Сильнодіючі — Негоіса, список Б.
Лекції з дисципліни «Фармакологія та медична рецептура»
Лекція І
ВСТУП. ЗАГАЛЬНА РЕЦЕПТУРА
1. Предмет і задачі фармакології
2. Основні етапи розвитку фармакології. Внесок вітчизняних і зарубіжних вчених у розвиток фармакології
3. Загальна рецептура. Рецепт. Структура рецепта. Правила виписування рецептів
4. Тверді форми ліків
5. Рідкі форми ліків
6. М'які форми ліків
7. Форми ліків для ін'єкцій
1. Фармакологія (грец. р h агтасоп — ліки, отрута; Іо gos— вчення; єгип. фармакі — той, хто дарує зцілення) — це наука про лікарські засоби. Застосування лікарських засобів — універсальний метод надання медичної допомоги пацієнтам. Завдяки досягненням фармакології стало можливим лікування більшості тяжких інфекційних захворювань, цукрового діабету, інфаркту міокарда тощо. Сучасні високоактивні лікарські засоби можна порівняти зі скальпелем хірурга. Невміле поводження з ними може зашкодити пацієнту. Давньоіндійський лікар-філософ Сушрута (VI ст. до н.е.) писав: «Ми живемо у світі ліків. У руках обізнаної людини — це напій безсмертя, а в руках невігласа — ніж». Тому вивчення фармакології в системі підготовки медичних фахівців посідає особливе місце. Фармакологія існує на стику багатьох наук — медико-біологічних: хімія, анатомія, мікробіологія, гігієна, клінічних і фармацевтичних: фармакогнозія — наука про лікарські рослини, аптечна технологія лікарських форм.
|
|
Фармакологія — наука, що вивчає взаємодію лікарських засобів з організмом. Вона складається з двох великих розділів: загальної та спеціальної фармакології.
Загальна фармакологія вивчає основні закономірності взаємодії лікарських речовин з організмом.
Спеціальна фармакологія вивчає фармакокінетику та фармакодинаміку окремих лікарських засобів.
Фармакокінетика вивчає процеси всмоктування, розподілу по організму, перетворення і виділення ліків.
Фармакодинаміка вивчає локалізацію дії, механізм, види дії лікарських речовин.
Після вивчення курсу «Фармакологія та медична рецептура»
Студент повинен знати:
а) загальні правила оформлення рецептів та заповнення рецептурних бланків, їх зберігання;
б) класифікацію лікарських засобів за основними фармакологічними групами;
в) основні питання фармакокінетики та фармакодинаміки вивчених лікарських засобів;
г) застосування лікарських засобів, їх побічну дію та заходи запобігання;
д) правила обліку і безпечного зберігання сильнодіючих, отруйних речовин і наркотичних засобів, а також рецептурних бланків.
|
|
Студент повинен уміти:
а) оформити рецепти;
б) оформити вимоги на лікарські засоби для лікувально-профілактичних закладів, вписувати в них лікарські засоби;
в) аналізувати терапевтичну та побічну дію лікарських засобів;
г) розбиратися в питаннях сумісності лікарських засобів;
д) орієнтуватися в класифікації лікарських засобів;
є) користуватися довідковою літературою.
Студент має бути поінформованим про:
а) нові лікарські засоби;
б) взаємодію деяких лікарських засобів і сумісність при комбінованому застосуванні;
в) ембріотоксичну та мутагенну дію лікарських засобів.
2. В історії розвитку фармакології можна виділити два етапи.
Емпіричний.Завдяки досвіду людина ознайомлювалася з отруйними та лікувальними властивостями рослин і методами їх обробки в певних пропорціях. Історія лікознавства пов'язана з іменами славнозвісних лікарів.
У Стародавній Греції — Гіппократ (459—377 рр. до н.е.), збірник його медичних праць «Кодекс Гіппократа» зберігся до наших часів. Гіппократ вважав, що основною зброєю лікаря має бути ніж, слово і рослини без жодних перетворень.
У Стародавньому Римі найвидатнішим лікарем-ученим був Клавдій Гален (131—210), який вперше запропонував робити витяжки з рослин. До нашого часу застосовують такі лікарські форми і називають їх галеновими препаратами.
|
|
В Арабських халіфатах відомим лікарем-філософом був Абу Алі Ібн-Сіна (980—1037). Він є автором всесвітньо відомого твору «Канон лікарської науки», в якому є розділи з описом майже 900 лікарських засобів, виготовлених з рослин, мінералів та органів тварин.
У Київській Русі досвід лікознавства був узагальнений Київською князівною Євпраксією Мстиславівною (1107—1172), онукою Володимира Мономаха, в її праці «Мазі».
У Західній Європі пізнього середньовіччя важливу роль у розвитку медицини відіграв Парацельс (1493—1541). Він увів у медичну практику солі металів. Особливу увагу приділяв дозуванню ліків. До нашого часу зберігся його афоризм:
«Все є отрута, ніщо не позбавлено отруйності. Лише доза робить отруту непомітною».
Науковий етап розвитку фармакології почався з кінця XVIII — початку XIX ст. Сприяли цьому всесвітньо відомі відкриття в біології, хімії, фізіології, патології тощо. Відкриваються експериментальні лабораторії, в яких вивчають фармакологічні властивості різних речовин.
Науковий етап розвитку фармакології в Україні розпочався в Києво-Могилянській академії.
|
|
Випускник академії Нестор Амбо дик-Максимович (1744—1812) — автор першого вітчизняного посібника «Врачебное вещесловие или описание целительньїх расте ний, во врачевстве употребляемьіх, с изьяснением пользьі и упот ребления оньїх».
Сприяли розвитку фармакології в Україні кафедри фармакології при медичних університетах у Харкові (1805), Києві (1841), Львові (1897) та Одесі (1900).
Засновник вітчизняної фармакології — видатний учений і педагог В.І.Дибковський (1830—1870), є автором підручника «Фармакологія», в якому виклав класифікацію лікарських засобів, описав закономірність їх взаємодії.
Відомий фармаколог і токсиколог О.І. Черкес (1894—1974) створив українську школу фармакологів.
Професор Ю.О. Петровський (1905—1957) видав першу в Україні монографію «Клінічна фармакологія».
Значний внесок у розвиток фармакології зробили вчені науково-дослідних інститутів, у тому числі Національної академії наук та Академії медичних наук України, особливо Інституту фармакології та токсикології (Київ) та Державного наукового центру лікарських засобів (Харків).
3.Загальна рецептура — це розділ фармакології, який вивчає правила виписування рецептів і способи призначення лікарських засобів.
Лікарські засоби — речовини або їх суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовують для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей, або зміни стану функцій організму.
До лікарських засобів належать: діючі речовини (субстанції); готові лікарські засоби (лікарські препарати); гомеопатичні засоби; засоби, які використовують для виявлення збудників хвороб, а також для боротьби зі збудниками хвороб або паразитами; лікарські косметичні засоби та лікарські домішки до продуктів.
Діючі речовини (субстанції) — біологічно активні речовини, які можуть змінювати стан і функції організму або чинять профілактичну, діагностичну чи лікувальну дію та використовуються для виробництва готових лікарських засобів.
Лікарський препарат — це лікарський засіб у вигляді певної лікарської форми.
Лікарська форма — це наданий лікарському засобу чи лікарській рослинній речовині зручний для застосування стан і вигляд, за якого досягається необхідний терапевтичний ефект.
Лікарські препарати і лікарські форми, складові частини яких, дози і спосіб виготовлення наведено у Фармакопеї, називають офіцінальними, а лікарські форми, які готують в аптеці за рецептом лікаря, — магістральними.
Державна фармакопея України — правовий акт, який містить загальні вимоги до лікарських засобів, фармакопейні статті, а також методи контролю якості лікарських засобів, довідкові таблиці, таблиці вищих разових і добових доз отруйних і сильнодіючих лікарських засобів для дорослих і дітей.
Отруйні — Уепепа, список А.
До них належать отруйні та наркотичні речовини, які зберігають під замком у шафах з написом «Уепепа», «А» у спеціально обладнаних кімнатах.
В аптеці, а також відділеннях стаціонару та поліклінічному відділенні вони підлягають предметно-кількісному обліку. Відповідальними особами у стаціонарі призначають завідувачів відділеннями та старших медсестер. За порушення правил обліку, зберігання та використання наркотичних анальгетиків, отруйних речовин медичний персонал притягують до адміністративної та кримінальної відповідальності.
Сильнодіючі — Негоіса, список Б.
Зберігають їх окремо від інших лікарських засобів у шафі з написом «Негоіса», «Б». Деякі з них, а також спирт етиловий підлягають предметно-кількісному обліку.
3. Інші лікарські засоби — V агіа. Зберігають відповідно до вимог Фармакопеї.
У вересні 2001 р. в Україні вийшло перше видання Державної фармакопеї України (ДФУ), створене колективом державного підприємства «Науково-експертний фармакопейний центр».
Рецепт — це письмове звернення лікаря, завідувачів фельдшерським чи фельдшерсько-акушерським пунктами до фармацевта про виготовлення та відпуск певній особі лікарського засобу із зазначенням способу його застосування. Це важливий медич ний, фінансовий та юридичний документ, до якого необхідно ставитися дуже уважно.
Виписують рецепти за правилами, встановле ними наказом МОЗ України № 360 від 19.07.2005р.
Дата добавления: 2019-02-26; просмотров: 324; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!