Сутність та критерії суспільного прогресу. Прогрес і регрес
Суспільний прогрес - такий напрям розвиту суспільства, що характеризується незворотними змінами людства, тими чи іншими прогресивними змінами окремих спільнот чи людей, їх угруповань,
• шляхи вдосконалення науково-дослідної діяльності;
• співвідношення науки і культури;
• соціальний статус працівника науки;
• професійну мобільність у науці;
• критерії оцінки наукової діяльності.
Соціологія релігії
Соціологія релігії - одна із галузей соціології, об'єктом дослідження якої є різні релігійні феномени. ЇЇ виникнення і розвиток пов'язаний перш за все з іменами Е.Дюркгейма і М.Вебера.
Предметом соціологічного аналізу, який здійснює соціологія релігії як галузева соціологічна дисципліна, може бути як релігія в цілому, так і окремі її елементи: релігійні групи і організації, релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійна психологія, громадська думка про релігію і церкву, церковно-громадські рухи, конфесійно орієнтовані політичні партії, вплив релігії на поведінку людей в різних сферах суспільного життя і т. д.
Із соціологічної точки зору під релігією розуміють систему вірувань і ритуалів, на основі яких група людей пояснює те, що вважає надприродним і священним.
Суттєвими компонентами релігії як соціального інституту є релігійні організації, для яких характерна ієрархічність соціальних статусів, що займають її члени. До релігійних організацій відносять церкву, деномінацію секту. Церква пов'язана з суспільством і діє всередині нього. Секта відкидає цінності, які панують у суспільстві і, як правило, вимагає від своїх віруючих відмови від багатьох сторін суспільного життя, непримиренного ставлення до інакодумців, додержання суворої дисципліни та виконання всіх наказів секти і ритуалів. Деномінація -проміжна форма між церквою і сектою. Вона підтримує нормальні стосунки із суспільством, але мусить конкурувати з іншими деномінаціями для залучення нових членів.
|
|
У функціонуванні релігії як соціального інституту важливе значення мають релігійна свідомість, релігійна психологія, низка морально-етичних правил, релігійна діяльність.
Релігійна свідомість - це сукупність вірувань, які встановлюють зв'язок між людиною, навколишньою природою і надприродними силами, які вважаються священними.
Релігійна психологія - своєрідна спрямованість психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових) віруючих людей, їх почуттів, очікувань, надій на надприродні об'єкти - Бога, Духа і т.п.
Низка морально-етичних правил - це уявлення про праведний спосіб життя. Більшість релігій приписують віруючим систему заповідей чи норм, що регулюють поведінку людей.
|
|
42
75
та студентської молоді;
• проблема вибору учнівською молоддю цінностей життя,
визначення власного місця в житті;
• пошук джерел розкриття пізнавальних можливостей особистості;
• взаємодія системи освіти з Іншими сферами суспільного життя.
Виділяють ряд функцій освіти:
• виховання і навчання;
• забезпечення соціальної мобільності;
• забезпечення кадрами господарства;
• соціальна функція - реалізується у передачі нагромаджених
людством знань, прийнятності соціального досвіду, соціалізації особи
тощо.
Сучасна соціологія освіти виділяє наступні принципи системи освіти:
• принцип загальності освіти;
• принцип безперервності;
• освіти широкого профілю;
• поєднання навчання з вихованням;
• інтенсифікації нагромадження знання;
• полікультурності освіти;
• інституційної рефлексії (адаптація освіти до вимог науково-
технічного прогресу);
• випереджаючого розвитку освіти;
• інноваційності в освіті;
• елітарності;
• формування „вільного освітнього середовища".
Наука - це сукупність знань про світ, форма відображення світу на рівні світогляду людини, засіб суспільно-практичного перетворення світу, елемент духовної культури.
|
|
Соціологія науки - це галузь соціології, яка досліджує закономірності виникнення, функціонування і розвитку науки, взаємодії її як соціального явища із суспільством та соціальними Інститутами.
У суспільстві наука виконує такі соціальні функції:
• вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про
дійсність;
• підвищення ефективності всіх видів діяльності соціальних
суб'єктів, в першу чергу у сфері виробництва;
• прогнозування науково-технічного прогресу та його соціально-
економічних наслідків, вияв перспективних проблем, які підлягають
розв'язанню.
Соціологія науки досліджує:
• забезпечення розвитку нових напрямків у науці;
• проблему формування вченого і наукових кадрів;
верств або індивідів, в результаті переходу від нижчого до вищого, від менш досконалого становища до біль досконалого.
Ідея прогресу знайшла відображення у творах Левкіппа і Демокріта, Епікура і Лукреція; в епоху Нового часу, з одного боку, наголошувалося на запереченні застарілих феодальних форм організації життя, традиційних, абсолютизованих середньовічною схоластикою знань і життєвих настанов, а з другого - на факті реального розквіту науки і техніки, освіти й виховання, культури та моралі, впровадження їх у виробництво, різкого підвищення на цій основі якості життя людини.
|
|
Цікаві думки щодо майбутнього суспільства як більш прогресивного порівняно з сучасним є і в працях ранніх соціалістів-утопістів Т.Мора і Т.Кампанелли, французьких матеріалістів XVIII ст. Д.Дідро і К.Гельвеція, основоположників утопічного соціалізму К.Сен-Сімона, Ш.Фур'є та Р.Оуена. Першу теоретично обґрунтовану концепцію прогресу висунув французький філософ-просвітитель, економіст і державний діяч А.Тюрго (1727-1781), який обґрунтовував принцип вільного підприємництва, підкреслював роль власності в соціальній диференціації людей, цінував людський розум, моральні та творчі якості.
Раціоналістичну ідею прогресу розвивав і Жан Кондорсе (1743-1794). Його праця „Ескіз Історичної картини прогресу людського розуму" (1795) визначила магістральні теоретичні й методологічні підвалини розуміння суспільного прогресу. Завдяки їй Ж.Кондорсе набув статусу родоначальника теорії прогресу людства.
З погляду ролі матеріального виробництва суспільний прогрес охарактеризував марксизм, якому також не пощастило уникнути абсолютизації економічного чинника.
Сучасні концепції прогресу виходять із визначення чинності системи факторів - виробництва і науки, освіти та виховання, техніки й технології, культури і моралі, політики та мистецтва, організації й управління.
Не менш важливим є питання про критерій суспільного прогресу. Традиційний марксистський підхід головним критерієм суспільного прогресу вважав рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Проте такий критерій суспільного прогресу має досить суттєву ваду, оскільки людину він визнає лише як „свій власний компонент", тоді як у цивілізованому суспільстві все має бути навпаки: так званий об'єктивний критерій має бути компонентом більш високої міри - людини як самоцінності, як першої й найбільш відповідної „міри всіх речей".
Про рівень розвитку (ступінь прогресу) тієї чи іншої нації, народу чи держави можна говорити і з точки зору її незаперечного внеску в розвиток світової культури й цивілізації.
Порівнюючи показники споживання у різних соціальних системах, американський дослідник У.Ростоу ще в 60-х роках XX ст. сконструював нову теоретичну модель соціуму - стадії економічного зростання.
74 43
Дослідник враховував такі показники, як розвиток промисловості, господарства, науки і особливо частки накопичення капіталу в національному прибутку. Головну увагу У.Ростоу приділяв чиннику споживання.
Більш прогресивною буде така соціальна система, яка відкриває широкі можливості для задоволення людських життєвих потреб, піднесення добробуту, забезпечення рівня і структури споживання матеріальних, соціальних та культурних благ, що найповніше відповідають природі, сутності й призначенню людини, створюють сприятливі умови для самореалізації її як особистості, розкриття індивідуальних обдарувань, реалізації духовної свободи.
Прогрес має суперечливий характер. Нерідко він здійснюється насильницькими методами, у зв'язку з чим виникає питання про ціну прогресу, співвідношення цілей і засобів їх досягнення. Суспільний прогрес є не тільки об'єктивної, але й відносною формою розвитку, протилежністю суспільного прогресу є регрес - зміна по лінії спадання, деградації, перехід від вищого до нижчого ступеня суспільного розвитку, від більш до менш досконалого. Суспільний регрес починається з втрати соціальним суб'єктом обумовленого реальним суспільним ідеалом внутрішнього потягу до творчості, конструктивних змін, активності. Як і будь-який суспільний процес, регрес має свою логіку розвитку. У загальному вигляді вона визначається такими головними етапами: застій, консерватизм, реакція, реставрація, занепад.
Література
Арон Р. Зтапы развития социологической мысли. Пер. с фр. - М., 1992.
Вебер М. Избранные произведения / Пер. с нем. - М., 1990.
Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів України.- К.: Каравела, 1999.
Смелзер Н. ж. Социология / Пер с англ. - М.т 1994.
Соціологія. Курс лекцій / За ред. В.М.Пічі.-К.,1996.
Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Під заг. ред. В.І.Воловича. - К., 1998.
Соціологія: Підручник / За заг ред. В.П.Андрущенка, М.І.Горлача. -Харків-Київ, 1998.
Черниш Н.Й. Соціологія. Курс лекцій. - Львів, 1996.
Щепанський Ян. Злементарные понятия социологии / Пер. с польск. - М., 1962.
характері способах функціонування політичних інститутів;
• в якій мірі політичне нормування впливає на усталеність
структури;
• як характер процесів інституціоналізації спільності змінює її
політичний статус в суспільстві;
• якою є соціальна база того чи іншого політичного порядку;
• якими мають бути соціальні підстави переходу від одного
політичного ладу до Іншого та ін.
Політика - специфічна галузь людської діяльності, в якій виявляються відмінності інтересів соціальних груп, класів, націй тощо; вони стикаються, протиставляються чи збігаються, відбувається безпосереднє зіставлення позицій і пошук способів, які можуть привести їх до певного компромісу та узгодженості. Проте політика - це і спосіб певної субординації даних інтересів, підпорядкування їх началу, яке є найбільш значущим, а отже, і обов'язковим для всього загалу. Соціологія політики вивчає і суть влади, ЇЇ природу і прояв з погляду конкретної людини, організацій та об'єднань.
Політична соціалізація - це залучення індивіда до цінностей, знань, рольових зразків, які дозволяють йому адаптуватися до політичного життя суспільства. Зазвичай соціалізація здійснюється на основі загальноприйнятих норм і зразків, які увійшли у сферу політичної культури. Політична соціалізація - це двосторонній процес: з одного боку - вплив соціально-політичного середовища на індивіда, а з Іншого - формування політичної індивідуальності, яка передбачає вільний вибір і відповідальність за прийняті рішення з боку індивіда. Результатом політичної соціалізації є готовність індивіда до участі у політичній акції тобто певний рівень соціальної мобілізації.
Соціологія освіти і науки
Освіта - це певна система навчальних і виховних закладів, що здійснюють різноманітні форми залучення їх досвіду у засвоєння культури. Це система навчальних форм діяльності.
Соціологія освіти - це галузь соціологічної науки, в межах якої вивчається освітній процес, механізми оволодіння людьми накопиченими наукою і соціальною практикою знаннями І узагальненим досвідом, передача цих знань через інститут освіти, його взаємодія з суспільством.
Предметом досліджень соціології освіти є:
• проблема соціального пізнання і соціального виховання, функцій і
розвитку системи освіти, освітньої політики;
• стан і динаміка соціально-культурних процесів у сфері освіти;
• закони, механізми, принципи та технології навчання;
• проблема життєвого самовизначення і самореалізації учнівської
44
73
• інтеграція економічної соціології і соціології праці, соціології
промисловості, соціології організацій, соціології управління і
перетворення останніх 8 складові економічної соціології;
• вивчення причин зародження і розвитку економічних криз,
вивчення шляхів виходу із них, можливість попередження, тенденції
економічного занепаду і розквіту суспільства.
Отже, економічна соціологія, або соціологія економічних відносин, як специфічна галузь соціологічного знання характеризується своїм предметом і системою категорій, яка відбиває основні соціально-економічні закономірності та тенденції. її особливість полягає в тому, що вона забезпечує цілісне вивчення економіки як складної системи, в якій функціонують соціальні суб'єкти економічної діяльності.
Соціологія політики
Соціологія політики - галузь соціології, яка вивчає взаємовідносини політичної сфери з іншими сферами суспільного життя, політичних Інститутів з іншими соціальними інститутами. Соціологія політики - це наука про взаємодію соціальних спільностей, політичних інститутів і громадян з приводу відносин влади і політичного впливу в суспільстві. Основне завдання соціології політики полягає в тому, щоб виявити, за яких соціальних умов формується той або інший політичний порядок і які соціальні підвалини його відтворення.
Загальнотеоретична частина соціології політики визначає «у найзагальніших поняттях соціальні основи і соціальні дії (сили, мету, наслідки) влади, яка встановилася у суспільстві. Отже, тут вступають у силу закони і гіпотези, які пояснюють генетичні і функціональні залежності між політичними та неполітичними суспільними явищами. Ця частина соціології політики є саме політичною соціологією, яка розуміється як загальносоціологічна теорія політики. Вона знаходить застосування у спеціальних розділах соціології політики, які займаються описом і аналізом окремих галузей політичного життя.
До спеціалізованих розділів соціології політики належать:
1) соціологія політичних партій, громадських об'єднань і рухів;
2) соціологія держави та її окремих інститутів (наприклад,
представницьких органів, армії та ін.);
3) соціологія політичної культури, в тому числі громадської думки І
політичної ідеології;
4) соціологія політичної поведінки;
5) соціологія електорату;
6) соціологія влади;
7) соціологія міжнародних політичних відносин та ін.
Предметом вивчення соціології політики є такі питання:
• яким чином взаємодія соціальних спільностей відбивається на
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 560; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!