Захист прав підприємців від незаконних дій органів державної податкової служби
Однією з поширених в арбітражній практиці категорій спорів про визнання недійсними актів державних органів ненормативного характеру є визнання недійсними актів державної податкової служби. Юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності часто звертаються з подібними позовами, використовуючи право оспорювати приписи органів державної податкової служби про застосування штрафів та інших санкцій, тобто про списання грошових сум до бюджету. Якщо арбітражний суд задовольнив заявлену вимогу і визнав спірний припис недійсним, незаконно стягнута державною податковою інспекцією сума підлягає поверненню з бюджету.
У позовній заяві конкретно вказується, яку норму законодавства, на думку позивача, було порушено при прийнятті рішення податкового органу. Якщо йдеться про те, що неправильно сплачено податок, то обов'язково як додатки необхідно представити документи, що підтверджують правомірність обчислення і сплати податку. Іноді це можуть бути документи первинного бухгалтер-
ського обліку, що підтверджують, що податок сплачений правильно. Якщо ж ідеться про пільгове оподаткування, то потрібно обов'язково пояснити, відповідно до якої норми закону підприємець використав конкретну пільгу, підтвердити підстави її використання і надати чіткий розрахунок1.
і В арбітражній практиці виникає питання: які акти І державних податкових органів можуть визнаватися не-I дійсними в судовому порядку?
|
|
І Президія Вищого арбітражного суду України в п. 1 І роз'яснення "Про деякі питання практики вирішення і спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів держав-1 них податкових інспекцій та зворотним стягненням спи-* саних ними у безспірному порядку сум" від 12 травня 1995 p. № 02-5/4512 вказала, що актом ненормативного характеру може вважатися тільки відповідне рішення державної податкової інспекції, прийняте однією з уповноважених службових осіб. Рішення про застосування і стягнення фінансових санкцій мають відповідати формі, що встановлена Інструкцією про порядок застосування і стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 20 квітня 1995 р. № 28. „,, Складені іншими службовими особами державних подат-I кових інспекцій акти перевірок грошових документів, | бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, інших документі тів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків (плате-| жів), та інші матеріали документальних перевірок (довід-| ки, розрахунки тощо) не можуть розглядатися як акти не-| нормативного характеру. Викладені у цих документах | обставини можуть бути лише підставою для прийняття | начальником державної податкової інспекції або його за-І ступником відповідного рішення.
|
|
І У роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду Ук-1 раїни "Про деякі питання, що виникають при вирішенні
і ' Бизнес. - 1998. - № 25. - С. 14.
В 2
І Предпринимательство, хозяйство й право. — 1996. — № 2. —•
і С. 53-54.
спорів, пов'язаних з визнанням недійсними рішень органів державної податкової служби і зворотним стягненням ними у безспірному порядку сум" від 19 березня 1998 р. № 02-5/98 вказано таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" на керівників органів державної податкової служби, їх заступників покладено, зокрема, вирішення питань, пов'язаних із застосуванням до підприємств, установ і організацій фінансових санкцій і стягненням у бюджети і державні цільові фонди донарахованих за результатами перевірок сум податків, інших платежів, недоїмок за податками і платежами.
Відповідно до абзацу 6 п. 7 і п. 8 ст. 11 названого закону застосування фінансових санкцій і стягнення в бюджети і державні цільові фонди зазначених сум здійснюється на основі відповідного рішення державного податкового органу, що приймається у термін не пізніше 10 днів з дня укладення відповідного акта перевірки. До того ж рішення про застосування і стягнення фінансових санкцій має відповідати формі, встановленої Інструкцією про порядок застосування і стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 20 квітня 1995 р. № 28 (з наступними змінами і доповненнями).
|
|
Статтями 12 і 14 цього ж закону передбачено можливість скасування рішень органів державної податкової служби та оскарження їх у встановленому законом порядку.
Отже, при вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням недійсними рішень органів державної податкової служби і зворотним стягненням списаних ними у безспірному порядку сум, арбітражним судам відповідно до вимог вищезазначених актів законодавства слід виходити з того, що право керівника або заступника керівника органу державної податкової служби на застосування до підприємства, установи, організації санкцій і стягнення недоїмки за податками та іншими обов'язковими платежами має реалізовуватися у формі рішення як управлінського акта зазначеного органу.
|
|
Що стосується списання коштів з рахунку підприємства на погашення недоїмки і стягнення фінансових санкцій, то в усіх випадках воно має здійснюватися на основі рішення органу державної податкової служби, підписаного керівником цього органу або його заступником. Інкасове доручення (розпорядження), що складається відповідно до ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів", не можна вважати рішенням податково-§ го органу, оскільки воно є розрахунковим документом. Ш В арбітражній практиці це положення враховується. В Так, Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітраж-т ного суду України розглянула заяву СП "Одлат індустрія її сервіс" про перевірку постанови від 28 лютого 1995 р. ш арбітражного суду м. Одеси за позовом заявника до дер-I жавної податкової інспекції Приморського району І м. Одеси про визнання недійсними актів ненормативного
•й характеру. Рішенням арбітражного суду від 3 листопада т 1994 р. позовні вимоги було задоволене. Постановою від Ш 28 лютого 1995 р. рішення від 3 листопада 1994 р. було щ скасовано і справу направлено на новий розгляд. Арбітрі ражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду Ук-Щ раїни перевірила матеріали справи і врахувала таке. Ш Державна податкова інспекція Одеської області здійс-
• нила перевірку СП "Одлат індустрія сервіс" з питань
• додержання законності проведення валютних операцій, за Щ результатами якої складено акт перевірки від 1 червня Щ 1994 р. № 22-05. На підставі даного акта податкова іній спекція видала інкасові розпорядження від 1 липня Л* 1994 р. № 167,168 про списання у безспірному порядку з підприємства пені за несвоєчасне надходження валюти. Підставою для застосування фінансових санкцій, на думку відповідача, було порушення позивачем вимог статей 1 і 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 19 лютого 1993 р. № 17-93, відсутність перерахування валютної виручки резидента протягом встановлених строків із-за кордону за контрактом з ізраїльською фірмою "Магофе ЛТД" за продаж металовиробів.
Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1991 р. № 17-93 "виручка резидентів в іноземній валюті підлягає перерахуванню з-за кордону в строки сплати заборгованостей, визначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з моменту перерахування з-за кордону в строки сплати заборгованостей, визначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з моменту перетину митного кордону України продукції, що експортується". СП "Одлат індустрія сервіс", виконуючи умови агентської угоди, здійснювало експорт металовиробів в інтересах довірителя — АО "МЕС", не будучи власником відвантажених товарів, а виручка від їх продажу надходила на рахунок власника (АО "МЕС"), а не позивача у справі. За таких обставин до СП "Одлат індустрія сервіс" не можуть бути застосовані фінансові санкції, передбачені ст. 5 зазначеного Декрету Кабінету Міністрів України, оскільки підприємство не є резидентом щодо валютної виручки від продажу металовиробів.
Відповідно до ст. 11 (пункти 7, 8) Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державним податковим інспекціям надано право застосовувати до підприємств, установ, організацій передбачені законодавством фінансові санкції. Зазначені санкції здійснюються у безспірному порядку щодо підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності. Однак такі права згідно з ч.2 ст. 11 закону надано лише головам державних податкових інспекцій і їх заступникам. Оскільки з матеріалів справи не вбачається виконання податковою інспекцією цих вимог, стягнення у безспірному порядку з позивача не можна визнати обгрунтованим. Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України ухвалила: постанову арбітражного суду Одеської області від 28 лютого 1995 р. з даної справи скасувати, рішення від 3 листопада 1994 р. залишити в силі1.
Чинне законодавство не передбачає винятків щодо поширення позовної давності на вимогу про визнання недійсними актів державних органів. Тому до позовів про
1 Бизнес. - 1995. - № 20. - С. 14. |
визнання недійсними актів державних податкових інспекцій слід застосовувати загальний строк позовної давності. Вирішуючи питання про зворотне стягнення списаних І, державними податковими інспекціями у безспірному по-U рядку сум, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 10 і Декрету Кабінету Міністрів України "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" повернення з бюджету неправильно сплачених підприємствами та організаціями податків здійснюється не більше як за один рік до виявлення неправильної статистики (п. 9 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995р. №02-5/451).
Президія Вищого арбітражного суду України 12 травня 1995 р. роз'яснила, що підприємства, установи та організації не зобов'язані попередньо оскаржувати оспорюваний акт податкової інспекції за підпорядкованістю до звертання до арбітражного суду із заявою про визнання його недійсним. Подані сторонами копії скарг до вищестоящих податкових органів і рішення за цими скаргами оцінюються арбітражним судом поряд з іншими документами у справі (п. 7). Таким чином, на спори про визнання недійсними актів державних податкових інспекцій (як і інших актів ненормативного характеру) не поширюється вимога щодо доарбітражного врегулювання господарських спорів (ст. 5 Арбітражного процесуального кодексу України).
Отже, основними засобами захисту майнових прав суб'єктів підприємницької діяльності від незаконних дій державних податкових інспекцій є визнання недійсними актів про застосування до них санкцій і повернення з бюджету незаконно списаних з них сум. Ці засоби захисту є результатом задоволення арбітражними судами вимоги про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції і про зворотне стягнення списаних у безспірному порядку сум.
У разі, якщо позивач звертається до арбітражного суду з вимогою про визнання недійсним акта державної податкової інспекції і не ставить питання про повернення з бюджету списаних у безспірному порядку сум, то така
позовна заява має немайновий характер і державне мито має стягуватися відповідно до підпункту "б" п. 2 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 р. № 7-93. Якщо ж позивач заявляє вимогу про визнання недійсним акта державної податкової інспекції і одночасно ставить питання про повернення з бюджету списаних у безспірному порядку сум, то такі позовні заяви, що мають одночасно майновий і немайновий характер, повинні оплачуватись державним митом за ставками, встановленими підпунктами "а" і "б" п. 2 ст. З цього Декрету (п. 11 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 р. № 02-5/451).
Вищезазначені засоби захисту суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати для захисту своїх майнових прав від незаконних дій інших контролюючих органів, яким надано право вживати до них такі санкції, списуючи грошові суми у безспірному порядку. Недійсними в судовому порядку можуть бути визнані лише акти ненормативного характеру — рішення відповідних органів, прийняті компетентними службовими особами (але не акти перевірок, що не є актами ненормативного характеру).
Так, Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України розглянула заяву контрольно-ревізійного управління по Полтавській області про перевірку рішення арбітражного суду Полтавської області за позовом Лубенського відділення банку АК "Україна" до контрольно-ревізійного управління по Полтавській області про стягнення 646 900 782 крб. Вона, зокрема, зазначила, що при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог відносно визнання недійсним акта перевірки від 14 липня 1994 р. не враховано, що арбітражні суди розглядають заяви про визнання недійсними тільки обов'язкових для виконання рішень державних органів, а не актів перевірок. Позивач у позовній заяві вимагав визнати недійсним не рішення КРУ по Полтавській області, а акт перевірки, що не передбачено Арбітражним процесуальним кодексом. Не було дано також належної правової оцінки п. 10
ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" стосовно повноважень КРУ при застосуванні до установ банку фінансових санкцій. Тому Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України ухвалила: рішення арбітражного суду Полтавської області від 13 грудня 1994 р. з даної справи скасувати, справу передати на новий розгляд1.
І 3. Засоби захисту прав підприємців
при порушенні їх незаконними актами
інших державних органів
Важливим засобом захисту прав підприємців — юридичних осіб є нерідко застосовуване в практиці визнання арбітражними судами недійсними неправомірних рішень (актів) державних та інших органів про ліквідацію або реорганізацію суб'єктів підприємницької діяльності. Це можуть бути, наприклад, визнання арбітражним судом недійсними рішень (актів) про реорганізацію або ліквідацію підприємств, прийнятих державними або іншими органами, які не є власниками майна або не мають від них відповідних повноважень (за позовами підприємств або одного чи кількох засновників); визнання недійсними рішень державних органів, уповноважених управляти державним майном, про реорганізацію або ліквідацію об'єднань, створених підприємствами на добровільних засадах, прийнятих з перевищенням їх повноважень.
Визнання в судовому порядку недійсним незаконного акта державного або іншого органу виключає необхідність відміни цього акта органом, що його видав. Однак суд (арбітражний суд) не може скасувати цей акт, оскільки таких повноважень він не має. Результатом розгляду арбітражним судом спору може бути рішення про визнання такого акта недійсним.
1 Бизнес. - 1995. - № 13. - С. 16.
'З -, '• "•-:'''; ; " '
Іноді в практиці вищезазначене положення порушується, і суд не тільки визнає недійсним незаконне рішення державного органу, а й скасовує його.
Так, прокурор м. Києва звернувся до суду із заявою про визнання недійсним рішення районної державної адміністрації м. Києва від 22 лютого 1994 р. № 107, посилаючись на те, що дане рішення було прийнято з порушенням чинного законодавства, а в задоволенні протесту було відмовлено. Представник виконкому Радянської районної ради народних депутатів м. Києва зазначену заяву визнав.
Суд, заслухавши сторони та вивчивши письмові матеріали, ухвалив, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
У судовому засіданні встановлено, що рішенням від 22 лютого 1994 р. № 107 мале приватне підприємство "Фільмотека" було виключено з книги-реєстру Радянської районної державної адміністрації м. Києва. Зазначене рішення було прийнято з порушенням чинного законодавства, що регулює процедуру та умови ліквідації підприємств. Відповідно до ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" ліквідація підприємства провадиться за рішенням власника. Згідно з декретами Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. "Про управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності" і від 31 грудня 1992 р. "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" власником майна МП "Фільмотека", заснованого Київською кіностудією художніх фільмів ім. О. П. Довженка, є Міністерство культури України. Як пояснив у судовому засіданні представник виконкому Радянської районної ради народних депутатів м. Києва, рішення Міністерства культури України про ліквідацію МП "Фільмотека" виконкому подано не було, також не було подано доручення Міністерства культури України директорові Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. П. Довженка прийняти таке рішення. Державна адміністрація виключила підприємство з реєстру, повіривши, що зазначені документи є, оскільки на них є по-
силання в наказі від 16 серпня 1993 р. № 263, виданому директором кіностудії. Однак кіностудія не представила зазначені документи під час розгляду протесту прокурора.
Крім того, були порушені вимоги ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" про порядок ліквідації підприємств. Відповідно до п. 1 зазначеної статті ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, що утворюється власником або уповноваженим ним органом. Як свідчать матеріали справи, наказ про утворення ліквідаційної комісії виданий директором кіностудії 16 серпня 1993 p., а оголошення в пресі про припинення діяльності МІГ "Фільмотека" було зроблено 5 травня 1993 p., тобто до утворення ліквідаційної комісії. Дані твердження представник виконкому не спростовує. Акт і наказ про ліквідацію МП "Фільмотека" були затверджені і видані не власником.
Оцінюючи в сукупності все викладене, суд визнав, що рішення Радянської районної державної адміністрації м. Києва від 22 лютого 1994 р. № 107 прийнято без належної перевірки дій і повноважень директора кіностудії всупереч чинному законодавству і тому підлягає скасуванню. На підставі викладеного, керуючись статтями 24818, 24819 ЦПК України, суд рішенням від 9 березня 1995 р. заяву задовольнив і визнав рішення Радянської районної державної адміністрації м. Києва від 22 лютого 1994 р. № 107 про виключення МП "Фільмотека" з кни-ги-реєстру підприємств Радянського району м. Києва незаконним і скасував його1.
Отже, суд правомірно визнав недійсним незаконне рішення державного органу, однак він не мав права скасовувати рішення, оскільки це виходить за межі його повноважень.
У арбітражній практиці виникло питання, чи має право ліквідоване підприємство звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним акта про його ліквідацію. Так, підприємство звернулося до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним рішення органу
1 Юридическая практика. — 1996. — № 7. — С. 3. ,»_••.
управління про ліквідацію цього підприємства. Вважаючи, що з моменту прийняття зазначеного рішення підприємство втратило статус юридичної особи, відповідач послався на те, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про арбітражний суд" ця справа непідвідомча арбітражному суду. Вищий арбітражний суд України в інформаційному листі "Про деякі питання практики вирішення господарських спорів" від 6 червня 1994 р. № 01-8/368 роз'яснив, що таке твердження відповідача не відповідає чинному законодавству, оскільки згідно з п. 4 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України. До цього моменту підприємство не позбавлено статусу юридичної особи і тому на підставі п. 2 ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні" має право звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним1.
Складності у практиці викликало й інше питання: чи можна визнати недійсними акти органу управління, яке ліквідовано. Відповідно до ст. 12 Арбітражного процесуального кодексу України арбітражним судам підвідомчі справи у спорах про визнання недійсними актів ненормативного характеру за підставами, зазначеними у законодавстві. Тому якщо позивач вважає, що акт, виданий органом управління, який згодом був ліквідований, не відповідає законодавству, арбітражний суд не може відмовити позивачеві у захисті його прав та інтересів. Йому необхідно встановити орган, до якого передано функції з видання таких актів, і залучити його до участі у справі. У разі невідповідності оспорюваного акта законодавству його слід визнати недійсним2.
Чинне законодавство не передбачає розгляду в арбітражному суді позовів трудових колективів про визнання недійсними актів про ліквідацію або реорганізацію під-
Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1995. - № 1. - С. 98-102.
2 Там само. - С. 99.
приємства. Відповідно до ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" ліквідація і реорганізація підприємства проводиться за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу. Цей закон не передбачає участі трудового колективу у вирішенні питання про ліквідацію підприємства. Статтею 1 Арбітражного процесуального кодексу України право на звернення до арбітражного суду надано юридичним особам, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, також державним та іншим органам. Трудовий колектив підприємства не має статусу юридичної особи і тому йому не надано право звертатися з позовами до арбітражного суду, у тому числі і про визнання недійсним рішення компетентного органу про ліквідацію або реорганізацію підприємства. Отже, арбітражний суд повинен відмовити у прийнятті позовної заяви трудового колективу підприємства на підставі п. 1 ст. 62 Арбітражного процесуального кодексу України (інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 6 червня 1994 р. № 01-8/368).
Іноді державні органи, перевищуючи свої повноваження, приймають незаконні акти про ліквідацію господарських об'єднань. Так, підприємства, що належать до комунальної власності, за галузевим принципом, на добровільних засадах створили корпорацію на основі поєднання виробничих та комерційних інтересів. Посилаючись на підпункт 3 п. 21 Положення про місцеву державну адміністрацію, згідно з яким до повноважень місцевої державної адміністрації віднесено вирішення питання щодо ліквідації підприємств, організацій та установ, що належать до комунальної власності, місцева державна адміністрація прийняла рішення про ліквідацію цієї корпорації. Таке рішення не відповідає законодавству і компетенції місцевої державної адміністрації. Відповідно до ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Згідно з п. 6 ст. З цього закону такі об'єд-
нання ліквідуються за рішенням підприємств, що входять до нього. Таким чином, об'єднання має право звернутися до арбітражного суду із заявою про недійсність зазначеного рішення місцевої державної адміністрації як такого, що не відповідає законодавству та її компетенції1.
ВИСНОВКИ
Засобами захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності від незаконних актів державних органів, їх втручання в господарську діяльність підприємців є такі:
• визнання недійсними (повністю або в частині) актів державних та інших органів, які не відповідають законодавству і порушують права та інтереси суб'єктів підприємницької діяльності, що охороняються законом;
• повернення з бюджету коштів, безпідставно списаних у вигляді санкцій або за іншими підставами, державними органами у безспірному порядку;
• відшкодування збитків, заподіяних підприємцям не-^ правомірними актами державних органів.
•г
Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1995. - № 1. - С. 98-99.
РОЗДІЛ III
ЗАКОНОДАВСТВО
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 142; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!