Шолом Алейхем «Пісня над піснями» «Хлопчик Мотл»
Його естетичні принципи:
— жити і творити для народу;
— реалістично зображувати життя в усіх його проявах;
— говорити правду, що виходить із глибини душі, від самісінького серця, котре до останку належить рідному народові.
Старий Заповіт став підгрунтям трьох найбільших релігій світу - іудаїзму, християнства, мусульманства. Немає нічого дивного, що він став джерелом тем, мотивів, стилістичних засобів, сюжетів і навіть цілих жанрів світового мистецтва. Багато письменників зверталися у своїй творчості до цього джерела. Серед них і видатний єврейський письменник Шолом-Алейхем, який до того ж виріс у релігійній родині та першим здобув релігійну освіту.
Його "Пісня над піснями" - поетична розповідь про перше чисте кохання. Почуття головного героя твору, Шимека, наскільки цнотливе та світле, що в ньому самому є щось від релігійності, асоціації з однойменним біблійним гімном кохання виникають природно, й цей паралелізм проходить крізь усю оповідь. Поетичне сприйняття світу Шимека дозволяє йому побачити, що "Я - принц. Бузя - принцеса. Колоди, понакидані біля хати, - кедри й буки, що згадуються в "Пісні над піснями". Кішка, яка лежить коло дверей і гріється на сонці, - одна з польових ланей, що згадуються в "Пісні над піснями"...(...) Все-все з "Пісні над піснями".
Бузя нагадує йому біблійну Суламіф. Її життя - життя звичайної дівчини, що знає про несправедливість світу: друге заміжжя матері вона сприймає, як зраду. Порівняно з Шимеком, вона більша реалістка. Естер-Люба не вірить в чаклунство, здатна плекати плани помсти новому чоловікові матері, але кохання спочатку переселяє у світ "Пісні над піснями" й її. Різниця у світосприйнятті вийде назовні пізніше. Шимек і Бузя обмінюються цитатами, й ті звучать у них дуже природно, "Пісня над піснями" дозволяє їм ніби розуміти думки одне одного.
|
|
|
Невинність кохання цих двох молодят така, що навіть батьки, що дотримуються суворої моралі, дозволяють їм гуляти вдвох і вибачають, коли ті забувають під час спілкування про справи. Можливо батьки теж відчувають поетично-релігійне забарвлення стосунків Шимека та Бузі. Шукаючи успіху, Шимек втратив цінність значно більшу: саме кохання, що надихало його життя. Тут можна згадати біблійну тезу, що не належить до "Пісні над піснями": нічого не варті всі земні скарби, якщо за них людина втрачає душу. Чи - у цьому випадку - одну з найголовніших власних цінностей. Вже й кар'єра стає Шимекові не потрібною, йому лишається тільки згадувати про колишнє щастя, втрачене у гонитві за приземленими успіхами...
Національний колорит та гумор твору Шолом-Алейхема "Хлопчик Мотл"
|
|
|
Головного героя, від особи якого ведеться оповідь, звуть Мотл. Взагалі життя повертається до малого мешканця маленького містечка тільки найкращим боком. Його тато був не якийсь там ремісник, а мало не аристократ: він був кантором (релігійним співаком) у синагозі. Чули б ви, як високо ставлять тата усі, хто знає, тим більше, що він помер від сухот, коли родина розпродала геть усе, аби тільки щось кинути у ненажерну пельку місцевого лікаря. Мотелеві тепер дуже хороше: він - сирота. Через це йому перепадає покарань трохи менше, ніж усім дітям.
Так починається ця повість про життя та мандри хлопчика, його родини, його сусідів, його народу. Невеликий виднокруг головного героя: і він малий, і містечко крихітне. Десь далеко живуть багаті і дуже багаті люди, приклад для Елі, який хоче розбагатіти. Для цього навіть витрачений останній карбованець: на книгу, як із нічого зробити щось. Але навіть у єврейському містечку щось можна зробити з чогось. А для цього це "чогось" треба спочатку мати. А Мотлова родина має тільки таке Єврейське Щастя - не було погрому. І тоді Еля, Піня, Мойше-палітурник із дружиною тіткою Песею і цілим виводком дітей і ще багато хто роблять найбільший ґешефт: вони ідуть до Америки. Розповідь про пригоди мандруючих друзів та кревних стала би основою для авантюрного роману у дусі Майн Ріда, та наш малюк не навчився ще перетворювати власні поневіряння на гроші. Він поки що дитина, яка, якщо так можна сказати, ласує життям попри всілякі негаразди, які сипляться під час цієї подорожі на юрбу знедолених людей.
|
|
|
39) Символізм як модерністське явище (19-20ст). Модерн тентенції Верлена (Поетичне мистецтво), Рембо *П’яний корабель
Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон — знак, ознака, прикмета, символ) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку ХХ ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії.
Покликання поезії – засобами краси передати читачеві точно зміряну дозу потрібних романтично-містичних почувань, пробудити в ньому позасвідоме, скерувати в країну романтичних мрій і видінь.
|
|
|
Свої погляди на поезію Верлен виклав у вірші початку 70-х років "Поетичне мистецтво", де музичність вірша протистоїть визначеності змісту. Верлен радив звертатися до незрозумілих образів та віддавати перевагу нюансам, переливам, а не різким тонам. І хоча Верлен мав на увазі легку неточність уяви, такий принцип відкривав шлях алогізму. Сам Верлен не надавав своєму віршу значення програмного маніфесту, як пізніше сприйняли його поети-символісти. "Не можна ж розуміти "Поетичне мистецтво" буквально", - говорив Верлен, продовжуючи писати ясно та зберігати у своїй творчості традиційні розміри та рими.
Нова поетика Верлена зумовлюється зовсім новим типом поетичного мислення. Поет посилює ритміко-інтонаційну єдність вірша, при цьому послаблюючи логічність та зв'язність поетичного тексту. Головне для нього - єдність враження від вірша. Такий підхід обумовлювався прагненням створити нову універсальну поетичну мову.
Поезія Верлена загострює найсумніші почуття. Поет передає тонкі відтінки і глибокі суперечності душевних поривів. Лунає "Осіння пісня", і відчувається, як осінь впливає на підсвідомість людини і її минуле, немов вона хоче передати людині свою лютість і хмурість. Так само сумом перейнятий вірш "Так тихо серце плаче", настрою печалі ліричного героя відповідає природа, вірна супутниця творів автора. Вона не залишає його і під час "Сентиментальної прогулянки", коли Верлен блукає на самоті, супроводжуючи свою печаль. Біле латаття у відблиску червоного заходу сумує на озері, загадковість авторського смутку підкреслює туман. Прозорим натяком на нещасливу долю закоханих стає милування ліричного героя дикими качками, що кличуть одна одну. І в той же час усе стихає, провалюючись у темряву ночі. Ніч дає тимчасову перерву героєві, дає спокій К та відпочинок від сумних думок, від зітхань, від страждань. Природа і людина є одним цілим, однією душею, однією піснею, а якою вона буде - вирішувати людині, - таким є кредо французького романтика Поля Верлена.
У "П'яному кораблі" формується нова поетична система, що характеризується насамперед посилення метафоричності, появою "зашифрованих" образів, покликаних не стільки зображувати конкретні явища й враження від них. скільки "представляти несказанне".
Я снив і бачив сніг серед ночей зелених,
Цілунок на очах морів, і гладь ясну,
І соків круговерть, хмільних і незбагненних,
Співочих фосфорів пробудження від сну!
Розлючені вали в звіриній істерії,
Що брали штурмом риф, уповні бачив я,
Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії
Утихомирює захекані моря.
На берегах Флорид мені траплялось зріти
Квітки, подібні до пантерячих зіниць!
Мов сяйні віжки, сніп веселок розмаїтий
До лазурових стад стремів на повну міць!
(Пер. Вс.Ткаченка)
Емоційна сила, дивне багатство образів і лексики, різноманіття колірної палітри, надзвичайна музикальність, нарешті, внутрішній динамізм вірша Рембо залучали до нього увага багатьох поколінь читачів і перекладачів. На українську мову "П'яний корабель" у різний час перекладали В.Бобинський, Вс.Ткаченко, Юрій Клен, М.Терещенко, Г.Латник.
40) Концепція срібного століття рос поезії. Блок ( Незнайомка, весно весно…) і Ахматова (Довкола жовтий вечір…Літній сад…)
Модерністський період розвитку російської поезії кінця XIX — початку XX ст. називають «срібною добою», російським поетичним ренесансом.
Основними ознаками цієї доби є:
посилена увага до особистості, індивідуалістичної і «абсолютно вільної»;
спроби сформулювати новий ідеал життя і новий ідеал світосприйняття;
увага до філософії, що пояснює таємниці буття (О. Блаватська); — підвищений містицизм мислення, відчутгів;
елегантний еротизм поезії;
зневага до благополуччя і комфортності особистого життя;
абсолютна свобода форми.
В історії розвитку російської поезії «срібної доби» найбільш яскраво виявили себе три напрямки:
символізм,
акмеїзм,
футуризм.
Акмеїзм — модерністська течія в російській поезії 1910-х років, що об'єднала Миколу Гумільова, Анну Ахматову, Осипа Мандельштама, Сергія Городецького, Георгія Іванова, Михайла Зінкевича, Григорія Нарбута і «співчуваючих» Михайла Кузьміна, Бориса Садовського та інших митців.Акмеїсти виступили за:відображення земного, конкретного, предметного і ясного світу, з його формами, обрисами, барвами й пахощами, за ясність і конкретність слова. Футуризм відмовляється від художньої спадщини, протиставляє старій культурі нову антикультуру.
Футуристи намагаються оновити мистецтво, літературні форми.
Символізм - Покликання поезії – засобами краси передати читачеві точно зміряну дозу потрібних романтично-містичних почувань, пробудити в ньому позасвідоме, скерувати в країну романтичних мрій і видінь.
Блок «Незнайома»
Написана у період критичної переоцінки поетом уявлень, сформованих під впливом філософії В. Соловйова, «Незнайома» була просякнута романтичною іронією. Крізь призму романтичної іронії зображався у творі насамперед конфлікт ідеалу та дійсності, що становив основу сюжету. Дійсність у «Незнайомій» - це світ обивателів, «ситих» і ницих споживачів життя, що гайнують свої дні у трясовині затишку. Ця дійсність представлена у вірші у двох замальовках. У першій зображується дачне передмістя, в якому щовечора з убогою одноманітністю розважаються «на всякий дотеп мастаки». Тут усе заяложене, усе дисонансне - і п'яні вигуки, і жіночий виск, і дитячий плач. Навіть природа пройнята настроями розпаду й фальші. Весна, що зазвичай асоціюється з цнотливою юністю світу, з хвилею свіжих сил зростання та розквіту, випромінює у блоковському вірші «хмільний і тлінний дух». Друга замальовка переносить читача у задушливе приміщення ресторану, заповнене тими ж самими обивателями, гротескно зображеними в узагальненому образі «пияків з очима кроликів». Саме тут і з'являється Незнайома - загадкова красуня, що заволоділа серцем ліричного героя. її образ оповитий чарівним серпанком; риси обличчя та обрис фігури невизначені, туманні, розмиті. Від деталей портрета Незнайомої тягнуться промені до «нетутешнього» світу: її шовки віють «давніми й оздобними І повір'ями»; в її обличчі, схованому під вуаллю, ліричний герой бачить «берег зачарований / і чарами пойняту даль». Відтак Незнайома переростає межі образу земної жінки. Вона символізує і містичний ідеал жіночої краси, gов'язаний з ідеєю Вічної Жіночності, і царину духу, і світло Гармонії (не випадково у присвяченій їй частині фігурує образ Сонця), і ключ до святих таємниць буття, і заповітну мрію Ліричного героя. Виникаючи на межі реальності та марення, образ Незнайомої у завершальній частині вірша остаточно розпадається на окремі фрагменти, що маяковими вогниками спалахують у захмелілій свідомості ліричного героя:
І, сколихнувшись, пера струсячі
У мозку тріпотять моїм.
І очі сині-сині, тужачи,
Цвітуть на березі смутнім.
Образ ліричного героя також позначений відбитком роздвоєності. З одного боку, ліричний герой протиставляється світові обивателів (оскільки здатний пориватися до ідеалу й помічати «знаки вічності» у повсякденності), а, з другого - він є частиною карикатурного ресторанного товариства (оскільки, повторюючи згаданий вище вислів, зливається з хором п'яних «потвор»).
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 1964; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!