективність використання даних прийомів залежить від вищезгаданих умов, а також від міміки, жестів, тону соціального педагога і т.д. Методи, прийоми і засоби в соціальній педагогіці тісно пов’язані між собою. Ефективність соціального педагога зумовлюється чіткою взаємодією та взаємовідповідністю прийомів і засобів, що використовуються в межах даного методу і усієї методики. Особливістю діяльності соціального педагога, полягає у тому, що у людей з якими він працює, або ще не сформовані загальноприйняті норми поведінки і життя, або вони знівельовані (викривлені). Найчастіше в соціально-педагогічній діяльності використовуються методи переконання і вправи. Переконання – це роз’яснення і доведення правильності і необхідності даної поведінки. Основні ознаки методу переконання і вимоги до нього: 1) метод переконання сприяє формуванню певної життєвої позиції; 2) у ході переконання соціальний педагог впливає на свідомість, почуття і волю людини; 3) виховна сила методу зумовлюється сприйняттям його людиною. У випадку несприйняття, метод переконання перетворюється в наказ (стає авторитарним); 4) при застосуванні методу насамперед враховуються психологічні особливості клієнта, а також рівень його вихованості, інтереси та особистий досвід; 5) переконувати слід перш за все словом; 6) найважливішою частиною переконання є вимога. Слід зауважити, що приклад є найефективнішою формою переконання. Іноді формою позитивного прикладу виступає ідеал. Ідеал – це рушійна сила для розвитку особистості. Основним завданням сучасного педагога є допомога у виборі позитивного ідеалу. Складність методу позитивного ідеалу полягає в тому, що ідеали для себе об’єкт вибирає незалежно від соціального педагога. Не менш важливим в соціальній педагогіці є метод вправ. Вправа – це численне повторення дій і вчинків з метою закріплення певних навичок, умінь та формування звичок. З вправи формується поведінка. Поведінка складається з вчинків, які виражаються в дії, тобто вправа на початковому етапі формує дію. Формування навичок і звичок через вправу До корекційних методів соціально-педагогічної діяльності відносять, так само як і в педагогіці, методи заохочення і покарання. Ці методи неоднозначно трактуються як педагогами так і психологами, особливо це стосується методу покарання. Згідно чинного в Україні законодавства, будь-які прояви фізичного, психічного чи морального насильства над дитиною караються законом. У соціально-педагогічній діяльності часто використовуються також методи соціально-педагогічної реабілітації. Соціально-педагогічна реабілітація використовується для наступних категорій людей: 1) особи, які мають фізіологічні чи психічні недоліки (порушення слуху, мови, затримка фізичного розвитку, розумова відсталість); 2) соціальні сироти (в основному діти які залишилися без опіки батьків або які проживають в сім’ях девіантів, бомжів чи психічно хворих людей; 3) особи, які тривалий час перебували в “сенсорній депривації” (психологічно недостатньому середовищі для розвитку, внаслідок інвалідності чи постійного впливу негативного фактору розвитку); 4) діти або підлітки з відхиленням у структурі ігрової і навчальної діяльності (призводить до відхилень у емоційних контактах, у самоствердженні та професійному самовизначенні).

№17. Розкрийте зміст поняття « культурно- виховна функція суспільства»

Суспільство - це універсальний спосіб організації соціальних зв'язків ісоціальної взаємодії, який забезпечує задоволення всіх основних потреблюдей, який саморегулюється, самовідтворю-ється та є самодостатнім. Визначальну роль у формуванні цілісності суспільства, йогоякісної визначеності відіграє культура. Культура - це не просто ряд духовних елементів (цінності, знання,переконання, норми та ін.), а спосіб, метод ціннісного опануваннядійсності .Культура об'єднує духовні багатства, нагромаджені людством у минулому ідуховні цінності сучасного суспільства. Саме тому культура виконуєкультурно-виховну функцію. Культура робить людину людиною, оскількиіндивід стає особистістю в міру опанування культури: мови, цінностей,знань, норм, звичаїв, традицій своєї соціальної групи, суспільства.Культура здійснює соціальний контроль, стимулює і регулює поведінкулюдини, груп людей, тобто вона є засобом соціального впливу. Проте культуру створює людина. Культура - матеріальний та духовнийпрогрес як індивідів, так і окремих спільнот. "...Коли суспільство впливає на індивіда сильніше, ніж індивід насуспільство, починається деградація культури, оскільки в цьому випадкунеминуче зменшується вирішальна величина духовні та моральні здібностілюдини. Відбувається деморалізація суспільства, воно стає нездатнимрозуміти і вирішувати проблеми, що виникають перед ним. Внаслідок цьогорано чи пізно настає катастрофа." Таким чином, провідною функцією суспільства є виховання активної,духовно багатої, творчої особистості, здатної до успадкування тарозвитку культури суспільства.

№18. Дайте порівняльну х-ку ролі церкви та князівства у розвитку благодійництва.

Благодійність ми трактуємо як прояв співчуття до ближнього, надання приватними особами матеріальної допомоги нужденним. Своїм корінням вона сягає глибокої давнини. Співчутливе ставлення до бідних і вбогих, різноманітні найпростіші форми благодійництва, головним чином роздача їжі й одягу, входили у звичаї східних слов'ян і були розповсюдженими ще в VII-VIII ст. ст., тобто у період існування союзів племінних князівств. Перший період історії становлення соціальної роботи хронологічно пов'язують із виникненням у IХ ст. Древньоруської держави й утвердженням християнства як державної релігії (988 р.), коли надання допомоги хворим, убогим та іншим нужденним верствам населення стало однією із форм реалізації християнської заповіді любові до ближнього. Серед основних форм благодійництва у період Київської Русі особливого значення набула княжа благодійність. Крім роздачі милостині, це було «годування» нужденних на князівських дворах, облаштування притулків для калік тощо. В цілому маємо підстави весь період князівського благодійництва в Київській Русі розподілити на три основні етапи. В основу періодизації покладено значення благодійницької діяльності окремих князівських родів: 1) 882-972 рр. – перший період хронологічно збігається з князюваннями Олега і Святослава; 2) 980-1054 рр. – другий охоплює правління Володимира Великого і Ярослава Мудрого; 3) 1113-1132 рр. – період князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава Володимировича. Іншим напрямом соціальної підтримки нужденних у цей час стала церковно-монастирська діяльність. Із метою впорядкування форм благодійності у 996 році великий князь Володимир Святославич видав Статут, відповідно до якого соціальне піклування про нужденних віддавалося під покровительство церкви. Результатом такого роду діяльності церков і монастирів стало створення на Русі численних богаділень, притулків та інших благодійних закладів. Після Батиєвого нашестя православна церква взагалі виявилася єдиним інститутом допомоги нужденним. Другий період. Традиції княжої благодійності у ХІІ-ХІІІ ст. ст. розвинулися в історії південно-західного Галицько-Волинського князівства. Серед галицьких князів особливим благодійництвом прославилися Ярослав Осмомисл, Данило Галицький і Володимир Волинський. У цілому після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі воно перейняло велику частку київської культурно-освітньої спадщини, тим самим зберігши в українців почуття культурної ідентичності, у тому числі відновивши основні напрями соціальної благодійності.

№19. Схарактерезуйте культурно- історичні передумови зародження благодійництва на Київській Русі.

Проблема благодійності як предмет наукових досліджень і широкого громадського обговорення постала в Російській імперії, до складу якої входила частина українських земель, з другої половини ХІХ ст., що було зумовлено активним розвитком ринкових відносин і формуванням підприємницького прошарку, який брав активну участь у суспільно-політичному та культурному житті, а матеріально-фінансові кошти, певною мірою, спрямовував на благодійну діяльність. В історичних дослідженнях загального характеру автори прагнули до визначення понять “благодійність” та “милосердя”, а також до характеристики основних завдань. Християнська доброчинність висвітлювалась у працях І. Андрієвського, О. Вертеловського, Л. Петрова, П. Авраменко. Організацію громадської опіки як виду благодійної діяльності в Російській імперії кінця ХІХ початку ХХ ст. вивчали В. Картамишев, Є. Максимов, К. Побєдоносцев, які визначали основні завдання, джерела фінансування, форми допомоги. У дослідженнях М. Воскобойнікова, П. Георгієвського, С. Гогеля, В. Дерюжинського, М. Дмитрієва висвітлено формування системи захисту населення від пауперизму, використовуючи благодійну допомогу. Їхні праці засвідчили, що благодійність усвідомлювалась у Російській імперії як рятівний інструмент послаблення суспільної напруги. В працях науковців кінця ХІХ – початку ХХ ст. закладено підвалини як для розробки практичних завдань благодійної діяльності в Російській імперії, так і для дослідження загальних проблем благодійництва, яке дослідниками П. Георгієвським, С. Гогелем, В. Дерюжинським, Г. Д’Оссонвілем розглядалось як добровільна безкорислива пожертва фізичних або юридичних осіб у вигляді матеріальної, фінансової, організаційної чи іншої допомоги. Національні традиції благодійності представників різних соціальних груп населення (гетьмани, козацька старшина, заможні козаки, національна інтелігенція), певною мірою, висвітлено В. Антоновичем, М. Грушевським, Д. Багалієм, М. Костомаровим, Д. Яворницьким. Українські історики В.Василенко, М.Сумцов, П.Єфименко дослідили благодійну діяльність у закладах соціальної опіки.Після перемога більшовизму благодійна діяльність була затаврована з позицій марксизму-ленінізму як атрибут експлуататорських суспільств, а благодійництво в радянській науці стало об’єктом ідеологічного розвінчування, а не предметом наукових досліджень. Таким чином, вітчизняна наукова рефлексія щодо національних і світових форм благодійної діяльності, започаткована наприкінці ХІХ та початку ХХ ст., в умовах тоталітаризму залишалась поза увагою дослідників. Як справедливо зазначили українські історики М. Дмітрієнко і О. Ясь ”благодійність була визнана соціальним явищем класового, перш за все, буржуазного суспільства, і у системі радянського тоталітаризму благодійності не знайшлося місця ні в енциклопедіях, ні в суспільному житті”.

№20.Висвітліть зміст та специфіку підтримки населення за часів Російського царату

Благодійництво - добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги;

· специфічними формами благодійництва є меценатство і спонсорство;

· благодійна діяльність - безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає прибутків від цієї діяльності;

· благодійна організація - недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб;

· благодійники - фізичні та юридичні особи, які здійснюють благодійництво в інтересах набувачів благодійної допомоги;

· набувачі благодійної допомоги - фізичні та юридичні особи, які потребують і отримують благодійну допомогу;

· меценатство — добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та іншій підтримці набувачів благодійної допомоги;

· спонсорство - добровільна безприбуткова участь фізичних та юридичних осіб у матеріальній підтримці благодійної діяльності з метою популяризації виключно свого імені (назви), торгової марки (Закон України про благодійництво та благодійні організації //Офіційний вісник України. - 1997.-№42) Витоками соціально-педагогічної роботи є діяльність, яка здійснювалась в основному церквами та благодійними організаціями. Держава виконувала лише незначну частину цієї роботи. Проте, за часів правління Івана Грозного опікування дітьми-сиротами було справою державних органів. Сирітськими будинками керував церковний Патріарший Указ. Створення перших благодійних закладів, товариств відбувалося на початку 18 століття. Петро І спробував поєднати державну та благодійну турботу. У 1712 році був створений шпиталь для убогих солдат, у 1715 році - виданий Указ про створення шпиталів для незаконнона-роджених дітей, фінансування яких відбувалося за рахунок пожертвувань заможних громадян. У 1764 році Катерина II створює Виховне товариство, яке продовжує традиції благодійної діяльності, що були закладені Петром І. За її указом , в рамках цього товариства, для дівчат з бідних благородних сімей, був відкритий Смольний інститут благородних дівиць. Поступово традиція відкриття благодійних товариств перейшла до жінок генерал-губернаторів. У 1837 р. Т.В.Голіцина заснувала Благодійне товариство, яке почало розповсюджувати рукодільні школи для дівчат. У 1848р. Є.І.Тучкова організовує Дамський тюремний комітет. Далі широкою благодійною діяльністю починають займатися люди з вищих верств населення, яким було не байдуже майбутнє суспільства. Серед напрямків їх діяльності були:

· просвіта незаможного населення - "Товариство розповсюдження корисних книг" (1861), яке займалося виданням книг для народу, відкриттям народних бібліотек, організацією публічних читань;

· організація багатоаспектної соціальної допомоги - "Товариство заохочення працелюбності" (1863),

· "Школа кухарок" (1870),

· "Попечительство Горлецьких" (1881), яке надавало допомогу бідним студентам московської консерваторії;

· організація медичної допомоги вдома та відкиття лікарні для невиліковних хворих з школою сестер милосердя при ній;

· організація вихованої роботи з сиротами - у 1763 році з ініціативи І.І.Бецького був створений Московський виховний дім для підкинутих та бездоглядних дітей, який будувався та утримувався на пожертви приватних осіб. Його завданням було рятування та виховання дітей, що не мають батьків.

І.Бецькой мав за мету через "закриті виховні училища" створити "нову породу людей": освічених і працелюбних чоловіків та жінок. "Громадські діти", які виховувалися у цьому домі мали привілеї: їх не можна було закріпачити, вони звільнялися від податей, а найкращі з них продовжували освіту в Академії мистецтв чи в фельдшерській школі.

До 19 ст. Московський виховний дім мас такі підрозділи: 18 відділень немовлят; управління вихованцями, що живуть у селах; підготовки жіночої прислуги для дому; пологове відділення; акушерський інститут; Миколаївський сирітський інститут для бідних офіцерських дівиць-сиріт, що готував гувернанток.

У 1842 р. створений дитячий притулок у Харкові, де знаходилися бідні діти як вільних батьків, так і кріпаків (православних). 36 дівчаток та 32 хлопчика у віці від 3 до 10 років з'являлися у притулок вранці, де за ними наглядали, годували, навчали, а ввечері їх забирали батьки.

Дівчата, які успішно закінчили курс у 10 років переводилися до школи Харківського благодійного товариства, яке виникло у 1843 р., там вони знаходилися до 17 років. З 1870 притулок стає інтернатом для дівчат.

У 1881 р. виникає Олександрівський притулок, який займається хлопцями з бідних сімей від 7 до 13 років (100 хлопців) Харкова та Харківської губернії. Вони здобувають загальну освіту в обсязі початкових народних училищ, крім того, столярську, слюсарську, ковальську підготовку. Також з 1890 р. вводиться курс духовної музики, а з 1895 р. - садівництва, городництва, співу. Особливу увагу звертали на моральне та фізичне виховання хлопців.

У 1874 р. створюється Товариство опікування безпритульними неповнолітніми сиротами, яке піклувалось, в основному, про підкидьків.

У 1899 р. з'являється Ольгінський притулок для бідних дітей, який був відкритий в домі, що заповів притулку харківський міщанин Некрасов.

У 1910 р. Товариством боротьби з жебрацтвом дітей відкритий притулок, де головна увага приділяється перевихованню "дітей вулиці".

У цьому ж році ремісник І.І.Зобін відкриває притулок-сховище для дітей найбідніших ремісників. Таким чином, наприкінці 19 ст. існувала система притулків під наглядом Губернського піклування дитячими притулками; захист дітей з делінквентною поведінкою.

Вперше в 1864 р. громадськістю було проголошено про необхідність введення особливих правових норм для неповнолітніх в Судові устави.

І в 1897 р. був прийнятий Закон про неповнолітніх правопорушників. На цих засадах були створені умови для відкриття Дитячих судів (1910р. - у Петербурзі, 1912 р. - у Москві, далі - у Харкові, Києві, Одесі), які існували до 1917р.

З 1914 р. виходив щомісячник "Особливі суди для неповнолітніх і боротьба з дитячою бездоглядністю"; корекція девіантної поведінки.

Вперше у 1864 р. Дамським тюремним комітетом відкрито ремісничо-виховний притулок з метою примусового перевиховання хлопців від 10 до 15 років, які були під слідством чи засуджені. Притулок був розрахований на 150 хлопців, які утримувалися тут не менше року, але до виповнення йому 18 років.

З 1869 до 1875р. притулком керував П.Рукавішников.

В 1874 р. в селі Болшево створено виправний притулок для дівчат (від 6 до 14 років) - "Товариство заохочення працьовитості". Виховувалися дівчата в притулку до 16 років.

У Харкові Товариство виправних притулків для неповнолітніх злочинців було засновано в 60-ті роки 19 ст., але перший такий притулок було відкрито у 1881 р. У ньому перевиховувалось більше 50 хлопців, які приймалися сюди віком до 16 років, не менш, ніж на два роки. Вихованці одержували загальну освіту, виховувалися відповідно до релігійної моралі, поваги до чужої власності, покори старшим, призвичаювалися до праці; організація дозвіллєвої діяльності дітей та підлітків найбідніших верств населення.

Першими організаторами такої діяльності були О.Зеленко (1871-1953) та С.Шацький (1878-1934), які, з метою створення умов для покращення дитинства бідноти, організували дитячі клуби та літню колонію Товариства "Сетлемент"(1905). Практична діяльність наштовхнула організаторів до висновків, що ефективність ви ховної роботи з дітьми залежить від тісного контакту з батьками. С.Т.Шацький: " Не можно зрозуміти, де закінчується дитина і починається середовище"(81). Саме тому при "Сетлементі" створюються консультативний пункт для батьків, батьківський університет, курси з окремих предметів, пункт надання медичної допомоги. На початку 1908 р. "Сетлемент" був закритий царатом за "проведення соціалізму серед дітей". В 1909 році С.Т.Шацький зумів відновити діяльність товариства, але під новою назвою Станція "Дитяча праця та відпочинок". У структуру Станції, крім клубів, входили ще й дитячий садок та експериментальна початкова школа.

№21 Проаналізуйте соціальне значення діяльності Товариства Червоного Хреста.

Товариство Червоного Хреста України, керуючись основоположними принципами Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та відповідно до Указу Президента України від 28 жовтня 1992 р., вирішує важливі гуманітарні проблеми країни, надаючи підтримку органам державної влади в цій сфері.За останні роки Товариство в суспільстві сприймається як неполітична, нейтральна організація, гуманітарний лідер серед великої кількості громадських організацій, стратегічний напрямок якого - залишатись незалежним і самостійним суб'єктом гуманітарної діяльності, бути там, де виникає потреба в неупередженому захисті постраждалих в наслідок надзвичайних ситуацій і наданні їм необхідної допомоги і підтримки.Одним з найважливіших завдань Червоного Хреста завжди було, є і будет захист життя, здоров'я і гідності громадян, і передусім - найбільшнезахищених: жертв збройних конфліктів, стихійних лих, інвалідів, немічних, самотніх, дітей-сиріт та безпритульних дітей, хворих на такі небезпечні хвороби, як туберкульоз і СНІД.Доброта, милосердя, співчуття. Споконвіку цінувалися вони понад усі людські якості, не втратили вони своєї цінності й нині. Адже торкатися серцем чужої біди означає зробити її своєю і обов'язково допомогти.За восьмидесятирічну історію Український Червоний Хрест розробив і втілив у життя численні благодійні програми з реалізації цієї благодійної місії. Боротьбою з хворобами, голодом, епідеміями, служба розшуку, медико-соціальна допомога для незахищених верств населення різного віку - всім доводиться займатися працівникам Товариства Червоного Хреста Київської області.Один з напрямків його діяльності - це, зокрема, надання допомоги хворим на туберкульоз.Товариство Червоного Хреста за скрутних економічних умов неспроможне без сторонньої допомоги вирішувати складні завдання. Томуголовне у роботі знайти тих, кому не байдужа доля сиріт, немічних, хворих.

№22.Висвітліть особливості соціально-педагогічної діяльності в 60-80 роки .

60-80-ті роки XX ст. Повернення до соціально-педагогічних проблем відбувається на початку 60-х років у період політичної "відлиги". Педагогічна громадськість відчуває недостатність існування "школи-навчання" для гармонійного розвитку людини, тому звертається до соціальне педагогічних ідей 20-30 р. Починається переосмислення досвіду, що набули педологи. Особлива увага надається соціальним чинникам розвитку особистості. Одним із перших звертається до цих проблем Л.В.Занков, який досліджує причини девіантної поведінки дітей. У цей час набувається перший емпіричний досвід з виховної роботи в соціальному середовищі, з'являються посади організатора позашкільної роботи, педаго-гів-організаторів як з виховної, так і спортивно-оздоровчої роботи з дітьми та підлітками за місцем проживання - все це свідчить про подальший розвиток ідей "педагогіки середовища".

№23 Дайте порівняльну х-ку використання заохочення та покарання в СПД.

Методи сімейного виховання – способи, шляхи , за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив на свідомість і поведінку дітей членами сім”ї \батьки, прабатьки, брати та сестри, інші родичі\.
Вибір методів виховання в сім”ї залежить від педагогічної культури батьків: розуміння цілі виховання, батьківської ролі, уявлення про цінності, стилю відносин, культури мовлення і т.д. Тому методи сімейного виховання несуть в собі яскраве відображення особистості батьків і невіддільні від них. Скільки батьків – стільки різновидів методів. Наприклад, переконання в одних батьків – м”яке навіювання, в інших – погроза, крик. Коли в сім”ї відносини з батьками близькі, теплі, дружні, головний метод – заохочення. При холодних, відчужених, звичайно, переважає суворість і покарання. Методи дуже залежать від встановлених батьками виховних пріоритетів: одні хочуть виховати в дітей рису слухняність, тому методи їх спрямовані на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих.Інші вважають більш важливим бачити як дитина самостійно мислить, вчать виявляти ініціативу і, звичайно, знаходять для цього відповідні методи .
Усі батьки використовують методи \прийоми\: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші); вправи і привчання, організація різних доручень і обов”язків дітей, режиму їх навчання, праці та відпочинку; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива); покарання ( позбавлення задоволень, відмова від дружби тощо, крім фізичного і морального насилля!)
Сімейна педагогіка обережно підходить до покарання дітей і не схвалює методів, що є проявом жорстокості, які шкодять фізичному і психічному здоров”ю дитини і принижують людську гідність.
Вибір і застосування методів сімейного виховання спирається на ряд загальних умов: знання батьками своїх дітей; особистий досвід батьків; спільна діяльність; педагогічна культура батьків; вміння спілкуватися\ частота, обсяг, мова, тема спілкування , інтереси\.
“Педагогічні знання батьків особливо важливі в той період, коли батько і мати є єдиними вихователями соєї дитини... У віці до 6-ти: років розумовий розвиток, духовне життя дітей у вирішальній мірі залежить від ... елементарної педагогічної культури матері і батька, яка виражається в мудрому розумінні надзвичайно складних душевних рухів людини, яка розвивається”,- писав В.О.Сухомлинський \”Батьківська педагогіка”.

 

№24. Схарактерезуйте соц.. середовище як необхідну умову соціалізації особистості. Визначте категорію « соціальна адаптація» та її види.

Особистість є не тільки наслідком, а й причиною со-ціально-етичних дій, що відбуваються в соціумі. її сприй-няття економічних, політичних, соціальних відносин за-лежить від історичної епохи і типу суспільства. Відповід-но, кожна людина по-своєму відображає їх, щовизначає її соціальну якість, зміст і характер практичної діяльності. Саме в процесі такої діяльності людина, з одного боку, інтег-рує соціальні відносини навколишнього середовища, а з другого -- виробляє своє особливе ставлення до оточення, стратегію соціальної поведінки..Людина розвивається у взаємодії з навколишнім се-редовищем, проте життя її є індивідуальним надбанням, а процес розвитку особистості завжди -- глибоко неповтор-ним явищем. Процес соц. адаптації розгляд. На 3 рівнях:1). Суспільство ( макросеред.) , 2). Соц.. група( мікросеред.), 3).внутрішня адаптація. Социальная адаптация - процесс активного приспособления человека к изменившейся среде с помощью различных социальных средств. Различают активную (процес, коли індивід прагне до енергійної взаємодії з навк. середовищем) и пассивную( індивід не намагаеться до змін оточуючого середовища) социальные адаптации. Показателем успешной социальной адаптации является высокий социальный статус индивида в данной среде, а также его удовлетворенность этой средой в целом. Показателем неуспешной социальной адаптации является перемещение индивида в иную социальную среду либо отклоняющееся поведение.

№25.Розкрийте зміст та види соціальної профілактики.

Принятые на основе социальной диагностики решения и рекомендации реализуются через различные процедуры технологии социальной работы. Одной из таких процедур является социальная профилактика. Под профилактикой подразумеваются научно обоснованные и своевременно предпринимаемые действия, направленные на:1. Предотвращение возможных физических, психологических или социокультурных коллизий у отдельных индивидов и групп риска;2. Сохранение, поддержание и защита нормального уровня жизни и здоровья людей;3. Содействие им в достижении поставленных целей и раскрытие их внутренних потенциалов. Види соц.. профілактики: 1) первинн ( попередження виникнення проблем , спрямована на формування в особистості неприйняття, категоричну відмову від певних стандартів в поведінці і негативних звичок). 2)вторинна ( попередження загострення проблеми, мотивація до зміни поведінки, спрямована на обмеження пошир. Окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соц.. групі). 3) третинна ( зменшення ризику, відновлення негативних видів поведінки, робота спрямована на відновлення особистісного соц.. статусу людини, повернення її в сім ю, трудовий колектив, до сусп.. корисної діяльності).

№ 26.Схарактерезуцте сутність соц.. реабілітації.

Соціальна реабілітація – спрямована на відновлення людини в її правах, соц.. статусі, здоров ї і дієздатності. Процес спрямований не тільки на відновлення здатностей людини, але й на соціальне становище вцілому. Напрями:

1) реабілітація інвалідів і дітей з обмежен. функт. можливостями;

2) військовослужбовців;

3) людей похилого віку;

4) осіб, які повернулися з місць позб. волі.

№ 27.Висвітліть традиції соціальної підтримки за часів козацтва.

У багатовіковій історії України важливе місце належить козацтву. За слушним висловом В. Б. Антоновича в ньому найвиразніше і найяскравіше визначилася "провідна ідея, що виявляла собою жадання народу", основою якої був принцип демократизму і рівного політичного права для кожної особистості ¹. Ці засади простежуються на прикладі діяльності козацтва в різних сферах суспільного життя. Так, освоюючи степові простори, козаки, всупереч панівному феодальному способові виробництва, розвивали власне господарство, що базувалося на вільнонайманій праці. Ґрунтуючись на глибоких історичних традиціях, козацтво відродило перерваний іноземними загарбниками державотворчий процес в Україні. Вагомий його внесок у розвиток матеріальної культури та духовного життя народу. Зрештою, з середини XVII ст. козацтво почало репрезентувати перед світом український етнос, а українці дістали назву "козацького народу".Життя запорізького козацтва грунтувалось на глибоко демократичних принципах: рівність у праві володіння землями, право вільного вступу до лав козацтва незалежно від соціальної і національної приналежності, релігійних переконань, участі в органах самоврядування тощо. Феномен Запорізької Січі в тому, що саме тут уперше державотворча функція перейшла безпосередньо до представників простого народу.
Запорізька Січ як політичне утворення була фактично зародком майбутньої української держави, продовженням традиції українського народу, яка перервалася після сходження з політичної арени Галицько-волинського І Київського князівств.

№ 28. Схарактерезуйте соціально педагогічну діяльність у 20-30- роки 20 ст.

Характерна особливість вітчизняної соціальної психології 20 —30-х років XX століття — пошук власного шляху й місця у світовій соціально-психологічній думці, здійснюваний як у дискусіях з основними школами зарубіжної соціальної психології, так і через засвоєння марксистських ідей та їх застосування з метою розуміння соціально-психологічної реальності. У цей час робляться спроби побудови системи соціально-психологічних поглядів. Попри те, що у 20-ті роки вийшла у світ низка публікацій з питань соціальної психології, авторами яких були представники різних наук (психологи В. Артемов, Б. Беляев, невропатолог і психіатр В. Бехтерев, психолог і філософ Г. Челпанов, юрист М. Рейснер, філолог Л. Войто-ловський та ін.), домінантними в аналізі соціально-психологічних явищ були соціологічний і психологічний підходи.

№29 Схарактерезуйте теорію та практику соц.. вих-ня С.Т.Шацького

Станіслав Теофілович Шацький (1878 – 1934). Він одним із перших російських вчених звернувся до соціальної педагогіки дитячого колективізму, до проблеми взаємозв’язку соціального середовища і особистості.
Перший етап діяльності Шацького характеризувався підходом до дитини як до найвищої цінності. Педагогічний процес він порівнював з “дитячим царством”, де вільно розвивається природа дитини, а педагог виступає в ролі друга, товариша. Шацький намагався хоча б тимчасово ізолювати дітей від несприятливих впливів середовища. Однак розуміння того, що це зробити неможливо, привело його до ідеї про необхідність забезпечити активну педагогізацію середовища існування дитини, використати всі засоби суспільства, щоб допомогти самовизначенню особистості.
У своїх вихідних теоретичних підходах він керувався положенням про те, що розвиток людини у взаємодії і під впливом оточуючого середовища, є не що інше як процес її соціалізації і самореалізації в тому суспільстві, в якому вона живе. Соціалізація проходить як в процесі стихійної взаємодії людини з оточуючим середовищем і неорганізованого впливу на неї різних обставин життя, так і у відносно спрямованому суспільством процесі впливу на ті чи інші категорії людей, а також в процесі цілеспрямованого створення умов для розвитку людини і виховання. С.Т. Шацький віддавав перевагу вивченню дітей як представників певного соціокультурного середовища. Він вказував, що вплив середовища на дитину проявляється у всіх видах її роботи: в дитячих зошитах, при розв’язуванні нею задач, в почерку, словах, виразах, на кінець, у тому опорі, який вона виявляє у ставленні до матеріалу, що вивчається в школі, у всій її поведінці. Тому педагог повинен прагнути зрозуміти дитину у контексті її оточення, не вириваючи її з середовища, але постійно підвищуючи її педагогічний потенціал. У цьому проявились своєрідність і самобутність педагогічних підходів С.Т. Шацького.
Через теоретичну і практичну діяльність педагога проходить також ідея дитячої праці в соціалізації особистості. Осмислюючи місце праці в дитячому житті, він прийшов до думки, що в ранньому віці праця повинна бути пов’язана з мистецтвом та грою. Але чим старшою стає дитина, тим серйозніше вона повинна ставитись до трудової діяльності. Праця, гра, мистецтво – ці три елементи дитячого життя невіддільні один від одного і є обов’язковою умовою соціалізації і розвитку особистості дитини.
Освіта, стверджував педагог, повинна бути спрямована на формування людини, здатної самоудосконалюватися і удосконалювати своє оточення. Він вважав, що школа повинна проводити роботу з оточуючим середовищем, щоб підтримувати його позитивні впливи і боротися з негативними.
Важливим положенням концепції Шацького було переконання, що джерело розвитку дитини знаходиться не в генетичних задатках, а в тому соціальному і економічному середовищі, в якому протікає її виховання. Шацький виходив з припущення, що фактором, який визначає поведінку людини є “соціальна спадковість” – норми, традиції, які передаються з покоління в покоління.
Справжня школа, на думку Шацького, повинна розвивати дитину цілісно в процесі трудової, естетичної, розумової, фізичної та соціальної діяльності.

№30. Проаналізуйте основні тенденції розвитку соціальної педагогіки в 90 р. 20 ст.

Кінець XIX поч. XX ст. відзначається вступом найбільших держав Західної Європи і США в таку стадію суспільно-економічних відносин, яка вимагала наукового і технічного переозброєння виробництва і удосконалення соціальних інститутів. У цих умовах стала більш очевидною невідповідність традиційної школи, практики виховання і навчання новим економічним і соціально-політичним вимогам розвинутих країн. Епоха висувала в якості соціального замовлення школі формування працівника нового типу. Пошуки шляхів перебудови школи проходили в атмосфері дискусій з проблем людини, її виховання та освіти. У сферу суспільного інтересу поряд з традиційними об’єктами вивчення школи та сім’ї почали включатися дослідження трудової діяльності учнів, проведення вільного часу, міжособистісні стосунки. Аналізуючи результати розробки теоретичних основ європейської педагогіки кн. XIX поч. XX ст., варто відзначити, перш за все, різке підвищення соціальної функції теорії виховання. Цьому відповідав одночасно процес розширення сфери педагогічних знань. Саме на межі століть швидко розвивались відносно самостійні галузі дослідження чи створювались заново поєднані із суміжними науками галузі педагогіки. Ідеї соціальної педагогіки знайшли прихильників в демократичних колах суспільства практично всіх країн Європи.Метою освітнього процесу виступало вміння розв’язувати життєві завдання, оволодіння творчими навичками, збагачення досвіду, під яким розумілись знання як такі і знання про способи дії, а також виховання смаку до самонавчання та самовдосконалення.Соціальна педагогіка Корчака отримала своє втілення в його “Будинку сиріт”, згодом в “Нашому домі”. Тут він перш за все спостерігав, аналізував поведінку груп дітей і окремої дитини в різних місцях та ситуаціях. Виходячи з власних спостережень, здійснював діагностику і конкретну виховну діяльність.. У “Будинку сиріт” існувало дитяче самоврядування.Розвиток на початку ХХ ст. наук про людину дозволив сформулювати важливе теоретичне положення про необхідність комплексного вивчення дитини як складної системи, що розвивається. При цьому дитина розглядалась не тільки як об’єкт впливу соціального середовища, умов життя, але і як особистість, здатна активно сприймати явища навколишнього світу і переробляти їх, виходячи з внутрішньої мотивації і індивідуальних особливостей. Таке розуміння особистості дитини сприяло виникненню уваги до її вивчення, до вироблення нових ефективних методів навчання і виховання. По-новому почало розглядатись питання про роль вчителя в навчально-виховному процесі. Виступаючи за свободу педагогічного мислення і творчості, багато педагогів говорили про те, що тільки широка освіченість, глибоке знання свого предмета і методів його викладання, любов і шанобливе ставлення до особистості дитини зможуть забезпечити успішну діяльність вчителя.

 

№31 Проаналізувати педагогічні методи в СПД.

У даний час педагогічні дослідження здійснюються за допомогою цілої системи різноманітних методів. До них належать:
1. Традиційно-педагогічні методи. Традиційними називають методи, які педагогіка дістала у спадок від дослідників, що стояли біля витоків педагогічної науки. До складу традиційних педагогічних досліджень входять: педагогічне спостереження, дослідницька бесіда, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, першоджерел, вивчення шкільної документації, продуктів діяльності учнів.
2. Педагогічний експеримент (лат. experimentum — проба, дослід). Суть експерименту як методу дослідження полягає у спеціальній організації педагогічної діяльності учителів і учнів, вихователів і вихованців з метою перевірки й обґрунтування наперед розроблених теоретичних припущень, або гіпотез. Якщо гіпотеза знаходить своє підтвердження в педагогічній практиці, дослідник робить відповідні теоретичні узагальнення і висновки.
Педагогічні експерименти класифікують за різними ознаками: спрямованістю, об'єктами дослідження, місцем і часом проведення та ін. Залежно від поставленої експериментом мети розрізняють:
а) констатуючий експеримент, що проводиться на початку дослідження і своїм завданням має вияснення стану справ у шкільній практиці з тієї чи іншої проблеми;
б) творчо-перетворюючий, коли вчений розробляє гіпотезу, теоретичні основи, здійснює конкретні практичні заходи щодо вирішення досліджуваної проблеми;
в) контрольний, суть якого полягає в застосуванні апробованої методики в роботі інших педагогів та шкіл.
3. Педагогічне тестування (англ. test -— випробовування, перевірка). Тестування — цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, що проводиться в умовах строгого контролю. Від інших способів обстеження тестування відрізняється простотою, доступністю, точністю, можливістю автоматизації. Це дозволяє об'єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчаються.
Як метод дослідження тестування до останнього часу мало застосовувалось у вітчизняній педагогіці. Проте цей метод не новий. Ще у 80-90 роках минулого століття його використовували для вивчення індивідуальних особливостей людей. Це призвело до виникнення так званого випробовувального експерименту — дослідження за допомогою тестів (А. Дальтон, А. Кеттел та ін.).
У навчально-виховній практиці використовуються різні тести: успішності, інтелектуального розвитку, діагностики рівня засвоєння знань, умінь, ступеню сформованості багатьох якостей тощо.

№32. Проаналізувати соціологічні методи в СПД.

Соціологічні методи. Ця група методів проникла в педагогіку з соціології. Застосовується для масового опитування учасників процесів виховання, навчання, освіти, які мають колективний (груповий) характер. Опитування може бути усним (інтерв'ю) або письмовим (анкетування). До соціологічних методів дослідження належать також шкалування і соціометричні методики, порівняльні дослідження.
1.Анкетування — метод масового збору матеріалу за допомогою спеціально розроблених анкет. Сьогодні в педагогічних дослідженнях широко використовуються різні типи анкет: відкриті, які вимагають самостійного конструювання відповіді, і закриті, в яких учні обирають одну із запропонованих відповідей; іменні, що вимагають вказати прізвище досліджуваного, і анонімні; повні, скорочені; пропедевтичні і контрольні та ін.
Широко застосовується метод вивчення групової диференціації, який дозволяє аналізувати внутріколективні взаємини. 2.) Спостереженням- розуміється цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, у ході якого ми дістаємо знання про зовнішні сторони, властивості та стосунки об'єктів, що вивчаємо. Спостереження у соціологічному дослідженні є методом збирання первинної інформації про об'єкт, який вивчається, шляхом прямої реєстрації подій, що стосуються цього об'єкта і відповідають цілям дослідження.3.) Експеримент у соціологічних дослідженнях — це засіб отримання інформації про кількісну та якісну зміну показників діяльності та поведінки соціального об'єкта внаслідок впливу на нього деяких чинників, що управляються та контролюються (змінних).4.) Опитування — найпоширеніший, універсальний метод збирання інформації у соціологічних дослідженнях.
Цей метод одержання первинної соціологічної інформації грунтується на усному або письмовому зверненні до сукупності людей з питаннями, зміст яких є проблемою дослідження на емпіричному рівні.5.) Аналіз документів.Традиційні методи мають одну велику ваду, яка може звести нанівець усю працю дослідника в очах людей з іншими поглядами й підходами до проблеми, що розглядається. Це суб'єктивізм класичних методів аналізу. Дійсно, тут інтерпретація документа (документів) повністю залежить від тих настанов, з якими дослідник підходить до опрацювання матеріалу.

№ 33. Проаналізувати психологічні методи в СПД.

Методи психологічних досліджень – це сукупність засобів й прийомів вивчення фактів психічних явищ та проявів психічної діяльності.
Найбільш розповсюджені методи психології – спостереження та експеримент. Застосовуються й інші методи: метод бесіди, анкетний метод, аналіз процесу і продуктів діяльності, тестовий метод та деякі інші.
1)Спостереження. Спостереження як метод вивчення психіки людини широко застосовується в психології.
Метод спостереження передбачає пізнання індивідуальних особливостей психіки людини через вивчення її поведінки. Інакше кажучи, за об’єктивними, зовнішньо вираженими показниками (дії, вчинки, мова, зовнішній вигляд) психолог робить висновок про індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, пам’яті, мислення, уяви), про психічний стан людини, про риси її особистості, темпераменту, характеру. Психологічне спостереження повинно бути цілеспрямованим: спостерігач повинен уявляти і розуміти, що він збирається спостерігати і для чого, інакше спостереження перетвориться у фіксацію випадкових, вторинних фактів. Звідси випливає, що психологічне спостереження обов’язково проводиться за спеціальним планом.
Спостереження слід проводити систематично, тому психологічне спостереження, як правило, потребує більш-менш тривалого часу. Чим довше спостереження, тим більше фактів може накопичити спостерігач, тим легше йому буде відокремити типове від випадкового, тим глибше і надійніше будуть його висновки. Тривале спостереження застосовується, наприклад, при вивченні вікових особливостей дітей, зокрема особливостей розвитку їхнього мовлення та мислення, емоційних проявів, інтересів, рис характеру і здібностей. Результати такого тривалого спостереження фіксуються в щоденнику, де аналізують процес психічного розвитку дитини (часто за декілька років) або оформлюють у вигляді психологічних характеристик.
2)Експеримент. Дуже важливу роль в психологічних дослідженнях грає експеримент. В експерименті експериментатор, тобто людина, що проводить дослід, також здійснює спостереження за психічними явищами, процесами у піддослідного (людини, з якою проводиться дослід). Але якщо при спостереженні дослідник пасивно очікує проявів певних психічних процесів, то в експерименті він, не очікуючи, поки настануть такі процеси, сам створює необхідні умови, щоб викликати ці процеси у піддослідного.
Проводячи дослідження при однакових умовах з різними піддослідними, експериментатор може встановити вікові та індивідуальні особливості протікання психічних процесів у кожного з них.
3)Метод бесіди, анкетний метод. Певне значення мають і методи психологічного дослідження, пов’язані зі збиранням та аналізом словесних висловлювань піддослідного, метод бесіди з людиною (так само як і з добре знайомими з ним людьми), анкетний метод. При правильному їх проведенні вони дозволяють виявити індивідуально-психологічні особливості особистості: схильності, інтереси, смаки, відношення до людей, до себе тощо.
Сутність цих методів полягає в тому, що дослідник задає піддослідному заздалегідь підготовлені і ретельно продумані питання, на які той відповідає (усно – у випадку бесіди або письмово при застосуванні анкетного методу). В процесі бесіди питання змінюються і доповнюються в залежності від відповідей піддослідних. Відповіді записують (можна з застосуванням записуючої апаратури). Одночасно дослідник веде спостереження за характером мовних висловлювань (ступенем впевненості відповідей, зацікавленістю або байдужістю, характером виразів), а також за поведінкою, виразом обличчя, мімікою піддослідних. Бесіда повинна бути живою і невимушеною, проводитися в атмосфері довіри, доброзичливості та щирості, в обстановці максимальної природності.

№ 34. Дайте х-ку особливостей сімейного виховання та засобів соціально- педагогічної допомоги дитині в умовах неповної сім ї.
За ІІ півріччя 2001 року в Україні зафіксовано більше розлучень, ніж шлюбів. У деяких регіонах вони досягають 60-80 відсотків від кількості взятих шлюбів. 1,5 млн. дітей виховується без батька. У роботі з неповною сім'єю соціальному педагогу слід усвідомити, що кожна конкретна сім'я, у кожному конкретному випадку потребує конкретної допомоги. соціальний педагог має проводити реабілітаційну роботу з матерями і дітьми після розлучення, допомагати розв'язувати життєві та виховні проблеми, урегулювати питання, що торкаються інтересів дитини. Вони мають брати участь у судових засіданнях, де йде мова про розлучення й вирішується доля дитини - з ким її залишити.Вивчення неповної сім'ї дає соціальному педагогу можливість з'ясувати, які взаємовідносини складаються в ній. Якщо мати значну кількість часу приділяє домашньому господарству, надмірно опікає дитину, намагається задовольнити всі її потреби, щоб вона не відчувала відсутності батька, матеріальних нестатків, і це стає сенсом її життя, - необхідна індивідуальна педагогічна допомога. Соціального досвіду дитина набуде швидше, якщо сім'я розширюватиме коло знайомств, спілкування з друзями. Надмірна орієнтація матері лише на матеріальну забезпеченість сім'ї призведе до того, що дитина буде позбавлена материнської турботи.Як показують дослідження, спілкування з батьком, який покинув сім'ю, може складатися по-різному. Якщо батько сплачує лише аліменти, тактовно треба привернути його увагу до виховання дитини. Можливо, запросити до школи, поговорити, роз'яснити, що дитині і молодшого, і підліткового віку потрібна не тільки матеріальна допомога, а й дружнє спілкування, розказати, який вплив має батько на формування особистості дитини.Буває, що мати категорично заперечує, щоб дитина бачилася з батьком, вважаючи, що він негативно впливає на виховання, стан здоров'я, нервову систему дитини. Батька розглядають лише як того, хто матеріально забезпечує дитину. Таких жінок у літературі називають амазонками: у них незалежність переходить у самоціль, а інстинкт материнства - в інстинкт власності. Батьківські почуття чоловіка ігноруються повністю. У таких умовах доля дитини складна. З її свідомості викорінюється поняття "батько", про нього розповідають тільки погане. Це не може не впливати на психіку дитини, її духовність, розвиток емоційної сфери.Матері слід роз'яснити, що тільки волею вона не може заборонити батькові бачитися з дитиною. Конвенція ООН про права дитини, Кодекс про шлюб та сім'ю України підтверджують це: дитина не може бути предметом спекуляцій, використовуватися для зведення рахунків між батьками. Стверджуючи рівні права розлучених батьків на виховання дитини, Кодекс ставить обох у рівні права і обов'язки. Отже суперечливі питання участі розведених батьків у вихованні дитини допомагають розв'язувати органи опіки і піклування.Соціальний педагог, працюючи з неповною сім'єю і регулюючи непорозуміння між батьками, які розійшлися, ставить мету - захист інтересів дитини. Він має бути не пасивним спостерігачем того, що відбувається з дитиною, а активним, терплячим провідником педагогічної доцільності своїх порад і пропозицій.Певна складність виникає у роботі з одинокими матерями. Звичайно, таким матерям важко виховувати дитину внаслідок невпорядковуваності особистого життя, вони обмежують свої можливості у задоволенні духовних, культурних і моральних потреб. Діти в таких сім'ях більше страждають від недогляду, відсутності повноцінного спілкування з матір'ю, зовсім не знають батька. Усе, це, звичайно, позначається на формуванні їх особистості (діти з таких сімей більш знервовані, закомплексовані). Крім того, виховання дитини залежить від культурного освітнього рівня матері, способу її життя, ставлення до виховання дитини, до свого становища одинокої матері, від її ціннісних орієнтацій. Така жінка може бути постійно у стані хронічного стресу, що негативно позначається на її здоров'ї, самопочутті.Матері-одиночки хворобливо ставляться до того, коли цікавляться їхнім сімейним життям, хоч і потребують педагогічних порад і допомоги. Тому потрібний особливий педагогічний такт, чуйність, доброзичливість, довіра до матері і дитини. Важливо допомогти таким матерям знайти роботу з більш високою оплатою у режимі неповної зайнятості, розв'язати юридичні проблеми, залучити дітей до занять у гуртках, секціях безплатно.Отже , неповні сім'ї мають багато різних проблем, складностей і тому потребують допомоги соціальних педагогів.Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру­дова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів­праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визна­чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль­них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

№ 35 Дайте х-ку особливостей сімейного виховання та засобів соціально- педагогічної допомоги дитині в умовах багатодітної сім ї

Виховний потенціал багатодітної родини має свої позитивні і негативні

характеристики, а процес соціалізації дітей - свої труднощі, проблеми.

З одного боку, тут, як правило, виховуються розумні потреби й уміння

вважатися з нестатками інших; ні в кого з дітей немає привілейованого

положення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму, асоціальних

рис; більше можливостей для спілкування, турботи про молодший, засвоєння

моральних і соціальних норм і правил гуртожитку; краще можуть формуватися

такі моральні якості, як чуйність, людяність, відповідальність, повага до

людей, а також якості соціального порядку - здатність до спілкування,

адаптації, толерантність. Діти з таких родин виявляються більш

підготовленими до подружнього життя, вони легше переборюють рольові

конфлікти, пов'язані з завищеними вимогами однієї людини до іншої і

занижених вимог до себе.

Однак процес виховання в багатодітній родині не менш складний і

суперечливий. По-перше, у таких родинах дорослі досить часто втрачають

почуття справедливості по відношенню до дітей, виявляють до них неоднакову

прихильність і увагу. Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіцит

тепла й уваги до нього, по - своєму реагуючи на це: в одних випадках

супутнім психологічним станом для нього стає тривожність, почуття

ущербності та невпевненості у собі, в інших - підвищена агресивність,

неадекватна реакція на життєві ситуації. Для старших дітей у багатодітній

родині характерна категоричність у судженнях, прагнення до лідерства,

керівництво навіть у тих випадках, коли для цього немає потреб. Усе це

звичайно, ускладнює процес соціалізації дітей. По-друге, у багатодітних

родинах різко збільшується фізичне і психічне навантаження на батьків,

особливо на матір. Вона має менше вільного часу і можливостей для виховання

дітей і спілкування з ними, для прояву уваги до їх інтересів. На жаль, діти

з багатодітних родин частіше стають на соціально небезпечний шлях, майже в

3,5 рази частіше, ніж діти з родин інших типів.

Багатодітна родина має менше можливостей для задоволення потреб та

інтересів дитини, якої і так приділяється значно менше часу, ніж в родині з

однією дитиною, що, природно, не може не позначитися на їй розвитку. У

цьому контексті рівень матеріальної забезпеченості багатодітної родини має

дуже істотне значення. Моніторинг соціально - економічного потенціалу родин

показав, що більшість багатодітних родин живе нижче межі бідност

№ 36.. Дайте х-ку особливостей сімейного виховання та засобів соціально- педагогічної допомоги дитині в умовах одно дітної та багатодітної сім ї.

 

Безперечно, батьки, що мають єдину дитини, звичайно приділяють їй

надмірну увагу. Коротше, вони занадто піклуються про неї тільки тому, що

вона у них одна, тоді як насправді вона всього лише перша. І дійсно, деякі

з нас здатні спокійно, зі знанням справи звертатися з первістком так, як ми

тримаємося потім з наступними дітьми. Головна причина тут -

недосвідченість. Є, однак, й інші підстави. Якщо не торкатися деяких

обмежень фізичного порядку, одних батьків лякає відповідальність, інші

побоюються, що народження другої дитини позначиться на їхньому

матеріальному становищі, треті, хоча ніколи не визнаються в цьому, просто

не люблять хлопців, і їм цілком достатньо одного сина чи однієї доньки.

Деякі перешкоди психічному розвитку дітей мають зовсім визначену назву

- тепличні умови, коли дитину пестять, ніжать, балують, пестять - одним

словом, носять на руках. Через надмірну увагу психічний розвиток її

неминуче сповільнюється. У результаті надмірної поблажливості, якою ми

оточуємо її, вона неодмінно зіткнеться з дуже серйозними труднощами і

розчаруванням, коли опиниться за межами домашнього кола, оскільки і від

інших людей буде очікувати уваги, до якої звикла у будинку батьків. З цієї

ж причини вона занадто серйозно стане відноситися і до самої себе. Саме

тому, що її власний кругозір занадто малий, багато дріб'язків покажуться їй

занадто великими і значними. У результаті спілкування з людьми буде для неї

набагато скрутніше, ніж для інших  дітей. Вона почне уникати контактів,

усамітнюватися. Їй ніколи не доводилося поділяти з братами чи сестрами

батьківську любов, не говорячи вже про ігри, свою кімнату, одяг, і їй важко

знайти загальну мову з іншими дітьми і своє місце в дитячому

співтоваристві. Для

батьків дуже важко буває загальмувати свою любов до неї і свої турботи, і

волею - неволею вони виховують егоїста.

  Єдиній дитині часто відмовлено у такому просторі. Усвідомлено чи ні,

їй нав'язують роль зразкової дитини. Вона повинна особливо чемно вітатися,

особливо виразно читати вірші, вона повинна бути зразково чепурною і

виділятися серед інших дітей. Щодо неї будуються честолюбні плани на

майбутнє. За кожним проявом життя ведеться уважно, із заклопотаністю,

спостереження. Таке відношення до неї несе небезпеку, що єдина дитина

перетвориться в розпещену, несамостійну, невпевнену в собі, що переоцінює

себе, дитину.

Але цього можна уникнути, якщо дотримуватися одного простого правила,

у родині, де росте одна дитина: тільки ніякої винятковості!

 

№37. Дайте х-ку особливостей сімейного виховання та засобів соціально- педагогічної допомоги дитині в умовах асоціальної сім ї.

Сім'ї, у яких батьки зловживають спиртними напоями, перестають нормально функціонувати, тому ніколи не розв'язують на належному рівні свої проблеми, живуть ілюзіями. Крім того, у таких сім'ях розірвані інтимні зв'язки, сталі рольові функції членів сім'ї, постійні конфліктні взаємостосунки. Для того, щоб уникнути такого становища, психологи рекомендують не спілкуватися з чоловіком, коли він не тверезий. Для такої розмови повинні об'єднатися мати і дитина.Як треба працювати соціальному педагогу із сім'ями алкоголіків? Звичайно, відвадити батьків або одного з них від спиртного дуже важко. Соціально-педагогічна робота повинна бути спрямована на те, щоб захистити дитину від негативного впливу сім'ї. Насамперед слід врахувати, що така дитина вимагає емоційної підтримки. Для неї дуже важко розповісти комусь про те, що її турбує. Тому співчуття, розуміння, порада вкрай необхідні їй, інакше накопичення негативних емоцій може призвести до агресивності.У тому разі, коли життя дитини в такій сім'ї стає неможливим, слід рішуче поставити питання про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав, ізоляцію дитини із сім'ї, де вона не має самого необхідного (одежі, їжі та ін.). Разом з інспекцією у справах неповнолітніх активніше порушувати питання про лікування батьків-алкоголіків, наркоманів, застосування до них засобів правового впливу.Робота соціального педагога з такими батьками має проводитися разом з дирекцією, батьківським комітетом, класним керівником, сполучатися з громадським і юридичним впливом: такі сім'ї мають стояти на обліку в інспекції, комісіях у справах неповнолітніх.

№38. Дайте х-ку особливостей сімейного виховання та засобів соціально- педагогічної допомоги дитині в умовах молодої сім їЦілеспрямоване та комплексне вивчення сучасного стану сімейного виховання в сім’ї дозволяє виділити найбільш актуальні педагогічні проблеми, вирішення яких потребує спеціальної підготовки батьків, фахової допомоги спеціалістів та наукового забезпечення на теоретичному та практичному рівнях, яке включатиме розробку концепції сімейного та родинного виховання, створення та впровадження в життя інтегрованих програм, спрямованих на допомогу сім’ї. До таких педагогічних проблем відносяться, у першу чергу, відсутність єдиної стратегії виховання дитини, недооцінку етапу дошкільного віку в розвитку особистості, нерозуміння його самоцінності та унікальності, недостатню готовність молодих батьків до виконання виховної функції, причина якої криється в обмежених знаннях з вікової педагогіки, психології та фізіології, що виявляється в навичках догляду та вміннях спілкуватися з дітьми, в некритичному ставленні до особистої педагогічної діяльності та здатності до прогнозування виховного процесу в сім’ї і його наслідків. Як окремі педагогічні проблеми сім’ї розглядаються можливості батьків у користуванні методами сімейного виховання дошкільників, особистісну поведінку батьків, яка не завжди є педагогічно доцільною та спровоковану нею особистісну поведінку дітей, особливості первинної соціалізації, дитячої субкультури, вплив засобів масової інформації та індустрії розваг на формування особистості дитини. Ці проблеми ґрунтуються на рівні сформованості педагогічної культури молодих батьків, тому логічно постає проблема його підвищення. Характерною особливістю сучасних сімей, зокрема молодих, є недостатня можливість якісно-виконувати ряд своїх функцій (побутову, виховну, рекреативну тощо)

№39.Дайте х-ку особливостей сімейного виховання та засобів соціально- педагогічної допомоги дитині в умовах прицомної сім ї.

Набагато простіша й ефективніша форма запобігання сирітству та бездоглядності, забезпечення соціалізації в умовах родини — прийомна сім’я. Ця ідея вже не один рік пробиває собі дорогу в Україні. Не можна сказати, що її запозичено виключно із Заходу: і давним-давно в Україні, в інших країнах, де шанували цінності роду, навіть під час воєн та природних катаклізмів, коли гинуло багато людей, не було такої кількості бездоглядних дітей. Їх просто відразу забирали в інші сім’ї, а громада, зобов’язана піклуватися про сиріт, у різні способи, матеріально й морально таким сім’ям сприяла (історичні документи свідчать про аналогічні приклади ще в часи Київської Русі). То фактично були прообрази нинішньої прийомної сім’ї.Прийомною сім'єю називається сім'я, яка добровільно взяла з державних закладів від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання (загальна кількість дітей у такій сім'ї, враховуючи рідних і прийомних, не повинна перевищувати 5 осіб). Відмінність прийомної сім'ї від дитячого будинку сімейного типу в тому, що прийомні діти влаштовуються на житлову площу прийомних батьків. Особливостями нових форм виховання є такі: дитина, яка виховується в прийомній сім'ї, не втрачає статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги, передбачені законодавством для таких категорій дітей; кандидати в прийомні батьки та батьки-вихователі обов'язково проходять курси підготовки, спрямований на осмислення проблем, пов'язаних із приходом у сім'ю нового вихованця. Враховується й вік прийомних батьків та батьків-вихователів. Скажімо, у разі досягнення пенсійного віку час перебування дітей визначається за віком молодшого з батьків.

№40. Дайте х-ку особливостей сімейного виховання та засобів соціально- педагогічної допомоги дитині в умовах сім ї, що має дитину з особливими потребами

До категорії «дітей із особливими потребами» належать діти з проблемами фізичного та розумового розвитку, з психоневрологічними захворюваннями, захворюваннями серцево-судинної системи, з малими та затухаючими формами туберкульозу, а також діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.У процесі спеціального виховання необхідно враховувати індивідуальні і вікові особливості людини, спиратися на її збережені, позитивні якості. Особу з особливими потребами, але з повноцінним інтелектом слід навчити, наскільки це можливо, працювати, розуміти і знати те, що в цьому віці посильне для людини нормального розвитку. Насамперед слід виховати в людини з особливими потребами самостійність, навички самообслуговування, культурної поведінки, привчати її жити і працювати у колективі.Спеціальне виховання здійснюється в сім'ї і в школі. Виховання в сім'ї найчастіше проявляється у надмірній опіці або, навпаки, у недостатній увазі і турботі про дитину. В цьому знаходить прояв некомпетентність батьків, неправильне розуміння ними гуманізму і милосердя. Ось чому завдання школи, педагогів-дефектологів полягає в тому, щоб навчати батьків дітей з особливостями психофізичного розвитку розуміти найвищий прояв гуманізму не в тому, щоб вони виявляли поблажливість, орієнтуючись на дефект, а, навпаки, в тому, щоб вони в розумних межах створювали труднощі для своїх дітей, вчили долати ці труднощі і тим самим розвивали особистість, її здорові сили.До змісту спеціального виховання осіб з особливими потребами входить розумове, моральне, естетичне і фізичне виховання. Основними методами спеціального виховання є методи заохочення, переконання, позитивного прикладу і покарання.Заохочення за успішне виконання завдання, долання труднощів, постановка посильних завдань з подальшим їх ускладненням - все це сприяє зміцненню віри у власні здібності і сили, стимулює для подальшого успіху в досягненні нових результатів.Переконання повинно бути не стільки словесним, скільки дійовим, практичним. Передусім треба на практиці переконати дітей у правильності, позитивності того, що вимагається від них, і в негативному значенні всіляких порушень, якщо вони мають місце.

№ 41 Висвітліть функції сімї в процесі соціалізації дитини.

Перший досвід соціальної поведінки маля набуває в родині, яка об'єднує найрідніших людей спільними переживаннями, обопільними любов'ю, турботою, обов'язками. У дітей формуються уявлення про те, що хороша, дружна родина — запорука щастя людини, що слід берегти й примножувати родинні традиції, дбати про те, щоб родину поважали. Дитина має виявляти турботу про рідних, бажання давати радість, задоволення близьким людям, виконуючи головні правила співжиття в сім'ї, запобігати непорозумінням між її членами, а в разі їх виникнення брати на себе сміливість порозумітися щодо прикрого випадку, вибачитися, якщо завинив сам, пробачити іншим. Важливо вчити виявляти ініціативу у встановленні контактів, діючи в інтересах членів родини: втішити засмученого, радіти успіху, виявляти готовність до спільної діяльності, особливу турботу про найменших і найстарших у родині, запобігливість і розуміння (допомогу пропонувати, не принижуючи гідності, ввічливо розмовляти, не перебиваючи інших, не втручатися в особисті справи, не завдавати зайвого клопоту). У родині дитина набуває соціального досвіду впевненої поведінки. У неї формується відчуття власної значущості та значущості своєї поведінки, закладаються основи почуття гідності. Адже саме родина дає відчуття захищеності — важливе для розвитку самостійності, впевненості, задоволення потреби у соціальній відповідності вже у дитинстві. Почуття моральної захищеності особливо важливе для позитивного сприймання себе, що уможливлює виховання поваги до інших людей. Сім’я вводить дитину в суспільство, саме в ній вона одержує соціальне виховання, стає особистістю. У дитинстві її годують, доглядають, у дошкільному віці – відкривається світ. У сім’ї зміцнюють здоров'я дитини, розвивають його задатки і здібності, піклуються про утворення, розвиток розуму, вихованні громадянина, закладаються гуманні риси характеру, доброта і сердечність, дитини учать оцінювати свої вчинки і відповідати за них. Тут діти прилучаються до праці, вибирають професію. Сім’я готує юнака до самостійного сімейного життя, привчає поважати добрі традиції сім’ї. Сім'я реалізує низку функцій, яка включає такі з них, як господарсько-побутова, репродуктивна, виховання дітей, сексуально-еротична, духовного спілкування, емоційної підтримки та прийняття, соціального контролю та опіки. Ці функції не є рівнозначними, вони утворюють ієрархічну систему, що детермінується історією сім'ї як соціально-культурного феномена та історією конкретної сім'ї.Життя сім'ї — це дуже складні і різноманітні процеси або сторони життя людини: біологічні, економічні, моральні, правові, психологічні, естетичні, релігійні тощо. На цій підставі сім'я здатна виконувати такі функції.
1. Сім'я дає змогу створити найоптимальніші умови для відтворення людини: народження дитини, догляду за нею, виховання, навчання. Сім'я здійснює своєрідне накопичення, перерозподіл і передачу наступним поколінням досвіду, знань, навичок найнеобхідніших форм трудової діяльності і взаємодії із навколишнім середовищем, спілкування і співпраці з іншими людьми. Це найдосконаліша форма ведення власного господарства, побуту, відпочинку (з досить чітким розподілом функцій, прав і обов'язків). Сильні і здорові члени сім'ї працюють, малих і немічних доглядають, допомагають їм, підтримують їх матеріально і духовно.
2. Сім'я дає змогу задовольнити значну частину фізичних і духовних потреб людини. Це найбільш надійний духовний притулок особи. Англійці кажуть: "Мій дім — моя фортеця". Сім'я, дім — це те місце, те коло особистісно значимих людей, де кожного з нас чекають, люблять, готові зрозуміти і допомогти, де є однодумці, друзі, де панують взаємоповага, взаємна моральна і правова відповідальність. Це певна сукупність людей, які живуть одне для одного, які віддають своє життя одне одному і життя яких не просто спільне, а значною мірою єдине. Чоловік і дружина живуть одним життям. Діти — це істотна частина життя матері і батька. Життя матері і батька — це істотна частка життя дітей. Причому і матеріального, і економічного, і духовного.
3. Сім'я — це не тільки досконала форма організації спільного життя людей, це також один із найвагоміших вимірів життя особи, у якому вона реалізує дуже важливі особистісні якості. Так, особистість може реалізувати свої потенції і задатки в сфері матеріального виробництва, в науці, мистецтві, підприємливості тощо. Але бути добрим чоловіком чи жінкою, дбайливим батьком чи мамою, дідом чи бабусею, бути хорошим сином, онуком, братом тощо — це теж особистісні якості і важливі складові життя людини. І людина, природно, прагне до цього. Нормальна людина не може жити, не усвідомлюючи себе у таких якостях. А тому сім'я — це не тільки суспільна, а й особистісна цінність

 

№ 42 Дайте відповідь на питання: Що таке відповідальне батьківство?

Материнство і батьківство –це професії, і нелегкі. З вами заключили контракт не менше, ніж на 18 років, і робочий день у вас ненормований. Кожного дня діти звертатимуться до вас з проханнями. Завдання батьків – почути ці прохання і відповісти на них.

Відповідальне батьківство – це виконання обома батьками своїх функцій, завдань, обов’язків стосовно дитини, реалізація прав та інтересів дитини. Використання оптимального стилю виховання та засобів навчання. Активна, не нав’язлива батьківська позиція. батьківська позиція має такі ознаки: адекватність (найближча до об’єктивної оцінки психологічних та характерологічних особливостей дитини та побудова виховного впливу на основі такої оцінки), гнучкість (здатність змінювати форми і методи спілкування і впливу на дитину відповідно її вікових особливостей, конкретних ситуацій), перспективність (спрямованість виховних зусиль на майбутнє відповідно до вимог, які поставить перед дитиною подальше життя).

№ 43 Дайте відповідь на питання: Що таке виховний потенціал сім’ї?

Виховний потенціал родини –комплекс її виховних можливостей, якісних характеристик сімї, які безпосередньо впливають на процес родинного виховання. Творці родинної педагогіки – видатні педагоги і науковці (А. Макаренко, В. Сухомлинський, М. Стельмахович) характеризують такі основні компоненти виховного потенціалу родини: структура сімї (за складом: нуклеарна, складна чи розширена, за основою відносин – повна, неповна, повна змінена, сімя з прийомними дітьми, опікунська, за кількістю дітей – однодітна, багатодітна, рівень психолого-педагогічної культури батьків та інших вихователів родини, їхня педагогічна компетентність, батьківська позиція і стилі батьківсько-дитячих стосунків

№ 44 Визначте основні напрями діяльності соціального педагога з сім’єю.

Основними напрямами соціально-педагогічної роботи з сімєю є:

1. соціально-педагогічний захист сімї та її членів,
2. зміцнення, гармонізація та розвиток духовних процесів життя сімї, зв’язків з соціальним оточенням.
3. активізація педагогічної функції сімї, надання допомоги у вихованні дітей онуків, тощо
4. нейтралізація негативного впливу сімейного середовища на дитину
5. робота з сімями „соціального ризику”
6. організація сімейної громадськості для впливу на формування державної політики стосовно сімї, для підвищення ролі, престижу і відповідальності сімї у соціальному вихованні.

v Соціально-профілактична робота – реалізація системи соц.псих, мед,со.прав. заходів спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також с-ми заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів, попередження зниження репродуктивного здоровя молоді, попередження помилок у сімейному вихованні.

v соціальна допомога – надання різних соц. послуг сімї, в умовах конкретного суспільства, ситуації, сприяння формуванню в сімї моральності. Соціальні послуги мають ін форм., консулат., х-р, метою їх є надання псих. пед., правової, соц.мед., матеріальн. підтримки.

v соц. патронаж – постійне супроводження сімей, які потребують систематичної підтримки, умов достатніх для забезп. життєдіяльності, соц. незалежності сімей.

v со. реабіліт. – надання допомоги сімї з метою подолання сімейних конфлікт., кризових станів, дисгармонії у взаєминах, тимчасових або постійних труднощів, які зявл. внаслідок захворювань, майнових втрат, а також допомоги тим, хто опинився у стані безвихідності, безпорадності, сімям, члени яких мають стійку алкогольну чи наркотичну залежність, повернулись з місць позбавлення волі.

v корекційна робота.

v соціальний супровід.

 

№ 45 Порівняйте стилі батьківської поведінки: авторитарний, ліберальний, демократичний.

Дослідники виділяють (Е. Шефер) демократичний стиль відносин (допомоги), авторитарний (вимогливий, нетерпимий, ввладний, суворий), ліберальний (байдужості, усування, недбалості). Звичайно, найбільш оптимальним для родинного виховання являється демократичний стиль виховання, що х-ється високим рівнем вербального спілкування батьків і дітей, включення дітей до обговорення сімейних проблем, урахування їхньої думки, готовності прийти на допомогу дітям, віра в успішну самостійну діяльність дітей та адекватний батьківський контроль.

Найкращий вплив на дітей створює авторитетний, але демократичний стиль взаємин. Батьки в таких сімях користуються владою, але проявляють, свою турботу добрими порадами, заохочують особисту відповідальність і самостійність дітей, створюють атмосферу довіри і дотримання дисципліни.

В автократичній моделі, починається зростання опору, чи навпаки залежність. Підлітки слухаються батьків, виконуючи всі їхні вимоги, не задаючи запитань, відчуваючи глибоке незадоволення. Часто такі діти на все життя залишаються пригніченими, залежними людьми, або бунтують.

У ліберальній моделі взаємин підлітки практично не мають обмежень і заборон з боку батьків, свої рішення приймають самостійно. Результати такого виховання різні: розпещена й неправильно зорієнтована молода людина недостатньо підготовлена до розчарувань, обмежень і відповідальності в громадському житті, не здатна враховувати інтереси інших. Поєднання слабкої дисципліни, відторгнення й недостатку батьківської любові також ведуть до правопорушень.

46. Висвітліть основні напрями діяльності соціального педагога з сім’єю.

 

Основними напрямами соціально-педагогічної роботи з сімєю є:

1. соціально-педагогічний захист сімї та її членів,
2. зміцнення, гармонізація та розвиток духовних процесів життя сімї, зв’язків з соціальним оточенням.
3. активізація педагогічної функції сімї, надання допомоги у вихованні дітей онуків, тощо
4. нейтралізація негативного впливу сімейного середовища на дитину
5. робота з сімями „соціального ризику”
6. організація сімейної громадськості для впливу на формування державної політики стосовно сімї, для підвищення ролі, престижу і відповідальності сімї у соціальному вихованні.

v Соціально-профілактична робота – реалізація системи соц.псих, мед,со.прав. заходів спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також с-ми заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів, попередження зниження репродуктивного здоровя молоді, попередження помилок у сімейному вихованні.

v соціальна допомога – надання різних соц. послуг сімї, в умовах конкретного суспільства, ситуації, сприяння формуванню в сімї моральності. Соціальні послуги мають ін форм., консулат., х-р, метою їх є надання псих. пед., правової, соц.мед., матеріальн. підтримки.

v соц. патронаж – постійне супроводження сімей, які потребують систематичної підтримки, умов достатніх для забезп. життєдіяльності, соц. незалежності сімей.

v со. реабіліт. – надання допомоги сімї з метою подолання сімейних конфлікт., кризових станів, дисгармонії у взаєминах, тимчасових або постійних труднощів, які зявл. внаслідок захворювань, майнових втрат, а також допомоги тим, хто опинився у стані безвихідності, безпорадності, сімям, члени яких мають стійку алкогольну чи наркотичну залежність, повернулись з місць позбавлення волі.

v корекційна робота.

v соціальний супровід.

 

 

Дайте характеристику поняття сирітства і форм опікування дітей-сиріт в Україні. Визначте причини й наслідки соціального сирітства. Висвітліть особливості соціалізації дітей-сиріт в закладах інтернатного типу.

Сирітство — це соціальне явище, поява якого зумовлена наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а та­кож дітей, які золишилися без піклукання батьків у резуль­таті позбавлення останніх батьківських прав або визнання Їх в установленому порядку недієздатними, безвісти відсут­німи.

Згідно з Конституцією України, "утримання і виховання ді­тей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,

покладається на державу" (ст. 52).

Сирота — дитина, іцо тимчасово або постійно перебуває поза сімейним оточенням унаслідок втрати батьків, а також дити­на, яка не може з певних причин чи з власних інтересів зали­шатися п сімейному оточенні і потребує захисту та допомоги з

боку держави.

Форми опікування дітей-сиріт: усиновлення (удочеріння), опіка та піклування, прийомна сім'я, дитячі будинки сімейно­го типу. державна опіка.

Усиновлення (удочеріння) — оформлене спеціальним юри­дичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитининанрппах сина або дочки (ст. 101 Сімейного кодексу України).

Опіка і піклування встановлюються для виховання непов­нолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення бать­ківських прав. хвороби батьків або інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових п^.ів та Інтересів г... дітей. Опіка п "човлюється над дітьми, які не досягли п'ятнадцяти років; піклування — віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років.

Спільним для усиновлення і опіки е те. що вони покликані гарантувати створення сприятливих умов життєзабезпечення дитини. З мстою повноцінного розпитку дитини при встанов­ленні опіки правовий зв'язок дитини з біологічними бнтьками та близькими родичами не припиняється. Ця обставина значно спрощує умови передачі дитини під опіку, робить таку форму влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

Прийомна сім'я — це сім'я, яка добровільно взяла із за­кладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського . піклування, від однієї до чотирьох дітей для виховання і спіль- . ного проживання. Загальна кількість рідних і прийомних ді­тей у родині не повинна перевищувати п'яти ч^-звік.

Дитячий будинок сімейного типу — цс окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не * перебуває у шли-^і. Така сім'я бере на виховання і спільне про­живання не менше п'яти дітей-сиріт або дітей, позбавлених ^:

батьківського пІклуь.'ння.

 

Негативні аспекти соціалізації дітей у закладах інтерна

тного типу:

1) відсутність спілкування з біологічними батьками;

2) деформація родинних зв'язків через важке минуле;

3) дефіцит любові, ласки, уваги;

4) вузьке коло спілкування через закритий колектив;

б) випадки жорстокості з боку персоналу та вихованців;

6) регламентація проведення часу;

7) нссформований образ "Я";

8) підвищення почуття тривожності, орієнтаціяна в­рожість соціуму;

9дякомпллксованість. емоційне незадоволення;

10) відсутність соціальних навичок особистого життя;

11) відсутність особистого простору (власної кімнати, місця, до можна усамітнитися);

1 2) економічна дсприиація — діти не мають власних заоща­джень І досвіду розпоряджатися грошима;

13) постійне псрсбуваннн у вузькому комунікативному про­сторі;

14) відсутність власних речей (крім одягу та предметів осо­бистої гігієни);

15) ранні сексуальні зв'язки; випадки сексуального насилля;

16) обмежені можливості у виборі професії;

17) відсутність навичок вирішення власних проблем з офіцій­ними структурами;

18) соціальна незахищеність після виходу із закладів інтер­натного типу.

Соціальне сирітство — явище, зумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків стосовно неповнолітньої дитини.

Соціальні сироти — цс особливо група дітей, які внаслідок соціально-економічних та морально-психологічних причин залишилися сиротами за живих батьків.

Охарактеризуйте групи неповнолітніх, що належать до «дітей вулиці». Висвітліть сутність та зміст роботи з «дітьми вулиці».

За визначенням ЮНІСЕФ, “діти вулиці” - це неповнолітні, для яких вулиця стала постійним місцем перебування. Безперечно, дане визначення не охоплює велику кількість дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. Паралельно функціонують два поняття: “діти, які працюють на вулиці” і “діти, які живуть на вулиці разом зі своєю сім’єю”.
За визначенням Дитячого Фонду Об’єднаних Націй до “'дітей вулиці” належать:
• діти, які не спілкуються зі своїми сім’ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);
• діти, які підтримують контакт з сім’єю, але через перенаселення житла, експлуатацію та різні види насилля (сексуальне, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі на вулиці (бездоглядні діти);
• діти — вихованців будинків інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави).
До “Дітей вулиці” в Україні слід віднести наступні групи неповнолітніх:
• безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім’ї; діти, котрих вигнали з дому батьки;
• бездоглядні діти - діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частина дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;
• діти-втікачі з навчально-виховних закладів - діти, яких не влаштовують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психологічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;
- діти-втікачі із зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному й особистісному розвитку;
- діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці;
- діти, позбавлені систематичної батьківської турботи, аутсайдери шкільних колективів;
- діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.
Говорячи про роботу з «дітьми вулиці» необхідно мати на увазі роботу з широким колом дітей, які вже на вулиці або можуть там опинитися. Під час роботи з дитиною необхідно враховувати особисту думку дитини, тому, що вона має свободу вибору. Крім того дитина повинна мати можливість обирати місце проживання. Якщо вона не хоче повертатися в сім’ю, але згодна залишитися в притулку, її неможна змушувати повертатися додому, навіть, якщо на цьому наполягають батьки. Розглянемо детальніше види напрямків.Відсутність проблеми: дитина у стадії байдужості можливості виходу на вулицю. Завдання соціального педагога є створення педагогічних і соціальних умов, щоб ігнорувати припущення думки виходу на вулицю.Профілактична соціальна робота. На цій стадії потрібна профілактична робота з дітьми та підлітками для вирішення конфліктів із батьками та вчителями; залучення дітей до клубів за інтересами, до молодіжних організацій, до спортивних секцій.Допомога у поверненні дитини додому. Соціальний працівник повинен вживати дії, спрямовані на пробудження у дитини бажання залишити вулицю.Подолання невизначеності. Метою роботи на цій стадії є подолання байдужості дитини до свого життя.Закріплення за соціальним інститутом. Активізується спілкування дитини з соціальним працівником. Діти звертаються за допомогою. Метою роботи є допомога дитині в поверненні до нормального життя.Соціальний супровід – цей період вимагає особливої уваги соціального працівника, який супроводжує дитину або йогосім’ю, до якої дитина повернулася.Соціальний працівник для дітей є «швидкою допомогою». Він бере на себе відповідальність за її долю, підтримуючи у складних ситуаціях, він намагається ввести дитину у новий світ і цим світом може бути притулок, орієнтований на те, щоб повернути дитину до сім’ї [29,с.279].Всю роботу з «дітьми вулиці» можна розділити на три етапи:Профілактика можливого виходу на вулицю.Створення соціальних, психолого-педагогічних умов для повернення з вулиці.Сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом.

Висвітліть типологію інвалідності та дайте характеристику підходів до вирішення проблем людей з обмеженими функціональними можливостями. Дайте порівняльну характеристику медичної (адміністративної) та соціальної (інтерактивної) моделі соціальної підтримки недієздатних осіб.

---

Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 274; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!