Загальна теорія держави і права
Зрозуміло, в інших країнах Центральної і Південно-Східної Європи такий підхід був неприйнятним в принципі. У Російській Федерації, Україні та в інших державах на теренах колишнього СРСР після невдалої спроби державного перевороту в серпні 1991 р. можливість провести "люстрацію" гіпотетично була, проте вона так і не була використана навіть частково. Саму її ідею менталітет пострадянських суспільств сприймає як зразок екстремізму.
Об'єктом правової реформи виступають такі ділянки суспільних відносин, на які здійснюється вплив відповідно до її цілей, тобто відповідно до очікуваного соціального ефекту. Об'єкт правової реформи слід розуміти, виходячи з розуміння сутності правової реформи - "вузького" (коли правова реформа спрямована на реформування лише публічно-правових інститутів) чи "розширеного" (коли вона спрямована на реформування всіх компонентів правової системи).
Ми дотримуємось другої точки зору: об'єктом правової реформи виступає правова система суспільства загалом, а не лише її окремі компоненти.
На нашу думку, отже, загальним об'єктом правової реформи виступає правова система суспільства, її структура, окремі компоненти, характер взаємовідносин між ними, напрями розвитку. Одним із таких компонентів об'єкту правової реформи є публічно-правова сфера суспільства, тобто така ділянка суспільних відносин, яка врегульована сукупністю норм і принципів, в котрих відображаються суспільні потреби, відносини та інтереси, без забезпечення яких неможливо задовольнити як особисті інтереси, так і загальнозначущі інтереси суспільства в цілому.
|
|
Відзначимо, що до об'єкту правової реформи належить, в першу чергу, сфера публічної влади (інституційний компонент правової системи), в тому числі: а) її структура (державна влада і місцеве самоврядування); б) правовий та інституційний компонент; в) модель "горизонтального" і "вертикального" розподілу; г) ступінь її лімітації; д) спосіб її територіальної організації; є) сукупність засобів і методів її реалізації; є) способи її раціонально-правової легітимації.
Основні політико-правові характеристики публічної влади, котрі піддаються змінам в процесі правової реформи, можна відобразити також такими звичними термінами як форма правління, територіального устрою та політичного режиму.
У такий же спосіб можна проаналізувати й інші об'єкти правової реформи. Наприклад, управлінська сфера суспільства (об'єкт такого напряму правової реформи як адміністративна реформа) складається з таких компонентів: а) структура органів виконавчої влади; б) ступінь концентрації владних повноважень; в) порядок прийняття рішень органами управління; г) якість надання управлінських послуг населенню; д) статус державного службовця тощо.
|
|
241 |
Деякі об'єкти правової реформи мають специфічний характер. Об'єктом такого напряму реформи як удосконалення законодавства виступає "якість законодавства", поняття, котре лише почало розроблятися у вітчизняній юридичній науці.
Глава 28 Правова реформа та її особливості в Україні
"• ОСОбПИВОСТ'- "Равовог реформи в Украм
Якщо говорити про загальну характеристику правової реформи, то можна виділити ряд її особливостей, котрі, з одного боку, відображають її сутність, а з іншого, проявляють її відмінності від правової реформи в постсоціалістичних країнах Центральної Європи.
Перше. Низький рівень інтенсивності проведення правової реформи протягом часу, що минув після проголошення в 1991 р. незалежності України. Така особливість проявляється, зокрема, в такому:
а) перші вільні парламентські вибори були проведені через три роки після
здобуття незалежності (в 1994 р.);
б) нова Конституція України була схвалена лише в 1996 р. (один із найгірших
показників з усіх постсоціалістичних країн);
|
|
в) Україна вступила до Ради Європи лише в 1995 р., а правові зобов'язання
щодо скасування смертної кари і прийняття основних кодексів (кримінального,
цивільного, процесуальних) затягнулося ще на 6-7 років;
г) Україна лише в 1997 р. ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини, більшу частину інших міжнародних договорів з прав людини досі не ратифіковано;
д) адміністративно-правова реформа станом на 2002 р. залишається на стадії незавершеного концептуального опрацювання. Окремі компоненти функціонуючої в країні адміністративної системи, в тому числі адміністративно-територіальний устрій, були сформовані ще в 30-і роки минулого століття для обслуговування партійно-бюрократичної машини;
є) перший етап судово-правової реформи (так звана "мала судова реформа") був проведений у 2001 р., загалом судову систему було приведено у відповідність з вимогами Конституції України лише в червні 2002 р., з вступом у силу нового Закону України "Про судоустрій". Інші правоохоронні інституції (органи внутрішніх справ, прокуратура) залишаються загалом нереформованими. Наприклад, прокуратура, незважаючи на законодавчі зміни останніх років, все ж зберігає ряд параметрів соціалістичної моделі, зокрема: а) функції загального нагляду і досудо-вого слідства; б) відсутність гарантій для незалежної діяльності прокурора, що виражається в способі його призначення, строку його повноважень, можливостях кримінального переслідування тощо.
|
|
Друге. Суб'єкт правової реформи внаслідок дефектів в організації влади не отримав належної мотивації до проведення перетворень у правовій сфері. Більша частина вітчизняної політичної еліти, як і російської, сформована в радянські часи. Проблеми суб'єкту правової реформи розглянемо у двох площинах: з огляду на персональний субстрат вищих ешелонів державної влади та з огляду на інститу-ційні проблеми його організації.
242 |
Персональний склад державного апарату, що сформувався після проголошення незалежності, привносить до діяльності державної влади правовий нігілізм, неприйняття навіть фундаментальних західних цінностей, таких, зокрема, як контроль за владою з боку інститутів громадянського суспільства, прихильність до ав-
З*™™*1^
торитарних методів роботи. Нині українська політична еліта складається з таких категорій: а) колишні працівники апарату КПРС; б) колишні працівники комсомольського апарату; в) так звані "господарники", колишня колгоспно-директорська номенклатура; г) корпус "заворгів", сформований у напівдемократичних умовах 90-х років; д) політики "бізнесового" походження.
Судячи про інституційні проблеми влади, відзначимо, що вища політична еліта так і не зуміла зорганізувати ефективну модель державної влади. Неефективність існуючої моделі вищої державної влади може бути проаналізована різноас-пектно:
а) з точки зору "механізму стримувань і противаг". В Україні цей визнаний
принцип замінений іншим - взаємною неконтрольованістю гілок влади: парламент
не може здійснювати ефективного контролю за діяльністю виконавчої влади, про
те й остання не може ставити питання про дострокове припинення повноважень
законодавчого органу;
б) з точки зору відповідності діяльності реальних владних центрів Конститу
ції й законам України. Наприклад, формально "вищим органом виконавчої влади"
виступає Уряд, проте насправді це не відповідає дійсності.
Третє. В ході правової реформи недостатньо повно використовуються по тенційні можливості юридичних засобів перетворень, в першу чергу - закону.
Ззовні виглядає, що в Україні протягом десяти років незалежності прийнято чимало законів - від серпня 1991 до квітня 2002 р. близько двох тисяч. Проте за твердженням директора Інституту держави і права НАН України Шемшученка Ю. близько 90 відсотків від їх загальної кількості складають закони про внесення змін і доповнень до вже діючих законів та закони про ратифікацію міжнародних договорів. Це означає, що самостійних "повних" законів у системі нормативно-правових актів явно недостатньо.
Відзначимо також, що ратифіковані міжнародні договори України, хоч і визнаються "частиною національного законодавства" (ст.9 Конституції України), насправді майже не застосовуються. Навіть формально прокуратура не здійснює нагляд за дотриманням норм міжнародного права (зокрема в гуманітарній сфері), таке повноваження належить Міністерству закордонних справ, котре, в свою чергу, не володіє достатніми засобами для здійснення такого контролю.
Недооцінка юридичних засобів проведення перетворень проявляється також у намаганнях провести ті чи інші реформи неправовим чи навіть неконституційним шляхом. Так, у 1995 р. між Президентом і Верховною Радою України (більшістю її депутатського складу) було укладено Конституційний договір, згідно якого припинялася дія більшої частини діючої в той час Конституції 1978 р., всупереч конституційній нормі, котра встановлювала, що вносити зміни чи припиняти дію Основного Закону вправі лише Верховна Рада України, якщо таке рішення буде підтримане двома третинами від загальної кількості депутатів. Інший приклад - в квітні 2000 р. було проведено всеукраїнський референдум щодо внесення змін до діючої Конституції України 1996 р., хоча сама Конституція України передбачає можливість внесення таких змін за іншою процедурою.
Четверте. Правова реформа в Україні позбавлена системного характеру. Жоден із основних напрямів правової реформи не є узгоджений з іншими, навіть
243
Мы поможем в написании ваших работ! |