ДВНЗ «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»
КРИВОРІЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра цивільного та трудового права
РЕФЕРАТ
з дисципліни: Інвестиційне право
на тему: ФОРМІ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ США
Студентаки 4 курсу ПР-14-1 групи
Напряму підготовки 6.030401 «Правознавство»
Виконала: Вакулінська Р.С.
м. Кривий Ріг - 2018 рік
До перших інститутів спільного інвестування належать інвестиційні компанії, які з'явились в Бельгії в 1822 р. Однак масштабності таке інвестування почало набувати з виникненням інвестиційних трастових компаній (INC), створених в Англії в середині XIX ст. Вони випускали фіксовану кількість акцій, що підлягали вільному обігу на вторинному ринку цінних паперів і погашалися після закінчення терміну діяльності компанії. Ці компанії мали всі ознаки сучасних закритих інститутів спільного інвестування. Сьогодні ж інститут спільного інвестування в Англії складається з інвестиційних трастів та юніт- трастів.
Перші являють собою інститути спільного інвестування закритого типу. Вони не мають права постійно випускати чи викуповувати власні паї, а їх акції котируються на фондовій біржі. Іншу специфіку мають юніт-трасти. Вкладаючи в них кошти, інвестор отримує свідоцтво про внесення паю. За наявності попиту траст може емітувати додаткові паї. У цьому випадку він виступає повіреним власника коштів. Управління створеним капіталом здійснюється спільно піклувальником і керуючим. Об'єктами інвестування трастів можуть бути цінні папери, нерухомість, похідні цінні папери, короткотермінові фінансові інструменти. Продаж і купівля паїв здійснюється за цінами, які відповідають частці активівтрасту, що припадає на один пай. Винагорода керуючому визначається як певний відсоток від вартості активівтрасту (як правило, 0,75—2 %).
|
|
|
Юніт-трасти звільнені від сплати податків на прибутки, але зобов'язані розподіляти весь прибуток. Доходи власників паїв оподатковуються за базовою ставкою прибуткового податку. Останнім часом на зміну юніт-трастам, які діють на підставі специфічного британського законодавства про трасти, приходять відкриті інвестиційні компанії, створені відповідно до Директиви Європейського Союзу «Про підприємства колективного інвестування в обігові цінні папери» від 1985 р., яка декларує загальні уніфіковані принципи створення інститутів спільного інвестування.
Це відбувається завдяки тому, що інвестиційними компаніями легше керувати, інвесторам зрозуміліша структура ціноутворення, акції таких компаній легше продавати за межами Великобританії. Станом на 2002 рік активи пайових трастів становлять 141 млрд. фунтів стерлінгів. За умови їх розвитку можна очікувати значного зростання цього показника. Такий висновок дозволяють зробити і показники розвитку індустрії спільного інвестування в інших європейських країнах. Так, на деяких «молодих» ринках Європи, наприклад у Португалії та Іспанії, був зареєстрований більш як 40-процентний темп річного зростання вартості активів інвестиційних фондів. Активи, якими управляють французькі менеджери, збільшились з дуже незначної суми у 1980 р. до більш як 500 млрд. дол. США в 1994-му. Майже 25 % французьких сімей володіють акціями інвестиційних фондів. Слід зазначити, що у Франції найпоширенішою формою організації спільного інвестування є корпоративні інвестиційні фонди відкритого типу, що мають назву інвестиційних компаній зі змінним капіталом (SICAV).
|
|
|
Заслуговує на увагу інвестиційна сфера Німеччини, специфіка економіки якої полягає в тому, що навіть ті фінансові інститути, які здійснюють інвестування на ринку цінних паперів, регулюються тим же законодавством, що й банки. Базою для функціонування інвестиційних фондів є Закон про інвестиційні компанії (KAGG), згідно з яким інвестиційні компанії визнаються кредитними установами і на них поширюються всі відповідні законодавчі норми, в тому числі дія Закону про кредитні установи.
|
|
|
Вони підлягають контролю з боку Федерального відомства по нагляду за кредитними установами. Акумулювання коштів спільного інвестування відбувається за рахунок продажу інвесторам інвестиційних сертифікатів, які підтверджують придбання паїв фонду. Розміщення капіталу здійснюється в цінні папери, нерухомість або частки в підприємствах. Крім того, можливі такі форми розміщення капіталу, як операції із строковими цінними паперами, похідними паперами, надання кредитів під заставу. Кошти, отримані від інвесторів, та фінансові інструменти, в які їх вміщено, становлять «спеціальні активи». Останні відповідно до умов договору, який регулює відносини між інвестиційною компанією і пайовиками, можуть бути власністю фонду або спільною пайовою власністю учасників. Компанія є гарантом використання довірених їй коштів і несе відповідальність перед інвесторами в розмірі засновницького капіталу, який не може бути меншим 2 млн. євро. Законодавство вимагає здійснення управління коштами фонду не менш як двома керуючими, діяльність яких контролюється також спостережною радою фонду, незалежним аудитором та банком — депозитарієм фонду. У Німеччині переважають інститути спільного інвестування відкритого типу. Найбільшими активами володіють фонди, які інвестують у цінні папери із сталими відсотками.
|
|
|
Це — наслідок формування виробничого капіталу переважно за рахунок емісій облігацій, а не випуску акцій. В 1991 р. в цій країні існувало 411 публічних фондів, активи яких становили 144 млрд. марок. За 1980—1990 рр. їх активи зросли приблизно в 5 разів. Керуючі компанії в Німеччині, як правило, є дочірніми підприємствами банків, які виконують функцію депозитаріїв інвестиційних фондів. Для економіки Японії також характерна значна роль банків у спільному інвестуванні. Основною часткою капіталів спільного інвестування тут управляють сім найбільших трастових банків — спеціалізованих структур, що виконують як функції довірчого управління коштами вкладників, так і організації спільного інвестування. Зокрема до функцій цих інститутів належать: управління нагромадженими на трастових рахунках коштами шляхом вкладення їх у цінні папери; використання таких рахунків для організації кредитування корпорацій; управління за дорученнями коштами пенсійних фондів та інших інституційних інвесторів, сформованими портфелями цінних паперів клієнтів, нерухомістю та інші довірчі функції. Однак найрізноманітніше за формами організації та масштабністю спільне інвестування в Сполучених Штатах Америки, для яких традиційними є заборона або жорсткі обмеження на операції банків з цінними паперами, оскільки саме ці фінансові інструменти — оптимальні активи для розміщення коштів інститутів спільного інвестування. Тому тривалий час останнє було відокремлене від банківської діяльності і досягло нині вражаючих масштабів. Американські інститути спільного інвестування поділяються на три основні види: компанії сертифікатів з готівковою вартістю (Face Amount Companies), об'єднаніінвестиційнітрасти (Unit Investment Trust Companies), менеджеріальнікомпанії (Management Companies).Першіемітуютьсертифікатизвизначеноюномінальноювартістю, якапосутієформоюконтрактуміжінвесторомікомпанією. Внихвизначаєтьсяномінал, еквівалентнийсумікоштівінвестора, терміндіїконтрактущодоуправлінняними, умовиуправління, включаючиумовисплатибазовоїінвестиційноїсумиідоходу, якіпровадятьсяпіслязавершеннятермінудіїконтракту. Такимчином, FA-компаніївиступаютьборжникомінвесторівінесутьризикивідінвестиційкапіталівклієнтівуфінансовіактиви. Термін погашення сертифікатів компанією становить у середньому 8 років, а середній розмір номіналу — приблизно 3 тис. дол. Номінальна вартість таких сертифікатів, як правило, сплачується інвестором частками протягом певного періоду. Об'єкти інвестування — іпотека, кредитування будівництва, цінні папери. Ці компанії користувались великою популярністю у інвесторів в 30-і роки ХХ ст., а в середині 60-х років на ринку залишилось лише п'ять компаній сертифікатів з готівковою вартістю, 94 % від загальної акумуляції коштів яких припадало на «Інвесторз Синдикат оф Америка», яка існує і сьогодні.
Другий тип інвестиційних фондів — об'єднані інвестиційні трасти — формуються на підставі трастового договору, тобто контракту на управління інвестиційним портфелем за дорученням власника. При їх створенні визначається структура портфеля, який надалі залишається незмінним. Акумулювання грошового еквіваленту майбутнього портфелю здійснюється за рахунок продажу інвесторам сертифікатів пайової участі. Завдяки статичності структури активів фонду відсутня необхідність в оперативному його управлінні та створенні ради директорів.
Функції з технічного обслуговування фонду виконує так званий депозитор, статус якого визначається як статус першого принципала. Саме він вносить початковий капітал при створенні трасту (не менше 100 тис. дол.), в обмін на який отримує відповідний пакет сертифікатів, що розповсюджуються між дрібними інвесторами. Статична структура активів юніт-трастів позбавляла їх можливості реагувати на зміни кон'юнктури ринку, але й захищала від зловживань керуючих активами. У 1993 р. кількість UIT-компаній становила 15 тис., а сукупна вартість активів — 107 млрд. дол., або приблизно 20% загальних активів інвестиційних фондів Америки.
Протягом останніх двох десятиліть кількісний розвиток інститутів спільного інвестування відбувався за рахунок менеджеріальних компаній відкритого типу. Так, напочатку 1997 р. їх вже було 6000, а їх активи становили понад 3 трлн. дол. (10 % усіх фінансових активів країни та 5 % вартості активів компаній відкритого типу). Майже 40 % американців є інвесторами М-компаній, які Законом про інвестиційні компанії 1940 р. визначаються як компанії, відмінні від інвестиційних трастівта компаній сертифікатів з номінальною вартістю.
Принципи організації М-компаній передбачають формування їх як самостійних юридичних осіб у формі корпорацій, товариств з обмеженою відповідальністю або партнерств за участю спонсора або довіреної особи, які гарантують капітал компанії. Управління компанією здійснюється зовнішніми менеджерами.
До речі, даний принцип є загальним для інститутів спільного інвестування різних країн. На особливу увагу заслуговує той факт, що найбільшу питому вагу в активах фондів займають кошти, що акумулюються у домогосподарств (звичайних сімей, окремих фізичних осіб). Так, за статистикою, більш, ніж 80 млн. чол. або кожне друге домогосподарство в Америці інвестує в пайові фонди. Як ілюструють дані табл.1, сумарний розмір активів пайових фондів США в період 1999-2001 рр. перевищував розмір активів комерційних банків. На кінець 2002 року розмір активів пайових інститутів дещо зменшився, але загальний порядок (понад 6 трлн. дол.) зберігся.
Отже, індустрія спільного інвестування завдяки своїй високій доходності, перевагам в оподаткуванні, зниженні ризиків за рахунок диверсифікації та професійному управлінні інвестиційними ресурсами набула значного розвитку в міжнародному фінансовому просторі, що дозволило провідним країнам світу за рахунок цих інституцій мобілізувати внутрішні ресурси для активізації інвестиційного процесу. Тому вивчення досвіду функціонування іноземних ІСІ є досить корисним для української економіки. Однак, крім позитивного досвіду, необхідно також враховувати й негативні тенденції функціонування ІСІ, найкращим прикладом чого є фінансова криза 1929-1933 р. У 20-ті роки численні інвестиційні трести (станом на 1929 рік у США їх налічувалося близько 500 із сумарними активами в перерахунку на нинішні гроші $850 млрд) вдень і вночі приймали в населення гроші і вкладали їх у різноманітні бізнесові проекти.
Сьогодні не існує єдиної думки щодо того, чим були ці трести. Для багатьох це шахрайські структури, що викачували гроші з кишень чесних американців. Однак побутує думка, що молоді керманичі інвестиційних трестів просто погано орієнтувалися у бізнесових тенденціях і через це часто опинялися на мілині. Дані тенденції призвели до того, що 24 жовтня 1929 р. у США почалася безпрецедентна біржова паніка. У цей день на Нью-Йоркськiй фондовій біржі було продано 12,8 млн акцій, що в 1,5 разу більше, ніж будь-коли раніше. 29 жовтня було досягнено нового піку спекулятивного ажіотажу, коли з рук у руки перейшли 16,4 млн акцій. Курс цінних паперів на Нью-Йоркській фондовій біржі стрімко покотився донизу. Якщо на 1 жовтня 1929 р. вартість акцій, які котирувалися на Волл-Стріт, сягала $87 млрд, то всього лише за місяць, до 1 листопада, вона впала до $55 млрд, або на 37%. Падіння курсу акцій тривало безупинно понад три роки. До березня 1933 р. їхня загальна вартість досягла $19 млрд, тобто порівняно з 1929 р. скоротилася приблизно в 4,5 разу. Порівняно з докризовим рівнем 1929 р. загальний обсяг продукції американської промисловості становив: 1930 р. - 80,7%, 1931 р. - 68,1%, а 1932 р. - лише 53,8%.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 174; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!