Звідки походить Москва та Московія 16 страница
«Нарешті, Великий Князь (Андрій, син Невського. – В. Б. ) був цілий рік в Орді, повернувся з Послами Тохти (хан Золотої Орди. – В. Б. ). Князі з'іхалися в Переславль на загальний Сейм (восени 1303 року – В. Б. ). Там у присутності Митрополита Максима читали ярлики, або грамоти Ханські, в яких цей гордовитий володар повідомляв свою верховну волю, хай насолоджується Велике Князівство (татаро‑монгольський улус. – В. Б. ) тишею, хай припиняться чвари Володарів, і кожен із них хай буде задоволений тим, що має (що дав хан – тому й радуйся! – В. Б. ) [1, том IV, с. 244].
Хан Тохта не називав суздальських князів – «Володарями», ніколи жоден хан не вимовляв – «Велике Князівство». Цю дрібну неправду нам подають свідомо, як мізерну порцію наркотику, аби привчити до «російської величі». Князі були звичайними слугами свого хана, вони навіть одержували ярлик, у буквальному значенні одягнувши ярмо на шию. І «Велике Князівство» було лише складовою частиною Великого татаро‑монгольського улусу. А хан у своїх ярликах‑дозволах приблизно так і писав: «Я – Хан, із благовоління Великого Бога, велю моєму рабові Андрію, синові Олександра, дотримуватися законів Великої Орди в моєму Володимирському Улусі, вчасно збирати Ханську подушну данину…» і т. ін., у тому ж дусі.
Ніколи хан не вважав князя рівним собі. Навіть на прийомі в хана, як нам повідав Плано Карпіні, князь сидів на підлозі серед челяді й своїх підлеглих вельмож, нічим від них не відрізняючись. Така велич князя без мішури.
|
|
|
Закінчуючи цей розділ, хочу звернути увагу на ще один парадокс російської історії, що впадає у вічі. Зверніть увагу, як тільки доходить до родичів Олександра Невського, де в ході викладу є можливість зіставлення дат, то ці родичі чомусь «гублять» свої роки народження:
– брат Андрій Ярославович – (?) рік народження невідомий;
– син Дмитро Олександрович – (?) рік народження невідомий;
– син Андрій Олександрович – (?) рік народження невідомий;
– син Василь Олександрович – (?) рік народження невідомий.
Гадаю, ці дрібні хитрощі «байкарів історії» – свідомий «доважок брехні», щоб назавжди заховати справжній рік народження князя Олександра, так званого Невського, який припадає на 1228–1232 роки.
Та й Катерина II недарма 25 вересня 1791 року сказала про існування невідомого нам князя Олександра: «Життя Святого Олександра Невського, без чудес».
Отже, настав час підсумувати другу частину нашого роману‑дослідження. Зіставивши отримані з різних джерел історичні відомості, ми мусимо визнати такі принципові істини, свідомо приховувані російською історією та московським істеблішментом від народів світу і від власного:
|
|
|
1. У російську історію правлячою елітою запущено чимало «доважку брехні», щоб довести слов'янське походження Московії і її так зване право «збирання землі російської». Насправді Москва і Московія є продуктом державної діяльності татаро‑монгольської Імперії й особистим надбанням хана Золотої Орди Менгу‑Тимура. Саме за нього вперше з'явилася Москва як поселення, зафіксована 1272 роком, тобто під час третього татаро‑монгольського подушного перепису; а перший Московський улус (князівство) з'явився у складі Золотої Орди 1277 року, коли хан Менгу‑Тимур вручив ярлик «на князювання» молодшому синові Олександра Невського – Данилу, який досяг на той час, за татаро‑монгольськими законами, повноліття (16 років).
2. Будучи андою сина Батия – Сартака, що підтверджують російські історики, князь Олександр, так званий Невський, міг народитися не раніше 1228–1232 років. Таким чином, він не міг брати участь як керівник у Невській і Чудській сутичках. Встановлено також, що Чудська і Невська сутички не були доленосними в історії Московії, бо подібні сутички між новгородцями й псковитянами, з одного боку, і шведами, естами, литовцями, німцями, з іншого, після смерті князя Олександра відбувалися сотні разів із перемінним успіхом. Про це на десятках сторінок веде мову М. М. Карамзін у своїй книзі «Історія держави Російської». Та й наступні війни в Балтійському регіоні Івана Грозного, Петра І, Катерини II та інших, у тому числі Йосифа Сталіна, беззастережно підтверджують цю істину;
|
|
|
3. Князь Олександр, так званий Невський, став першим князем, який свідомо й заповзято забезпечив подушний перепис населення суздальської та новгородської земель, проведений татаро‑монголами, чим втягнув усе населення до складу татаро‑монгольської імперії й сприяв її господарському й державному становленню. Надалі (з 1252 року) князь, як і його спадкоємці, брати й сини, жорстоко і свавільно насаджували закони й порядки Золотої Орди, татаро‑монгольські звичаї, саме татаро‑монгольське поняття «державності» та «єдиновладдя».
І останнє: подаю читачам справжніх господарів – володарів і повелителів Ростовсько‑Суздальських і Московського князівств із 1238 до 1357 року:
1. Хан Батий (Саїн) – (1238–1250)
2. Хан Сартак – (1250–1257)
3. Хан Берке – (1257–1266)
4. Хан Менгу‑Тимур – (1266–1282)
5. Хан Туда‑Менгу – (1282–1287)
6. Хан Талабуга – (1287–1290)
7. Хан Тохта – (1291–1312)
8. Хан Узбек – (1312–1342)
9. Хан Джанібек – (1342–1357)
Саме ці люди були прабатьками так званої російської державності. А суздальські й московські князі були у золотоординських ханів лише «хлопчиками на побігеньках». Тут великоросам нема сенсу лукавити. Хани і Рюриковичі були для корінного населення землі Моксель, а згодом – Московії, зайдами.
Частина третя
Дата добавления: 2021-01-21; просмотров: 56; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!