Охорона навколишнього середовища
Забруднення водоймищ відбувається природним і штучним шляхами. Забруднення поступають із дощовими і талими водами, змиваються з берегів, а також утворюються у процесі відмирання тваринних та рослинних організмів, які знаходяться у водоймищі.
Штучне забруднення водоймищ є, головним чином, результатом спуску у них недостатньо очищених стічних вод промислових підприємств та населених пунктів. Забруднення, які поступають у водоймище, у залежності від їх об’єму і складу можуть надавати на нього різний вплив: змінюються фізичні властивості води, з’являється забарвлення, запахи та присмак; з’являються плаваючі речовини на поверхні водоймища і утворюються відкладення; змінюється хімічний склад води (рН, вміст органічних та неорганічних речовин); зменшується у воді вміст розчиненого кисню внаслідок його вживання для окислення органічних речовин, що з’явились; змінюються число і види бактерій (з’являються патогенні), які заносяться у водоймище разом із стічними водами. Забруднені водоймища стають непридатними для питного, а інколи і для технічного водопостачання, у них гине риба.
У практиці санітарної охорони водоймищ користуються гігієнічними нормативами – гранично допустимими концентраціями (ГДК) речовин, які впливають на якість води. За ГДК приймають ту максимальну концентрацію речовин, при якій не порушується нормальний хід біологічних процесів, що формують якість води, та не погіршуються товарні якості промислових організмів. Найбільш ефективною охороною водоймищ від забруднення стічними водами є їхнє очищення. Для раціонального використання водних ресурсів і посилення охорони природних вод від забруднення передбачають повторне використання очищених стічних вод у системах виробничого водопостачання.
|
|
|
У межах великих міст необхідно враховувати забруднення не тільки побутовими та виробничими стічними водами, але і дощовими та талими, які стікають з території міста по водостоках. Мінімальна витрата води у річці для розбавлення дощових вод повинна складати не менше 0,016 л/с на жителя, у іншому випадку якість річної води буде незадовільною.
Наявність у стічних водах шкідливих речовин гальмує процеси самоочищення водоймищ. Такі забруднення виробничих стічних вод, як сірководень та сульфіди, надають отрутний вплив на живі організми. Крім того, вони є нестійкими у водному середовищі, окислюються за рахунок розчиненого у воді кисню, порушуючи цим кисневий режим водоймища. До таких же тяжких наслідків приводить випуск у водоймища фенолмістких стічних вод, зокрема стічних вод газогенераторних станцій, хімічних заводів, а також підприємств паперової промисловості.
|
|
|
Джерелазабрудненнявнутрішніхводойм. Підзабрудненнямводнихресурсіврозуміютьбудь-якізмінифізичних, хімічнихібіологічнихвластивостейводиуводоймищахузв’язкуізскиданнямунихрідких, твердихігазоподібнихречовин, якізаподіюютьабоможутьстворитинезручності, роблячиводуданихводоймищнебезпечноюдлявикористання, завдаючизбиткународномугосподарству, здоров’юібезпецінаселення
Забруднення поверхневих і підземних вод можна розподілити на такі типи:
• механічне – підвищення змісту механічних домішок, властиве в основному поверхневим видам забруднень;
• хімічне – наявність у воді органічних і неорганічних речовин токсичної і нетоксичної дії;
• бактеріальне і біологічне – наявність у воді різноманітних патогенних мікроорганізмів, грибів і дрібних водоростей;
• радіоактивне – присутність радіоактивних речовин в поверхневих або підземних водах;
• теплове – випуск у водоймища підігрітих вод теплових і атомних електростанцій.
Основними джерелами забруднення і засмічення водоймищ є недостатньо очищені стічні води промислових і комунальних підприємств, крупних тваринницьких комплексів, відходи виробництва при розробці рудних копалин; води шахт, рудників, обробці і сплаві лісоматеріалів; скидання водного і залізничного транспорту; відходи первинної обробки льону, пестициди і т.ін. Забруднюючі речовини, потрапляючи в природні водоймища, призводять до якісних змін води, які, в основному, виявляються в зміні фізичних властивостей води (зокрема, поява неприємних запахів, присмаків і т.ін.), у зміні хімічного складу води (зокрема, поява в ній шкідливих речовин), в наявності плаваючих речовин на поверхні води і відкладанні їх на дні водоймищ.
|
|
|
Об'єкти санітарної охорони у сфері питної води та питного водопостачання
Санітарній охороні у сфері питної води та питного водопостачання підлягають джерела та об'єкти централізованого питного водопостачання незалежно від їх типу, форми власності та підпорядкування з метою охорони та збереження природних властивостей води у місцях її забору, запобігання забрудненню, засміченню та передчасному виснаженню водних об'єктів, а також забезпечення безпеки виробництва, постачання і споживання питної води.
Залежно від типу джерела питного водопостачання (поверхневе, підземне), ступеня його захищеності і ризику біологічного, хімічного та радіаційного забруднення, особливостей санітарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру забруднюючих речовин встановлюються зони санітарної охорони та окремі пояси особливого режиму цих зон.
|
|
|
Встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання здійснюється у процесі розроблення проекту землеустрою.
Межі зон санітарної охорони та поясів особливого режиму встановлюються органами місцевого самоврядування за погодженням з місцевими органами виконавчої влади з водного господарства та органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду.
Вплив потенційних джерел - забруднювачів підземних вод, що розташовані в межах другого та третього поясів зони санітарної охорони і які з технічних причин не можуть бути винесені за межі цих зон (нафтопроводи, продуктопроводи, поля фільтрації, скотомогильники тощо), визначається по кожному такому об'єкту окремо на підставі результатів вивчення міграції забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі. При значному техногенному навантаженні в межах другого та третього поясів зони санітарної охорони з метою контролю за експлуатацією джерел питного водопостачання та прийняттям водогосподарських рішень здійснюються постійні моніторингові дослідження.
У разі розташування зони санітарної охорони на територіях двох і більше областей її межі встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства та за погодженням із центральними органами виконавчої влади із забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, водного господарства, земельних ресурсів та відповідними органами місцевого самоврядування.
Глобальний характер масштабів забруднення навколишнього середовища досягає вже майже критичного рівня.
Відомо, що як у самостійному функціонуванні, так і в складі систем кондиціювання повітря, в усіх холодильних установках як робоче тіло застосовуються спеціальні холодоагенти. Це газоподібні речовини, які при певному тиску й температурі здатні переходити в рідкий стан (конденсуватися) або випаровуватися. Ці процеси разом із процесами стискування й дроселювання створюють основу термодинамічного циклу холодильних машин[13].
Історія питання про охорону навколишнього середовища, пов’язаного зі все більш поширеним використанням людством кондиціонерів і холодильного устаткування почалася в 1973 р., коли хіміки Франк Шервуд Роуланд (Frank Sherwood Rowland) і Маріо Моліна (Mario J. Molina) в Університеті Каліфорнії розпочали вивчення впливу ХФВ на атмосферу Землі. Вони встановили, що молекули ХФВ досить стійкі в атмосфері доти, поки не піднімаються в середні шари стратосфери, де вони під дією ультрафіолетового випромінювання диссоціюють з утворенням атомарного хлору. Роуланд і Моліна висунули техногенно-фреонову гіпотезу (ТФГ), про те, що ці атоми хлору можуть викликати руйнування озонового шару Землі. Висновки вчених були засновані на аналогічній роботі Пауля Джозефа Крутцена (Paul Jozef Crutzen) з Інституту хімії ім. Макса Планка в Німеччині та американського хіміка Харольда Джонстоуна (Harold Johnstone), які довели, що оксид азоту NO може прискорювати руйнування озону.
За гіпотезою вчених Роуланда й Моліни фреони безпосередньо пов’язані зі зменшенням товщини озонового шару. Це у свою чергу призводить до того, що підвищений потік сонячного ультрафіолетового випромінювання, досягаючи поверхні Землі, призводить до незворотних змін флори та фауни. Знижується урожайність сільськогосподарських культур, порушується імунна система людини, підвищується ризик захворювань раком шкіри, зношуються будівельні та композиційні матеріали, пластмаси. Потоки ультрафіолету згубно позначаються на океанічному фітопланктоні, який становить початкову ланку в природному ланцюзі живлення.
Однак, окремі вчені вважали, що коливання в товщині озонового шару цілком закономірні й регулюються природними процесами, самі ж автори гіпотези не наполягали на своєму, тому що це була всього лише версія, не заснована на експериментах. Адже озон бере участь і в багатьох інших хімічних реакціях, не пов’язаних із фреонами. Через 14 років після первісного обґрунтування своєї гіпотези, у серпні-вересні 1987 р. дослідники Моліна й Роуланд підкріпили її експериментом. Вони зробили прямі виміри в нижній стратосфері над Антарктидою з борту американського літака. Виявилася значна кореляція між змістом озону й окису хлору в межах «озонової діри».
Максимальна озонова діра перебуває над Антарктидою, а саме там і зближаються всі глибинні розлами. За моделлю В. Сивороткіна озонові діри варто шукати над областями літосферних розламів. Зменшення концентрації озону він пов’язував лише з підвищенням геоактивности Землі.
Величезна кількість газів, що руйнують озон, наприклад хлористого водню, виділяється під час вивержень вулканів. У 1989 р. за підтримки уряду США була видана книга Ш. Роун «Озонова криза. П’ятнадцятирічна еволюція глобальної небезпеки», у якій стверджувалося про те, що в руйнуванні озонного шару винні шкідливі хімічні речовини, які викидаються людством в атмосферу в процесі його промислової діяльності [14]. Звертається увага і на вулкани. Лише при одному виверженні утворюється набагато більше хлору, ніж можна випустити із усіх балончиків, що продаються за рік, і холодильників. Ці дані безпосередньо вказують на те, що крім техногенних джерел ХФВ, є й природні. Над вулканами Курильських островів існує підвищення відносного фону та концентрація фреонів значним чином відмінних один від одного.
Основна частина спостережень, що вивчають озоновий шар Землі, відбувається в американському дослідному центрі Мак-Мердо в Антарктиді. Центр перебуває в безпосередній близькості до активного вулкана Еребусу. Хімічні процеси, що відбуваються в стратосфері над Еребусом за участю викидів газів вулкана, не розглядаються. У його шлейфі, в 1990-х рр., у результаті прямих вимірів знайдені діоксид сірки й хлористий водень, добова доза яких була визначена в 30 і 90 тон відповідно. Вимір загальної кількості озону до й після виверження вулкана Пінатубо в червні 1991 р. показав істотне зниження озону в нижній стратосфері: на висотах 16–28 км воно зменшилося на 33 %. Протягом наступних місяців в атмосфері спостерігався глобальний шар сірчанокислотного туману, був зареєстрований спад температури на 0,5 °C і надмірне скорочення озонового шару. Автори теорії не звернули уваги на те, що потік в атмосферу метану природного походження, перевищував приплив фреонів техногенної природи. При наявності метану в повітрі хлор вступає з ним у реакцію та утворюється соляна кислота. Для опису геохімічного процесу вони використовували реакцію взаємодії озону з хлором у пробірочному варіанті.
Поняття «клімат» у перекладі із грецької мови означає «нахил», і має на увазі астрономічний фактор – нахил земної поверхні до потоку сонячних променів. Чим вище над обрієм піднімається Сонце, тим сильніше воно нагріває нижні шари атмосфери. Для багатьох залишається відкритим питання про те, чи порівняна за масштабами впливу діяльність людини із цим космічним явищем. Із приходом полярного літа кількість озону збільшується й знову виходить на колишню норму. Тобто коливання концентрації озону над Антарктикою – сезонні. Це визнають усі. Однак, якщо все-таки раніше прихильники антропогенних джерел з’єднань, які руйнують озон, були схильні стверджувати, що протягом року спостерігалася стійка динаміка зменшення концентрації озону, то надалі ця динаміка виявилася протилежною. Озонові діри почали зменшуватися. Хоча, на думку прихильників Монреальської угоди, відновлення озонового шару повинно було б зайняти кілька десятиліть. В атмосфері нагромадився величезний обсяг фреонів антропогенних джерел, які мають час життя десятки й навіть сотні років. Тому затягування озонової діри не варто очікувати раніше 2048 року [16].
За повідомленням Всесвітньої метеорологічної організації WMO (World Meteorological Organization) супутникові спостереження в Антарктиці вказують на перші ознаки виникнення сезонної озонової діри; очікується, що її розміри в 2011–2012 рр. будуть близькі до середнього значення за останнє десятиліття. За даними на 15 серпня 2011 р., площа діри становила близько 9 мільйонів квадратних кілометрів. У середині серпня площа озонової діри була нормальною щодо минулих років – більшого, ніж у 2008 та 2010 рр., але меншого, ніж у 2009 р. [17].
Висновки: 1. Аналіз літературних джерел засвідчив, що на сьогоднішній день немає достатніх підстав вважати, що техногенні процеси руйнування озонового шару й, зокрема, впливи на нього фреону, є настільки небезпечним, як це випливає з офіційних документів, що забороняють або істотно обмежують застосування цього високоефективного з термодинамічної точки зору холодоагенту.
Безперечною перевагою фреону R134a тетрафторетан (CF3CFH2) в порівнянні з іншими холодоагентами, є його нетоксичність. R134а однокомпонентний безбарвний газ зі слабким запахом хлороформу. Він прийшов на заміну фреону R12. Використовується в побутових холодильниках і автомобільних кондиціонерах, в середньотемпературному холодильному обладнанні та системах центрального кондиціонування. Температура кипіння змінюється залежно від тиску від +90 до -70°С. При нормальному атмосферному тиску (100-105кПа) кипить при температурі -26,5°С. При стисненні газоподібний фреон переходить у фазу рідини. Потенціал руйнування озонового шару (ODP = 0), потенціал парникового ефекту на 100 років (GWP = 1300), ГДК у повітрі при впливі строком 1:00 порядку 1гр/м.куб. Вибухо-, пожежобезпечний. Здатний самозайматися при підвищенні температури і тиску. Змішуючись з повітрям, утворює горючі суміші. При взаємодії з полум’ям розкладається на токсичні речовини (такі, як фтороводород). Для R134а застосовуються синтетичні поліефірні масла. Молекула фреону R134а має дуже малий розмір, що збільшує ризик витоку. Ці фактори вимагають більш ретельного вакуумування і осушення системи, а також пред’являють більш жорсткі вимоги до герметичності холодильного контуру. Завдяки однокомпонентності фреону, проводити заправку можна як рідким, так і газоподібним холодоагентом
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 206; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!