Основні характеристики медіакритики
Актуальність медіакритики. Визначальною рисою медіакритики є її зверненість до поточної практики ЗМІ: вона покликана негайно реагувати на аспекти медійного змісту і діяльності ЗМІ, які мають актуальне суспільне значення, пов’язані зі злободенними проблемами розвитку суспільства. Актуальність критики ЗМІ визначається не тільки і не стільки тією обставиною, що у досліджуваному медіаритикою медійному змісті превалює актуальна соціальна інформація. Ця риса медіакритики витікає головним чином із самої суті критичної діяльності, яка націлена на оперативне пізнання і оцінку соціального функціонування ЗМІ.
Публіцистичність медіакритики. Найкращі зразки медіакритики гармонійно сполучають у собі властивості публіцистичності і науковості. Обов’язком публіциста є утвердження або зміна суспільного ставлення до того чи іншого явища, до тієї чи іншої проблеми. Це досягається через вплив на громадську думку, у ході якого у адресатів публіцистичних творів виробляється певна позиція відносно тих соціальних проблем, що розглядаються медійною критикою.
Критики ЗМІ формують оціночне ставлення суспільства до публікацій і зразків медійної діяльності, піддаючи їх розгляду на відповідність уявленням про соціальну користь, критеріям політичної культури, естетики, професіоналізму, нормам закону та етики. Воднораз критика не зводиться до публіцистики, у неї є свої обов’язки: покликання критика не обмежується впливом на громадську думку.
|
|
|
Науковість медіакритики походить з необхідності глибокого пізнання проблем діяльності ЗМІ. Науковість критичних творів – властивість, що досягається не імітацією академічного стилю, а ґрунтовною науково-методологічною підготовкою критика, його здатністю до концептуального раціонального осмислення явищ і процесів. У завдання журналіста, який спеціалізується в галузі медіакритики, не входить демонстрація наукової ерудиції: вона залишається у підтексті журналістського твору, сам зміст якого повинен свідчити про те, наскільки глибоко проник автор у сутність явищ і проблем, що ним розглядаються. Ступінь же проникнення визначається ступенем володіння інструментарієм наукового аналізу, інтерпретації і концептуалізації медійних явищ і процесів.
Підтвердженням науковості медіакритики є її опертя на зміст ЗМІ і медійної діяльності, виконані із застосуванням соціологічних, контент-аналітичних, статистичних та інших наукових методик.
Високопрофесійній медіакритиці властивий дух дослідження, що підтверджує доцільність і необхідність залучення до критико-журналістської діяльності представників журналістської науки та інших суспільних і гуманітарних наук, що звертаються до медійної проблематики. Це дозволить зруйнувати існуючий розрив між наукою і практикою, коли результати наукових досліджень ЗМІ відомі і обговорюються переважно в межах академічних спільнот, не здійснюючи впливу на практичну журналістику.
|
|
|
Критик не тільки пізнає, але й використовує дані, здобуті наукою, які дають йому матеріал для власного аналізу і роздумів.
Покладаючись на науку, її пізнавальні можливості, разом з тим не варто впадати у сцієнтистські ілюзії і применшувати значення власних спостережень критика, його практичного осягнення медійних явищ.
Види медіакритики
Залежно від складу авторів-критиків ЗМІ, аудиторного призначення критико-журналістських творів, а також особливостей змісту цих творів медіакритика постає в трьох взаємопов’язаних видах: академічній, професіональній і масовій, які утворюють в сукупності складну системну триєдність, що є однією із базових властивостей цієї галузі журналістики.
Академічна (або науково-експертна). Твори академічної медіакритики створюються авторами, що володіють інструментарієм наукового дослідження медійних феноменів – ученими, експертами. Ці науково-публіцистичні роботи адресовані як ученим, так і медіаспілці в цілому і спрямовані на пізнання найбільш складних і масштабних явищ і процесів у сфері масових комунікацій. Академічна медіакритика пізнає найбільш складні і масштабні явища та процеси масово-інформаційної сфери, які потребують теоретичного підходу, підвищеного рівня компетентності.
|
|
|
Академічна медіакритика втілена в критико-журналістських працях учених і адресується як науковим колам, так і професіоналам мас-медіа. Як правило, вона пізнає і оцінює найбільш складні і масштабні актуальні проблеми і процеси функціонування ЗМІ, що потребують від критиків ґрунтовного теоретично-концептуального підходу, підвищеного рівня компетентності, застосування наукових методик досліджень медійної практики. Роботи представників академічної медіакритики зазвичай публікуються в наукових журналах і альманахах, «товстих» журналах, а також у виданнях, що орієнтуються на спільноти творців медійного змісту. Окремі твори академічної медіакритики розміщені на освітніх Інтернет-сайтах.
Професійна (корпоративна). Представлена роботами критиків-журналістів, її адресатом є спільнота журналістів та інших професіоналів ЗМІ, а її завдання полягають в покращенні діяльності ЗМІ, а також досягненні ними більшої відповідності об’єктивним потребам, інтересам й очікуванням аудиторії. Твори «внутрішньоцехової» медіакритики публікуються частіше за все на сторінках професіональних видань з журналістики та галузевих видань (українське інтернет-видання «Телекритика», російські журнали «Журналист», «Среdа», електронні видання «Прессинг»).
|
|
|
Масова. Твори масової медіакритики призначаються одночасно як для широкої аудиторії читачів, телеглядачів, радіослухачів, так і творцям змісту ЗМІ – за безумовного пріоритету аудиторії. Масова медіакритика стимулює суспільний інтерес до актуальних проблем соціального функціонування ЗМІ, виступає в якості засобу зворотного зв’язку між аудиторією і ЗМІ.
Сьогодні у вітчизняних і зарубіжних ЗМІ широко розповсюджені твори «авторської» масової медіакритики, в основу яких покладені особисті спостереження, думки, роздуми, оцінки журналіста, його індивідуальне ставлення до явищ і проблем, що розглядаються.
Звичайні для творів «авторської» критики риси, що підкупають масову аудиторію – особистісно забарвлений стиль, живість і безпосередність суджень – нерідко поєднуються з поверхневим, полегшеним підходом до складних проблем функціонування ЗМІ, а іноді – і з беззмістовною розважальністю. Можливості «авторської» медіакритики в аналізі, інтерпретації й оцінці медійних феноменів обмежені: якщо критик не спирається на об’єктивні дані, на наукові методики пізнання ЗМІ, є велика вірогідність масового тиражування помилкових суджень і оцінок.
Серед її представників є журналісти з багатим професіональним і життєвим досвідом, високим рівнем культури, розвиненою творчою інтуїцією – тобто якостями, здатними якоюсь мірою поповнити дефіцит об’єктивних наукових знань про предмет.
У ході радикальних змін, коли середовище медійних професіоналів з її усталеними уявленнями про нормативність масово-інформаційної діяльності нерідко стає генератором тенденцій самозбереження, інерції, спротиву необхідному оновленню, глибока і обґрунтована критика, яка здійснюється за межами професіональних спілок, здатна надати суттєву допомогу в подоланні їх корпоративної обмеженості та інерційності.
Так само і критику ЗМІ не обов’язково мати практичний досвід роботи в якості професіонального репортера чи іншого творчого працівника ЗМІ. Але він безперечно повинен бути компетентним, глибоко знати і розуміти сутність аналізованих ним явищ і проблем функціонування ЗМІ, творчу майстерню, технологію створення медійних творів.
Безпосередній об’єкт медіакритики – масова свідомість аудиторії, на яку впливає критичний твір. Основними типами аудиторії медіакритики є: спільноти професіоналів – творців медійного змісту; академічні спільноти дослідників масових комунікацій; масова аудиторія ЗМІ – що не виключає і звернення до змішаної аудиторії.
Відносини між трьома видами медіакритики в ідеалі повинні будуватися за принципом спільних сосудів: академічна збагачує професіональну теоретичними знаннями і концептуальними підходами, новими ідеями і здобутим дослідницьким матеріалом, і, у свою чергу, обидва ці різновиди підпитують масову медіакритику новими знаннями, підштовхують її до постановки і суспільному розгляду проблем, виявлених наукою і професіональною практикою.
Обмежувальний вплив чинника корпоративності на медіакритику
Наявна в журналістській спільноті корпоративна солідарність часто набуває обмежувального, самозахисного смислу. Деякі недоопрацювання критиків, недостатня їхня увага до певних проблем діяльності ЗМІ витікають із загально корпоративної небезкорисливої зацікавленості керівників і багатьох працівників ЗМІ у тому, щоб ці проблеми (наприклад, широке використання прихованої реклами і замовних піаровських матеріалів, які публікуються під виглядом журналістських творів) не ставали об’єктом ґрунтовного вивчення і пильної уваги громадськості.
За кордоном діють неписані корпоративні правила «чесної гри», які так чи інакше обмежують поле діяльності критиків ЗМІ. Наприклад, етично неприйнятною вважається взаємна критика однотипних ЗМІ, що конкурують на одному і тому самому ринку.
Сучасний медійний комплекс має ресурси, які забезпечують «перехресну» критику ЗМІ, коли діяльність телеканалів і радіокомпаній рецензується друкованими виданнями, а критичні огляди газетної періодики з’являються у спеціальних телевізійних і радійних програмах. Корпоративні обмеження на критику особливо явно проглядаються на рівні регіональних і місцевих ЗМІ.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 1237; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!