Місце практичних, семінарських, лабораторних занять в організації процесу вивчення циклу дисциплін російської мови



ЛЕКЦІЯ № 3

Тема. Форми організації навчання у вищих навчальних закладах.

Форми вивчення циклу дисциплін російської мови

(«Практикум з російської мови», «Ділова російська мова», «Сучасна російська мова», «Методика навчання російської мови в загальноосвітніх навчальних закладах», «Шкільний курс російської мови»).

 

План

1. Форми навчання та форми організації навчання у вищих навчальних закладах. Тлумачення поняття «форми» в сучасній дидактиці.

2. Методика підготовки і проведення лекцій.

3. Місце практичних, семінарських, лабораторних занять в організації процесу вивчення циклу дисциплін російської мови.

 

Базова література

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. – К.: Либідь, 1998. – 557с.

2. Архангельский С.И. Лекции по теории обучения в высшей школе. – М.: МГУ, 1974. – 208 с.

3. Архангельский С.И. Учебный процесс в высшей школе. – Воронеж: ВГУ, 1977. – 214с.

4. Бедь В.В., Малишев А.О. Основи наукової організації праці студентів академії. – Ужгород, 2001. – С.12-34.

5. Володько В. Педагогічна система навчання: Теорія, практика, перспективи: Посібник для викладача. – К.: Педагогічна преса, 2000. – 148с.

6. Мистецтво бути викладачем: Практ. посіб. / А.Брінклі, Б.Десантс, М.Флемм, та ін. За ред.. О.І.Сидоренка. – К.: Навчально-методичний центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2003. – 144с.

7.  Никандров Н.Д. Организационные формы и методы обучения в высшей школе / В кн.: Проблемы педагогики в высшей школе. – Ленинград, 1992. – 190 с.

8. Про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців: Тимчасове положення // Наказ МОН України від 23.01.2004. - №48.

9. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования. – М., 1995. – 445с.

10. Спіцин Є.С. Методика організації науково-дослідної роботи студентів у вищому навчальному закладі освіти. К., 2003. – 206с.

Допоміжна література

1. Вергасов В.М. Активізація пізнавальної діяльності студентів вищої школи. – К.: Вища школа, 1995. – 210 с.

2. Верхола А.Г. Оптимизация процесса обучения в высших учебных заведениях. – К., 2000. – 178с.

3. Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навчальний посібник за ред. О.Г.Мороза. – К.: НПУ, 2001. – 338с.

4. Низамов Р.А. Дидактические основы активизации учебной деятельности студентов. – Казань: Из-во Казанского университета. – 1975. – 190с.

5. Педагогічні інновації у сучасній школі. Науково-методичний збірник. – К.: Освіта, 1994.

 

Форми навчання та форми організації навчання у вищих навчальних закладах. Тлумачення поняття «форми» в сучасній дидактиці

У вищих навчальних закладах України навчання здійснюється за такими формами: денна (стаціонарна); вечірня; заочна, дистанційна; екстернат.

Основною формою здобуття вищої освіти є стаціонарна, за якої навчаються студенти з відривом від виробництва. В інших формах навчання студенти здобувають певний рівень освіти без відриву від виробництва.

Можливе і поєднання різних форм навчання, наприклад: вечірньо-заочна (частина занять відбувається протягом семестру у вечірній час, а частина – самостійно і під час сесії), очно-заочна (наприклад, на факультеті довузівської підготовки, де поєднуються очні заняття у вищому навчальному закладі з самостійним виконанням різних видів робіт вдома).

Слід розрізняти зовні схожі, але суттєво різні поняття «форми навчання» і «форми організації навчання» (форми організації навчального процесу). Відповідно до ст. 43 Закону України «Про вищу освіту» навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється за допомогою таких організаційних форм: навчальні заняття, самостійна робота, практична підготовка, контрольні заходи, а також за допомогою таких видів навчальних занять: лекція, лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття, консультація.

Проблему форм навчання у ВНЗ досліджували А.М. Алексюк, Н.Є. Мойсеюк, В.О. Онищук, А.І. Кузьмінський, В. Л. Омельяненко, М.М. Фіцула, О.М. Біляєв, М.І. Пентилюк та ін. Серед зарубіжних дидактів слід назвати праці А.В. Хуторського, А.О. Реана, Н.В. Гордовської та ін.

Новий статус російської мови в Україні зобов’язує до пошуку ефективних форм її вивчення у вищих закладах освіти на філологічних і нефілологічних факультетах.

 

Методика підготовки і проведення лекцій

Лекція- основна форма проведення занять у вищому навчальному закладі, яка призначена для засвоєння теоретичного матеріалу, охоплює основний теоретичний матеріал окремої чи декількох тем навчальної дисципліни і визначається у сучасній вітчизняній вищій школі як усний, послідовний, систематичний виклад змісту науки. Лекція закладає основи розуміння студентами суті знань, ставлення до цих знань, спрямовує шляхи та способи їх придбання. Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою. Лекція є провідною формовою навчання ще й тому, що вона тісно пов’язана з іншими формами (семінари, практичні, лабораторні заняття тощо), обумовлює їх зміст, вимоги до обсягу і рівня знань тощо.

Завдання лекції:

- ознайомити студентів з основним змістом, принципами і закономірностями предмета вивчення;

- ознайомити як з основним науково-теоретичними положеннями певної галузі знань, так і з її прикладною стороною;

- дати студентам напрями для самостійної роботи в галузі певної науки.

Переваги лекційного викладу (за А.М. Алексюком):

- лекція на відміни від опрацювання теми за одним підручником, оперую значно більшими можливостями щодо врахування специфіки аудиторії, новітніх наукових досягнень;

- вона озброює студента не тільки знаннями, а й переконаннями, уміннями давати критичну оцінку матеріалу, що розглядається;

- на лекції враження від матеріалу, що вивчається, значно зростає завдяки живому слову, інтонації, міміці й жестам;

- лекція відкриває можливості прямого контакту лектора зі слухачами, що значно посилює їхню увагу, до того ж залежно від сприйняття аудиторією матеріалу, що подається, лектор може вносити необхідні корективи у свій виклад під час лекції;

- лекційне викладання дуже економне в часі: за дві академічні години висококваліфікованої лекції студент отримує інформацію, на яку під час самостійної роботи йому б довелося витратити набагато більше часу;

- лекція має особливе професійно-педагогічне значення для тих студентів, які готуються до педагогічної діяльності.

Недоліки лекційного викладу:

- привчає до пасивного сприйняття одних думок, недостатньо формує самостійне мислення;

- лекція мало заохочує до самостійних занять;

- значна частина студентів механічно записують слова лектора.

Головне в навчанні у вищій школі не запам’ятовування певної суми знань, а їх глибоке усвідомлення. Тому не та лекція вважається хорошою, де викладаються вичерпні знання з певного предмету, а та, де вчать студентів самостійно знаходити. Студенти не тільки повинні знати свій предмет, але й вміти мислити, шукати і формулювати особистісне ставлення до творчого застосування знань.

Провідна роль на лекції належить викладачеві, головною функцією якого є не виклад певного предмета, а спрямування самостійної пізнавальної діяльності студентів. У зв’язку з цим викладач має на кожній лекції вирішувати низку завдань:

- здійснювати викладання свого предмета з оптимальним результатом;

- сприяти розвитку у студентів самостійності у навчальній діяльності;

- сприяти підвищенню у студентів інтересу до предмета, що вивчається;

- використовувати на лекції свій науковий потенціал та досвід практичної діяльності;

- використовувати зміст дисципліни, що вивчається, для професійного виховання студентів;

- поєднувати навчальну роботу з науковими дослідженнями студентів.

Види лекцій:

1. Вступна – дає загальне уявлення про завдання і зміст всього курсу; розкриває структуру і логіку розвитку галузі науки; пов’язує теоретичний матеріал курсу з майбутньою спеціальністю; розкриває методику роботи над курсом; дає характеристику підручників, посібників та іншої навчальної і наукової літератури.

2. Тематична – розкриває матеріал конкретної теми навчальної програми.

3. Заключна – підбиває підсумки вивченого матеріалу;

4. Оглядова – проводиться перед виробничою практикою, державними іспитами, дає стислий виклад основних питань розділів (курсу).

Можливе читання проблемних лекцій, зміст яких стосується певної дисципліни, але не охоплений навчальною програмою. Такі лекції проводяться провідними вченими-фахівцями для студентів і працівників вузів у спеціально відведений час. Лекції читають професори і доценти (викладачі) вузу. У виключних випадках читання лекцій дозволяється викладачам за відповідним рішенням кафедри.

Лектор, якому доручено читати курс лекцій, зобов'язаний перед початком відповідного семестру подати на кафедру конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і програмою для цієї дисципліни. Лектор зобов'язаний дотримуватися навчальної програми за темами лекційних занять, але не обмежуватися в питаннях трактування навчального матеріалу, формах і способах доведення його студентам.

Лекція з елементами проблемного навчанняпочинається не з оголошення теми лекції, а зі створення перед студентами проблемної ситуації, вирішуючи яку разом з аудиторією, лектор уводить своїх слухачів у світ знань нової інформації. Після того як удалося сформулювати проблему, її необхідно структурувати на 2-3 проблемні питання (у звичайних лекціях це еквівалентно основним питанням лекції). Тепер кожна проблема повинна бути сформульована самостійно. Кількість проблемних питань залежить від змісту проблеми та вміння педагога розчленити інформацію на самостійні «порції» закінченої інформації. Кожна проблема повинна бути чітко сформульована. Після структурування проблеми, окремі проблемні питання розміщуються у визначеній за значущістю послідовності, у якій рішення однієї проблеми сприяло б постановці наступної. Розроблена послідовність проблемних ситуацій представляє план лекції в традиційному його розумінні.

Головне правило лектора - знати кому, що, де і як сказати. Відомий римський оратор Марк Тулій Цицерон у своїй праці «Три трактати оратора» зазначав, що для досягнення мети під час своєї промови оратор повинен робити три речі: 1) переконливо доводити свої ідеї; 2) впливати на волю і почуття слухачів; 3) приносити задоволення аудиторії. Тому успіх публічного виступу, як і тисячі років тому, залежить від знання прийомів ораторського мистецтва, культури мовлення і невпинної праці. Нагадаймо заповідь ораторського мистецтва: «Поетами народжуються, а ораторами стають».

Гарну мову дуже часто порівнюють з деревом, що росте, де корінь –спонукальний мотив, стовбур – головне питання, гілки – допоміжні питання, листки – порівняння, квіти – риторичні прийоми. Результативність лекції залежить від багатьох факторів, зокрема, від ситуації, у якій вона читається; типу аудиторії, з якою викладач працює; індивідуальних якостей самого лектора та ін. Студенти жартують над викладачами, виділяючи такі типи лекторів: «півні» – скльовують текст із конспектів; «солов'ї» – ті, що «співають», не дивлячись не тільки в конспект, а й на аудиторію; «маятники» – постійно бігають по аудиторії, тримаючи в руках картки з опорним текстом. Ознакою ефективного, успішного лектора, що вміє працювати з аудиторією, є здатність використовувати у своїй роботі сукупність стилів і жанрів виступів, усіх прийомів впливу на аудиторію, уміння швидко адаптуватися в новій ситуації.

Лекцію слід розглядати не тільки як засіб передачі інформації з голови викладача в голову студента. Насамперед лекція – це: засіб обміну думками; засіб полеміки (дискусії); форма управління навчально-творчою діяльністю студентів. У цьому контексті постає дуже важливе питання; чим визначається ораторська майстерність педагога? Насамперед рівнем харизматичності, яскравою особистістю оратора, вмінням впливати на аудиторію, зацікавити студентів практичною цінністю предмета, культурою мовлення. При цьому постійна праця і вдосконалення лекторської майстерності – умова гарного результату.

Чим більше ми врахуємо інтереси студентів, особливості їх сприйняття інформації, рівень підготовленості, потреби – тим більше в лектора шансів на успіх. Основою цього є вміння володіти словом, мистецтво викладача переконувати людей. Успішному оволодінню лекторською майстерністю сприяє вивчення досвіду кращих ораторів, критичне оцінювання власного досвіду і прагнення до самовдосконалення.

За змістом і формою представлення інформації лекції поділяють на такі види: проблемні, інформаційні, підсумкові, консультаційні(оглядові), а за типом їх подачі слухачам – монологи (без акценту на реакцію аудиторії); діалоги (постійна взаємодія зі слухачами); дискусії (розкриття протиріч у ході лекції).

Підготовка до лекції включає складання плану і період збирання інформації. Після цього лектор структурує матеріал і визначає час на його викладання. Лектору потрібно ретельно готуватися і відразу намітити: головні проблемні аспекти, змістовні елементи, технологічність викладання матеріалу, порядок і форми завершення лекції. При цьому бажано добирати приклади з практики і «моменти розрядки» (психологічного розвантаження аудиторії). Особливу увагу слід звернути на підбір наочних засобів (плакатів, таблиць, слайдів тощо). Важливо викладачеві налаштуватися на відповідну аудиторію (поставити себе на місце студента, який буде сприймати матеріал). Цей механізм психологічного «вживання» в інший образ у психології називається емпатією.

Окрім матеріалу, викладеного в письмовій формі, існує експромт викладача, тобто ті факти, що згадуються за аналогією у процесі викладення основного матеріалу. Звідси висновок: викладач повинен знати більше, ніж планує викласти за планом чи програмою.

Підготовка оратора до лекційного виступувключає такі етапи:

1) визначення типу виступу, який може бути: інформаційний (дає конкретний опис, виявлену закономірність, пропонує визначені результати); пропагандистський (необхідно переконати аудиторію, надихнути, залучити до участі тощо); комбінаційний;

2) вибір стилю виступу, який може бути: науковим (характеризується обґрунтованою аргументацією й академічністю); діловим (використовується серед підприємців, практиків); співбесідою (довірча розмова куратора з аудиторією);

3) визначення варіантів промови: а) зачитувати з конспекту, б) відтворювати по пам'яті, в) викладати вільно або імпровізувати. У залежності від типу і способу підготовки вибирається індивідуальний варіант читання лекції;

4) визначення чіткої композиційної побудови лекції (вступ, основна частина, закінчення).

При цьому необхідно пам'ятати психологічну складову засвоєння інформації студентамизалежно від форми подання інформаційного матеріалу. Наприклад, якщо студенти сприймають наочний матеріал - працює зорова пам'ять, сприймають інформацію на слух – слухова пам'ять, вступають у полеміку - починають міркувати. Багатьма дослідженнями визначено, що для підвищення ефективності сприйняття інформації лектору необхідно використовувати комплексний підхід.

Кожен черговий лекційний матеріал викладач компонує навколо головної ідеї («опорної бази»). Бажано, щоб навчальний матеріал однієї лекції можна було розібрати за 2 академічні години (одна пара) з логічним її завершенням. Під час підготовки до виступу варто пам'ятати, що для підвищення ефективності засвоєння навчального матеріалу необхідно дотримуватися таких вимог:

- середня довжина речення не повинна бути більше ніж 15 слів;

- повинна бути розмаїтість у пропозиціях;

- цілком розгорнуту думку бажано укласти в один параграф;

- використовуйте загальноприйняті скорочення;

- використовуйте наочні графічні засоби подання інформації;

- перегляньте кілька разів текст і за можливістю скоротіть його.

Для більш якісної підготовки до виступу психологи рекомендують лекторові шліфувати лекційний матеріал за такою послідовністю: 1) виступ у собі (матеріал потрібно «пережити», щоб він мав особистий відбиток; 2) виступ для себе (внутрішній монолог за текстом; 3) виступ для уявних слухачів (тренування доповіді).

Психологи звертають нашу увагу на те, що існує три типи запам'ятовування студентами навчального матеріалу: 1) безпосередній відбиток сенсорної (почуттєвої) інформації; 2) короткочасне; 3) довгострокове запам'ятовування.

Безпосередній відбиток сенсорної інформації у пам'яті людини здійснюється системою, що утримує досить точну і повну інформаційну картину протягом дуже малого проміжку часу (до 0,5 с). У короткочасну пам'ять потрапляє вже інтерпретована інформація. Довгострокова пам'ять - найбільш важлива і найбільш складна із систем пам'яті, її ємність практично не обмежена і містить весь придбаний людиною досвід.

Викладач повинен вчитися полемізувати. Необхідність ведення дискусій виникає внаслідок незгоди в оцінках і думках з тими чи іншими питаннями. Викладачеві необхідно зважити на те, що студенти інколи прагнуть спростувати те, що доводить лектор. Для цього необхідно вміти аргументовано довести істину.

У лекції визначальним є зміст. Мова не повинна бути складною. Говорити потрібно просто, переконливо, відверто, зрозуміло. Залежно від мети лекції коригується структура і метод подачі матеріалу, уточнюється план, відбираються необхідні аргументи. Досвідчені лектори прагнуть завчасно врахувати склад, рівень та інтереси слухачів, їх настрій і можливу реакцію.

В основу лекції, що викладається за допомогою методу «опорної бази», покладено принципи базового нагромадження з кожного питання найбільш важливого матеріалу з метою підвищення продуктивності процесу навчання.

Основні принципи цього методу: виклад матеріалу великими часовими «порціями»; повторення викладеного кілька разів; зворотний зв'язок з аудиторією у вигляді обговорення матеріалу.

Для реалізації цих принципів необхідно, щоб кожна чергова лекція починалася з короткого змістовного огляду раніше викладеного лекційного матеріалу – вікторин, з метою оцінки вхідного контролю знань і повнішого засвоєння інформації. На це витрачається близько 5-7 хв.

Технологія проведення вікторин будується з коротких запитань з можливістю швидких відповідей. При цьому доцільно заохочувати студентів балами рейтингу за правильні відповіді. Можливий варіант, коли викладач пропонує студентам самостійно готувати вікторини перед кожною лекцією по черзі.

Психологи визначають, що в лектора є три основні засоби впливу на аудиторію:

- лінгвістичні (зміст промови);

- паралінгвістичні (темп, інтонація, модуляція голосу тощо);

- кінетичні (жести, міміка, пози оратора).

У ході викладу лекційного матеріалу необхідно стежити за дотриманням граматичних норм і слововживання. Уникайте канцеляризмів, шаблонів, адже вони ускладнюють сприйняття інформації і нерідко заплутують слухачів.

Спеціалісти в галузі лінгвістики радять лекторам уважно стежити за правильністю словосполучень, уникати багатослівності, повторення сказаного близькими за змістом словами. Лектор повинен прагнути урізноманітнити свій лексичний запас, уникати штампів, ширше використовувати синоніми. При побудові пропозицій підбирати слова з властивою їм семантикою і стилістичними особливостями. Лекторові важливо знати не тільки що сказати, але і як сказати. Наприклад, психологи відмічають, що зміною тону голосу лектор може подати на 40 % більше інформації.

Фахівці доводять, що приблизно третина слів оратора зайві. Тому прагніть уникнути зайвого багатослів'я і надмірної поспішності у викладенні матеріалу. Контролюйте темп і ритм мови. Оптимальним вважається темп зі швидкістю 120 слів за 1 хв.

Істотно на зміст виступу впливають паузи. За багатьма дослідженнями паузи становлять 10-15 % часу промови лектора. Паузи в ході виступу бувають різні: люфтпауза (для вдиху повітря), граматична (використовується для уважного читання текстової інформації), педагогічна (для осмислення і засвоєння інформації слухачами); «дірява» (лектор втратив хід мислення, забув інформацію або не знає, що сказати далі).

Що робити лекторові, якщо він втратив послідовність виступу? Якщо маємо «діряву» паузу, досвідчені лектори в такому випадку радять скористатися однією із порад: спокійно оголосіть невеличку перерву; зробіть короткі висновки з раніше викладеного матеріалу (наприклад: «Підводячи підсумки, дозвольте мені ще раз обрисувати цю ситуацію...»); повторіть ще раз; останнє речення (наприклад: «Хочу ще раз підкреслити…»); поставте запитання слухачам або запропонуйте їм поставити запитання Вам (наприклад: «Чи немає у вас запитань щодо викладе­ного матеріалу?»); перейдіть до наступного питання або змініть тему (напри­клад: «Перейдемо до наступного питання...»); у вас повинен бути напоготові який-небудь жарт або цікава історія (наприклад: «Мені на думку спав один цікавий епізод...»); зверніться до своїх тез – шпаргалки (для цього необхідно використовувати цупкий папір, писати на ньому тільки на одній сторінці, крупним шрифтом, виділяти важливі думки кольоровим фломастером).

У ході виступу необхідно контролювати свою поведінку і етан слухачів, оскільки вони взаємозалежні. Слухачі дивляться на лектора, стежать за його зовнішністю, жестами і мімікою. Необхідно прагнути говорити природнім, невимушеним голосом. Особливу увагу слід приділити жестикуляції. Хоча жести є результа­том наших душевних рухів, їх необхідно контролювати. При цьому жести можуть бути логічними (визначені тим, що говориться) і емоційними. Уникайте механічних жестів: невиправдані і часті випади руками, енергійне і безглузде рубання повітря тощо. Позу під час виступу вибирайте стійку, але не одноманітну, щоб не стомлюватися.

Зверніть увагу на свою міміку, за допомогою якої можна переконливо показати і гордість, і збурення, і сарказм тощо. Якщо, наприклад, удається сказати смішне при серйозному обличчі, то сказане виглядає ще більш смішним.

Особливого уміння від лектора потребує виклад матеріалу по пам'яті або із зоровою опорою на текст. Засвоєння матеріалу слухачами в даному випадку порівняно з його зчитуванням збільшується у три рази.

Роблячи начерки виступу, врахуйте, що при нормальному темпі викладання можна прочитати текст із 30 рядків (комп'ютерний інтервал 1,5) за дві хвилини, а розповісти його - за три хвилини. Виступ не повинен бути перевантажений цифрами. До речі, цифровий матеріал варто зачитувати для більшої аргументованості. Висновки необхідно знати напам'ять.

Зверніть увагу на зворотній зв'язок безпосередньо на лекції-постійно контролюйте взаємодію з аудиторією. Учіться спостерігати за слухачами, адже увага – ті єдині двері, через які проходить усе, що може бути сприйнято людиною. Про рівень залучення уваги студентської аудиторії говорить такий критерій: чим більше слухачі зосереджені на Вашій лекції, тим менше руху в аудиторії. Лектору важливо «завойовувати» увагу аудиторії й утримувати її, регулюючи зазначені вище аспекти виступу.

Вимоги до сучасної лекції:

- науковість, інформативність;

- доказовість і аргументованість;

- наявність яскравих, переконливих прикладів, фактів, документів тощо;

- емоційність викладу;

- активізація мислення студентів, постановка питань для роздумів;

- чітка структура і логіка розкриття питань, що викладаються послідовно (визначення головних думок і положень);

- ефективна методика побудови лекції (повторення їх у різних формулюваннях);

- виклад матеріалу літературною, доступною і зрозумілою мовою, роз’яснення нових термінів і назв;

- використання, по можливості, аудіовізуальних засобів, дидактичних матеріалів.

Алгоритм підготовки до лекції:

- визначення особливостей аудиторії (рівень підготовки, інтереси);

- відбір необхідної інформації, прикладів, дидактичних засобів;

- визначення наукового змісту лекції та відібраних дидактичних засобів активного засвоєння (врахування професійного спрямування);

- аналіз наукової літератури, методичних посібників, підручників;

- розроблення плану проведення лекції (основні питання, орієнтовний час, приклади, ілюстрації, література);

- написання тексту лекції.

Загальні умови побудови лекції: повідомлення плану лекції (в план включаються вузлові питання, які слугують основою екзаменаційних питань); ув’язка з попередніми лекціями та визначення місця конкретної лекції у структурі предмета; розкриття теми лекції (в залежності від особливостей змісту: індуктивний, дедуктивний спосіб викладу); підведення підсумків лекції.

За ступенем дотримання зазначених вимог можна оцінювати якість проведення лекції. Природна динаміка лекції включає, як правило 4 фази:

1) початок сприймання (4-5 хв.);

2) оптимальна активність сприймання (25-30 хв.);

3) фаза вольових зусиль (10-15);

4) фаза вираженої втоми студентів (25-30).

Загальні рекомендації для лектора: прагніть не читати, а говорити; логічно будуйте думки і речення; визначайте послідовність і несуперечність суджень; підбирайте аргументовані факти і докази; будьте в гарному настрої і доброзичливі; приділяйте увагу ерудиції; контролюйте аудиторію; вмійте розпізнавати критичні моменти лекції; аналізуйте свій виступ.

 

Місце практичних, семінарських, лабораторних занять в організації процесу вивчення циклу дисциплін російської мови

Практичне заняття- форма навчального заняття, на якому викладач організує детальне закріплення студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, в результаті чого формуються уміння і навички практичного застосування знань теоретичного матеріалу шляхом індивідуального виконання студентами відповідних завдань.

Мета практичного заняття – поглиблювати, поширювати та деталізувати знання, виробляти навички професійної діяльності, розвивати наукове мислення та мовлення, перевіряти знання студентів, мати засіб оперативного зворотного зв’язку.

Практичні заняття проводяться відповідно до розробленого тематичного плану й охоплюють весь матеріал. Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі (тестах для виявлення рівня знань студентів), практичних завданнях різної складності; наочному матеріалі; методичних вказівках; засобах оргтехніки. Назване методичне забезпечення готує викладач, якому доручено проводити практичні заняття, за погодженням з лектором дисциплін.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення, рішення завдань з їх обговоренням і оцінюванням результатів. Оцінки, отримані студентом на окремих практичних заняттях, враховуються під час виставлення підсумкової оцінки з навчальної дисципліни.

Практичне заняття повинно формуватися у такій послідовності: мета, вихідні дані, методичні вказівки, алгоритм рішення, завдання для самостійної роботи (за аналогією зрозглянутим раніше алгоритмом), контрольні запитання студентам для закріплення матеріалу, оцінювання рівня сформованості умінь, обговорення ходу заняття і питання до викладача, видання домашнього завдання студентам.

У структурі заняття самостійна робота домінує. Викладач бере участь на стадії постановки завдання, при розробленні методичних вказівок і здійснює контроль. При цьому практична робота може бути організована за допомогою комп'ютерів під час виконання завдань на оптимізацію і з використанням спеціалізованих програм.


Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!