Структура, функції, основні принципи та методи, завдання психології управління
Структура психології управління. Особливості структури психології управління зумовлені завданнями і функціями, які вона здійснює в системі суспільних відносин. Елементами цієї структури є загальна теорія управління та загальні теоретичні засади психології, спеціальні психологічні, управлінські теорії, методи психологічних досліджень. Загальна теорія управління пояснює систему управління, розкриває роль і місце управлінської діяльності в соціально-економічному розвитку держави, в підвищенні ефективності та результативності праці, формулює основні методологічні підходи до психологічного аналізу управлінської діяльності керівника або колективних суб'єктів управління. Загальні теоретичні засади психології дають уявлення про природу особистості в системі управління, психологічні особливості її внутрішнього світу, рушійні сили розвитку і становлення, закони поведінки в певній управлінській ситуації, причини і мотиви дій, сенс існування й призначення особистості в суспільстві, особливості вияву людини на перетині біологічного і соціального, фізичного і психічного, індивідуального і групового, суб'єктивного та об'єктивного, внутрішнього й зовнішнього, матеріального і морального.
Конкретизацію й уточнення загальних положень теорії управління і теоретичних засад психології стосовно окремих особливостей і механізмів організованої діяльності здійснюють спеціальні психологічні, управлінські теорії, що вивчають закони розвитку і становлення керівника в системі управління, досліджують закони розвитку трудових спільнот і груп, розкривають закономірності й механізми життєдіяльності організованих груп в окремих соціокультурних, етнопсихологічних та соціально-психологічних сферах.
|
|
|
Для з'ясування методів психологічних досліджень слід мати на увазі, що психологія управління як наука існує тільки в єдності її теоретичних і практичних аспектів. Вона синтезує в собі загальнопсихологічний, соціологічний, соціально-політичний, соціально-економічний, соціокультурний, соціально-психологічний, історичний, етнопсихологічний та юридичний підходи. Теоретичні знання з психології управління розкривають психологічну сутність життєдіяльності організованих спільнот, психологічні тенденції розвитку особистості керівника та його управлінської діяльності. Практичні (емпіричні) психологічні та соціально-психологічні дослідження дають конкретну інформацію щодо явищ та процесів у системі управління. При цьому теоретичні дослідження проводять за допомогою загальнонаукових методів, а емпіричні — спираючись на конкретні методи психології, соціальної психології та теорії управління. Знання з психології управління поділяють на фундаментальні й прикладні. Фундаментальні знання ставлять за мету розвиток науки, удосконалення наукових уявлень про предмет психології управління, а прикладні забезпечують розв'язання конкретної управлінської проблеми.
|
|
|
Сучасна психологія управління диференціювалася на такі розділи:
· психологія особистості та організації в управлінні;
· психологія управлінської діяльності;
· соціально-психологічні особливості управління;
· психологія управління людськими ресурсами;
· психологія управління рекламною діяльністю організації та її структурних підрозділів.
Структура психології управління як навчальний курс містить такі розділи:
1. Вступ до психології управління. Передбачає загальну характеристику психології управління, визначення її предмета, завдань, методологічних і методичних параметрів, функцій, категоріального апарату.
2. Історія та сучасний стан розвитку психології управління. Досліджує зародження ідей психології управління в надрах філософії та соціології, у структурі теорії наукового управління, в психології праці та організаційній психології, вивчає розвиток психології управління як самостійної галузі знання.
|
|
|
3. Психологія особистості та організації в управлінні. Аналізує психологічні підходи до вивчення особистості керівника та організації, психологічні показники ефективності управлінського розвитку керівника, його психологічні якості й риси, стилі керівництва, типологічні особливості керівника і персоналу, мотиваційну сферу особистості керівника, проблеми лідерства і керівництва; висвітлює проблеми співвідношення «індивідуального» і «групового» в психології управління, психологічні аспекти спільної діяльності в організації; показує взаємозалежність психологічних знань з проблем особистості і психологічних особливостей організаційної поведінки людини в системі управління; досліджує застосування влади й авторитету в управлінні, психологію відповідальності учасників управлінського процесу, рушійні сили, механізми розвитку керівника та організації.
4. Психологія управлінської діяльності. Вивчає управлінську діяльність як форму професіоналізму, аналізує її функції, виокремлює мотиви управлінської праці, її соціокультурні, етнопсихологічні та акмеологічні особливості; аналізує об'єктивний і суб'єктивний аспекти розв'язання управлінських завдань, типи управлінських завдань та критерії їх класифікації, мотиваційні чинники прийняття управлінських рішень, методи розв'язання управлінських завдань.
|
|
|
5. Соціально-психологічні особливості управління. Розглядає проблеми ділового спілкування в системі управління, особливості ділових переговорів, етнопсихологічну специфіку суб'єктів ділової взаємодії, причини ділових та емоційних конфліктів в управлінській діяльності, шляхи та методи їх розв'язання.
6. Психологія управління людськими ресурсами. Відображає психологічні проблеми управління людськими ресурсами; розкриває принципи добору кадрів, планування роботи з персоналом, оцінювання діяльності співробітників, психологічного консультування та навчання кадрів в організації, висвітлює роль психологічної служби в процесі вдосконалення системи управління.
7. Психологія управління рекламною діяльністю організації та її структурних підрозділів. Подає психологічні особливості організації рекламної кампанії, створення іміджу організації та керівника.
Функції психології управління. Як самостійна галузь знання, психологія управління виконує теоретико-пізнавальну, інформаційну, соціокультурну, етнопсихологічну, соціально-психологічну, гуманістичну, прогностичну, прикладну та інші функції. Теоретико-пізнавальна функція передбачає оцінювання явищ з позицій інтересів людини. Вона полягає в тому, що психологія управління накопичує знання з проблем управління, систематизує й аналізує їх, прагне об'єктивно оцінити відносини в організованій спільноті, забезпечує інформацією про різноманітні процеси в системі управління. Мета інформаційної функції — за допомогою систематизованої інформації відтворити діяльність учасників управлінського процесу, їхні ділові контакти тощо. Соціокультурна та етнопсихологічна функції психології управління вивчають соціальні й психологічні особливості управлінської культури. Соціально-психологічна функція систематизує знання з проблем ділового спілкування і взаємодії учасників управлінського процесу. Оскільки об'єкт психології управління — це організована (індивідуальна і спільна) діяльність людей, об'єднаних загальними інтересами і цілями, нормами, правилами і вимогами, то важливою є її гуманістична функція, що полягає в дотриманні норм етики і моралі стосовно індивіда в процесі управління і здійснення управлінської діяльності. Не менш значуща прогностична функція психології управління, яка передбачає формування психологічних прогнозів щодо розвитку організації, робочих груп, персоналу, керівника та його управлінської діяльності. Прикладна функція психології управління полягає в тому, щоб на основі теоретичного і емпіричного аналізу управлінських процесів розробити практичні рекомендації з різних аспектів управлінської діяльності, спрямовані на поліпшення роботи керівників, усієї системи управління. При цьому важливе практичне значення мають психологічні та соціально-психологічні прогнози стосовно найближчого і віддаленого майбутнього управління та його ролі в житті суспільства й окремої людини.
Оскільки базовою для психології управління є не лише психологічна наука, то її стосуються і функції загальної системи управління: економічна, соціальна і міжнародна.Економічна функція управління полягає в підвищенні ефективності виробництва, продуктивності праці, забезпеченні продуктивної взаємодії персоналу на всіх рівнях, уникненні фінансових криз, створенні умов для продуктивної праці. Соціальна функція управління передбачає зниження рівня соціальної напруги в організації, конфліктності на підприємстві, що сприяє розвитку цих процесів і в суспільстві. Міжнародна функція управління пов'язана із зміцненням позицій підприємства, організації в зовнішньо-економічних відносинах.
Отже, функції психології управління спрямовані на розв'язання проблем у системі управління, на забезпечення взаємодії учасників управлінського процесу з метою підвищення ефективності виробництва.
Основні методи управлінської психології:
· спостереження - активне (експеримент) і пасивне;
· вимоги до спостереження; бесіда (інтерв'ю);
· аналіз документації;
· аналіз продуктів діяльності;
· тести, вимоги до тестів:
· стандартизація, валідність, надійність;
· опитувальники та анкети;
· проективні методики
Спостереження як метод психологічного дослідження має кілька видів. Це: просте спостереження, включене спостереження і лонгитюдне спостереження.
За допомогою простого спостереження ми можемо виявити деякі особливості поведінки, риси особистості і риси характеру людини в процесі його діяльності. Спостерігаючи за тим, як веде себе і як діє людина в певних обставинах, ми можемо зробити висновок про особливості особистості.
Включене спостереження - це специфічний вид спостереження, при якому ми не просто спостерігаємо за людиною, що намагається вирішити якесь завдання, а й самі беремо участь у її вирішенні, допомагаючи або заважаючи в цьому.
Лонгітюдное (тривале) спостереження специфічно саме завдяки своїй тривалості. Воно досить ефективно використовується в сучасній психології управління.
У результаті спостереження може з'явитися тільки гіпотеза, яка, щоб стати істиною, потребує експериментальної перевірки. Ось чому експеримент є другим основним методом психології управління.
Основні види будь-якого психологічного експерименту - це експеримент штучний (лабораторний) і природний. Відрізняються вони один від одного тим, що якщо перший проходить в спеціально створених (штучних) умовах, то другий - в умовах природних, звичайних і звичних для досліджуваних. Важливою перевагою експерименту як методу дослідження є те, що його можна відтворити потрібну кількість разів, щоб переконатися, що отриманий результат не випадковий, і піддати отримані дані перевірки на надійність за допомогою методів математичної статистики.
Психологія управління розташовує цілою системою додаткових методів дослідження. Їх часто називають допоміжними і тим самим підкреслюють, що використання тільки додаткових методів не дає надійного результату.
Тест - це короткочасне завдання, виконання якого може служити показником рівня розвитку деяких психічних функцій і яке дозволяє з відомою ймовірністю визначити актуальний рівень розвитку в індивіда необхідних навичок, знань, особистісних характеристик і т.д. Якщо всі методи дослідження слугують для отримання якихось нових даних, що збагачують психологічну науку, то тести в основному служать для цілей випробування, щоб виявити, наскільки психічні якості випробуваного відповідають вже раніше виявленими психічним нормам і стандартам.
Основні вимоги пред'являються до тестів
Анкетування - метод збору досліджуваних даних, заснований на опитуванні опитуваних за допомогою анкет.
Анкета - це об'єднана єдиним дослідницьким задумом система питань, спрямована на виявлення кількісно-якісних характеристик предмета аналізу психіки людини.
Бесіда - метод збору фактів про психічні явища у процесі особистого спілкування за спеціально складеною програмою.
Метод бесіди застосовується:
а) при вивченні особистості людини, його минулого життя, домашньої обстановки, його товаришів, його інтересів і т.д.;
б) при застосуванні інших методів дослідження для отримання додаткових даних (підтвердження, уточнення того, що було виявлено);
в) при первісному знайомстві, коли починається будь-яке дослідження.
Бесіда може бути стандартизована (точно сформульовані питання, які задаються всім опитуваним) і нестандартизованих (питання ставляться у вільній формі). Кожна бесіда повинна мати чітко сформульовану мету та план її проведення. Успішність бесіди залежить:
а) від ступеня її підготовленості (наявність мети, плану бесіди, врахування вікових та індивідуальних особливостей людини, врахування умов, місця проведення і т.д.);
б) від щирості дають ответов (наявність довірливості, такту дослідження, правильності постановки підтримують бесіду питань та питань, пов'язаних з метою бесіди тощо).
Загальні принципи психології управління.Всебічне пізнання будь-якого об’єкта, процесу, явища передбачає дослідження їх у розвитку, різноманітних взаємозв’язках із зовнішнім середовищем
та іншими системами. Все це вимагає дотримання таких принципів: історизму, об’єктивності, системності, комплексності.
Принцип історизму. Забезпечує вивчення явища з погляду його виникнення, етапів розвитку, сучасного і майбутнього стану. Діалектичний розвиток будь-якого об’єкта, процесу, явища характеризується спрямованістю, послідовністю, збереженням досягнутих результатів тощо. У психології управління принцип історизму передбачає вивчення особливостей виникнення, становлення та розвитку взаємодії людей в організованих спільнотах. Згідно з ним психологія управління застосовує набутий теоретичний і практичний досвід; обґрунтовує сучасні тенденції управлінського розвитку керівника та його управлінської діяльності, закономірності взаємодії людей в організованих групах; оцінює діяльність колективних суб’єктів управління; досліджує внутрішню динаміку управлінських процесів, пояснює їх психологічні особливості, визначає напрям розвитку.
Принцип розвитку. Цей принцип діалектично пов’язаний з принципом історизму, що в психології означає рух форм психічного відображення від біологічно зумовлених до соціально зумовлених форм, перетворення індивідуально-психологічних особливостей особистості на її властивості.
Принцип детермінізму. Передбачає віднаходження причинно- наслідкових зв’язків, визначення основних чинників впливу на психічні процеси і явища.
Принцип об’єктивності. Передбачає об’єктивність наукового дослідження, вивчення об’єктивних закономірностей розвитку явищ управління, вимагає, щоб методи дослідження і позиція дослідника не впливали на одержані результати. Це означає, що дослідник не має права нічого додавати від себе ні на етапі спостереження за явищем, ні в процесі формулювання висновків. Умовами об’єктивності наукових висновків та інформації є точність, обґрунтованість, надійність, достовірність, наукова аргументованість. Точність залежить від чутливості використовуваних методик до вимірювання досліджуваного явища; обґрунтованість (валідність) визначається придатністю методу досліджувати саме ті якості об’єкта, які вивчаються. Доказом надійності (вірогідності) інформації є стабільність результатів під час повторних спостережень не лише цим дослідником, а й іншими при використанні різних методів.
Принцип системності. Сучасне наукове знання є складним, багаторівневим, багатовимірним, глибоким. Цим ознакам відповідають основні напрями системного підходу, завдяки якому психологія управління розвивається і розв’язує свої завдання.
Принцип комплексності. Головна умова комплексності — врахування в кожному складному явищі всіх його аспектів. Реалізація цього принципу означає необхідність розвитку міждисциплінарних зв’язків психології управління, її взаємодії з іншими науками.
Галузеві принципи психології управління. До цієї групи належать принципи, обов’язкові власне для психології управління як науки. Найактуальнішими серед них є принцип розвитку, принцип єдності свідомості й діяльності, принцип гуманізму, принцип активності.
Принцип розвитку. У багатьох працях з теорії та методології психології його трактують як психологічний. У психології управління його застосування має особливе значення при прогнозуванні та моделюванні етапів становлення і розвитку особистості керівника, кадрів управління, шляхів оптимізації управлінської кар’єри, при вивченні стартових умов розвитку керівника та організації.
Принцип єдності свідомості й діяльності. Він ґрунтується на тому, що свідомість і діяльність перебувають у тісному зв’язку, зумовлюють одна одну: діяльність впливає на формування свідомості, психічних зв’язків, процесів, властивостей, а вони регулюють людську діяльність, є умовою її адекватності. У психології управління, використовуючи принцип єдності свідомості й діяльності, професійну управлінську діяльність можна трактувати як результат вияву свідомості людини, як процес досягнення індивідом поставлених цілей, пошуку способів здійснення планів.
Принцип гуманізму. Як морально-етичний аспект пізнання, він визнає і трактує людину як найвищу цінність, як особистість.
Принцип активності. В основі його - визнання того, що активний взаємозв’язок людини з навколишнім середовищем є необхідною умовою її життєдіяльності. Активність учасників управлінського процесу - складний феномен, який утворюють цільові установки, ціннісні відносини, ціннісні орієнтації, що визначають мотиваційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, можливостей, здібностей, вибір способів діяльності та спілкування в системі управлінських відносин. Роль людини в управлінні, згідно з принципом активності, полягає в тому, щоб здійснювати активні функції, а не бути придатком системи управління.
Метод у вузькому розумінні - це спосіб отримання фактів. Роль фактів у науці визначається насамперед тим, що в результаті їх систематизації вчені можуть сформулювати теорії, визначити закономірності і закони, за допомогою яких можуть пояснюватись певні явища. Задача дослідника - знайти для вирішення конкретних задач такий метод, завдяки якому можна було б систематизувати факти адекватної реальності.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 502; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!