Сутність когнітивного потенціалу інтуїції в науці. Поняття наукової інтуїції
Для того, щоб краще зрозуміти сутність наукової інтуїції, необхідно розглянути зв’язки, які виникають між двома антиподами – дискурсивно-логічним та інтуїтивним мисленням.
Проблема співвідношення інтуїтивного та дискурсивно-логічного в науковому пізнанні завжди була традиційною, хоча й досить неоднозначною. Особливо гостро вона постала у зв’язку з осмисленням специфіки сучасного наукового знання та його методологічних засад.
Але ще недостатньо з’ясованими, на нашу думку, залишаються питання, пов’язані з впливом інтуїції на процеси актуалізації творчого потенціалу дискурсивного мислення, що є чи не найактуальнішою проблемою сучасної філософії та методології науки. Тому зробимо спробу дослідити роль і можливості інтуїтивного сприйняття в актуалізації неявного потенціалу дискурсивної думки.
Добре відомо про те, що склалася певна традиція термінологічного поділу на дискурсивне мислення (від лат. discurrere – «розпадатися, розділятися») і його антипод – інтуїтивне. Дискурсивним називають інтелектуальну діяльність, яка базується на експлікованих, відповідно відокремлених одне від одного процедурах. Прикладом дискурсивної діяльності може бути аргументація, що побудована на основі чітко визначених логічних правил. У свою чергу інтуїтивне розв’язання характеризується суб’єктивно – як неочікуване й миттєве. За своїм змістом воно виявляється оригінальним баченням предмету, який вивчається, його структури і взаємодії або ж відкриттям нового методу дослідження. Інтуїтивне розв’язання проблеми супроводжується особливим відчуттям повного розуміння, розгадування, проникнення в саму суть речей, твердою впевненістю в істинності ідеї, що спала на думку.
|
|
|
Потенціал інтуїції в науковому дискурсі – надзвичайно цікава для дослідників тема. Загалом наукова інтуїція в дослідженнях різних авторів аналізується достатньо ґрунтовно й багатогранно. Сам феномен інтуїції, маючи ідеальну природу, дуже загадковий і втаємничений, через що зміст поняття інтуїції вважається складним.
Водночас, рух до загальнозначущого непідвладний повному контролю. Він у більшості випадків так само пов’язаний з інтуїцією. Це не означає, що вчений діє, незважаючи на дискурсивно виражені загальнонаукові та суспільні запити, але коли йому доводиться обирати серед альтернативних шляхів один, який найбільшою мірою зможе виправдати суспільні очікування, то без інтуїції не обійтися. Всі ми, як правило, в глибині душі переконані, що наші наукові пошуки виключно важливі для суспільства, хоча насправді загальнозначущими виявляються пошуки і знахідки далеко не кожного. Ні багатий досвід, ні вперта праця, ні здібності ще не є гарантією того, що дослідник іде правильним шляхом. До найціннішого результату може прийти людина, від якої цього навіть не чекали. У такому разі зазвичай і згадують інтуїцію.
|
|
|
Численні теоретичні дослідження підтверджують, що дискурсивно-логічне (розсудкове) мислення, не може глибинно, з усією повнотою репрезентувати пізнавальний процес. Стосовно ж наукової творчості тим більше можна стверджувати, що її найвищі межі часто непідвладні логіці, здоровому глузду. Інтуїція починається там, де закінчуються логічні шляхи аналізу тієї чи тієї проблеми. Водночас не можна вважати, ніби найцінніші відкриття з’явилися лише завдяки геніальній інтуїції. Вони народжуються й там, де раціонально організовано пізнавальну роботу. Тобто творчість не зводиться цілковито до інтуїції, хоча в основі лежить саме вона, і в цьому випадку розуміється як певна активність несвідомого, спрямована на розв’язання конкретного пізнавального завдання.
Натомість В.Іріна і А.Новіков виокремлюють три основні напрями зв’язку між інтуїтивним і дискурсивним мисленням:
1.Інтуїтивне і дискурсивно-логічне – принципово різні, несумісні форми (види) пізнання, що мають свої власні сфери застосування.
|
|
|
2.Інтуїтивне – особлива форма логічного.
3.Інтуїтивне і дискурсивно-логічне – різні діалектично суперечливі форми (сторони, моменти) одного процесу пізнання.
З трьох означених напрямів розв’язання проблеми інтуїтивного й дискурсивного, на нашу думку, найбільш переконливим є саме третій, тому що синтез таких різних, але нерозривно пов’язаних між собою сторін пізнавальної діяльності не може не бути суперечливим. Єдність і взаємозумовленість дискурсивності й інтуїтивності пізнавального процесу – яскраве свідчення його діалектичного характеру. Окремі види уявлень можуть надавати думкам більш логічного змісту й характеру, інші – більш інтуїтивного. Однак від однієї логічної системи до іншої можна перейти лише за допомогою інтуїції. З цього приводу В.Іріна і А.Новіков зазначають, що А.Пуанкаре абсолютизував обидва ці методи пізнання, підтримавши ідею про поділ учених на дві категорії відповідно до вроджених «типів мислення»: логіцистів та інтуїтивістів.
Через співвідношення інтуїтивного й дискурсивно-логічного найяскравіше розкривається діалектичний характер пізнання. Йдеться про суперечливу єдність різних сторін (моментів) єдиного за своїм характером процесу. Логічне містить у собі момент інтуїтивного і навпаки. Інтуїтивне та логічне в певному розумінні можна розглядати як способи пізнання, що мають свої специфічні ознаки й особливості. Наприклад, якщо при інтуїтивному пізнанні відбувається виграш у швидкості, то висновки, отримані логіко-дискурсивним методом, характеризуються більшою надійністю. Однак, це не може мати абсолютного значення, оскільки ні інтуїтивне мислення, ні логічне не можуть слугувати абсолютним гарантом істинності знання.
|
|
|
В науковому пошуці переплетені дискурсивні зусилля, що базуються на основі раціонально зумовлених і добре відпрацьованих прикладах, та інтуїтивно мисленнєві ходи, які мають принципово новаторський зміст. Це стосується як стадії первинного усвідомлених зусиль, так і її продовження – стадії неусвідомленого пошуку.
Загалом, аналіз всієї історії пізнання людиною зовнішнього світу вказує на те, що творчість є специфічною формою когнітивного процесу. Вона – найвищий прояв наукового пізнання, хоча й не будь-яке нове знання виникає в результаті наукової творчості. Досліджуючи способи отримання нового наукового знання та виявляючи критерій новизни, ми можемо глибше пізнати інтуїцію, розкрити її головні функції та когнітивно-ціннісні потенції.
Узагальнюючи наведені думки, ми можемо дійти висновку, що основними рисами інтуїції є:
по-перше, безпосередність (розв’язання завдань без логічного виведення);
по-друге, неусвідомленість шляхів отримання результату;
по-третє, миттєвість (просвітлення).
Також відомо, що з інтуїцією пов’язані такі стани, як натхнення, духовне прозріння, одкровення, і що її витоки – у несвідомому.
Як особливий пізнавальний процес і специфічна форма пізнання, інтуїція визначається та конкретизується у процесі виокремлення основних етапів і механізмів її здійснення.
Першим етапом є переважно свідома логічна робота, пов’язана з постановкою проблеми і спробами розв’язати її раціонально в межах дискурсивного мислення.
Другий етап – підсвідомий аналіз і вибір алгоритму, що триває до моменту отримання готового результату через інтуїцію («осяяння»). Головним інструментом підсвідомого аналізу є психічні асоціації, а також механізми уяви, що дозволяють осмислити цю проблему в новому ракурсі.
Третій етап – миттєве «осяяння» (інсайт), тобто усвідомлення результату, якісний стрибок від незнання до знання, тобто те, що називають інтуїцією у вузькому розумінні цього слова. Нарешті, четвертий етап – свідоме впорядкування, раціоналізація інтуїтивно отриманих результатів, надання їм логічної форми, яка свідчить про розв’язання проблеми. Наукова творчість є синтезом усіх етапів і полягає в умінні їх поєднувати.
Наукова інтуїція – це особлива теоретична здатність людського інтелекту споглядати самого себе як мислячого індивіда. «Те, що ви знаєте, але не знаєте про те, що ви це знаєте, – пише Д.Маєрс, – впливає на вас більше, ніж ви вважаєте». Зведення наукової інтуїції до специфічної здатності наводить на думку про те, що її можна розвивати і вдосконалювати. Але тоді міра розвитку теоретичної здатності людського інтелекту вважатиметься водночас основним критерієм потенціалу інтуїції.
Вважається, що наукова інтуїція – щось об’єктивне і закономірне, але ще не до кінця пізнане. Слово «закономірне» вказує на внутрішню суть інтуїції, її динамічність, яка для зовнішнього спостереження залишається невидимою, неосяжною. Вона сумірна з глибиною внутрішнього споглядання, що й робить її пізнавальною здібністю, здатною розкривати об’єктивні та закономірні явища.
Досить цікавим є аргумент, що не все, що ми вважаємо зазвичай інтуїтивним, справді таким є. Природа наукової інтуїції – не суто фізіологічна чи психологічна. Пошуки її загадкової природи проливають світло на онто-гносеологічні витоки цієї здібності, сприяючи формуванню відповідного її образу. Об’єктивність існування наукової інтуїції безумовна. Тому цілком доречно ставити питання про пізнання таємниці її сутності. Звідси випливає, що коли вже сама наука спирається на інтуїцію, то й будь-яка людина, яка бере участь у прийнятті рішень, також може на неї спиратися.
Чимало вчених, зокрема психологів, вважають, що психічна активність людини здійснюється одночасно через інтуїцію і дискурс. Інтуїція дає нам цілісні семантичні гештальти для осмислення ситуацій (інсайт) і цілісні синергії (інстинкти, рефлекси), тобто певні образи дій для досягнення тієї чи тієї мети. Дискурс усе формалізує, тобто трансформує гештальти в поняття, а синергії перетворює на алгоритми (технології). Дискурс більш універсальний, його діяльність потребує меншого таланту і заглиблення, тому в рутинних сферах життя він є незамінним завдяки своїй економності та методичності. Фундаментальною основою дискурсу є добір елементів, з яких можуть бути утворені всі формальні образи й алгоритми за допомогою певних операцій. Це виключно плідний прийом, оскільки дозволяє створити близький, але спрощений варіант вихідного образу.
Загальновідомим є твердження про те, що інтуїція – найважливіша передумова творчості. Саме завдяки інтуїтивному сприйняттю ми маємо змогу творити. Сприйняття – це цілісний образ об’єкта, що виникає в результаті його безпосереднього впливу на органи чуття, воно відображає всі можливі властивості цього об’єкта.
Звернення до інтуїції має бути аргументованим і наповненим високою значущістю не тільки для дослідника, який пережив осяяння, а й для тих людей, що намагаються зрозуміти його відкриття. Така сама логіка притаманна будь-якій методологічній концепції в гуманітарному пізнанні: спочатку з’являється гіпотеза про те, як ми могли б це знання отримати, а відтак формалізується твердження, що ця гіпотеза є коректною і має загальнонаукову цінність.
Високу результативність праці дослідника забезпечує те, що його шлях до відкриття – це завжди рух до чогось суспільно цінного, соціально значущого. Жодна суто суб’єктивна здібність не гарантує «вміння» раніше за інших відчути те, що справді є найціннішим для науки й суспільства. Кожен унікальний результат, який досягнуто в науці – це задоволення якоїсь насущної потреби суспільства.
Задоволення ряду таких потреб людства постає як виклик і перед сучасною фізикою. Перед вченими постали найбільш фундаментальні завдання, пов’язані з дослідженням суб’ядерного світу, ультрамікроскопічних областей. Для того, щоб рухатися далі фізикам потрібні надсучасні прилади, застосування математичних методів, що стають абстракціями все вищого і вищого порядку.
Поряд з цим постають і проблеми методологічного характеру: які перспективи наукового передбачення, припустимо, у відповіді на питання про можливості ефекту фізики високих енергій, або, наприклад, у пошуках нової концепції простору та часу, які б привели до уявлення про каркас світових ліній, що складають основу Всесвіту. Їхнє вирішення пов’язане з гносеологічним аналізом ряду специфічних форм пізнавального процесу. Сучасне фізичне пізнання світу значною мірою складається із складних комбінації, які реалізуються шляхом трансформації від чуттєвих образів до нового поняття і від відомих понять до нових наглядних образів, тобто через взаємодію чуттєвого та логічного пізнання.
Для дослідження ролі інтуїції у створенні нової фізичної теорії нами на початку було обрано саме галузь мікрофізики, оскільки особливості мікрооб’єктів, що виражається у неможливості їх безпосереднього спостереження, вже сама собою обумовлює дію інтуїтивного. Справді, людський розум фіксує окремі сигнали від мікрооб’єктів зовнішнього світу не безпосередньо за допомогою органів відчуттів, а через макроприлади. І тим не менш, фізики здебільшого приходять до таких висновків, які чудово співпадають з реальною дійсністю. Міркування про цю проблему виходять з-під пера багатьох фізиків.
Американський фізик Генрі Маргенау, прихильник позитивізму, розділяє людське пізнання на дві галузі. Перша галузь – це галузь Р-факторів, яка складається із безпосередніх чуттєвих даних, отриманих із так званого чистого досвіду. Друга – абсолютно раціональна галузь отримання нових законів, ідей та чистих понять. Ці раціональні елементи пізнання є результатом роботи логічного мислення і являють собою довільні конструкції. Питання про їхній зв’язок з галуззю Р-факторів не є проблемою і взагалі не становить собою предмету особливого зацікавлення. Ці «чисті» мисленнєві конструкції не відображають об’єктивні зв’язки та закономірності. Таким чином, на думку Маргенау, роль науки зводиться до простої реєстрації, «протокольного запису» результатів спостереження та створенння мисленєвих довільних конструкцій, необхідних для упорядкування існуючого досвіду.
Подібним чином розглядає роль логічного мислення у фізиці мікросвіту Б.Рассел, Ф.Франк, А.Еддінгтон. Характеризуючи процес отримання принципів науки, Ф.Франк пише: «Вони є структурою симоволів, що супроводжується операційними діленнями. Ця структура є продуктом творчої здібності людської свідомості та складається із символів, які є продуктом нашої уяви.» З позиції Франка всі теоретичні постулати квантової теорії є продуктом чистого уявлення та інтуїції, що не мають ніякого зв’язку із реальним та минулим досвідом.
Така точка зору свідчить про неопозитивістське трактування феномену інутуїції, що оголошується знаряддям вченого, що дозволяє отримувати знання із самого себе, ігноруючи існування об’єктивного світу та його законів.
«Великі відкриття, стрибки наукової думки вперед створюються інтуїцією – ризикованим, воістину творчим методом. Нові ери в науці завжди починалися із змін, що здійснювалися в уявленнях та постулатах, які раніше служили для інтуїтивного міркування» (Бройль Луи де. По тропам науки).
Отже, фундаментальне відкриття у фізиці не може відбуватися без процесу взаємодії чуттєвого і логічного пізнання, який реалізується через інтуїцію. Але це не дає жодної підстави для того, щоб вважати інтуїцію основним і тим більше єдиним способом отримання нового наукового знання. Інтуїція – це специфічна форма пізнання, яка певним чином впливає на використання вченим конкретних наукових методів дослідження. Фундаментальне теоретичне відкриття є результатом взаємодії інтуїції з методами та принципами конкретної науки (у фізиці, наприклад, з аналогією та гіпотезою) та експериментальної перевірки отриманих даних.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 24; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!