ДЖЕНАРО. (Заходить з магнітофоном) Все гаразд, доне Едуа. Я записав усю вашу розмову
ЕДУАРДО. То як будеш відповідати?
ГРАЦІЄЛЛА. Я вибираю адвоката.
ЕДУАРДО. Молодець, отже ми домовились. (Грацієлла регоче) Чого ти регочеш? Гієна! Чого ти регочеш?
ГРАЦІЄЛЛА. Тому, що я сама навіть не вмію робити уколи. Їх робила медсестра. А що стосується бідолашного Джовані – всі лікарі, як один, підтвердять, що він був психічно хворим. Він страждав на манію переслідування, усюди йому вважалися вбивці. Скільки ті таких записок знайшов? Двадцять? А я їх знаходила сотнями. В одній з них написано навіть таке: «Дон Едуардо Палумбо – брехун і негідник. Коли-небудь він мене задушить на сходах».
ЕДУАРДО. Та ти що! Це не може бути!
ГРАЦІЄЛЛА. А ти спитай у районного комісара поліції, Я відносила усі ті записки йому, а на додачу ще й щоденник Джовані, який більше скидався на детективний роман! Адвокат, комісар поліції, недійсний шлюб… Дженна, якщо ви ще тут, запишіть і це! (Регоче)
ДЖЕНАРО. Менше зірок на небі, аніж облич у істини.
ЕДУАРДО. Як ти кажеш?
ДЖЕНАРО. Це не я, це Гагарін.
ЕДУАРДО. (до Грацієлли) Ну то що тепер будемо робити?
ГРАЦІЄЛЛА. Як домовились. Звернемось до адвоката, хай визнають шлюб недійсним. У цій історії я одна постраждала.
ДЖЕНАРО. …постраждали , хоч вас навіть і не займали .
ГРАЦІЄЛЛА. Точніше не скажеш. Гаразд, навіщо нам псувати життя одне одному? Ти зробив помилку, а я ще більшу… Ми обоє помилились. Я, зі свого боку, бажаю тобі щастя…
|
|
|
ЕДУАРДО. А я тобі. Я певний, що не мине і півроку і ти матимеш нового чоловіка. Нехай господь збереже тобі його надовго, але… якщо раптом з ним щось скоїться… я завжди готовий… Твій відданий слуга…
ГРАЦІЄЛЛА. (посміхається) Всього найкращого. (до Дженаро) Доне Дженна, Ви мені завжди подобались. Почоломкаємось на прощання? (цілує)
З’являється Адріано .Грацієлла виходить.
ЕДУАРДО. Йди сюди. Сідай.
АДРІАНО. Я був на кладовищах у Поджореалє і Анаграфє. Нічого нового.
ЕДУАРДО. Зате у мене є дещо нове. АДРІАНО, я не потребую більше твоїх послуг.
АДРІАНО. Га?
ЕДУАРДО. Ти звільнений.
АДРІАНО. Чому?
ЕДУАРДО. Завелика кількість службовців. А також їхня надмірна активність.
АДРІАНО. Але ж я… повинен був змінити вас…
ЕДУАРДО. А тепер більше не повинен. Я знову беру на себе керівництво фірмою.
АДРІАНО. Але це несправедливо! Чому? Ще вранці ви були вдоволені мною, а зараз викидаєте на вулицю?
ЕДУАРДО. Підприємець не зобов’язаний зважати на інтереси окремих підлеглих. Сьогодні у нас дев’яте, отримаєш платню за півмісяця і можеш забиратись.
ДЖЕНАРО. Все, що має початок, має і кінець. А з кінця може народитися початок.
|
|
|
АДРІАНО. Як ви кажете?
ДЖЕННАРО. Це не я, це Чехов.
АДРІАНО. Цей ваш Чехов, чи як його там, говорить діло! От що я вам скажу, доне Едуа. Ви мені за це заплатите! ще й як заплатите! Я негайно ж відкрию у Неаполі точнісінько таку фірму , і з досвідом , що я маю, зруйную вас вщент! За якихось три місяці, не більше!
ЕДУАРДО. Ти – зруйнуєш мене?
АДРІАНО. Зруйную!
ЕДУАРДО. Шмаркач! Ти просто нікчема!
АДРІАНО. Та я по спіритичних сеансах розіб’ю вас наголову.
ЕДУАРДО. І сам на цьому розіб’єшся. Знаєш, як ти скінчиш? Хочеш заснувати конкурентну фірму?Давай! Давай ! Засновуй! Твоя пика одразу ж зморщиться, як старий млинець! Здохнеш від товченого скла!
Адріано зникає. На порозі Фігурелла.
ЕДУАРДО. Кого я бачу? Заходьте,заходьте, синьйоре Фігурелла !
ФІГУРЕЛЛА. Можна?
ЕДУАРДО. Прошу, прошу, будьте, як вдома.
ФІГУРЕЛЛА. Дякую. Знаєте, ці сходи…
ЕДУАРДО. ще б пак . Сходи… і молода дружина. (мацає піджак Фігурелли) Ну, а взагалі як справи?
ФІГУРЕЛЛА. Як можуть бути справи? Старість не радість!
ЕДУАРДО. Кому-кому, а вам гріх бідкатись. Подивіться на себе! Свіженький, мов огірок! А парфуми, що це за парфуми? «Табак Аррар»? Треба визнати,що у донни Джулії відмінний смак.
|
|
|
ФІГУРЕЛЛА. У дони Джулії?
ЕДУАРДО. Перепрошую,та хіба ім’я вашої дружини не донна Джулія? Ви мене чуєте?
ФІГУРЕЛЛА. Чую,чую. Але, розумієте… хоча минуло вже три місяці,та коли я чую ім’я бідолашної Джулії…
ЕДУАРДО. Бідолашної?
ФІГУРЕЛЛА. Так, вона залишила цей світ.
ЕДУАРДО. Та як же це? Не може бути! На вигляд вона була такою здоровою!
ФІГУРЕЛЛА. Серце. Уроджений порок.
ЕДУАРДО. Ти диви! А мені здавалось, що це ви ледь дихаєте…
ФІГУРЕЛЛА. Зовнішність може ввести в оману. Але всі ми під богом ходимо. Саме тому я й прийшов до вас…
ЕДУАРДО. Вас треба втішити?
ФІГУРЕЛЛА. Ні, навіщо! Зрештою,ми мужчини. Я прийшов сказати вам,що моя пропозиція залишається в силі.
ЕДУАРДО. Свят-свят-свят! Що ви таке кажете?
ФІГУРЕЛЛА. Зараз поясню. Коли з Джулією сталось це нещастя… Які це були жахливі дні для мене, доне Едуа!.. Не знаю, що б я робив, якби не співчуття моїх сусідів. Один з них , дон Артуро Панталео, прийшов мені на допомогу разом з усією сім’єю. Вони всіляко підтримували мене – лагідними словами, бульйонами, тістечками з кремом… Особливо піклувалась про мене Андреа.
ЕДУАРДО. Яка ще Андреа?
ФІГУРЕЛЛА. Племінниця мого сусіда. Вона була для мене, мов рятівний круг, що його доля кидає потопаючому. Ну а потім… знаєте, як воно буває? Постійне спілкування, взаємна симпатія… Коротше кажучи, ми покохали одне-одного…
|
|
|
ЕДУАРДО. І одружились!
ФІГУРЕЛЛА. Минулого тижня.
ЕДУАРДО. Вітаю.
ФІГУРЕЛЛА. Воно то так, втім… Старість…
ЕДУАРДО . …не радість!
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 389; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!