Завдання освіти, виховання і розвитку особистості студента вищої школи.
Вищі навчальні заклади, працюючи на рівні вимог ринкової економіки і науково-технічного розвитку сучасного суспільства, повинні виконувати його соціальне замовлення, вирішувати тріаду взаємопов’язаних завдань:
1. Дидактичні (навчальні) завдання полягають у наданні студентам системи наукових знань, вмінь і навичок відповідно до профілю професійної підготовки, згідно навчальної програми та навчального плану. У сучасному постійно мінливому світі важливого значення набуває підготовка студентів до самоосвітньої діяльності, тому наразі у вищій школі особлива увага акцентується на організації їх самостійної роботи, уміннях творчо опрацьовувати інформацію, адже ще Д.Дідро підкреслював, що «люди перестають мислити, коли перестають читати».
2. Виховні завдання спрямовані на формування всебічно розвиненої особистості: її емоцій, волі, характеру, мотивації діяльності, ціннісних орієнтацій, інтелекту, моральних якостей. Проблеми виховання і навчання нерозривно пов’язані, оскільки спрямовані на людину як єдине ціле. З моменту виникнення педагогічної професії основна функція педагога, учителя полягала у вихованні. Учитель у першу чергу – це вихователь, наставник. Саме у цьому його найвище громадянське призначення. Так, підкреслюючи значення виховного впливу педагога на формування особистості молодої людини, О.С. Пушкін присвятив професору царськосельського ліцею А.П. Куніцину наступні рядки: «Он создал нас, он воспитал наш пламень… Заложен им краеугольный камень, им чистая лампада возжена»[4].
|
|
|
Схема 2
Рушійні сили процесу навчання
|
 
| ||||||
| - між потребами особистості у засвоєнні нових знань і досвіду пізнавальної діяльності та реальними можливостями задоволення цих потреб; - між рівнем складності теоретичних і практичних задач та рівнем знань студентів; - між теоретичними знаннями і умінням застосовувати їх на практиці; - між фронтальним способом викладу навчального матеріалу та індивідуальною формою його засвоєння; - між побутовими уявленнями і науковими знаннями; - між прагненням до стабільності знань і їх постійним поновленням; - між бажанням гарної оцінки і недостатнім рівнем інтелектуальної працездатності та ін. | - бажання бути корисним суспільству; - прагнення бути освіченим; - відповідальність перед суспільством, батьками, собою; | Соціальні | ||||
| - пізнавальні інтереси; - яскравість, новизна інформації; - розуміння значення освіти; - потреба у самоосвіті; - прагнення до самостійного - вирішення навчальних проблем; - почуття задоволення від досягнутих результатів | Інтелектуально- стимулюючі | |||||
| - інтерес до визначеного виду діяльності; - корисність майбутньої професії; - бажання суспільного схвалення; - прагнення до лідерства; | Перспективно- стимулюючі | |||||
| - привабливість майбутньої професії; - можливість негативної оцінки; - прояв честолюбства, самолюбства та ін. - осуд батьків, викладачів тощо |  Безпосередньо - стимулюючі
Негативно - стимулюючі
| |||||
Як не можна навчати, не створюючи виховних впливів, так і не можна вирішувати виховних задач, не надаючи вихованцям системи знань, вмінь та навичок. Прогресивні мислителі всіх часів і народів ніколи не протиставляли навчання і виховання, а завжди поєднували ці функції. На думку Платона «… найбільш важливим у навчанні ми визнаємо відповідне виховання». Він також стверджував, що «ніхто не стає гарною людиною випадково». Сутність виховання з позицій філософії можна визначити як перетворення культури людства в індивідуальну форму існування особистості. З точки зору педагогіки сутність виховання полягає у засвоєнні особистістю соціального досвіду, тобто те зовнішнє об’єктивне, те краще, що є в соціальному досвіді, повинно перетворитися в суб’єктивне – погляди і переко-нання, вчинки і поведінку людини. На сучасному етапі розвитку суспільства ідеалом виховання має стати всебічно розвинута, високоосвічена, соціально активна і національно свідома особистість, яка наділена громадською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними і патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку, самовдосконалення і творчої діяльності. Ураховуючи стрижневі завдання національної системи виховання в Україні[5], у вихованні студентства суттєвим є використання теоретичної парадигми національного виховання через тріаду рис особистості «громадянин – патріот – гуманіст» (В.Гнатюк)[6]. Згідно Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття) до провідних завдань національного виховання учнівської та студентської молоді відносять:
|
|
|
|
|
|
- формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати;
- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;
|
|
|
- формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;
- прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників Інших націй, які мешкають на території України;
- виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;
- утвердження принципів загальнолюдської моралі: правдивості, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей;
- формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;
- забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;
- виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;
- сприяння глибокому усвідомленню взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
- формування екологічної культури людини, її гармонійних відносин із природою;
- розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;
- формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.
У системі виховання сучасної молоді загальнолюдське і національне має співвідноситися як ціле і частина, адже особистість індивідуально проходить основні етапи духовного розвитку людства. Ця теза обґрунтована в передмові до “Феноменології духу” Гегеля як закон збігу онтогенезу (розвитку індивіда) і філогенезу (розвитку людства як виду). Тому однією з найбільш важливих функцій системи освіти постає орієнтація людини у всій різноманітності духовної скарбниці людства і, в першу чергу, національного надбання. Вивчення рідної мови, історії, духовної і матеріальної культури, звичаїв і традицій народу, народних обрядів повинно стати не лише джерелом знань, але й важливим засобом формування національної свідомості підростаючих поколінь: «Нема мудріших, ніж народ учителів. У нього кожне слово – це перлина, це праця, це людина» (М.Рильський).
Вітвицька С.С. підкреслює, що реалізація суспільного ідеалу і завдань національного виховання студентів у вищих навчальних закладах може здійснюватися засобами:
- виховання майбутніх спеціалістів на взірцях життєдіяльності авторитетних, висококваліфікованих людей, носіїв високої загальної світо-глядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально – психологічної, емоційної, естетичної, фізичної та екологічної культури. Слід при цьому ураховувати відому педагогічну аксіому: тільки особистість може виховати особистість;
- створення необхідних умов для вільного, творчого розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури, шляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності (навчально-дослідної, науково–дослідної, технічної, культурно–просвітницької, правоохоронної та ін.);
- збагачення життєвого досвіду, формування національної свідомості та патріотичних почуттів студентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створенні нових національно-культурних традицій регіону, міста, вищого навчального закладу;
- формування «Я» - концепції особистості на основі само-освіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності;
- поширення принципів здорового способу життя, запобігання вживання студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.
3. Розвивальні завдання навчання у вищому навчальному закладі полягають першочергово у формуванні творчої особистості, і зорієнтовані на розвиток її інтелекту, загальних і професійних здібностей, емоційно-вольової сфери, моральних якостей. Як приклад значущості завдань розвитку особистості можуть слугувати думки відомих громадянських лідерів. Так, на Давоському форумі 2000 року колишній президент США Б.Клінтон підкреслив, що “глобалізаційна економіка, центром якої себе вбачає США, цінує людський розвиток понад усе”. Канцлер ФРН Г.Шредер з приводу стратегії розвитку Німеччини висловився так: “Нас не цікавить індустріальний потенціал. Нас цікавить гуманітарний потенціал суспільства та інтелектуальний капітал. Туди ми робитимемо найбільші інвестиції, адже саме ці фактори визначають безпеку держави у ХХІ столітті”. Завдання розвитку особистості можна конкретизувати з позицій “Моделі випускника ХХІ ст.”, запропоновану закордонними експертами і узагальнену А.Амбросовим та О.Сердюком1. В її структуру входять пріоритетні якості ідеального випускника ВНЗ, зокрема:
1) любов і прагнення до нових знань і умінь;
2) бажання здобути глибокі знання в галузі професійних інтересів, переконаність у необхідності безперервного навчання й удосконалювання;
3) інтерес до усього нового, захоплення процесом самоосвіти і наявність відповідних навичок;
4) досить глибока базова підготовка у визначеній спеціальності;
5) наявність знань і умінь в галузі сучасної інформації (уміння отримання інформації з різних джерел, її систематизація, збереження, аналіз та використання);
6) володіння однією з міжнародних мов на рівні виступу в будь-якій аудиторії; бажання володіти на рівні спілкування другою іноземною мовою;
7) компетентність у системному аналізі та розв’язанні проблем – виокремлення і збір даних, аналіз і синтез, пошуки і прийняття рішення; гнучкість і впевненість у застосуванні знань у нестандартних умовах, у роботі з відкритими проблемами, які мають множинні рішення і т. ін.;
8) уміння презентувати результати досліджень у різних формах і видах;
9) здатність до ефективної співпраці в групі (“команді”), толерантність і урівноваженість;
10) здатність формулювати власну думку після критичного аналізу інформації з багатьох джерел.
Слід також урахувати, що студентський вік є сенситивним періодом у формуванні самооцінки особистості та рівня її домагань, які є свідченням самоповаги, самовідношення, формування самосвідомості.
Викладачеві необхідно знати взємозв`язок між рівнем самооцінки, рівнем домагань та їх наслідками для формування особистості молодої людини у випадку неадекватного сприйняття власного «Я» (рис. 9). Наставник молодої людини має вміти надати їй допомогу за необхідності корекції негативних рис.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 171; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!