Воєнні дії 1648—1649 рр.: основні події
Тема 6. Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. Утворення козацької держави.
- Причини, передумови війни. Б.Хмельницький – людина і політик.
- Розгортання національно-визвольної війни в 1648–1649 рр. Укладення Зборівської угоди
- Утворення Української козацької держави.
- Воєнно-політичні події 1650–1653 рр.
- Українсько-російська міждержавна угода 1654 р.
- Перебіг воєнних дій проти Польщі в 1654–1657 рр.
Передумови:
Формування української ранньоновітньої нації.
Перетворення українського козацтва на провідну політичну силу.
Поширення ідей боротьби за національну незалежність та особисту свободу людини, які набули поширення на той час у Європі.
Причини:
· Швидке зростання в Україні землеволодіння польських магнатів і шляхти.
· Посилюється гноблення селянства, яке дедалі більше ототожнюється з польським пануванням. Панщина на Наддніпрянщині досягла чотирьох днів на тиждень, у західних районах - шести. Крім панщини, селяни мусили виконувати й інші різноманітні натуральні та грошові повинності
· Посилення релігійних утисків православних українців, їх ополячення та окатоличення
· Невідповідність між набуттям козацтвом фактичного політичного лідерства в українському суспільстві та погіршенням його становища за «Ординацією» 1638 р. Козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, змушували платити податки. За будь-яку непокору козаків кидали до в'язниць, де їх катували. Більш того - багатьох з них перетворювали на кріпаків.
|
|
|
· Міщан українського походження усували від участі в міському самоврядуванні, натомість на посади брали іноземців.
· Слабкість вищої державної влади Речі Посполитої (короля і сейму), які не мали достатніх повноважень і авторитету, щоб контролювати дії польських магнатів і шляхти в Україні
Рушійні сили. Козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти
Характер. Національно-визвольний, релігійний і соціальний
Богда́н Хмельни́цький (27 грудня 1595 (6 січня 1596) — 27 липня (6 серпня) 1657 рр.) — український військовий, політичний і державний діяч. Народився в Суботові. Здобув освіту в школі єзуїтів. Вільно володів латиною, польською, турецькою, татарською мовами. Хмельницький брав участь у польсько-турецькій війні 1620—1621 років, під час якої, в битві під Цецорою, загинув його батько, а сам він потрапив в полон. В українській історіографії існує малопідтверджена легенда про те, що 1645 року він, разом з козацьким загоном на 2 тисячі чоловік був на службі французького уряду й, мабуть, брав участь в облозі Дюнкерка, де познайомився з визначним французьким полководцем — принцом Конде. Вороже ставилися до нього нові (з 1633) власники Чигиринщини — Конєцпольські, коронний гетьман Станіслав і його син, коронний хорунжий Олександр. За допомогою свого чигиринського підстарости Чаплинського, який мав особисті рахунки з Богданом Хмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд» на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646), що було в ті часи звичною справою, зруйнував економію й пограбував майно Хмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Хмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 померла дружина Хмельницького, а в кінці того ж року О. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Б. Хмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського. В кінці грудня 1647 р. Б. Хмельницький та його старший син Тиміш з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя. 20 січня 1648 р. Хмельницький підійшов під Січ; 24 січня захопив усі човни і провіант; 25 січня заволодів фортецею, при цьому значна частина реєстровців перейшла на бік повстанців. Невдовзі його було обрано за гетьмана. По підготовці до збройного виступу Хмельницький прийняв заходи:
|
|
|
— розіслав універсали до українського народу із закликами вступити до лав козацького війська;
|
|
|
— налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів;
— заручившись підтримкою Туреччини, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.
Воєнні дії 1648—1649 рр.: основні події
19 квітня — 6 травня 1648 р. Битва під Жовтими Водами.
22 квітня Хмельницький вирушив з Січі проти поляків. У квітні 1648 р. М. Потоцький послав на приборкання повстанців частину реєстрових козаків на байдаках Дніпром під проводом полковників Станіслава Кричевського, Вадовського й Гурського та військових осавулів Іляша Караїмовича й Івана Барабаша, а також відділ німецької піхоти (насправді навербованої з українців, але в обмундируванні та зі зброєю німецького зразка). Вони мали з'єднатися біля Кодака з відділом, який рушив 21 квітня «полем» під проводом гетьманового сина Стефана Потоцького. В цьому відділі була решта реєстровців — близько 2500 чоловік під проводом комісара Я. Шемберга й близько 1500 жовнірів із кварцяного (королівського) війська. Це був авангард, слідом за яким рушило через кілька днів з-під Корсуня й головне військо, в якому було близько 11-12 тисяч людей. Ще напередодні козацькі розвідники затримали двох жовнірів, полонені розповіли, що С. Потоцький з військом вже перейшов Жовті Води. Хмельницький швидко вирушили йому назустріч. 29 квітня поляки стали тут табором, окопавшись. Богдан Хмельницький знав, що Дніпром проти нього йдуть не самі поляки, а реєстрові козаки, послані ними, тобто такі самі православно-руські люди, як і всі українці, лише зобов'язані службою польському королеві. За допомогою таємних агентів Богдан Хмельницький зумів пробудити у реєстрових козаків таку ненависть до поляків, що вони повстали, ледь прийшовши до Кам'яного Затону, перебили своїх начальників Барабаша, Вадовського, Ілляша та інших (полковнику Кричевському, як особистому другу Хмельницького, зберегли життя і свободу), вибрали наказним гетьманом Филона Джалалія і 4 травня об'єдналися з козаками, що стояли в таборі. Вночі 15 травня польське військо, зробило спробу відійти, але біля урочища Княжі Байраки потрапили в засідку і було вщент розгромлено.
|
|
|
15—16 травня 1648 р. Битва під Корсунем
По отриманню звістки про поразку війська Стефана Потоцького у битві під Жовтими Водами головні сили Речі Посполитої під проводом гетьмана великого коронного Миколи Потоцького і гетьмана польного Мартина Калиновського відступили з-під Чигирина до Корсуня. Туди ж рушила повстанська армія — піхота Богдана Хмельницького з татарською кіннотою Тугай-бея. Їх метою було запобігти злиттю відступаючих урядових військ з силами Яреми Вишневецького.
Військо Б. Хмельницького мало понад 20 тисяч козацької піхоти (за іншими даними 15 тисяч) і 26 гармат та не менше 20 тисяч татарської кінноти (за іншими даними 4 000). Поляки, зважаючи на перевагу козаків і татар у живій силі, відсутність допомоги та провізії, вирішили відступити на Богуслав під захистом табору з возів. Про наміри ворога Хмельницький дізнався від козака-розвідника Самійла Зарудного. Аби перерізати їм шляхи відступу, був відряджений Корсунський полк на чолі з Максимом Кривоносом, який вранці 16 (26) травня зупинився у березовому гаю, в урочищі Горохова Діброва (поблизу с. Виграєва за 8–10 верст від Корсуня) із піхотою й 10 гарматами. Козаки перекопали шлях глибокими ровами, завалили стовбурами дерев, а у хащі поставили гармати. На світанку 16 (26) травня, під захистом табору з возів, військо Речі Посполитої рушило з-під Корсуня по Богуславському шляху. Козаки і татари пропустили його, однак супроводжуючи, тиснули з флангів і тилу. Затиснуте ліворуч болотом, а праворуч кручами, шляхетське військо наткнулося на перекоп та завали на шляху і змушене було зупинитися. У цю мить, козаки Кривоноса, які засіли в заздалегідь викопаних шанцях, вдарили спереду і з флангів. Раптовий вогонь гармат і самопалів спричинив паніку у ворожому війську. З тилу противника атакували козаки самого Хмельницького і татари Тугай-бея. За чотири години армія Речі Посполитої була розгромлена. До полону потрапили 80 великих вельмож, разом із гетьманами Потоцьким і Калиновським, 127 офіцерів, 8520 жовнірів. Козаки захопили обоз, 41 гармату, багато вогнепальної і холодної зброї, військові припаси. Татарська кіннота переслідувала втікачів понад 30 км. З усього війська від полону й загибелі врятувалося тільки 1,5 тисячі чоловік.
За 6 днів до Корсунської битви помер король Владислав IV, патрон козаків і натхненник опору шляхті, яка заважала здійсненню його планів по війні з Османською імперією.
11—13 вересня 1648 р. Битва під Пилявцями
Протягом серпня 1648 польський уряд для придушення всенародного повстання в Україні сформував армію поблизу Львова. Це військо мало 100 гармат і нараховувало 32 тис. шляхетського ополчення, 8 тис. німецьких найманців і 50 - 60 тис. шляхетських слуг і обозної «челяді». Для керівництва військом було обрано трьох полководців (регіментарів) — князя Домініка Заславського (був відомий своїм багатством), коронного підчашого Миколу Остророга, який пишався своєю вченістю і зовсім юного коронного хорунжого Олександра Конецпольського. Хмельницький глумливо іменував цих воєначальників «перина», «латина» і «дитина». Під Пилявцями, на правому березі ріки Ікви (за іншими даними Пиляви) українське військо збудувало добре укріплений табір. Вирішальна битва розпочалась 11(21) вересня 1648 запеклими боями за греблю через річку Ікву. Поляки зуміли відкинути козацькі застави, що обороняли греблю. Протягом другого дня козацька піхота відбила свої позиції на греблі. Вранці 13(23) вересня 1648 козацькі полки швидко повністю оволоділи греблею, перейшли на лівий берег і почали шикуватись у бойові порядки. Не витримавши натиску і піддавшись всезростаючій паніці, польські війська почали безладно відступати. В ніч на 14(24) вересня 1648 польське командування розпочало відступ, який незабаром перетворився в панічну втечу. В результаті Пилявецької битви польську армію було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля, створились сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель.
27 вересня—16 жовтня 1648 р. Облога Львова. Результат: зняття облоги після сплати міщанами козаками Львова контрибуції
28 жовтня—14 листопада 1648 р. Облога Замостя. (Зняття облоги й укладання перемир’я з поляками)
2 січня 1649 р. військо Богдана Хмельницького урочисто вступило до Києва.
1 липня—12 серпня 1649 р. Облога Збаража. (Знята за результатами Зборівської угоди)
5—6 серпня 1649 р. Битва під Зборовим.
В червні 1649 року козаки завдали поразки передовим частинам польської армії, які очолював Ярема Вишневецький, і оточили залишки ворожих військ у фортеці Збараж (тепер Тернопільська область). На підмогу обложеним з-під Любліна вирушило 30-тисячне військо, очолюване королем Яном II Казимиром. Дізнавшись про це через розвідників, Хмельницький, для продовження облоги фортеці залишив частину військ під командуванням генерального обозного Івана Черняти під Збаражем, а сам з головними силами виступив назустріч королівській армії. Основні сили українських і польських військ зустрілися під Зборовом на річці Стрипі. 5 (15) серпня, менше ніж за день їзди від Збаража, під час переправи через Стрипу, Коронне військо зненацька атакували козаки на чолі з Данилом Нечаєм. Армія Яна Казимира не була готовою до бою і, коли почався наступ, частина шляхти саме обідала. Втративши у бою близько 4 тисяч чоловік, польський король, німецькі найманці та артилерія (приблизно 15 гармат різного калібру) переправилися через Стрипу і розпочали будувати табір. Козаки, виставивши ряд гармат, обстрілювали табір. В таборі розпочалася паніка, шляхтичі ховалися у вози і під вози, а король власноручно виганяв їх звідти палашем. Вранці козаки атакували табір у цьому місці та місто Зборів. Головну роль відіграла кіннота, яку очолював Данило Нечай. Вони прорвалися у табір і в місто, однак закріпитися тут не змогли. Наступну атаку розпочали татари. Земляні вали не змогли зупинити наступу, і козаки разом з татарами вдерлися до табору. Завдяки контратаці німецьких найманців королю вдалося запобігти розгрому. У цей час ситуація в польському таборі стала критичною. Нестача людей і провіанту не давала надії на утримання позицій, не кажучи вже про перемогу. Ян Казимир розпочав переговори з ханом. Не зацікавлений у перемозі й посиленні Хмельницького, кримський хан пішов на переговори і уклав угоду з польським королем, який пообіцяв татарам виплатити велику суму упоминків і дозволив брати ясир та грабувати українські землі на шляху до Криму. Не маючи можливості одночасно воювати проти польських військ і татар, Хмельницький під тиском хана змушений бу почати переговори і укласти з польським королем договір, що дістав назву Зборівського.
Зборівський договір
Умови, зафіксовані у «Декларації його королівської милості Війську Запорозькому на дані пункти супліки»
· Формальне підтвердження давніх прав і привілеїв Війська Запорозького
· Під владу гетьмана переходять Брацлавське, Київське і Чернігівське воєводства (утрачалися території Барського, Зв’ягельського, Любартівського, Миропільського, Остропільського і Подністровського полків)
· Лінія розмежування мала проходити на захід від Димера, Горностайполя, Коростишева, Паволочі, Погребищ, Прилук, Вінниці, Брацлава та Ямполя
· Польські війська виводилися з території, підвладної гетьману
· Мала бути проголошена загальна амністія, а також спеціальна амністія для шляхти, що приєдналася до повстанців
· Кількість козацького реєстру обмежувалася 40 тис. осіб, а не включені до нього поверталися під владу панів
· Шляхта мала право повернутися до своїх маєтків, а її піддані повинні були виконувати всі ті повинності, що й раніше
· Найближчий сейм повинен був розв’язати питання ліквідації унії і повернення православній церкві захопленого в неї майна
· Євреям заборонялося селитися, а єзуїтам — діяти на території, підпорядкованій гетьману
· На землі, які переходили під владу гетьмана, польський уряд зобов’язувався призначати на адміністративні посади лише православних шляхтичів
· Київському митрополиту було обіцяно місце в сенаті.
· Чигирин переходив у володіння гетьмана
Сейм Речі Посполитої, який працював у Варшаві наприкінці 1649 — на початку 1650 рр., після гострих дискусій ухвалив Зборівський договір. Питання про скасування церковної унії та надання православному митрополиту місця в сенаті не розглядалися, щоб не зірвати роботу сейму. Після завершення роботи сейму король підтвердив права і привілеї православної церкви своїм власним універсалом, без сеймової ухвали.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 1307; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!