Витяг з Декларації прав національностей України (1 листопада 1991 р.)
Лекція 17
Тема. Етносоціальні та культурні процеси в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.
План
1. Демографічні зміни. Міжнаціональні відносини
2. Особливості розвитку культури в Україні. Модернізація національної системи освіти. Основні тенденції розвитку науки. Здобутки української літератури і мистецтва. Фізична культура, спорт. Досягнення українських спортсменів. Досягнення і проблеми української культури на початку ХХІ ст.
3. Особливості релігійного життя України в умовах незалежності
4. Стан навколишнього середовища та проблеми охорони довкілля. Економічні проблеми початку ХХІ ст.
Демографічні зміни. Міжнаціональні відносини
Глибока економічна криза викликала серйозні соціальні негаразди.
Досі звичні гарантії з боку держави: надання роботи, стабільної зарплати, пенсії, матеріальної підтримки – поступилися незвичним і не прийнятним для більшості колишніх радянських громадян завданням щоденної боротьби за виживання.
Економічний спад, що відбувався впродовж 90-х років, суттєво обмежив наповнення державного бюджету; реальні доходи працюючих різко падали, виникали затримки з виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій тощо.
Обсяги зарплати, пенсійних виплат суттєво відставали від темпів зростання цін на товари та продукти споживання. Якщо до 1992 р. середня пенсія за віком дещо перевищувала розмір мінімальної заробітної плати, то в грудні 1997 р. вона становила не більше 40-50% від цього показника.
|
|
|
Особисті заощадження громадян були знецінені. У 1992 р. поточне споживання населення (їжа, послуги, транспорт, житло) сповзло до рівня кінця 50-х років.
Гострі проблеми назріли у справі охорони здоров’я. На початок 90-х років Україна була забезпечена медикаментами лише на 30-40%, медичною апаратурою – на 30%. Зріс рівень серцево-судинних, онкологічних та інших захворювань. Невпинно зростала категорія населення, яка потребувала соціального захисту з боку держави.
Падіння життєвогорівня людей безпосередньо вплинуло на зниження природного приросту населення України.
Смертність почала перевищувати народжуваність. В Україні щорічно помирало на 150 тис. чоловік більше, ніж народжувалось. Особливо ця тенденція стала проявлятися після Чорнобильської катастрофи. Дитяча смертність в Україні виявилась найвищою в Європі.
За шість років посттоталітарного розвитку населення України скоротилося на 1,2 млн. чоловік. У нашій державі зникла, образно кажучи, ціла область.
Різке зменшення народжуваності означало гостру кризу сім'ї як соціального інституту.
Кількість шлюбів на тисячу мешканців України зменшилась протягом 1991-1992 рр. з 8,8 до 7,4 % тоді як кількість розлучень збільшилась відповідно з 3,8 до 4,2 %.
|
|
|
У ці роки в Україні налічувалося близько 15 млн. пенсіонерів, понад 12 млн. ветеранів війни і праці, 2,3 млн. інвалідів, 3,5 млн. потерпілих від наслідків Чорнобильської аварії, близько 600 тис. осіб отримали статус жертв війни і політичних репресій.
Помітне зменшення народжуваності підвищує показник старіння нації, свідчить про збільшення питомої ваги старших поколінь порівняно із середніми та молодшими. В державі співвідношення працюючої молоді (віком до 30 років) і літніх людей становить 20 до 80. А для нормальної передачі професійного досвіду і водночас збереження необхідного динамізму інноваційних змін у виробничій діяльності співвідношення має бути 40 до 60.
В цілому в Україні частка людей пенсійного віку становить 23% від усього населення а в сільській місцевості – навіть 29%. На початку 2000 р. молодь України (віком від 14 до 28 років) становила 22,9% від загальної чисельності населення країни. Вважається, що це дуже низький відсоток.
Необхідність глибокої структурної перебудови економіки зметою її переорієнтації на потреби людини. Така вікова структура населення, з одного боку, посилюєнавантаження на працездатну його частину, а з іншого – гостро ставить питання про необхідність запровадження соціальних програм, які б сприяли зростанню народжуваності, зменшенню смертності.
|
|
|
І цьому мала б сприяти глибока структурна перебудова економіки зметою орієнтації її на людину, на її запити та потреби.
На ситуацію в соціальнійсфері впливають міграційні процеси, що помітно активізувалися. Україна стала відкритою в межах існуючого права для в'їзду, перебування і пересування через її територію іноземних громадян.
На рідну землю почали повертатися колишні її жителі, які з різних причин опинилися за межами своєї батьківщини. Серед них – колишні військовослужбовці Збройних Сил СРСР,репресовані українці, що перебували на засланні, депортовані народи. В 1991-1996 рр. в Україну з колишніх республік Союзу прибуло 1,2 млн. чоловік.
Помітна частина міграційних потоків пішла в Україну з країн близького та далекого зарубіжжя. Україна вперше за всю свою історію зіткнулася з такою проблемою, як масовий в’їзд іноземних громадян. За останні роки в Україні щорічно оселяється на постійне проживання близько 200 тис. чоловік, серед них – біженці. Першими почали подавати заяви на отримання статусу біженців представники афганської діаспори.
|
|
|
Після трагічних подій в Закавказзі влітку 1989 р. в Україну прибуло кілька тисяч турків-месхетинців.
Найбільший приплив біженців був пов'язаний з воєнними діями у Придністров’ї. У серпні 1992 р. Україна прийняла понад 60 тис. чоловік, половину з яких становили діти.
Протягом 1995-1996 рр. дозвіл на тимчасовий притулок в Україні отримали 1 883 біженців, що прибули із зони російсько-чеченського конфлікту.
Крім того, близько 2,5 тис. біженців з Абхазії звернулися до української влади з проханням вирішити питання про їхнє перебуватив Україні.
Крім вихідців із близького зарубіжжя, в Україні перебувають біженціз багатьох країн Африки, Південно-Східної Азії та Близького Сходу. Частина з них на законних підставах перебуває в Україні і з різних причин не хоче або не може повернутися додому, але багато іноземців прибуває до України нелегально і «осідає» в різних містах. За експертними оцінками в м. Київ та його приміській зоні в травні 1999 р. мешкало близько 20 тис. так званих нелегалів. У зв'язку з цим гостро постало питання про законодавче врегулювання статусу іноземців, що з різних причин шукають в Україні притулку.
Економічна криза призвела до зміни динаміки руху населення.
З України стали більше виїжджати, ніжприбувати до неї. В 1994 р. з території України виїхало 345,9 тис. чоловік, прибуло з-за кордону 207,7 тис. Динаміка міграційних процесів, як свідчать фактичні дані, не зменшилася і в наступні роки. З України виїжджають найбільш дієздатні й освічені люди.
Тільки у 1987-1992 рр. кількість тих, хто назавжди виїхав до Ізраїлю, Німеччини, США, інших країн, становила понад 300 тис. громадян. Серед них – вчені, науково-технічні працівники, діячі культури, кваліфіковані робітники, інші фахівці високого класу. Характерно, що серед мігрантів з України переважає молодь: майже 76% з них – люди до 30 років, а серед іммігрантів майже кожен десятий – передпенсійного віку.
Основна частина населення України на відміну від європейських країн зайнята у виробничій сфері. В 1990 р. в нашій державі у виробництві було зайнято 53,8% населення, тоді як, наприклад, у Великій Британії – 29,6%, у Франції – 30,3%.
У сфері обслуговування в Україні зайнято 26,4% населення, у Великій Британії – 68,1%, у Франції – 62,9%.
Впродовж 1992-1997 рр. в Україні кількість населення, зайнятого у сфері матеріального виробництва, скоротилася з 20 млн. до 15,6 млн. чоловік, в тому числі в промисловості на 2,8 млн. (з 7,8 млн. до 5 млн. чоловік). Проте це скорочення відбулося не тому, що розширилася сфера послуг, а через спад виробництва.
На соціальному становищі населення України відчутно позначилася емісійна політика держави.
На 1993 р. передбачалося, що грошова маса в обігу зросте в 1,9 раз. Фактично ж зростання становило 18,9 раз. Щоб скоротити емісію незабезпечених товарною масою грошей, уряд України пішов шляхом збільшення податків з прибутку.
В результаті в країні було встановлено найвищу в світі ставку прибуткового податку з громадян –90%. Це призвело до гіпертрофованого зростання «тіньової економіки», прибутки від якої не надходили до державної казни.
Соціальне розшарування населення
Перехід до ринкової економіки вилинув на зміну соціальної структури суспільства: відбулося розшарування населення, змінилася загальна шкала суспільних цінностей.
Якщо у радянську добу серед них домінували влада та доступ до матеріальних цінностей, що виступали своєрідним гарантом матеріального благополуччя, то в пострадянський період – багатство, фінансова забезпеченість визначають престиж особи та ступінь її впливу на владу.
У структурі населення України заявилися злиденні, бідні, малозабезпечені верстви. Питома вага їх у 1990 р. становила 18,2%, а в 1992 р. – вже 63,9% у загальному складі населення.
Характерно, що в цей же період простежувалася тенденція до збільшення частки дуже багатих у складі заможних прошарків (5% – у 1990 р., 7% – у 1991 р., 8% – у 1992 р.).
Після проведеної лібералізації цін у 1992 р. основна маса населення опинилася за межею бідності: його доходи різко скоротилися.
Якщо у 1990 р. частка заробітної плати у національному доході становила майже 60%, то в 1993 р. вона знизилась до 39%, а в 1997 р. складала лише 25 – 30%.
Виникла велика різниця між мінімальною та середньою заробітною платою. У жовтні 1992 р. мінімальна заробітна плата була в 10 разів нижчою від середньої в народному господарстві, тоді як у розвинених країнах із ринковою економікою середня заробітна плата, як правило, не перевищує мінімальну більш як у 3-4 рази.
Зміни в соціально-класовій структурі не сформували середнього класу– надійного гаранта суспільної стабільності, а навпаки – різко зросла суспільна напруга між полюсами «багаті» – «бідні».
Різко упала купівельна спроможність населення. Протягом 1991-1994 рр. вона фактично знизилась у 5 разів. Близько 70% сімейного бюджету почало витрачатись на придбання продуктів харчування. У США, Франції, Італії, наприклад, ці витрати становлять лише 18-20% доходів.
Верховна Рада України своїм законом у липні 1991 р. визначила так званий «споживчий кошик», який, на думку розробників, мав забезпечити громадянам нормальне проживання. За висновком вчених-гігієністів, закладені в «кошик» норми харчування розраховані на людину, «яка зайнята дуже легкою фізичною працею». А спеціалісти Світового банку прийшли до іншого висновку: у третини населення України (а це 17 млн. чоловік) загальний рівень споживання продуктів майже на 10% нижчий від рівня фізичного виживання. І це підтверджує статистика: у 1992 р. за межею бідності перебувало 11% населення, а в 1996 р. – вже 74%.
Загострення усього комплексу соціальних проблем
Однією з найгостріших та найболючіших соціальних проблем є безробіття, яке охопило всі верстви суспільства і набуває масового характеру.
Запровадження ринкових відносин, перебудова структури виробництва, скорочення науково-дослідних установ та інші причини привели до того, що тисячі працездатного населення залишилися без роботи.
Вже на початку грудня 1993 р. службою зайнятості країни було зареєстровано 127,4 тис. громадян, які бажали влаштуватись на роботу. З них 80,5 тис. мали статус безробітних.
У 1995 р. ця ж служба зареєструвала 526,9 тис. громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, з яких вже 175,5 тис. отримали статус безробітних.
Серед безробітних переважають працівники науково-дослідних і проектних інститутів, робітники та інженерно-технічні працівники, що раніше працювали переважно в оборонній промисловості . За даними Світового банку 34,5% від загальної кількості безробітних України складають особи, що мають вищу освіту, а в таких індустріальних областях, як Дніпропетровська, Донецька, Харківська – 43-44%, в Києві – 58%.
Протягом 1996 р. ситуація із зайнятістю населення ще більше загострилася, в країні вже налічувалося близько 400 тис. безробітних. Міністр праці України заявив: «Ми знаходимося на порозі масових увільнень».
Широкого розмаху набуло приховане безробіття. Через простої виробництва адміністрація вимушена відправляти робітників і службовців у довготривалі відпустки. У 1996 р. близько 4 млн. працездатних України стали фактично безробітними у такий спосіб.
На початку 2000 р. безробіття вразило 4% працездатного населення України.
В Україні зросла кількість нещасних випадків невиробничого характеру.
За період 1991-1998 рр. в країні від нещасних випадків невиробничого характеру загинуло 567,5 тис. чоловік, що в 38 разів перевищує кількість загиблих на виробництві, тисячі людей стали інвалідами.
На транспорті смертельно травмовано близько 76 тис. чоловік, майже 82 тис. загинуло від отруєнь, 108 тис. чоловік покінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8 тис. чоловік, 37,3 тис. утопилося, 12,7 тис. загинули при пожежах.
Економічний і соціальний хаос призвів до зростання рівня злочинності. За 1994 р. було зареєстровано 572 тис. злочинів. Кожний шостий злочин здійснювався неповнолітніми. Це в 2-3 рази більше, ніж у 70-80-і роки. Значно зросла економічна злочинність. Спостерігається загальне падіння моралі в суспільстві. Такі властивості людини, як чесність, працьовитість, доброзичливість стали відходити на задній план. Більшу цінність набуває уміння заробляти гроші будь-яким шляхом, в тому числі спекуляцією, обманом, крадіжкою, вимаганням тощо. Так сталося ще й тому, що чесна праця не забезпечує заробітку для нормального життя.
Складною для України лишається і житлова проблема . Досить сказати, що 13% жителів республіки проживають у гуртожитках, майже 3 млн. сімей потребують поліпшення житлових умов. Тим часом за обсягами житлового будівництва Україна в 1994 р. була на рівні 50-х років.
Великим тягарем на житловий сектор економіки України лягла Чорнобильська аварія: за останні дев'ять років із зони безумовного (обов'язкового) відселення в спеціально побудовані житлові будинки переселено 14 228 сімей і надано житло 12 828 сім'ям, які самостійно переселяються, поліпшено житлові умови 4 786 сім'ям інвалідів.
Щоб хоч трохи вирішити житлову проблему, в Україні з 1998 р. розпочалася реалізація програми довгострокового фінансування будівництва житла для молодих громадян. Населенню почали надаватися кредити на будівництво житла.
Негативно впливає на рівень життя населення України гостра екологічна криза, що вразила більшу частину території республіки.
В атмосферу викидаються тонни шкідливих речовин. У багатьох містах забрудненість повітря в 15 разів перевищує гранично допустимі норми. Такий стан екології погіршує здоров'я жителів України: багато дітей народжується нездоровими, посилюється захворюваність людей.
Все вищезазначене вкрай загострює питання про соціальний захист народу України.
На початку 90-х років держава збільшила кошти на пенсії, субсидії та соціальні послуги. Запроваджувалися програми грошової допомоги і компенсацій. Цим держава намагалася бодай частково пом'якшити удар, нанесений народу лібералізацією цін. У 1992 р. загальні кошти, що виділялися на соціальний захист, склали понад 40% бюджету.
Зменшення надходжень до бюджету надто ускладнює фінансування заходів соціального захисту населення. Фінансові труднощі змусили уряд уже на початку 1993 р. відмовитися від широкомасштабного і всеохоплюючого соціального захисту і переорієнтуватись на цільову адресну допомогу найменш захищеним верствамнаселення.
На практиці ж це означало, що коло тих, хто одержував державну допомогу, дедалі звужувалося, незважаючи на те, що погребу в ній мало значно більше людей.
Міжнаціональні відносини в Україні
Україна – поліетнічна держава. За даними перепису населення 1989 р. в Україні проживало понад 51,4 млн. чоловік, серед них більше 37,4 млн. українців, 11,3 млн. росіян, 486 тис. євреїв, 440 тис. білорусів, 324,5 тис. молдаван, 219 тис. поляків, 163,1 тис. угорців, 134,8 тис. румунів і представників інших народів.
Всього в Україні проживає близько 130 національностей, народностей та інших етнічних груп. Особливістю національного складу України ще з повоєнних років було те, що частка українців у загальному числі населення упала з 76,8% в 1959 р. до 72,7% у 1989 р., тоді як частка росіян за цей період зросла з 16,9% до 22,1%.
Збільшилась також кількість молдаван, вірменів, циган в Україні. Водночас чисельність деяких національностей зменшилась, особливо євреїв (на 23,2%).
Верховна Рада прийняла в листопаді 1991 р. Декларацію прав національностей України, в якій проголошено, що держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на території України, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Цим було підтверджено, що Україна стає батьківщиною для всіх націй і народностей, що зріднилися з українською землею.
Держава гарантує усім національностям право на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, взяла на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур.
Важливе значення в консолідації українського народу має проголошене державою зобов'язання гарантувати всім громадянам вільно сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у державному житті.
Українська держава своїм законодавством забороняє дискримінацію громадян за національною ознакою.
У національній структурі особливе місце посідає російськомовне населення країни. Переважна більшість його представників народилася в Україні, соціалізувалася в двомовному середовищі, певною мірою сприйняла цінності української культури.
Україна виявляє турботу щодо повернення на землі своїх батьків депортованих у часи сталінщини народів.
З ініціативи України в жовтні 1992 р. глави держав СНД підписали угоду стосовно відновлення прав депортованих осіб, національних меншин і народів.
В Україні створено республіканську комісію у справах депортованих народів, існує фонд для депортованих народів Криму.
У січні 1992 р. уряд України розглянув питання, пов'язане з поверненням депортованих кримських татар до Криму та їх життєзабезпеченням. На липень 1997 р. до Автономної Республіки Крим повернулося понад 240 тис. кримських татар, що принципово змінило етнічну структуру півострова.
На українську землю повернулося також багато болгар, вірмен, греків – це десь 12 тис. чоловік. У південні області України повернулося 552 сім'ї німців у складі 1,7 тис. осіб.
Нашій державі вдалося створити умови для розвитку цивілізованих відносин між усіма народами, які проживають на її території.
В Україні, на відміну від деяких інших держав, що утворилися на теренах колишнього СРСР, не виникло відкритих міжнаціональних конфліктів.
Документ
Витяг з Декларації прав національностей України (1 листопада 1991 р.)
Верховна Рада України, виходячи з Декларації про державний суверенітет України, з Акта проголошення незалежності України, керуючись Загальною декларацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи особистості; прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп народу України; беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100 національностей, які разом з українцями складають п'ятдесятидвохмільйонний народ України, приймає цю Декларацію прав національностей України:
Стаття 1. Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні і культурні права.
Представники народів та національних груп обираються на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах та організаціях.
Дискримінація за національною ознакою забороняється і карається законом.
Особливості розвитку культури в Україні. Модернізація національної системи освіти. Основні тенденції розвитку науки. Здобутки української літератури і мистецтва. Фізична культура, спорт. Досягнення українських спортсменів. Досягнення і проблеми української культури на початку ХХІ ст.
У тісному зв'язку з розбудовою державності України йде процес розвитку національної культури.
Вже в лютому 1992 р. Міністерство культури України підготувало програму розвитку національної культури, яка практично поривала з тоталітарним минулим і спрямовувала розвиток культури на шлях сповідування вищих гуманістичних цінностей.
Парламент України невдовзі схвалив то програму. Президент Л.Кравчук своїм указом передбачив заходи соціальною захисту діячів культури і мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин.
У перші роки незалежності було створено Комітет і Національної премії ім. Т. Шевченка. До його складу увійшли відомі діячі української культури.
Серед перших лауреатів Шевченківської премії незалежної України стали в'язень сталінських концтаборів Б.Антоненко-Давидович (посмертно), дисиденти А. Калинець, Т. Мельничук, художники М. Максименко, Г. Синиця, капела бандуристів ім. Т. Шевченка з Детройта (США) та хор ім. О. Кошиця з Канади.
Національні премії 2000 р. присуджено письменнику І. Гнатюку, композитору А. Караманову, художниці М. Тимченко, скульптору В. Чепелюку, хореографу А. Шекері тощо.
Серед лауреатів Державної премії – письменник І. Чендей, співак В. Зінкевич, мистецтвознавець В. Овсійчук, художник А. Антонюк, науковець Р. Конквест (США).
Повертаються твори, книгозібрання, архіви та інші культурні та духовні цінності, які з різних причин були вивезені з України за кордон. Щоб прискорити повернення незаконно переміщених культурних цінностей, створено спеціальну урядову комісію.
У лютому 1992 р. Україна підписала відповідну угоду і країнами СНД. Для нашої держави ця угода мала особливе значення: за межі України в різний час були вивезені скіфське золото, ікони, картини, мистецькі вироби, рукописи тощо.
Тільки за останні роки в Україну повернуто особисті архіви О. Олеся та О. Ольжича. Громадськість України отримала можливість ознайомитися з великим архівом незмінного протягом багатьох років голови Науковою товариства ім. Т. Шевченка академіка А. Жуковського.
Українська культурна скарбниця поповнилася і творчою спадщиною Л. Морозової, яка була серед тих, хто ризикуючи життям, захищав Михайлівський Золотоверхий собор від руйнації.
Велику зацікавленість науковців викликають передані в Україну копії документів Державного архіву Швеції, що висвітлюють зв’язки України і Швеції у XVIII ст.
До України повернулися із США архівні матеріали уряду УНР в екзилі. Започатковано роботу з метою повернення на Україну спадщини професора І.Огієнка, праці якого нараховують майже 2 000 наїв з різних галузей знань.
Побачили світ раніше недоступні українському читачеві видання літератури української еміграції – твори І. Багряного, В. Барки, О. Теліги, С. Гординського, Л. Мосендза та багатьох інших.
У Спілці письменників України створена спеціальна комісія, що активно включалася у відродження імен тих діячів культури, які стали жертвами сталінщини.
На книжкових полицях з'явилися забуті твори письменників «розстріляного відродження»: М. Зерова, М. Хвильового, Є. Плужника, Г. Косинки та ін. Вийшли друком твори українських дисидентів – В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Рубана, М. Руденка.
В Україні не тільки зберігаються раніше створені осередки культурного життя, але й виникають нові. Створено Одеський філармонічний симфонічний оркестр. Державний ансамбль солістів «Київська камерата» та ін.
Національне відродження стимулювало зростання мережі музеї» в областях відкрито 29 нових державних музеїв. Започатковано нові історико-культурні заповідники у Батурині, Глумові, Дубно, Збаражі, Корсунь-Шевченківському тощо.
Відновлено випуск журналів «Київська старовина», «Літературно-науковий вісник». З 1992 р. в Україні виходять видання щомісячного часопису незалежної думки «Сучасність».
З'явилися нові періодичні видання журналів, наприклад, «Тернопіль» в – Тернополі, «Поріг» у Кіровограді, «Борисфен» у Дніпропетровську та інші. В Харкові відновлено видання «Збірника Харківського історико-філологічного товариства», публікується часопис «Чумацький шлях». Широку видавничу діяльність розгорнуло Наукове товариство ім. Т.Шевченка у Львові. Київське видавництво «Глобус» розпочало перевидання в Україні знаменитої «Енциклопедії українознавства», підготовленої представниками української діаспори.
Свою власну періодику мають товариства, громадські об'єднання і політичні партії. Практично у кожному обласному центрі України (з’явилися нові видавництва, в тому числі й ті, що працюють на комерційних засадах. Починаючи з 1992 р. в Україні з'являється військова преса – розпочато видання газет «Народна армія», «Флот України» та ін. З'явився журнал «Військо України», який перетворено на друкований орган Міністерства оборони України.
Розширюється тематичний діапазон літературно-мистецьких творів, урізноманітнюються їхні стильові форми.
Великої популярності набув Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні і популярної музики «Червона рута». Увійшли в практику народні свята-конкурси «Лесині джерела», «Сорочинський ярмарок»; міжнародні фестивалі українського фольклору «Берегиня», авторської пісні «Золоті ворота». У Львові, (зокрема, у червні 1999 р. відбувся X Міжнародний фестиваль мистецтв «Віртуози».)
Ставши незалежною, Україна розпочала відтворювати та захитати свою історико-культурну спадщину.
Указом Президента в 1996 р. створено Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. О.Гончара. Ведеться робота з підготовки зводу пам'яток історії та культури України.
Держава взяла під свою охорону понад 160 тисяч пам'яток, що мають тисячолітню історію. 49 визначних ансамблів і комплексів історико-архітектурної спадщини оголошено державними заповідниками.
Після проголошення Україною незалежності найвизначніші пам'ятки нашої держави були включені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це ансамблі Софійського собору та Києво-Печерської лаври у Києві, забудова і пам’ятки історичного Львова. Вже відновлено Михайлівський Золотоверхий собор, відтворюється Успенський собор Києво-Печерської лаври. Проводиться відповідна робота з відновлення історико-культурної спадщини в багатьох регіонах країни.
Економічна криза уповільнила процес культурного розвитку, створила для держави складну проблему не тільки в плані розвитку, але й утримання культурної інфраструктури.
З 1993 р. виникла загрозлива тенденція скорочення видання книжок українською мовою. Зменшилися тиражі видані, періодики. перестали виходити новостворені газети, журнали, альманахи.
В Україні розпалася державна система книготоргівлі, державні видавництва не отримували урядової підтримки. Практично припинило випуск літератури видавництво «Українська енциклопедія», занепали українські видавництва художньої літератури.
Натомість книжковий ринок України буквально завалений книгами з Росії, які внаслідок кращих умов, створених там для книговидавничої справи, мають нижчу ціну, а тому й витісняють українських видавців.
Комерціалізація культури в умовах відсутності потужною приватного сектора та стійких традицій меценатства відкинула на межу виживання значну кількість творчих колективів, талановитих особистостей, призвела до майже абсолютного домінування грошей над естетичними цінностями й орієнтирами.
Освіта в сучасній Україні
Україна успадкувала від радянської влади розвинену і широко розгалужену систему освіти, проте в сфері освіти мали місце і негативні сторони, обумовлені обмеженими зв’язками освітян з досвідом розвинених країн світу.
Освіта України орієнтувалась на загальносоюзні потреби, що призвело до диспропорції у розміщенні вищих навчальних закладів і структурі фахової підготовки.
Перший з’їзд педагогічних працівників України у грудні 1992 р. розглянув і схвалив державну програму «Освіта». Невдовзі Кабінет Міністрів ствердив її своєю постановою.
Програма визначає стратегічні цілі освіти в Україні і передбачає докорінне її реформування, подолання монопольного становища держави в сфері освіти шляхом створення можливостей для функціонування в ній на рівноправній основі альтернативних структур. Запропонована програма передбачає:
– докорінні зрушення у педагогічному процесі;
– децентралізацію та демократизацію управління освітою;
– гуманізацію навчально-виховного процесу;
– безперервність освіти та її багатоваріантність.
Єдине, що в конституційному порядку визнається обов'язковим – це загальна середня освіта. Програма передбачає переорієнтацію всієї сфери освіти на пріоритетний розвиток особистості та створення для цього відповідних умов у суспільстві.
Відбулася деідеологізація та поглиблюється демократизація навчального процесу. У навчально-виховному процесі почали вже відмовлятися від догматичної однаковості, що визнає лише єдині навчальні програми, методики й підручники.
Урізноманітнився спектр навчальних закладів з урахуванням інтересів і нахилів підростаючою покоління.
З цією метою створюються школи поглибленого вивчення окремих предметів, відкриваються гімназії, ліцеї, колегіуми, авторські та приватні школи. Вже в перші роки незалежності працювало 4,3 тис. шкіл з поглибленим вивченням окремих предметів. 179 гімназій, 130 ліцеїв, було відкрито 17 приватних шкіл.
Законом України від 13 квітня 1999 р. визнано доцільним з вересня 2001 р. запровадити 12-річний термін навчання в загально освітніх навчальних закладах.
У 1992 р. було відновлено діяльність Києво-Могилянської академії, відкрито Національну академію управління в Києві, Академію фінансів у Донецьку та інші нові університети.
Запроваджено систему державного ліцензування та акредитації вузів.
З'явилися також недержавні навчальні заклади, які проходять акредитацію і отримують відповідний статус за дозволом Міністерства освіти. Мета створення подібних закладів – оперативне реагування на потреби ринку шляхом підготовки фахівців зі спеціальностей, що користуються найбільшим попитом у ринкових умовах.
Вузи стали більш автономними у своїй діяльності. Здійснюється перехід на триступеневу підготовку: бакалавр, спеціаліст, магістр.
Зроблено помітні кроки в справі гуманізації та гуманітаризації освіти. Значна увага приділяється вивченню української історії, релігії, народознавства.
Кілька нових науково-дослідних інститутів створено у системі Національної академії наук України. В грудні 1991 р. створено Інститут національних відносин та політології. Археологічна комісія Інституту історії АН України була перетворена на Інститут української археографії їм. М.Грушевського (з філіями у Львові і Дніпропетровську).
Відкрито Інститут української мови, Інститут сходознавства ім. А.Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства. Як навчальний і науковий заклад у 1992 р. при Київському університеті створено Інститут Українознавства.
Відбулися помітні зрушення в утвердженні в навчальному процесі української мови.
В багатьох вузах створено кафедри українознавства, відкрито чи поновлено сотні шкіл з українською мовою навчання, організовано тисячі україномовних класів у школах з російською мовою навчання.
В 1999 навчальному ропі в Україні функціонувало 21 517 загальноосвітніх шкіл, в них навчалося 6,7 млн. учнів. У 995 професійно-технічних училищах навчалося 511,4 тис. учнів (69% з них разом із професією отримували повну середню освіту). Загальноосвітні школи з українською мовою навчання становили 75,5%.
Поряд з цим створено умови для вивчення національними меншинами, які проживають в Україні, мови своїх батьків. В Україні в 1999 р. працювала 2 571 шкіл з російською мовою навчання, спеціалістів з російської мови готували в 11 університетах та 25 педагогічних інститутах. Крім того, в країні друкується 1 356 російськомовних газеті журналів.
У 1999 р. 27,4 тис. учнів навчалися румунською мовою, 21,2 тис. – угорською, 6,4 тис. – молдавською, 1,1 тис. – польською.
У 1999 р. в Криму була відкрита перша школа з кримськотатарською мовою навчання. У 1998/99 навчальному році вже працювало шість таких шкіл і 27 спеціальних класів. У Кримському (Сімферопольському) державному університеті навчалося понад 700 кримських татар. Тут ведеться підготовка 500 спеціалістів з кримськотатарської мови і літератури. Підготовка педагогічних національних кадрів (понад 1 000 осіб) здійснюється і в Кримському індустріально-педагогічному інституті.
Визначною подією в житті євреїв України стало відкриття Міжнародного Соломонового університету. Працюють єврейські школи, десятки гуртків вивчають єврейську мову.
В місцях компактного проживання болгарського населення організовано 137 груп факультативного вивчення рідної мови, підготовка викладачів болгарської мови проводиться в Київському національному університеті ім. Т.Шевченка, Ізмаїльському педінституті.
З 1994 р. в Україні почала діяти Державна програма відродження та розвитку освіти національних меншин на період до 2000 року.
У нашій державі освіта визнана пріоритетною сферою і тому має забезпечуватись відповідними коштами та ресурсами. Між тим, фінансування на розвиток освіти щорічно зменшувалося. У 1992 р. частка державного бюджету, спрямована на розвиток освіти, становила 12,6%, 1993 р. – 11,7%, 1994 р. – 9,5%, Лише в останні роки, внаслідок економічного росту в країні, спостерігається тенденція до певного покращання ситуації.
Незадовільне матеріальне становище стало причиною, в основному, того, що впродовж 1991-1998 рр. Національну Академію Наук України покинуло 1500 чоловік, які переважно виїхали за кордон. За ці роки загальна чисельність науковців скоротилась на 27%. Виїхали переважно спеціалісти в галузях математичного аналізу, фізики твердого тіла, механіки твердого тіла, хірургії.
Витрати на науку в 1998 р. не перевищували 0,5% державного бюджету.
За цих умов наука не дає належної віддачі. Доречно буде зазначити, що розвинені країни 70% надходжень до бюджету отримують завдяки розвитку науки, впровадженню новітніх технологій.
Незважаючи на великі втрати, Україні вдалося в умовах незалежності не лише зберегти, а в деяких галузях й суттєво зміцнити ядро науково-технічного та технологічного потенціалу.
Ідеться перш за все про потенціал літакобудування. Створено три принципово нові моделі літаків. Україна бере участь у реалізації міжнародної програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар».
Дев'ять суднобудівних заводів України спроможні виконати будь-які замовлення на будівництво сучасних суден як цивільного, так і морського призначення.
Україна входить до п'ятірки країн світу за розвитком танкобудування, продукція якого не поступається передовим світовим аналогам.
Наша держава зберігає високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва у приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкому машинобудуванні. В Україні збереглися визнані у світі власні наукові школи та унікальні технології розробки нових матеріалів, здатних забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найкращих світових стандартів.
Здобутки української літератури
1. Складним є розвиток літературного процесу в Україні. Він характеризується оновленням змісту, методів творчості, позбавленням від ідеологічної цензури.
2. Першими лауреатами Шевченківської премії у незалежній Україні стали: в’язень сталінських концтаборів письменник і мовознавець Б. Антоненко – Давидович ( посмертно ), дисиденти письменники І. Калинець, Т. Мельничук. Лауреатом Державної премії став письменник І.Чендей.
3. Головне місце належить публіцистиці.
4. Вийшли друком твори українських дисидентів В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка, М. Руденка та ін.
5. Опубліковано чимало творів заборонених раніше письменників – М. Куліша, М. Вороного, М. Хвильового, Г. Косинки та інших.
6. Публікуються твори письменників української діаспори – У. Самчука, І. Багряного, Ю. Липи та інших.
7. Сучасна українська література представлена іменами П. Загребельного, Л. Костенко, Р. Іванченко, І. Драча, Д. Павличка, Ю. Щербака, В. Яворівського, І. Дзюби, М. Вінграновського та інших.
8. На початку 2011 р. вийшла друком праця Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», яка користується великим попитом серед читачів. Захоплені читачі і її поетичною збіркою «Річка Геракліта».
9. З'явилися твори нової плеяди українських письменників – Ю. Андруховича, Л. Кононович, Т. Прохаська та інших.
10. Розквітають такі жанри, як фантастика, детектив, любовно – авантюрний роман.
11. Відомими далеко за межами України письменниками – фантастами є Генрі Лайон Олді ( колективний псевдонім Д. Громова та О. Ладиженського), А. Валентинов, М. та С. Дяченки.
12. Майстром любовно – авантюрного жанру вважають Симона Вілара (Н. Гавриленко).
Здобутки українського мистецтва
Образотворче мистецтво
1. Відкриваються різноманітні художні галереї.
2. Лауреатами Шевченківської премії стали художники М. Максименко, Г. Синиця.
3. Лауреатами Державної премії стали мистецтвознавець В. Осійчук, художник А. Антонюк, а Національну премію присуджено художниці М. Тимченко, скульпторові В. Чапелюку.
4. Відомими художниками сучасності є А. Антонюк, В. Зарецький, І. Марчук та інші.
5. Творчі колективи пропагують українське мистецтво за кордоном, беруть участь у міжнародних виставках.
Музика
1. Було утворено Всеукраїнську музичну спілку (1992 р.).
2. Плідно працюють українські композитори О. Білаш, В. Шумейко, О. Мороз, А. Горчинський.
3. Майстром народної пісні названо Ніну Матвієнко, яку за визначні досягнення в галузі культури та пропаганду народного мистецтва нагороджено орденами Миколи Чудотворця та княгині Ольги ІІІ ступеня.
4. Валентина Степова досягла значних успіхів в оперному мистецтві, яка є лауреатом багатьох конкурсів оперних співаків, а також Міжнародного конкурсу оперних співаків імені Соломії Крушельницької.
5. Зростає популярність українських груп ( гурти «Океан Ельзи», «Скрябін» та інші ).
6. Цікава українська популярна музика. Здобули визнання такі співаки, як Ані Лорак, Руслана, Олександр Пономарьов, Павло Зібров, Тіна Кароль, А. Кудлай, Т. Повалій та інші.
7. Проводяться музичні фестивалі «Таврійські ігри», «Червона Рута», «Берегиня» тощо.
8. Творчі колективи беруть участь у міжнародних конкурсах, фестивалях тощо.
9. Створено Одеський філармонічний симфонічний оркестр, Державний ансамбль солістів «Київська камера» тощо.
10. Видають спеціальні журнали, присвячені сучасній українській естраді (наприклад, «Галас»).
Театр
1. Відбуваються помітні зрушення в театральному мистецтві. З'явилися режисери – новатори – Р. Віктюк, Б. Шарварко, С. Донченко та інші.
2. Почали створювати недержавні театри.
3. Видатними акторами сучасності є Ада Роговцева, Б. Ступка, А. Хостікоєв, Н. Сумська, О. Сумська та інші.
4. Театральні колективи беруть участь у міжнародних фестивалях.
5. У Донецьку проводиться міжнародний конкурс артистів балету ім. С. Лифаря.
Кінематограф
1. Останнім часом на екранах з'явилися українські телесеріали «Роксолана», «Царівна», «Пастка» тощо.
2. Важливою подією в кіномистецькому житті не лише Польщі, а й України стала історико – пригодницька картина Є. Гофмана «Вогнем і мечем» за участі кількох українських акторів ( Б. Ступка та інші ).
3. У 2000 р. на кіностудії ім. О. Довженка закінчилися кінострічки, присвяченої гетьманові Мазепі.
4. Фільм О. Саніна «Мамай» домінували на Оскара у 2003 р.
5. Вийшло багато документальних фільмів, присвячених в основному історичному минулому України.
6. На 36 – му кінофестивалі в Сан – Ремо українському фільму «Ізгой», створеному за мотивами повісті А. Дімарова (режисери В. Савельєв і А. Браунер, ФРН) присуджено гран – прі.
7. Створюються українсько – російські, українсько – французькі та інші кінокартини.
22 грудня 1990 р. в Києві відбувся Конгрес, на якому було утворено Національний Олімпійський Комітет (НОК) на чолі з олімпійським чемпіоном В.Борзовим.
З проголошенням незалежності України прихильники спортивного руху в республіці почали активно добиватись, щоб Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК) визнав нарешті Україну своїм рівноправним членом і щоб наша держава могла сформувати власну команду на XXV Олімпійські ігри в Барселоні (Іспанія).
Однак українській команді було відмовлено з мотивацією, що столиця Олімпіади не може прийняти більшу кількість учасників, ніж це були вирішено раніше. Українські спортсмени змушені були брати участь в Олімпіаді у складі Об'єднаної команди СНД.
Національний Олімпійський Комітет України домігся, щоб державний прапор України був представлений на спортивних аренах Іспанії, а в разі перемоги українського спортсмена звучав гімн України.
У складі Об’єднаної команди СНД взяли участь 82 спортсмени України. Вони завоювали 41 олімпійську медаль, на Батьківщину з Іспанії повернулося 17 олімпійських чемпіонів, 15 срібних і 9 бронзових призерів. Більшість наших спортсменів здобули медалі у командних видах спорту.
Чотири рази на олімпійську щоглу підіймався прапор України і звучав її державний гімн: на честь борця О.Кучеренка (Луганськ), спортивних гімнасток Т.Гуцу (Одеса), Т.Лисенко (Херсон) і художньої гімнастки О.Тимошенко (Київ). Вони і стали першими олімпійцями незалежної України.
Офіційно Міжнародний Олімпійський Комітет визнав Національний Олімпійський Комітет України 9 березня 1992 р.
За фінансової підтримки української діаспори спортсмени України виступили на міжнародних спортивних змаганнях з окремих видів спорту. Вперше окремою командою Україна виступила 1994 р. на зимовійОлімпіаді в Норвегії.
До складу команди увійшло майже 40 спортсменів, вони завоювали 12-те місце в неофіційному командному заліку. Чемпіонку Олімпіади в одноосібному катанні на ковзанах О.Баюл запросили до США вскладі офіційної делегації, яку очолював Президент України.
З 1992 р. спортсмени України беруть участь майже в усіх міжнародних змаганнях. На «Універсіаді-93»в американському місті Буффало команда України зайняла 9-те місце. Порадували своїми досягненнями учасники «Універсіади-95» та міжнародних армійських змагань у Римі.
Команди України беруть участь у престижних футбольних турнірах: на Кубок європейських чемпіонів. Кубок володарів кубків. Кубок УЄФА.
Україна стає ареною проведення міжнародних спортивних змагань, наукових конференцій, обміну досвідом щодо розвитку фізкультури та спорту.
Цьому в значній мірі сприяють договірні відносини, які має Україна з багатьма країнами світу. Зокрема, у травні 2000 р. підписано угоду між Україною і КНР. Передбачено обмін спортсменами і тренерами, співробітництво в галузі спортивної освіти і преси, організації спортивних лотерей.
Подібні угоди про співробітництво в галузі фізкультури і спорту Україна уклала також і Росією, Польщею, країнами Балтії, Білорусією, Словаччиною, Францією.
На базі Київського національного університету фізкультури і спорту в травні 2000 р. відбувся IV Міжнародний науковий конгрес,який обговорив важливу тему: «Олімпійський спорт і спорт для всіх: проблеми здоров’я, рекреації, спортивної медицини та реабілітації».
Десятки спортсменів – представників різних країн світу – беруть участь у спортивних змаганнях «Призи Олімпійських чемпіонів», які періодично проводяться в Україні.
Спортсмени України поки що не мають тих умов, які налаються їх суперникам в розвинених країнах світу. Однак своєю наполегливістю і працелюбством досягають значних успіхів у спорті. Далеко за межами України відомі боксери брати Віталій і Володимир Клички. А боксери, також брати, Валерій і Володимир Сидоренки на чемпіонаті Європи у фінському місті Тампере в травні 2000 р. здобули чемпіонські титули.
У 2000 р. плавчиха з Харкова Яна Клочкова стала чемпіонкою Європи, а згодом – дворазовою олімпійською чемпіонкою на Олімпіаді в Сіднеї.
На першому чемпіонаті Європи з шахів серед жінок, що проходив у червні 2000 р., херсонська дівчина Наталія Жукова стала першою в історії шахів чемпіонкою європейського континенту.
Жіноча збірна Команда України зі спортивної гімнастики на чемпіонаті Європи, що відбувався в травні 2000 р. в Парижі, виграла срібні медалі. Чоловіча збірна з гандболуввійшла до вісімки кращих команд на чемпіонаті світу 2001 р., а жіноча гандбольна збірна вперше в історії незалежної України стала срібним призером європейського чемпіонату, що проходив у грудні 2000 р. в Румунії.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!