Інкасо як механізм розрахунків у зед
Застосування інкасової форми розрахунків регулюється Уніфікованими правилами з інкасо», прийнятими Міжнародною торговою палатою в 1995 році.
Головною метою експортера є збереження товаророзпорядчих документів до того часу, доки імпортер не заплатить за товар або не надасть певні гарантії оплати за нього в майбутньому. Задовольниться ця мета при допомозі операції міжнародного інкасо — форми міжнародних безготівкових розрахунків, яка означає зобов’язання банку країни-експортера отримати за дорученням експортера від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі документів зарахувати його на поточний рахунок у своєму банку. Як правило, для експортера інкасо часто є неприйнятним через те, що він спочатку повинен відвантажити товар, а потім передавати документи у банк і чекати виконання покупцем своїх зобов'язань стосовно здійснення оплати за поставлений товар. Тому для зменшення ризику неплатежу при інкасовій формі розрахунку експортер має вимагати на наданні банківської гарантії платежу.
Гарантія в такому разі видається банком на термін, що перевищує термін оплати за документами, і на суму, відповідну сумі поданих на інкасо документів. Забезпечення платежу може здійснюватися і шляхом використання телеграфного інкасо. За допомогою телеграфного інкасо банк експортера здійснює зарахування коштів, що надійшли від імпортера за товар, на розрахунковий рахунок експортера негайно або через певний час після отримання документів на інкасо, повідомляючи про це телеграфом свій банк-кореспондент.
Ступінь захищеності, що вибирається експортером залежить від умов інкасо, так як відповідальність банків при здійсненні інкасових операцій обмежується переважно пересиланням і наданням документів проти оплати чи акцепту, але без власного зобов'язання здійснити платіж, якщо покупець не виконає своїх зобов'язань з інкасо. В практиці міжнародних розрахунків використовуються два типи інкасо — чисте і документарне.
|
|
|
20) мито та його выди
Мито являє собою один з головних видів митних платежів і виступає у формі обов’язкового внеску, що стягується митними органами.
Мито — це вид митного платежу, що стягується з товарів, які перетинають митний кордон держави (ввезених, тих, що вивозять або надходять транзитом). Поряд з чисто фіскальною мито виконує як стимулюючу, так і захисну функцію. Захисна функція мита припускає формування бар’єрів, що перешкоджають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентноздатних щодо національних або в яких держава не зацікавлена.
Стимулююча функція формує передумови інтересу до збільшення експорту. Економічно розвинуті країни орієнтовані, насамперед, на регулювання імпортних надходжень. Експорт товарів, зроблених у країні, не обмежується, оскільки подібні процеси сприяють розвитку економіки. Було б помилкою вважати, що це порівняно нова ідея. На подібних позиціях стояли кілька століть тому представники школи «меркантилістів», хоча вони й надмірно зміщали акценти в бік торгівлі.
|
|
|
Мито має багато спільних рис з непрямими податками і, насамперед, з акцизним збором:
як і акциз, сплачується в остаточному підсумку за рахунок споживача;
збільшує ціну товару на стадії формування ціни реалізації;
контроль за правильністю сплати як акцизу, так і мита здійснюють податкові органи (у широкому розумінні слова).
Однак умовний характер мита (перетинання митного кордону) не дозволяє віднести його до податків.
Диференціювати види мита можна за кількома критеріями. Наприклад, за характером спрямованості переміщуваних товарів, об’єктів розрізняють мито:
a)ввізне
б) вивізне;
в) транзитне.
Платниками мита є особи, що ввозять (вивозять) або переміщають товари через митний кордон держави. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант). На відміну від податкового регулювання, тут можлива передача обов’язку зі сплати митних платежів іншій особі, що не має відношення до товару.
|
|
|
21)чек як механізм розрах-в у зед Відповідно до Положення про порядок здійснення операцій з чеками віноземній валюті на території України, затвердженого постановоюПравління національного банку від 29 грудня 2000 р. № 250 (далі —Положення), чек — паперовий розрахунковий документ установленої форми,що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження чекодавця платникупро сплату чекодер- жателю зазначеної в ньому суми коштів протягом установленого строку. Використання чеків в іноземній валюті при розрахунках зазовнішньоекономічними операціями суб’єктів зовнішньоекономічноїдіяльності України дозволяється, якщо: у зовнішньоекономічному договорі зазначено, що чек виписуєтьсянерезидентом на резидента, які є сторонами договору; чек виписаний нерезидентом для сплати за товар або для використання йогояк застави згідно з чинним законодавством України або гарантіїзабезпечення виконання зобов’язань перед резидентом. У чеку абосупровідному додатку до нього має зазначатися призначення платежу; нерезидентом-чекодавцем є банк, держава (в особі уповноваженогодержавного органу), міжнародна організація, корпорація, страховакомпанія. Чекодавці мають міжнародний довгостроковий кредитний рейтинг,підтверджений у бюлетені провідних рейтингових агенцій світу (Fitch,Standard&Poor’s, Moody’s, Thomson Bank Watch), який на дату складаннячека належить до групи «інвестиційний клас» (investment grade). Зазначені вимоги не поширюються на чеки, виписані нерезидентом нарезидента, який є представником у справах інтелектуальної власності(патентним повіреним). Приймання чеків на інкасо від патентногоповіреного дозволяється за умови пред’явлення до банку (установи)свідоцтва представника у справах інтелектуальної власності (патентногоповіреного). 22) субекти зед та Їх права
Відповідно до ст. З Закону "Про ЗЕД", суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є: фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;
|
|
|
юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні, які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;
об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;
спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні, які мають постійне місцезнаходження на території України;
Спеціальними правами суб'єктів ЗЕД є:
здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності та.зовнішньоекономічні операції, щодо яких закон не містить заборон/обмежень;
відкривати будь-які не заборонені законом валютні рахунки в банківських установах, розташованих на територіях інших держав;
самостійно розпоряджатися (після сплати передбачених законом податків і зборів/обов'язкових платежів) валютною виручкою від проведених зовнішньоекономічних операцій (крім передбачених законом випадків);
одержувати в іноземних фінансових установах на договірній основі валютні кредити на умовах, що не суперечать законодавству України;
обирати контрагентів та укладати з ними зовнішньоекономічні договори (контракти);
обирати за домовленістю з контрагентом за зовнішньоекономічним договором/контрактом юрисдикційний орган, що розв'язуватиме між ними спори; відповідно до ст. 38 Закону "Про ЗЕД" спори між суб'єктами ЗЕД, можуть розглядати: суди України; за згодою сторін спору - Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України; інші органи вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України);
обирати за домовленістю з контрагентом за зовнішньоекономічним договором/контрактом національну належність законодавства, що застосовуватиметься при розгляді таких спорів відповідно до Закону України від 23.06.2005 р. "Про міжнародне приватне право
Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!