Становище науки і техніки у Середньовічну добу.
Протиріччя античного спадку та новонародженої середньовічної культури полягали у тому, що церковні діячі вважали, що суспільній еліті потрібна не антична мудрість, а знання церковної історії, а також віра. Так, противник античної культури папа Григорій І Великий (590 – 604) стверджував: «Одними вустами не можна воздавати хвалу Христу разом з хвалою Юпітеру». Під заборону потрапила навіть «чародійка» математика.
А гасло римського папи Григорія І «Неуцтво – мати істинного благочестя» стало справжнісіньким бичем для освіти. Пізніше схожу позицію висловили єзуїти, записавши у своєму статуті: «Небажано, щоб простолюд і челядь вміли читати і писати. Тих з них, хто вже набув письменність, не слід вчити далі. Навчанням простолюду і челяді не слід займатися без згоди генерала (керівника ордену), бо нижчі верстви повинні лише в простоті душевній і з повною покірливістю служити… Христу».
«Верхи» поринули в суцільне неуцтво. Навіть творець Франкської імперії Карл І Великий (771 – 814), покровитель і член товариства вчених «Академії», був неписьменним. Тож не дивно, що освіченість королеви-регентки Франції Ганни (1060 – 1075), доньки володаря Київської держави Ярослава Мудрого (1019 – 1054), здавалася сучасникам дивиною. Збереглися її підписи кирилицею і латиною поряд із «хрестиками» неписьменних васалів. Її розум та чесноти вихваляли римські папи Микола ІІ (1058 – 1061) та Григорій VII Гільдебранд (1073 – 1085). Ґрунтовну освіту вона здобула при дворі свого батька, де оволоділа знаннями з історії, математики тощо.
|
|
|
Водночас римо-католицька церква відчувала нагальну потребу у використанні античного досвіду в сфері будівництва, освіти тощо. Це дозволило, зокрема, упорядкувати календар до релігійних потреб. А в богослужінні та освіті запроваджувалася латинська мова.
У зв’язку із зростанням попиту на письменних людей, котрі змогли б вести письмовий облік доходів і витрат, по всій імперії Карл Великий відкривав школи. У 789 р. він підписав закон, де говорилося: «Ми воліємо, щоб були створені школи, в яких дітей навчали б читанню. В усіх монастирях і єпархіях навчайте псалмів, нот, співу і граматики і старанно виправляйте помилки в текстах, що стосуються віри». У той час у школах навчалися лише хлопчики.
Перші середньовічні школи утворилися при монастирях і церквах. Оскільки освіта була платною, її могли отримати переважно діти представників заможних верств населення. Учні у таких школах на основі біблійної літератури на латинській мові навчалися елементам грамотності. Ґрунтовнішу освіту здобували у школах при єпископських кафедрах. Згідно з античною традицією в єпископських школах викладали предмети за системою «семи вільних мистецтв»; вивчалася граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія і музика. Навчання часто-густо тривало більше 10 років. Пізніше з’явилися і приватні школи, де вплив церкви обмежився. Перші німецькі міські школи були відкриті аж у ХІІІ ст.
|
|
|
У Київській державі також існували школи, де діти навчалися грамотності. Осередком знань став Києво-Печерський монастир. А археологічні знахідки на кшталт кількох писал, скалок горщиків ХІІ ст. з уривками підписів підтвердило існування грамотності навіть серед селян. На думку українських професорів М.С. Грушевського (1866 – 1934) та С.О. Сірополка (1872 – 1959), Галицько-Волинська держава зберігала культурно-національну традицію України-Руси, а рівночасно все більше зближалася з західною культурою. Дипломатичні зв’язки із сусідніми країнами галицько-волинські володарі вели на латинській мові.
Національні держави, що зміцнювалися, відчували брак фахівців у різних сферах життєдіяльності. Тож, попит на освічених людей почав зростати, а відтак поява вищої школи стала закономірним явищем. Окрім освітніх функцій, університети виконували і організаційно-наукові. Перший університет з’явився в Каїрі 950 р.
|
|
|
Міжнародні зв’язки Київської держави вимагали і збільшення освічених людей. Ось чому у 1037 р. у Києві відкрито для дітей найвищої знаті школу вищого типу, де вивчали богослов’я, філософію, риторику, історію, грецьку мову, географію та природничі науки. У ній, зокрема, навчалися діти Київського володаря й англійського короля Едмунда, а також угорський королевич Андрій, наступник датського престолу Герман та ін.
У Західній Європі університети, своєрідна спільнота викладачів та студентів, засновувалися у містах. Дата заснування старішого Болонського університету – 1088 р. Упродовж ХІІ – ХІІІ ст. засновані і нині престижні європейські університети: Паризький, Оксфордський, Кембриджський тощо. У Кордові (Іспанія) існувало майже три десятка арабських вишів, які були доступні і для не мусульман.
У тривалому протистоянні із владою університети таки вибороли собі автономію. Тільки університети володіли правом присвоювати вчені ступені і надавати випускникам право викладати. На «підготовчому» (артистичному) факультеті навчання здійснювалося за системою «сім вільних мистецтв», яка поділялася на два цикли: трівіум (наука про слово – граматика, риторика і діалектика) і квадрівіум (наука про числа – арифметика, геометрія, астрономія і музика). Далі спудеї могли продовжити навчання у якомусь «вищому» факультеті. Окрім лекцій у формі читання та коментування праць церковних та античних мислителів, відбувалися «гарячі» богословські чи філософські диспути, які, безсумнівно, пожвавлювали навчання. Освічені люди, слід зазначити, користувалися особливою повагою в суспільстві.
|
|
|
Тривалий час середньовічні науковці перебували під сильним впливом вчення Аристотеля (384 – 322 рр. до н.е.). «Природна послідовність» – одна із ознак релігійного характеру мислення цього вченого, який визначив західноєвропейський світогляд аж до XVI ст. Вона, ймовірно, розчарувала тих, хто шукав винятково наукового пояснення світу. Тож Аристотель – перший давньогрецький вчений, праці якого ми можемо вивчати в оригіналі. Це стало можливим завдяки перекладам його творів, здійснених середньовічними вченими. Так, привертають увагу арабські версії перекладів Авіценни Бохари (прибл. 980 – 1037), також писав на рідній перській мові, і Аверрози із Кордоби (1126 – 1198).
Елементи його вчення, безсумніву, вплинули на апологетів раннього християнства. Латинські переклади праць Аристотеля домінували, зокрема, у «Summa» св. Фоми Аквінського (1225 або 1226 – 1274).ПізнішеФ. Бекон (1561 – 1626), сприйнявши аристотелівські погляди – поділ і відмінності між «чотирма першопричинами» – назвав свою працю «Новий Органон». Щоправда, прихильність до ідей Аристотеля спочатку трактувалося як ворожа, «нехристиянська», тому-то Вільям із Окхема (1280 – 1349) засуджував їх. Проте ідеї Аристотеля продовжували свою тріумфальну ходу аж до XV ст., коли флорентійська «Академія Платона», очевидячки, зуміла запропонувати більше.
У середньовічну епоху йшла жвава дискусія між прибічниками «віри» та «розуму». До прибічників широкого використання наукової методології у пояснені природи речей, перевірці знань шляхом дослідів належало ряд видатних мислителів тієї доби. Деякі із них зазнали гонінь з боку церкви, але вони все ж продовжували творити. Так, викладач монастирської школи в Парижі, філософ і письменник П’єр Абеляр (1079 – 1142) стверджував: «Розуміти, щоби вірити». Малося на увазі, що у все, що він вірить, має попередньо бути проаналізовано.Не можна оминути увагою і творчий спадок англійського філософа, природознавця й францисканського монаха Роджера Бекона (прибл. 1214 – прибл. 1292).Йому належить цікавий проект утопічної держави – станової республіки, де верховна влада належала б народним зборам. Досліджуючи закони природи, він переконався, що дійти істини можна завдяки не розуму, а досліду: «Вище всіх… знань і мистецтв стоїть уміння здійснювати досліди, і ця наука є цариця наук».Це був значний прорив, який дозволив по-новому розглядати закономірності розвитку природних явищ.
Загалом Р. Бекон цікавився математикою, астрономією, фізикою та хімією. Володіючи даром передбачення, він висловив припущення про можливість у майбутньому створення самохідних кораблів й інших видів транспорту, але лише у ХІХ ст. незначна частина усього цього була втілена на практиці. Ще за життя цей монах перетворився у людину-легенду.
В середньовічній науці домінувала схоластика (від слова „schola” – школа, тобто «шкільна філософія»); особливо це відобразилось в богослов’ї. Духовне життя тодішнього суспільства перебувало під подвійним впливом, як християнської католицької церкви, так і міської влади. Схоласти запропонували свій компромісний варіант у вирішенні дилеми «розум – віра», перетворивши ці складові у «колег-партнер»: замість протиставлення – гармонійне співіснування. Вчені також розробили оригінальну систему „схоластичної логіки”. Її результативність добре виявилася під час геометричних інтерпретацій логічних залежностей. Врешті-решт, оригінальні дослідження схоластів причетні насамперед до зародження саме експериментальної науки. Так, врезультаті наукових пошуків схоласта-францисканця Вільяма Оккама (прибл. 1285 – 1349) закладено головні принципи сучасної механіки та астрономії.
До прославлених схоластів ортодоксального напрямку належали Альберт Великий (1193 – 1280) та Фома Аквінський. Так, Альберт Великий чимало попрацював над природознавчо-історичними проблемами, які він, природно, розглядав під кутом релігійних стандартів. Фома Аквінський пішов ще далі, узагальнивши і впорядкувавши ортодоксально-католицьке вчення про суспільно-природниче життя у відомому творі «Сума теології», який одразу став класичним. Фома Аквінський, прикриваючись ідеєю встановлення гармонії між вірою та розумом, доклав чимало зусиль для своєрідного узаконення принципу «наука – служниця богослов’я», а отже, усі наукові дослідження мають здійснюватися лише в інтересах релігії (християнської церкви). Ці та інші заходи з боку ортодоксів практично заклали основу вікової перманентної боротьби науки з релігійними стереотипами.
Візантійська культура стала своєрідним містком між античним і середньовічним світами. Її вплив відчувався не лише на Заході, але навіть і у мусульманському світі. На відмінну від Західної Європи у Візантії спостерігалося піднесення науки і техніки. Міста ж стали відігравати важливу роль і як осередки науково-технічних досліджень. Військова небезпека змушувала візантійський уряд турбуватися про вдосконалення військової справи і техніки. А це могли забезпечити лише підготовлені фахівці. Очевидно, така політика мала суттєвий вплив на збільшення кількості освічених у Візантійській імперії.
Помітних успіхів досягли візантійці у вдосконаленні облогової техніки. Для оборони і облоги фортець візантійці використовували різноманітні інженерні споруди та знаряддя (тарани, рухомі вежі з перекидними місточками, каменеметні балісти тощо). Водночас візантійський досвід перейняли давні слов’яни та русичі. Уже у VI ст. слов’яни мали на озброєнні досконалу на той час техніку і вміло нею користувалися при осадах фортець. Руське військово-інженерне мистецтво завжди відрізнялося не тільки вмілим будівництвом укріплень, фортець, але і застосуванням нових прийомів інженерного забезпечення наступальних дій військ.
Константинополь був найбільшим середньовічним містом. Імператори, аристократія і духовенство хизувалися своїми величезними скарбами. Загалом у Західній Європі Візантія залишалася зразком державного будівництва. А неабиякий розвиток науки та техніки сприяв посиленому попиту відповідних візантійських фахівців серед правителів багатьох європейських країн: Київська держава, Болгарія, Італія тощо.
Візантійськими вченими досягнуто чимало успіхів під час дослідження природних явищ. Тут добре розвивалася медицина. У Константинополі діяв медичний навчальний заклад. Потужний медичний центр функціонував в Александрії. Візантійці оволоділи деякими елементами картографії. Сильними вони виявилися і у сфері математичних наук: це дослідження Серена Антинейського, Феона Олександрійського та ін.
Візантії вдалося досягти визначних успіхів у техніці. Цьому активно сприяли вчені. Привертає увагу вдосконалений варіант астролябії Сінесія Кіренського (370 – 413). Тут творив видатний механік Іоанн Фелопон (VI ст.). Архітектор, математик й механік Анфимій Тралльський у праці «Про дивовижні механізми» дав наукові пояснення оптичних властивостей дзеркал. Найдивовижнішим відкриттям візантійської наукової думки була запалювальна суміш, більш відома в історії як «грецький вогонь». На його виготовлення імперія зберегла монополію аж до ХІІ ст.
У ІХ ст. відбувся новий розквіт візантійської техніки. «Дивними» автоматами, розташованими в тронному залі володаря, прославився ректор Константинопольської вищої школи, вчений-інженер, вірменин за походженням Лев Математик (прибл. 815 – прибл. 870). До речі, з культурою і Візантії, і Сходу європейці познайомилися внаслідок хрестових походів.
Загалом поштовх до створення простих механізмів дало удосконалення одного із ранніх автоматів – механічного годинника, в якому у різні періоди використовувалися сили природи, гідравліка та механіка. Над створенням годинника працювали вчений, механік та ремісник.
Водяні годинники, якими користувалися араби та китайці, мали суттєву ваду – відсутність точності часу. У Х ст. бенедиктенський монах Герберт із Орільяка, майбутній римський папа Сильвестр ІІ (прибл. 938 – 1003) створив перший годинник з гирями. Шпіндельні механічні годинники з’явилися приблизно 1340 р., швидко опанувавши міста та собори. У 1450 р. настала черга і пружинних годинників. А на початку XVI ст. німецький майстер із Нюрнберга Пітер Хенлейн створив першу модель кишенькового годинника. У наступному столітті відбувся ще більший прорив в годинниковій справі.
Упродовж майже всього періоду Середньовіччя першість утримував Китай. Часто-густо європейські умільці дізнавалися про технічні нововведення від мандрівників і по-суті заново їх розробляли. Китайські винаходи справили неабиякий вплив на європейську науку і техніку. Це виявилося, зокрема, у ремісничій галузі. Середньовічні ремісники Заходу запозичили у китайців оригінальну конструкторську модель ткацького верстата (ІІ ст. до н.е.), який дозволяв виготовляти візерункові тканини.
Виявивши магнітні властивості, китайські винахідники розробили компас, а також захисні магнітні двері, які установили в імператорському палаці з метою виявлення озброєних змовників. Лише у ХІІ ст. компас потрапляє до Європи. Унікальні можливості цього пристрою суттєво вдосконалило морську навігацію. Домеханічний етап характеризується також і винайденням китайцями в Х ст. лічильника.
Китайці зуміли опанувати мистецтвом виготовлення і паперу, без якого, мабуть, не виникло б і книгодрукування. Паперову монополію Китай зберіг аж до VII ст., допоки інші народи не розгадали «паперової» таємниці. Із Самарканда, через ісламський світ папір потрапив до Іспанії, а потім – Франції, Італії. Історія книгодрукування, ймовірно, бере початок у Китаї (VI ст.). Позаяк технологія друкування у європейців відрізнялася від китайської.
У VI – VII ст. європейці широко використовували в господарстві водяне колесо. Про масштабність його застосування свідчать такі дані: у 1086 р. в одному із регіонів Англії один водяний млин обслуговував приблизно п’ятдесят господарств. Уже цього було достатньо для змін у житті середньовічної людини. Упродовж трьох-чотирьох століть водяне колесо зазнало численних вдосконалень, перетворившись в універсальний двигун.
Спочатку на Близькому Сході, а вже потім в Європі з’явилися вітряки, яким поступалося водяне колесо. Призначення вітряків не обмежувалося традиційною переробкою зерна, їх широко використовували і для інших цілей (виготовлення паперу, тканини тощо). Уже на початку ХІІІ ст. використовувалися три види енергії: праця людей, сила тварин та вода і вітер. Загалом вітряні млини, які з’явилися в Європі в Х – ХІ ст., можна розглядати в якості середньовічних механічних автоматів.
Технічні нововведення підвищили продуктивність аграрного сектору економіки. Так, завдяки модернізації плуга упродовж VI – XIІI ст. вдалося досягти більшої результативності праці під час обробки землі. Використання тяглової сили, зокрема коней, змусило подбати і про захист їхніх ніг – у ІХ ст. підкови з’явилися і в Європі. Такий винахід дозволив значно ефективніше використовувати тяглову силу тварин в господарстві.
З утворенням Арабської держави та появі ісламу розпочалося підкорення арабами численних територій сусідніх народів. Вони захопили Іран, Сірію, Палестину, Єгипет, Північну Африку, Вірменію, проникли в Грузію. Була зруйнована імперія Сасанідів, а також послаблена Візантія. У середині ХІ ст. феодально-теократичний халіфат, який до того розпався на самостійні емірати, завоювали турки. Слід наголосити, що араби творчо засвоїли досягнення підкорених народів у різних сферах науки та техніки. Успішна ж господарська діяльність сприяла культурному розвитку халіфату.
Арабські вчені досягли визначних результатів в математиці, астрономії, географії та багатьох інших сферах науки і техніки. Наприклад, завдяки їхнім зусиллям алгебра виокремилася в окрему дисципліну. Був навіть висловлений здогад про те, що Земля обертається навколо Сонця. Вагомих успіхів досягла і медицина. Так, у Хорезмі та Ірані працював філософ-природознавець, лікар, математик, поет Ібн Сіна Абу Алі Хусейн ібн Абдаллах (лат. ім’я – Авіценна) (980 – 1037). У «Книзі зцілення» вчений торкнувся, зокрема, питань математики й астрономії. Загалом твори Ібн-Сіни користувалися особливою популярністю і в Західній Європі. Зважаючи на сказане, не дивно, що європейці запозичили в арабів багато цінних наукових знань (навчилися складати карти, користуватися компасом, глобусом).
У престижному багдадському Будинку Мудрості працював великий середньоазіатський математик, астроном й географ ал-Хорезмі Мухаммед бен Муса (787 – прибл. 850). Ним вперше алгебра була виокремлена в самостійну галузь математики. Праці ал-Хорезмі упродовж декількох століть здійснювали сильний вплив на вчених Сходу та Заходу і довго були зразком при написанні підручників з математики. Його ім’я було відоме в багатьох країнах. Не усі праці видатного науковця дійшли до наших днів. Однак і ті, що збереглися, дають чітке уявлення про науковий спадок вченого. Географічний трактат ал-Хорезмі „Книга картини Землі” – перша відома праця з географії на арабській мові. Великі заслуги ал-Хорезмі і у практичній астрономії – ним написаний твір про деякі астрономічні прилади. За словами історика науки Д. Сартона, ал-Хорезмі – визначний математик свого часу. Справді, праці ал-Хорезмі з алгебри та арифметики відіграли величезну роль в подальшому розвитку науки на Сході та Заході.
Не можна оминути і перського мислителя Сааді (між 1203 і 1210 – 1292), який після навчання в одному із престижних навчальних закладів того часу багдадської медресе (школи) «Нізамійє» більш ніж два десятка мандрував мусульманським світом. У своїх «підручниках життя» «Бустан» і «Гулістан» він порушив складні проблеми релігійного й філософсько-етичного характеру. Його заслуга у збагаченні світової літератури загальнолюдським поняттям «гуманізм». Цікава постать і перського й таджикського вченого і поета Джамі Абдурахмана (1414 – 1492). Відвідувати школу Джамі почав аж у чотири роки. Надзвичайні розумові здібності дозволили йому у двадцятирічному віці написати спеціальний коментар до трактату з астрономії. Ця праця стала приводом для запрошення юнака до Самарканду, де існувала потужна обсерваторія внука завойовника Тимура (1336 – 1405), султана-науковця Улугбека (1394 – 1449). Основну частину унікальної обсерваторії становив чималенький мраморний квадрант радіусом близько сорока метрів. До послуг астрономів були і інші прилади, завдяки яким вдавалося досягти найбільш точних результатів. Досягненням копіткої роботи вчених на чолі з Улугбеком можна вважати фундаментальну працю «Нові гураганські зоряні таблиці».
Один самаркандський вчений так охарактеризував Джамі: «З того часу, як існує Самарканд, ще не переправлялася до нас через води річки Аму людина, рівна за розумом, шляхетності і кмітливості цьому юнаку із Джама». Надалі Абдурахман відмовився від служби, аби повністю заглибитися в царину науки й літератури. Окремі праці персько-таджикського вченого з історії, геометрії та інших наук актуальні і нині. Талановита ж молодь тягнулася до Джамі як до духовного наставника. Глибоко розуміючи значення освіти в житті народу, він побудував за власний кошт 2 медресе. До речі, над входом у медресе в Бухарі, заснованої Улугбеком, викарбуваний напис проголошував: «Прагнення до знань – обов’язок кожного мусульманина і мусульманки».
Слід особливо виділити індійських вчених, які також справили визначний вплив на європейську та арабську культури. Деякий час Індія була одним з важливих наукових центрів світу. На період V – XV ст. припадає справжній розквіт зокрема математичних наук в Індії. До видатних індійських вчених можна віднести математика Аріабхату І (476 – прибл. 550) та математика й астронома ХІІ ст. Бхаскару (1114 – 1185). Останній очолював астрономічну обсерваторію в Уайні, де того працював відомий математик і астроном Брамагупта (598 – прибл. 660). Накопичений досвід астрономічної і математичної думки був відтворений у відомому віршованому трактаті «Аріабхатіам» (499). Аріабхата І один із перших вчених Середньовіччя висловив здогад про обертання нашої планети навколо сонячного світила. У середині ІХ ст. Магавіра (814/815 – 880) написав перший індійський трактат з математики «Короткий курс математики», де подано чимало нових оригінальних правил та рішень різних задач. Новими дослідженнями в математичній царині прославилися й інші індійські математики (наприклад, у Х ст. Аріабхата ІІ).
Європейці познайомилися з досягненнями індійців завдяки перекладам арабських творів на латинь. Скажімо, в ХІІ ст. в Іспанії був успішно здійснений переклад астрономічних таблиць ал-Хорезмі, спроба перекладу була зроблена і в коледжі Оксфорда. Водночас араби, як і європейці, не обмежувалися лише перекладами, вони плідно використовували їхні ідеї у своїх дослідженнях. Так, цікаві трактати багдадського астронома і математика Якуба ібн Таріка (р.н. невід. – бл. 796) «Будова небесних сфер» та «Визначення меж Землі і сфер» з’явилися після детального ознайомлення та вивчення індійського надбання.
В українських літописах починаючи з ХІ – ХІІ ст., стверджує сучасна дослідниця О. Колтачихіна, з’являються описи будови світу. У часи Київської Русі астрономічні знання синтезували в собі різні погляди на будову світу.
Науково-технічні досягнення суттєво змінили й доповнили, так би мовити, реєстр спеціальностей. Такі зміни урізноманітнили фаховий вибір середньовічної людини, яка успішно опанувала нові спеціальності. Широкого розповсюдження отримали такі виробництва, як фарбування, виготовлення спиртних напоїв, ліків.
Багато сучасних дослідників справедливо вважає, що астрологія, алхімія та містицизм заклали підвалини сучасним наукам. Скажімо, англійська дослідниця Ф. Йєтс стверджує: «За виникненням нової науки стояв новий напрямок волі, її звернення до світу, до його див, до таємних явищ, пристрасне бажання і рішучість пояснити ці явища і практично впливати на них». Часто-густо середньовічна людина не завжди бачила різницю між астрономією та астрологією. Обидві науки перебували під пильним оком всесильної церкви. Займатися однією із названих наук вважалося доволі небезпечною справою. Адже як астрономія, так і астрологія «зазіхали» на головні релігійні догми.
Алхімія ж умістила в собі сукупність знань культури двох епох Середньовічної і Стародавньої. Тож, зрозуміло, у висновках алхіміків містилися і фантазія, і раціональна логіка. Причому досліджуючи природні явища вчені намагалися вияснити природу духовного світу людини. Згодом їхні досліди досягли практичних наукових результатів.
Розквіт алхімії почався з IX ст. Як відомо, усі алхіміки займалися пошуком «філософського каменя». А це сприяло глибоким експериментальним дослідженням фізико-хімічного характеру. З легкої руки церковників алхіміків називатимуть «чорнокнижниками». Спочатку церковна і світська влада влаштовувала на них гоніння, але, збагнувши практичне значення науки, релігійні установи спробували взяти під свій контроль діяльність учених та винахідників.
Навіть теолог Альберт Великий (1193 – 1280) поринув в алхімічні дослідження, а також не гребував вивченням фізики та механіки. Використовуючи метод спостереження, він написав чимало оригінальних праць з природознавства. Сучасники Альберта Великого залишили про його життя та діяльність прецікаві легенди. В одній легенді йдеться про те, що він сконструював дивний механічний пристрій – така собі голова, яка розмовляла людським голосом. Слід наголосити, нерозуміння й деяке побоювання результатів діяльності цього та багатьох інших винахідників призвело до появи про них численних байок, вигадок, а то й пряме засудження з боку передусім неосвіченої частини суспільства.
Містицизмом захоплювався візантійський філософ й теолог Михайло Констянтин Пселла (1018 – 1096), твори якого з халдейської магії та демонології мали вирішальний вплив на містиків епохи Відродження. Він також причетний до зародження одного із напрямків візантійської теології (ісіхазма), відомим представником якого в ХІV ст. був Григорій Палама (1296 – 1359). Про вчення М. Пселла знав і М. Нострадамус.
У Середньовічну добу суспільні та міждержавні конфлікти традиційно вирішувалися за допомогою зброї. З одного боку, зброя донесла до сучасників інформацію про соціально-економічних відносини та рівень розвитку тогочасного суспільства, напрямки і характер історичних контактів, з іншого – акумулювала та зберегла в собі передові ідеї і технологічні способи їх втілення у збройову справу середніх віків.
На думку дослідника Б.О. Колчина, в усіх народів технічний рівень металообробного і металургійного виробництва більш за все відображається на різновидах, формах, якості та технології виробництва наступального та оборонного озброєння. Зброярі при виготовленні зброї завжди першими реалізовували всі технічні досягнення свого народу. Інший дослідник доводив, що порівняльний аналіз предметів озброєння з Київської Русі і зброї із Західної Європи, насамперед, скандинавської – свідчить про самобутність і багатство давньоруської бойової та захисної зброї, про високий розвиток ремісничого виробництва на Русі.
Морські держави повсякчас дбали про належний розвиток суднобудування. Адже кораблі використовувалися в якості і торгового, і військового транспорту. На думку сучасних дослідників С.Д. Василенко й Ю.Т. Чечітка, середньовічне мореплавство до початку хрестових походів мало чим відрізнялось від античного. Типи кораблів, маршрути плавання та навігаційні навички залишалися традиційними. Після загибелі Риму Візантія стала центром судноплавства, а її військовий флот до арабів найпотужніша сила свого часу. До речі, візантійці охоче наймали за високу плату на військово-морську службу моряків-воїнів Руси-України.
Визначним прогресом в удосконаленні конструкції корабля було встановлення руля. Китайці до цього дійшли у VIII ст., а через кілька століть і європейці. Удосконалення рульового управління дозволило покращити технічні можливості корабля.
Європейські мореплавці запозичили від арабів численні технічні новації в кораблебудування, що дозволило здійснювати дальні плавання. Величезний хист у морському плаванні виявили скандинави, перетворившись у «постраховище» для європейців. Корабель посів чільне місце в життєдіяльності вікінгів, які виробили доволі складну техніку кораблебудування. Згодом на історичну сцену вийшли венеціанці. Їхня гондола ХІ ст. і нині популярна в Італії. Завдяки венеціанському мандрівнику Марко Поло європейці познайомилися із життям азіатських народів, а також дізналися про новий водний маршрут.
Не можна оминути увагою такий важливий аспект в історії як розвиток архітектури, де наочно продемонстровані досягнення і науки, і техніки минувшини. Архітектурні шедеври епохи Середньовіччя вражають своєю довершеністю та смаком до цього часу. Візантійська архітектура поєднала у собі дві ідеології: античну й християнську. Техніка виконання будівельних робіт вражала своєю математичною точністю. Постійний контроль з боку імператорів щодо виконання усіх предметів розкоші забезпечив високий рівень якості, який викликав подив на Заході. Упродовж ІХ – ХІІІ ст. в Західній Європі в архітектурі змінилися романський та готичний стилі. Порівняно із античної архітектурою через слабкість будівельної техніки та політичної дестабілізації романський стиль не був вишуканим. Серед пам’ятників цього стилю слід згадати: собори в Пуатьє і Арле у Франції, Аахені в Німеччині. Готичний стиль, відповідаючи потребам міського населення, відрізнявся технічною досконалістю і привабливістю. Тривалий час західноєвропейське мистецтво перебувало під особливим впливом візантійців, які опосередковано причетні до народження готичного стилю. Адже багатії Південної Італії та Сицилії охоче запрошували до себе на службу численних майстрів із Візантії. Навіть арабська архітектура в Іспанії розвивалася в руслі візантійських критеріїв. Формування середньовічних інтер’єрів визначалося трьома факторами: християнська ідеологія, феодальна система і рухливий спосіб життя правлячої еліти.
Отже, середньовічна наука користувалася абстрактними методами пізнання світу, за своєю суттю вона була переважно книжною, теорія переважала над практикою; дуже рідко вчені проводили експериментальні досліди, що у певній мірі суперечило основному принципу середньовічної техніки – сприяти змінам в житті та праці людини.
Процеси зародження i розвитку науки і техніки Середньовіччя обумовлювалися взаємодією трьох визначальних факторів, які мають різне походження, але виступили у щільному взаємозв'язку: культурна еволюція пізньоантичного cвітy; традиції народної культури „варварів”; християнська релігія.
На відмінну від стародавньої епохи, у середньовіччя європейські країни охоче запозичували й творчо впроваджували цікаві досягнення сусідніх народів. Таким чином творилася сучасна цивілізація. Тривалий час західноєвропейський науково-технічний прогрес суттєво відставав від інших країн. У цьому контексті високі позиції утримували Візантійська та ісламські держави. Особливе місце посідав Китай. Врешті-решт занепад східних цивілізацій дозволив європейцям вийти вперед.
Вагомий внесок у розвиток науки і техніки здійснили вчені Арабського халіфату та Середньої Азії (Авіценна, ал-Хорезмі, Сааді та ін.). Як і європейська, арабська наука перебувала під сильним впливом античного спадку. Мусульманські вчені отримали широкий доступ до вивчення й використання науково-технічних досягнень світил Стародавнього світу саме завдяки перекладам їхніх творів з давньогрецької та індійської мов. Араби досягли визначних результатів в математиці, астрономії, географії та багатьох інших сферах науки і техніки.
У Європі використання й трактування античного спадку перебувало під тотальним контролем церкви. Так з’явилася специфічна наука – схоластика, представники якої також причетні до розвитку науково-технічної думки. В умовах відсутності громадянської свободи відбувалися гоніння на передових представників науки й техніки (у 1600 р. спалено Дж. Бруно).
Поява перших університетів тісно переплелася із розквітом багатьох наукових галузей. Водночас потреби ремесел і торгівлі корегували пріоритетні напрямки науково-технічного розвитку країн. Бурхливо розвивалися математика, астрономія, географія. База сучасної науки сформувалася завдяки конкретним досягненням і алхіміків, і астрологів, і містиків.
Питання для самоперевірки:
1. Які були основні ідеї та образи Відродження?
2. Назвіть найвизначніші досягнення генія Леонардо да Вінчі. Які вони мали вплив на подальший розвиток науки і техніки світу?
3. Чому поряд уживалися високі ідеали гуманізму Відродження та збройні конфлікти? Чим це можна пояснити?
4. Яку роль відіграло друкарство в розвитку науки і техніки? Чому?
5. Враховуючи сучасні наукові дослідження щодо ролі і значення алхімії в історії науки, дайте їй свою оцінку? Свою відповідь обґрунтуйте.
Література:
1. Кузнецов Б.Г. Идеи и образы Возрождения. – М, 1979. – 280 с.
2. Кириллин В.А. Страницы истории науки и техники. – М., 1986. – 511 с.
3. Історія України / За ред. Г.Д. Темка, Л.С. Тупчієнка. – К., 2002. – 479 с.
4. Історія світової науки і техніки. – К., 2000. – 664 с.
5. Творцы мировой науки. – М., 2001. – 783 с.
6. Греченко В.А. та ін. Історія світової та української культури. – К., 2002. – 463 с.
7. Володарский А.И. Очерки истории средневековой индийской математики. – М., 1977. – 181 с.
8. Боголюбов А.Н. Машина и человек. – К., 1970. – 163 с.
9. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. – Х., 1995. – 335 с.
Лекція 6.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 12; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!