Міжнародні мережі міжбанківських повідомлень.

Внутрішньодержавні міжбанківські системи розрахунків розвинутих ринкових економік.

Наприкінці 50-х років завдяки бурхливому розвитку міжнародної торгівлі збільшилася кількість банківських операцій. Традиційні зв’язки між банками (пошта, телеграф) не забезпечували своєчасної обробки зростаючих обсягів банківської інформації. Крім того, стандартизація та уніфікація документів і операцій практично не застосовувались у міжбанківських відносинах. Необхідно зазначити, що на національному рівні, а інколи і між окремими країнами, банки намагалися стандартизувати платіжні документи. Було прийнято рішення, що кінцевою метою має стати використання комп’ютерів і засобів телекомунікацій, які б забезпечили більш надійну, швидкодіючу й безпечну систему передачі банківської інформації.

З цією метою в травні 1973 р. було засновано Товариство міжнародних міжбанківських фінансових телекомунікацій (Society for Worldwide Interbank Financial Teleсommunication — SWIFT), до складу якого ввійшло 239 банків із 15 країн Європи та Північної Америки (Бельгія, ФРН, Данія, Фінляндія, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Австрія, Швеція, Швейцарія, США). Реальне виконання операцій почалось лише 9 травня 1977 р. за участю 513 банків з 15 країн. Кількість країн і банків-членів системи постійно збільшується. За станом на серпень 1995 р. SWIFT об’єднує понад 3000 фінансових організацій більш як з 80 країн. Щоденний обсяг передачі становить понад 1,7 млн. банківських повідомлень.

В Україні учасниками SWIFT стали більше 20 банків, у тому числі НБУ, Перший український міжнародний банк, Укрсоцбанк, Промінвестбанк, Агробанк «Україна», Укрексімбанк, Градобанк, банк «Ажіо», Приватбанк, а також Українська міжбанківська валютна біржа [1].

Система СВІФТ базується на використанні єдиної мови, забезпечуючи єдину організацію обробки інформації, її захист і швидке передавання. Вона працює 24 год на добу і 365 днів у році. У разі, коли відправник і одержувач повідомлення працюють у мережі одночасно, то доставляння повідомлення виконується не більш як протягом 20 с.

Головна мета створення СВІФТ і її основна функція полягають у тому, щоб надавати своїм користувачам цілодобовий доступ до високошвидкісної мережі передавання банківської інформації за умови високого ступеня контролю та захисту від несанкціонованого доступу [3].

Технології міжбанківських розрахунків в Україні.

Незважаючи на те, що велика кількість українських банків є членами міжнародної мережі SWIFT, в Україні існує своя внутрішня система банківських розрахунків.

Прикладом такої системи є Електронна пошта НБУ, яка є основою взаємодії між банківськими установами України.

Електронна пошта НБУ – це комп’ютерна мережа, яка ефективно працює з 1994 року. Головним поштовхом до її створення було те, що для банків не є прийнятною технологія, коли повідомлення передаються через центри (вузли), які не належать їм. Водночас враховувалась і можливість за допомогою ЕП поліпшити регулювання завантаження, забезпечити потрібну швидкість передавання та доставляння повідомлень тощо.

Електронна пошта НБУ являє собою програмно-технічну та адміністративно-технологічну мережу, яка забезпечує обмін даними в банківській системі України. Вона призначена для надійного та якісного приймання і передавання електронних повідомлень. Джерелами та одержувачами останніх можуть бути як різні програмні продукти (зокрема й прикладні програми), так і фізичні особи. Вони є кінцевими користувачами системи. Систему ЕП НБУ створюють поштові вузли. Розрізняють Центральний, регіональні та абонентські вузли.

Центральний і регіональні вузли є абонентськими вузлами 2-го типу, а решта вузлів — АВ 1-го типу. До них належать вузли, що розміщені в комерційних банках України, а також в урядових і державних установах, які взаємодіють з банківською системою. Організаційно вузли ЕП, за винятком АВ, є структурними підрозділами системи НБУ, котрі у своїй діяльності керуються чинним законодавством України, ухвалами НБУ, відповідними положеннями про ці підрозділи та положеннями про ЕП НБУ.

Переваги ЕП НБУ такі: висока швидкість доставляння повідомлень та можливість автоматизувати в установі процес обробки документації, починаючи з її отримання.

Система ЕП НБУ не є системою діалогової взаємодії і має такі особливості:

· формування й приймання поштових повідомлень – процеси, що розділені в часі і виконуються незалежно від процесів встановлення з’єднань між вузлами та передаванням даних;

· система ЕП використовує архітектуру, коли повідомлення запам’ятовується на одному вузлі, а далі передається за маршрутом до іншого вузла доти, доки воно не буде доставлене адресатові. Така архітектура забезпечує передавання даних навіть у разі можливих відказів засобів зв’язку;

· ЕП НБУ дає змогу передавати повідомлення одночасно багатьом користувачам завдяки спеціальному механізму введення «групи вузлів» і вказування адресатів при формуванні «поштового конверта». Таким чином передаються повідомлення, що стосуються багатьох або всіх абонентів, наприклад вказівки Центрального банку, загальні дані типу коригувань списку учасників, адрес вузлів ЕП тощо;

· система ЕП НБУ допомагає організовувати взаємодію між програмними комплексами автоматизації банківської діяльності, які містяться в різних вузлах. При цьому забезпечується весь сервіс щодо зберігання, документування й надійності доставляння кореспонденції;

· можливе підімкнення до ЕП НБУ серверів для факсимільного й телексного зв’язку, що дозволяє надавати додаткові послуги, додатковий сервіс кінцевому користувачеві [3].

Міжнародні мережі міжбанківських повідомлень.

Головним досягненням SWIFT є розробка і створення особливого формату банківських повідомлень, з допомогою яких різні банківські установи здійснюють міжнародні розрахунки. При цьому необхідно відмітити, що така стандартизація не є застиглим процесом, а постійно розвивається. Ініціатива створення або вдосконалення вже існуючих стандартів виходить від банків – членів SWIFT, пропозиції яких надходять до спеціального робочого органу SWIFT – робочої групи, до складу якої входять фахівці банків і SWIFT. Група скликається не менше трьох разів на рік для того, щоб розглянути, обговорити, доробити наявні пропозиції й представити їх для наступного затвердження правлінням SWIFT. Усім банкам – членам SWIFT повідомляють рішення правління. Усі зміни заносять у відповідну книжку користувача, після чого вони стають обов’язковими для використання в практичній діяльності. SWIFT максимально використовує міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією по стандартизації (ISO) і Міжнародною торговою палатою (ISS). Так, для позначення валют використовується розроблений ISO тризначний код (ISO 4217), позначення країн – код ISO 3166, дати подаються у форматі ISO 2014. Основою Interbank File Transfer – IFI (міжбанківська файлова передача) є міжнародний МККТТ Х.400 стандарт передачі повідомлень для систем з проміжним накопиченням (store-and-forward). Транспортна мережа використовує комунікаційний протокол Х.25 для передачі даних між користувачами і управляючими центрами. На сучасному етапі в стандарті SWIFT використовується 11 категорій, які охоплюють понад 130 типів повідомлень, кожне з яких побудоване таким чином, щоб урахувати вимоги кожної банківської операції [1].

Повідомлення будь-якого типу побудовано за загальним принципом (рис.13.1).

Рис.13.1. Структура повідомлення SWIFT

Для забезпечення стандарту система має свої власні редактори для підготовки банківських повідомлень у форматі МТ-100 та МТ-200. Загалом банківське повідомлення у форматі МТ-100 – це текстовий файл, що містить обов'язкові, відповідним чином названі ключові поля. У мережі SWIFT використовується комунікаційний протокол Х.25, що забезпечує передачу даних між користувачами і керування центрами мережі.

Безпека обміну повідомленнями має дуже важливе значення для нормальної банківської діяльності, тому їй надається значна увага. Діяльність головного адміністратора SWIFT з питань безпеки направлена на розроблення і посилення заходів безпеки. Сама система ставить суворі вимоги до процедури підключення робочих станцій до мережі. Робоча станція може бути автоматично відключена при виникненні непередбачених ситуацій (перешкоди при передачі, неправильний номер повідомлення і т.п.). Системою ведеться журнальний файл, у якому фіксуються усі відключення робочих станцій користувачів. Серед інших способів забезпечення безпечної роботи мережі можна назвати:

· присвоєння кожному повідомленню вхідних і вихідних номерів і суворий контроль за дотриманням порядку нумерації;

· шифрування тексту повідомлення спеціальними криптографічними пристроями;

· системні звіти, надані користувачам;

· захист повідомлень за допомогою цифрових підписів [2].

4. Закордонні центри обробки баз даних

Інформаційна діяльність є галуззю суспільного виробництва, пов’язаною з підготовкою і наданням інформаційних послуг і продуктів, що задовольняють певну групу суспільних потреб. Вона належить до одного з елементів політичної, соціальної та економічної інфраструктури суспільства.

Становлення інформаційного ринку та інформаційного компонента ринкової інфраструктури почалось у другій половині 50-х років. Сучасний інформаційний ринок є дуже динамічним і його можна поділити на три взаємодіючі області: інформація; електронні угоди; електронна комунікація.

Динаміку розвитку ринку інформації можна охарактеризувати показниками кількості баз даних, їх обсягу, кількості організацій, які генерують бази даних, і організацій — постачальників баз даних і послуг на їх основі.

Записи, які містяться в базі даних, бувають різного типу і можуть значно відрізнятися за обсягом (від 200 до 2000 слів). З-поміж основних типів записів можна виділити бібліографічні описи, реферати, новини, біографічні дані, назви хімічних сполук, дані про властивості матеріалів і речовин, динамічні ряди статистичних даних, комп’ютерні програми, зображення тощо. Основою збільшення сукупного обсягу баз даних починаючи із середини 80-х років була комерційна й довідкова інформація.

Бази даних створюють основу сучасного інформаційного ринку. Можливі різні класифікації баз даних, наприклад, за формою подання даних. Дані в базі даних можуть бути подані у формі слів, цифр, зображень або звуків, отже, бази даних можуть поділятися на текстові, цифрові, зображувальні й звукові. Такий поділ в свою чергу впливає на структуру бази даних і програмне забезпечення, яке використовується для обробки і пошуку інформації.

Незважаючи на те, що фактично всі бази даних можуть бути віднесені до одного із зазначених типів і багато з них одночасно належать до кількох типів через те, що містять інформацію різного виду, необхідно виділити як самостійні типи баз даних електронні послуги й програми.

Бази даних ділової та комерційної інформації є абсолютними лідерами на ринку, друге місце посідають бази даних науково-технічної інформації.

Ринок електронних угод вміщує системи реалізації різних господарських операцій через мережі передачі даних (резервування білетів і міст у готелях, замовлення, купівля і обмін товарів і послуг, банківські та розрахункові операції, операції з торгівлі

біржовими товарами і цінними паперами, валютні операції). Відмітною рисою даного сектора є те, що користувачі безпосередньо вступають у майнові відносини (при цьому вони мають певні обов’язки і несуть відповідальність) з контрагентами. Цей ринок розглядається як один з найперспективніших секторів, де послуги доступу до бази даних, об’єднані з послугами телекомунікацій, мають перспективи стати по справжньому масовими.

На ринку електронних комунікацій можна виділити різні системи сучасних засобів зв’язку і людського спілкування: мережі передачі даних, системи електронної пошти і системи, які об’єднують власників мікроЕОМ з надання вдосконалених послуг зв’язку (телеконференції, електронні мережні дошки об’яв, бюлетені тощо).

Основними постачальниками інформаційних послуг виступають центри — генератори баз даних (ЦГБД), центри обробки інформації на основі баз даних (ЦОБД), шлюзові інформаційні служби, служби передачі даних і телекомунікації, а також інформаційні брокери та інші структури, зорієнтовані на обслуговування кінцевих користувачів. Слід зазначити, що структура інформаційного ринку постійно і динамічно змінюється, при цьому створюються як нові елементи (наприклад, локальні ЦОБД), так і нові зв’язки й відносини між існуючими учасниками ринку.

ЦГБД готують бази даних передусім щодо їх змісту і відповідальності за добір матеріалу (оскільки бази даних можуть готувати інші спеціалізовані організації, що працюють на контрактній основі з ЦГБД). Більша частина ЦГБД пропонує свої бази даних на ринку іншим спеціалізованим організаціям — центрам обробки баз даних (ЦОБД) та іншим постачальниками інформаційних послуг на умовах оренди або ліцензування.

Центри обробки баз даних здійснюють обробку баз даних на основі додавання вартості та надають платні послуги. Передусім вони організують діалоговий доступ до великих баз даних, а інколи також і/або пакетний пошук для невизначеного кола користувачів.

ЦОБД додають вартість баз даних за рахунок підготовки (завантаження) баз даних і надання їх у вигляді, придатному для ефективної роботи користувача, пошуку і обробки інформації, а також надання власних, специфічних послуг.

Для роботи з ЦОБД користувач повинен мати персональну ЕОМ, модем і телефонний номер, телекомунікаційну програму, яка перетворює ЕОМ у термінал, що має досить потужний процесор і пристрій пам’яті.

Користувач повинен підписати договір з центром комутації якої-небудь з міжнародних мереж передачі даних з комутацією пакетів, яка забезпечує вихід в ЦОБД, або з іншими міжнародними мережами, що мають вихід на ЦОБД.

Договір з мережею передачі даних передбачатиме зобов’язання мережі підключити користувача як абонента до ЦОБД і його обов’язки сплачувати за послуги користування мережею й передачі даних за вказаними у договорі цінами відповідно до рахунків. Після оформлення договору користувачеві надається індивідуальний телефонний номер у рамках цієї мережі та код для доступу в мережу. Слід зазначити, що оформлення договору автоматично надає право доступу і використання комплексу послуг сучасного зв’язку.

Далі необхідно вибрати ЦОБД і укласти з ним договір, який передбачає зобов’язання користувача оплачувати послуги ЦОБД відповідно до наданих рахунків і використовувати послуги ЦОБД так, щоб не порушувались авторські права ЦГБД і ЦОБД. Після цього користувачеві надається пароль (набір паролів) і користувацький номер для доступу до баз даних ) [1].

 

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 575; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!