Період. Адвокатура Української держави 20 ст.
Для кращого засвоєння і розуміння матеріалу розіб’ємо даний період на слідуючі етапи:
Етап - 1917-1935 р. р.
В перші чотири роки (1917-1921) присяжну і приватну адвокатуру відновили, але потім вдруге ліквідували. Одним із основних напрямів діяльності правозаступників України в ці роки вважався захист інтересів громадян в судах. На жаль, в цей період адвокатура політизувалася, що привело до таких негативних явищ, як правової незахищеності громадян.
1922р. вважається періодом становлення адвокатури України.
В січні 1922р. в Харкові відбувся перший Всеукраїнський з’їзд працівників юстиції, в одній із резолюцій якого «Про адвокатуру» були сформульовані такі принципи створення адвокатури:
* організувати колегії правозаступників при губернських відділах юстиції;
* оплату праці захисників визначити за таксою з конкретними визначенням випадків звільнення від оплати;
* при виборі захисника у кримінальних і представництва у цивільних справах враховувати побажання особи, яка потребує юридичної допомоги;
* вважати недопустимим сумісництво членів колегії захисників із посадами в НКЮ, РНК, міліції, розшуку.
Всі ці норми були відображені в «Положенні про адвокатуру Української РСР» від 14 листопада 1922р.
За даний етап було прийнято безліч нормативних актів (на мою думку, перерахувати їх немає необхідності), норми яких зводилися до того, що адвокатуру все більше підпорядковували державним органам, посилювали адміністрування, контроль з боку держави.
|
|
|
Етап - 1936-1977 р. р.
30.01.1937р. прийнята Конституція УРСР. Зокрема, такі норми Конституції, як забезпечення обвинуваченому права на захист (ст. 91) та недоторканість особи (ст. 107) розширили діяльність адвокатури.
16 серпня 1939р. Рада Народних Комісарів СРСР затвердила Положення про адвокатуру СРСР. Ним було визначені завдання адвокатури, керівництво її діяльністю, структура та порядок прийому й виключення з колегії адвокатів, дисциплінарна відповідальність.
Не зважаючи на те, що реформування адвокатури у розглянутий період мало як негативні, так і позитивні наслідки, її місце і роль була зведена нанівець з прийняттям деяких правових актів, які порушували законність і обмежували права громадян, що було результатом пануючого на цей час в країні культу особи Сталіна.
Постановою Президії ЦВК від 01.12.1934р. «Про порядок ведення справ по підготовці або вчинення терористичних актів» участь захисника в суді усувалася.
3 етап - Адвокатура в Україні в період окупації фашистською Німеччиною (1941-1945 р. р.)
Вітчизняна війна не скасувала існуючу систему колегій адвокатів, не внесла докорінних змін у правовій основи їх організації і діяльності. Найбільш серйозні зміни, які внесла воєнна обстановка у діяльності адвокатури, полягала в розширенні сфери участі адвокатів в засіданнях військових трибуналів.
|
|
|
Етап - 1946-1977 р. р.
Міністерством юстиції СРСР було прийнято два Положення про оплату праці адвоката (1955, 1975 р. р.). Останнє положення дублювало перше, в якому встановлювалося: всім адвокатам гарантований мінімум зарплати та доплата до неї залежно від їх навантаження.
Були внесені зміни до КПК України:
* Адвокат брав участь не тільки в судовому розгляді, а й на попередньому слідстві.
* Захисник зобов’язаний здійснювати захист лише зазначеними в законі засобами і способами.
Право займатися адвокатською діяльністю надавалося тільки членам колегії адвокатів (приватна адвокатська практика не допускалась).
Таким чином, до середини 70-х років адвокатура України пройшла певний шлях свого реформування. Однак говорити про престиж адвокатури та ефективність її діяльності, оскільки знову дала результат недооцінка принципів демократії, порушення прав людини, декларативний характер основних законодавчих актів.
Подальший розвиток законодавства про адвокатуру в Україні був зумовлений прийняттям 20 квітня 1978 р. Конституції УРСР, яка закріпила конституційні основи діяльності адвокатури республіки. Зокрема, вона передбачила положення, що для подання юридичної допомоги громадянам і організаціям діють колегії адвокатів.
|
|
|
З прийняттям Конституції виникла необхідність вироблення нового законодавства про адвокатуру.
1 жовтня 1980р. прийнято Положення про адвокатуру УРСР.
Згідно цього положення основне завдання адвокатури - надання юридичної допомоги громадянам і організаціям. Тобто адвокатура повинна сприяти охороні прав і законних інтересів громадян і організацій, здійсненню правосуддя.
Підкреслюється особливий статус адвокатури - добровільне об’єднання осіб, які займаються адвокатською діяльністю.
З метою зміцнення кадрів адвокатури й підвищення якості їх праці в Положенні передбачилися більш високі вимоги до осіб, які приймаються до колегії адвокатів.
Громадяни, які мали вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю юриста не менше 2-х років. Новим правилом було, що для вказаних осіб міг встановлюватися іспитовий строк тривалістю до 3-х місяців, і якщо результат випробування виявлявся незадовільним, то президія колегії виносила рішення про відрахування.
|
|
|
Права та обов’язки адвоката встановлювалися в ст. 18 Положення. Їх можна поділити на дві групи. Одна група прав, яка випливала з членства в колегії, стосувалася адвокатів по відношенню до самої колегії.
Адвокати мали право обирати і бути обраними в органи колегії, брати участь в засіданні органів колегії.
Друга частина прав стосувалася його адвокатської діяльності.
Представляти осіб, що звернулися за юридичною допомогою в усіх державних і громадських організаціях.
Встановлювалась і дисциплінарна відповідальність адвоката.
Порушити справу про дисциплінарну відповідальність адвоката могли - вищий орган колегії:
* президія колегії адвокатів;
* голова президії.
Застосовувати дисциплінарне стягнення вправі лише президія колегії.
З порядком накладання, зняття і оскарження стягнень детальніше можна ознайомитися в Положенні про адвокатуру (1980р.).
Підсумовуючи даний період у розвитку адвокатури України, слід зазначити, що нове законодавство надало колегіям адвокатів вагомі повноваження у самоврядування, вирішенні своїх внутрішньоорганізаційних питань. Водночас у ці роки в нашому суспільстві ще нехтувалися демократичні інститути. Прогресивні положення Конституції УСРС не були реалізовані на практиці, тобто носили декларативний характер. Щодо адвокатури це виявилось у фактичному її одержанні (керівництво колегіями адвокатів повинні були здійснювати Ради народних депутатів та їх виконавчі органи, останні визначали і компетенцію колегій адвокатів.
Останній 3 період формування правової держави в Україні й подальше реформування адвокатури розпочався з 1985р. 13 листопада 1989р. Верховною радою СРСР були прийняті нові Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про судоустрій, відповідно до яких значно розширювалася сфера діяльності захисника в кримінальному процесі.
* Захисник для захисту підозрюваного, обвинуваченого й підсудного допускався з моменту затримання, арешту чи пред’явлення обвинувачення (раніше з моменту закінчення попереднього слідства).
* В ролі захисника виступали близькі родичі, законні представники.
З 1991р. відповідно до закону України «Про підприємництво»
· допускається здійснення юридичної практики за ліцензією, яка видається Міністерством юстиції особам, котрі мають юридичну освіту;
· обов’язкова участь захисника в справах про злочини, за які могла бути призначена смертна кара, передбачалася з моменту пред’явлення обвинувачення.
Як видно, права захисника були значно розширені, проте слід зауважити, що тепер встановлювалися деякі обмеження.
Побачення з підозрюваним або обвинуваченим захисник мав тільки після першого допиту їх.
Перелічувалися документи, з якими захисник мав право ознайомлюватися з моменту допуску.
З прийняттям Акта проголошення незалежності України (12.09.91р.) Верховна Рада України прийняла постанову «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР». Тобто до внесення відповідних змін у КПК в Україні діють положення Основ кримінального судочинства.
З переходом до ринкових відносин необхідно було вносити зміни в питання оплати праці адвокатів. Так, 10 квітня 1991р. була затверджена Інструкція про оплату юридичної допомоги, яка надається адвокатами громадянам, підприємствам, організаціям і кооперативам. Основний принцип оплати юридичної допомоги - погодження між адвокатом і особою, що звернулася по правову допомогу.
З’явилися нові види та форми юридичної допомоги:
* правова допомога почала надаватися телефоном, за місцем роботи та проживання громадян, у місцях позбавлення волі;
* стали укладатися договори на строкове обслуговування;
* адвокати почали складати проекти судових позовних заяв, проектів статутів;
* надавалася юридична допомога малим та спільним підприємствам як за договором, так і за разовими дорученнями.
Особливо гостро в цей час постала проблема організаційного оформлення адвокатури, що, нарешті, вирішило б питання її незалежності.
Враховуючи це та розуміючи гостру потребу реформування адвокатури, члени правління Спілки адвокатів України в січня 1991р. детально обговорили запропоновану законопроектною комісією Спілки концепцію закону про адвокатуру України та після тривалої дискусії затвердили його проект, який у порядку законодавчої ініціативи було подано до Верховної Ради України.
Паралельно Мінюст розробив проект закону про адвокатуру, в якому передбачалося подальше існування колегій адвокатів як єдиної форми адвокатських об’єднань.
В грудні 1991р. була створена група з науковців, адвокатів, працівників Мінюсту України для узгодження цих двох проектів.
19.12.1992р. Верховною Радою України був прийнятий закон «Про адвокатуру». Новий закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції.
Подальший розвиток нормативної бази інституту адвокатури ми розглянемо в наступному питанні.
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 12; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!