ЕДУАРДО. Остаточніше не буває. Вирізьблена на мармурі
ДЖЕНАРО. Коротке, сухе «ні»?
ЕДУАРДО. Звичайно! Дженна.. Я відкрию філіал у Римі! І ще один у Мілані! Ні, два це мало – ще відкрию у Генуї… Туріні… Болоньї… Ти чуєш, Дженнаро? Все удовине населення Італії – у нас у кишені!
Завіса.
Дія третя
Адріано розмовляє по телефону.
АДРІАНО. Що?.. Погано спали уночі? Так не годиться, донно Роза… Ви мене засмучуєте… Дозвольте, я як відданий вам слуга, дам вам одну пораду… Так-так, ще оду пігулку, таку ж само, як і учора… що? Аякже… Я б і сьогодні з радістю прийшов до вас, щоб власними руками вкласти її вас у ротик, як… як…
ДЖЕНАРО. …зернятко у дзьобик голубиці…
АДРІАНО. …як зернятко у дзьобик голубиці. Та нажаль, сила-силенна всяких справ… Так, може пізніше завітаю… Може, вам щось потрібне – аспірин, локриця, якісь дрібнички?... Цілую ваші шовкові ручки… (Кладе трубку)
ДЖЕНАРО. Це ще хто така?
АДРІАНО. А твоє яке діло?
ДЖЕНАРО. Перш за все, припини мені «тикати».
АДРІАНО. А ви ж мені тикаєте?
ДЖЕНАРО. Я маю на це право. Я в цьому домі вже більше двадцяти років, а ти ще чотири місяці тому був обшарпаним голодранцем, і якби не дон Едуардо, то й лишився б голодранцем назавжди!
АДРІАНО. Но-но, вибирайте вирази!
ДЖЕНАРО. Нема мені чого вибирати. І як це тільки дону Едуардо спало на думку одружитись з донною Грацієллою і довірити місце управляючого такому бовдуру, як ти!
АДРІАНО. Зачекайте-но, скоро я тут стану справжнім хазяїном і не просто вас вижену, а дам штурхана, що аж загуде!
|
|
|
ДЖЕНАРО. Ти – хазяїном? Не в свої штані убрався. Хто свинею народився, тому вовком не бути.
АДРІАНО. Та досить, вам, не ображайтесь!
ДЖЕНАРО. Ображатись? На тебе? Образа можлива лише тоді, коли той, хто її завдає, не є рабом.
АДРІАНО. Як ви кажете?
ДЖЕНАРО. Це не я, а Сенека.
АДРІАНО. А що каже ваш розумник Сенека про те, коли повернеться подружка Палумбо? Хіба вони не збирались приїхати сьогодні о дев’ятій?
ДЖЕНАРО. О дев’ятій. За дві хвилини.
Лунає гудок автомобіля
ДЖЕНАРО. Приіхали. (вибігає)
Кувєлло поправляє волосся і краватку. Входе Едуардо з валізами, Дженаро і Грацієлла.
ДЖЕНАРО. Зповерненням вас, доне Едуардо!
АДРІАНО. Із щасливим поверненням! Бажаю вам щастя. Треба і мені поцілувати молоду…
ЕДУАРДО. Е, е! Що це значить – «і мені»? Чого це ти так вирядився?
АДРІАНО. Ви самі так мені веліли, доне Едуардо…
ЕДУАРДО. Справді? А тепер Дженнаро зробить нам всім по чашечці своєї чудової кави.
ДЖЕНАРО. Зараз буде зроблено.
ГРАЦІЄЛЛА. Дженна, для мене не роби. Всю ніч очей не зімкнула у поїзді. Піду подрімаю хоч годинку, а то так і постаріти можно.
|
|
|
АДРІАНО. Вам – постаріти? Та на вигляд ви станете мені за дочку!
ГРАЦІЄЛЛА. Таке кажете… за дочку!
АДРІАНО. Щира правда!
ЕДУАРДО. Ти диви на нього! Лишаєш його у дитячому садку, а тепер – ну просто професор! Розкажи краще, що ти тут встиг накоїти за час моєї відсутності.
АДРІАНО. Ви хочете, щоб я дав вам звіт… одразу?
ЕДУАРДО. Так, одразу… Від Грацієлли у мене немає таємниць.
АДРІАНО. Доне Едуардо, що мені – так відверто усе й розповідати?
ЕДУАРДО. Давай, давай… Зрештою, ти управляючий, чи ні? А що до моєї Грацієлли, то вона в мене жінка сучасна. Правда ж, Граціелло?
ГРАЦІЄЛЛА. Ну ж бо, розповідайте.
АДРІАНО. Так, ну значить…
ЕДУАРДО. Та не тягни ти!
АДРІАНО. Маємо п’ять новеньких удовиць. ГРАЦІЄЛЛА. П’ять?
АДРІАНО. Власне, три з них ще знаходиться на початковій стадії обробки. Зате з двома іншими…
ДЖЕНАРО. …ми вже щодня займаємося спіритичними сеансами!
ЕДУАРДО і ГРАЦІЄЛЛА. Та ти що!
АДРІАНО. Це правда… чиста правда.
ЕДУАРДО. Е ні! Що це таке, Це так не робиться!
АДРІАНО. Перепрошую, доне Едуардо… а як це робиться?
ЕДУАРДО. Не так!
АДРІАНО. Та якщо є можливість…
ЕДУАРДО. Що значить «є можливість»!? Треба суворо дотримуватись планових розрахунків! От, наприклад, банк: на його чеках написано «Загальний капітал п’ятдесят мільярдів». Та хіба банк видасть тобі усі п’ятдесят мільярдів одразу? Ні, вони лежатимуть спокійно у сейфі, бо вони забезпечують існування банку! Якщо ж кожному давати щодня, то до чого це призведе? Розтринькаєш увесь капітал, одного разу прийде до тебе клієнт, а ти йому: «Пробачте, у мене більше нічого немає…»
|
|
|
АДРІАНО. Та не турбуйтесь, доне Едуа. Я не розтринькаю, у мене сейф ого-го який…
ЕДУАРДО. Та замовкніть ви! Ти, молокососе, що ти тямиш у цій професії? Ані бельмеса! Я пішов. Подивлюся, як там наші крамниці. Грацієлло, ти, здається, хотіла спати? Ну то йди до себе, відпочинь…
ГРАЦІЄЛЛА. Не забудь зайти до аптеки!
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 367; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!