Тема 6. Логічні основи теорії аргументації
Мета: Засвоїти що таке аргументація і доведення, критика і спростування. Стратегія і тактика аргументації та критики. Правила аргументації і критики, доведення і спростування. Правила по відношенню до тези, можливі помилки. Правила по відношенню до аргументів, можливі помилки. Правила і помилки по відношенню до форми аргументації і критики.
План вивчення теми
1. Аргументація і доведення.
2. Критика і спростування.
3. Стратегія і тактика аргументації та критики. Правила аргументації і критики, доведення і спростування.
4. Правила по відношенню до тези, можливі помилки. Правила по відношенню до аргументів, можливі помилки. Правила і помилки по відношенню до форми аргументації і критики.
Методичні рекомендації до самостійної роботи
Соціально-політичному життю людей притаманна поліфонія думок, поглядів, точок зору і т.д., яка є своєрідним свідченням культурного плюралізму. І все ж, заради певних цілей і потреб, людині необхідно намагатися усувати відмінність у поглядах. Таких ситуацій безліч: наукові конференції, судові засідання, слухання в парламенті, переговори з приводу політичних, економічних проблем, не кажучи вже про ситуації повсякденного життя.
Для позначення процесу обміну протилежними думками часто використовують слово “суперечка”. Саме у ситуаціях суперечок найчастіше застосовуються процедури доведення і спростування, аргументації і критики. Побіжно охарактеризуємо деякі форми суперечок.
|
|
|
Дискусія – найчастіше, наукова суперечка двох або декількох людей, під час якої з'ясовують і зіставляють різні точки зору з метою пошуку правильного вирішення спірного питання, або ж з метою пошуку істини чи, принаймні, наближення до неї.
Під диспутом сьогодні розуміється публічна суперечка двох людей з приводу наукового або суспільно важливого питання. Слово “дебати” найчастіше застосовують у політичній сфері (наприклад, “парламентські дебати”). Часто цим словом позначають суперечки, що виникають під час обговорення доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях і т.д.
Перебуваючи в стані суперечки, люди керуються різними методами і переслідують різні цілі. Тому можна говорити про:
а) суперечку заради істини (тобто діалектичну суперечку, де слову “діалектика” надають його первісного значення, а саме, “мистецтво досягнення істини в бесіді”);
б) суперечку, мета якої – просто переконати іншу людину;
в) суперечку заради перемоги в суперечці, тобто “еристичну” суперечку. Її мета – взяти гору над “супротивником” за будь-яку ціну, використовуючи будь-які методи. В еристичній суперечці керуються різними мотивами, перемога може бути потрібною для демонстрації своєї принциповості або для свого самоствердження. Отже, еристика (від грець, еns – суперечка) – це мистецтво проведення суперечки.
|
|
|
Сторони, які сперечаються, називаються, відповідно, пропонентом і опонентом.
Пропонент, або протагоніст – той, хто висуває, обстоює деяку тезу.
Опонент, або антагоніст – той, хто заперечує.
Зазначимо, що не будь-яку ситуацію суперечки (тобто ситуацію обміну протилежними думками і намагання усунути розходження у поглядах) характеризують як аргументативну дискусію.
Аргументативна дискусія – це така форма суперечки, яка здатна зробити внесок в інтелектуальний прогрес. Вона відбувається переважно на платформі розуму з використанням раціональних засобів обґрунтування.
У найширшому значенні термін “аргументація” вживається для позначення процесів обстоювання пропонентом деякого твердження з метою доведення того, що це твердження є істинним, слушним.
Поруч із терміном “аргументація” нерідко використовують термін “доведення”.
Доведення (на відміну від аргументації) – це логічна операція обґрунтування істинності одного твердження (судження, гіпотези, концепції) за допомогою інших істинних і зв'язаних з ним суджень шляхом побудови відповідного міркування.
|
|
|
Доведення – це завжди правильне міркування, в якому відношення між засновками і висновком є відношенням логічного слідування (такі міркування називаються демонстративними).
Доведення є окремим (особливим) випадком аргументації, позаяк аргументація може здійснюватися не обов'язково за допомогою логічно бездоганних міркувань та істинних аргументів. Аргументація не буде доведенням або у випадку використання лише правдоподібних (недостовірних) аргументів, або у випадку недемонстративних міркувань.
Доказовість – це логічна риса мислення, а переконливість – психологічна риса, що ґрунтується на логічній і фактичній достовірності.
Доведення здійснюється у формі умовиводу або системи умовиводів, елементами якої можуть бути умовиводи різних форм і видів.
Структурними елементами доведення є:
• теза;
• аргументи (підстава, докази);
• демонстрація (форма зв'язку тези і аргументів).
Теза (Т) – положення, істинність якого треба довести. Логічною формою вираження тези є висловлювання (судження). За умов, коли теза формулюється не лише для доведення її істинності, а й для акцентування уваги на даній проблемі, вона може набирати форму запитання. Наприклад, тезу можна сформулювати так: “Чи здійснюються ринкові перетворення в Україні?” У цьому випадку, щоб довести істинність позитивної відповідь на це питання: “Так, в економіці України здійснюються ринкові перетворення”, треба навести аргументи, які підтвердять істинність висунутої тези.
|
|
|
Аргументи (лат. аrgumentum – основа, доказ) – це вихідні теоретичні і фактичні положення, які є достатньою підставою для підтвердження. істинності тези. Суть доведення саме і полягає в обґрунтуванні істинності тези за допомогою аргументів. Аргументами при доведенні можуть бути: факти, закони, теорії, аксіоми, постулати, визначення тощо, тобто положення, істинність яких вважається безумовною.
Факт – (лат. factum – те, що відбулося) – це реальна подія, яка існує зараз або мала місце у минулому.
Закон – це об'єктивний, сталий, внутрішній, необхідний, істотний зв'язок, загальний для даної групи явищ, який повторюється за однакових умов і веде у цих умовах до певного результату.
Теорія (грецьк. – розгляд, дослідження) – це форма достовірного наукового знання, підтвердженого практикою. Це система суджень, пов'язаних між собою способами залежності, доведення або виведення одних знань з інших.
Аксіома – судження, істинність якого не потребує доведення в межах даної дедуктивної теорії і відіграє роль вихідного положення і аргументу для обґрунтування істинності інших її положень.
Постулат (лат. postulatum – вимога) – положення, переконливе припущення, яке вводиться у систему доведення у межах даної теорії без доказу і вважається достатньою підставою для обґрунтування істинності інших положень.
Вихідні основи кожної науки – судження про достовірні окремі факти, аксіоми, закони, постулати і визначення – називаються безпосередніми основами доведення. Положення, що формулюються на цій основі, називаються похідними положеннями доведення.
Демонстрація – логічне міркування, у процесі якого з аргументів із логічною необхідністю виводиться істинність чи хибність тези.
Демонстрація на основі певної сукупності логічних правил показує послідовність логічного зв'язку тези з її аргументами та правомірність обґрунтованості її істинності (хибності). Вона постає однією із форм умовного зв'язку. Так, аргументи ( 
, 
,..., 
) виконують функцію підстави доведення, а теза (Т) є їх логічним наслідком. У такому випадку логічна схема доведення буде мати вигляд:
( , ,..., )→Т.
Логічний перехід від аргументів до тези відбувається у формі умовиводу (або їх низки). Це означає, що обґрунтування тези може приймати форму дедуктивних, індуктивних умовиводів або умовиводу за аналогією (або їх комбінації).
У залежності від способу аргументації істинності тези доведення поділяються на прямі та непрямі.
Прямим називається доведення, в якому істинність тези доведення безпосередньо випливає з аргументів.
Якщо відомо, що аргументи істинні і з них безпосередньо випливає теза, то вона теж істинна. За цих обставин доведення є ланцюгом (послідовністю) суджень, пов'язаних відношенням логічного спілкування. Виражається ця послідовність у формі імплікації А→В (де А – антецедент (умова), а В – висновок або ствердження).
Найчастіше доведення здійснюються за такою схемою:
1) вводиться доводжуване речення у формі допущення (доведення);
2) з наявних речень, до яких можна приєднати раніше встановлені істини (аксіоми, постулати, закони тощо), виводиться наслідок;
3) доведення закінчується здобуттям висновку (доводжуваного висловлювання).
Доведення підлягає двом видам правил:
а) правила побудови доведення, які визначають структуру можливого доведення і підказують його “ідею”;
б) правила логічного слідування, тобто правила, за якими з уже наявних суджень виводять, як наслідок, нові судження.
Цими правилами можуть бути: М – П (modus ponens), УК (усунення кон'юнкції), ВК (введення кон'юнкції), УД (усунення диз'юнкції), ВД (введення диз'юнкції) та ін. Наприклад, припустимо, що треба довести форму.
((А→В) (В→С))→(А→С)
Праворуч від доведення будемо записувати правила, якими користуватимемося при доведенні. Доведення вважають закінченим, якщо кінцева формула доведення збігається з формулою висновку.
При доведенні ми керуємося такими правилами: будь-який крок доведення ми можемо записати як:
1) одну з формул засновників А→В, В→С, А→С (як допущення);
2) формулу, доведення якої невідоме;
3) формулу, що раніше випливає з раніш написаних формул, за одним з правил МП, УК, ВК, УД, ВД.
Доведення:
| 1. (А→В) (В→С) | – допущення (засновки). |
| 2. (А→В) | – УК із 1. |
| 3. А | – допущення (антецедент формули А→С). |
| 4. В | – МП із 2 і 3. |
| 5. В→С | – УК із 1. |
| 6. С | – МП із 5 і 4. |
Так, послідовним висуванням шести формул, доведення яких записано за правилами слідування, ми довели істинність формули:
((А→В) (В→С))→(А→С)
Проте в деяких випадках пряме доведення неможливе. Саме тоді звертаються до непрямого доведення.
Непряме доведення – таке доведення, в якому істинність тези (Т) обґрунтовується шляхом доведення хибності антитези (-Т). В даному випадку, на підставі закону виключеного третього, хибність антитези дає змогу говорити про істинність доводжуваної тези.
Антитеза – це судження (висловлювання) суперечне тезі. Вона може бути записана однією з наступних форм:
• якщо теза – це Т, то антитезою буде - (-Т);
• якщо тезою у розділовому судженні АÚВÚС маємо А, то антитезою будуть В і С.
Залежно від типу антитези непряме доведення поділяють на два види:
• апагогічне;
• розділи.
(Слово „апагогічне” походить від грецьк. – „той, що відводить”).
Хід міркування в апагогічній аргументації виконують у три етапи:
I етап: для обґрунтування деякої тези (Т) спочатку формують її антитезу - (-Т) і припускають істинність цієї антитези.
II етап: логічно виведені із (-Т) наслідки співставляють з положеннями, істинність яких установлена (С). Якщо наслідки є несумісними з цими даними, то вони розцінюються як хибні (-С). Потім із хибності наслідків по modus toliens виводимо хибність допущення, тобто антитези (-Т). Схема міркування:
ІІІ етап: із хибності допущення (-Т) на підставі закону виключення третього (або на підставі хибності антитези, тобто (-(-Т)) випливає висновок щодо істинності тези (Т). Схема міркування:
Такий спосіб демонстрації хибності деякого припущення (у нашому випадку антитези (-Т), шляхом виведення з нього суперечності) називають приведенням до абсурду.
Продемонструємо аналогічне доведення з використанням мови символів і відповідних правил логічного слідування.
Наприклад, треба довести формулу: ((АÙ(–В)®В)®(А®В). При доведенні будемо керуватися такими правилами:
1. Одну з формул ((АÙ(–В)®В)®(А®В) можемо записати на будь-якому кроці доведення (як припущення).
2. Можемо написати формулу загального висновку (як припущення зворотного доведення).
3. Написати формулу, доведення якої раніше побудоване.
4. Записати формулу, що слідує з попередньо написаних формул, за одним з правил: МП, УК, ВК, УД, ВД.
Доведення:
1. (А®В)®В – вводимо допущення
2. А
3. (–В) – допущення зворотного доведення
4. А, (–В) – ВК із 2 і З
5. В – МП із 1 і 4
Суперечність 3 і 5.
Оскільки в процесі послідовного запису формул відповідно до правил слідування ми дістали дві суперечливі формули (–В) (3) і В (5), доведення вважається закінченим. Припустивши (–В) (3), тобто істинність антитези, ми прийшли до абсурду, це означає істинність.
У розділовому непрямому доведенні теза, що доводиться, є членом розділового судження, члени якого повинні вичерпувати всі можливі допущення і виключати один одного. Доведення у цьому випадку полягає у спростуванні всіх припущень, один одного, яке и буде доводжуваною тезою.
Доведення здійснюється у формі модусу tollendo ponens розділового силогізму:
Гарантією істинності тези у розділовому непрямому доведенні є вичерпний перелік усіх можливих допущень, що виключають одне одного. Застосування механізму непрямого доведення пов'язане з певними труднощами. Під час такої аргументації необхідно тимчасово відхилятись від власне тези і залучати додатковий „матеріал”, додаткову інформацію, зосереджуючись на хибних твердженнях. Це, безперечно, ускладнює процес аргументативного міркування в цілому.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 272; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!