Щодо третьої групи негативних чинників у постпенітенціарний період слід зазначити таке:

втрата соціальних зв'язків особами, що відбули покаран­ня (розпад сім'ї, що часто спричинюється до втрати жит­ла, відвернення чесних людей з колишнього оточення);

засуджених кидають не тільки другий з подружжя (чоло­віки вдвічі частіше), а й батьки та дорослі діти;

великі труднощі з працевлаштуванням, особливо череззагострення проблеми безробіття;

практичне зникнення системи громадського контролю зараніше судимими;

в умовах низького життєвого рівня частини населення чес­на робота на виробництві за малого і непостійного заробіт­ку дедалі менше приваблює колишнього засудженого;

злочинний досвід і кримінальні зв'язки колишнього засу­дженого знаходять попит у злочинному середовищі, доякого він тягнеться, опинившись у психологічному вакуумі.

Тільки там він здебільшого може знайти співчуттяі підтримку, хоча розуміє, що за це потрібно сплатити ви­соку ціну. Іноді людину примушують до зв'язків із зло­чинним світом через залякування розправою, вимогу роз­рахуватися за реальні й уявні борги тощо;

На шлях вчинення нових корисливих злочинів засудже­ного штовхають набутий раніше, у тому числі в місцях позбавлення волі, потяг до алкоголю, наркотиків, азарт­них ігор, бажання "надолужити" втрачені в неволі роки.

Суб’єкти та заходи попередження рецидивної та професійної злочинності.

Загальносоціальні заходами є:

- Зміна кримінальної політики з урахуванням профілактики рецидивної злочинності;

- Вдосконалення економічної, ідеологічної, організаційно-управлінської сфер життєдіяльності суспільства;

- Розробка та впровадження комплексних програм, спрямованих на скорочення рецидивної злочинності.

Елементи спеціально-кримінологічного запобігання:

- Попередження і припинення злочинів та адміністративних правопорушень, скоєних злочинцями, раніше скоювали злочини;

- Поліпшення виявлення та розкриття злочинів;

- Реформування кримінально-правового інституту множинності злочинів, що має забезпечити реалізацію принципу справедливого покарання злочинців [1];[1]

- Забезпечення виконання кримінального покарання відносно злочинців, раніше вчиняли злочини;

- Своєчасне виявлення та взяття на облік осіб, звільнених з місць позбавлення волі, а також осіб, засуджених за умисні злочини до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі;

- Обрання запобіжних заходів, що перешкоджають продовженню злочинної діяльності, вже на стадії попереднього слідства;

- Надання допомоги в соціалізації, трудовому і побутовому влаштуванні особам, які відбули покарання у вигляді позбавлення волі;

- Виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів раніше судимими, у тому числі засудженими до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі;

- Розвінчання уявлення про можливості безкарно порушувати кримінальний закон;

- Глибоке вивчення особистості злочинця в ході слідства і в суді, розробка спеціалізованих заходів виховного впливу в залежності від характеру і ступеня деформації особистості різних категорій засуджених;

- Здійснення системи заходів щодо попередження порушень режиму, ухилення від загальноосвітньої та виробничого навчання і роботи, вдосконалення форм і методів індивідуальної роботи із засудженими, особливо з рецидивістами, поліпшення профілактики злочинів у місцях позбавлення волі.

​63.Наукове та нормативне визначення організованої злочинності.

Організована злочинність являє собою один із найскладніших та найнебезпечніших видів злочинності, що може посягати одночасно на економічні, політичні, правові і моральні сфери суспільства внаслідок розгалуженості сфер її злочинної діяльності.

Буквальне тлумачення терміну "організована злочинність" дозволяє віднести до даного виду злочинності будь-які злочини, що характеризується ознакою організованості. Ця позиція підтримується і на законодавчому рівні: згідно ст. 1 Закону України "Про організаційно- правові основи боротьби з організованою злочинністю", під організованою злочинністю розуміється сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань. Однак, ця позиція висвітлює лише одну сторону явища, вказує на одну ознаку організованої злочинності – кількісну характеристику як злочинів, так і осіб (груп осіб), що їх вчиняють.

У більш загальному (широкому) значенні під організованою злочинністю слід розуміти відносно масовий, стійкий, інституційний вид групових корисливих соціальних практик, форми прояву яких передбачені чинним КК України.

Якщо кримінологічне поняття "організована злочинність" означає відносно масове соціально-інституційне явище, то кримінально-правова його інтерпретація визначає лише ознаки злочинів, що вчинені в організованих формах з метою врахування цієї обставини в санкціях кримінально-правових норм та при призначенні покарання.

І. М. Даньшин пропонує таке кримінологічне визначення поняття організованої злочинності: це згуртування кримінального середовища в масштабі певного регіону, окремої галузі господарства (її виробничих об'єднань) або в певних сферах управління шляхом утворення стійких, згуртованих, ієрархічно побудованих злочинних угруповань (спільнот), зорієнтованих на тривалу злочинну діяльність із метою здобування постійних значних доходів, часто із замаскованим використанням офіційних економічних та організаційних структур, а також корумпованих елементів державного апарату.

64) Види, ознаки, структура організованих злочинних угруповань та організованої злочинної діяльності.
Організована злочинна група — небезпечний різновид злочинного угруповання, являє собою об’єднання високого рівня організованості, згуртованості та стійкості. Її члени взаємозалежні, підкоряються загальним правилам і нормам поведінки, прийнятим у групі. Це — доволі тісний союз, у якому кожний знаходить собі емоційну підтримку, дорожить оцінкою своєї особистості з боку злочинної групи. Їм притаманна чітка функціонально-диференційована структура переважно ієрархічного типу, чіткий розподіл ролей з яскраво вираженою роллю лідера. Внутрішнє життя в групі загалом зорієнтоване на вчинення злочинів з метою отримання максимальних прибутків, при цьому, кількість учинених злочинів та їх суспільна небезпека в міру функціонування групи збільшується.
ознаки, які характеризують організовані злочинні угруповання:
1) стійкість, що полягає в здатності організованих злочинних угруповань забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати: як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об'єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо).
2) наявність єдиного плану злочинної діяльності угруповання,що означає, що при його створенні учасниками схвалений (або їм повідомлений) план, який хоча б у загальних рисах передбачає основні етапи підготовки і вчинення угрупованням не менше двох злочинів.
3) розподіл функцій учасників угруповання;
4) поінформованість усіх учасників угруповання про наявність єдиного плану злочинної діяльності – очевидна щодо тих учасників групи, які мають керуватися зазначеним планом при підготовці та (або) вчиненні відповідних злочинів. Разом з тим – після вчинення перших двох злочинів – не виключені ситуації, коли окремі учасники організованої групи участі у підготовці та (або) вчиненні окремих злочинів брати не будуть. У цьому разі поінформованість таких учасників про план вчинення злочину (злочинів) іншими учасниками групи для визнання її організованою не є обов'язковою.
Організована злочинна діяльність - система взаємопов'язаних організованих злочинних діянь будь-якого суб'єкта (однієї людини або групи осіб).
Логіка розвитку організованої злочинної діяльності призводить до того, що суб'єктом злочину стає не одна особа, а «колективний суб'єкт» за кримінологічної термінології. Наприклад, група осіб, що діють по єдиним планом, злагоджено і організовано. У такому випадку зусилля різних його членів взаємно доповнюють один одного. Саме такого роду колективна злочинна діяльність лежить в основі організованої злочинності, детальніше про що йдеться далі.

 

65) Організована злочинність в Україні: сучасний стан та тенденції.
Організована злочинність - це форма злочинності, для якої характерна стійка злочинна діяльність, що здійснюється злочинними організаціями (організованими групами і злочинними співтовариствами), що мають ієрархічну структуру,матеріальнуі фінансову базу і зв'язку з державними структурами, засновані на корупційних механізмах.
З 1990 року почалося зростання злочинності. Так, злочинність неповнолітніх збільшилась майже втричі, а молодіжна - в 2,5 рази. Таке становище характерне й для жіночої злочинності. За останні 10 років її питома вага в загальній масі злочинності зросла з 12 до 17%. У посадових і економічних злочинах частка жінок становить 35-40%. Кількість виявлених злочинів у сфері економіки за останні 10 років зросла на 39%. Значно збільшилась питома вага крадіжок, 75% з них складають розкрадання індивідуального майна громадян, причому майже третина припадає на квартирні крадіжки. Триває зростання злочинів вчинених з необережності, пов'язаних з використанням технічних засобів, а також злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних речовин.
У найближчому майбутньому серйозною проблемою буде організована і професійна злочинність, яка перебудовує свої ряди. Цей висновок ґрунтується на тому, що нині злочинці сконцентрували в своїх руках великі капітали, мають всі необхідні технічні засоби, контролюють не лише нелегальний бізнес, але й фактично всю злочинність, намагаються проникнути в парламент, державний апарат і правоохоронні органи. Намагаються заволодівати прибутковими підприємствами через компаньйонство (вкладають гроші в їх розвиток), нав'язують співробітництво в інших формах, займаються вимагательством, готові до скоєння будь-яких злочинів.
Невтішні характеристики злочинності неповнолітніх. У кримінологічній літературі зазначається, що більш тривожної проблеми, ніж злочинність неповнолітніх, на сьогоднішній день нема.
Серйозну загрозу становить бродяжництво і жебрацтво. Йдеться про соціальне середовище, яке формується з осіб, що розшукуються правоохоронними органами за скоєння злочинів, а також раніше судимих, які не виправилися під час відбування покарання. На рахунку цієї категорії злочинців у 1998 році кожне сьоме вбивство і зґвалтування, третій - розбійний напад, п'яте - пограбування, десяте - хуліганство.
Стан злочинності вимірюється абсолютною кількістю скоєних злочинів і винних осіб, а також у коефіцієнтах або індексах злочинності (кількість скоєних злочинів і осіб, що їх вчинили на 1 тис., 10 тис., 100 тис. населення). Абсолютна кількість злочинів визначається кількістю злочинів, за якими прийнято вирок, плюс злочинів, за якими особи були звільнені від відповідальності або покарання, плюс злочинів, які не розкриті, тобто всіма зареєстрованими злочинами на певній території за певний проміжок часу. При оцінці стану злочинності необхідно враховувати можливі розміри латентної (незареєстрованої) злочинності. За загальним правилом, чим вищий ступінь суспільної небезпечності злочину, тим нижчий рівень латентної злочинності (щодо вбивств – низький, щодо посадових злочинів – високий).

66. Напрямки протидії організованій злочинності в Україні та світі: правова основа, суб’єкти та заходи.
Згідно до ст.5 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", систему органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю становлять:
1.Спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні органи:
а) Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президенті України;
б) Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю МВС України;
в) спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України.
2. До державних органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю, належать: органи внутрішніх справ України і Служби безпеки України, органи прокуратури України; митні органи і підрозділи Прикордонних військ України; органи державної податкової служби та державної контрольно-ревізійної служби, органи і установи виконання покарань.
Основними напрямами державної політики протидії організованій злочинності є:
створення правової основи, організаційних, матеріально-технічних та інших умов для ефективної боротьби з організованою злочинністю, органі­зація міжнародного співробітництва у цій сфері;
виявлення та усунення або нейтралізація негативних соціальних процесів і явищ, що породжують організовану злочинність та сприяють їй;
запобігання нанесенню шкоди людині, суспільству, державі;
запобігання виникненню організованих злочинних угруповань;
виявлення, розслідування, припинення і запобігання правопорушен­ням, вчинюваним учасниками організованих злочинних угруповань, при­тягнення винних до відповідальності;
забезпечення відшкодування шкоди фізичним та юридичним особам, державі;
запобігання встановленню корумпованих зв'язків з державними служ­бовцями та посадовими особами, втягненню їх у злочинну діяльність;
протидія використанню учасниками організованих злочинних угрупо­вань у своїх інтересах об'єднань громадян і засобів масової інформації;
запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом,
вико­ристанню суб'єктів підприємницької діяльності для реалізації злочинних намірів.

67. Поняття корупції та корупційної злочинності
Корупція — це використання особою наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей.
Корупція характеризується низкою притаманних їй ознак:
корупція має суспільний характер та спосіб прояву, і обумов­люється станом суспільства на кожному конкретному етапі його розвитку;
її суб'єктами можуть бути тільки особи, наділені владою чи посадовими повноваженнями;
вона проявляється у вигляді реалізації такої влади чи повнова­жень у неправомірних, здебільшого приватно-корисливих інтересах;
корупція тісно пов'язана з організованою злочинністю і, як вважають багато вчених, є її невід'ємною частиною;
структурно вона складається з кримінальних злочинів, адмі­ністративних правопорушень і цивільно-правових деліктів;
суспільна небезпека корупції полягає, перш за все, у негатив­ному впливі на державу. Вона шкодить економіці, підриває всі види.
Корупційна злочинність – це сукупність злочинів, що полягають у зловживанні посадовими особами органів державної влади чи місцевого самоврядування наданими їм повноваженнями у власних або третіх осіб інтересах.
Кримінологічна характеристика корупційної злочинності ускладнюється відсутністю правового поняття корупційного злочину; неповнотою офіційної статистики, яка фіксує лише окремі показники корупційних діянь.

 

68) Види корупційних правопорушень за законодавством України та міжнародними угодами.
Види корупції:
Види корупції:
- Хабарництво: отримання особою в будь-якому вигляді винагороди (хабара) за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища;
- Розкрадання: умисне незаконне обернення певним способом чужого майна на свою користь або користь інших осіб із корисливих мотивів з використанням посадового становища;
- Шахрайство: поведінка, націлена на обман або введення в оману приватної або юридичної особи з метою особистої вигоди або вигоди третьої сторони;
- Вимагання: примушування приватної або юридичної особи сплатити гроші або надати інші цінності в обмін на певні дії або бездіяльність;
- Зловживання: зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень та інші посадові злочини, що вчиняються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів або інтересів інших осіб;
- Кумівство: перевага у наданні грошових коштів або іншого майна, переваг, пільг, послуг, нематеріальних активів наближеним особам, родичам, ін.

 

69. Стан корупційної злочинності в Україні.
В Україні, як і в усьому світі, корупцію віднесено до головних політичних, економічних і соціальних проблем. Вона визнана одним із найзагрозливіших явищ сучасності, що здатне мотивувати позанормативну діяльність органів державного управління, гальмувати економічний розвиток, нести загрозу багатьом елементам конституційного та суспільного ладу, а також національній безпеці держави. Корупція підриває засади демократичного устрою, довіру до влади, порушує принципи верховенства права, справедливості й рівності перед законом, відповідальності за вчинене діяння, чесної конкуренції; призводить до зростання тіньової економіки та падіння авторитету держави у міжнародному співтоваристві. За умов відсутності системної протидії корупції з боку держави та суспільства вона здатна до поширення та вкорінення у суспільних відносинах і в державній системі в цілому. Тому ефективність методів боротьби з корупцією у процесі соціальної стабілізації та інституційного становлення Української держави набуває особливого значення, актуалізує потребу глибокого і комплексного їх дослідження.
На сьогодні ситуація, що склалась у сфері протидії корупції в Україні, є складною та суперечливою: бракує єдиної скоординованої державної політики подолання корупції, чіткого та узгодженого бачення шляхів досягнення цієї мети. Низький рівень координації суб’єктів боротьби з корупцією, їх чисельність та слабка співпраця з громадськістю призводить до розпорошеності антикорупційних зусиль державних органів. Традиційний підхід до вирішення цієї проблеми лише репресивними засобами жодним чином не протидіє існуванню корупції та не впливає на її розвиток. Державою практично не здійснюються профілактичні заходи щодо запобігання появі та поширенню корупції
Таким чином, одним із найактуальніших питань сучасного розвитку України залишається нагальна необхідність посилення боротьби з корупцією та віднесення її до невід’ємної складовою загальної і всеохоплюючої внутрішньої політики держави. У цьому контексті першочерговим завданням є невідкладна розробка антикорупційного законодавства, яке б стало ефективним інструментом у системному впровадженні державної політики протидії корупції.
Упродовж багатьох років Україні не вдається переломити небезпечні тенденції зростання масштабів корупції. Не виконуються прийняті Україною міжнародні зобов’язання щодо боротьби з корупцією, що випливають з Конвенції ООН проти корупції, Конвенції Ради Європи про кримінальну відповідальність за корупцію, численні рекомендації ЄС, Ради Європи, Стамбульського плану дій Організації економічного співробітництва і розвитку. Незавершеними залишаються реформи у цій царині: досі не прийняті дієві антикорупційні закони, немає оновленої стратегії та плану дій, не створено спеціалізованого правоохоронного органу.
Такий стан справ на міжнародній арені спричиняє критичне ставлення до України як до корумпованої держави з нестабільними державними інститутами, зокрема системою правосуддя.
Основною причиною відсутності прогрессу у питаннях подолання корупції в Україні міжнародні експерти називають дефіцит політичної волі керівників держави.
Проблема корупції в країні посідає одне з чільних місць серед тем обговорення в суспільному і політичному житті. Представники влади неодноразово підкреслювали свою рішучість у боротьбі з цим явищем.

 

70. Теоретичні та практичні основи вивчення особи корупціонера.
Дослідження особи корупціонера пока­зує, що від інших видів правопорушників корупціонер відрізняється передусім осо­бливою соціальною позицією - наявністю владних повноважень, без яких не можуть вчинятися корупційні діяння. Корупціонером може бути лише особа, уповноважена на виконання функцій держави, тобто осо­ба, яка має відповідний соціальний статус. Цей статус визначає реальні соціальні функ­ції особи, обумовлені її становищем у системі суспільних відносин, і відіграє для особи ко­рупціонера надзвичайно важливе значення [4]. Тому, розглядаючи суб’єкта корупційної діяльності за вказаними ознаками, варто брати до уваги саме його соціальний статус.
Соціально-демографічні ознаки особи злочинця включають стать, ми бачимо, що більшу частину корупціонерів становлять чоловіки, оскільки переваж­на більшість відповідальних посад займа­ється саме ними. Також варто зазначити, що освітній рівень є високим, оскільки умо­ва мати вищу освіту на сьогоднішній день є обов’язковою для зайняття керівних посад. Така ознака, як вік злочинців, показує, що переважна більшість корупційних злочин­ців перебуває у віці понад 30 років, оскіль­ки зайняти відповідальну посаду у меншому віці дуже складно з ряду причин.
Характерною рисою корупціонера є наявність у нього корисливого або іншо­го особистого інтересу, який, по-перше, є обов’язковим елементом для визнання не­правомірної чи неетичної поведінки корупційною; по-друге, свідчить про умисний ха­рактер корупційної діяльності. Корупціонер - це особа, яка усвідомлює протиправність своїх дій чи бездіяльності і свідомо йде на порушення закону. Про це, зокрема, свід­чить той факт, що особи, які претендують на зайняття посади у системі державної служби або на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них антикорупційні обмеження [4]. Як правило, корупційні дії мають одноособовий харак­тер злочинної діяльності і особа-корупціонер раніше судимостей не мала.
Соціально-рольові характеристики роз­кривають функції індивіда, обумовлені його становищем у системі існуючих суспільних відносин, належність до певної соціальної групи, взаємодію з іншими людьми та ор­ганізаціями в різних сферах громадського життя (робітник чи службовець, рядовий виконавець чи керівник, неодружений чи глава сім’ї, працездатний чи непрацездат­ний, безробітний тощо) [6, с. 97].
важливе значення у трьох аспектах.
По-перше, без відповідного соціального статусу (без повноважень щодо виконання функцій держави, без включення у суспільні відносини щодо реалізації публічної влади) особа не може стати корупціонером — вона може зловжити владою або службовим становищем, використати їх в особистих інтересах або інтересах третіх осіб, лише будучи офіційно наділеною ними.
По-друге, від соціального статусу (посади, яку особа обіймає; сфери її діяльності; рівня органу, в якому вона працює; характеру повноважень тощо) безпосередньо залежить характер корупційного правопорушення та його наслідки. Іншими словами, чим вищу посаду обіймає особа і значнішими повноваженнями вона наділена, тим небезпечнішим може бути вчинене нею корупційне правопорушення. З урахуванням цього мають визначатися особливості запобіжної та правоохоронної діяльності стосовно різних категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Зокрема, зміст антикорупційних вимог та обмежень має визначатися залежно від зазначених моментів, пов’язаних із соціальним статусом публічної службової особи.
По-третє, соціальний статус є тим фактором, який породжує проблеми із застосуванням антикорупційного законодавства, а саме утруднює притягнення особи до відповідальності за вчинене корупційне правопорушення. Особа, наділена владними повноваженнями, має можливість не лише зловживати ними для задоволення своїх чи потреб інших осіб, а й використовувати їх для захисту від дії закону, застосування правоохоронними органами антикорупційного законодавства щодо неї або інших осіб. При цьому чим вищу посаду вона обіймає, тим більше можливостей у неї є для нейтралізації заходів соціального контролю.
Корупційна поведінка здебільшого по­лягає у поступовому відхиленні особи, упо­вноваженої на виконання функцій держави, у своїй службовій діяльності від норм, уста­новлених нормативно-правовими актами. Йдеться про зміну мотивації діяльності, цін­нісних орієнтацій, поступового перетворен­ня законослухняної особи на корупціонера. Займаючи певну посаду, така особа вважає за можливе неправомірно використати на­дані їй владні повноваження у власних ін­тересах чи інтересах інших осіб.
Моральні властивості особи включають її світогляд, духовність, погляди, переконан­ня, установки та ціннісні орієнтації [6, с. 98]. Розглядаючи моральні властивості особи корупціонера ми можемо відмітити, що ця особа вже зорієнтована на протиправне ви­користання владних повноважень для на­живи, задоволення власних інтересів та інтересів третіх осіб за винагороду. Таким чином, особа цілеспрямовано йде до влади з метою вчинення корупційних діянь.
Психологічна характеристика особи зло­чинця включає особливості її інтелектуаль­них, емоційних і вольових якостей [6, с. 98]. Інтелектуальні властивості корупціонера передбачають достатньо високий рівень ро­зумового розвитку і обсяг знань, який до­поміг зайняти відповідну посаду.

 

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 246; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!