Завдання та запитання для самоконтролю

1. Що таке освітня, педагогічна, дидактична технології? Покажіть взаємозв’язок між ними.

2. Виберіть і аргументуйте правильний варіант взаємозв’язку понять: “освітні технології”, “педагогічні технології”, “технології навчання”, “педагогічна техніка” (за логікою: від загального до конкретного):

2.1. Педагогічні технології (ПТ) → освітні технології (ОТ) → педагогічна техніка (ТП) → технології навчання (ТН);

2.2. ОТ → ПТ → ТН → ТП;

2.3. ТП → ТН → ПТ → ОТ;

2.4. ТН → ТП → ПТ → ОТ.

3. Чому сучасні умови розвитку суспільства висувають нові вимоги до педагогічних технологій?

4. У чому полягає різниця між технологією і методикою навчання?

5. Охарактеризуйте критерії педагогічних інновацій:

а) новизна; б) оптимальність; в) результативність;

г) можливість творчого застосування у масовій практиці.

Індивідуальні творчі завдання

Незважаючи на те, що поняття технології вже широко використовується в педагогіці, сумніви щодо необхідності технологізації педагогічного процесу остаточно не розвіялися. Визначилися прихильники і супротивники цього підходу. Виникають непрості питання: чи не означає технологізація вихолощування педагогічної творчості, чи не веде вона до формалізму знеособлювання і бездушності виховання? Чи можна взагалі налагодити технологію “виробництва” вихованих і навчених людей? Якою мірою це розумно і виправдано? Прихильники технологізації висувають не менш аргументовані заперечення, зокрема і таке – творчість не передається і не успадковується, а чітко організований процес дає найкращі результати.

Якої точки зору дотримуєтеся ви?

Аргументуйте свою точку зору.

Міні-модуль 3.2. Традиційні форми та методи навчання у вищій школі.

Учіння розум просвітлює

М.Ломоносов

Організація навчання у вищій школі забезпечується засобами поєднання аудиторної і позааудиторної форм навчання. До традиційних форм організації навчального процесу (видів навчальних занять) відносять:

· лекції;

· семінари;

· практичні заняття (лабораторні роботи, лабораторний практикум);

· самостійну аудиторну роботу студентів;

· самостійну позааудиторну роботу студентів;

· консультації;

· курсове проектування (курсові роботи);

· дипломне проектування (дипломні роботи);

· усі види практик.

Для здійснення контролю за якістю знань та вмінь студентів традиційно використовуються:

· контрольні роботи;

· індивідуальні співбесіди;

· колоквіуми;

· заліки;

· іспити;

· захист курсових і дипломних робіт;

· державні іспити;

· комплексний іспит за фахом.

У вищому навчальному закладі лекція традиційно посідає одне з найбільш важливих місць у навчальному процесі.

Лекція у вищій школі: технологія і техніка підготовки і проведення

Лекція (з лат. lektio – читання) – це стрункий, логічно завершений, науково-обгрунтований, послідовний і системати-зований виклад певної наукової проблеми, теми чи розділу навчального предмету, ілюстрований за необхідністю наочністю та демонструванням дослідів. Лекція має органічно поєднуватися з іншими видами навчальних занять, слугувати підгрунтям для поглиблення і систематизації знань, які набуваються студентами у процесі аудиторної та позааудиторної навчальної роботи.

Методика підготовки і проведення лекції має свою специфіку, на якій зупинимося детальніше. Найперше слід зазначити, що сучасна лекція – це посвячення слухачів у процес сумісної наукової роботи, залучення їх до наукової творчості, а не тільки передавання наукової істини. Тому характерною особливістю сучасної лекції має бути діяльнісна основа, яка означає не механічне поєднання діяльності викладача і студента, а перш за все їх взаємодію у сумісному навчальному пошуку.

Згідно вимог сучасної дидактики вищої школи лекція повинна забезпечувати:

· великий об’єм чітко систематизованої і концентрованої, методично грамотно опрацьованої сучасної наукової інформації;

· доказовість і аргументованість суджень;

· достатню кількість фактів, аргументів, прикладів, текстів чи документів, які підтверджують основні тези лекції;

· ясність, логічність і лаконічність викладу інформації;

· активізацію навчально-пізнавальної діяльності слухачів різноманітними засобами;

· чітке окреслення кола запитань для самостійного опрацювання з посиланням на джерела інформації;

· аналіз різних точок зору на вирішення поставлених проблем;

· надання студентам можливості слухати, осмислювати і нотувати отриману інформацію;

· встановлення контакту з аудиторією та забезпечення ефективного зворотного зв’язку;

· педагогічно доцільне використання різноманітних засобів наочності;

· педагогічну завершеність (повне висвітлення наукової проблеми чи теми з логічними висновками).

Дидактична цінність лекції полягає в тому ,що студент отримує можливість засвоїти значно більший об’єм інформації, ніж за той самий час самостійної роботи. Під час лекції досвідчений викладач може плідно впливати на погляди і переконання студентів, формувати у них уміння критично оцінювати отриману інформацію, ознайомлювати слухачів з новітніми науковими досягненнями. Лекція слугує своєрідним дороговказом для студентів у неосяжному морі інформації. Вона незамінна, коли відчувається дефіцит літератури. Однак лекція має і певні недоліки: привчає студентів до пасивного сприймання інформації і її механічного запису , гальмує бажання самостійно опрацьовувати інші джерела інформації окрім конспекту, звужує навчання у ВНЗ до школярства (наприклад, простого відтворення прослуханого) тощо.

Проведені дослідження (А.І.Кузьмінський) показують, що після лекції з усього обсягу інформації студенти можуть відтворити лише 10-15% (як говорить народна мудрість: «В одне ухо влетіло, в друге вилетіло»). Окрім того великі потоки слухачів (більше 50%) позбавляють викладача можливості ефективного управління розумовою діяльністю студентів. Відсутність бажання студентів активно працювати на лекції може мати декілька причин, найбільш типовими з яких є наступні:

· невідповідність рівня складності пропонованого на лекції матеріалу рівню підготовленості студентів до його сприйняття;

· надмірна теоретизація матеріалу або навпаки його спрощення, “розжовування” до примітивізму;

· відсутність зв’язку між теоретичним матеріалом і його практичною значущістю;

· відсутність у студентів мотивації до вивчення конкретного предмету у зв’язку з відсутністю розуміння його ролі в майбутній професійній діяльності;

· недостатня психолого – педагогічна та методична підготовка викладача, його невміння цікаво і доступно викладати навчальний матеріал, продумати кожен фрагмент лекції та зацікавити ним слухачів.

У зв’язку з цим приведемо одне порівняння: за даними американських фахівців підготовка до інтенсивної одногодинної лекції потребує від викладача щонайменше 30-40 годин підготовки1. Іншими словами, ”високий енергетичний імпульс” лекції повинен забезпечуватися потужною і довготривалою “акумуляцією” інформаційної енергії. Отже, важливим показником лекції має бути її змістовність та інформативність - сукупність нових знань з теми, їх повнота і достовірність.

І.А. Балягіна, М.А. Богоград та Г.О. Ковальчук пропонують визначити рівень змістовності лекції за допомогою спеціального показника Рз1:

Р з = Ч з / Ч л ∙ 100% ,

де:Р з – показник рівня змістовності лекції;

Ч з – час змістовної частини лекції;

Ч л – час лекції ;

Так, наприклад, якщо за 90 хвилин лекції викладач висвітленню проблеми присвятив 60 хвилин, то

Р = 60/90 ∙ 100%, отже Рз = 66,6%.

Чи можна досягти, щоб лекція була змістовною на 100%? Мабуть, це неможливо, адже іноді лекцію доповнюють цікавими даними та прикладами, афоризмами і т.п. Водночас треба пам’ятати, що ця інформація не повинна бути тільки цікавою, але й мусить мати безпосереднє відношення до теми. Викладач повинен докласти максимум зусиль, щоб надати необхідну інформацію за темою і у такому обсязі, коли студенти її найкраще засвоять. Не слід забувати пораду знаменитого практика і теоретика красномовства давнього Риму Ціцерона: “Найбільша майстерність оратора – не тільки сказати потрібне, а й не сказати непотрібного”. Тому досвідчені викладачі досягають оптимального рівня інформативності завдяки певному обмеженню надмірності інформації. Така надмірність у лекції показує, наскільки кількість вимовлених оратором слів перевищує мінімальну кількість їх, безумовно необхідну для передавання певного обсягу знань. Молодим викладачам можна порадити проаналізувати рівень надмірності свого мовлення. Для цього слід записати фрагмент своєї лекції так, як вона була подана студентам і проаналізувати скільки слів можна скоротити, не зруйнувавши змісту висловленого. Невиправдана надмірність інформації може викликатися:

· недоліками мовленнєвого стилю лектора;

· акцентуванням уваги на роз’ясненні зрозумілих усім понять і фактів;

· зайвим повторенням думок, що однак не повинно викликати повторення окремих найбільш важливих слів і фраз для їх найкращого запам’ятовування;

· невиправданою кількістю прикладів та демонстрацій, чим порушуються психологічні закони запам’ятовування.

Так, експериментально встановлено, що слухач зазвичай може запам’ятати і відтворити не більше 5- 9 одиниць інформації. Тому на лекції доцільно аналізувати не більше 5 основних питань. Що ж стосується кількості рис аналізованих явищ, то тут слід обмежуватися максимальним числом - 9, що є межею короткотермінового запам’ятовування. У лекції також слід обмежувати кількість цифр, використовуючи максимальний “психологічний цифровий бар’єр”: 5-7 цифр. Викладачам (особливо економічних дисциплін, яким необхідно використовувати цифровий матеріал), із загального обсягу цифрових даних слід відбирати обмежене коло найпотрібніших показників, і докладно аналізувати саме їх, уникати громіздких цифр та використовувати узагальнені величини, що більш легко сприймається аудиторією. Зазвичай на лекціях слід відмовитися від об’ємного кількісного аналізу або проводити його у випадках лише кончої необхідності. Методично доцільно буде обмежитися викладом його результатів. Однією з важливих рис лекторської майстерності варто вважати уміння викладача використовувати в лекції оптимальну кількість змістових, відомих раніше і нових відомостей, зокрема цифрових.

Отже, лекційний матеріал повинен старанно відбиратися, а на лекціях обговорюватися тільки найбільш важливий у змістовому і структурному значенні навчальний матеріал. Студент повинен чітко усвідомлювати, яку конкретно інформацію він повинен засвоїти на лекції, яку в процесі практичних занять та в процесі самостійної роботи. Тому на самому початку курсу бажана вступна лекція, яка у стислій, а можливо у схематичній формі могла б надати інформацію про завдання, зміст і структуру усієї навчальної дисципліни , її взаємозв’язки з іншими дисциплінами, значення у фаховій підготовці спеціаліста. Зміст і деталізація рекомендацій викладача щодо навчальної діяльності на лекції визначається тим, на якому курсі читається лекція і зі студентами якої форми навчання (денної, чи заочної) проводиться заняття . Для студентів заочної форми навчання слід використовувати настановчі лекції. На такій лекції окрім розкриття предмету і завдання навчальної дисципліни, визначення кола її проблем, необхідно зробити огляд наявних джерел інформації, сформулювати методичні поради щодо організації самостійної роботи, окреслити терміни та зміст контрольних заходів, висловити рекомендації відносно форм звітності про хід та результати опрацювання навчального матеріалу.

Оглядову лекцію найчастіше читають перед виробничою практикою, державними іспитами, перед виконанням курсових чи дипломних робіт, абітурієнтам - перед вступними іспитами (якщо ВНЗ їх проводить).

Головне завдання оглядової лекції полягає в забезпеченні взаємозв’язку і наступності між вивченими темами, між теоретичними заняттями і практичними вміннями. Мета такої лекції – узагальнення і систематизація наукових знань.

Зазвичай стрижнем оглядової лекції виступає концептуальна основа всього курсу і його найбільших розділів .

Традиційним типом у практиці вищої школи постають тематичні лекції. Їх призначення полягає в розкритті певної теми навчальної дисципліни, пояснення студентам інформації, що має бути ними осмислена, засвоєна і використана в ближній перспективі на практичних заняттях, а в далекій перспективі – у майбутній фаховій діяльності.

За способом викладу навчального матеріалу можна виокремити такі види лекцій:

- проблемні лекції;

- лекції – візуалізації;

- лекції – консультації;

- бінарні лекції;

- лекції – бесіди;

- лекції – дискусії;

- лекції із заздалегідь запланованими помилками;

- лекції з аналізом конкретних ситуацій;

- лекції – конференції;

- лекції – прес-конференції.

Проблемна лекція

На відміну від інформаційної лекції, на якій студенти отримують підготовлену викладачем інформацію, на проблемній лекції, новий теоретичний матеріал подається як невідоме, яке слід відкрити, вирішивши проблемну ситуацію. Завдання педагога полягає в необхідності прогнозувати проблемну стратегію навчання, забезпечити участь студентів в аналізі виниклого протиріччя, залучати їх до вирішення проблемних ситуацій, вчити висувати оригінальні шляхи їх вирішення, вчити аналізувати отриману нову інформацію в світлі відомих теорій, висувати гіпотези і використовувати різноманітні методи для їх вирішення.

Дидактичні особливості проблемної лекції висвітлені в дослід-женнях М.І.Махмутова, О.М.Матюшкіна, В.Оконя, М.М.Скаткіна, І.Я. Лернера, А.В. Фурмана та інших вчених, які сформулювали поняття “проблема”, “проблемна ситуація”, “проблемне навчання”.

На проблемній лекції залучення студентів до активної діяльності здійснюється викладачем за допомогою створення проблемних ситуацій.

Проблемна ситуація – ситуація, для оволодіння якою окремий суб’єкт (або колектив) має знайти і застосувати нові для себе знання чи спосіб дій1. У проблемному запитанні, у проблемній ситуації завжди повинна мати місце суперечність, наприклад: суперечність між теоретично можливим способом розв’язання задачі та його практичною недоцільністю, відсутністю методів аналізу і обробки реально існуючих фактів, суперечність між науковими фактами і життєвими уявленнями студентів і т.п.

У вищій школі, в основному, використовуються наступні варіанти проблемного навчання:

1. Проблемний виклад навчального матеріалу в монологічному режимі лекції чи діалогічному режимі семінару.

2. Проблемний виклад навчального матеріалу на лекції, коли викладач ставить проблемні питання, висуває проблемні завдання і сам їх вирішує, при цьому студенти частково залучаються до пошуку рішення.

3. Частково-пошукова діяльність студентів у процесі виконання експерименту, лабораторних робіт, під час проблемних семінарів, евристичних бесід. Викладач заздалегідь визначає проблему, вирішення якої спирається на ту базу знань, яку повинні мати студенти. Поставлені викладачем запитання повинні викликати інтелектуальні утруднення у студентів і потребувати цілеспрямованого мисленнєвого пошуку.

Для створення проблемної ситуації С.С. Вітвицька пропонує використовувати наступні прийоми:

· пряма постановка проблеми;

· проблемне завдання у вигляді запитання;

· повідомлення інформації, яка містить суперечність;

· повідомлення протилежних думок з будь-якого питання;

· звернення уваги на те чи інше життєве явище, яке потрібно пояснити;

· повідомлення фактів, які викликають непорозуміння;

· співставлення життєвих уявлень з науковими;

· постановка питання, на яке повинен відповісти студент, прослухавши частину лекції, і зробити висновки.

Засобом управління мисленням студентів на навчально проблемній лекції має бути система заздалегідь підготовлених викладачем проблемних та інформаційних запитань, які скеровують навчально-пізнавальну діяльність студента. П.Підласий, Л.Фрідман та М.Гарунов пропонують таку структуру проблемної лекції (табл. 7).

Таблиця 7

Структура проблемної лекції

№ з.п.	Етапи	Цілі викладача	Прийоми та способи діяльності викладача
1	2	3	4
1	Вступ	Оволодіти увагою аудиторії, викликати інтерес	Розпочати лекцію з неспо-діваної репліки, факту, жартівливого зауваження, історичного екскурсу
2	Постановка проблеми	Показати актуаль-ність проблеми, проаналізувати суперечності, часткові проблеми, сформулювати загальну проблему	Звернення до інтересів слухачів, їх потреб, посилання на факти, документи, висловлювання авторитетних людей, аналіз усталених, але неправильних поглядів
3	Розчленування проблеми на підпроблеми, задачі, запитання	Чітко виокремити перелік проблем, задач, запитань, розкрити їх сутність	Обґрунтування логіки розв’язання проблеми, побудова загальної схеми розв’язання проблеми, аналіз ідеї, гіпотези; пошук засобів вирішення, передбачення можливих результатів, наслідків

Продовження таблиці 7

1	2	3	4
4	Виклад власної позиції, підходів, засобів розв’язання	Показати у порівняльному аналізі власні підходи, позиції та інші думки	Обґрунтування доказів, суджень, аргументів, використання прийомів критичного аналізу, порівняння
5	Узагальнення, висновки	Сконцентрувати увагу аудиторії на головному, сформу-лювати резюме висловленого	Висловлювання тверд-ження, що інтегрує голов-ну ідею, думку, викорис-тання найсильнішого аргументу, крилатого вислову. Показ перспек-тиви розвитку ідеї, можливостей практичного використання отриманих висновків

Основними етапами пізнавальної діяльності студентів у процесі проблемної лекції є:

· Усвідомлення проблеми.

· Висунення гіпотези та пропозицій щодо вирішення проблеми.

· Обговорення варіантів вирішення проблеми.

· Перевірка гіпотези. Обґрунтування висновків.

Цінним у проблемній лекції є те, що логіка навчального пізнання ніби імітує логіку наукового пізнання. Однак ефективність проблемної лекції знижується в великих аудиторіях (більш ніж 50 студентів), а також суттєво залежить від рівня підготовки студентів до такого виду роботи.

Лекція – візуалізація (з лат. visualis - зоровий) передбачає візуальну форму подання лекційного матеріалу за допомогою технічних засобів, опорних конспектів на паперових носіях або за допомогою аудіо-відеотехніки. Читання такої лекції передбачає коментування візуальних, раніше підготовлених, матеріалів. Викладач використовує демонстративні матеріали, форми наочності (натуральні об’єкти, мапи, фотографії, структурно-логічні схеми тощо), які не лише доповнюють словесну інформацію, а й самі виступають носіями змістової інформації.

Зазначимо, що в процес проведення лекцій-візуалізацій слід активно залучати новітні інформаційні технології, зокрема Smart-технології1. З використанням інтерактивних дошок SMART Board змінюється сам спосіб подачі інформації, оскільки стають легко доступними відео- аудіо системи, проекцій – на апаратурі, Інтернет-лекція може набувати вигляду мультимедійної презентації. Перевагою використання програмного забезпечення SMART Board, а саме програми SMART Notebook, є те, що під час заняття викладач може легко перебудувати сам процес викладання залежно від обставин, вносити корективи, додаткові ілюстрації, коментарі та ін. Програмне забезпечення інтерактивної дошки SMART дає можливість фіксувати інформацію в процесі демонстрації, записувати звук, послідовність дій користувачів дошки, фіксувати зміни в демонстраційних матеріалах, анотувати їх та відтворювати збережену інформацію. Однак, використовуючи технічні засоби в процесі навчальних занять, слід виходити з того, що вони не є самоціллю, а лише засобом розв’язання конкретних освітньо-виховних завдань.

Наш досвід свідчить про ефективність використання на лекції-візуалізації методики опорних конспектів.

Опорний конспект (ОК) – це наочна структурно-логічна схема, за допомогою якої у згорнутому вигляді подається навчальний матеріал з урахуванням суттєвих зв’язків і взаємовідносин.

Педагогічна особливість опорного конспекту полягає у тому, що навчальний матеріал пропонується у вигляді компактної структурно-логічної схеми, яка швидко запам’ятовується, має вигляд системи дидактичних блоків з закодованим в ній змістом навчального матеріалу. ОК легко відтворюється, що дозволяє створювати ситуацію успіху у навчанні.

Дидактична сутність опорного конспекту визначається системою ключових слів чи фраз, абревіатур, малюнків, графіків, формул, умовних знаків чи інших засобів кодування, які дозволяють швидко засвоїти і відтворити зміст вивченого матеріалу.

Психологічна сутність опорного конспекту полягає в інтенсифікації навчально-пізнавальної діяльності студентів шляхом створення сприятливих умов для ефективного перебігу процесів сприймання, запам’ятовування і відтворення великих за обсягом і цілісних за характером масивів навчальної інформації.

Складаючи опорний конспект, слід врахувати наступне:

1. Опорний конспект, як матеріальний носій навчальної інформації, – це елемент інформаційної системи, яка відображує структуру навчальної дисципліни і внутрішню логіку наукового змісту кожної її частини.

2. Дидактична особливість опорного конспекту, як засобу навчання, полягає у тому, що в його змісті кодується достатньо великий обсяг навчальної інформації: зміст теми, розділу, модуля, частини курсу чи навчальної дисципліни в цілому. Система опорних конспектів з навчальної дисципліни може: структуруватися як ієрархія тематичних опорних конспектів, в яких зі збільшенням об’ємів навчального матеріалу відбувається зменшення, узагальнення чи укрупнення блоків інформації, тобто тематичні опорні конспекти стають ніби блоками ОК частини курсів, останні – блоками опорних конспектів навчальної дисципліни в цілому.

3. В ОК відтворюється головний зміст навчального матеріалу - його основа. Надзвичайно велике значення при створенні і використанні опорних конспектів має урахування і відображення суттєвих зв’язків і взаємовідносин між навчальними елементами (поняттями, законами і закономірностями, проблемними питаннями, окремими темами тощо). Допущені помилки можуть звести нанівець дидактичну цінність ОК, перетворити його в інструмент бездумного запам’ятовування і несвідомого відтворення. При організації роботи студентів з опорними конспектами слід запобігати механічного переказу змісту, бо в такому випадку ефективність ОК знижується і може замість позитивного ефекту наносити шкоди.

4. При конструюванні ОК бажано дотримуватися наступного алгоритму:

- окреслити послідовність вивчення матеріалу дисципліни, його структуру та основні проблеми, навколо яких можна генералізувати (об’єднувати) змістовні блоки ОК;

- встановити системи зв’язків між окремими блоками навчального матеріалу на основі змістовних зв’язків;

- виокремити в кожному блоці положення, які розкривають його зміст і визначити засоби кодування цих положень (графічні форми, слова, фрази, умовні знаки, абревіатури, скорочення, спрощені малюнки, графіки, схеми, таблиці, окремі формули і позначення);

- побудувати ескіз ОК та апробувати його серед колег або в експериментальній групі студентів, внести доповнення, а при необхідності – зміни;

- виготовити на основі ескізу оригінал, придатний для використання.

Якщо система опорних конспектів буде використовується як робочий зошит студента, слід залишити достатньо місця для нотаток, запитань та виконання вправ. На основі ескізу опорного конспекту може бути виготовлений оригінал у формі слайду, діапозитиву чи різнокольорового малюнка на дошці. У цьому випадку слід подбати про реалізацію принципу наочності: досягти виразності написів та малюнків, використання різноманітних підкреслювань, подбати про використання різного шрифту, різних за розміром літер, цифр тощо. Як зразок приведемо ОК за темою “Основні етапи і логіка наукового дослідження”.

Бінарна лекція (з лат. binarius – той, що складається з двох частин) – лекція, що полягає в діалозі двох викладачів, які читають лекцію за однією і тією ж темою, але є, наприклад, представниками різних наукових шкіл, кафедр або теоретиком і практиком.

Проблематизація лекції відбувається за рахунок як форми так і змісту. Наявність двох джерел інформації, двох точок зору на одну наукову проблему вчить студентів порівнювати, висловлювати критичні зауваження, толерантно сприймати різні наукові концепції, формує у них культуру дискусії.

Методика бінарної лекції досить складна. Вона передбачає глибоке попереднє обговорення теоретичних питань викладачами – учасниками бінарної лекції, володіння ними розвинутою комунікативною і загальною культурою, наявність здібностей до імпровізації, інтелектуальну та психологічну сумісності.

Лекція – консультація організовується за різними сценаріями. Перший варіант може здійснюватися за логікою “Попередня підготовка студентів за конкретною темою → підготовлені ними запитання для поглиблення знань → відповіді викладача”. Другий варіант може мати наступний вигляд: “Висвітлення нової теми викладачем → запитання студентів → відповіді викладача → узагальнення і підведення підсумків”. Можна використати і такий варіант лекції-консультації: студентам попередньо роздають розгорнуті конспекти або опорні конспекти лекції, а під час її проведення відповідають на виниклі запитання.

Опорний конспект (зразок)

Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 283; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 22 23 24 25 262728 29 30 31 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!