Платіжне доручення як механізм розрахунків у ЗЕД

Платіжне доручення являє собою наказ банку, укладений на підставі вказівок переказодавача-клієнта банку, адресований своєму банку-кореспонденту, про виплату визначеної суми грошей переказоотримувачу (бенефіціару). Українські підприємства, наприклад, що розплачуються з іноземними контрагентами за отримані товари шляхом банківського переказу, складають заяву на переказ, у якому містяться інструкції для банку щодо умов виплати грошей переказоотримувачу. У цьому документі переказодавач указує:
- повне найменування платника;
- найменування банку платника;
- номер банківського рахунку, що дебетується;
- код валюти й сума платежу;
- повне найменування бенефіціара, його адреса;
- найменування банку бенефіціара і номер його рахунка;
-найменування, номер і дата документа (контракту і т.п.), за яким здійснюється сплата;
-особа, що несе витрати за здійснення переказу (банківська комісія і поштові чи телеграфні витрати);
- мета і призначення переказу (найменування товару й послуг, за які здійснюється сплата).
- заява на переказ закріплюється підписами й печаткою підприємства-переказодавача.
Виконання платіжного доручення в міжнародному обороті здійснюється досить довго. Виставляючи платіжне доручення, банк повинний подбати про забезпечення грошовими засобами свого рахунка в банку-кореспонденті, у якому чи через який буде зроблена оплата по банківському переказу, чи одержати визначений ліміт кредитування на випадок відсутності засобів на рахунку. Для переказодавача не має особливого значення, як довго буде здійснюватися виконання платіжного доручення. У більшості випадків, якщо в договорі немає спеціальних застережень, вважається, що боржник вчасно здійснив платіж, якщо він вчасно виписав платіжне доручення. Це означає, що загальний термін виконання платіжного доручення йде за рахунок кредитора.

Мы поможем в написании ваших работ!