Принципи природовідповідності.
Принцип екологічної спрямованості нагадує, що людина - частина природи, її дитя. Частина не може бути більшою за ціле, вона функціонує за його законами, і будь-яке їх протистояння неухильно приведе до обопільного руйнування. У цих умовах однією з основних задач педагогічного процесу є формування людини з планетарною свідомістю, що бачить своє місце і роль у природному еволюційному процесі, знає його ритми і вміє в них вписатися. Цьому служить впровадження в навчально-виховний процес сучасної школи екологічних і валеологічних знань, здійснюваних при вивченні окремих навчальних дисциплін
Принцип природовідповідності педагогічного процесу говорить про те, що сама природа з системою зв'язків між її складовими становить скарбницю педагогічного досвіду. Будучи частиною природи, дитина живе за її законами та особливо жваво відгукується на її впливи. Досвід показує, що успіхи в навчанні та вихованні напряму залежать від побудови навчального процесу відповідно до біоритмів людського організму та навколишнього середовища.
Принцип урахування вікових особливостей. Шкільне дитинство складається з трьох вікових періодів: молодший шкільний вік, середній (підлітковий) і старший (юнацький). Кожен із цих періодів має свої характерні риси в розвитку організму (опорно-рухового апарата, серцево-судинної системи, внутрішніх органів), психіки (розвиток мозку, психічних функцій, вищої нервової діяльності) і в соціальному розвитку (проблеми спілкування, авторитету, дружби, професійної спрямованості). Принцип індивідуального підходу говорить про те, що крім загальних закономірностей розвитку дитини в педагогічному процесі необхідно враховувати індивідуальні особливості, якими наділила її природа. Задача вчителя полягає в розвитку індивідуальності кожного учня, у виявленні його схильностей, розвитку здібностей і організації навчально-виховної роботи відповідно до природних задатків і потреб дитини. Принцип диференційного підходунаголошує на необхідності організації педагогічного процесу з певними групами дітей. В загальноосвітній школі 4 типи диференціації:
|
|
|
- вікова, - профільна
- рівнева, - позаурочний час - диференціація а інтересами.
Для реалізації вимог необхідно дотримуватись наступних правил:
1. не нашкодь
2. розвивай, а не руйнуй здібності
3. зумій побачити в учні талант і розвинь його
Досвід творчої діяльності.
Знання і способи діяльності спрямовані на передачу вже відомих знань і репродукцію вмінь, але необхідно готувати підростаюче покоління, привчаючи його до творчої діяльності. Для забезпечення цього процесу необхідно навчити дітей робити крок вперед. Цій меті служить третій компонент ДТД і його формування в навчальному процесі передачі. Творчість виступає одночасно у ролі якісної характеристики учбово-пізнавального процесу (творча діяльність, творче мислення) і в ролі способу особистісного розвитку, тобто це виконання творчих завдань з метою розвитку мислення, уваги, памяті. Завдання вчителя:
|
|
|
1. навчити дитину творчо мислити. Самостійне рішення проблемних завдань. В основі ДТД лежить проблемне завдання. Існує декілька видів мислення і відповідно існує кілька видів проблемності:
- пізнавальна (дитина сама пізнає світ).
- оцінна (використовується для розвитку критичного, аналітичного мислення)
- практична (суть полягає в тому, що нових знань дитина не одержує, а переносить раніше засвоєні в нову ситуацію і застосовує їх на практиці).
Пізнавальна проблемність.
Пізнавальна проблемність лежить в основі пізнання світу дитиною. Вчений теж пізнає світ, але різниця виявляється в рівні істини, що пізнається: дитина пізнає відкриту істину - те, що вже знають інші, а вчений - закриту - те, чого не знає ніхто. Механізм пізнання буде однаковий в обох випадках. Це:
|
|
|
1) постановка проблеми, вміння побачити протиріччя, сформулювати
запитання, направити розумову діяльність на його вирішення;
2) формулювання гіпотези як передбачуваного шляху та результату
вирішення проблеми (їх може бути декілька);
3) доказ або спростування гіпотези (як те, так і інше - інтелектуально
продуктивні процеси);
4) перевірка правильності логічної побудови (гіпотези) на практиці;
5) висновки як узагальнені результати проведеного дослідження.
Використання пізнавальної проблемності в навчанні спрямоване на
озвиток теоретичного, логічного, абстрактного мислення. Воно має на меті засвоєння механізму та відпрацювання технології дослідницької діяльності.
Оцінювальна проблемність
Оцінювальна проблемність використовується для розвитку критичного, аналітичного мислення, її назва говорить про те, що дитина повинна оцінити, тобто, висловити власну аргументовану думку щодо обраного явища або предмету.
Етапи оцінювальної проблемності наступні:
1) виявлення двох сторін одного протиріччя, в межах якого здійснюється оцінка: «правильно - неправильно», якщо оцінюється відповідь; «позитивне - негативне», якщо оцінюється герой.
2) формування власної думки з даного питання.Залишаючи за учнем право на власну думку, ми залишаємо за ним і право на помилку. Ведучи від категоричності й однозначності рішення проблеми, вчимо основам діалогу, якого так бракує в житті й навчанні, відводимо від амбіціозності в суперечках, тобто, формуємо культурного, мислячого співрозмовника.
|
|
|
3) аргументація цієї думки, тобто, добір найбільш переконливих фактів на її користь;
4) уміння відстояти власну думку, тобто вибудувати правильну логічну і тактичну лінію її захисту, чи відмовитися від неї при наявності іншої, більш доказової думки.
Методи навчання
Метод - це спосіб просування до очікуваного результату. Навчання - взаємодія вчителя і учня, з метою передачі та засвоєння соціального досвіду. Метод навчання - це спосіб і взаємодія вчителя з учнем, з метою передачі соціального досвіду. До складу методів входять: 1.прийом - основний компонент методу навчання, що спрямований на рішення більш простої задачі. Він містить у собі дію, як елемент діяльності, ціль якого не поділяється на більш прості., 2. дії бувають:- сенсорні, - розумові, - вольові, - вербальні. 3. операції - це спосіб здійснення дії. Функції методів навчання:
1. спонукальна - спрямована на розвиток інтересу дітей до матеріалу, що вивчається та процесу його засвоєння.
2. навчальна
3. розвиваюча - служить формуванню механізму, в основі якого лежить вихід за межі досягнутого і відомого.
4. виховна - реалізується в співробітництві учасників педагогічного процесу. Ця функція пропонує кожній із сторін виконання певних ролей і кожна із сторін вимагає поважного ставлення до себе.
5. контрольно-коригуюча - забезпечує визначення рівня якості реалізацій всіх попередніх функцій і коригує їх.
Форми навчання.
Це цілеспрямовано-формований характер спілкування в процесі взаємодії вчителя і учня, з метою передачі соціального досвіду. Основними ознаками форми навчання є: 1. розподіл учбово-організаційних функцій між учасниками навчального процесу.
2. вибір і послідовність ланок навчальної діяльності.
3. режим роботи
4. кількість учасників. Існують такі форми роботи вчителя з класом:
індивідуальна - припускає навчальне спілкування вчителя і учня один на один.
групова - спілкування вчителя з групою дітей, що виконують одне завдання. В основі цієї форми лежить спільне рішення навчального завдання групою дітей. Різновиди: - диференційовано-групова, - кооперативно-групова, - змішана, - парна.
фронтальна - спілкування вчителя з усіма учнями одночасно (бесіда, контрольна, самостійна робота).
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 401; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!