Сценографія: теоретико-правовий підхід з’ясування сфери правової охорони
У сучасному мистецтві особливе місце займає специфічна галузь, яка одержала назву “Сценографія”. Оскільки вказана сфера діяльності не досить вивчена навіть у мистецтвознавстві, взагалі то виникають деякі труднощі щодо правової оцінки тлумачення самого поняття – сценографії, так і її основного призначення.
У правовому спектрі визначення критерію охорони та впливу на явище, що підлягає дослідженню, виникає досить неоднозначне бачення щодо з’ясування його змісту та сфери правового регулювання. Можливість різного тлумачення випливає із самого терміну. Коротко визначимо характер термінології.
Сценографію можна визначити, як мистецтво художнього оформлення театральної сцени, а також саме таке оформлення. Законодавство України прямо не зазначає про надання правової охорони даному явищу та не дає йому поняття. Отже, це новий термін, нове направлення сфери правової охорони.
Частина цілого терміну сценографії, “графо, грецького походження й означає “писати” й “малювати”. Таким чином сценографією можна назвати малювання для сцени (створення ескізів декорації), проектування сценічної площадки, розробку нових форм сценічного простору, письмове викладення пристроїв і обладнання театру і на кінець результат праці художника – готові декорації і все те, що складає зовнішню форму спектаклю”[16, с.207].
Російський історик Г.К.Лукомський визначає сценографію як “живописне прикрашення сцени”[11, с. 301]. Можна припустити назву сценографії, як архітектурна сцена. Термін сценографія, став застосовуватись до всього, що відноситься до практики створення декоративного оформлення. В повсякденному житті можна зустріти замість звичного терміну “художник”, нове слово “сценограф”, а замість оформлення спектаклю – сценографія. Отже, ми вже спостерігаємо різноплановий трактат одного поняття, що відповідає певному явищу.
|
|
|
Правовідносини, що випливають із юридичного факту створення певного результату творчої діяльності, їх виникнення, зміна або припинення, повинні відбуватися у визначеному правовому полі. Якщо художник при створенні картини, набуває прав, що охороняються авторським правом, то суб’єкт діяльності у сфері сценографії, як художник, виконує тільки певний обсяг роботи і таким чином наділяється обмеженими правомочностями по відношенню до загального обсягу, який у цілому визначається як сценографія.
В сучасній практиці сценографія перетворилась у зручний термін визначення самих різних речей та понять, для яких, поки що, немає спеціальних назв. Важко таке явище піддати правовому регулюванню та визначити дійсну сферу його правової охорони, зваживши на неоднозначність тлумачення самого поняття та ступінь відповідності його термінології, що застосовується у науці та практиці проведення такого виду діяльності.
|
|
|
Вважається, що вітчизняній театрально-технічній термінології взагалі характерно певне узагальнення і недостатня розробленість у порівнянні, як зазначається фахівцями, із німецькою, де точно визначені межі кожного поняття, де назва кожного явища прийому, предмета, пристрою включає в собі вказівку на місце та спосіб застосування. І вільні трактування поняття сценографія підтверджують не досить належний стан у спеціальній термінології. Але дане поняття існує і для забезпечення йому правової охорони, юридична наука, змушена вивчати вже існуючі підходи до визначення поняття і поряд із цим виробити власні шляхи бачення даного явища, як результату діяльності людини у правовому полі його існування, взаємодії, регулювання, використання та охорони, для більш чіткого тлумачення поняття, відображеного в законодавстві. Тому проаналізуємо поняття сценографії та визначимо сферу її правової охорони. Доцільно, мабуть, при розгляді нашого питання вести мову про сценографію в практичному розумінні, з однієї сторони, та в теоретичному розумінні, з іншої. Адже нерідко неточне застосування теоретичних підходів на практиці призводить до неправильного тлумачення явища взагалі, до перекручення його змісту.
|
|
|
Звичайно, знання про різні явища, що утворюють суцільний спектр послідовних правових відношень при їх застосуванні на практиці, породжують численні правові титули, правила поведінки суб’єктів такої діяльності, порушення яких може негативно відобразитись на весь процес по створенню сценографії. І говорити про авторське право певного суб’єкта на результат діяльності, що став приводом для появи сценографії, як підстави, що породжує цивільні права й обов’язки, було б не надто доцільно. Але продовжимо подальше дослідження сценографії, яке допоможе пересвідчитись у такому припущенні.
Мабуть, практичну сценографію можна визначити як діяльність по створенню глядацького образу спектаклю, його середовища, яке, як єдине художнє ціле, складається з визначених правовідношень по створенню ліній, об’єму, кольору, рядів. Лінійні і просторові правовідношення на сцені відображаються не тільки суб’єктами створення світла, декорацій, предметів обстановки, але й акторами. Тому процес розміщення акторів і сценічної обстановки в різні моменти виконання, наприклад, п’єси, є невід’ємним компонентом композиції, що говорить про творчий характер такого процесу.
|
|
|
У процесі діяльності, в результаті якої виникає сценографія, охоплюється правовим впливом суміжних прав декілька діяльностей різного роду. Такий висновок, хоча і не остаточний, ми можемо зробити на даному етапі дослідження, оскільки вже вбачається множинність результатів діяльності, що формують новий об¢єкт, що виникає за допомогою інших, і правовий спектр по відношенні до них різний, а ніж правове поле охорони нового явища – сценографії, що використовує, як складові елементи, без яких унеможливлюється поява, власне, сценографії
Твори образотворчого мистецтва, що використовуються у сценографії охороняються авторським правом. Однак створення сценографії не обмежується результатами охорони лише авторського права. Правова охорона даного об’єкта дослідження здійснюється суміжними правами, похідними не лише від авторського права на результати творчої діяльності, що мають місце при створенні сценографії, але такими, що використовують результати науково-технічної діяльності.
Наведені вище дані свідчать в достатній мірі, про похідний характер суміжних прав і від права промислової власності. Поєднання результатів творчої діяльності, що охороняються авторським правом і правом промислової власності у результаті такої ж діяльності, що підпадає під правову охорону суміжних прав, продиктовано сучасністю, розвитком техніки, необхідністю взаємодії різних галузей творчої діяльності людини. І такий стан справ лише покращить правове поле взаємодії та охорони зазначених результатів, дозволить визначити їх дійсний правовий спектр, розмежувати правомочності суб’єктів по створенню складного явища та надати їм належну форму.
Зваживши на вищезазначене, не зайвою буде пропозиція розглядати суміжні права, як самостійний інститут права інтелектуальної власності, а не лише поряд з авторським правом.
Сценографія, як нове явище, створене на основі поєднання художньо-декоративних і технічних засобів, які використовує театр в реалізації сценічного твору. Вона вбирає, таким чином, всю суму виразних і технічних засобів для вивчення і розкриття їх технічних функцій, потенціальних художніх можливостей і вказує шляхи найбільш ефективного їх застосування. Сценографію можна визначити як науку про художньо-технічні виразні засоби театру, яка повинна охоронятись суміжними правами.
Надалі можемо зробити висновок, що сценографія представляє собою синтез форми, кольору, фактури, освітлення, динамічної зміни композиції шляхом переміщення оформлення у просторі сцени. Безумовно, таке поєднання – творчий результат, що притаманний суміжним правам. Власне, сценографія і визначається, як сукупність художніх і технічних засобів у всьому складному механізмі їх взаємодії. Рівне становище у цій взаємодії відіграє як художня творчість, так і технічна. Як зазначив відомий французький кінорежисер відносно того, що техніка ніколи ще не завойовувала такого місця у мистецтві: тут вона, головним чином служить сценографічним засобом виразу й одночасно їх утворює. Театральна техніка являється одним із інструментів створення художньої форми спектаклів, і в той же час, у певній мірі, визначає особливості цієї форми у взаємодії, всіх складових спектаклю. Об`єктивну форму сценографії, як результату творчої діяльності, що охороняється суміжними правами, становить представлення синтезу елементів, що утворюють сценографію у поєднанні з художньою творчістю режисера, актора, іншими суб`єктами театрального мистецтва на сцені. Власне, можливо таку форму назвати – сучасним спектаклем.
Висновки
Суміжні права визначаються як сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що випливають і є похідними із авторських прав на використання творів літератури, мистецтва, належних іншим особам, та на їх основі формують новий результат творчої діяльності.
Охорону суміжних прав можна визначити як закріплену у законодавстві сукупність правових норм, спрямованих на запобігання, відвернення факторів негативного характеру, які утворюють протиправність поведінки зобов’язаних осіб у сфері суміжних прав, а також на витіснення і ліквідацію відносин, небезпечних для створення сприятливих умов по здійсненню суб’єктами такого права своїх правомочностей щодо результатів власної, творчої діяльності.
Визначені ознаки суміжних прав: 1) похідний характер від результатів творчої діяльності, які охороняються авторським правом в системі права інтелектуальної власності; 2) творчий характер, що відображається у діяльності, яка породжує нову форму виразу, представлення авторських творів і вирізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю; 3) об’єктивна форма виразу результатів творчої діяльності, що входять в сферу правової охорони суміжних прав.
До складу суб’єктів створення фонограм, відеограм слід віднести виробників технічних засобів за допомогою яких, власне, створюється фонограма, відеограма, використовуючи, таким чином, їх інтелектуальну працю, як наслідок науково-технічної творчості.
Особливість відеограми полягає у проведенні відеозапису виконання або будь-яких рухомих зображень, якими можуть бути спонтанно вибрані епізоди, що не підпадають під ознаки аудіовізуального твору.
У національному законодавстві, науковій та навчальній літературі пропонується застосувати термін розповсюдження відносно визначення правової долі фонограмної продукції, термін опублікування фонограм, відеограм, розглядати як запрошення до розповсюдження виробленої продукції, представлення споживачеві для оцінки її якості та спроможності задовольняти потреби в цій продукції на ринку.
Запис передач чи програм організацій телерадіомовлення призводить до появи фонограми та відеограми. У такому випадку, організація, що здійснила запис, може розглядатись як виробник фонограм, відеограм. Цей факт породжує дещо відмінну категорію правомочностей, що регулюють права виробників фонографічної продукції. Відбувається інтеграція прав організацій телерадіомовлення у право виробника фонограм, відеограм на запис передач чи програм організацій телерадіомовлення. Результат діяльності організацій телерадіомовлення набуває фонограмного характеру. Факт запису звуків призводить до появи звукозапису, факт проведення діяльності по відеозапису призводить до появи права на відеограму за виключенням зображень у вигляді запису, що входять до аудіовізуального твору.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 78; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!