Індекси знань Найменування індексів знань
Лекція № 9
Джерела інформації та техніка роботи зі спеціальною літературою
План теми:
9.1 Джерела інформації та їх використання в науково-дослідній роботі
9.2 Техніка роботи зі спеціальною літературою
9.1 Джерела інформації та їх використання в науково-дослідній роботі
Дослідження завжди розпочинається з аналізу інформаційних матеріалів за вибраною темою. Інформацію поділяють на:
— оглядову (вторинну) — огляд наукових матеріалів;
— релеративну, що міститься в описах прототипів наукових завдань;
— реферативну (вторинну), що міститься в анотаціях, резюме, рефератах;
— сигнальну (вторинну) — інформацію попереднього повідомлення;
— довідкову (вторинну) — систематизовані короткі відомості в будь-якій галузі знань.
У процесі підготовки та виконання наукового дослідження можна виділити п’ять головних етапів.
При опрацюванні інформацію можна поділити на дві групи.
1) первинна інформація— вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних експериментальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).
2) вторинна інформація— результат аналітичної обробки та публікації інформації з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з теми, журнали, каталоги, словники тощо).
Ця інформація служить теоретичним та експериментальним підґрунтям, основою проведення наукового дослідження, є доказом наукової обґрунтованості роботи, її вірогідності та новизни.
|
|
|
Достовірність результатів і висновків обґрунтовується експериментом, логічним доказом, аналізом літературних та архівних джерел, перевірених на практиці. Є три групи методів доказу достовірності: аналітичні, експериментальні, підтвердження практики.
1. Накопичення наукової інформації. Бібліографічний пошук наукової інформації, вивчення документів, основних джерел теми, складання огляду літератури, вибір аспектів дослідження
2. Формулювання теми, мети і завдання дослідження. Визначення проблем, обгрунтування об’єкта і предмета, мети, головних завдань, гіпотези дослідження тощо
3. Теоретичне дослідження. Обгрунтування напрямів, вибір загальної методики, методів, розробка концепції, параметрів, формулювання висновків дослідження
4. Проведення експерименту. Розробка програми, методики, одержання і аналіз даних, формулювання висновків і результатів дослідження
5. Оформлення результатів. Підготовка звіту дослідження, висновків, рекомендацій, уточнення наукової новизни та практичноі значимості
До найважливіших методів наукового пізнання належать аналітичні методи. їх сутність — доказ результату через логічні, математичні перетворення, аналіз статистичних даних, опублікованих і неопублікованих документів (облікових, планових, аналітичних, анкетних).
|
|
|
У процесі експерименту проводяться відповідні наукові дослідження, що дає змогу порівняти теоретичні та експериментальні результати, при зіставлені яких необхідний збіг теоретичних положень з явищами, що спостерігаються в практичних ситуаціях.
Знання опублікованої інформації дає змогу глибше осмислити науковий і практичний матеріал інших вчених, дослідників, виявити рівень дослідженості конкретної теми, підготувати огляд літератури з теми. Потрібну наукову інформацію дослідник отримує в бібліотеках та органах науково-технічної інформації.
Для опрацювання джерел з вибраної теми використовують інформаційно-пошуковий апарат бібліотеки.
У бібліотеках застосовується інформаційно-пошукова мова (ШМ) бібліотечно-бібліографічного типу: універсальна десяткова класифікація (УДК) і бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК).
УДК систематизує всі людські знання у 10 розділах, де кожний розділ має десять підрозділів і т. ін. При цьому кожне нове поняття отримує свій числовий індекс.
|
|
|
| Кодове позначення індексу знань | Найменування індексу знань |
| 0 | Загальний |
| 1 | Філософія, психологія |
| 2 | Релігія |
| 3 | Суспільні науки |
| 4 | Філософія, мовознавство |
| 5 | Математика, природничі науки |
| 6 | Прикладні знання |
| 7 | Мистецтво, прикладне мистецтво |
| 8 | Художня література, літературознавство |
| 9 | Географія, історія |
Кодовим позначенням індексуються всі наукові знання, явища, поняття. I кожне нове знання при його виникненні знаходить своє місце. Залежно від потреб поділу інформаційно-пошукової мови до основних індексів додаються інші знаки, чим підвищується спеціалізація УДК. Для зручності сприйняття кожні три знаки відокремлюються крапкою (наприклад: 533.76).
Багато років УДК застосовувалась як найбільш досконала класифікація знань. Але згодом виникнення нових понять у науковій і практичній діяльності людей зумовили впровадження бібліотечно-бібліографічної класифікацїї (ББК), яка має іншу систему класифікації й індексації людських знань. Основна частина її буквено-цифрових індексів побудована за десятковим принципом. Основні поділи ББК розподілені у 21 відділах, кожний з яких має свій індекс із великих букв українського алфавіту, наприклад:
|
|
|
Індекси знань Найменування індексів знань
А Загальний
Б Природничі науки
В Фізико-математичні науки
Г Хімічні науки
Д і т.д. Науки про землю і т. д.
Всього: 21
Основою інформаційно-пошукового апарата бібліотек є каталоги.Це розташовані в порядку алфавіту картки з описом видань.
В алфавітному каталозі — за прізвищами авторів та назвами публікацій незалежно від їх змісту; в предметному — картки з описом літературних джерел, згруповані за предметними рубриками, теж в алфавітному порядку; основні каталоги формуються за принципом алфавіту або за принципом систематизації знань.
Крім основних каталогів, створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій. Основними каталогами є систематичний і алфавітний.
Щоб користуватися каталогами, потрібно добре знати принцип їх побудови.
Провідне місце належить алфавітним каталогам.За ними можна встановити, які твори того чи іншого автора є в бібліотеці. Картки каталога розставлені за першим словом бібліографічного опису книги: прізвища автора або назви книги, яка не має автора. Якщо перші слова збігаються, картки розставляються за другим словом. Картки авторів з однаковим прізвищем — за алфавітом їх ініціалів тощо.
У систематичних каталогахкартки згруповані в логічному порядку за галузями знань. Послідовність розміщення карток відповідає визначеній бібліографічній класифікації — УДК чи ББК.
Довідковий апарат систематичного каталога включає посилання, відправлення, довідкові картки та алфавітно-предметний покажчик.
Ключем до каталогів бібліотеки є бібліографічні покажчики.Вони можуть бути різними за своїм завданням, змістом і формою.
Основна маса видань названих установ поділяється на три види:
— бібліографічні;
— реферативні;
— оглядові.
Бібліографічні виданняпоказують, що видано з питання, яке цікавить дослідника; часто це сигнальні покажчикибез анотацій і рефератів.
Реферативні виданнямістять публікації рефератів з коротким викладом змісту первинного документа, фактичними даними і висновками (експрес — інформаційні, реферативні журнали, збірники тощо).
Для пошуку та аналізу літератури, що видана в минулі роки, має ретроспективна бібліографія.Це можуть бути: тематичні огляди, прайслисти видавництв, пристаттєві списки літератури тощо.
Поряд з інформаційними виданнями органів НТІ для інформаційного пошуку слід використовувати автоматизовані інформаційно-пошукові системи, бази і банки даних, через Ішегпеї можна отримати різноманітну інформацію.
За останні роки широко розвивається державна система збору, обробки, зберігання, ефективного пошуку та передачі інформації з використанням сучасної обчислювальної техніки. Розробкою методології створення ефективних інформаційних систем займається наука інформатика,яка має ряд специфічних напрямів розвитку:
— технічний— створення автоматизованих інформаційно-пошукових систем;
— програмний— забезпечення обчислювальних машин програмами для користувачів;
— алгоритмічний— розробка алгоритмів змісту баз і банків даних.
Сукупність уніфікованих інформацій та послуг, поданих в стандартизованому вигляді називається інформаційним продуктом.
Досить популярним за останні роки стало використання інформаційної WEB-сторінки комп’ютерів. Але і вона має певні недоліки:
1. Не вся інформація розміщена на сторінках WEB, а та, що є, дуже коротка за обсягом; зміст, який міститься в цифровій формі, дуже обмежений порівняно з друкованими матеріалами.
2. WEB — не завжди відповідає стандартам достовірності. Більшість матеріалів публікована без рецензій, без перевірки, гарантій (наприклад, з медицини — це думки і бачення окремих авторів).
3. WEB — не має каталогізації (описання змісту, форми), є лише мінімальна структура інформаційних матеріалів.
4. Не забезпечується ефективний пошук інформації фундаментальних наукових знань, і вона більше підходить для обміну свіжою інформацією і спілкування.
Функціонування автоматизованих систем обробки інформації (АСОІ) ґрунтується на машинному перетворенні інформації з відповідної проблеми. АСОІ використовується у науково-дослідному процесі у зв’язку із зростанням обсягів інформації до таких меж, коли досліджувати будь-яку проблему без ЕОМ неможливо. Структура інформаційної системи включає в себе банк даних: файл, секцію файла, набір файлів, згрупованих у банку даних.
Банк даних є сукупністю наборів файлів, згрупованих у масивах даних. Міжнародна організація зі стандартизації (ІСО) розробила коди для кожної країни.
Щодо України традиційно вживають такі блоки буквеної та цифрової ідентифікації:
— двобуквений алфавітний код України — UA— рекомендований Міжнародною організацією зі стандартизації (ІСО) для міжнародних обмінів, який дає змогу утворювати візуальну асоціацію із загальноприйнятою назвою України без будь-якого посилання на її географічне положення або статус;
— трибуквений порядковий код — 804 — присвоєний статистичним бюро Організації об’єднаних націй і використовується для статистичних розрахунків.
Ці блоки ідентифікації України зафіксовані для використання Міжнародною організацією зі стандартизації у стандарті НСО 3166-88 «Кодьі для представления названий стран».
ООН у своїй роботі також користується цими трьома блоками ідентифікації України.
9.2 Техніка роботи зі спеціальною літературою
Наукові дослідження базуються на досягненнях науки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження.
Вивчення літератури з вибраної теми слід починати із загальних робіт. Це допоможе сформувати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури. На цьому етапі слід охопити якомога більше джерел.
Однак продуктивнішою є методика, за якою вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як показує досвід, надмірне коло джерел інформації гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.
На початку роботи доцільно попередньо ознайомитися з відібраними джерелами. Методика читання наукової літератури дещо інша ніж художньої. Є «швидке» і «повільне» читання: побіжний огляд змісту книги або ретельне опрацювання.
Побіжний переглядзмісту дає можливість ознайомитися з книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі міститься потрібна інформація і її потрібно ретельно опрацювати, аби отримати лише загальну уяву. Тобто побіжний перегляд — це, по суті, «пошукове читання».
Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем в руках, з певними нотатками. Якщо є власний примірник, або ксерокопія журналу, книги, можна робити позначки на полях.
Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні ії питання (розділи і підрозділи).
Звичайно ж, читання — це стимуляція ідей. Уважне ознайомлення з будь-яким текстом повинне викликати певні думки, гіпотези, які відповідають особистому підходу до проблеми.
Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:
1. Загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми.
2. Побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація ії відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання.
3. Читання за послідовністю розміщення матеріалу.
4. Вибіркове читання окремих частин.
5. Виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної’роботи.
6. Критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагмента тексту наукової роботи (статті, монографії, курсової (дипломної) роботи, дисертації тощо).
Можлива дещо інша методика опрацювання літературних джерел. Аркуш паперу ділять пополам вертикальною рискою. 3 лівої сторони записують зміст прочитаного, а з правої — свої зауваження з виділенням особливо значущих визначень, формулювань.
Головне — зафіксувати уявлення про дане джерело інформації і, по можливості, передбачити майбутню потребу в даних, які містяться в книзі, і в межах розумного взяти із неї все, що може знадобитися в подальшій роботі.
Як правило, застосовують три групи знаків:
— знаки схваленняокремих висловів в текст (підкреслення, знаки оклику);
— знаки нерозуміння, заперечення— хвилясте підкреслення, запитальні знаки, слова: для чого? як? звідки це? або посилання на іншу сторінку тексту;
— знаки доповнення— для фіксування додаткової інформації, пропозицій читача (пунктирна лінія, записи типу: «див. також»).
Як правило, виписують лише найбільш суттєве для даної книги чи статті і те, що викликає певну професійну цікавість та особистий інтерес. Щоб уникнути повторень, записи треба проводити після ознайомлювального «швидкого» читання.
При швидкому читанні книги можна робити паперові заставки в тих місцях, які здаються, на перший погляд, особливо цікавими.
Записи по ходу читання повинні бути зручними для використання і кваліфікованими. Видатний учений I. Павлов рекомендував, що треба навчитися робити чорнову роботу в науці. Вивчати, зіставляти, накопичувати факти. Яким би досконалим не було крило птаха, — говорив автор, — воно ніколи не змогло б підняти птаха вверх без опору на повітря. Таким чином, факти — це повітря вченого. Без них не можна злетіти. Без них ваші «теорії» — пусті потуги, — наголошує вчений.
У роботі з джерелами накопичення фактів з метою економії часу доцільно використовувати скорочення, умовні значки, символи, різні кольори.
Великі переваги має картотечна форма запису,коли кожен запис робиться на окремій картці з міцного паперу або картону. Картки легко можна систематизувати в будь-якому порядку, робити вставки в тексті рукопису.
Практичною рекомендацією є ведення записів лише на одній стороні аркуша.
У процесі опрацювання джерел слід відбирати лише наукові факти, тобто елементи, які лежать в основі наукового пізнання, відображають об’єктивні властивості процесів та явищ: новизну, точність та об’єктивність і достовірність.
Особливою формою фактичного матеріалу є цитати, тобто дослівний уривок твору, чийсь вислів, що органічно вписуються в текст наукової роботи як підтвердження чи заперечення певної думки.
Цитати використовуються і для підтвердження окремих суджень, які висловлює дослідник. При цитуванні джерел слід дотримуватися правил:
— текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання;
— цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручення думок автора;
— кожна цитата обов ‘язково супроводжується посиланням на джерело;
— при непрямому цитуванні (переказі думки слід бути гранично точним у викладенні думок автора;
— цитати мають органічно «вписуватись» в контекст науковоїроботи.
Опрацювання джерел дає змогу визначити новий напрям наукового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми.
Робота над літературними джерелами дає можливість виявити професійну компетентність дослідника, його особистий внесок в розробку теми порівняно з уже відомими дослідженнями.
ІВивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може стати самостійною публікацією автора.
У кінці кожної роботи після висновків подається список використаних джерел.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 135; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!