Форми організації навчального процесу.
У пед. літературі є різні визначення «форми навчання» як категорії дидактики: форма роботи, засіб роботи, організація навчання.
Форма організації навчання — спосіб організації навч. діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному порядку і в певному режимі.Пед. практиці відомі понад тридцять конкретних форм навчання.
Загальноприйнятими формами організації навч. роботи є колективна — уроки у школі, екскурсії, фа культ. заняття тощо та індик. — сам. робота, які суттєво відрізняються за ступенем самостійності пізнав. діяльності учнів і ступенем керівництва навч. діяльністю з боку викладача.
Вибір форм організації навчання зумовлюється завданнями освіти і виховання, особливостями змісту різних предметів та їх окремих розділів, конкретним змістом занять, складом, рівнем підготовки і віковими можливостями учнів.Організац. форми навчання змінюються і розвиваються разом із суспільним розвитком.
Індивідуальне навчання. Полягає в тому, що учень виконує завдання індивід., але за допомогою вчителя (вивчення підручника). Воно досить ефективне, враховує особливості розвитку дитини, індивідуалізує контроль за перебігом і наслідками навч. роботи. Проте індивід. навчання потребує значних матеріал. витрат, учень позбавлений можливості співпрацювати з однолітками. Тепер використовується у формі репетиторства і консультування.
|
|
|
Класно-урочна форма навчання. За феодального ладу розвиток виробництва і підвищення ролі дух. життя в суспільстві сприяли виникненню форм масов. навчання дітей. Однією з перших було групове (колективне) навчання у братських школах Білорусі та України (XVI ст.). З формуванням класно-урочної системи навчання в педагогіці почали використовувати такі поняття, як навч. рік, навчальний день, урок, перерва, чверть, канікули, її ефективність була настільки очевидною, що незабаром вона стала головною у школах багатьох країн світу.
Бригадно-лабораторна форма навчання. У другій половині 20-х років XX ст. дещо змінений дальтон-план був використаний в організації бригадно-лабораторної форми навчання, яка поєднувала колективну роботу бригади (частини класу) з індивідуальною роботою учнів. Розподілені на невеликі групи-бригади (по 5—7 осіб), учні вчилися за спеціальними підручниками («робочими книгами»), виконували спеціально визначені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмета. Ця система себе не виправдала, оскільки знижувала роль учителя, не давала міцних знань, породжувала безвідповідальне ставлення до навчання. Але окремі її елементи виявились ефективними: групові завдання при виконанні лабораторних і практичних робіт, самостійне опрацювання підручника, довідкової та допоміжної літератури.
|
|
|
Комплексний метод навчання. Його суть в об'єднанні навчального матеріалу в теми-комплекси. Але комплексність порушувала предметність викладання, систематичність вивчення основ наук. У колишньому СРСР «комплекси» вважали альтернативою догмам старої школи, вкладаючи в західні комплексні програми свій зміст, наприклад, комплексні програми «Праця», «Природа», «Суспільство». Але це не дало міцних, систематизованих знань. Тому в 30-х рр. школа й педагогічна наука повернулися до класичної класно-урочної системи.
Види і методи контролю знань, умінь і навичок учнів.
Обов'язковим компонентом навч.-вих. процесу у школі є контроль знань, умінь і навичок, тобто перевірка його результативності.Головною метою контролю є забезпеч. ефективності формування знань, умінь, навичок учнів, використання їх на практиці, стимулювання навч. діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.Елементами контролю знань учнів є: перевірка — виявлення рівня знань, умінь та навичок; оцінювання — вимірювання рівня знань, умінь і навичок; облік — фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденнику учня, відомостях.Контроль виконує функції: а) освітню (навчальну). Слухаючи зміст. відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє повторенню та систематиз.їхніх знань, учні слухають доповнення вчителем неповн.відповідей, учень, який відповідає перед класом, повторює вивч. матеріал, виконує практ. завдання, закріпл. знання, вміння і навички, краще усвідомлює навч. матеріал; б) виховну, оскільки очікування перевірки спонукає учня готувати уроки. Перевірка й оцін.знань допомагають учневі оцінити свої знання і здібності; в) розвиваючу—в процесі навчання в учнів розвивається лог.мислення, мовлення, пам'ять, уява, увага; г) діагностичну—контроль забезпечує виявлення успіхів і недоліків, встановлення причин і шляхів їх усунення, окреслення заходів, спрям. на поліпшення успішності; ґ) стимулюючу—схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього спонук. мотивів до навч.; д) оцінювальну — об'єкт. оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню; є) управлінську—на основі контролю визн.стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. За місцем у навчальному процесі розрізняють попередній, поточний, періодичний, підсумковий види контролю.Попередній контроль – перед вивченням нової теми або на початку уроку, семестру для з'ясування заг. рівня підготовки учнів з предмета, щоб намітити організацію їх навч.-пізнав.діяльності. Поточний контроль – спостереження вчителя за навч. діяльністю учнів на уроці. Метою його є отримання оперативних даних про рівень знань учнів і якість навч. роботи на уроці, оптимізація управління навч. процесом. Періодичний (тематичний) контроль – виявлення й оцінювання засвоєних на попер.уроках знань, умінь учнів з метою визначення, наскільки успішно вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання програмі. Різновидом період. є темат . контроль, що полягає у перевірці та оцінюванні знань учнів з кожної теми і спрямований на те, щоб усі належно засвоїли кожну тему. Така система дає змогу усунути елементи випадковості при виведенні підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лише на поточний контроль.Підсумковий контроль здійснюється наприкінці семестру або навч. року. Підсумкову оцінку за семестр виставляють за результатами темат. оцінювання, за рік — на основі семестрових оцінок.Змістом перевірки рівня навч. досягнень учня має бути не тільки виявлення суми засвоєних знань, умінь та навичок, а й сформованість компетенції, тобто загальної здатності, що ґрунтується на набутих завдяки навчанню знаннях, досвіді, цінностях, здібностях.Ефективність контролю залежить від часу проведення контр. занять, їх частоти й послідовності; характеру й форм самост. роботи учнів (індивідуальна, групова, фронтальна); використання дидактичних і технічних засобів навчання; поєднання методів контролю і самоконтролю (усна, письм., граф., практ., тестова, програмована перевірка); фіксування й оформлення даних контролю процесу навчання. Ефективність контролю забезпечується дотриманням таких вимог: а) інд. характер контролю успішності. Передбачає виявлення знань кожного учня, його успіхів чи невдач; б) систем. контролю: привчання учнів систем. виконувати уроки; систем. опитування за допомогою сам. міні-завдань; особлива увага слабшим учням, спонукання їх до пізнав.діяльності на всіх етапах уроку.Відсутність системи в опитуванні учнів призводить до того, що вони вчать матеріал тільки тоді, коли відчувають, що їх можуть викликати, намагаються визначити наперед, коли і з якого предмета будуть опитувати. Щоб запобігти цьому, учитель повинен добре продумати систему опитування, яка має передбачати: а) достатню кількість даних для оцінки: при виставленні оцінки враховуються насамперед відповіді учня на поставлені запитання, а також його доповнення відповідей інших учнів на цьому й попередніх уроках; б) дотримання об'єктивності під час оцінювання знань: оцінку виставляють тільки за знання учня, а не за те, що він «забув щоденник» чи «крутився на уроці»; на оцінку не повинні впливати суб'єктивні чинники, особисті мотиви ставлення педагога до учня; кожну виставлену оцінку педагог обґрунтовує, щоб запобігти невдоволенню учнів, схильних до переоцінки своїх знань; в) єдність вимог до оцінювання знань учнів: дотримання єдиних розумних норм оцінок з кожного предмета, подолання крайнощів в оцінюванні — надмірної вимогливості або поблажливості; г) оптимізація контролю успішності учнів: методика контролю, має потребувати мінім. зусиль і часу педагогів та учнів для отримання обов'язкових відомостей, запобігати переобтяження їх виконанням зайв. завдань; ґ) гласність контролю: повідомлення учневі результатів перевірки рівня його знань, обґрунтування виставленої йому оцінки, позитивного і недоліків у його відповіді; д) всебічність контролю: перевірка та оцінювання теоретичних знань, умінь і навичок, застосування їх на практиці; є) тематична спрямованість контролю: здійснюючи опитування, даючи контрольні роботи, вчитель повинен визначити, який саме розділ програми, тема, вид знань, умінь та навичок оцінюються; є) дотримання етичн. норм: віра педагога в можливість учнів навчатися (вміння переконати їх у тому, що вони здатні навчатися); розповідь про можливі труднощі перед вивченням матеріалу, висловлення сподівання, що вони будуть подолані; оптиміст. ставлення до навчальних успіхів і невдач; пед. такт (доброзичливість і делікатність у ставленні до учнів); відчуття міри в заохоченні й покаранні; вміння визнати свої помилки.Оцінювання має ґрунтуватися на позит. принципі, який передбачає врахування досягнень учня, а не його невдач.
|
|
|
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 205; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!