Не можна вводити олійні розчини і суспензії, щоб не виникла емболія судин життєво важливих органів.
Готуючи лікарський засіб для внутрішньовенного введення, медичний працівник має знати:
— чи можна препарат розчиняти в певному розчиннику;
— до якої концентрації розбавляти препарат;
— інтенсивність уведення препарату;
— наскільки стійкий препарат після змішування;
— чи сумісний лікарський засіб з іншими препаратами та розчинниками.
Знання фармакокінетики дозволяють передбачити побічні явища від препаратів, а також допомагають визначити їх опти мальне дозування при певному шляху введення.
Для того щоб будь-який лікарський препарат спричинив фармакологічну дію потрібно, щоб він всмоктався в кров.
Відомі такі механізми абсорбції:
• Пасивна дифузія: більшість лікарських речовин проникають через біологічні мембрани в напрямку градієнта концентрації (із зони концентрованого розведення) доти, доки по обидва боки мембрани концентрація не стане однаковою;
• існує полегшена дифузія за допомогою носіїв без втрати енергії за градієнтом концентрації (наприклад: глюкоза, гліцерин);
• фільтрація ліків здійснюється через пори в мембрані; через пори проникають сполуки, що мають низьку молекулярну масу: вода, сечовина тощо;
• активний транспорт здійснюється за допомогою специфічних транспортних систем клітин і відбувається за умови витрат енергії; так всмоктуються серцеві глікозиди, глюкокортикоїди;
• піноцитоз — поглинання лікарського препарату з утворенням везикул; цей механізм особливо важливий для ліків поліпептидної структури.
|
|
Для ефективної і безпечної медикаментозної терапії слід знати фактори, що впливають на абсорбцію.
Абсорбція лікарського засобу залежить від таких факторів:
— розчинність - розчинні в ліпідах препарати краще проникають крізь клітинні мембрани, ніж водорозчинні;
— особливості лікарських форм:
а) таблетки, що мають ентеросолюбільне покритгя, стійкі до шлункового соку, але їх не можна запивати гарячими напоями, тому що це призведе до передчасного розчинення препарату;
б) лікарські форми, в яких процес абсорбції препарату відбувається з різною інтенсивністю, яка забезпечує тривалий терапевтичний ефект (таблетки, що поцятковані гранулами; спансули — капсули, що містять мікродраже; силіконові гумові капсули). Подрібнювати такі лікарські форми перед уживанням не можна, бо вони будуть швидко всмоктуватися.
Особливості місця абсорбції:
— кровообіг до місця абсорбції - підвищує абсорбцію застосування тепла, а застосування холоду сповільнює; при введенні препарату внутрішньом'язово — рух, масаж після ін'єкції прискорює абсорбцію;
|
|
— кислотно-основний стан середовища визначає швидкість
абсорбції - краще всмоктуються неіонізовані — розчинні в
ліпідах, кислотні препарати в шлунку, а іонізовані — розчинні у
воді, кислотні препарати у кишках, препарати з позитивним або
негативним зарядом — повільно.
У зв'язку з тим, що дія ліків виникає тільки після їх надходження у кровоток, було запропоновано термін «біологічна доступ ність» — кількість лікарської речовини, яка досягла плазми крові, відносно вихідної дози препарату. При ентеральному шляху введення біодоступність визначається втратами речовини під час її всмоктування з травного каналу і першого проходження через печінковий бар'єр.
Біодоступність лікарської речовини під час внутрішньовенного введення в вену становить до 100%.
На біодоступність впливає:
- форма препарату (рідка або тверда, наповнювачі, оболонки);
- хімічний склад;
- фізіологія організму (метаболізм печінки, захворювання травного каналу, печінки та нирок).
Фармацевтичні фірми контролюють форми препарату і хімічний склад. Препарати різних фірм можуть мати різну абсорбцію. Ось чому пацієнтові слід приймати ліки одного виробника або мати інформацію про біодоступність препарату інших фармацевтич них фірм.
|
|
Після надходження лікарської речовини в кров вона пе ребуває у вільному або зв'язаному стані з білками плазми.
Характерними властивостями зв'язаного препарату є:
— повільний розподіл;
— пролонгована дія;
— зменшення можливості інтоксикації препаратом;
— можливість взаємодії препаратів за місцем зв'язування.
Зв'язування з білками може зменшуватися при
- захворюваннях печінки, нирок;
- білковому голодуванні;
- ферментопатіях травного каналу;
- у новонароджених;
- у людей літнього віку.
Деякі препарати зв'язуються з певними тканинами, наприклад, з жировою. Тому в осіб з надмірною масою тіла початок дії препарату сповільнюється, а тривалість дії може подовжуватись.
Співвідношення між кількістю зв'язаного препарату і кількістю вільного є постійним.
Суттєвий вплив на характер розпо ділу мають біологічні бар'єри.
До них належать:
- стінки капілярів,
- клітинні мембрани,
- гематоенцефалічний (ГЕБ)
- плацентарний.
ГЕБ — це система, яка відокремлює нервову тканину і спинномозкову рідину від крові. ГЕБ гальмує розподіл розчинних у воді препаратів.
Плацентарний бар'єр перешкоджає надходженню речовин із крові організму матері до організму плода. Лікарські речовини можуть депонуватися в тканинах:
|
|
— сполучній (полярні сполуки);
— кістковій (тетрацикліни);
— жировій (засоби для наркозу).
Тканина, яка зв'язується з препаратом, пролонгує дію препарату.
Біотрансформація, або метаболізм, — це хімічне перетворення препаратів, яке відбувається в печінці, стінках кишок, нирках та інших органах. Частіше мікросомальне окиснення відбувається за допомогою ферментів печінки.
Внаслідок біотрансформації препарати, розчинні в ліпідах, перетворюються на метаболіти, більш розчинні у воді, які виводяться з організму нирками, а також утворюються менш активні метаболіти, іноді з неактивних — активні.
Лікарські препарати можуть впливати на вироблення фермен тів печінкою. Є речовини, які індукують, тобто підвищують активність печінки (фенобарбітал, дифенін, бутадіон, рифампіцин), і речовини, які пригнічують (спричинюють інгібіцію) ферментів (індометацин, аміназин, левоміцетин, еритроміцин, тетрациклін тощо). У разі тривалого або комбінованого застосування лікарських препаратів слід це врахувати і робити корекцію доз або частоти вживання.
На біотрансформацію лікарських речовин впливає:
— вік, у дітей до двох років ферментні системи незрілі, метаболізм сповільнюється; у людей літнього віку сповільнюється приплив крові до печінки, що призводить до зниження метаболізму;
— захворювання, при інфекційних процесах у печінці, серцево-судинних захворюваннях сповільнюється метаболізм;
— генетичні особливості, у деяких осіб знижена кількість ферментів, тому сповільнюється метаболізм, що може призвести до накопичення препарату;
— тютюнопаління в більшості випадків прискорює метаболізм
лікарських препаратів;
— вміст білків і вуглеводів в їжі прискорює метаболізм, у вегетаріанців швидкість біотрансформації знижена.
Екскреція — виведення ксенобіотика з організму. Лікарські засоби та їх метаболіти в основному виводяться з сечею. На швидкість ниркової екскреції впливає низка факторів:
— функція нирок, при захворюванні нирок в осіб літнього
віку, а також у дітей грудного віку знижена інтенсивність гломерулярної фільтрації;
— кислотно-основний стан сечі, кислий препарат легко виводиться лужною сечею;
— багато препаратів (дигітоксин, пеніциліни, тетрацикліни,
стрептоміцин тощо) виводяться з жовчю в кишки, в результаті
утворюються ліпідорозчинні сполуки, які повторно всмоктуються
і проходять у кров та тканини, а потім знов виділяються з жовчю.
Газоподібні та леткі рідини (засоби для інгаляційного наркозу, ефірні олії, спирт етиловий) виділяються легенями.
Окремі препарати виділяються слинними залозами.
Дата добавления: 2019-02-26; просмотров: 305; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!