Попередження злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі хоча й специфічна, але ж частина всієї злочинності. Тому її попередження також повинно здійснюватись на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному.

В літературі цілком справедливо відзначається, що виправні установи повинні повертати суспільству повноцінну особу, а не остаточно калічити її. Тим більше, що відповідно до ст. З Консти­туції України діяльність держави, її органів і посадових осіб повинна утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, їх гаран­тувати.

Що стосується спеціально-кримінологічного попередження зло­чинності в місцях позбавлення волі, то його напрями і заходи до­сить різноманітні і мають як загальний, так і конкретний, ціле­спрямований характер і спираються на багатий вітчизняний і світо­вий досвід.

Кримінологічна профілактика. Цей напрям попередження зло­чинності в місцях позбавлення волі включає заходи щодо втручання в кризові ситуації, зменшення практичних можливостей вчинення злочинів, боротьби з кримінальною субкультурою, а також залучен­ня громадськості до попереджувальної роботи і надання допомоги жертвам злочинів.

Відомо, що втручання в кризові ситуації як комплекс різнома­нітних заходів щодо стримання злочинних проявів припускає нейт­ралізацію і розв'язання міжособистісних (групових) конфліктів за­суджених за допомогою набору специфічних для місць позбавлен­ня волі засобів роботи суб'єктів попереджувальної діяльності. До них можна віднести:

1) здійснення постійного оперативного (в тому числі і за до­помогою технічних засобів) контролю за криміногенними зонами у виправних установах, де найбільш часто і у певний період вини­кають типові (і в той же час специфічні для кожної установи) не­гативні явища, які сприяють виникненню і розвитку напружених міжособистісних (групових) конфліктів або особливого психічно­го стану засуджених, що загрожує вчиненням злочинів. Наприклад, у результаті неналежного нагляду за засудженими, низької якості обшукової роботи, недоліків у виховній роботі протягом лише од­ного року в виправних установах України вчинено 3 умисних вбив­ства, зареєстровано 18 випадків заподіяння умисних тяжких тілес­них ушкоджень, 6 випадків втеч з-під варти, 112 випадків втеч із колоній-поселень та ін.;

2) проведення комплексних профілактичних операцій у виправ­них установах за участю всіх підрозділів. Як відмічається в аналізі роботи із забезпечення нагляду та ізоляції засуджених в установах ви­конання покарань, послаблення організації нагляду та безпеки, неза­довільна організація обшукової роботи, тобто послаблення заходів втручання в кризові ситуації стали причинами різкого збільшення вжи­вання засудженими спиртних напоїв, наркотичних речовин;

3) реалізацію заходів протидії професіоналізації та консолідації злочинців, особливо тих, хто відбуває покарання за насильницькі та корисливо-насильницькі злочини, а також серед жінок і молоді. Виправдали себе в цьому напрямку такі заходи, як комп'ютерний облік інформації про засуджених осіб, руйнування угруповань за­суджених зі злочинною орієнтацією, підтримка і використання на­явних угруповань з позитивною спрямованістю, створення «режим­них загонів» з участю засуджених тощо;

4) забезпечення психологічної підтримки засуджених, які при­бувають у місця позбавлення волі, особливо в період пенітенціар­ної адаптації, орієнтування їх на свідомий вибір позитивного шля­ху відбування покарання; своєчасне блокування неформальних сто­сунків із засудженими з антисуспільною спрямованістю;

5) вдосконалення постпенітенціарної практики контролю, зокре­ма створення спеціальної служби з нагляду за особами, які звільни­лися з місць позбавлення волі, та надання їм підтримки і допомоги;

6) вжиття необхідних заходів щодо виявлення осіб, які потребу­ють психологічного, клініко-психіатричного або іншого обстеження з метою блокування і усунення відхилень, які травмують психіку.

Реалізація заходів, які б максимально зменшували практичні мож­ливості вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, передбачає перш за все усунення організаційно-управлінських, контрольно-на­глядових, інформаційних, оперативно-розшукових та деяких інших недоліків, які сприяють вчиненню злочинів. Для цього необхідні: а) організація належного оперативного обміну інформацією між різними підрозділами виправних установ про угруповання і «елітні» прошарки засуджених, які є потенційними джерелами негативно­го впливу і насильницьких дій; б) недопущення перевищення фак­тичного контингенту засуджених над лімітом, розширення наявних і будівництво нових, сучасних виправних установ, які відповідали б міжнародним стандартам утримання і поводження із засуджени­ми; в) своєчасне виявлення учасників конфліктів, професійний аналіз їх психологічних особливостей, пошук методів впливу на конфліктні ситуації без використання дисциплінарних і каральних заходів, гласне інформування засуджених про наслідки і санкції, які застосовувалися до винних; г) впровадження групової профілактики злочинів, тобто розроблення механізму саморегуляції у спеціально або стихійно створених групах з метою управління розвитком кри­міногенної ситуації (групова психотерапія, групові заняття, соціогігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді тощо); ґ) соціотехника, тобто проведення заходів щодо спеціального управління групами засуджених -— руйнування малих груп, включення до групи засуд­женого, який може запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за установками груп шляхом поставлення спільної мети, для досяг­нення якої потрібні спільні зусилля та ін.; д) переорієнтація суб'єк­тів криміногенної ситуації засобом інформування про дійсні обста­вини; є) роз'єднання учасників криміногенної ситуації за допомо­гою обмеження або повного виключення особистих стосунків; є) використання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів про злочинну діяльність засуджених; ж) підвищення рівня і вдос­коналення методів проведення індивідуальної профілактики зло­чинів, особливо із засудженими, які схильні до втеч, уже вчиняли злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно пору­шують режим відбування покарання, мають психічні аномалії, є хронічними алкоголіками, наркоманами; з) своєчасне формування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх досвідченими квалі­фікованими кадрами, забезпечення їх спеціалістами та технічними засобами і обладнанням.

Адміністрації виправних установ надзвичайно складно поперед­жувати вчинення злочинів у місцях позбавлення волі через існую­чу серед засуджених кругову поруку і підкорення їх злодійським законам. Як вже відзначалося, злодійські закони і традиції — це своєрідний неформальний регулятор «іншого життя». Характерно, що особи, які ніколи до засудження не стикалися з «правилами» поведінки засуджених, починають їх засвоювати з моменту надход­ження до слідчого ізолятора, проходять так звану «прописку». Але й тоді, коли засуджені поступають до виправних установ, продов­жується їх оброблення професійними злочинцями під різними при­водами. Так здійснюється поступовий перехід до злодійського спо­собу життя і поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно відбувається не тільки в місцях позбавлення волі, а й поза їх стінами.

Отже, без руйнування кримінальної субкультури неможливі ні виправлення засуджених, ні ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі. Поширенню кримінальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підриву авторитету лідерів кримінального середовища, формування в гро­мадській думці певного ставлення до злочинної субкультури з метою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни низку дискредитаційних заходів за спеціально розробленою програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду тощо.

Консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні про­блем пенітенціарної системи, в тому числі у попередженні злочин­ності в місцях позбавлення волі, передбачає тривалу та добре орга­нізовану роботу, створення відповідних громадських структур, по­ширення кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, їх причини і умови, про мотиви злочинів, осіб злочинців і потерпілих, про умови відбування покарання взагалі, налагодження взаємодії і координації між різними державними, гро­мадськими і релігійними суб'єктами попереджувальної діяльності у виправних установах. Поінформована і активна громадськість є ос­новною складовою демократичного суспільства.

У статтях 122-126 Виправно-трудового кодексу України перед­бачаються основні форми участі громадськості у виправленні засуд­жених і попередженні злочинності в місцях позбавлення волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських організацій над виправними установами. Зазначені форми в цілому виправдали себе, хоча бага­то в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття за­суджених, взаємовідносин з адміністрацією виправних установ, відповідальності і принциповості у роботі. Необхідно підняти їх на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціар­ної системи в цивілізованому суспільстві.

Можуть існувати й інші форми участі громадськості, не перед­бачені чинним кримінально-виконавчим законодавством.

Певну роль у попередженні злочинності в місцях позбавлення волі відіграють релігійні організації. Багато із засуджених — віру­ючі люди. Церква, релігія з їх основними постулатами ненасиль-ства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформувати такі відно­сини, які зможуть допомогти в подоланні духовної кризи, вирішенні міжособистісних і групових конфліктів, життєвих проблем і взагалі поступово підточувати кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації ведуть добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу.

Отже, активізація традиційних і впровадження нових форм участі громадськості у справі підвищення виховної роботи серед засуджених сприяють підвищенню рівня попереджувального потен­ціалу в місцях позбавлення волі.

Запобігання злочинам та їх припинення. Запобігання злочи­нам та їх припинення переносяться на ті стадії розвитку злочинної поведінки, які характеризуються або виникненням наміру вчинити злочин, або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати, або коли злочин вже почав фактично вчинятися.

Запобіжна діяльність у місцях позбавлення волі може спирати­ся на методи нейтралізації криміногенних явищ — деалкоголізацію і девіктимізацію, руйнування кримінальної субкультури, криміналь­но-правового утримання від вчинення злочинів та методи медико-реабілітаційоного характеру. Тут основними запобіжними напрям­ками є:

- переорієнтація антисуспільної установки особи чи групи осіб (цілеспрямований вплив на осіб, у яких, як стало відомо, виникло рішення вчинити злочин; вплив на осіб, поведінка яких в умовах виправних установ створює підвищену ймовірність вчинення щодо них злочинного посягання тощо);

- активні контрзаходи (оперативне втручання суб'єктів поперед­ження з метою запобігання насильству, масовим безпорядкам, вте­чам; створення умов, які унеможливлюють продовження злочинної діяльності, огляд, обшук, перлюстрація кореспонденції, перевірка посилок і передач, прослуховування телефонних розмов засудже­них, виявлення криміногенних зон і угруповань, їх лідерів, «авто­ритетів», «злодіїв у законі» і впровадження відповідних заходів щодо зменшення їх впливу на інших засуджених тощо);

- організаційно-превентивний напрям припинення злочинів (створення спеціальних підрозділів з попередження найбільш по­ширених злочинів, припинення поширення різної дезінформації та чуток, якими вміло маніпулює певна частина засуджених для «від­новлення справедливості» або виправдання своїх дій, та ін.);

- спонукальний напрям (цілеспрямована робота адміністрації виправних колоній та громадських організацій по схиленню засуд­жених до добровільної відмови від злочинів і взагалі відмови від злочинного способу життя, термінова ізоляція конкретних засудже­них, переведення до інших загонів або виправних установ та ін.;

- рішуча протидія розвиткові злочинної діяльності і настанню більш тяжких її наслідків (затримання, арешт, притягнення до кри­мінальної відповідальності тощо).

61.  Корупційна злочинність.

62.  Екологічна злочинність.

Екологічна злочинність - це сукупність злочинів І осіб,

що їх скоїли, які завдають шкоду навколишньому

природному середовищу.

---

Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 68; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!