Так, для відомостей наукового характеру — це, як правило:
Тема 2: Поняття і правові ознаки комерційної таємниці та конфіденційної інформації, що є власністю підприємства
1. Визначення комерційної таємниці за законодавством України.
2. Поняття і правові ознаки конфіденційної інформації, що є власністю підприємства.
3. Механізм визначення переліку інформації, що становить комерційну таємницю.
4. Відомості, що не становлять комерційну таємницю.
Визначення комерційної таємниці за законодавством України.
За умов жорсткої конкурентної боротьби захист ділової, фінансової, технологічної та іншої інформації від крадіжок, несанкціонованого використання, її зміни чи знищення набуває важливого значення. Комерційні структури, зацікавлені у своїй конкурентоспроможності, насамперед вживають заходів щодо захисту такої інформації, спираючись на відповідні норми чинного законодавства та власну нормативно-правову основу. Інформація може бути відкритою або з обмеженим доступом. Якщо відкрита інформація зазвичай не викликає питань щодо її природи, то згідно зі ст. 30 Закону України "Про інформацію" інформація з обмеженим доступом поділяється на таємну і конфіденційну.
До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно до Закону України "Про інформацію".
|
|
|
Конфіденційна інформація — це відомості, що перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Поняття і правові ознаки конфіденційної інформації, що є власністю підприємства.
У Цивільному кодексі поняття комерційної таємниці трактується як інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ст. 505 ЦКУ).
Статтею 420 ЦКУ визначено, що комерційна таємниця є об’єктом інтелектуальної власності. Відповідно майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визнала інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.
|
|
|
Зокрема, до майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать:
право на використання комерційної таємниці;
виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 506 ЦКУ).
У свою чергу, стаття 162 Господарського кодексу України визначає, що суб’єкт господарювання, який є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується в часі.
Отже, можна з впевненістю сказати, що склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються Незважаючи на доступність таких даних, сам факт їх застосування може бути комерційною таємницею.
|
|
|
Порядок оформлення Положення про комерційну таємницю
При оформленні переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю, у своїй діяльності комісія має керуватися наступним:
якщо підприємство має у своєму розпорядженні інформацію, яка належить до державної таємниці, її слід виділити в окрему позицію, оскільки цей вид інформації охороняється законодавством України про державну таємницю;
в окрему позицію також слід виділити ту інформацію, яка не є комерційною таємницею згідно з Постановою № 611;
обов’язково до комерційної таємниці мають бути віднесені різні види «ноу-хау»;
різні договори також повинні вважатися комерційною таємницею, причому як сам текст договору, так і факт їх укладення;
мають бути віднесені до комерційної таємниці й відомості про винаходи і рацпропозиції, які не захищені авторським або патентним правом.
Крім затвердження такого переліку на керівника підприємства покладається також обов’язок щодо встановлення порядку захисту комерційної таємниці. Серед методів такого захисту можна виділити:
розробку положення про комерційну таємницю на підприємстві;
розробку інструкцій щодо дотримання співробітниками режиму нерозголошення комерційної таємниці;
|
|
|
включення до статуту підприємства розділів, які регламентують захист комерційної таємниці;
розробку угоди про нерозголошення комерційної таємниці, що укладається з особами, котрі мають доступ до цієї інформації.
Положення про комерційну таємницю є основним документом у захисті інформації від несанкціонованого доступу.
У положенні про комерційну таємницю на підприємстві потрібно відобразити:
загальні положення щодо функцій керівництва підприємства у сфері захисту інформації, розмежування доступу до цієї інформації;
порядок приймання та обліку інформації, що містить комерційну таємницю;
механізм забезпечення збереження інформації, що є комерційною таємницею, порядок проведення інвентаризації такої інформації. Саме в цьому розділі слід відобразити механізм забезпечення доступу до комерційної таємниці сторонніх осіб (включаючи органи державної влади, які мають право на отримання певної інформації). Як правило, тут має бути норма, згідно з якою сторонні особи допускаються до ознайомлення з документами, що містять комерційну таємницю, лише з дозволу керівника за наявності письмового запиту. При цьому такі особи повинні або укласти угоду з підприємством про нерозголошення комерційної таємниці, або видати розписку про таке нерозголошення; самостійно її власником або керівником підприємства з дотриманням чинного законодавства.
Підприємство має право розпоряджатися такою інформацією на власний розсуд і здійснювати щодо неї будь-які законні дії, не порушуючи при цьому права третіх осіб.
Крім того, підприємство як власник відомостей, які є комерційною таємницею, має право призначати особу (осіб), яка буде володіти, користуватися і розпоряджатися такою інформацією, визначати правила обробки інформації та доступу до неї, а також встановлювати інші умови щодо комерційної таємниці.
Але, слід зазначити, що не будь-якій інформації підприємство може надати статус комерційної таємниці, обмеживши таким чином доступ до неї третіх осіб і, перш за все, контролюючих органів.
Про це йдеться у частині 2 статті 505 ЦКУ, якою визначено перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю. Зокрема, нею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
Також зазначені відомості можуть бути визнані такими, що становлять його комерційну таємницю, громадянином-підприємцем, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.
Склад та обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, визначаються його керівником з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 9 серпня 1993 р. № 611 (далі — Постанова № 611).
Усі види інформації, які можуть вважатися комерційною таємницею, умовно можна розділити на дві групи: технічна інформація і комерційна інформація.
До першої групи належать незапатентовані науково-технічні розробки, бази даних та інші комп’ютерні програми, створені підприємством, усі види «ноу-хау», технічні проекти, промислові зразки, незапатентовані товарні знаки тощо. Слід мати на увазі, що об’єкти інтелектуальної власності, щодо яких отримано патенти або авторські свідоцтва, до складу комерційної таємниці зараховувати нема сенсу, оскільки подібні об’єкти охороняються відповідним законодавством (Зокрема, Законами України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. № 3687-ХІІ, «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. № 3792-ХІІ, «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. № 3688-ХІІ, «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. № 3689-ХІІ).
До другої групи віднесено умови контрактів, дані про постачальників і покупців, інформація про переговори, маркетингові дослідження, дані про розрахунок відпускних цін, розміри знижок тощо.
3. Механізм визначення переліку інформації, що становить комерційну таємницю
Для безпосереднього визначення переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю, на підприємстві створюється спеціальна комісія, яка займається групуванням і уточненням інформації для цього переліку.
Чисельність такої комісії не повинна перевищувати чотирьох-п’яти осіб. Створюється вона з найбільш кваліфікованих і компетентних фахівців основних підрозділів і представників служби безпеки підприємства, ознайомлених як з діяльністю підприємства в цілому, так і з роботою окремих підрозділів. До її складу бажано включити:
фахівця, який володіє фінансовими питаннями, кон’юнктурою ринку та інформацією щодо діяльності конкуруючих фірм (як правило, це фінансовий менеджер);
фахівця, який досконало знає систему організації роботи підприємства, її особливості;
фахівця з питань зв’язків з іншими підприємствами, а також з укладення контрактів і договорів;
фахівця, який володіє всіма відомостями про продукцію, що випускається, її технологічний цикл і виробництво, про проходження усіх видів інформації (усної, документальної, у вигляді зразків, вузлів, блоків, готової продукції).
Якщо підприємство є досить великим або виготовлена продукція має різнорідний характер, можна створити кілька таких груп: одну — головну, з метою координації та узагальнення результатів роботи, інші — залежно від необхідності по кожній окремій ділянці.
З іншого боку, не виключено, що підприємство може складатися лише з кількох осіб, особливо на початкових етапах розвитку. Тоді, справді, таку мету здатен вирішити один керівник за умови, що він буде володіти всією необхідною інформацією. Однак, щоб уникнути суб’єктивних помилок, краще розглядати ці питання щонайменше удвох.
Як уже було сказано, у групі повинні бути провідні фахівці, які володіють повним обсягом даних, що можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Однак це не означає, що варто обов’язково ознайомлювати всіх залучених експертів з конкретною інформацією, яка може становити комерційну таємницю, якщо раніше вони її не знали. У більшості випадків досить, якщо хоча б один з них детально обізнаний з окремим питанням, що розглядається, а інші мали про нього загальне уявлення. Такий підхід зробить роботу групи більш раціональною і виключить уже на першому етапі можливі передумови до необгрунтованого поширення комерційної таємниці.
Отже, перед групою експертів необхідно поставити комплекс питань у такій послідовності:
а) виділити всі види діяльності підприємства, що приносять прибуток на даний момент;
б) на основі наявних даних про ринок збуту оцінити, чи перевищує рівень прибутку для даного виду діяльності аналогічні показники на інших підприємствах;
в) визначити ймовірну перспективу рентабельності цієї діяльності.
Якщо з економічної точки зору зазначений вид діяльності відповідає цілям підприємства і на даний момент, і в перспективі, а прибуток є вищим, аніж у конкуруючих фірм, то експерти повинні визначити, що саме в даному виді діяльності дозволяє отримувати прибуток. Відповідь на це питання і буде комерційною таємницею підприємства.
Так, для відомостей наукового характеру — це, як правило:
ідеї, винаходи, відкриття;
окремі формули;
нові технічні проекти;
нові методи організації праці та виробництва;
програмне забезпечення;
результати наукових досліджень.
Дата добавления: 2021-03-18; просмотров: 48; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!