Умова Маршалла—Лернера

Однак через знецінення валюти спостерігається зсув лінії IS від IS1 до IS2праворуч, так само, як і лінії ВР з ВР1 до ВР2. Це зумовлюватиме зсув лінії L М ліворуч, з L М2 до LM3, оскільки індекс цін зростатиме до перетину всіх трьох ліній у точці С, якій відповідатимуть нові рівні доходу Y2і процентної ставки r2.

Таким чином, використовуючи монетарну політику в поєднанні з курсовими змінами, можна одночасно з досягненням зовнішнього балансу досягти збільшення реального випуску до такого, який відповідає повній зайнятості.

Загалом результатами грошової експансії є знецінення валюти, падіння процентної ставки та зростання доходу. Нижча проценти ставка зумовлює менший приплив/вищий відплив капіталу, ніж до монетарної експансії, водночас зростання доходу погіршує поточний рахунок. Отже, знецінення валюти поліпшує поточний рахунок за умови переважання цього ефекту порівняно з ефекто від зниження процентної ставки та зростання доходу.

Фіскальна експансія за плаваючих обмінних курсів

Є два варіанти графічного зображення процесу фіскальне експансії — коли лінія ВР крутіша за лінію L М, і, навпаки, коли лінія L М крутіша за лінію ВР. Розглянемо першу ситуацію.

На рис. 16.6 лінія ВР крутіша за лінію LM Це означає, що порівняно з грошовим попитом, який є досить еластичним відносно процентної ставки, фінансові потоки є менш чутливим до її змін.

Рис 10 Фіскальна експансія за плаваючих обмінних курсів (перша ситуація)

Розширювальна фіскальна політика графічно зображена як зсув лінії ISз IS1 до IS2. Підвищення процентної ставки і внутрішнього доходу, індуковане фіскальною експансією, має протилежний ефект щодо платіжного балансу. Розширення реальног випуску призводить до погіршення поточного рахунку, але підви­щення процентної ставки поліпшує рахунок капіталу. Однак че­рез відносно низьку мобільність фінансових потоків перший ефект переважає над другим, тому платіжний баланс рухається в напрямі дефіциту. У зворотному напрямі дефіцит призводить до знецінення валюти, що відповідає зсуву лінії ВР праворуч, з ВР1 до ВР2. Одночасно лінія L М зміщується ліворуч, з L М1 до L М2, а лінія IS — праворуч, з IS2до IS3. Кінцева рівновага досягається за процентної ставки r2та рівня доходу Y2(точка С). Таким чи­ном, погіршення платіжного балансу через зростання реального доходу ліквідується за умови використання комбінації вищої про­центної ставки зі знеціненням валюти.

У другій ситуації лінія L М є крутішою за лінію ВР, що по­яснюється більшою чутливістю фінансових потоків до змін процентних ставок (рис. 16.7).

Рис. Фіскальна експансія за плаваючих обмінних курсів (друга ситуація)

Приплив капіталу є більшим за потрібний для ліквідації погіршення поточного рахунку, яке сталося через зростання доходу, тому платіжний баланс рухається до активу. Актив спричиняє по­дорожчання валюти, на графіку лінія L М через падіння індексу цін зміщується праворуч, з L М1 до LM2; лінія ВР зміщується ліворуч, з ВР1 до ВР2, і лінія IS — ліворуч, з IS2до IS3. Рівноваг досягається за вищого рівня випуску, вищої процентної ставки і подорожчання валюти.

Таким чином, залежно від ступеня міжнародної мобільності капіталу фіскальна експансія може приводити як до знеціненнг так і до подорожчання валюти, тобто до змін валютних курсів обох напрямах.

МАЛА ВІДКРИТА ЕКОНОМІКА Й АБСОЛЮТНА МОБІЛЬНІСТЬ КАПІТАЛУ

Розвиток міжнародної валютної системи після Другої світове війни позначився поглибленням міжнародної фінансової інтеграції. Манделл і Флемінг розглянули наслідки високої мобільності капіталу на прикладі малої країни, зміна процентної ставки якої не відбивається на світовій процентній ставці. Як свідчать результати їх дослідження, для такої країни від вибору режиму обмінного курс радикальним чином залежить ефективність фіскальної та монетарної політики щодо їх впливу на рівень економічної активності в країні.

Модель припускає абсолютну мобільність капіталу для малої країни. За цієї умови будь-яка спроба підвищити внутрішню процентну ставку зумовлює масований приплив капіталів з метою купівлі облігацій даної країни, що підштовхує ціну облігацій до рівня світових процентних ставок. І навпаки, будь-яка спроба знизити внутрішню процентну ставку викликає масований відплив капіталу з країни, оскільки іноземні інвестори прагнут вищих прибутків. Продаж облігацій у такому великому обсязі означає, що внутрішня процентна ставка миттєво повернеться до рівня світової і відплив капіталу припиниться. Отже, абсолютна мобільність капіталу зумовлює однаковий рівень внутрішньої та світової процентних ставок.

Графічно це виглядає як горизонтальне положення лінії ВР на рис 16.8, де зображено малу відкриту економіку з фіксованим обмінними курсами.

За початкового рівня доходу Y1якому відповідає точка перетину ліній IS1—LM1, рівень зайнятості є нижчим за повну зайнятість при доході Y2. Якщо з метою підвищення зайнятості моне­тарна влада вдається до грошової експансії, лінія L М зміщується праворуч (LM2). Внутрішня процентна ставка зазнає знижуваль­ного впливу, що спричинює масований відплив капіталу, через який з'являється девальваційний тиск на внутрішню валюту. У цій ситуації монетарна влада втручається у валютний ринок, аби скупити національну валюту за резерви. Купівля валюти призво­дитиме до зменшення суми грошей у власності приватних агентів і триватиме доти, доки внутрішня процентна ставка відновиться на рівні світової, що графічно зображено як рух лінії L М у зво­ротному напрямі до положення LV1.

Рис. 16.8. Фіксовані обмінні курси та абсолютна мобільність капіталу

Таким чином, за абсолютної мобільності капіталу здійснення стерилізацій призводить до надто значних втрат резервів, що не може тривати довго. Тож за умов абсолютної мобільності капіта­лу і фіксованих обмінних курсів монетарна політика щодо її впли­ву на випуск виявляється неефективною.

Навпаки, фіскальна експансія чинить підвищувальний вплив на внутрішню процентну ставку (зсув лінії ISправоруч) і через це сприяє припливові капіталу. Для запобігання подорожчанню ва­люти монетарна влада купує іноземну валюту за національну. Це означає, що сума національних грошей у власності економічних агентів зростає (лінія L М зміщується праворуч). Розширення гро­шової маси триватиме доти, доки внутрішня процентна ставка повернеться до свого початкового рівня.

Отже, за умов фіксованих обмінних курсів і абсолютної мобіль­ності капіталу можна досягти і внутрішнього, і зовнішнього балан­сів засобами однісї фіскальної політики. Це є винятком з правила "інструментів — цілей", хоча грошова політика при цьому все ж таки пасивно пристосовується до змін фіскальної, аби підтрима­ти фіксований обмінний курс.

На рис. 16.9 точка початкової рівноваги відповідає перетину ліній IS1і LM1за рівня доходу Y1.

Рис. 16.9 Плаваючі обмінні курси та абсолютна мобільність капіталу

Припустимо, що з метою розширення випуску влада вдаєть­ся до політики фіскальної експансії. Зростання державних вит­рат графічно виглядає як зсув лінії ISправоруч, але застосуваннz облігацій для фінансування експансії чинить підвищувальний вплив на внутрішню процентну ставку, викликає масованиq приплив капіталів і підвищення обмінного курсу. Внаслідок, цього відбуваються зниження експорту і збільшення імпорту Лінія ISповертається до початкового положення. Таким чи­ном, за умови абсолютної мобільності капіталу і плаваючих обмінних курсів, фіскальна політика є неефективною жодо її впливу на реальний випуск..

Навпаки, монетарна експансія (лінія L М зміщується праворуч з LM1до LM2) приводить до падіння внутрішньої процентної ставки і знецінення валюти. Знецінення валюти зумовлює зрос­тання експорту і зниження імпорту (лінія ISзміщується праворуч з IS1до IS2 ) та певне скорочення реальної грошової маси, що зоб­ражено на графіку як зсув лінії LM2до LM3. У цьому разі доходи збільшується до Y2. Отже, бачимо, що внутрішнього й зовнішньо­го балансів одночасно досягнуто засобами лише грошової політи­ки, хоча обмінний курс при цьому все ж таки пасивно пристосо­вується до змін грошової маси.

Контраст між ефективністю фіскальної і грошової політики за умови абсолютної мобільності капіталу та різних обмінних систем є найвідомішим макроекономічним наслідком: на випуск можна вплинути, застосовуючи лише один інструмент — грошову полі­тику за плаваючих та фіскальну політику за фіксованих обмінних курсів.

ПРИНЦИП ЕФЕКТИВНОЇ РИНКОВОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ

Правило "інструментів—цілей" Тінбергена, за яким для досяг­нення як внутрішнього, так і зовнішнього балансів необхідні два інструменти, нічого не говорить про те, якими саме конкретни­ми інструментами треба скористатися. Як відомо, за фіксованих обмінних курсів можуть бути застосовані певні комбінації фіс­кальної та грошової політики, за плаваючих обмінних курсів пот­рібні інші комбінації цих інструментів.

Манделл сформулював так званий принцип ефективної рин­кової класифікації, який, розробляючи економічну політику, не­обхідно застосовувати разом з правилом "інструментів—цілей" Тінбергена. За принципом Мандела, політичні інструменти мають поєднуватись у пари за умови їх найбільшої ефективності. Наприклад, грошова політика як найефективніший інструмент контролю зовнішнього балансу має поєднуватися з фіскальною політикою як інструментом ефективного впливу на випуск.

Проблема розробки економічної політики, яка дістала назву проблеми вибору, полягає у визначенні інструментів, придатних для досягнення певних цілей. Манделл стверджує, що за фіксова­них обмінних курсів засобом досягнення зовнішнього балансу є монетарна політика, а внутрішнього — фіскальна. Проблему вре­гулювання за допомогою різних комбінацій фіскальної та моне­тарної політики зображено на рис. 16.10.

На вертикальній осі точка N^ — точка байдужості. Зміни мо­нетарної політики відбиваються таким чином: у напрямку дого­ри — грошова експансія, у напрямку донизу — грошова ре­стрикція.

Аналогічно ліворуч від точки байдужості N1 на осі фіскальної політики відображається обмежувальна, а праворуч — експансив­на фіскальна політика. Лінія внутрішнього балансу ІВ має нега­тивний нахил. Це пояснюється тим, що за початкової умови пов­ної зайнятості для її підтримки необхідно поєднувати грошову рестрикцію з фіскальною експансією. Праворуч від лінії ІВ роз­ширювальний ефект від комбінації фіскальної та монетарної по­літики здатний призвести до інфляції, ліворуч — до дефляційних процесів.

Лінія зовнішнього балансу ЕВ може мати як позитивний, так і негативний нахил. Це пояснюється наявністю двох конфліктних ефектів експансивної фіскальної політики щодо платіжного ба­лансу. З одного боку, зростання доходу веде до погіршення по­точного рахунку, а з іншого — підвищення процентної ставки спричинює приплив капіталів, що поліпшує платіжний баланс. На рис. 16.10 негативний нахил лінії зовнішнього балансу озна­чає наявність чистого погіршення платіжного балансу (погіршен­ня поточного рахунку більшою мірою, ніж рахунку руху капіталу) через розширювальну податкову політику. За цих обставин екс­пансивна фіскальна політика має супроводжуватися політикоюгрошової рестрикції, тому що приплив капіталів, зумовлений підвищенням процентної ставки, забезпечить урівноваження платіжного балансу.

Рис. 16.10 Проблема врегулювання

Лінія внутрішнього балансу крутіша за лінію зовнішнього балансу, тому що зростання доходу на х % через фіскальну експансію викликає погіршення платіжного балансу меншою мірою, ні зростання доходу на х % через грошову експансію. Це пояснюеться тим, що політика фіскальної експансії веде до підвищення процентної ставки, що частково зменшує погіршення платіжного балансу, оскільки відбуватиметься приплив капіталів до країни.

Грошова експансія, навпаки, призводить до падіння процентної ставки і відповідного додаткового погіршення платіжного балансу, яке відбувається через зростання доходу.

Відповідно до принципу ефективної ринкової класифікаи Манделла, якщо ми знаходимося у точці А за умов внутрішньої балансу і дефіциту платіжного балансу, то грошова рестрикція зумовить зсув економіки у точку В на лінії зовнішнього балансу ЕВ, що призведе до виникнення безробіття, подолати яке можна заідяки здійсненню розширювальної фіскальної політики, рухаю­чись до точки С на лінії внутрішнього балансу І В. Це знову штовхне економіку до дефіциту, і тому досягнення зовнішнього балансу у цьому разі має супроводжуватися грошовою рестрик­цією. Раз від разу необхідність узгодження фіскальної та грошо­вої політики зменшуватиметься.

Припустимо, що для ліквідації дефіциту платіжного балансу і відновлення внутрішньої рівноваги використовуються інструмен­ти фіскальної та грошової політики. У цьому разі фіскальні обме­ження змусять економіку рухатися з точки А до точки D а зов­нішній баланс буде досягнуто ціною високого рівня безробіття. Подальше здійснення політики грошової експансії для досягнен­ня внутрішнього балансу змусить економіку рухатися в напрямку від точки D до точки Е. Цілком очевидно, що така політика при­зводить до нестабільності й заважає загальному збалансуванню економіки. Загроза полягає в тому, що влада може оцінити такі заходи як правильні, що завдасть значної шкоди економіці. От­же, мети загального економічного балансу слід досягати поступо­во, спираючись на аналіз ефекту від застосування обраних регу­лятивних інструментів.

На жаль, однозначного розв'язання проблеми врегулювання немає. Наприклад, з наведеного вище аналізу малої відкритої економіки з досконалою мобільністю капіталу випливає, що ефективність фіскальної та монетарної політики щодо випуску залежить від режиму обмінних курсів. Якщо обмінні курси є фік­сованими, то фіскальну політику необхідно поєднувати з метою повної зайнятості; за плаваючих обмінних курсів акцентувати треба на грошовій політиці. Отже, розв'язання проблеми врегу­лювання потребує комплексного підходу, коли три цілі поєдну­ються з трьома інструментами. Адекватні пари інструментів і цілей визначаються головними структурними параметрами функціонування економіки. До них серед інших належать: сту­пінь мобільності капіталу; гранична схильність до заощаджень та імпортування; еластичність доходу та процента щодо грошо­вого попиту; цінова еластичність попиту на експорт та імпорт; чутливість інвестування до процентної політики.

ОБМЕЖЕННЯ ТА ПЕРЕВАГИ МОДЕЛІ МАНДЕЛЛА—ФЛЕМІНГА

Модель Манделла—Флемінга слугувала одним з головних тео­ретичних джерел обгрунтування економічної політики відкритої економіки протягом кількох десятиліть. Критична оцінка обме­жень даної моделі зумовила появу монетарного підходу до платіж­ного балансу та економічної політики. Особливо гострій критиці було піддано короткостроковий характер моделі.

Умова Маршалла—Лернера. Незважаючи на свою короткосте кову природу, модель припускає, що умова Маршалла—Лернера дотримується, хоча, як відомо, ця умова визнана коректною лише для довгострокових періодів.

Взаємозалежність фондів та потоків. Модель нехтує проблемою взаємозалежності фондів і потоків. Відповідно до моделі дефіцит поточного рахунку може покриватися фінансовими потоками. Така політика є прийнятною в короткостроковому, періоді, але імпорт капіталу з часом сприяє нагромаджен-певного обсягу зобов'язань країни щодо решти світу і полальшому погіршенню поточного рахунку через сплачувані за кордон проценти. Зрозуміло, що фінансування в такий спосіб не може бути надто тривалим, оскільки країна потрапляє у пастку зовнішнього боргу.

Ігнорування довгострокових бюджетних напружень. Однним з головних вад моделі є її нездатність до врахування довгострокових бюджетних напружень, які виникають як через приватні, так і через державний сектори. У довгостроковому періоді вт­рати приватного сектора дорівнюватимуть очікуваному доходу так само й витрати державного сектора за відсутності створення додаткових грошей дорівнюватимуть доходам бюджету від оподаткування. Це означає, що в довгостроковому періоді поточний рахунок перебуватиме у збалансованому стані. Однак передбачливий приватний сектор одразу ж почне збільшувати свої заощадження через можливе зростання рівня оподаткування, зумовленого необхідністю фінансування збільшених державних витрат. У результаті ефективність фіскальної політики значно послабиться.

Ефект нагромаджень. Модель не враховує ролі нагромаджен у відновленні довгострокової рівноваги. Зменшення нагромаджень викликає падіння імпортних витрат, що допомагає знизити дефіцит поточного рахунку. Це обмеження моделі засвідчує її короткостроковий характер, оскільки короткострокові наслідки відприву нагромаджень на функцію імпортного витрачання визнаються надто суттєвими.