Значення системи покарань:
a) сприяє виправленню та перевихованню засудженого;
б) сприяє правильному застосуванню окремих видів покарань, точному встановленню підстав, порядку та меж їх призначення і тим самим забезпечує необхідну їх індивідуалізацію;
в) встановлює порядок і межі призначення покарань;
г) визначає мету покарання.
67. У системі покарань (ст. 51 КК України) покарання розташовані:
а) за порядком їх призначення;
б) у алфавітному порядку;
в) залежно від ступеня їх суворості;
г) залежно від тривалості строку, на який вони можуть бути призначені.
68. Види покарань за порядком (способом) їх призначення бувають:
a) основні, додаткові та змішані;
б) строкові та безстрокові;
в) обов’язкові та факультативні;
г) спеціальні і загальні.
69. За можливістю визначення строку існують наступні види покарань:
a) загальні та спеціальні;
б) строкові та безстрокові;
в) триваючі та продовжувані;
г) обов’язкові та факультативні.
70. Покарання за суб’єктом, до якого вони можуть бути застосовані, класифікують на:
a) основні і додаткові;
б) загальні і спеціальні;
в) обов’язкові і факультативні;
г) головні та похідні.
71. Особливості призначення основних покарань:
a) за один злочин може бути призначене лише одне основне покарання, яке передбачене в санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, або у разі застосування ч. 1 ст. 69 КК України;
б) за один злочин може бути призначено декілька основних покарань, передбачених в санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України;
|
|
|
в) самостійно застосовуватися не можуть;
г) призначаються судом на підставі ст. 51 КК України незалежно від того, чи передбачені вони у санкції статті Особливої частини КК України за вчинений злочин.
72. Основні покарання:
a) штраф, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі;
б) штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі;
в) громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі;
г) штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
73. Додаткові покарання призначаються у вироку як:
a) додаток до основних покарань, але можуть самостійно застосовуватися у випадках, передбачених законом;
б) додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть;
|
|
|
в) додаток до основних покарань або застосовуються самостійно;
г) самостійний захід впливу.
74. Додаткові покарання:
a) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна;
б) штраф та конфіскація майна;
в) штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
г) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, конфіскація майна.
75. Покарання, які можуть призначатися і як основні, і як додаткові:
a) штраф та конфіскація майна;
б) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, конфіскація майна;
в) штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
г) штраф та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
76. Строковим видом покараннями є:
a) штраф;
б) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
в) конфіскація майна;
г) довічне позбавлення волі.
77. Безстроковим видом покарання виступає:
а) конфіскація майна;
б) арешт;
в) позбавлення волі;
г) громадські роботи.
|
|
|
78. Загальним видом покарання вважається:
а) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
б) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
в) позбавлення волі на певний строк;
г) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.
79. Спеціальним видом покарання є:
a) арешт;
б) службові обмеження для військовослужбовців;
в) виправні роботи;
г) штраф.
80. Штраф – це покарання, яке полягає:
a) у грошовому стягненні, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України, з урахуванням положень ч. 2 ст. 53 КК України;
б) у грошовому стягненні, що накладається у розмірі, який визначає кримінально-виконавча інспекція;
в) у примусовому щомісячному відрахуванні в дохід держави певного відсотка суми заробітку засудженого;
г) у щомісячних грошових компенсаціях потерпілому за заподіяну шкоду.
81. Штраф як додаткове покарання може бути призначений:
a) якщо він безпосередньо передбачений у санкціях Особливої частини КК України, за якою засуджується винний, як додаткове покарання;
б) якщо особа вчинила злочин із корисливих мотивів;
в) особа має постійне місце роботи та постійний заробіток;
|
|
|
г) за розсудом суду, незалежно від того, чи передбачений він у санкції статті Особливої частини КК України, за якою засуджується винний.
82. Розмір штрафу визначається:
а) у ставках неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
б) у ставках мінімальних заробітних плат;
в) у ставках мінімального прожиткового мінімуму;
г) у твердій грошовій сумі.
83. Штраф як вид покарання у ст. 53 КК України визначається у ставках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у межах:
a) від ста до двох тисяч таких мінімумів;
б) до трьох тисяч таких мінімумів;
в) від тридцяти до п’ятдесяти тисяч таких мінімумів;
г) від тридцяти до тисячі таких мінімумів.
84. Штраф може призначатися з розстрочкою на строк:
а) до одного року;
б) до двох років;
в) до трьох років.
г) розстрочка виплати штрафу в КК України не передбачена.
85. У разі неможливості сплати штрафу суд може:
a) замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавленням волі за правилами, визначеними в Загальній частині КК України;
б) замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді обмеження волі за правилами, визначеними у ст. 72 КК України;
в) несплачену суму штрафу замінити покаранням у виді конфіскації майна;
г) звільнити від виплати несплаченої суми.
86. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу є:
a) додатковим видом покарання, який призначається лише, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК України;
б) призначається судом як основне чи додаткове покарання у випадках, передбачених КК України;
в) спеціальне покарання, яке завжди призначається у випадках вчинення злочину військовослужбовцем;
г) не передбачене в санкціях статей Особливої частини КК України і завжди призначається за розсудом суду у випадках вчинення особою тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
87. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу може призначатися на строк:
a) до одного року;
б) від одного до трьох років;
в) від двох до п’яти років;
г) строк в законі не визначено.
88. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може призначатися як покарання:
a) основне і додаткове;
б) тільки додаткове;
в) тільки основне;
г) безстрокове.
89. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може призначатися як основне покарання на строк:
a) від двох місяців до п’яти років;
б) від шести місяців до двох років;
в) від одного до трьох років;
г) від двох до п’яти років.
90. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як додаткове покарання на строк:
a) від одного місяця до одного року;
б) від одного до трьох років;
в) від двох до п’яти років;
г) від шести місяців до трьох років.
91. Підстави призначення покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю:
а) вчинення злочину було пов’язане з посадою підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю;
б) вчинення особливо тяжкого злочину;
в) наявність декількох обтяжуючих обставин;
г) вчинення злочину спеціальним суб’єктом.
92. Громадські роботи призначаються, якщо:
а) є згода засудженого на виконання таких робіт;
б) передбачені в санкції статті Особливої частини КК України як додаткове;
в) передбачені в санкції статті Особливої частини КК України або у разі застосування ч. 1 ст. 69 КК України;
г) не передбачені в санкції статті Особливої частини КК України, але суд визнає доцільним їх застосувати.
93. Громадські роботі встановлюються у межах (ст. 56 КК України):
a) від ста до трьохсот годин;
б) до двохсот сорока годин;
в) від шістдесяти до семисот годин;
г) від шістдесяти до двохсот сорока годин.
94. Громадські роботи виконуються:
a) не більше п’яти годин на день;
б) не більше чотирьох годин на день;
в) не більше трьох годин на день;
г) не більше восьми годин на день.
95. Органи, які визначають вид громадських робіт:
a) суд;
б) прокуратура;
в) органи внутрішніх справ;
г) органи місцевого самоврядування.
96. Громадські роботи як вид покарання полягають:
а) у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт;
б) у залученні безробітних до професійного навчання;
в) у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час оплатних суспільно корисних робіт;
г) у залученні безробітних до участі в тимчасових, оплачуваних сезонних роботах.
97. Виправні роботи як вид покарання:
a) застосовуються до особи за місцем роботи на строк, визначений за вироком суду, з відрахуванням у дохід держави відповідного відсотка із заробітку засудженого;
б) застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років;
в) застосовуються з метою залучення засудження до праці в умовах нагляду за ним;
г) застосовуються у вільний від навчання чи роботи час на строк, визначений вироком суду.
98. Строки призначення покарання у виді виправних робіт (ст. 57 КК України):
a) від одного до двох років;
б) від одного до трьох років;
в) від шести місяців до трьох років;
г) від шести місяців до двох років.
99. Підстави заміни виправних робіт покаранням у виді штрафу:
а) особа стала на облік у центр зайнятості;
б) особа досягла пенсійного віку;
в) особа стала непрацездатною після постановлення вироку суду;
г) особа звільнилася з роботи за власним бажанням.
100. Службові обмеження для військовослужбовців призначаються:
а) якщо безпосередньо передбачені в санкції статті Особливої частини КК України, за якою засуджується винний;
б) у разі вчинення злочину проти військовослужбовця;
в) військовослужбовцям строкової служби;
г) як додаткове покарання в разі застосування позбавлення волі.
1.Види звільнення від покарання та його відбування:
а) загальне та спеціальне;
б) строкове та безстрокове;
в) безумовне та умовне;
г) основне та додаткове.
2. Звільнення від покарання та його відбування – це:
а) повне або часткове звільнення судом особи, винної у вчиненні злочину, від покарання чи його відбування за наявності визначених у КК України підстав;
б) звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності;
в) один із найменш суворих видів покарання, що може бути застосований до особи, яка вчинила злочин;
г) кінцевий етап індивідуалізації покарання.
3. До звільнення від відбування покарання з випробуванням належить:
а) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК України);
б) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України);
в) заміна невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК України);
г) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України).
4. Підставою та умовами звільнення від покарання у зв’язку з втратою особою суспільної небезпечності є:
а) вчинення злочину невеликої тяжкості та наявність позитивної характеристики особи за місцем роботи чи навчання;
б) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, щире каяття особи та відшкодування заподіяної шкоди;
в) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, якщо на час розгляду справи в суді своєю бездоганною поведінкою і сумлінним ставленням до праці особа довела, що вона вже не є суспільно небезпечною, у результаті чого може бути звільнена від покарання;
г) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, якщо на час розгляду справи в суді буде встановлено, що вона втратила роботу і має на утриманні непрацездатних родичів.
5. Категорії злочинів, при вчиненні яких особа за вироком суду може бути звільнена від покарання у зв’язку з втратою особою суспільної небезпечності:
а) злочини невеликої тяжкості;
б) злочини невеликої або середньої тяжкості, вчинені з необережності;
в) злочини невеликої або середньої тяжкості, за які передбачене покарання менш суворе, ніж позбавлення волі;
г) злочини невеликої або середньої тяжкості незалежно від форми вини і видів покарання.
6. Кримінально-правові наслідки звільнення від відбування покарання у зв’язку з втратою особою суспільної небезпечності:
а) особа звільняється від призначеного покарання, якщо протягом іспитового строку не вчинить нового злочину;
б) особа не відбуває покарання, але визнається такою, що має судимість;
в) особа не відбуває покарання і визнається такою, що не має судимості;
г) особа відбуває покарання, але визнається такою, що не має судимості.
7. Звільнення від покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності за наявності відповідних підстав – це:
а) право суду;
б) обов’язок суду;
в) обов’язок суду в разі вчинення злочину з необережності;
г) обов’язок суду в разі вчинення злочину невеликої тяжкості.
8. Звільнення від відбування покарання, призначеного судом, має місце у випадках, коли:
а) особа відбуває призначене покарання, проте в певний момент звільняється від подальшого його відбування;
б) суд виносить обвинувальний вирок, але покарання в ньому не призначається;
в) суд виносить обвинувальний вирок з призначенням покарання, але засуджений його не відбуває;
г) особа звільняється від винесення обвинувального вироку.
9. Звільнення від призначення покарання має місце, коли:
а) особа відбуває призначене покарання, проте в певний момент звільняється від подальшого його відбування;
б) суд виносить обвинувальний вирок, але покарання засудженому не призначається;
в) суд виносить обвинувальний вирок з призначенням покарання, але засуджений його не відбуває;
г) особа звільняється від винесення обвинувального вироку.
10. Звільнення від подальшого відбування призначеного судом покарання має місце у випадках, коли:
а) особа відбуває призначене покарання, проте в певний момент звільняється від подальшого його в відбування;
б) суд виносить обвинувальний вирок, але покарання в ньому не призначається;
в) суд виносить обвинувальний вирок з призначенням покарання, але його засуджений не відбуває;
г) особа звільняється від винесення обвинувального вироку.
11. Підстава звільнення від відбування покарання з випробуванням:
а) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості;
б) незначна суспільна небезпечність особи, яка вчинила злочин;
в) наявність декількох обставин, що пом’якшують покарання;
г) сукупність обставин, що характеризують ступінь тяжкості злочину, особу винного та інші обставини справи, які у своїй єдності дають суду підставу дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
12. Тривалість іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років:
a) від одного до трьох років;
б) від одного до семи років;
в) встановлюється у межах призначеного такій жінці строку основного покарання;
г) визначається з дня засудження жінки у межах строку, на який вона відповідно до закону може бути звільнена від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною до досягнення нею семирічного віку. У кожному разі фактична тривалість визначається в межах того строку, який залишився з дня її засудження і до досягнення дитиною семи років, але не нижче одного року.
13. Тривалість іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням:
а) дорівнює призначеному судом строку основного покарання;
б) визначена в законі в межах від одного до трьох років;
в) визначається судом з урахуванням тяжкості вчиненого злочину на власний розсуд;
г) встановлюється судом в межах від одного до п’яти років.
14. Види покарань, у разі призначення яких вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до семи років, можуть бути звільнені від відбування покарання з випробуванням:
a) виправні роботи, обмеження волі або позбавлення волі на строк не більше п’яти років у разі вчинення такою жінкою тяжкого чи особливо тяжкого злочину;
б) позбавлення волі на строк не більше п’яти років за вчинення такою жінкою будь-якого злочину;
в) обмеження волі або позбавлення волі, за винятком коли позбавлення волі призначене такій жінці на строк більше п’яти років за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;
г) будь-яке покарання менш суворе, ніж позбавлення волі.
15. Підстава звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років:
a) вчинення злочину невеликої, середньої тяжкості або тяжкого чи особливо тяжкого, за який призначено позбавлення волі на строк не більше 5 років;
б) незначна суспільна небезпечність жінки, яка вчинила злочин або знаходиться в стані вагітності, або має дітей віком до 7 років;
в) наявність декількох обставин, що пом’якшують покарання такої жінки;
г) сукупність обставин, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної (вагітність чи наявність дітей віком до 7 років) та інші обставини справи, які у своїй сукупності свідчать про можливість виправлення засудженої без реального відбування покарання.
16. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 7 років, − це:
a) спеціальний вид безумовного звільнення такої категорії жінок від відбування призначеного покарання;
б) спеціальний вид (умовного) звільнення такої категорії жінок від відбування покарання з випробуванням;
в) спеціальний вид дострокового звільнення такої категорії жінок від відбування призначеного судом покарання;
г) різновид умовно-дострокового звільнення такої категорії жінок від відбування призначеного судом покарання.
17. Несприятливі правові наслідки звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням настають за умови (вкажіть найбільш повну відповідь):
a) за умови невиконання ним покладених судом обов’язків або систематичного (три і більше разів) вчинення правопорушень, за які засуджений притягувався до адміністративної відповідальності, або у разі вчинення протягом іспитового строку нового злочину;
б) лише у разі невиконання засудженим покладених обов’язків або вчинення особливо тяжкого нового злочину;
в) за умови вчинення будь-якого правопорушення;
г) лише при вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
18. Сприятливі правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням:
a) остаточне звільнення особи за рішенням суду від відбування призначеного їй основного покарання і пільгове погашення у зв’язку з цим судимості;
б) дострокове звільнення від відбування призначеного основного і додаткового покарання;
в) дострокове зняття судимості;
г) заміна призначеного покарання на інший, менш суворий вид.
19. Особливості застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням:
а) не тільки призначення, а й реальне застосування будь-якого додаткового покарання, передбаченого в Загальній частині КК України;
б) призначення і реальне застосування будь-якого передбаченого в КК України додаткового покарання за винятком штрафу;
в) можливе призначення і реальне застосування будь-якого з передбачених в КК України додаткових покарань за винятком конфіскації майна; штраф як додаткове покарання може бути призначений лише з а умови, що він передбачений в санкції статті, за якою засуджується особа;
г) додаткові покарання не можуть бути застосовані.
20. Іспитовий строк при звільненні від відбування покарання з випробуванням − це визначений судом проміжок часу, протягом якого:
а) за засудженим здійснюється контроль, він має судимість і зобов’язаний не вчиняти нового злочину, виконувати покладені на нього обов’язки та інші умови випробування;
б) засуджена особа визнається такою, що відбуває покарання;
в) засуджена особа зобов’язана виконувати суспільно корисні роботи;
г) особа вважається такою, що не має судимості.
21. Контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, здійснюють:
а) органи МВС за місцем проживання засудженого;
б) кримінально-виконавча інспекція за місцем проживання; відносно неповнолітніх кримінально-виконавча інспекція спільно із працівниками служби у справах неповнолітніх; відносно військовослужбовців – командири військових частин;
в) прокуратура району місця проживання; відносно військовослужбовців – прокуратура відповідного гарнізону;
г) органи місцевого самоврядування.
22. Перебіг строку давності виконання обвинувального вироку може:
a) зупинятися і перериватися;
б) змінюватися за рішенням суду;
в) скорочуватися та продовжуватися ;
г) погашатися чи зніматися.
23. Підставою зупинення перебігу строку давності виконання обвинувального вироку є:
a) вчинення нового злочину невеликої тяжкості;
б) вчинення нового злочину середньої тяжкості;
в) ухилення засудженого від відбування покарання;
г) вчинення нового тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
24. Строки давності щодо додаткових покарань:
a) визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду;
б) безпосередньо встановлені у Загальній частині КК України;
в) визначаються судом на власний розсуд;
г) визначаються залежно від категорії тяжкості вчиненого злочину.
25. У разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин, строк давності виконання обвинувального вироку складає:
a) десять років;
б) п’ятнадцять років;
в) двадцять п’ять років;
г) тридцять років.
26. У разі засудження особи до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин строк давності виконання обвинувального вироку складає:
a) десять років;
б) п’ятнадцять років;
в) вісім років;
г) двадцять п’ять років.
27. У разі засудження особи до позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкий злочин строк давності виконання обвинувального вироку складає:
a) десять років;
б) п’ятнадцять років;
в) п’ять років;
г) двадцять п’ять років
28. У разі засудження особи до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості строк давності виконання обвинувального вироку складає:
a) один рік;
б) два роки;
в) три роки;
г) п’ять років.
29. У разі засудження особи до покарання менш суворого, ніж обмеження волі, строк давності виконання обвинувального вироку складає:
a) один рік;
б) два роки;
в) шість місяців;
г) три роки.
30. При відновленні перебігу давності строки давності в два, три і п’ять років:
a) збільшуються на чотири роки;
б) не змінюються;
в) подвоюються;
г) потроюються.
31. Давність не застосовується у разі засудження особи за злочини:
a) за будь-які особливо тяжкі;
б) вчинені організованою групою чи злочинною організацією;
в) пов’язані з посяганням на життя декількох осіб;
г) проти миру та безпеки людства.
32. Строки давності виконання обвинувального вироку починають спливати:
а) із моменту вчинення злочину;
б) із моменту винесення обвинувального вироку;
в) із моменту набрання вироком законної сили;
г) із моменту відбуття покарання.
33. Строки давності виконання обвинувального вироку перериваються у випадках:
а) ухилення засудженого від відбування покарання;
б) вчинення засудженим до закінчення строку давності
нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого;
в) вчинення засудженим до закінчення строку давності нового злочину незалежно від категорії тяжкості;
г) вчинення засудженим до закінчення строку давності будь-якого правопорушення.
34. У разі переривання строки давності виконання обвинувального вироку починають обчислюватися з:
а) дня вчинення нового злочину;
б) моменту винесення обвинувального вироку за новий злочин;
в) моменту вступу вироку за новий злочин у законну силу;
г) моменту відбуття покарання за новий злочин.
35. Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку – це:
а) право суду;
б) обов’язок суду в будь-якому випадку;
в) обов’язок суду, за винятком засудження особи до довічного позбавлення волі;
г) право суду, за винятком засудження особи за злочин невеликої тяжкості.
36. Особа може бути умовно-дострокове звільнена від подальшого відбування покарання, призначеного за злочин середньої тяжкості, після відбуття:
a) не менше двох третин строку покарання;
б) більше третини строку покарання;
в) не менше трьох четвертих строку покарання;
г) не менше половини строку покарання.
37. Особа може бути умовно-достроково звільнена від подальшого відбування покарання, призначеного за умисний особливо тяжкий злочин, після відбуття:
a) не менше двох третин строку покарання;
б) більше половини строку покарання;
в) не менше трьох четвертих строку покарання;
г) не менше половини строку покарання.
38. Особа може бути умовно-дострокове звільнена від подальшого відбування покарання, призначеного за умисний тяжкий злочин, після фактичного відбуття:
a) не менше трьох четвертих строку покарання;
б) більше половини строку покарання;
в) не менше двох третин строку покарання;
г) не менше половини строку покарання.
39. Сприятливі правові наслідки умовно-дострокового звільнення від відбування покарання настають, якщо:
a) особа виконала обов’язки, покладені судом;
б) особа виправилася і влаштувалася на роботу;
в) протягом невідбутої частини покарання особа не вчинила нового злочину;
г) протягом невідбутої частини покарання особа не вчинила адміністративного правопорушення.
40. У разі вчинення особою, що була умовно-достроково звільнена, упродовж строку невідбутої частини покарання нового злочину:
а) до покарання за новий злочин приєднується повністю або частково невідбута частина покарання за попереднім вироком;
б) до покарання за новий злочин приєднується повністю або частково покарання, призначене за попереднім вироком;
в) строк невідбутої частини за попереднім вироком подвоюється та приєднується до покарання, призначеного за новим вироком;
г) строк невідбутої частини покарання за попереднім вироком підлягає обов’язковому поглинанню покаранням, призначеним за новий злочин.
41. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:
a) не менш чверті встановленого вироком суду строку покарання;
б) третину встановленого вироком суду строку покарання;
в) не менше половини, двох третин, трьох четвертих встановленого вироком суду строку покарання;
г) не менше трьох п’ятих встановленого вироком суду строку покарання.
42. Однією з підстав застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання є те, що засуджений:
a) став на шлях виправлення;
б) відбув чверть строку покарання;
в) довів своє виправлення;
г) виконує вимоги режиму відбування покарання.
43. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання – це:
a) звільнення від відбування призначеного покарання, якщо протягом іспитового строку засуджений не вчинить нового злочину;
б) дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому покарання за умови, що він протягом невідбутої частини покарання не вчинить нового злочину;
в) звільнення від призначення покарання, якщо протягом іспитового строку засуджений не вчинить нового злочину ;
г) заміна невідбутої частини покарання більш м’яким.
44. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за наявності передумов і підстав такого звільнення належить до:
а) права суду;
б) обов’язку суду у будь-якому випадку;
в) обов’язку суду за наявності клопотання адміністрації виправної установи;
г) обов’язку суду, якщо особа була засуджена за злочин невеликої або середньої тяжкості.
45. Іспитовий строк при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання:
а) встановлюється судом залежно від категорії тяжкості вчиненого злочину;
б) встановлюється судом на строк від 1 до 3 років;
в) дорівнює строку невідбутої частини покарання;
г) дорівнює строку призначеного судом покарання.
46. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді:
а) штрафу, громадських робіт;
б) виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі;
в) довічного позбавлення волі;
г) штрафу, громадських робіт, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, довічного позбавлення волі.
47. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково від відбування додаткового покарання у виді:
а) штрафу;
б) позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;
в) конфіскації майна;
г) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
48. Якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнення від його відбування, повинен виходити із:
а) найбільш тривалого строку покарання, призначеного за злочини, що входять до сукупності, і враховувати при цьому строки, зазначені у ч. 3 ст. 81 КК України;
б) загального строку покарання, призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому строки, зазначені у ч. 3 ст. 81 КК України;
в) найменш тривалого строку покарання, призначеного за злочини, що входять до сукупності, і враховувати при цьому строки, зазначені у ч. 3 ст. 81 КК України;
г) категорії тяжкості вчиненого злочину.
49. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання застосовується:
а) прокурором;
б) судом;
в) адміністрацією кримінально-виправної установи;
г) кримінально-виконавчою інспекцією.
50. У разі заміни невідбутої частини покарання більш м’яким нове покарання має бути:
а) обов’язково строковим;
б) обов’язково спеціальним;
в) обов’язково загальним;
г) будь-яким більш м’яким видом покарання.
51. Назвіть види покарань, при відбуванні яких може бути застосована заміна невідбутої частини покарання більш м’яким:
a) довічне позбавлення волі;
б) обмеження волі або позбавлення волі;
в) виправні роботи та громадські роботи;
г) арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні.
52. Умовами застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким є:
a) дійове каяття засудженого та сумлінне ставлення до праці;
б) не вчинення нового злочину в місцях позбавлення волі;
в) становлення засудженого на шлях виправлення та фактичне відбуття ним не менше третини, не менше половини чи не менше двох третин строку покарання;
г) неповнолітній вік засудженого.
53. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким передбачає:
a) безумовну заміну покарання, призначеного вироком суду, іншим, більш м’яким видом покарання, яке засуджений продовжує відбувати;
б) скорочення невідбутої частини призначеного вироком суду покарання;
в) умовну заміну призначеного покарання іншим, більш м’яким видом покарання, яке засуджений продовжує відбувати;
г) звільнення від відбування покарання з іспитовим строком.
54. Якщо особа, якій покарання було замінене більш м’яким, протягом відбування цього покарання вчиняє новий злочин:
а) до покарання за знову вчинений злочин приєднується невідбута частина покарання, яке було призначене особі вироком суду і від подальшого відбування якого вона була звільнена;
б) до покарання за знову вчинений злочин приєднується повністю або частково невідбута частина більш м’якого покарання;
в) строк невідбутої частини більш м’якого покарання підлягає обов’язковому поглинанню покаранням, призначеним за новий злочин;
г) до покарання за знову вчинений злочин приєднується повністю або частково покарання, призначене за попереднім вироком.
55. У разі заміни невідбутої частини покарання більш м’яким строк нового покарання:
а) встановлюється в межах строків, встановлених у Загальній частині КК України;
б) дорівнює строку невідбутого покарання, призначеного вироком;
в) не повинен бути меншим, ніж невідбута частина покарання, призначеного вироком суду;
г) встановлюється в межах строків, установлених у Загальній частині КК України, і не повинен перевищувати строку невідбутої частини покарання, раніше призначеного вироком суду.
56. У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді:
а) штрафу;
б) позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;
в) конфіскації майна;
г) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
57. У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким:
а) засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання;
б) засудженого не може бути звільнено від додаткового покарання;
в) додаткове покарання також може бути замінено на інше, більш м’яке;
г) додаткове покарання підлягає обов’язковій заміні на інше, більш м’яке.
58. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким за наявності передумов та підстав такого звільнення є:
а) правом суду;
б) обов’язком суду у будь-якому випадку;
в) обов’язком суду за наявності клопотання адміністрації виправної установи;
г) обов’язком суду, якщо особа була засуджена за злочин невеликої або середньої тяжкості.
59. Зміст заміни невідбутої частини покарання на підставі положень ст. 82 КК України полягає у:
а) заміні строку призначеного вироком суду покарання на інший, менш тривалий;
б) заміні призначеного вироком суду покарання на інше, більш суворе;
в) заміні строку призначеного вироком суду покарання на інший, більш тривалий;
г) заміні призначеного вироком суду покарання на інше, більш м’яке.
60. Якщо покарання визначене за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовуючи заміну покарання, повинен виходити із:
а) найбільш тривалого строку покарання, призначеного за злочини, що входять до сукупності, і враховувати при цьому строки, зазначені у ч. 4 ст. 82 КК України;
б) загального строку покарання, призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому строки, зазначені у ч. 4 ст. 82 КК України;
в) найменш тривалого строку покарання, призначеного за злочини, що входять до сукупності, і враховувати при цьому строки, зазначені у ч. 4 ст. 82 КК України;
г) категорії тяжкості вчиненого злочину.
61. Покарання за кримінальним правом – це:
а) примусовий захід виховного характеру, спрямований на забезпечення правильного формування особи, попередження вчинення ним правопорушень;
б) запобіжний захід, що обирається органом дізнання, слідчим, прокурором;
в) захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого;
г) захід соціального захисту, що застосовується від імені держави до особи, визнаної винною у вчинені злочину, з метою її ізоляції від суспільства.
62. Ознаки покарання (вкажіть найбільш повний перелік):
a) захід державного примусу; застосовується лише за вироком суду від імені держави; має особистий характер; полягає в обмеженні прав і свобод; виражає негативну оцінку як злочину, так і злочинця; тягне за собою судимість;
б) є негативною оцінкою вчиненого особою злочину; застосовується за рішенням суду від імені держави;
в) негативна оцінка вчиненого особою злочину; може бути застосовано за рішенням суду або органу місцевого самоврядування;
г) захід виховання, переконання; застосовується за вироком суду від імені держави; не створює негативних наслідків для засудженого.
63. Метою покарання є (вкажіть найбільш повний перелік):
a) кара за вчинений злочин;
б) не тільки кара, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами;
в) виправлення та перевиховання засуджених;
г) кара та обмеження прав і свобод особи.
64. Система покарань – це:
а) види покарань, передбачені у Кримінальному кодексі України та інших законах;
б) встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості;
в) перелік видів покарань, розташованих у КК України за порядком їх призначення;
г) встановлений кримінальним законом чи судом перелік покарань, який може розширюватися в окремих випадках.
65. Ознаки системи покарань:
а) перелік покарань є відкритим, може бути розширений
за рішенням суду залежно від тяжкості вчиненого злочину;
б) перелік покарань є вичерпним; види покарань встановлюються кримінальним законом або іншим нормативно-правовим актом; види покарань розташовані за порядком їх призначення;
в) встановлюється тільки кримінальним законом; перелік покарань не є вичерпним; покарання розташовані у алфавітному порядку;
г) встановлюється тільки кримінальним законом; перелік покарань, обов’язковий для суду; перелік покарань є вичерпним; покарання розташовані в законі за ступенем їх суворості.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 1069; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!