Правове регулювання державного кредиту

Стр 1 из 2Следующая ⇒

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

Кафедра адміністративного та

Інформаційного права

ЛЕКЦІЯ З КУРСУ ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

ТЕМА № 9. Правове регулювання запозичень до державного та місцевого бюджетів

2012

Правове регулювання запозичень до державного та місцевих бюджетів .

ПЛАН

Поняття, ознаки та функції публічного кредиту. Державний та місцевий бор г

Правове регулювання державного кредиту.

Порядок здійснення місцевих запозичень.

Поняття, ознаки та функції публічного кредиту. Державний та місцевий борг

Публічний кредит, як самостійний фінансово-правовий інститут складається із відносно відокремлених однорідних фінансових відносин, які регулюються визначеною системою правових норм. Складовими частинами публічного кредиту як фінансово-правової категорії вважаються державний та місцевий кредити. Тобто відносини із запозичання коштів до державного та місцевих бюджетів виникають у сфері публічного кредиту.

Об’єктивна можливість існування публічного кредиту випливає з особливостей формування і часу використання фінансових ресурсів, що одержують та використовують юридичні та фізичні особи. Великі часові розриви між виробництвом товарів та їх реалізацією можуть мати місце у зв’язку з тривалістю виробничого циклу або сезонністю виробництва. Тимчасово вільні фінансові ресурси у юридичних осіб можуть утворюватися в силу нерівномірності здійснення крупних капіталовкладень у виробництво та соціальну сферу. Тимчасово вільними можуть бути резервні фонди підприємств. У населення постійно утворюються тимчасово вільні грошові кошти насамперед у зв’язку з нерівномірним одержанням доходів по найму (особливо в галузях із сезонним характером виробництва), виплатою гонорарів, премій, відпускних, успадкуванням і т.д. Населенню доводиться свідомо обмежувати власні потреби з необхідності нагромадити грошові кошти для купівлі товарів тривалого користування з високою ціною придбання, для літнього відпочинку чи санаторно-курортного лікування. Вимушені заощадженні утворюються та нагромаджуються у населення також у зв’язку з розбалансованістю економіки та появою в силу цього товарного дефіциту.

Публічний кредит як економічна категорія – це система фінансових відносин, яка виникає у зв’язку із залученням державою та органами місцевого самоврядування на добровільних засадах для тимчасового використання вільних грошових коштів юридичних і фізичних осіб. Вони направляються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення публічних позик і виплати процентів по них виступають, як правило, кошти бюджету.

З правової точки зору, публічний кредит – це врегульовані правовими нормами відносини з приводу акумуляції тимчасово вільних коштів юридичних та фізичних осіб з метою покриття дефіциту бюджету, регулювання грошового обігу та інвестування.

Основними принципами публічного кредиту є: добровільність; відплатність; зворотність; строковість.

Публічний кредит не слід ототожнювати з банківським кредитом. В останньому випадкупозичковий фонд використовується для кредитування підприємств, установ, організацій, з метою забезпечення процесу розширеного відтворення і підвищення його ефективності. Банківський кредит можуть одержувати юридичні та фізичні особи. Основною відмінною рисою банківського кредитування господарюючих суб’єктів є продуктивне використання позичкового фонду. Використання кредитних ресурсів як капіталу створює умови для погашення кредиту і виплати позик за рахунок збільшення виробленої вартості даного продукту. При наданні банківського кредиту в якості забезпечення, як правило, виступають конкретні цінності – квартира, товари на складі, незавершене будівництво і т.д.

При публічному кредиті взяті в борг грошові кошти поступають в розпорядження держави та органів місцевого самоврядування, перетворюючи її у додаткові фінансові ресурси. Вони, як правило, направляються на покриття бюджетного дефіциту. При позичках коштів державою забезпеченням кредиту виступає все майно, що є у її власності, майно відповідної територіальної одиниці чи будь-який її доход. Але це не справжня, а уявна застава. В дійсності майнове забезпечення кредитної угоди з боку позичальника коштів – держави не вказується.

Публічний кредит має ряд особливостей, що відрізняють його від класичних фінансових категорій, наприклад, від податків. Якщо податки рухаються тільки в одному напрямку – від платника в бюджет (зворотний рух можливий тільки у випадку повернення переплачених чи помилково стягнених сум), то основою публічного кредиту є зворотність і відплатність – через обумовлений заздалегідь період часу внесена кредитором сума повертається йому з процентами.

Сутність публічного кредиту виявляється і втому, що він є непродуктивною формою використання капіталу. Фінансові ресурси, які залучаються через публічний кредит, не приймають участь у кругообороті виробничого капіталу, а використовуються на покриття бюджетного дефіциту.

Одним із суб’єктів публічно-кредитних правовідносин виступає держава в особі органів законодавчої та виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, а іншим учасником цих правовідносин може бути будь-який суб’єкт фінансових правовідносин. Держава та органи місцевого самоврядування в цьому випадку виступають як одержувачі позичкових коштів і сторона, на яку покладається обов’язок повернути борг та сплатити проценти по ньому. З іншого боку виступають власники позичкових коштів – юридичні та фізичні особи – кредитори.

Незважаючи на те, що держава в цих відносинах виступає як позичальник коштів і тому є боржником, вона в однобічному порядку встановлює, а інколи й змінює без згоди іншої сторони вже встановлені раніше умови публічного кредиту: види, строк, платність, підстави зміни та припинення цих відносин.

Публічний кредит дістає своє відображення у сумах державного та місцевого боргу, які виникають у держави та місцевого самоврядування перед зовнішніми та внутрішніми позичальниками. Державний борг – державний борг – загальна сума боргових зобов’язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення, а місцевий борг – загальна сума боргових зобов’язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок місцевого запозичення.Відповідно до ст. 12 Бюджетного кодексу України класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов’язання. Бюджетне законодавство встановлює також вимоги щодо граничного обсягу боргу. Зокрема, граничний обсяг державного (місцевого) боргу, граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет). Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення цієї граничної величини Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргів у відповідність із положеннями БК України. Загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу (без урахування гарантійних зобов’язань, що виникають за кредитами (позиками) від міжнародних фінансових організацій) станом на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 200 відсотків (для міста Києва – 400 відсотків) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих запозичень та капітальних трансфертів (субвенцій) з інших бюджетів), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди.З метою забезпечення дотримання граничних обсягів державного (місцевого) боргу та державних (місцевих) гарантій Міністерство фінансів України веде Реєстр державного боргу і гарантованого державою боргу, Реєстр державних гарантій, а також Реєстр місцевих запозичень та місцевих гарантій.

Методи управління державним та місцевим боргом вважаються:

1. Конверсія – зміна початкових умов державної чи місцевої позики, зокрема зміна термінів позики, часу виплати й величини позикового відсотку, способу погашення позики.

2. Консолідація – зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового процента.

3. Уніфікація – створення нових нормативів та правил погашення позики.

4. Обмін облігацій за регресивним співвідношенням.

5. Відстрочення погашення.

6. Анулювання позики.

Виділяють дві функції публічного кредиту: фіскальну і регулюючу. Позитивний вплив фіскальної функції публічного кредиту полягає в тому, що з її допомогою податковий тягар рівномірніше розподіляється в часі. Податки, які стягуються в період фінансування видатків за рахунок публічної позики, не збільшуються.

У випадку непродуктивного використання мобілізованих в результаті публічних позик капіталів, наприклад фінансуванні за їх рахунок військових чи соціальних видатків, практично єдиним цивілізованим джерелом їх погашення стають податки або нові позики. В подібних випадках незрівнянно менш цивілізований прийом – грошова або кредитна емісія, або додаткові позики державі. Розміщення нових публічних позик для погашення заборгованості за раніше випущеними публічними позиками називається рефінансуванням державного або місцевого боргу.

Другою функцією публічного кредиту є регулююча функція. Вступаючи в кредитні відносини, держава та органи місцевого самоврядування впливають на стан кредитного обігу, рівень ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. Свідомо використовуючи публічний кредит як інcтрумент регулювання економіки, держава може проводити необхідну їй фінансову політику.

Таким чином, з юридичної точки зору публічний кредит є суспільними відносинами, врегульованими правовими нормами, з приводу акумуляції державою та органами місцевого самоврядування тимчасово вільних грошових коштів юридичних і фізичних осіб на принципах добровільності, строковості та відплатності з метою покриття бюджетного дефіциту, регулювання грошового обігу та інвестування.

Правове регулювання державного кредиту

Державна позика як основна фінансово-правова форма державного кредиту характеризується тим, що тимчасово вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб залучаються для державних потреб шляхом випуску і реалізації державних цінних паперів.

Державні цінні папери є перш за все інструментом оперативного реагування на дисбаланси надходжень і витрат бюджету, що виникають і не можуть виконувати функцію «затуляння дірок» у бюджеті і які мають структурну правову природу. Збалансована структура фінансового ринку, безумовно, забезпечила б повне використання фінансових ресурсів, стимулювала б і прискорювала розвиток галузей і регіонів, гарантувала б подальше економічне зростання країни. Випуск державних цінних паперів для фінансування державних видатків у перехідний період є привабливішим порівняно зі збільшенням грошової маси за рахунок емісії або кредитів центрального банку, оскільки розміщення цінних паперів дає можливість урядові фінансувати свої видатки без збільшення сукупної грошової маси; продаж цінних паперів часто є дешевшим способом (порівняно із зростанням податкового тягаря або грошової маси) фінансування державних видатків; ринок державних цінних паперів є складовою національних фінансових ринків; їх випуск дає змогу урядові пристосувати структуру і час позичок до своїх теперішніх і майбутніх потреб; обіг державних цінних паперів сприяє зростанню ліквідності і гнучкості економіки в цілому; обіг державних цінних паперів робить національну економіку стабільнішою і привабливою для іноземних інвесторів.

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» виділяє два види державних цінних паперів – облігації та казначейські зобов’язання. Відповідно до цих видів цінних паперів виділяють основні види державних позик – позики із використанням облігацій та позики із використанням казначейських зобов’язань.

Облігація – цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій – в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою ніж одна копійка.

Державні облігації України можуть бути:

довгострокові – понад п’ять років;середньострокові – від одного до п’яти років;короткострокові – до одного року.Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Облігації внутрішніх державних позик України – державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов’язання України щодо відшкодування пред’явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Номінальна вартість облігацій внутрішніх державних позик України може бути визначена в іноземній валюті.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України - облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу. Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов’язковим установленням дати обслуговування та погашення кредиту за п’ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України. Облігації зовнішніх державних позик України – державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Державні облігації України можуть бути іменними або на пред’явника та розміщуються виключно у бездокументарній формі.Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу. Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.Розміщення державних облігацій України здійснюється у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.Національний банк України виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій, пов’язаних з розміщенням цих облігацій, встановлюється Національним банком України за погодженням з Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з державними облігаціями України визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України. Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і цими організаціями регулюються відповідними договорами.Продаж облігацій внутрішніх державних позик здійснюється в національній валюті, а облігацій зовнішніх державних позик України - у валюті запозичення. Виплата доходів і погашення державних облігацій України здійснюються грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін.

Казначейське зобов’язання України – державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань України. Номінальна вартість казначейських зобов’язань України може бути визначена у національній або іноземній валюті.

Обсяг емісії казначейських зобов’язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов’язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов’язаннями України гарантується доходами Державного бюджету України. Умови розміщення казначейських зобов’язань України можуть передбачати їх погашення шляхом зменшення зобов’язань перед Державним бюджетом України власника казначейського зобов’язання України на вартість цього зобов’язання.Казначейські зобов’язання України можуть бути: довгострокові – понад п’ять років; середньострокові – від одного до п’яти років; короткострокові – до одного року. Казначейські зобов’язання України можуть бути іменними або на пред’явника. Казначейські зобов’язання України розміщуються у документарній або бездокументарній формі. У разі розміщення казначейських зобов’язань України у документарній формі видається сертифікат.У сертифікаті казначейського зобов’язання України зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження емітента, сума платежу, дата виплати грошового доходу, дата погашення, зазначення місця, в якому повинно бути здійснено погашення, дата і місце видачі казначейського зобов’язання України, серія та номер сертифіката казначейського зобов’язання України, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента. У сертифікаті іменного казначейського зобов’язання України також зазначається ім’я власника.

Державні позики також можна класифікувати залежно від форми виплати доходів – процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпрограшні і безпроцентні (цільові). Власники боргових зобов’язань процентної позики одержують твердий дохід щорічно шляхом оплати купонів або одноразово при погашенні позики шляхом нарахування процентів до номіналу цінних паперів, без щорічних виплат. По виграшних облігаціях їх держателі одержують весь доход у формі виграшів в момент погашення облігації. Дохід в цьому випадку виплачується не по всіх облігаціях, а лише по тих, які потрапили в тираж виграшів. Умовами випуску процентно-виграшних передбачається виплата частини доходу за купонами, а іншої частини – у формі виграшів. Безпрограшні випуски позик гарантують, що протягом строку чинності позики виграш випаде на кожну облігацію. В Україні після придбання нею незалежності процентно-виграшні і безпрограшні позики поки що не випускались. Безпроцентні цільові позики не передбачають виплату доходів з облігацій, але гарантують одержання відповідного товару, попит на який поки що перевищує його пропозицію.

Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 141; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!