Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення
Стаття 209. Легалізація (відмивання) до-ходів, одержаних злочинним шляхом.
1. Вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно передувало легалізації (відмиванню) доходів,
Доходи - будь-яка економічна вигода, одержана внаслідок вчинення суспільно-небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню доходів), яка може складатися з матеріальної власності чи власності, що виражена в правах, а так само включає рухоме чи нерухоме майно та документи, які підтверджують право на таку власність або частку в ній.
Предметом легалізації (відмивання; дів можуть бути кошти, майно та доходи, одержані внаслідок вчинення не будь-якого суспільно-небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а лише такого діяння, за яке КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох і більше років (за винятком діянь передбачених ст.ст. 207 і 212) або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і за таке ж саме діяння передбачена відповідальність КК та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи. Таке обмеження кола суспільно-небезпечних протиправних діянь, що передували легалізації, міститься в п.1 Примітки ст.209 та абз.3 ч.1 ст.1 Закону.
|
|
|
Проблема полягає в тому, що величезна кількість грошової маси знаходиться поза межами контролю з боку відповідних органів. Така неможливість пов’язана з тим, що на даний час у нашій державі, в основному, використовуються безготівкові розрахунки, які стають причиною тіньових економічних відносин. Це дає можливість приховати відповідні рухи коштів від оподаткування, тобто проведення фінансових махінацій.
Така діяльність в Україні стала професійним видом «підприємницької діяльності» організованих злочинних угрупувань, які, отримані від наркобізнесу, торгівлі людьми, проституції, контрабанди тощо, кошти конвертують у безготівкову форму та переправляють через національний кордон, а потім використовують їх як легальний дохід.
Загалом, не існує єдиного поняття стосовно «відмивання грошей» ні в міжнародному законодавстві, ні в законодавстві окремих держав. В Україні ж легалізацією грошей, набутих злочинним шляхом, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», вважається внесення на рахунки банку грошей чи іншого майна, здобутих з порушенням вимог законодавства України, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховування джерел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності [1, 63].
|
|
|
Згідно Кримінального Кодексу України, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом - це вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів [3,209].
легалізація злочинних доходів відбувається з метою приховування джерел походження доходів, створення видимості законності надходження коштів, ухилення від сплати податків тощо.
|
|
|
Загалом, дослідженнями встановлено, що найбільшого поширення в Україні набули такі шляхи легітимізації (відмивання) коштів в результаті:
1. незаконного виготовлення підакцизних товарів;
2. ведення фіктивного підприємництва;
3. отримання коштів від незаконного ведення підприємницької діяльності;
4. доведення до банкрутства підприємств з метою розкрадання чи придбання їх майна за заниженими цінами та ін.
З цією метою, в Україні було створено організаційно-правовий механізм протидії легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом, складовою якого є система суб’єктів, уповноважених виявляти фінансові операції, пов’язані з легалізацією доходів, здобутих злочинним шляхом. Ця система складається з органів державної виконавчої влади і суб’єктів господарювання різних форм власності (суб’єктів первинного фінансового моніторингу), які здійснюють діяльність, пов’язану з наданням фінансових послуг [2, 5].
До перших належать спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг України), Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, Міністерство транспорту та зв’язку України, Міністерство економіки України. А серед суб’єктів первинного фінансового моніторингу основними є банки, страховики (перестраховики), кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи; товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; компанії з управління активами; оператори поштового зв’язку та інші.
|
|
|
Усі перелічені суб’єкти здійснюють фінансовий моніторинг, але між ними існує ієрархічний зв’язок, оскільки суб’єкти первинного фінансового моніторингу знаходяться під контролем вищих органів.
Державне регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму здійснюються щодо:
1) банків, платіжних організацій та членів платіжних систем, що є банківськими установами, – Національним банком України;
2) фондових бірж, компаній з управління активами та інших професійних учасників ринку цінних паперів (крім банків) – Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
3) страховиків (перестраховиків), ломбардів та інших фінансових установ, а також юридичних осіб, що відповідно до законодавства надають фінансові послуги – Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України;
4) суб’єктів господарювання, які проводять лотереї або будь-які інші азартні ігри, суб’єктів господарювання, які здійснюють торгівлю дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням та виробами з них, аудиторів, аудиторських фірм, фізичних осіб – підприємців, які надають послуги з бухгалтерського обліку, Державної казначейської служби України, Контрольно-ревізійної служби України – Міністерством фінансів України;
5) нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги, – Міністерством юстиції України;
6) операторів поштового зв’язку (в частині здійснення ними переказу грошей) – Міністерством інфраструктури України;
7) товарних та інших бірж, що проводять фінансові операції з товарами, – Міністерством економіки України;
8) інших суб’єктів первинного фінансового моніторингу, для яких цим Законом не визначено органи державної влади, що здійснюють регулювання та нагляд за їх діяльністю – Держфінмоніторингом України.
Діяльність спеціально уповноважених органів у даній сфері регулюється як на законодавчому рівні, так і на основі розроблених Державною службою фінансового моніторингу рекомендацій, правил та програм фінансового моніторингу. В своїй діяльності вони керуються законами ВРУ (ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», ЗУ « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо інсайдерської інформації» та ін.), указами Президента України («Про Положення про Державну службу фінансового моніторингу України», «Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та ін.), розпорядженнями та постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міжнародного валютного фонду, рішеннями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та іншими нормативно-правовими актами державних органів. Повноваження відповідних органів визначені у правилах фінансового моніторингу.
47.Поняття та ознаки загальнокримінальної корисливої злочинності.
У всій сукупності вчинюваних на території України злочинів найчисленнішу групу становлять злочини корисливої спрямованості. Згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути позбавлений права власності. Проте, злочинність в Україні на 85 % має корисливий характер (не враховуючи латентності).
загальнокримінальні корисливі злочини - злочини проти власності, які вчиняються у формах прямого незаконного заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, в цілях безпідставного збагачення за рахунок чужого майна, а також без використання суб'єктами свого становища.
Істотні ознаки загальнокримінальних корисливих злочинів:
- Корисливі злочини - це завжди посягання на чуже майно. Загальнокримінальні корисливі злочини включають посягання переважно на чуже майно, в тому числі і гроші, цінні папери та інші предмети власності. Посягання може бути пов'язано з вимогою передачі права на майно;
- Корислива мета - протиправне безоплатне вилучення або повернення чужого майна на користь винного;
- Корисливе посягання відбувається поза господарською діяльністю або без використання винним свого становища в сфері виробництва, розподілу і обігу матеріальних цінностей.
ознаки:
– предметом злочинного посягання є чуже майно, право на майно або дії майнового характеру;
– умисна форма вини та наявність корисливого мотиву;
– злочини вчиняються поза сферою господарської діяльності та без використання винним свого службового становища.
загальнокримінальна корислива злочинність – це сукупність передбачених кримінальним законом суспільно небезпечних діянь, в основі вчинення яких міститься корисливий мотив. Вона охоплює різнорідні злочинні діяння, що об’єднані спільною ознакою – прагнення до отримання. Корисливий мотив може бути конструктивною чи кваліфікуючою ознакою складу злочину. Корислива злочинність – найпоширеніший вид злочинності. У загальній структурі злочинності вона значно переважає всі інші її види. Причому динаміка корисливої злочинності характеризується постійним зростанням кількості злочинів.
У теорії кримінального права корисливий мотив виражається у прагненні злочинним шляхом одержати матеріальні блага для себе чи інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитись від платежу тощо), або досягти іншої матеріальної вигоди. Користю є прагнення задовольнити індивідуальну життєву потребу шляхом завідомо протиправного, передбаченого кримінальним законом заволодіння чужим майном або майновими правами, які не належали винному, або шляхом звільнення від майнових зобов'язань і скорочення витрат. Індивідуальні потреби перетворюються на корисливий мотив, якщо предметом, який ці потреби задовольняє, є: а) чуже майно; б) майнові права, які не належать винному; в) скорочення обов'язкових або звичайних для особи витрат.
До загальнокримінальних корисливих злочинів відносяться: крадіжки, грабежі, розбійні напади, шахрайства та вимагання.
В залежності від способу досягнення корисливої мети, дані злочини розподіляються на:
– загальнокримінальні корисливі злочини, що не поєднані з насильством (крадіжки, грабежі без ознак насильства та шахрайства);
– загальнокримінальні корисливі злочини, які поєднані з насильством (насильницький грабіж, розбій, вимагання).
Під насильством слід розуміти:
– фізичне насильство, що ототожнюється з безпосереднім використанням фізичної сили людини або опосередковано через застосування спеціальних засобів, що завдають організму іншої людини фізичної шкоди;
– психічне насильство, як силовий тиск на психіку через погрозу фізичного насильства чи завдання іншої значущої матеріальної чи моральної шкоди особі чи близьким їй особам.
Мета насильства – примусити особу до певної дії (бездіяльності), силою обмежити можливість її вільної дії, вчинити розправу, скомпрометувати особу, завдати шкоди її здоров'ю задля досягнення корисливої цілі.
48.Стан та детермінація загальнокримінальних корисливих злочинів в Україні.
Слід зазначити, що злочини, які мають корисливу спрямованість, детерміновані розгалуженим комплексом економічних, соціальних, ідеологічних, правових та інших факторів. При цьому відмітимо, що серед останніх саме економічні чинники мають переважний характер. Економічна криза, бідність, безробіття – це ті негативні явища, які становлять першооснову девіантних форм поведінки корисливої спрямованості.
До чинників, що детермінують загальнокримінальну корисливу злочинність відносяться: соціально- економічні, організаційно-управлінські, правові та ідеологічні.
До соціально-економічних чинників відносять:
– наявність в світовій та вітчизняній економіці кризових явищ, що призвели до відповідного спаду виробництва;
– зниження життєвого рівня населення, а подекуди і зубожіння окремих прошарків суспільства;
– відплив певної частки фінансових коштів за кордон;
– залежність економіки країни від енергоносіїв єдиного монополіста та невелика частка альтернативних джерел енергії;
– доволі високий рівень безробіття в державі – більш ніж 8,8 % активного населення (за даними Державної служби статистики, визначений за методологією МОП, в І кварталі 2014 р.);
– високі для більшості людей ціни;
– несвоєчасне отримання заробітної плати;
– різке розшарування суспільства з дуже великим діапазоном від бідності до багатства.
До організаційно-управлінські чинників відносять:
– ослаблення державного й соціально-правового контролю за економічною діяльністю;
– остаточно не приведені у відповідність з вимогами структури правозастосовчих органів, які ведуть боротьбу з корисливою злочинністю, вони мають недостатній рівень забезпечення матеріальними, технічними засобами, а також кадрами;
– недоліки в охороні майна;
– недоліки в діяльності правоохоронних органів, а саме:
– відсутність подекуди глибокого аналізу оперативної обстановки на місцях;
– недостатня взаємодія служб щодо профілактичної діяльності в цьому напрямі;
– недоліки у використанні підрозділів патрульно- постової служби і в роботі чергових частин;
– недоліки в боротьбі з алкоголізмом, поширенням наркотиків, утриманням домів розпусти, проституцією, збутом краденого;
– невелика кількість житла, узятого під централізовану охорону;
– слабка індивідуально-профілактична робота з особами, раніше засудженими за корисливі злочини або схильними до їх вчинення;
– недостатня робота з населенням щодо профілактики віктимної поведінки;
– повільне відродження ефективних форм залучення населення до профілактики злочинів (загонів самоохорони будинків, дач, стоянок автомобілів, човнів тощо);
– недоліки у провадженні дізнання і слідства, слабке використання результатів попереднього слідства у профілактичній роботі.
До правових чинників відносять:
– латентність і безкарність значної частини злочинів проти власності;
– відставання законодавчого забезпечення боротьби з корисливими злочинами;
– правова система не повною мірою відповідає вимогам дійсності, має багато "пробілів", неефективність запобіжних заходів щодо злочинності.
До ідеологічних чинників відносять:
– формування в суспільстві корисливо- паразитичної мотивації поведінки, потягу до "красивого життя", зневажливого ставлення до чесної праці, яка такого "життя" не може дати, вирішення, що злочинний шлях не тільки не гірший за чесний, а й такий, якому потрібно віддавати перевагу, бо тільки в такий спосіб можна або "вибитися в люди", або мати гроші на задоволення пристрастей;
– низький рівень культури й моральності, глухота до чужої біди;
– підвищення соціального напруження у суспільстві;
– втрата поняття недоторканості чужого майна;
– активізація антисоціальних приписів виправдовування моральності посягання на приватне майно (будь-що взяти "свою частку");
– збільшення кількості людей, готових здійснити злочин з метою первісного накопичення капіталу, "утримання на плаву", а для значної частини – грошей на алкоголь і наркотики (кількість цих категорій збільшується).
Поряд з чинниками, що обумовлюють загальнокримінальну корисливу злочинність, існують певні умови, які сприяють цій категорії злочинів. Серед них можливо виділити:
– зниження захищеності житла, освітленості вулиць, кількості діючих телефонів-автоматів;
– примітивізм або відсутність технічних засобів попереджувального характеру – замків, протиугінних засобів, переговорних пристроїв тощо;
– можливість подекуди виробляти зброю на робочих місцях і вдома;
– відсутність контролю за майном громадян на виробництві, у гуртожитках, санаторіях, готелях тощо;
– віктимна поведінка потерпілих – безтурботливе ставлення до укріплення домівки, охорони автомобіля, перебування в небезпечних місцях, часто в нетверезому стані;
– довірливість (купівля фальсифікованих товарів, гра на вулиці в азартні ігри, впускання до квартири незнайомих людей).
До того ж потерпілі часто не бажають з різних мотивів співпрацювати з міліцією, подавати заяву про скоєний злочин, з'являтися на виклик до міліції тощо.
корисливі злочини можуть бути детерміновані не однією причиною й умовою, а низкою різноманітних причин і умов, серед яких іноді досить важко вичленувати головну, безпосередню детермінанту. Однак виявлення найбільш повного комплексу причин і умов без обмеження лише тими детермінантами, що занадто очевидні і лежать як би на "поверхні", дозволяє найбільш точно відповісти на запитання про те, чому людина встала на шлях вчинення злочину, а також сприяє більш ефективному і цілеспрямованому плануванню діяльності, пов'язаної із попередженням того або іншого різновиду злочинної поведінки.
49.Загальна характеристика окремих видів загальнокримінальних корисливих злочинів та їх кримінологічні показники.
Слід зазначити, що за кримінологічною характеристикою корисливі злочини суттєво відрізняються між собою. Найбільш поширеними корисливими ненасильницькими злочинами є крадіжки та шахрайства, а корисливими насильницькими – грабежі, розбої та вимагання. Надамо характеристику кожному з названих видів злочинів.
ЗНЗ: крадіжки, грабежі, розбої, шахрайство, вимагання, вбивство з корисливих мотивів у різних їх формах.
Крадіжки— найпоширеніший вид злочинів проти приватної власності. Вони становлять понад 40 % усіх злочинів, що зареєстровані карним розшуком. Серед крадіжок найнебезпеч-нішими і резонансними вважаються крадіжки квартирні й автотранспорту. Перші становлять 32 % усіх зареєстрованих крадіжок, другі — 5 %.
До найпоширеніших належать також крадіжки на транспорті, кишенькові, худоби (у сільській місцевості), у місцях спільного проживання (гуртожитках, готелях).
Квартирні крадіжки вчиняють здебільшого вдень (від 10 до 16 години) у так званих спальних районах, крадіжки автотранспорту — найчастіше ввечері й уночі.
Способи вчинення крадіжок, з одного боку, залишаються традиційними: входження у довіру, підбирання ключів, використання відмичок та іншого злочинного інструменту, відчинення кватирок, вікон, даху, дверей балконів, розрізання кишень і дамських сумок. З іншого боку, вони набирають агресивності: ламання дверей, зривання замків, проломи стін і перекриттів стелі тощо.
Шахрайство вчиняють двома способами: через обман або зловживання довірою, тобто повідомлення завідомо неправдивих відомостей або приховування обставин, що вводять потерпілого в оману.
Шахрайські дії різні за характером.
Під час здійснення цих та інших шахрайських дій злочинці використовують фальшиві документи, "кукли", фальшиві коштовності, формений одяг тощо.
Предметом шахрайства є гроші (85 %), цінні речі, іноді нерухомість.
Особливо небезпечним своєрідним видом шахрайства є фальшування грошей.
Питома вага шахрайства серед злочинців проти приватної власності невелика — близько 5 %. Але шахрайство високолатентне, бо багато потерпілих не подають заяв про вчинення шахрайства, тому що їхня поведінка небездоганна — від злочинної до смішної в очах інших; потерпілі не усвідомлюють себе ошуканими; не розраховують на те, що міліція зможе повернути втрачене, або не хочуть пояснювати походження втрачених цінностей.
Серед шахраїв багато "гастролерів" і рецидивістів. Чимало з них постійно "працюють" над своїм іміджем і поведінкою. Вони, як правило, мають риси товариськості, артистичності, рішучості у своїх вчинках, можуть зосередити увагу співрозмовників, зацікавити їх, справити приємне враження. Багатьом шахраям притаманні витончена хитрість, вміння прикидатися й здатність до перевтілення.
Грабежі.До відкритого заволодіння майном без насильства належать здебільшого зривання капелюхів і виривання сумок. Проте переважна більшість грабежів і, звичайно, розбої вчиняються з насильством, яке стає дедалі зухвалішим. Часто злочинці застосовують вогнепальну і холодну зброю, вбиваючи потерпілих або наносячи їм тяжкі тілесні ушкодження (серед злочинів грабежі становлять близько 5 %, розбої — близько 1,5 %).
До характерних видів грабежів і розбоїв (корисливо-насильницьких злочинів) належать такі:
вуличні ("гоп-стоп") — у малолюдних місцях, на вулицях, у парках, скверах, найчастіше у вечірній час, у під'їздах і ліфтах (здебільшого на жінок);
напади на касирів, продавців у магазинах, працівників в офісах (часто із застосуванням зброї);
напади на водіїв "таксі" та інших, що погодилися "підвезти" (часто пов'язані з вбивством);
напади на громадян у їх власних оселях з проникненням під виглядом почтальонів, працівників комунальних служб, міліції, з дорученням від родичів і співробітників ("громили").
Часто злочинці діють групами, у масках, застосовують зброю, тортури.
Вимагання (рекет)виражається у вимозі передати злочинцю особисте майно потерпілого; право на майно, наприклад з оформленням договору дарування; вчинити певні дії майнового характеру, наприклад знищити боргову розписку або заповіт; "прийняти" захист, заступництво, протежування з боку рекетирів за велику винагороду; взяти "своїх" на керівну або фіктивну роботу на фірму.
Зброєю вимагачів є погроза скалічити або вбити потерпілого, його родичів або близьких або поєднана з викраданням людей, в тому числі дітей — "кіднепінг" (при підозрі затримання вбивство може бути вчинено); погроза знищити цінне майно, застосування вибухів; погроза розголошення ганьбливих відомостей, а здебільшого розголошення про злочинну діяльність (метод Остапа Бендера).
Дрібний рекет здійснюється практично в усіх сферах, де є торговельний прибуток: на ринках, базарах, у кафе тощо. У вузькому розумінні рекет — це вимагання постійної сплати ("податків").
Вимагання високолатентне, бо залякані рекетирами люди здебільшого бояться звертатися до міліції.
Вбивства з корисливою метою вчиняються під час розбійних і бандитських нападів й через інші обставини: з метою позбутися кредитора, комерційного конкурента, жінки, якій сплачуються аліменти, потерпілого, якому сплачуються гроші у зв'язку з каліцтвом, тощо.
Відомі випадки вбивства потерпілих, що самотньо проживають у приватизованих приміщеннях, після укладення з ними договору згідно зі ст. 425 Цивільного кодексу України про довічне утримання з подальшим переходом житла після смерті до другої сторони договору.
Вбивства вчиняються і на замовлення. Раніше такі факти траплялись у зв'язку з бажанням позбутися жінки, чоловіка або співмешканця. Тепер такі вбивства вчиняються до конкурентів у легальній або злочинній діяльності ("розбірки").
До злочинних професій належать також забезпечувальні послуги, які надають лихварі, "розвідники", навідники, "контррозвідники", охоронники, скупувачі краденого і його перепродувачі.
Структура загальнокримінальної корисливої злочинності.
В межах загальної злочинності в Україні загальнокримінальна злочинність, як будь-яка інша злочинність, має свою частку, а саме – питому вагу. Питома вага даних злочинів в загальнокримінальній корисливій злочинності складала:
– крадіжки: у 2005 році – 58 %, а у 2013 році – 73 %;
– шахрайство: у 2005 році – 7,2 %, а у 2013 році – 14%;
– грабежів: у 2005 році – 14,6 %, а у 2013 році – 6,8 %;
– розбоїв: у 2005 році – 2,1 %, а у 2013 році – 0,9 %;
– вимагання: у 2005 році – 0,4%, а у 2013 році – 0,2 %.
Динаміка загальнокримінальної корисливої злочинності.
Динаміка загальної злочинності на Україні в 2013 році продемонструвала зростання на 16 % відносно 2005 року. В той же час, динаміка загальнокримінальної корисливої злочинності, в цей же період, демонструє зростання на 3,9%. Тобто, в останні роки (з 2005 року по 2013 рік) динаміку збільшення демонструють корисливі ненасильницькі злочини (наприклад, крадіжка та шахрайство), а динаміку зменшення – насильницько-корисливі злочини (наприклад, грабіж, розбій та вимагання).
Географія загальнокримінальної корисливої злочинності.
Даний показник характеризується поширенням того чи іншого злочинного діяння на певній території. Що стосується загальнокримінальної корисливої злочинності, то можливо констатувати той факт, що дана категорія злочинів переважає на сході та центрі України (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська області та м. Київ) і має більш низькі показники на заході (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська та Тернопільська області).
50.Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють загальнокримінальні корисливі злочини.
Продовжуючи кримінологічну характеристику загальнокримінальної корисливої злочинності, слід зупинитись на аналізі особи злочинця.
Щодо соціально-демографічних рис, які притаманні особам, які вчинили злочини корисливої спрямованості, то основними з них є такі, як:
– переважна більшість осіб, які вчинили злочини корисливої спрямованості – чоловіки (близько 96 %). Жінки частіше беруть участь у вчиненні крадіжок та шахрайств ніж грабежів, розбоїв та вимагань;
– корисливо-насильницькі злочинці – це переважно молоді люди, віком від 14 до 35 років. Найбільша кримінальна активність припадає на вікову групу, що охоплює період від 18 до 25 років. У вчиненні крадіжок все частіше беруть участь неповнолітні (цей злочин є найрозповсюдженішим із тих, що вчиняються неповнолітніми), злочинна діяльність крадіїв починається раніше, ніж у інших злочинців, в той час, як шахрайство, за статистикою, є злочином, що в основному вчиняється особами більш старшого віку. Поясненням цього можу слугувати те, що для введення в оману необхідно мати певний життєвий досвід, психологічні якості, які сприяли б встановленню контакту та довірливих відносин з потерпілим, крім того, мати матеріальні можливості для введення потерпілого в оману (вдати з себе бізнесмена, працівника соціальної служби, брокера і т.д.);
– у більшості осіб, які вчинили злочини корисливої спрямованості, на момент вчинення злочину була повна середня та базова середня освіта (близько 65 %), дещо рідше професійно-технічна (близько 18 %). Близько 11 % злочинців мали лише початкову освіту або ж не мали її взагалі. У 6 % винні особи мали вишу освіту. Вищий рівень освіти більш характерний для осіб, які вчиняють шахрайства та вимагання. Пояснити це можна тим, що ці злочини мають так би мовити інтелектуальне підґрунтя, тобто підготовка і вчинення злочинних дій потребує певного рівня розумових здібностей, комунікабельності. Низький рівень освіти та культури осіб, які вчиняють злочини корисливої спрямованості, зазвичай обтяжений примітивними інтересами, алкоголізмом.
Щодо кримінально-правових рис, які притаманні особам, які вчинили злочини корисливої спрямованості, то основними з них є такі, як:
– особи, вчинюючи загальнокримінальні корисливі злочини діють дуже часто в складі групи (крадіжки, грабежі – близько 30 %, розбої, вимагання – близько 50 %);
– приблизно 20 % корисливих злочинів вчинюються в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння;
– корисливі злочинці це особи які раніше вчиняли злочини (30-40 %).
– обтяженість попередньою судимістю. Так, згідно зі статистичними даними МВС України, близько третини осіб мали попередню судимість саме за корисливий злочин, тобто має місце спеціальний рецидив. У більшій мірі це стосується осіб, які вчиняли крадіжки. Особи, які вчиняють крадіжки, являють собою одну із найбільш рецидивних, стійких у своїх антисуспільних поглядах категорію правопорушників.
Соціально-рольові ознаки корисливого злочинця: – характеризуючи рід занять осіб, які вчинили злочини корисливої спрямованості, слід зазначити, що в переважній більшості – це особи, які були працездатного віку, проте ніде не працювали і не навчалися (близько 70 % від загальної кількості засуджених за злочини корисливої спрямованості);
– щодо сімейного стану осіб, які вчиняють злочини корисливої спрямованості, то слід зазначити, що серед них значна частина не мають родини або ж розлучені. Поясненням цьому є комплекс чинників, серед яких і часта наявність судимостей у таких осіб, паразитичний спосіб життя.
Характеризуючи морально-психологічні особливості корисливого злочинця, слід зазначити, що у більшості випадків особам, які вчиняють злочини корисливої спрямованості, притаманна корисливо-споживацька мотивація. їм часто притаманні антисуспільні погляди, викривлені життєві уявлення та ціннісні орієнтації, примітивний кругозір, деформація правосвідомості, подекуди біологічна схильність до агресії.
51. Суб’єкти та заходи протидії загальнокримінальній корисливій злочинності.
Суб’єкти : Президент України ,ВРУ,КМУ,Прокуратура,МВС,Нац.поліція,СБУ та інш.
Спеціальні профілактичні заходи передбачають таке:
упровадження оперативного диспетчерського зв'язку жеків з метою контролю за допомогою технічних засобів завходами в під'їзди, підвали, на горища тощо;
встановлення охоронної сигналізації (як централізованої,так і регіональної), переговорних пристроїв, поліпшення якості замків;
належне освітлення вулиць, подвір'їв, під'їздів;
організація платних автостоянок, кооперативних гаражів, стоянок, човнів;
організація за допомогою працівників жеків та міліції груп самоохорони, залучення платних охоронців будинків (зокрема консьєржів), дачних ділянок тощо.
Наприклад, у Франції функціонує асоціація "Сусід допоможи сусіду". Сусіди встановлюють між собою локальний зв'язок, по черзі чергують у під'їздах, наглядають за квартирами сусідів, коли хазяїв немає вдома.
Як свідчить практика, активна профілактична робота дає позитивні результати.
У багатьох містах активно функціонують пересувні оперативно-пошукові групи, які попереджують квартирні крадіжки. Через поштовиків розповсюджуються пам'ятки населенню, як устерігати квартиру від посягань.
Позитивно впливає на ситуацію з квартирними крадіжками охорона будинків силами мешканців будинку або найнятими охоронцями. Основне завдання охоронців полягає у своєчасному виявленні підозрілих осіб, що потрапляють у поле зору, і негайне повідомлення про них телефоном черговому районного відділу внутрішніх справ, який направляє на місце оперативну групу.
52.Поняття насильницької злочинності та її основні ознаки.
Під насильницьким злочином розуміється суспільно небезпечне, кримінально протиправне, умисне діяння, яке посягає безпосередньо або разом із іншими об’єктами на життя, здоров’я, фізичну та психічну недоторканість особи шляхом застосування фізичного чи психічного насильства поза або всупереч волі потерпілої особи, яке вмотивоване ворожою, інструментальною або негативистською мотивацією і спричиняє фізичну (або) та психічну шкоду чи ставить під загрозу заподіяння такої шкоди іншій особі.
насильницький злочин має наступні ознаки:
1) об’єктом насильницького злочину є життя, здоров’я, фізична та психічна недоторканість іншої особи (вони можуть бути як основним, так і додатковим об’єктом цих злочинів;
2) способом вчинення насильницького злочину може бути як фізичне, так і психічне насильство;
3) ці злочини вчиняються поза або всупереч волі потерпілої особи;
4) насильницькі злочини характеризуються ворожою, інструментальною та негативістською мотивацією. Особливістю ворожої мотивації є те, що винна особа відчуває ворожнечу та ненависть до потерпілого. Злочинам з такою мотивацією передує часто конфлікт між жертвою і злочинцем. Інструментальна мотивація характеризується тим, що при заподіянні фізичної шкоди потерпілому злочинець бажає досягти іншої мети, наприклад, корисливий мотив і мета в діях найманого вбивці. Негативістська мотивація у своїй основі містить бажання злочинця шокувати суспільство своїми діями;
5) наслідками цих злочинів є фізична, психічна шкода або реальна можливість заподіяння такої шкоди;
6) насильницькі злочини можуть бути вчинені лише умисно.
53.Загальна характеристика насильницької злочинності в Україні: рівень, структура, динаміка та географія.
Насильницька злочинність займає в структурі усієї злочинності в середньому 4-6%. У середньому на одне умисне вбивство припадає два тяжких тілесних ушкодження та одне зґвалтування.
Рівень злочинності визначається загальною кількістю зареєстрованих злочинів, вчинених на певній території за певний проміжок часу, а також числом осіб, які їх вчинили.
Географія: Київ, Одеська обл., Харк. Обла., Сумська обл.., Запорізька. Найнижчий показник: Чернігівська обл
Об'єкти посягання при насильницьких злочинах:
- життя і здоров'я людини
- честь та гідність особи
- статева недоторканість і статева свобода
- громадський порядок та здоров'я людини
- духовний розвиток
Переважна частина насильницьких злочинів скоюється або за місцем проживання громадян або на вулицях чи в інших громадських місцях. На жилі приміщення припадає 2/3 умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень (у половині випадків йдеться про місця спільного проживання злочинця і потерпілого).
За часом вчинення:
- весна, літо; п’ятниця, субота, неділя; з 18 до 22 год. , найчастіше з 18 до 20 год.
Знаряддя - різноманітні, але у 2/3 випадків заподіяння тяжких тілесних ушкоджень фігурують колюче-ріжучі знаряддя злочину.
По кожному з цих видів злочинів найвищою криміногенністю відзначаються особи віком від 25 до 29 років. У середньому на цю вікову категорію осіб припадає 4,2% злочинців, тоді як по таких вікових групах, - як 14-17 років, 18-24 роки, 30 років і старше відповідно - 1,0; 2,3 і приблизно 2%.
У загальній масі потерпілих продовжують домінувати особи, які пов'язані зі злочинцем сімейно-побутовими стосунками.
Більшість насильницьких злочинів учиняються на ґрунті особистих неприязних стосунків між злочинцем і жертвою
Найрозповсюдженіший мотив - помста. Найтиповішими є такі випадки: помста, пов'язана з приниженням (справжнім або вигаданим) людської гідності; помста за відмову потерпілого виконати будь-яку вимогу або прохання; помста, пов'язана з відмовою брати участь у розпиванні спиртних напоїв. Досить частий і мотив «помста-ревність» (серед подружніх убивств він присутній майже в кожному третьому випадку). Нерідко мотив помсти переплітається з хуліганськими спонуканнями - при вбивствах у кожному сьомому - восьмому випадку. Серед інших мотивів убивств зустрічаються такі, як бажання приховати інший злочин, позбутися потерпілого, групова солідарність, національна чи расова неприязнь тощо.
54. Кримінологічна характеристика осіб, що вчинили насильницькі злочини.
Характеризуючи осіб, які вчиняють насильницькі злочини, необхідно відзначити, що основну їх масу становлять чоловіки. Серед вчинили умисні вбивства на частку чоловіків припадає 91%, жінок - 9%; заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю - 94 і 6% відповідно.
Слід, однак, відзначити, що частка жінок серед насильницьких злочинців в останні роки хоча і повільно, але неухильно зростає. Жінки стали набагато частіше вдаватися до злочинного насильства поза сферою семейнобитових відносин. Вони беруть активну участь у скоєнні вбивств, грабежів, розбоїв, вимагань, бандитизму, іноді виступають навіть у ролі організаторів таких злочинів. За останні шість років більш ніж удвічі зросла кількість вбивств матерями своїх новонароджених дітей.
Вивчення вікових характеристик свідчить, що найбільш криміногенний вік для осіб, які вчинили умисні вбивства і завдали тяжкі тілесні ушкодження, перевищує 30 років. У цьому віці відбувається 63,8% умисних вбивств і наноситься 67% заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю. Для осіб, які вчинили згвалтування, таким віком є 18-29 років (55 і 50%). Серед осіб, які вчинили згвалтування, також на 10% зменшилася частка осіб молодше 17 років і на 6,4% зросла частка чоловіків старше 30 років [1].[1]
Таким чином, для насильницьких злочинів найбільш криміногенної стала вікова група старше 30 років, що свідчить про свого роду "старінні" осіб, які вчиняють злочини даного виду. Цей факт не узгоджується з усталеною думкою про те, що у контингенті насильницьких злочинців в цілому вище частка осіб віком до 29 років, а серед осіб, які вчинили зґвалтування, - до 21 року, і вимагає подальших досліджень і пояснення.
Освітній рівень насильницьких злочинців набагато нижче рівня освіти населення в цілому. Дослідження показують, що з їх числа неповну середню освіту мають близько 10%, середнє і среднеспециальное - 17, незакінчена середня - 70, вищу і незакінчену вищу - близько 2%. У той же час серед населення в цілому вищу освіту мають 18% жителів, а середню та середню спеціальну - 43%. Крім того, освітній рівень насильницьких злочинців нижче, ніж рівень освіти всього контингенту осіб, які вчинили злочини. Насильницьким злочинцям притаманні такі типові риси особистості, як небажання підвищувати культурно-освітній рівень, вузькість і деформація інтересів.
Серед зазначених осіб більше половини на момент вчинення злочину були в шлюбі, так що сім'я нс є для злочинця стримуючим фактором.
Істотні особливості має розподіл осіб, які вчинили насильницькі злочини, але соціальним станом і роду занять. В основному це некваліфіковані робітники (27%), як правило, невеликих підприємств та учні. Службовці і селяни складають незначний відсоток (3,4 і 2,7% відповідно).
Однак спостерігається явна тенденція зростання частки працездатних осіб, які на момент вчинення злочину не працювали і не навчалися, з одночасним скороченням частки робітників та учнів серед осіб, які вчинили насильницькі злочини.
Подібна картина характерна і для інших видів насильницьких злочинів. На наш погляд, ці тенденції повною мірою відображають відбуваються в суспільстві люмпенізації і зубожіння мас, прихованої і явної безробіття, майнового розшарування населення, масової міграції, а також породжений економічними труднощами і невирішеними економічними проблемами несприятливий психологічний фон. Крім того, переважна більшість умисних убивств і заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю відбувається в маргінальної середовищі, що складається з нероб, волоцюг, наркоманів, алкоголіків, повій, сутенерів.
Відомо, що для осіб, які вчинили насильницькі злочини, характерні такі негативні звички, як пияцтво, порушення громадського порядку, рукоприкладство. Близько 86% осіб, які вчинили умисні вбивства і заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, знаходилися в стані алкогольного сп'яніння. Серед гвалтівників особи, які перебувають у нетверезому стані в момент вчинення злочину, становлять 75 і 90% відповідно.
Велика серед насильницьких злочинців і частка осіб, раніше судимих за скоєння злочинів. Так, для вбивць вона становить 42%, в той час як для всіх злочинців - лише 23%. Дві третини насильницьких злочинців раніше притягувалися до відповідальності за вчинення антигромадських проступків.
До морально-психологічним властивостями особистості насильницьких злочинців відносяться егоцентризм, неповажне ставлення до почуттів, переживань і страждань інших людей, переконаність у допустимості насильницьких способів задоволення своїх бажань, вирішення конфліктів, стереотипи грубого, зухвалої поведінки, агресивність. Саме ці риси, що сформувалися в умовах неблагополучної мікросередовища і отримали розвиток внаслідок безкарності або неналежного реагування правоохоронних органів на раніше скоєні злочини, проявляються в насильницьких злочинах.
Залежно від спрямованості особистості та характеру конкретної життєвої ситуації розрізняють такі типи насильницьких злочинців:
- Випадкові, дії яких представляють неадекватну реакцію на раптово виниклий конфлікт або пов'язані з разовим попаданням в обстановку інтенсивного групового тиску (наприклад, п'яна сварка після спільної випивки);
- Замикаються на конфлікті, дії яких зазвичай завершують нараставший (що триває) конфлікт у родині, побутовому оточенні;
- Негативно орієнтовані, дії яких пов'язані з відносно розвиненими негативними орієнтаціями, наявністю попереднього досвіду протиправної діяльності;
- Злісні, чиї навмисні злочинні дії в значній мірі втрачають ситуаційний характер.
До зазначених типам особистості можуть бути додані звичні і професійні типи злочинців. Перші з них - раніше неодноразово брали участь у ліквідації міжнаціональних яких інших конфліктів, скоюють злочини під впливом звички до насильницького поведінки, придбаної в аналогічних ситуаціях. Другі - професійні кілери, які вчиняють замовні насильницькі злочини.
Залежно від соціально-психологічної характеристики особистості злочинця і мотивів вчинення ним насильницьких злочинів виділяються також такі її типи, як самоутверждающийся, що помсти, корисливий, "ігровий" (виявляє прагнення до гострих ситуацій, до ризику), байдужий (пасивний, побоюється за своє життя ).
Патологічні порушення психіки насильницького злочинця дозволяють виділити псіхопатізірованние, інтелектуально-обмежені і алкоголізованих типи його особистості.
В цілому ж морально-психологічна характеристика насильницьких злочинців показує, що це люди, які не мають стійких переконань. Їх поведінка часто залежить від випадково сформованих ситуацій. Вони прагнуть задовольнити свої бажання негайно, не рахуючись з оточуючими і з прийнятими в суспільстві нормами поведінки.
55. Особливості детермінації насильницької злочинності.
До основних детерминантам насильницьких злочинів відносяться наступні:
- Провокує агресивну "розрядку" суттєве погіршення рівня життя значної частини населення (до 60% жителів країни перебуває за межею бідності) і збільшення розриву в рівнях доходів між різними соціальними групами, що підтверджується відсутністю постійного джерела доходів у 55-60% насильницьких злочинців;
- Небувале зростання організованої злочинності і, як наслідок, різке збільшення обсягу матеріальних благ, що добуваються за допомогою злочинного насильства, що включає в себе не тільки розбої, бандитизм, вимагання, але і вбивства конкурентів, здійснення щодо них терористичних актів;
- Серйозні деформації в духовно-моральній сфері значної частини населення, обумовлені руйнуванням системи правового і морального виховання молоді, нестримної пропагандою насильства в засобах масової інформації, поширеністю уявлень про допустимість насильства в конфліктних ситуаціях, низьким рівнем морального виховання в навчальних закладах;
- Негативні зміни в суспільній психології, породжені заглиблюється криміналізацією і виражаються в підвищеному порозі терпимості до злочинним проявам, які стали розцінюватися як звичайні події, що не викликають належної реакції з боку держави і, отже, цілком допустимі;
- Слабкість правових механізмів регулювання підприємницької діяльності і, як наслідок, вирішення економічних відносин не через судові органи, а методами кримінальних розборок. Подібне кримінальне регулювання взаємовідносин в середовищі підприємництва призводить до зростання умисних убивств і заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю;
- Скасування існуючої раніше системи профілактики злочинів, що включала товариські суди і народні дружини, і, як наслідок, втрата опори правоохоронних органів на широкі маси населення у попередженні насильства;
- Низька ефективність діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення важливого принципу боротьби зі злочинністю - невідворотності покарання. Відомо, що поки рівень латентної злочинності високий, а розкривання злочинів, навпаки, низька, міри покарання, передбачені кримінальним законом, нехай суворі, жорсткі, бажаного результату не дадуть [1].[1]
Аналіз наукової літератури та практики з даного питання також дозволяє віднести до загальних причин і умов вчинення насильницьких злочинів наступні криміногенні чинники:
- Відтворення негативних традицій (пияцтво, розбещеність, грубість, агресивність і т.п.) в неформальних групах, а також у навчальних і трудових колективах;
- Слабкий соціальний контроль за дотриманням правил продажу спиртних напоїв неповнолітнім; невжиття заходів впливу до п'яниць, зухвало або агресивно провідним себе в громадських місцях, до керівників, які не присікають вживання спиртних напоїв у робочий час, а також на робочому місці;
- Відсутність у суспільстві належної правової пропаганди;
- Невиправдано широке поширення останнім часом фільмів і передач, що зловживають показом сцен вбивств і насильства;
- Недоліки в організації та проведенні культурно виховної роботи та спеціальної профілактики;
- Порушення норм сексуальної поведінки (вчинення статевих актів у присутності дітей, невпорядковані статеві зв'язки, проституція, гомосексуалізм);
- Неприйняття у навчальних і трудових колективах заходів по припиненню спроб виготовлення саморобної зброї; недоліки в роботі з вилучення зброї у осіб, які порушують правила його придбання, зберігання, а також у тих, чиї особистісні якості, спосіб життя і поведінку роблять володіння зброєю небажаним або небезпечним для оточуючих;
- Неприйняття, несвоєчасність або недостатність заходів по відомим правоохоронним органам фактами порушень громадського порядку, квартирних скандалів, сімейних і побутових конфліктів;
- Невідповідність організації діяльності дільничних уповноважених поліції, патрульно-постової та інших служб органів внутрішніх справ поширеності насильницьких злочинів, часом і місцем їх вчинення;
- Недоліки спеціальної профілактики щодо осіб, минулу поведінку, зв'язку та спосіб життя яких вказують на можливість вчинення насильницьких злочинів;
- Призначення та виконання покарань, умовно-дострокове звільнення без достатнього врахування особливостей особистості насильницьких злочинців і хуліганів;
- Наявність і розширення маргінальної середовища, що є грунтом для насильницьких злочинів, безробіття, вимушеної міграції в результаті міжнаціональних та інших конфліктів і т.п.
56. .Система та правове забезпечення попередження насильницької злочинності в Україні. Попередження насильства у сім’ї.
Попередження насильницьких злочинів грунтується на загальних положеннях профілактики злочинів і включає заходи як загальносоціального, так і спеціально-кримінологічного характеру.
заход и :
– здійснення постійного соціального контролю за обстановкою у сімейно-подружній сфері і сфері дозвілля шляхом виявлення мотивів криміногенної поведінки, постановки на профілактичний облік конфліктуючих осіб і вироблення конкретних організаційно-управлінських, педагогічних, психологічних, правових засобів їх усунення або послаблення ступеня конфліктного напруження;
– орієнтація правоохоронних органів на превентивну роботу з молоддю;
– ефективне застосування Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»;
– обмеження практики застосування такого покарання, як позбавлення волі, і доцільність заміни його альтернативними видами покарань;
– створення електронно-пошукової системи «Насильство» для обліку злочинів проти особи та централізованої автоматизованої системи обліку прикмет невпізнаних трупів;
– проведення паспортизації вулиць, майданів, парків, транспорт них магістралей та інших місць масового перебування і відпочинку людей у містах, інших населених пунктах з метою виявлення і усунення несприятливих для охорони громадського порядку факторів;
– підвищення рівня уваги до поведінки акцентуйованих осіб і осіб з психічними аномаліями та ін.
Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.
Жертва насильства в сім'ї – член сім'ї, який постраждав від фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства з боку іншого члена сім'ї.
Види насильства у сімї :
- фізичне
2. Психологічне
3) економічне
Вчинення насильства в сім’ї або загроза його вчинення тягне за собою, за відсутності складу правопорушення, здійснення заходів тільки попередження насильства в сім’ї. У випадках, коли має місце склад правопорушення, одночасно із заходами попередження насильства в сім’ї застосовуються заходи юридичної відповідальності (адміністративної, цивільної, кримінальної) за вчинення насильства в сім’ї.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» члени сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність відповідно до закону.
До заходів але усунення причин та умов, які сприяють вчиненню насильницьких злочинів, відносяться:
- Виявлення та усунення негативних факторів у сім'ї та побуті, що сприяють формуванню особистісних якостей, типових для насильницьких злочинців і хуліганів;
- Нейтралізація побутових і сімейних конфліктів, на грунті яких можуть виникнути насильницькі або хуліганські дії їх учасників;
- Забезпечення своєчасної реєстрації заяв про погрозу вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю і швидкого реагування на них органів внутрішніх справ;
- Обмеження торгівлі спиртними напоями в певний час доби і в певних місцях, заборона на їх відпуск особам, які не досягли повноліття, які у стані сп'яніння; встановлення відповідальності за порушення цих обмежень;
- Заборона розповсюдження сильнодіючих збудливих речовин, обмеження посівів містять їх рослин, встановлення контролю за відпуском та відповідальності за незаконне виготовлення, збут і споживання таких речовин;
- Посилення контролю за дотриманням спеціальних правил придбання та зберігання вогнепальної зброї; притягнення до відповідальності осіб за незаконне носіння, зберігання, виготовлення або збут зброї, боєприпасів і вибухових речовин;
- Вилучення органами внутрішніх справ зброї в осіб, які ухиляються від його реєстрації, а також систематично порушують громадський порядок, зловживають спиртними напоями, які страждають психічними захворюваннями;
- Виявлення випадків виготовлення учнями і робочими саморобного холодної та вогнепальної зброї в цехах або навчально-виробничих майстерень;
- Вжиття заходів, що ускладнюють вчинення насильницьких злочинів у громадських місцях; забезпечення належного освітлення, замикання горищ, підвалів, сараїв і їх періодичні обходи; розподіл сил і засобів органів внутрішніх справ з урахуванням місць найбільш частого вчинення насильницьких злочинів;
- Чітка організація діяльності різних служб органів внутрішніх справ: чергових частин, нарядів і патрулів, підрозділів у справах неповнолітніх, карного розшуку і слідства в цілях боротьби з насильницькими злочинами та хуліганством;
- Розгляд кримінальних справ щодо осіб, які вчинили насильницькі злочини і хуліганство, за місцем їх роботи або навчання;
- Організація прийому громадян керівниками органів внутрішніх справ за місцем проживання, на підприємствах і в організаціях;
- Здійснення постійного контролю за станом насильницьких злочинів з боку адміністрації регіону, регулярне обговорення цих питань із залученням зацікавлених осіб - керівників підприємств, установ, навчальних закладів, правоохоронних органів;
- Організація правового навчання і виховання населення [1].[1]
57.Кримінологічне та кримінально-правове розуміння рецидивної злочинності. Види рецидиву злочинів.
рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.
Рецидивна злочинність – це сукупність зареєстрованих на певній території, протягом певного проміжку часу, злочинів, вчинених особами, раніше засуджуваними за вчинення злочинів.
кримінологічне поняття рецидиву злочинів.В його основу вважаємо доцільним покласти визначення цього поняття, запропоноване А. Ф. Зелінським1, з деякими його уточненнями. Отже: рецидив злочинів — це вчинення нового злочину особою, яка раніше була засуджена або піддана судом іншим правовим заходам впливу, що передбачені законом замість покарання, незалежно від форми вини минулого і нового злочину та наявності незнятої судимості.
Кримінологічне поняття рецидиву ґрунтується на факті повторного вчинення злочину незалежно від того, чи була ця особа засуджена за попередній злочин (або злочини) і чи взагалі притягувалась до відповідальності, оскільки вже сам факт вчинення повторного злочину характеризує особистість суб’єкта і зумовлює необхідність вжиття заходів (виправної дії, обмеження, лікувального характеру) щодо цієї особи.
Кримінально-правове поняття рецидиву злочину цілком прийнятне для кримінального законодавства і судової практики виявляється недостатнім (вузьким) для потреб кримінологічної оцінки рецидиву. Для кримінологів новий рецидивний злочин є свідченням насамперед того, що антисуспільна спрямованість особистості суспільно-небезпечноготипу, яка зумовила криміногенну мотивацію і спричинила кримінальну активність, що реалізувалася у вчиненні минулого злочину, не зупинена у своєму поглибленні у бік зростання суспільної небезпечності, про що свідчить новий (рецидивний) злочин особи.
Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види: загальний і спеціальний рецидиви.
Загальний рецидив - це такий рецидив, до якого входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим чи безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ч. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання.
Спеціальним називається рецидив, до якого входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені за однієї й тієї ж форми вини.
Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний.
Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і ін.
Складний рецидив - це рецидив злочинів, за якого особа має три та більше судимості.
За ступенем суспільної небезпечності вирізняють пенітенціарний рецидив, рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.
Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за якого знову засуджується до позбавлення волі.
Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів - це рецидив, за якого особа, маючи судимість за один із таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин.
58.Рецидивна злочинність: стан, структура, динаміка.
Рецидивна злочинність у певному значенні є “ядром” усієї злочинності, оскільки йдеться про контингент, який найбільш наполегливо протиставляє себе етичним цінностям суспільства, правопорядку та залучає до здійснення злочинів нових осіб.
Значення боротьби з рецидивною злочинністю пов’язане з тим, що саме рецидив умисних злочинів багато в чому обумовлює відносну стійкість і самовідтвореність злочинності в цілому як соціального явища. Рецидивісти — активні носії та поширювачі традицій злочинного та іншого антисоціального середовища. За приблизними оцінками рецидивіст сприяє переходу на злочинний шлях в середньому 3—8 осіб, особливо з числа неповнолітніх. Сама злочинна діяльність рецидивістів часто характеризується особливою інтенсивністю, підвищеною суспільною небезпекою злочинних посягань, тяжкістю наслідків, навмисністю і хитрістю, цілеспрямованими зусиллями перешкодити розкриттю вчинюваних злочинів.
Рівень, структура і динаміка рецидивної злочинності характеризуються кількістю рецидивних злочинів і їх учасників; їх часткою в усій злочинності, її окремих видах і часткою рецидивістів серед злочинців; кількістю рецидивістів у контингенті осіб, які відбули кримінальне покарання або інші заходи, що замінюють його, через 1—3, 5, 10 років; окремих видів злочинів у всій рецидивній злочинності. Зіставлення цих показників за 5—10 років дасть змогу виявити динаміку рецидиву.
Слід зазначити, що рівень кримінального рецидиву унікально стабільний, навіть порівняно з дореволюційним періодом. Він коливається у межах 25 % до всієї злочинності.
Рівень рецидивної злочинності зазвичай визначають як співвідношення числа всіх розкритих злочинів до кількості рецидивних. Наприклад, у 2006 р. в Україні на 575 982 зареєстрованих злочинів розкритих, тобто з виявленими винуватцями, було 385 970. Із них рецидивістами вчинено 50 393.
Злочинність як масове явище вимірюється з двох боків — З одного боку враховуються правопорушення, а з іншого — особи, які їх вчинюють. Тому для характеристики рецидивної злочинності використовують також відсоток рецидивістів серед виявлених осіб. У 2006 p., як свідчить опублікована статистика МВС, виявлено 352 465 осіб, винних у порушенні кримінальних норм. Із кримінальним минулим, тобто судимих або тих, які іншим чином притягувались до відповідальності, нараховано 40 535.
“Ці відсоткові показники підкуповують своєю простотою, — справедливо підмічає А.Ф. Зелінський, — але вони далеко не завжди відображають справжній стан рецидивної злочинності. Вони істотно зменшуються зі збільшенням рівня всієї злочинності. Тобто абсолютне число рецидивних злочинів зростає, але повільніше, ніж усіх інших. У результаті відсоток рецидиву, який штучно знизився внаслідок зростання всієї злочинності, може стати підставою для оптимістичних заяв про швидку перемогу над рецидивною злочинністю”.
На думку А.Ф. Зелінського, було б коректнішим визначати рівень рецидивної злочинності за допомогою коефіцієнтів, розглядаючи кількісні показники всієї злочинності. Правда, для цього необхідні дані про кількість мешканців відповідного регіону, які притягувалися до кримінальної відповідальності. З деякими викривленнями, неминучими у зв’язку з відсутністю обліку осіб, звільнених від відповідальності до пред’явлення обвинувачення, ці відомості можна одержати у МВС.
Структура рецидивної злочинності визначається:
а) кількістю судимостей (повторна, багаторазова);
б) загальним і спеціальним рецидивом;
в) рівнем рецидивних злочинів;
г) інтенсивністю, тобто періодами здійснення злочинів після відбуття покарання;
д) часткою особливо небезпечного рецидиву.
Багаторазовість не завжди перебуває в прямій залежності від суспільної небезпеки рецидиву й особи рецидивіста. Тоді як однорідність попередніх і нових умисних злочинів зазвичай свідчить про збільшення суспільної небезпеки рецидиву й особи рецидивіста за рахунок професіоналізації (спеціалізації) певного виду злочинної діяльності, її хитрості, активності у пошуку і створенні ситуації для злочину. Зростає і байдужість до наслідків, наприклад, від крадіжок до грабежів, розбоїв, від хуліганства до вбивств із хуліганських мотивів.
Структура рецидиву за видами злочинів характеризується переважанням крадіжок, корисливо-насильницьких злочинів, хуліганства. Частка цих видів становить близько двох третин рецидивної злочинності.
Співвідношення одноразового і багаторазового рецидивів характеризується стійкою залежністю: частка повторно засуджених приблизно в 2,5—3 раза більша за частку засуджених утретє, частка останніх у стільки ж разів більша, ніж засуджених учетверте і т. д.
Щодо спеціального і загального рецидиву, то картина істотно змінюється за видами злочинів. Так, частка спеціального рецидиву відносно вища у рецидиву шахрайства, хуліганства, крадіжок (особливо кишенькових), корисливо-насильницьких злочинів.
У цілому рецидивістами вчинюється кожен четвертий-п’ятий злочин із загального числа зареєстрованих злочинів.
Тенденції рецидивної злочинності за останні роки в цілому несприятливі. їх можна звести до таких.
Збільшується вплив рецидивістів на розвиток професійних і організованих форм злочинності та кримінальне “зараження” середовища неповнолітніх і осіб у віці 18—25 років.
Помітно збільшилася кількість раніше судимих, які вчинюють тяжкі злочини — вбивства, розбої, рекет і т. ін.
Активізувалася злочинна діяльність осіб, які повторно вчинюють групові злочини.
Спостерігається зростання жіночої рецидивної злочинності, рецидивної злочинності осіб, які перебувають під слідством і судом, а також постпенітенціарного рецидиву.
Особливістю рецидивної злочинності сучасного періоду є зростання економічних злочинів. Відбулися певна структурна перебудова кримінально орієнтованих утворень, зміцнення зв’язків рецидивістів із лідерами економічної злочинності через переорієнтацію кримінальної поведінки, перерозподіл сил, територій і сфер діяльності на нових напрямах. Рецидивісти почали брати активну участь у найбільш прибуткових сферах, пов’язаних із приватизацією, контролем за торговими місцями, шахрайством у підприємницькій сфері економіки. Саме рецидивісти привнесли у злочинну діяльність свої норми поведінки, впровадили у злочинний арсенал найвитонченіші і найжорстокіші методи залякування, погроз і розправи.
Разом з тим на певну частину рецидивістів вплинули все більша маргінальність і люмпенізація населення, його алкоголізація, занепалість життєвого рівня, психологія аутсайдерства та інші риси соціальної дезорієнтації. Це в основному особи старшого покоління — багаторазові рецидивісти, злочини яких поступово стають більш примітивними, ступінь тяжкості зменшується. Вони мають ситуативний характер, найчастіше пов’язаний з потребою будь-яким способом добути спиртне, зокрема й антигромадським. Більшість таких рецидивістів не працює, п’янствує, веде паразитичний спосіб життя. Серед них висока частка осіб, які не мають постійного джерела доходів, певного місця проживання і т. ін.
59.Особистість рецидивіста, її структура та типологія.
У соціальній і психологічній структурі особи рецидивіста відбуваються суттєві негативні зміни, зумовлені тим, що в основу його ціннісних позицій і пріоритетів покладено антисоціальну поведінку, що в багатьох випадках діаметрально протилежна поглядам законослухняних громадян.
До основних особливостей характеристики особи рецидивіста належать такі:
становлення на злочинний шлях у неповнолітньому віці;
низький навіть порівняно з первинним злочинцем освітній рівень;
схильність до бродяжництва, що поєднується із злочинним гастролюванням;
втрата сімейно-родинних зв'язків і контактів з незлочинним середовищем і навпаки, інтенсивний контакт із злочинним середовищем;
втрата стійких позитивних життєвих орієнтирів і цінностей, небажання займатися соціальне корисною діяльністю, прагнення до аморальних миттєвих насолод (пияцтво, наркотики, проститутки, гра на гроші тощо);
відвертий цинізм, відкидання загальнолюдських цінностей, прагнення додержуватись вимог злочинної субкультури (жаргон, татуювання, злочинна антимораль на основі агресивності, жорстокості, демонстративної психопатичної поведінки).
Більшість рецидивістів уперше стають на шлях злочинів у неповнолітньому віці або в перші роки після настання повноліття.
Існує залежність між віковим початком злочинної кар’єри і наступним рецидивом. Чим раніше неповнолітній стає на шлях вчинення злочинів, тим інтенсивнішою й небезпечною є його рецидивна діяльність згодом. Близько 70% рецидивістів вчинили свій перший злочин у віці до 18 років. Чим старший вік людини, що вперше вчиняє злочин, тим меншою є імовірність рецидиву. У зрілому віці ніхто не починає рецидивну біографію, а рецидивісти вчиняють переважно менш небезпечні злочини.
Питома вага жінок серед рецидивістів є у 3-5 разів меншою, аніж у чоловіків.
У рецидивісток криміногенні якості проявляються гостріше, ніж у рецидивістів-чоловіків, що пов’язано з рівнем алкоголізації, багаторазовістю судимостей, втратою суспільно-корисних ат сімейних зв’язків, безпритульністю, моральною деградацією тощо. Громадська думка традиційно більш нетерпимо ставиться до засуджених жінок, аніж до засуджених чоловіків, що призводить до їх відчуження від загальноприйнятих побутових і трудових взаємин. доброзичливого людського спілкування.
Порівняно із злочинцями, які вчинили злочин вперше, типовою рисою рецидивістів є подальше ослаблення або повне припинення трудової діяльності. Понад 80% рецидивістів – це особи без визначеного роду занять. Частка непрацюючих і тих, які не вчаться, серед засуджених у 1996 р. становила 57%.
За рівнем освіти серед рецидивістів більше осіб із початковою і незакінченою середньою освітою і найменше осіб з вищою освітою порівняно із злочинцями не рецидивістами. Частка осіб, які мають освіту вище 8 класів серед рецидивістів удвічі нижча, ніж серед осіб, які вперше вчинили злочин. Особи, які встали на шлях рецидиву, не бачать сенсу в підвищенні рівня культури, їх важко залучити до навчання в період відбування покарання.
Для емоційно-вольових характеристик особи рецидивіста типовими є різного ступеня: агресивність і жорстокість; нестриманість, неадекватність і примітивізм емоційних реакцій; авторитарність і завищена самооцінка; байдужість до переживань інших; схильність до помсти; вразливість.
У певної частини рецидивістів істотну роль у злочинній діяльності відіграє слабка воля та нездатність розірвати негативні зв’язки у злочинному середовищі.
Патологія психіки, яка не виключає осудності, простежується в 15-20% рецидивістів, а у тих, хто вчинив вбивства – до 40%.
Саме такими є найважливіші морально-психологічні особливості більшості рецидивістів в інтелектуальній, світоглядній і емоційно-вольовій сферах. При цьому стійкість зазначених чинників посилюється зі збільшенням кількості судимостей.
У кримінологічній літературі зустрічається така соціально-психологічна класифікація рецидивістів (що не базується на правових нормах, про які вже йшлося) на типи:
антисоціальний — найнебезпечніший — свідомо протиставляє себе суспільству, абсолютизує злочинну "мораль";
асоціальний — відсутня активна установка на протиставлення себе суспільству, характерні соціальна деградація,втрата соціальне корисних зв'язків, що штовхає на нові злочини;
ситуативний — значну роль у поведінці відіграє конкретна життєва ситуація, антисоціальна установка не така активна, частіше це особи зі слабкими вольовими якостями, що не вміють керувати собою в конкретних умовах.
За ступенем суспільної небезпеки типи рецидивістів поділяють ще наступним чином:
- ситуативний;
60.Поняття та ознаки кримінального професіоналізму. Співвідношення рецидивної, професійної, організованої та групової злочинності.
професійна злочинність— це відносно самостійний вид стійкої систематичної злочинної діяльності, суб’єкти якої, володіючи відповідними спеціальними навичками, знаннями і вміннями, займаються кримінальним промислом по здобуванню основного або додаткового доходу, підтримуючи при цьому зв’язок з антисоціальним середовищем, близьким до їх власної орієнтації, установок і субкультури.
ознаки:
1. постійний і стійкий характер. Професійні злочинці упродовж тривалого часу багаторазово вчиняють злочини. Це формує в них певну звичку, яка переростає потім у норму поведінки. Кримінальний професіоналізм являє собою різновид свідомо продуманного і в усіх деталях заздалегідь підготовленого соціального паразитизму.
2. Професійним злочинцям притаманна відповідна спеціалізація.
Ця ознака виявляється в тому, що у кожного із них є чітка настанова на певний вид злочинних занять, на вчинення тотожних або однорідних злочинів. Цей контингент різноманітний. Одні займаються квартирними крадіжками, другі — викраденням автомобілів, треті — контрабандою і реалізацією наркотиків, четверті — шахрайством і т. д.
3. Заняття професійною злочинною діяльністю передбачає наявність у її суб’єктів відповідної кримінальної «кваліфікації», тобто необхідних знань, навичок і умінь, що забезпечують підготовку, вчинення і приховування злочинів. За їх допомогою забезпечується впевнене досягнення мети при найменшому ризику бути викритим. Кримінальна кваліфікація відпрацьовується на власному досвіді, а також у процесі постійного спілкування з професіоналами, які мають великий злочинний стаж. Зрештою названі навики і знання доводяться до автоматизму.
Кримінальні професіонали мають на своєму озброєнні відповідний злочинний інструментарій: універсальний набір ключів, спеціально розроблені відмички, сконструйовані в особливий спосіб електродрелі, краплені ігрові карти, верстати для виготовлення різноманітних фальсифікованих документів, бланків, печаток тощо.
4. Як свідчить практика, противоправний прибуток професійних злочинців у наші дні є значним. Найбільш «процвітаючі» кримінальні авторитети за рік-два одержують значні прибутки. Вони своїм злочинним промислом не лише забезпечують своє повсякденне «привабливе» існування, але й накопичують первісний капітал.
5. Для злочинців-професіоналів характерним є прагнення підтримувати зв’язки з антисоціальним середовищем, близьким до їхньої орієнтації. Найбільш тривкі контакти вони встановлюють здебільше зі злочинцями однієї і тієї ж спеціалізації. Систематичне ведення антисоціального способу життя викликає у них природну психологічну потребу в повсякденному спілкуванні зі своїми кримінальними однодумцями.
6. У середовищі професіональних злочинців існує специфічна субкультура: притаманні тільки їм традиції, звичаї, різні неформальні норми поведінки, що не відповідають загальноприйнятим у суспільстві нормам. Кримінальна субкультура відіграє суттєву роль у встановленні і підтриманні професійності.
Серед них поширений свій жаргон. Вони мають прізвиська, що призначені для приховування імен і прізвищ з метою забезпечення конспірації. Вони залишаються за злочинцями навіть і тоді, коли особи змінили своє прізвище і перейшли на нелегальне становище.__
Злочинні клани мають спільні грошові фонди («общаки»). Частина цих грошей направляється на надання допомоги заарештованим членам таких угруповань, їхнім сім’ям, витрачається на підкуп потрібних посадових осіб.
професійну злочинність слід визначати як систематичну злочинну діяльність осіб, які мають відповідні знання, навички, прийоми та засоби, які застосовують при вчиненні злочинів, вважають цю діяльність основним своїм заняттям, що є головним чи додатковим джерелом їх доходу, і підтримують постійні зв’язки зі злочинним середовищем, сприймають його норми та правила. Виходячи з цього основними ознаками цього виду злочинності є вчинення злочинів, які мають ознаки злочинної діяльності (під нею слід розуміти систему передбачених кримінальним законом суспільно небезпечних діянь і тісно пов’язаних з ними дій, психологічно детермінованих загальним мотивом, реалізація якого планується суб’єктом через встановлення і досягнення корисливої мети). Особи, що вчиняють ці злочини, володіють певними знаннями, навичками, прийомами та засобами. Ці професійні якості можуть бути отримані даними особами упродовж здійснення злочинної діяльності, а також виконання ними роботи, яка не пов’язана з вчиненням злочинів. Ця діяльність приносить останнім основний або істотний додатковий дохід. Професійні злочинці підтримують зі злочинним середовищем постійний зв’язок і сприймають його норми та правила. Таке визначення дозволяє дати кримінологічну характеристику цього виду злочинності, виходячи з характеристики як самого злочину чи злочинів, так і осіб, які вчиняють ці злочини. Такий підхід дозволяє віднести той чи інший злочин до професійної злочинності. Слід відзначити і те, що, незважаючи на тісний зв’язок професійної злочинності з рецидивною та організованою, далеко не всі злочинці- професіонали є судимими за вчинення злочинів і входять до складу організованих злочинних груп.
Так, А. І. Гуров під організованою злочинністю розуміє відносно масову поширеність стійких керованих злочинних спільнот, які створюють систему власної безпеки за допомогою корумпованих зв’язків і займаються злочинами як професією (бізнесом) [2, с. 207]. Тобто дослідник вважає, що професіоналізм є ознакою як професійної так і організованої злочинності. Але організована злочинність, поряд із цим, має і специфічну ознаку - наявність корумпованих зв’язків. Буквальне тлумачення терміна «організована злочинність» дозволяє віднести до даної категорії будь-який злочин з ознакою організованості. У Законі України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» під організованою злочинністю розуміється сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань (стаття 1) [3]. Але, на наш погляд, слід погодитись із С. М. Іншаковим, який під організованою злочинністю розуміє інше явище. У процесі протидії з суспільством, на його думку, кримінальний феномен еволюціонував і йому вдалося знайти таку форму існування, яка робить його невразливим щодо антикримінального впливу держави та суспільства [4, с. 34]. Організованій злочинності притаманний високий рівень злочинної спеціалізації. Але він, на відміну від професійної злочинності, досягається завдяки наявності низки керівників проміжної ланки, які отримують накази від лідерів злочинних угруповань і передають їх безпосереднім виконавцям, чим гарантують безпеку керівників найвищої ланки, а також наявності не тільки організаторів та безпосередніх виконавців, а і підрозділів розвідки та контррозвідки, осіб, які займаються підкупом службових осіб, у тому числі і правоохоронних органів, осіб, які займаються вбивствами за наймом, підробленням документів тощо. Для організованої злочинності притаманним є використання великих коштів для забезпечення як самої злочинної діяльності організованих злочинних груп, так і безпеки такої діяльності. Для захисту своєї злочинної діяльності представники організованої злочинності можуть здійснювати вплив на суспільство з метою створення позитивного іміджу злочинців, підкуп свідків їх злочинної діяльності і навіть позбавлення останніх життя, залучення в свої ряди окремих політичних діячів і представників засобів масової інформації. Зрозуміло, що це не є притаманним для осіб, які займаються професійною злочинною діяльністю. Н. Ф. Кузнєцова та Ю. Н. Аргунова називають ще декілька кримінологічних відмінностей професійної злочинності від організованої. Так, професійна злочинність виражається в індивідуальних злочинних діяннях, які вчиняються з метою отримання коштів на власне існування; організована злочинна діяльність спрямована на отримання максимуму доходу (прибутку) як вид підприємницької діяльності. Другою важливою відмінністю є те, що професійний злочинець є носієм злочинної («злодійської») ідеології, він дотримується «злодійського закону» та зберігає «злодійську честь» Професійний злочинець є представником кримінальної («злодійської») субкультури, яка відрізняється за нормами поведінки, мовою (жаргон), творчістю, звичними зразками проведення відпочинку тощо. Представник організованої злочинності є носієм ринкової ідеології. Власна ідеологія у таких осіб відсутня. Він є представником масової культури споживання, тобто власна субкультура у нього також відсутня [5, с. 129]. Для організованої злочинності є притаманною широка консолідація та організація злочинних угруповань, що забезпечує протиправну діяльність з метою збільшення кримінального прибутку та посилення впливу на структури влади.
рецидивна злочинність - це сукупність вчинених на певній території протягом певного часу злочинів особами, раніше судимими [9, с. 36]. На наш погляд, таке визначення звужує поняття рецидивної злочинності. До рецидивних злочинів слід відносити всі злочини, що скоюються особами, які раніше вчиняли злочини, про що стало відомо правоохоронним органам, а також стало предметом законного на них реагування. У свою чергу, кримінологічний рецидив - це повторне вчинення злочину особою, яка була раніше судимою або зазнавала інших, передбачених законом, заходів впливу, що застосовуються судом замість покарання, незалежно від форми вини та наявності судимості. Тобто кримінологічний рецидив злочинів істотно відрізняється від кримінально-правового рецидиву, яким є вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Виділяють також інші види рецидиву за різними підставами: пенітенціарний рецидив, рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів, простий та складний, загальний та спеціальний. Кожна з цих класифікацій має своє теоретичне та практичне значення. Але головною ознакою для рецидивної злочинності є те, що новий злочин вчиняє особа, яка раніше вже вчинила злочин, іноді і не один. Ця злочинність є складовою частиною всієї злочинності. Вона має свою структуру та специфічні ознаки, якими можуть бути наступні: як правило, навмисний характер вчинених діянь; ступінь тяжкості злочинів, яка може характеризувати особистість рецидивного злочинця; кількість та якість вчинених злочинів; кількість судимостей; наявність засудження за попередні злочини чи відбуття злочинцем покарання за ці злочини. Злочинці-рецидивісти є носіями злочинної субкультури. Вона може виступати своєрідним каталізатором злочинної діяльності цих осіб. У місцях позбавлення волі створюються неформальні угруповання, які керуються «кримінальними авторитетами» та злочинцями-рецидивістами, які встановлюють неписані правила поведінки в місцях позбавлення волі, поширюють злочинну субкультуру серед засуджених. Це впливає на вибір поведінки осіб після звільнення з місць позбавлення волі. Дослідження рецидивної злочинності дозволяє зробити висновок про те, що рецидив злочинів передусім має пенітенціарну природу. І. М. Даньшин вважає, що три чверті випадків рецидивних злочинів припадає на осіб, які раніше вже перебували у виправно-трудових установах [10, с. 92]. Окремі особи, які мають судимість за раніше вчинені навмисні злочини, маючи злочинний досвід, певні навички та вміння, відпрацьовані способи вчинення злочинів, здійснюють тривалу підготовку до їх вчинення. У таких випадках мова може йти про професійну злочинність осіб, які були раніше засуджені за вчинення злочину. Але не кожний рецидивіст може характеризуватися як професійний злочинець. І не поодинокими є випадки, коли професійний злочинець не має жодної судимості і не притягувався взагалі до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів. Даний факт може бути обумовлений високою професійністю та спеціалізацією такого злочинця. На наш погляд, не можна погодитись з С. Ю. Часноком, який вважає, що професійна злочинність є відносно самостійним видом рецидивної злочинності, яка пов’язана з нею багатьма кримінологічними характеристиками.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 751; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!