Роль медіакритики у формуванні раціонально-критичної інформаційної культури
Проблеми, пов’язані з необхідністю захисту прав та інтересів медійної аудиторії, зберігають свою гостроту і в умовах країн з розвинутим інформаційним ринком. Один із напрямків їх розв’язання запропонував лінгвіст, філософ і критик ЗМІ Умберто Еко, який з 1960-х рр. виступає за розвиток культури критичної інтерпретації медійного змісту. Еко вважає: якщо неможливо звільнитися від влади мас-медіа, які виступають в якості трансляторів панівної ідеології і виробників стандартизованої масової культури, то існує можливість свободи інтерпретації медійних творів, іншого їх прочитання. Схожу позицію займають і деякі інші західні інтелектуали. Так, лінгвіст і критик преси М. Хомський висловився за прищеплення громадськості навичок «інтелектуального самозахисту» від агресивних образів псевдореальності, які формуються ЗМІ. Він закликав спрямувати критичний розум на медійний зміст, а саме: аналізувати його, співставляти різні фрагменти між собою для того, щоб добратися до елементів істини, що містяться у ньому, і відокремити знання від ілюзорного.
Ця думка, яка відображає надмір оптимістичної віри у пізнавальні можливості пересічних споживачів масової інформації, не узгоджується з дійсністю. Масова аудиторія зазвичай освоює медійний зміст, не піддаючи його раціональному сумніву, ґрунтовній перевірці на істинність. Оскільки переважно вона не усвідомлює необхідність цього і не озброєна знаннями і навичками, які дозволяють здійснювати таку перевірку. Дійсність знову і знову підтверджує правоту просвітителя Х.Марті, який писав: «іноді людині легше гідно померти, ніж упорядковано мислити».
|
|
|
Але ця ж дійсність спростовує і розповсюджену сьогодні думку про незмінність і вічність ірраціональної людської природи. Сам розвиток цивілізації, який представляє собою тривале, складне, супротивне, але все ж поступовий рух від людини-тварини до людини-людини, не тільки спростовує уявлення про фатальну постійність ірраціональної людської натури, але й підтверджує загальну тенденцію до зростання раціональності відносин між людьми.
Сьогодні медійна аудиторія нерідко розглядається не тільки як маса – специфічна спільнота людей, але й як особливий різновид натовпу нового типу – просторово розрізнена, «розпилена», ірраціональна у своїх реакціях і діях. Одне з найбільш точних визначень дав Емерсон, який вважав, що «натовп – це збіговисько людей, які добровільно відмовляються підкоритися розуму і чинять усупереч його вимогам. Натовп – це людина, яка добровільно деградувала до рівня тварини».
Дані сучасних соціологічно-психологічних досліджень свідчать про те, що масовій свідомості властиві такі риси, як нестабільність, надмірна рухливість, наявність взаємопов’язаних сталих стереотипів, здатність всотувати різноманітні ідеї (навіть суперечні одна одній), амбівалентність у сприйнятті ідей. Маса схильна до емоційних оцінок і реакцій на явища навколишнього світу, до спрощеного образно-поняттєвого його засвоєння.
|
|
|
Тим не менш ці дослідження не підтверджують істинність поглядів Г.Лебона, Х. Ортеги-і-Гасета, С.Московічі та інших авторів, які абсолютизували ірраціональність маси і відмовляють їй в здатності логічно мислити, протиставляють розумного індивіда і масу, що живе емоціями та інстинктами, алогічну у своїх поглядах і діях, здатну пізнавати дійсність тільки через примітивні конкретні образи. Не всіляка маса є натовпом – і це досить чітко простежується в поведінці масової медійної аудиторії.
Індивідуум також не завжди розчиняється в масі, навіть якщо тою чи іншої мірою підпадає під вплив домінуючих у ній уявлень і настроїв. Ілюзорність опозиції «розумний індивід – ірраціональна маса» доводиться, наприклад, результатами соціологічного дослідження реакції української аудиторії на зміст суспільно-політичних програм телебачення.
|
|
|
Дослідження виявило у різних соціоментальних груп різнотипні «механізми захисту» при зустрічі з маніпулятивною інтенцією впливу – від раціонально-критичного аналізу цього впливу до спроб уникнути його шляхом відмови від перегляду суспільно-політичних телепередач.
Таким чином, більшу половину опитуваних склали люди, яким – тією чи іншою мірою – властиве раціональне сприйняття телепередач. Група глядачів, які неадекватно сприймають передачі, також велика – 39,2% опитуваних. Представники цієї групи піддаються власним емоціям і поспішають їх висловити до і замість об’єктивного аналізу матеріалу, схильні до значних смислових викривлень, домислів і припущень, не пов’язаних з конкретним змістом передач, але вони відображають страхи, очікування і навіть образи людини. У їхніх судженнях превалюють упередження і домисли. Саме ця група, яка складається в основному з осіб середнього (від 46 років) і старшого віку, найбільше відповідає класичним характеристикам «натовпу», «маси» – але вона не утворює значну більшість аудиторії.
Не зважаючи на неухильний розвиток освіти і збільшення частки освічених людей в загальній кількості населення розвинених країн, ступінь справжньої освіченості, реальний культурний рівень мас зростає повільними темпами. Більшість людей володіють досить обмеженим потенціалом самостійного раціонального пізнання складних соціальних явищ.
|
|
|
К.Манхейм відзначав, що серед сучасних освічених професіоналів превалює тип обмеженої «функціональної» раціональності, яка дозволяє їм розумно мислити і діяти головним чином при розв’язанні конкретних проблем, які не виходять за рамки їхньої професіональної сфери і прагматичних життєвих потреб. Люди, які думають і діють абсолютно раціонально у межах своїх функціональних професіональних обов’язків і в побуті, виявляють вражаючу ірраціональність в інших галузях життя. «Функціональна» раціональність позбавляє індивіда здатності самостійного судження, широти інтелектуального кругозору, необхідної для адекватного розуміння суспільних справ і свідомої участі в них.
Ю.Хабермас характеризував цей тип цільової, формальної і обмеженої раціональності як «зполовинений розум», «інструментальний розум», відмічаючи його властивість збіднювати життєвий світ людини, провокувати соціальне відчуження індивідів, уводити суспільний розвиток від гуманістичних цілей. Критиком подібного типу раціональності виступив і Г.Маркузе: розглядаючи сучасне суспільство як «технічний універсум», у якому домінує обмежена раціональність, він відзначив, що вона призводить до втрати творчо-критичного ставлення до дійсності, до ірраціональних проявів у суспільній практиці, і, зрештою – до формування «одновимірної» людини, до інструменталізації особистості.
Пізнання суті масштабних, багатоманітних суспільних явищ вимагає іншої, універсальної раціональності більш високого рівня, яку К.Манхейм іменував «субстанціальною». Формування і розвиток у суспільстві раціональності вищого порядку, немислимої без постійного критичного осмислення всього сущого, яка допомагає рішуче вивільнятися від ілюзорного знання та інтелектуальної інерції, базується на гуманістичних соціальних цінностях, являється довготерміновим гуманістичним завданням, яке покликані розв’язувати не тільки система освіти і просвіти, але й усі суспільні й культурні інститути, включаючи журналістику.
Раціональність як ознака масової свідомості, що поступово формується, повинна розповсюдитися на всі сфери суспільного життя, не виключаючи і масову комунікацію. Розвитку раціонально-критичного ставлення аудиторії до преси перешкоджають не тільки міфологічність масової свідомості і рудименти безсвідомої довірливості, але й інтелектуальна і соціальна пасивність людей, яка виявляється у їх ставленні до ЗМІ.
Розвитку пасивності аудиторії сприяють також деякі комунікаційні характеристики сучасних ЗМІ – особливо електронних, які здатні створювати деформовано образну імітацію картини світу, яка виступає в якості поглинаючого, яскравого, агресивно-сюрреалістичного сурогату дійсності.
Безумовно, тип легко керованого, соціально пасивного споживача-конформіста ідеально відповідає потребам ринкової економіки. Пасивний реципієнт масової інформації не прагне раціонально формулювати і свідомо реалізовувати свої інформаційні потреби. Він лише обирає з наявного інформаційного потоку ті медійні продукти, які здаються йому найбільш прийнятними, не прагнучи до самостійного пошуку інших джерел масової інформації. Ця комунікативна риса, яка характеризується як вибірковість, свідчить про слабку пізнавальну активність її власників.
Другим, більш високим ступенем активності медійної аудиторії є утилітаризм, який характеризується як раціональний і мотивований вибір на основі досвіду споживача, який має за мету пошук інформаційних ресурсів, які видаються реципієнту корисними для задоволення його гедоністичних, пізнавальних та інших потреб.
Вищими ознаками активності медійної аудиторії у ставленні до ЗМІ є ментальна активність, яка характеризується як навмисне звернення до медійного каналу, активним мисленнєвим засвоєнням інформації, а також стійкістю до впливів.
Кількість інформації, отриманої реципієнтом при засвоєнні медійного тексту (визначається як інформативність цього тексту) знаходиться у прямій залежності від тезаурусу і творчих здібностей одержувача повідомлення. Інформаційні якості тексту, на думку Т.М.Дрідзе, визначаються не загальною кількістю інформації, яка міститься у повідомленні, не загальною «інформаційною насиченістю» останнього, а лише тою її кількістю, яка стала здобутком реципієнта. Розрізняються: основна інформативність, коли реципієнт отримує з тексту тільки ту інформацію, яку передав комунікатор; асоціативна інформативність (пасивна творчість) – коли реципієнт отримав з тексту завдяки своєму тезаурусу і творчій інтуїції те, що комунікатор не повідомив, але мав на увазі, думав повідомити; складна асоціативна інформативність (активна творчість) – реципієнт з розвинутим тезаурусом і творчою інтуїцією, піддавши текст пізнавальним процедурам, отримує з нього інформацію, яку комунікатор не передав і не думав передавати.
Таким чином, успішність сприйняття інформації, інформативність медійних текстів безпосередньо залежать від здатності реципієнта до активного творчого засвоєння змісту ЗМІ, до його логічної переробки. Споживання медійного змісту, позбавлене активного інтелектуально-творчого начала, суттєво звужує пізнавальні можливості медійної аудиторії, збіднює її сприйняття. Потенціал масової комунікації реалізується вповні лише тоді, коли у спілкуванні між творцями медійного змісту і його споживачами проявляються характеристики діалогу і співтворчості.
Демократична, гуманістично орієнтована медіакритика здатна відіграти суттєву роль у поступовій зміні комунікаційного досвіду, який склався у масової аудиторії і оснований на пасивному споживанні медійного змісту.
Раціонально-критична інформаційна культура, яка створюється під впливом медіакритики і відповідних освітньо-просвітницьких заходів, сприяє виробленню суспільного імунітету до використання ЗМІ з метою дезінформації і маніпулювання аудиторією. Зрештою вона покликана раціоналізувати ставлення публіки до ЗМІ і медійного змісту, розширити число людей, які володіють якостями свідомих і активних учасників комунікаційних процесів, здатних не тільки споживати інформацію, але й реально впливати на ЗМІ, брати участь у масово-інформаційній діяльності в якості її суб’єктів.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 581; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!