Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Предмет регулювання та цілі статті
1. Стаття визначає окремі вимоги верховенства права як принципу адміністративного судочинства. Це перша спроба на законодавчому рівні визначити основний зміст принципу верховенства права.
Правова основа статті
2. Верховенство права закріплено у частині першій статті 8 Конституції України як загальноправовий принцип: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права". За змістом це один із найбагатогранніших правових принципів. Один із елементів принципу верховенства права втілено у статті 3 Конституції України:
"Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".
Зв'язаність держави правами людини
3. У частині першій коментованої статті здійснено спробу дати визначення змісту принципу верховенства права через призму положень статті 3 Конституції України: відповідно до принципу верховенства права людина, її права визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Зрозуміло, що таке визначення не відображає всього багатоманіття і проявів верховенства права, а дає лише найзагальніший орієнтир спрямованості адміністративного судочинства.
|
|
|
Тож в адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд, зокрема, надавати закону тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення закону в жодному разі не може спричиняти несправедливих обмежень таких прав.
4. Протилежністю верховенства права є свавілля. Держава не може діяти свавільно, вона обмежена правом. І не тільки створеним нею законодавством, а й правом, яке існує апріорі, незалежно від її розсуду ‑ природним правом, або природними правами кожної людини.
Верховенство права у рішеннях Конституційного Суду України
5. Конституційний Суд у своїх рішеннях нерідко посилається на принцип верховенства права. Уперше характеристику вимог принципу верховенства права подано у Рішенні Конституційного Суду у справі про призначення судом більш м'якого покарання42. Відповідно до розуміння Конституційного Суду "верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
|
|
|
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість ‑ одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
|
|
|
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення".
Тож Конституційний Суд, характеризуючи принцип верховенства права, розглядає право не як закон чи систему нормативних актів, а як утілення справедливості. Невипадково право і справедливість мають один корінь.
6. В іншому рішенні ‑ у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора ‑ Конституційний Суд України, керуючись принципом верховенства права, дійшов висновку: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
7. Виходячи з мотивації рішень Конституційного Суду України, можна стверджувати, що верховенство права як принцип адміністративного судочинства визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Справедливим та ефективним повинен бути як судовий процес, так і результат судочинства.
|
|
|
Верховенство права у рішеннях Європейського Суду з прав людини
8. Частина друга коментованої статті зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, який діє на основі Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У преамбулі цієї Конвенції верховенство права визнано як принцип, що об'єднує країни ‑ учасниці Ради Європи. У своїх рішеннях Суд неодноразово звертається до зазначеного у преамбулі Конвенції принципу і, вважаючи його одним із основоположних принципів функціонування країн‑учасниць, надає йому тлумачення при вирішенні справ.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції"44 (пункт 1) Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
9. Європейський Суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. Під законом тут мається на увазі положення нормативно‑правового акта. По‑перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По‑друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По‑третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб'єктів владних повноважень (п. 27 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 року).
Звідси й ще одна вимога принципу верховенства права ‑ захист від свавілля ‑ це означає, що втручання суб'єктів владних повноважень у права людини має підлягати ефективному контролю. Щонайменше це має бути судовий контроль, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Держава також повинна забезпечувати наявність достатніх та ефективних гарантій проти зловживань (п. 55 рішення у справі "Класс та інші проти Німеччини" від 6 вересня 1978 року).
У зв'язку із судовим контролем важливою є вимога про доступ до суду. Серед іншого, вона означає, що з юрисдикції судів не можна вилучати будь‑які позови, так само не можна надавати певним категоріям осіб імунітети від судових позовів. З вимогою про доступ до суду несумісними є надмірні затримки зі здійсненням правосуддя та виконанням судових рішень (п. 65 рішення у справі "Фаєд проти Сполученого Королівства" від 21 вересня 1994 року).
Складовою принципу верховенства права є також вимога юридичної визначеності. Відповідно до неї, зокрема, остаточне рішення суду у вирішеній ним справі не може піддаватися сумніву, навіть у разі зміни законодавства. Повинні бути виключені будь‑які спроби з боку несудових органів влади піддавати сумніву судове рішення, перешкоджати його виконанню, позбавляти його юридичної сили або безпідставно затримувати його виконання. Ця вимога зобов'язує державу та будь‑який орган виконувати судові розпорядження чи рішення, у тому числі й ухвалені проти держави чи органу. Отже, вимога про юридичну визначеність одночасно включає й вимогу про обов'язковість судових рішень (п. 51, 52 рішення у справі "Рябих проти Росії" від 24 липня 2003 року48).
Проявом принципу верховенства права є вимога про невтручання законодавчої влади у здійснення правосуддя. Втручання з боку законодавчого органу в процес здійснення правосуддя з метою вплинути на вирішення судом спору є недопустимим, окрім випадків, коли для цього існують неспростовні підстави, що випливають із загального інтересу (п. 30 рішення у справі "Агудімос та судноплавна компанія "Сефаллоніан скай" проти Греції" від 28 червня 2001 року).
Названі вимоги не вичерпують зміст принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини при вирішенні конкретних справ постійно збагачує його новим змістом.
Недопустимість відмови у розгляді адміністративної справи
10. Частини третя і четверта коментованої статті закріплюють гарантії права на доступ до суду, що є елементом принципу верховенства права.
11. Кожному гарантується право звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України, якщо спір належить до адміністративної юрисдикції. Це право випливає з положень частини третьої статті 8 Конституції України про те, що: "Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується".
12. Право на звернення за захистом до адміністративного суду гарантується й у разі неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Обов'язок подолати неповноту, неясність, суперечливість чи відсутність законодавства покладається на суд.
Неповнота чи відсутність законодавства долається застосуванням аналогії закону або аналогії права (див. частину сьому статті 9 КАСУ). Неясність (нечіткість, незрозумілість, неоднозначність) та суперечливість законодавства суд усуває тлумаченням положення нормативно‑правового акта у спосіб, що утверджує верховенство права. Таке тлумачення має бути найбільш розумним за конкретних обставин та враховувати цілі акта. У разі суперечливості правових актів однакової юридичної сили або їхніх окремих положень у регулюванні тих самих відносин суд застосовує положення акта, яке є спеціальним, на відміну від загального положення акта, що врегульовує те саме, але ширше коло відносин. Якщо неможливо визначити, яке положення є спеціальним, а яке загальним, тоді суд застосовує положення, яке набрало чинності пізніше.
13. Як яскравий приклад усунення неповноти законодавства можна навести рішення Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року про визнання дій Центральної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України та складанню протоколу про результати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопада 2004 року неправомірними. Цим рішенням Верховний Суд скасував результати повторного голосування з виборів Президента, встановлені Центральною виборчою комісією, хоча чинний на той час Закон України "Про вибори Президента України" передбачав можливість визнання недійсним голосування лише на виборчій дільниці. Водночас Верховний Суд поновив права суб'єктів виборчого процесу через проведення повторного голосування, хоча закон про вибори прямо не встановлював такого способу захисту виборчих прав.
Значення принципу верховенства права
14. Принцип верховенства права відкриває дорогу до творчого, а не бездумного застосування закону. Судові рішення з огляду на верховенство права за своїм змістом повинні утверджувати справедливість і права людини, укріплювати довіру до адміністративних судів. Проте в жодному разі цей принцип не може стати виправданням для зловживань з боку суду, суддівського свавілля.
Рекомендована література
Головатий С. П. Верховенство права: Монографія: У 3‑х кн. ‑ К.: Видавництво "Фенікс", 2006. ‑ LXIV; 1747 с. (бібліографія; додаток: глосарій; рез. англ.).
Козюбра М. І. Принцип верховенства права та вітчизняна теорія і практика // Українське право: Матеріали міжнародної конференції "Верховенство права: питання теорії та практики" ‑ 2006. ‑ N 1. ‑ С. 15 ‑ 23.
Пухтецька А. А. Еволюція доктринального тлумачення принципу верховенства права: від зарубіжної доктрини до вітчизняного праворозуміння // Юридичний журнал. ‑ 2007. ‑ N 4.
Таманага Б. Верховенство права: історія, політика, теорія / Перекл. з англ. А. Іщенка. ‑ К.: Вид. дім "Києво‑Могилянська академія", 2007. ‑ 208 с.
Стаття 9. Законність
1. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:
1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) суд застосовує інші нормативно‑правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Виключено.
Виключено.
4. У разі невідповідності нормативно‑правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 07.07.2010 р. N 2453‑VI)
Предмет регулювання та цілі статті
1. Стаття визначає вимоги законності як принципу адміністративного судочинства.
2. Законність як загальна засада судочинства покладає на суд обов'язок розглядати і вирішувати судові справи на підставі закону з урахуванням його цілей й у встановленому ним порядку. При застосуванні законодавства суд повинен враховувати місце правового акта в ієрархії національного законодавства, тобто його юридичну силу.
Правова основа статті
3. Зміст коментованої статті обумовлений вимогами Конституції України, зокрема такими положеннями:
• Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно‑правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8);
• Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (стаття 9);
• Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19).
Зміст принципу законності
4. Принцип законності, згідно з частиною першою коментованої статті, означає, що "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". Таке визначення збігається з положенням частини другої статті 19 Конституції України.
5. Законність у контексті адміністративного судочинства вимагає, щоб суд розглядав і вирішував справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Водночас законність є критерієм перевірки рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Правила застосування законодавства
6. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При застосуванні інших нормативно‑правових актів (указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів міністерств тощо) суд повинен перевірити, чи прийняті вони відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина третя коментованої статті).
7. За юридичною силою, відповідно до коментованої статті, ієрархія нормативно‑правових актів, які застосовуються судом при вирішенні адміністративних справ, має такий вигляд:
• Конституція України;
• міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
• закони України;
• інші (підзаконні) нормативно‑правові акти.
Конституція України має найвищу юридичну силу (частина третя статті 8 Конституції України), тобто її норми мають пріоритет над законами та міжнародними договорами. Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, мають перевагу над законами України (частина шоста коментованої статті). У разі встановлення невідповідності положень цих актів Конституції України суд застосовує її положення як норми прямої дії.
Юридична сила окремих категорій підзаконних нормативно‑правових актів визначається положеннями Конституції України (див., наприклад, частину третю статті 113: Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України) і законів України.
8. У разі невідповідності нормативно‑правового акта Конституції, закону, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Тобто при застосуванні правових актів суд повинен враховувати їхнє місце в ієрархії національного законодавства ‑ юридичну силу.
9. Коментована стаття встановлює особливості застосування правових актів, перевірка конституційності яких статтею 150 Конституції України віднесена до повноважень Конституційного Суду України (законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим).
За загальним правилом, у разі встановлення невідповідності положень цих актів Конституції України суд застосовує положення Конституції України як норми прямої дії. При цьому суд не може, застосувавши Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи акти, перелічені в статті 150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України. Суд може лише не застосувати закон, який не відповідає Конституції України, навівши відповідне обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення. Це правило стосується також підзаконних актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Лише у разі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності таких актів Конституції України суд звертається до Верховного Суду України з пропозицією щодо вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності (частина п'ята коментованої статті).
Таке регулювання відповідає пункту 4 частини другої статті 47 Закону України "Про судоустрій України", згідно з яким Верховний Суд України звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів. Рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів приймається Пленумом Верховного Суду України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 156 КАСУ неможливість розгляду адміністративної справи до вирішення справи, що розглядається в порядку конституційного судочинства, є підставою для зупинення провадження в адміністративній справі. Але застосувати це положення можна лише у разі, якщо Конституційний Суд України своєю ухвалою відкрив конституційне провадження у справі.
10. Частина шоста коментованої статті встановлює верховенство чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, над законом: у разі невідповідності закону України міжнародному договорові суд повинен застосувати міжнародний договір.
Це відповідає положенню частини другої статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України": якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Частина шоста коментованої статті повинна застосовуватися з урахуванням того, що Конституція України має найвищу юридичну силу (частина друга статті 8 Конституції України), а тому міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.
Правило частини п'ятої коментованої статті про звернення Верховного Суду України до Конституційного Суду України не стосується міжнародних договорів, оскільки право звернутися щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України належить лише Президенту України та Кабінету Міністрів України (частина перша статті 151 Конституції України), але не судам. Тому оцінку відповідності міжнародного договору Конституції України суд повинен дати при вирішенні питання про застосування правил цього договору.
11. Коментована стаття повинна застосовуватися з урахуванням умов набрання чинності нормативно‑правових актів. Обов'язковою умовою набрання чинності нормативно‑правових актів, що визначають права і обов'язки громадян, є їх оприлюднення. Так, згідно з частиною третьою статті 57 Конституції України закони та інші нормативно‑правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Це означає, що судове рішення не може ґрунтуватись на неоприлюднених нормативно‑правових актах такого змісту.
Необхідною умовою набрання чинності нормативно‑правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, є також їх державна реєстрація органами юстиції. Вони набирають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
Подолання прогалин
12. Для подолання прогалин у правовому регулюванні відносин застосовується інститут аналогії закону та права (частина сьома коментованої статті). Так, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону). Підставою для застосування аналогії закону є "відсутність закону, що регулює відповідні правовідносини". У контексті частини сьомої коментованої статті це означає як відсутність відповідного правового акта, так і його неповноту, тобто відсутність у ньому положень, які б урегульовували відповідні правовідносини. Необхідність розширеного тлумачення поняття "закон" тут обумовлена тим, що коментована стаття встановлює можливість застосування не лише закону, а й інших правових актів.
Якщо у такий спосіб не вдалося подолати прогалину ‑ суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права) і виводить з них конкретне правило для врегулювання правовідносин. Під "конституційними принципами і загальними засадами права" розуміються найбільш абстрактні норми права (принципи), на основі яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин. Загальні засади права можуть прямо визначатися у законах, а можуть бути виведені судом зі змісту їхніх положень або з духу і завдань (спрямованості) права.
Перспективне регулювання
13. Парламент свого часу приймав закони України "Про нормативні правові акти" і "Про закони і законодавчу діяльність", які визначали поняття, види і юридичну силу нормативно‑правових актів, порядок прийняття та набрання ними чинності, порядок подолання в них прогалин і суперечностей. Однак внаслідок ветування їх Президентом України вони не набрали чинності. Зараз розробляється новий проект закону про нормативно‑правові акти.
Рекомендована література
Циппеліус Р. Юридична методологія / Переклад, адаптація, приклади з права України і список термінів ‑ Р. Корнута. ‑ К.: Видавництво "Реферат". ‑ 2004. ‑ С. 58 ‑ 123.
Бержель Ж. Л. Общая теория права / Под общ. ред. В. И. Даниленко / Пер. с фр. ‑ М.: Издательский дом NOTA BENE, 2000. ‑ С. 135.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 331; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!