РОЗДІЛ ІІ. ДІЄСЛІВНА СИНОНІМІЯ В ТВОРЧОСТІ Г.ТЮТЮННИКА
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ ДІЄСЛІВНИХ СИНОНІМІВ У ТВОРЧОСТІ Г. ТЮТЮННИКА
У другому розділі розглянемо і проаналізуємо, спираючись на теоретичне обґрунтування явища синонімії, викладене у попередньому розділі, синонімічні одиниці, що зустрічаються у творах Г. Тютюнника.
Усі вони за частиномовним статусом належать до дієслів, за винятком тих випадків, коли у синонімічні відношення з дієсловами вступають інші частини мови, фразеологізми. Дієслівні синоніми наводимо у початковій формі дієслівної парадигми, тобто у формі інфінітива. Проте зазначимо, що синтаксичну функцію синонімів ми визначаємо у контексті, беручи до уваги, що дієслова можуть виконувати морфологізовану синтаксичну функцію присудка як носія основних предикативних ознак речення, так і неморфологізовану синтаксичну функцію підмета, додатка, означення та обставини. Виконуючи неморфологізовані синтаксичні функції, дієслово може займати позицію іменника і прикметника.
Досліджувані синонімічні одиниці ми групуємо у синонімічні ряди. Беручи до уваги основне значення синонімічного ряду, поділяємо їх на такі групи: дієслова мовлення, дієслова руху (пересування, переміщення у просторі), дієслова вияву почуттів; дієслова вияву ознаки; дієслова сприйняття; дієслова ставлення; дієслова стану; фазові дієслова, дієслова мислення, дієслова бажання тощо
СИНОНІМІЧНІ РЯДИ ДІЄСЛІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ МОВЛЕННЯ
|
|
|
Найчисленнішою є група дієслів на позначення процесів мовлення і переміщення, пересування у просторі.
Письменник широко використовує синонімічні можливості української мови на позначення здатності людини висловлювати вголос свої думки, почуття, емоції. Група дієслів мовлення охоплює майже всі шари лексики: від стилістично нейтральної до стилістично маркованої (книжна, просторічна, розмовна лексика). В основному дієслова мовлення виконують у реченні функцію присудка. Порів.: „Просто в неї міцний характер,- кажу спокійно аби швидше виприснути з дому”[31; С.4]; „Еге ж, - бубонять, - і тюрма міцна, та чорт їй рад ”[31; С.4]; „Соню, - белькочу шепеляво й противно, - це ти?”[31; С.5]
Зазначимо, що іноді в згрупованих синонімічних рядах порушується система родо-видових відношень (напр., О.О. Тараненко наголошує на чіткому відмежуванні у словникових статтях родових і видових понять. Отже, слова із родовим значенням “казати”, “говорити”, “промовляти” будуть належати до різних синонімічних рядів і протистояти синонімічним рядям із видовим значенням: базікати, патикати, теревенити; бурмотати, бурчати, торохтіти, тріщати ), не визначено слово- домінанта, що можна пояснити такими причинами: по-перше, письменник використовує не весь синонімічний діапазон, наведений у сучасних лексикографісних працях (іноді важко визначитися із словом-домінантою, бо воно має бути стилістично нейтральним і найточніше та найповніше виражати значення всього ряду, а у текстах наявна лише стилістично і емоційно-експресивно забарвлена лексика); по-друге, значну частину аналізованих синонімів становлять синоніми контекстуальні, значення яких не завжди закріплено у повсякденному ужитку (саме контекстуальні синоніми є відображенням індивідуальної творчої манери письменника).
|
|
|
Отже, серед дієслів на мовлення використовуються такі:
1. говорити (володіти власною або іноземною мовою) - казати, мовити, вимовляти,виголосити, балакати, погомоніти/гомоніти)(тихо, приглуш.), вирікти (багатозначно), зацокоціла/цокоціти, цокотіти(говорити), гриміти, варнякати, верзти, гугнявити(говорити нерозбірливо, у ніс), молоти(говорити нісенітниці), одпалити(сказати щось чудне, або зробити - отмочить), рокотати(говорити басом), цявкнути/цявкати(сказати), заґелґотіти\ґелґотіти(говорити), джеркотіти, торочити(швидко говорити), прошамкати/шамкати(вимовляти свистячі звуки як щиплячі; говорити з такою вимовою)
|
|
|
Напр.: „Просто в неї міцний характер, - кажу спокійно”[31; С.4]; „Добридень, - тихенько мовили... ”[31; 50]; „Не дурні, а молоді, - якомога поважніше вимовляє ці слова Данило”[31; С.50]; „Про картоплю й балакати нічого: нікудишня кормова картопля” [31; С.86]; „Правильно! – заґелґотіло жіноцтво”[31; С.80]; “Підсяде, джеркотить, джеркотить щось по-своєму”[31; С. 191]; “... а гостроязика Федорова жінка швидко-швидко зацокоціла: «Що ти, Омельку, ето верзеш? Ну як скаже, то як у попел торохне, їй-богу!» [31; С. 80]; “А Степаниха сказала сердито: «І таке вже змеле при дитині, що хай бог милує»[31; С. 72]; “Курять, шеретують насіння, а буває, що й зареготять, як хтось чудне «одпалить» [31; С.42] тощо.
Можна побачити, що основний склад синонімічного ряду становлять стилістично марковані слова, які письменник використовує з метою якнайточніше передати найтонші нюанси людського мовлення
2. бурмотати - бубонить, буркати, воркотати, белькотати, туркотати, мимрити.
Напр.: „Якщо заради картоплі, то про мене... – бурмоче, - а якщо заради каші, то кращої, кажу”[31; С.39]; “Еге ж, - бубонять, - і тюрма міцна, та чорт їй рад“[31; С.4]; “Але тут одни з парубків заступив йому дорогу, набичив голову й буркнув : «На могорич давайте!»[31; С. 79]; “А ви ж, сваха, - обіймаючи Клавдію Купріянівну воркотав Степан “[31; С. 86]; “Соню, - белькочу шепеляво й противно“ [31; С.5]; “Ходім, я тобі сніг покажу, - туркоче на вухо“[31; С.5]; „Підсковзнувся, - мимрю, - хіба ж я винен, що тут слизько? ”[31; С.6].
|
|
|
Слова воркотати, туркотати, буркотати у «Словнику синонімів уукраїнської мови » не входять до складу синонімічного ряду на позначення людського мовлення, проте активно використовуються для опису своєрідних переливчастих звуків, які видають голуби або горлиці. Голуби і горлиці в українській фольклорній і літературній традиції виступають символами вірних закоханих, отже, невипадково, що і Г. Тютюнник використовує у контексті (оповідання «Зав’язь») на позначення спілкування закоханих героїв саме ці «пташині» слова.
3. запитати - спитати.
Напр.: “Як же, дочко, весілля справлятимемо? – спитав уранці Степан“[31; С. 71]; “А може б, і дружок поводила та пригласила людей на свайбу? – несміливо запитала Степаниха“. Приклад словотвірних синонімів.
4. мовчати - ні гугу(мовчати), ані пари з уст(мовчати).
Напр.: “А дід ні гугу: і за поріг не виходять“; “Прокіпко на те ані пари з уст, попихкає димом, похитає головою та й подається на гору до пасіки“. Із лексичним значенням «не вимовляти жодного слова, оберігати що-небудь у таємніці» у синонімічні відношення вступають дві фразеологічні одиниці, які у реченні виконують предикативну синтаксичну функцію.
5. відмовити - одбрити (відмовити у грубій формі), одв’язатися(позбавитися, звільнитися)
Напр.: “А на обличчі як написано: ану ж хай хтось спробує сказати мені, що небо вгорі... зразу одбрию!“; “Вуточка не сердилася на ту забаву, бо знала, що тим лиш підстьобне і заохотить малечу і тоді від неї не одв’яжешся“.
6. починати (розмову) - заводити (балачки).
“Він і розмову так починав: «Давай, лишень, Даниле, про життя поміркуємо...» Коряк любив такий зачин, однак першим балачки не заводив“; “Дядько Никін ... поволеньки заводить: «Ти, Одарко,- скік-ки разів тобі було показано?».
Слова ”починати” і “заводити” у контексті різняться стилістичним забарвленням та сполучуваністю. Якщо “починати” вживається у сполученні зі словом стилістично нейтральним “розмова”, то слово “заводити” вживається як у сполученні із розмовним словом “балачки”, так і самостійно
7. просити - умоляти, причичикувати[любенькими словами](умовляти, просити), вкоськувати (перен.), підкотитися (під’їхати, підсипатися, підлеслитися).
Напр.: “То ж бо директор тяг його до сьомого класу, можна сказати, за вуха: просив, умоляв, примушував – і таки вивів у люди”; “Ладку, та заграй же й нам! – улесливенько просять дівчата, бо знають, що гармоніст любить, аби його вкоськували, отак аж причучикували любенькими словами.”; “Однак минає день, два. Юхим забуває образу і нікому ні в чому не відмовляє. До того є дядьки вже знають, як легко до коваля підкотитися.
8. сварити - напускатися (сварити), погрожувати, лаятися, картати(докоряти; виражати своє незадоволення комусь з певного приводу).
Напр.: “Знову бив верстат? – тонкоголосо напускався Свиридович на Івана. – Варвар! Лудист! Не смій! – І котився сварити ще когось”; “Артилеристи лаються, просять, погрожують, нарешті наказують чимось ім’ям – і двері відчиняються навстіж”; “Палажечка бігцем завертала теляток, картаючи їх усілякими ніжними словами”.
9. кричати - скрикнути, верещати(кричати пронизливо), репетувати, залементувати/лементувати, заволати/волати (не своїм голосом).
“Хлопці сидять на перилах, розхитують місток, дівчата верещать, наче їм справді страшно; “Так звикли, що коли хтось на когось кричить, йому кажуть: «Чого репетуєш, наче гарячого борщу вхопив?»; “Не та-а-ак! – залементувало жіноцтво.; “А давай-давай-давай! – не своїм голосом заволав Мишко, червоніючи й витріщаючи очі”.
10. хвалитися - величатися[дітьми](вихвалятися, красуватися).
Напр.: “Коли ти розумний, то побудувавши, приміром нову добру хату, не хвалися, а краще побідкайся...”; “Юхим любить повеличатися дітьми, як і своїм господарюванням, однак не при них”.
У контексті слова мають протилежні семантичні конотації: “хвалитися” «хвалити себе, щось своє, своїх близьких», різко негативну, а слово “величатися” підкреслює позитивну оцінку головного героя оповідання «У Кравчини обідають» Юхима Кравчини.
11. шепотати - шушукати.
Вживається у значенні “розмовляти між собою дуже тихо”, напр.: “Миколко, а я ? – жалібно шепоче Соня”; “Ач, яка панська сваха у Безверхих... Котрий же з них молодий? – зашушукалися в натовпі.”
12. здоровкатися(вітатися) - шапкувати(вітатися).
Напр.: “Кажу йому: чув, що підходив хтось, а здоровкатися не здоровкався, бо не впізнав – бачу погано”; “Забачивши Данила й Польку, він шапкує до них уклінно, бо довго не бачилися – цілу зиму.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 149; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!