Учасники господарського товариства зобов’язані:

– дотримуватися вимог установчих документів, інших внутрішніх документів товариства;

– виконувати рішення загальних зборів, інших органів товариства;

– робити внески (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами, відповідно до ГК і законів про господарські товариства та про акціонерні товариства;

– не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Перелік обов’язків учасників господарського товариства, як і перелік прав, не є вичерпним. Учасник господарського товариства може мати й інші обов’язки. Наприклад, здійснення передбаченого ч. 3 ст. 81 ГК України переважного права учасника ПрАТ на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства, передбачає обов’язок особи, що продає свою частку (акції), запропонувати її в першу чергу іншим учасникам.

Корпоративне управління та його особливості

у різних видах господарських товариств. Органи управління

Визнані в усьому світі стандарти корпоративного управління поступово стають звичайною практикою і для українського бізнесу. Причина цього – активізація українських компаній, які шукають нові джерела фінансування, у тому числі через вітчизняні та міжнародні фондові ринки. Це зумовлює якісно інші вимоги до прозорості бізнесу, необхідність дотримання жорстких вимог, які висуває новий Закон «Про акціонерні товариства», а також найкращих практик корпоративного управління. Змінюються форми роботи з акціонерами, зростає їхня активність, що зумовлює поступове витиснення із середовища акціонерів «пересічних» громадян, посилення впливу інституційних акціонерів на корпоративну поведінку компаній, перетворення greenmail та рейдерства на прибуткові напрями бізнесу.

Усе це призводить до поступової відмови від аматорства в побудові моделі корпоративного управління. За останні кілька років практично в кожній українській компанії з’явилися фахівці, що відповідають за корпоративне управління, обіймаючи посади менеджерів, секретарів, юристів, що практикують у сфері корпоративного права, консультантів тощо.

Посадові особи органів акціонерного товариства –фізичні особи – голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізора акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

Посадовими особами органів акціонерного товариства не можуть бути народні депутати України,члени Кабінету Міністрів України,керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, служби безпеки, внутрішніх справ, державні службовці, крім випадків, коли вони виконують функції з управління корпоративними правами держави та представляють інтереси держави або територіальної громади в наглядовій раді або ревізійній комісії товариства.

Особи, яким суд заборонив займатися певним видом діяльності, неможуть бути посадовими особами органів товариства,що провадитьцей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за злочини проти власності, службові чи господарські злочини, не можуть бути посадовими особами органів товариства.

Посадові особи органів акціонерного товариства не мають права розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства, крім випадків, передбачених законом. На вимогу ревізійної комісії (ревізора) або аудитора вони зобов’язані надати документи про фінансово-господарську діяльність товариства.

Посадовим особам органів акціонерного товариства виплачується винагорода тільки на умовах, які встановлюються цивільно-правовими договорами або трудовим договором, укладеним з ними.

Посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Відповідальність посадових осіб органів акціонерного товариства передбачена у ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства». Вони несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Однак для ефективного управління товариством ще існують багато недоліків як нормативного, так і організаційного характеру. Так, новий Закон України «Про акціонерні товариства» містить законодавчі прогалини, які перешкоджають ефективній роботі наглядової ради. Крім Розділу VIII «Наглядова рада» у ньому є вказівки на повноваження наглядової ради акціонерного товариства. Також ст. 51 цього Закону «Створення наглядової ради акціонерного товариства» явно недостатньо, тому треба намагатися включити до статуту ті положенні, яких немає в Законі. У ст. 52 «Компетенція наглядової ради» є п. 23, який визначає, що до компетенції наглядової ради належить вирішення інших питань, які стосуються виключної компетенції наглядової ради згідно із Законом або статутом акціонерного товариства. Як свідчить практика, до таких питань належать: затвердження річного бюджету та стратегії товариства, політика управління ризиками, затвердження бізнес-планів та контроль за їх реалізацією.

Викликає сумніви п. 13 ч. 2 ст. 52 вищезазначеного Закону, якщо наглядова рада відсутня, питання обрання аудитора товариства та визначення умов договору, що укладатиметься з ним, належить до компетенції виконавчого органу, якщо інше не встановлено статутом. Тобто, якщо немає наглядової ради, нехай це питання вирішують збори, але аж ніяк не виконавчий орган.

Широкої роз’яснювальної роботи потребує й механізм кумулятивного голосування, який застосовується при обранні членів наглядової ради. Кумулятивне голосування – це голосування під час обрання органів товариства, при якому загальна кількість голосів акціонера помножується на кількість членів органу акціонерного товариства, що обираються, а акціонер має право віддати всі підраховані таким чином голоси за одного кандидата або розподілити їх між кількома кандидатами. Усі присутні визнали цей механізм досить складним. Це засвідчив і наведений приклад: три спроби здійснити кумулятивне голосування дали абсолютно різні результати, тоді як всі учасники голосування мали чіткі позиції і не змінювали їх у ході голосування.

Отже, Закон України «Про акціонерні товариства», який тільки вступив у силу, потребує як роз’яснень, так і доопрацювань з метою заповнення законодавчих прогалин, що впливають, зокрема, і на здійснення корпоративного управління. Це доводить і той факт, що група науковців, яка розробляла Закон, продовжує працювати, але вже над його вдосконаленням.

4. Захист прав корпоративного учасника

Згідно зі ст. 50 ЗУ «Про акціонерні товариства» у разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття.

Суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.

Акціонер може оскаржити рішення загальних зборів з питань обов’язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій виключно після отримання письмової відмови в реалізації цього права або в разі неотримання відповіді на свою вимогу протягом 30 днів від дати її направлення на адресу товариства в порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно з п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» №13 від 24.10.2008р. при розгляді справ судам слід враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв’язку з прямою вказівкою закону, зокрема, є:

– прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (ст. 41, 42, 59, 60 Закону про господарські товариства);

– прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (ч. 4 ст. 43 Закону про господарські товариства);

– прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (ст. 40, 45 Закону про господарські товариства).

П. 34 вказаної Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.10.2008 р. передбачено, що безумовною підставою для визнання рішень загальних зборів щодо зміни розміру статутного капіталу акціонерного товариства недійсними є недотримання у повідомленні про загальні збори встановлених законодавством вимог.

У судовому порядку можуть бути визнані недійсними також рішення загальних зборів щодо зміни статутного капіталу товариства й у випадку надання товариством недостовірної інформації у цьому повідомленні як надання завідомо недостовірної інформації.

При розгляді спорів про визнання недійсним рішення загальних зборів щодо збільшення (зменшення) статутного капіталу товариства господарські суди повинні з’ясувати, чи були загальні підстави для визнання загальних зборів недійсними (порушення порядку скликання та проведення загальних зборів), а також спеціальні підстави, зокрема дотримання правил повідомлення про загальні збори з питань змін статутного капіталу товариства.

При цьому не повинні братися до уваги доводи позивачів (акціонерів) щодо господарської доцільності прийняття рішень про збільшення (зменшення) статутного капіталу, зокрема про те, що відповідним рішенням порушуються їх права, пов’язані з інвестуванням коштів до статутного капіталу товариства, тощо.

При вирішенні спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів господарського товариства з підстав недопущення до участі в них акціонерів (учасників) товариства судам необхідно з’ясувати, чи могла їх відсутність (або наявність) істотно вплинути на прийняття рішення, яке оскаржується (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13).

Судова практика має суперечливий характер стосовно визначення строків позовної давності для захисту права участі у господарському товариств і, оскільки суди приймають до уваги, що ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» передбачено також майнові права учасника товариства – право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи. Таким чином, право участі у товаристві має економічний зміст, а тому не тотожне поняттю особистого немайнового права, визначеного в ст. 269 ЦК України з урахуванням ч. І ст. 91 ЦК України. Однак, колегія суддів ВГСУ у рішенні від 13 січна 2009 р. у справі № 32/42пн зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 100 Цивільного кодексу України участь в господарському товаристві є особистим немайновим правом, а, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України, на захист особистих немайнових прав не застосовується позовна давність.

При цьому слід пам’ятати, що згідно з вимогами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ст. 28 ЗУ «Про акціонерні товариства» додатково визначаються принципи захисту прав акціонерів – працівників товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства та інші особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах, не мають права вимагати від акціонера – працівника товариства надання відомостей про те, як він голосував чи як має намір голосувати на загальних зборах, або про відчуження акціонером – працівником товариства своїх акцій чи намір їх відчуження, або вимагати передачі довіреності на участь у загальних зборах.

У разі порушення вимог цієї статті посадова особа товариства притягається до адміністративної і майнової відповідальності, звільняється із займаної посади, трудовий (цивільно-правовий) договір з нею розривається відповідно до закону.

5.Рейдерство та грінмейл як види втручання діяльність товариства

Рейдер (англ.) — «нальотчик». Рейдери — спеціалісти з перехоплення оперативного управління або власності фірми за допомогою спеціально ініційованого бізнесконфлікту. Рейдерство — виведення активів з володіння законних власників.

До функцій рейдера відноситься створення підприємству максимальної кількості проблем, його фінансове виснаження, а потім захоплення у власників та директорів підприємства за значно зниженими цінами з метою продажу самого підприємства або його майна третій особі за ціною нижче ринкової через підставні компанії. В функціонуванні рейдерів зацікавлені великі комерційні структури. При цьому їх цілі можуть бути різноманітними:

· підвищення економічної ефективності за рахунок придбання нових підприємств, що діють відповідним профілем;

· підвищення економічної ефективності шляхом придбання підприємств, що діють у суміжних галузях;

· диверсифікація бізнесу;

· отримання спекулятивного прибутку за рахунок захвату бізнес-активів з мінімальними витратами та їх подальшим продажем за ринковими цінами.

Грінмейл–це процедура придбання значної кількості акцій компанії для того, щоб створити загрозу її ворожому поглинанню з метою подальшого перепродажу цих акцій за завищеною ціною тій самій компанії.

Останнім часом грінмейлінг почав активно застосовуватися як один з методів поглинання компаній, а не лише «продажу акцій за завищеною ціною».

Як не дивно, але саме грінмейлери допомогли скоротити видатки компаній при поглинанні. Адже саме існування в акціонерному товаристві корпоративного шантажиста означає наявність проблем в управлінні таким акціонерним товариством, що зменшує ринкову вартість акцій «компанії-цілі». Таким чином, компанія, яка бажає придбати контрольний пакет акцій акціонерного товариства, вигідно через третіх осіб провадити грінмейлерські дії та утримувати низьку ціну на акції акціонерного товариства для економії власних коштів при майбутньому придбанні контрольного пакета акцій товариства. Слід зазначити, що практика засвідчує, що навіть якщо відбувається оголошення (публічна пропозиція) купівлі контрольного пакета акцій акціонерного товариства, що є об’єктом грінмейлерських дій, то ринкова ціна його акцій зростає лише на 5–10%. Відтак, у сучасній практиці корпоративний шантаж також вигідно використовується на перших етапах поглинання акціонерного товариства.

До процесу корпоративного шантажу також достатньо тісно примикає таке явище, як «перехоплення управління в акціонерному товаристві», яке саме по собі не є корпоративним шантажем, позаяк переслідує інші, відмінні від корпоративного шантажу, цілі (отримання певної кількості місць в органах управління акціонерного товариства, що дозволить певному акціонеру чи групі акціонерів визначати умови здійснення ними поточної фінансово-господарської діяльності). Тим не менше, схожість методів, які використовуються особами, що намагаються отримати управління над акціонерним товариством шляхом зміни її керівництва, дозволяє нам аналізувати питання примусового отримання корпоративного контролю над управлінням акціонерним товариством сумісно з корпоративним шантажем.

Але наведене не дозволяє чітко відмежувати грінмейлінг від інших схожих проблем в управлінні АТ. Тому питання про визначення дій корпоративних шантажистів як випадки зловживання окремими акціонерами своїми правами має принципове значення для визначення не тількиюридичної природи корпоративного шантажу і його поняття, але й методів боротьби з ним.

Проблемам зловживання правом до останнього часу не надавалося достатньо уваги на практиці, а відома норма пп. 2–6 ст. 13 ЦК України доволі рідко використовується судами. До того ж ця норма досить важко піддається формальному аналізу, позаяк за своєю формою вона тяжіє до конкретної ситуації; зловживання правом не має загального опису та стає фактом не інакше як за рішенням суду, в прийнятті якого головна роль відводиться саме розсуду судді. Склад зловживання правом сформульовано у ЦК України у загальній формі.

Основні характерні ознаки поняття «зловживання правом»:

1. Засобом зловживання є суб’єктивні права, які належать окремим особам. Засобом зловживання у випадках корпоративного шантажу є різні суб’єктивні права акціонерів або осіб, які можуть розпоряджатися правами, що надає факт права власності на акції, в силу спеціального повноваження. При зловживанні правом суб’єкт використовує його всупереч інтересам інших осіб. У цьому випадку акціонер використовує належні йому в силу власності на акції права всупереч інтересам інших акціонерів та органів управління АТ.

2. Небезпечність таких дій для певних відносин. Ця ознака особливо важлива, оскільки дозволяє відмежувати звичайні дії окремих акціонерів, спрямовані на забезпечення їхньої участі в управлінні товариством від грінмейлінгу. Таким чином, ознакою, яка буде відмежовувати корпоративний шантаж від поточної діяльності товариства, є дії акціонерів товариства, які в силу суб’єктивних особливостей діяльності певного акціонерного товариства будуть створювати для такого товариства

об’єктивні труднощі в його діяльності.

3. Обов’язково порушує ті межі суб’єктивного права, які встановлені приписом реалізовувати право не тільки у власних цілях, але і в цілях дотримання та забезпечення належної реалізації прав інших

осіб. При зловживанні акціонером своїми правами це виглядає певнимчином подібно до зловживання цільовими цивільними правами у договірних відносинах: разом із порушенням генеральної заборони (не зав давати шкоди будь-якій особі) порушується ще одна заборона – не використовувати право у недозволених цілях, і тільки порушення обох цих

заборон є зловживанням правом.

4. Дії грінмейлерів далеко не завжди спричиняють настання прямої матеріальної шкоди для АТ. Наслідки дій корпоративних шантажистів набагато ширші, та пов’язані вони з прямим або опосередкованим

впливом на всі сфери діяльності АТ.

Отже, грінмейлінг (корпоративний шантаж) – це форма зловживання правом окремими акціонерами або групами акціонерів своїми правами, яка включає в себе здійснення ними певних дій, що формально відповідають чинному законодавству та можуть бути вчинені ними на підставі права володіння певною кількістю акцій акціонерного товариства або в силу наявності в них можливості тим чи іншим чином розоряджатися наданим певною кількістю акцій правом голосу з метою отримання матеріальних благ та спрямовані на таке втручання у внутрішні справи товариства, яке змушує саме товариство, його акціонерів та інших зацікавлених осіб надавати їм ці матеріальні вигоди та блага.

Прикладами технологій корпоративного захоплення можна назвати, насамперед, банкрутство підприємства – об’єкта захоплення, або ж придбання максимальної кількості акцій (часток) у статутному капіталі об’єкта захоплення. Наступним різновидом захоплень можна вважати оспорювання результатів емісії та завчасне скуповування акцій в акціонерів, які отримали їх під час приватизації. Окрім цього використовуються також технології викрадення акцій; введення паралельних органів управління, обраних позачерговими загальними зборами акціонерів у ситуації, коли має місце спір щодо персонального складу акціонерів тощо.

6. Методи захисту компаній від спроб корпоративного захоплення

Аналізуючи технології захоплювачів, у світі з’являються все нові методи захисту. Наприклад, «неопераційні»та«операційні»методи захисту компаній від спроб корпоративного захоплення, що набули поширен-ня у світі, і які можуть бути застосовані в Україні.

До «неопераційних» методів, зокрема, належить розділена рада акціонерного товариства (staggered board), «отруйні пігулки» (poison pills), «золоті парашути» (golden parashutes). Так, розділена наглядова рада акціонерного товариства означає,що склад наглядовоїради обирається таким чином, що строк повноважень щороку спливає тільки у частини її членів (наприклад, лише у 1/3), відтак, переобрання більшості членів ради реальне лише через два роки після захоплення.

з посади членів наглядової ради та запроваджується порядок ухвалення наглядовою радою найважливіших рішень – кваліфікованою більшістю (наприклад, 3/4). Так звані «отруйні пігулки» – це надання акціонерам прав на купівлю додаткової емісії акцій з істотними знижками та на викуп акцій, які їм належать, з премією. «Золоті парашути» передбачають у трудових договорах з керівництвом та іншими працівниками компанії значні суми вихідної допомоги у разі зміни власника та наступного звільнення, через що вартість поглинання може стати для «агресора» надмірною, а керівництво отримує стимул боротись проти поглинання.

Натомість «операційні» методи захисту компаній від спроб недружнього поглинання – це «білий лицар» (white knight), «дорогоцінності корони» (crown jewels), «акуляча отрута» (shark repellent), викуп власних акцій (shares buy-back), «зелена броня», «захист пекмен» (pacman defense). Прийом «білий лицар» – це пошук могутньої дружньої компанії, яка б погодилась поглинути компанію, або придбати знач ну частину її акцій. Однак, застосовуючи цей прийом, слід пам’ятати, що «лицар» може змінити колір… «Дорогоцінності корони» – продаж/передача ключових активів (у власність, довгострокову оренду, фінансовий лізинг тощо) у дочірні/дружні структури, або як внесок до статутного фонду іншого АТ та продаж активів, які цікавлять «агресора», в обмін на вже викуплені ним акції. Результатом цієї операції є зменшення важливості поглинання для «агресора» та повернення власних акцій і забезпечення повного контролю на майбутнє. Захист «акуляча отрута» передбачає укладання угод з кредиторами про повернення всієї суми кредиту у випадку поглинання, введення до договорів умови щодо їх розірвання та сплати великих санкцій у разі зміни власника, штучне утворення заборгованості, випуск облігацій зі спеціальними умовами погашення, випуск конвертованих облігацій, передача в довгострокову оренду основних активів, адміністративної будівлі; знищення усієї документації.

Окрім зазначених методів, застосовуються ще й деякі «пострадянські операційні» методи захисту компаній від спроб недружнього поглинання. Це, зокрема, створення «паралельної» організації і так звані «білий» та «чорний» PR. Створення «паралельної» організації передбачає створення акціонерним товариством, що є об’єктом корпоративного захоплення, нової компанії з наступним обміном її акцій на акції «старої». При цьому засновницький майновий внесок «старої» компанії має бути таким, аби забезпечити їй контрольний пакет навіть у випадку, якщо всі акціонери «старої» компанії обміняють власні акції на акції нової. «Білий» PR-захист – це створення позитивного іміджу товариства-мішені, масова компанія, спрямована на переконання акціонерів, що акції компанії насправді коштують значно дорожче (особливо у перспективі), апелювання до громадськості та політиків, а «чорний» – створення негативного іміджу «агресора» та формування негативної думки у суспільстві щодо цілей та методів поглинання.

18 червня 2009 р. президія Вищого господарського суду України затвердила Рекомендації № 04-06/83 «Про внесення змін і доповнень до рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин». Разом з іншими змінами та доповненнями, що стосуються, зокрема, порядку голосування учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєю часткою в такому товаристві, якщо вона сплачена не в повному обсязі, правомірності вимог акціонерів щодо проведення аудиторської перевірки діяльності товариства, Рекомендації № 04-06/83 доповнили положення, які закріплюють особливості підпорядкування угод, що виникають із корпоративних відносин, іноземному праву.

Свого часу Рекомендації № 04-5/14 викликали жваву дискусію як серед практикуючих юристів, так і серед науковців. Зокрема, найактивніше обговорювали положення розділу 6 Рекомендацій, який присвячений особливостям застосування іноземного законодавства в корпоративних відносинах, учасники яких є нерезидентами. Але єдиного розуміння положень цього розділу правники не виробили.

Пленум Верховного суду України у постанові «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р. № 13 дав роз’яснення, згідно з яким відносини між товариством та акціонерами, а також між акціонерами товариства, що стосуються його діяльності та корпоративного управління, регулюються виключно законами та іншими нормативно-правовими актами України.

Доповнення до Рекомендацій № 04-5/14 також торкнулись цього питання. Проте загальна позиція Вищого господарського суду залишилася незмінною. Так, у Рекомендаціях від 18.06.2009 р. ВГСУ чіткіше визначив свою позицію щодо неможливості підпорядкування угод, які виникають із корпоративних відносин, іноземному праву. Імовірно, що й судова практика у цій сфері залишиться стабільною.

Незважаючи на внесені зміни, як завжди у кожній конкретній справі суддя сам вирішуватиме, прислухатися до Рекомендацій ВГСУ чи дотримуватися чинного законодавства України, і якщо прислухатися, то які формулювання використовувати.

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 17; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 12

Мы поможем в написании ваших работ!