Тема: Неклітинні форми життя.



Мета: Дати студентам чітке уявлення про такі неклітинні форми життя, як віруси. Поповнити та закріпити отримані раніш знання про віруси. Розвивати мислення. Виховувати зацікавленість дисципліною.

Методи: словесний, наочний.

 

План:

1 Віруси.

2 Життєвий цикл вірусів.

3 Роль вірусів у природі та житті людини.

4 Пріони, їх будова, життєві цикли.

5 Роль пріонів у природі та житті людини.

 

Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН: підручник, таблиці, малюнки.

Література:

1 Тагліна О.В. Біологія, 10 клас (рівень стандарту, академічний рівень). Підруч, для загальноосв. навч. закл.- Х.: Вид-во «Ранок», 2010. – 256 с.

2 Кучеренко М. Е., Вервес Ю. Г., Балан П.Г. та ін.. Загальна біологія, 10- 11 класи.- К.: Генеза, 1998, 2000, 2001.

3 Кучеренко М.Є. Загальна біологія. Підручник для 10 кл. Загальноосв. навч. закл. – К.: Генеза, 2005 р.

 

 

 


Клітина — це елементарна одиниця живого. Але є форми життя, які розмножуються тільки всередині живих клітин Такі форми жит­тя вчені назвали неклітинними формами життя. До них належать віруси. За своєю природою віруси є внутріш­ньоклітинними паразитами. Вони руйнують цілі комплекси клітин, спричиняють ураження тканин, що призводить до різних захворювань. Хазяїнами вірусів є рослини, тварини та мікроорганізми Крім вірусів, є й інші структури, які можуть спричинити захворювання в різних групах організмів, наприклад віроїди, вірусоїди і пріони.

Уперше віруси (від латин, иігиз — отрута) були описані ботаніком Д. Івановським у 1892 р. Учений виявив, що збудник тютюнової мозаїки проходить крізь фільтр, що затримує бактерії. Він показав, що профільтрований крізь такий фільтр екстракт рослин тютюну, за­ражених тютюновою мозаїкою, зберігає здатність спричиняти захво­рювання у здорових рослин

Віруси тривалий час залишалися недослідженими через те, що були дуже дрібними (від 20 до 300 нм). Тільки поява електронного мікроскопа дозволила вивчити їхню будову.

Зріла вірусна частинка (або віріон) складається з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК), оточеної білковою оболонкою (капсидом) одного або кількох типів.

Віруси, що уражають бактерії, називаються бактеріофагами. Бак­теріофаги (від слова «бактерія» та грец. рНа§оз — пожирач; букваль­но — пожирачі бактерій), фаги, бактеріальні віруси спричиняють руйнування бактерій та інших мікроорганізмів.

Бактеріофаги складаються з головки з молекулою ДНК або РНК всередині, що прилягає до стрижня, на кінці якого є основна пластинка з хвостовими відростками                                                              

Життєві цикли можуть дуже відрізнятися у різних вірусів. Най­більш типовий процес потрапляння вірусу до клітини починається із приєднання вірусного капсиду до ре­цептора, який є на поверхні мембрани клітини-мішені. Проникнення до клітини приєднаного до мембрани вірусу відбувається за рахунок злиття клітинної мембрани й оболонки вірусу.

Усередині клітини-хазяїна вірусний капсид руйнується під впли­вом клітинних ферментів, вивільняючи вірусний генетичний мате­ріал і починається утво­рення вірусних білків .

Віруси рослин, клітини яких захищені міцною оболонкою із кліт­ковини, можуть проникати в них лише в місцях механічних ушко­джень. Ці віруси можуть розносити комахи.

Клітини тварин, які мають глікокалікс, більш уразливі для вірусів, передусім через свою здатність до фаго- і піноцитозу. Захоплюючи поживні речовини, вони часто «ковтають» і зрілі вірусні частинки.

Якщо клітини з'єднані одна з одною, то вірус може мандрувати, за­ражаючи одну клітину за іншою.

.Бактеріофаги (віруси, що вражають бактерії) проникають у клітини бактерій за допомогою своєї незвичайної будови. Вони являють собою « живий шприц », який впор­скує свою нуклеїнову кислоту в клітину хазяїна. Порожня оболонка віріону залишається зовні — вона вже не потрібна, оскільки виконала свою функцію.

Після проникнення вірусів у клітину вірусні білки опиняються у цитоплазмі. Всередині зараженої клітини відбувається реплікація вірусного геному і синтез структурних вірусних білків, із яких збираються нові віруси.

Заражаючись вірусом, клітина активує спеціальні механізми противірусного захисту, відбувається перепрограмування клітини. Вона починає синтезувати сигнальні молекули — інтерферони, що активують системи імунітету. Пошкодження, спричинені розмно­женням вірусу в клітині, виявляються системами внутрішнього клітинного контролю, і така клітина сама себе вбиває під час апоп-тозу, або програмованої клітинної смерті.

Виживання вірусу залежить від його здатності долати системи противірусного захисту. Тому велика кількість вірусів у ході ево­люції набула здатності пригнічувати синтез інтерферонів і програму здійснення апоптозу. Крім цього, віруси прагнуть створити в клітині максимально сприятливі умови для свого розмноження.

Деякі віруси можуть переходити в латентний (прихований) стан і активуватися лише за певних умов. При цьому вірус успадковуєть­ся дочірніми клітинами і нерідко включається у клітинний геном. Якщо клітини потрапляють у несприятливе середовище, то вірус стає активним і починає розмножуватися.

Як тільки вірусні нуклеїнові кислоти і вірусні білки синтезовані в достатній кількості, починається збирання вірусів.

На останньому етапі репродукції віруси повинні вийти із зараженої клітини і не зв'язуватися знову з її поверхнею.

Вірус, що активно розмножується, не завжди вбиває клітину-хазяїна, клітина може продовжувати жити і продукувати вірус.

Вихід із клітини вірусів, які не мають зовнішньої оболонки, мож­ливий лише за умови загибелі клітини й розпаду її мембрани.

За своєю чисельністю віруси є однією з найбільш поширених форм існування органічної матерії на планеті. Віруси поширені у природі повсюдно. Вони уражають усі групи живих організмів. Описано приблизно 500 вірусів, які уражають теплокровних хребетних, і понад 300 вірусів, що уражають вищі рос­лини. Деякі види ракових пухлин у тварин і, можливо, у людини мають вірусну природу.

Виступаючи інфекційними агентами, віруси мають не лише основ­них хазяїнів, а й інших, у яких вони розмножуються, але шкоди не завдають. Так, наприклад, вірус сказу в природі зберігається серед гризунів, для яких зараження цим вірусом не є смертельним.

Природним резервуаром для вірусів кінських енцефалітів, особли­во небезпечних для коней і дещо менше для людини, залишаються птахи. Ці віруси переносяться кровосисними комарами, у яких вірус розмножується без істотної шкоди для комара. Іноді віруси можуть передаватися комахами пасивно, тобто без розмноження в них, але найчастіше віруси розмножуються в тих організмах, які виступають переносниками вірусів.

Для багатьох вірусів, наприклад кору, герпесу, основним природ­ним резервуаром є людина. Передавання цих вірусів відбувається повітряно-краплинним шляхом.

Репродукція вірусів у природі підтримується різними організмами: бактеріями, грибами, найпростішими, рослинами, тваринами. Наприклад, комахи часто страждають від вірусів, які на­копичуються в їхніх клітинах у вигляді великих кристалів. Рослини нерідко уражаються дрібними і просто побудованими РНК-вмісними вірусами. Ці віруси навіть не мають Спеціальних механізмів для про­никнення у клітину. Вони переносяться комахами (які живляться клітинним соком), круглими червами і контактним способом, зара­жаючи рослину внаслідок її механічного ушкодження.

Віруси тварин

Віруси є збудниками багатьох небезпечних хвороб тварин і люди­ни. Вони передаються під час безпосереднього фізичного контакту, повітряно-краплинним шляхом та іншими способами. Віруси мо­жуть також поширюватися організмами-переносниками. Наприклад, вірус сказу переносять собаки й кажани.

Відомі також кілька вірусів тварин, які можуть інфікувати люди­ну. Деякі віруси можуть набувати такої здатності за певних обставин, наприклад надзвичайно відомий останнім часом вірус пташиного гри­пу.

До серйозних вірусних захворювань тварин можна віднести ящур великої рогатої худоби, рожисте запалення у свиней, чуму птахів і міксоматоз кролів.

Віруси рослин

У природних умовах віруси рослин поширюються шляхом прямого контакту або через переносників. Нерідко віруси потрапляють у лис­ток через пошкодження, що виникло внаслідок тертя листків один об одного. Передаванню вірусів можуть сприяти і рослини-паразити, багато вірусів переносять комахи. Генетичним матеріалом вірусів рослин найчастіше виступає РНК.

Вірусне зараження рослин зазвичай призводить або до появи жов­тих цяточок на листках (так званої мозаїки листків), або до зморшкуватості чи карликовості листків. Віруси спричиняють і затримання росту рослин, що пізніше призводить до зменшення врожаю. Низку серйозних захворювань спричиняють віруси жовтої мозаїки турнепсу, тютюнової мозаїки, карликової кущистості і бронзовості томатів. Поява смуг на пелюстках деяких сортів тюльпанів також зумовлена вірусом.

Роль вірусів у житті людини

Ви вже знаєте, що понад десять основних груп вірусів можуть спричиняти інфекційні захворювання у людини. ДНК-вмісні віру­си спричиняють, наприклад, натуральну віспу, герпес, гепатит В, а РНК-вмісні віруси — поліомієліт, гепатит А, гострі застудні за­хворювання, різні форми грипу, кору та епідемічного паротиту (свинки).

У наш час вірусні інфекції становлять переважну частину ін­фекційної патології людини. Найпоширенішими серед них є гострі респіраторні (ГРВІ) та інші вірусні інфекції, що передаються повітряно-краплинним шляхом, збудники яких належать до зовсім різних родин, найчастіше це РНК-вмісні віруси (вірус грипу А, В, С, вірус епідемічного паротиту, віруси парагрипу, кору, риновіруси та ін.).

Не менш поширені й кишкові вірусні інфекційні захворювання, які спричиняють віруси, що також належать до різних родин РНК- та ДНК-вмісних вірусів.

Дуже поширені в усьому світі такі вірусні інфекційні захворюван­ня, як вірусні гепатити, особливо гепатит В, що передається транс­місивним і статевим шляхом. їх збудники — віруси гепатиту А, В, С, Б, Е, О, ТТ — мають різні механізми передачі, але вони можуть потрапляти в клітини печінки.

Одна з найбільш відомих вірусних інфекцій — ВІЛ-інфекція.

Досить поширені в наш час арбовірусні інфекційні захворювання. Природні хазяїни їх збудників — дрібні гризуни та їхні зовнішні пара­зити. Людині ці віруси передаються через укуси кровосисних комах. Більшість цих вірусів є збудниками енцефалітів і геморагічних про-пасниць (пропасниці Ебола, Марбурзької пропасниці та ін.).

Доведена роль вірусів і в розвитку деяких пухлин тварин і людини (онкогенні, або онковіруси). Серед відомих вірусів, які виявляють онкогенну дію, є представники як ДНК-вмісних, так і РНК-вмісних вірусів.

Пріони (від англ. ргоіеіпасеоиз іп/есііоиз рагіісіез — білкові ін­фекційні частинки) — особливий клас інфекційних агентів, що скла­даються з білків. Пріони спричиняють тяжкі захворювання цент­ральної нервової системи в людини і багатьох вищих тварин.

 


Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 25; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!