Відміна Форма Genetivus Singularis Основа
Міністерство охорони здоров’я України
Харківський державний медичний університет
Латинська мова і основи медичної термінології
Методичні вказівки для студентів першого курсу
Медичних навчальних закладів
Затверджено
вченою радою ХДМУ
Протокол № від . . 07.
Харків ХДМУ 2007
Латинська мова і основи медичної термінології. Метод. вказ. для студ. 1 курсу мед. навч. закл. / Складачі: І.Р. Іоненко., Є.С. Чекарева – Харків: ХДМУ, 2007. – 100 с.
Складачі: І.Р. Іоненко, Є.С. Чекарева
Латинська мова – одна з базових навчальних дисциплін, що викладаються в медичних навчальних закладах. Пояснюється це тим, що професійна мова медиків складається з багатьох спеціальних термінів, які є словами греко-латинського походження. Тому вивчення основ латинської граматики, певного обсягу медичної лексики та греко-латинських словотворчих елементів, принципів побудови медичного терміну – необхідна умова для свідомого сприйняття студентами спеціальних медичних дисциплін, для роботи з навчальною та науковою літературою, нарешті, для професійної діяльності майбутнього лікаря.
Вивчення латинської мови в медичних навчальних закладах та на медичних факультетах університетів пов’язано з тим, що латинська мова протягом століть була мовою навчання, науки, культури в країнах Західної Європи. Геній римського народу об’єднав у своїй мові як багатства народної латини, так і духовні досягнення підкорених Римом народів, особливо стародавніх греків.
|
|
|
Наука і культура, створені стародавніми греками та римлянами, не втратили свого значення і сьогодні, вони стали фундаментом як для європейської, так і для вітчизняної науки і культури. Як в європейських університетах, так і в багатьох перших вищих навчальних закладах України латинська мова була мовою викладання. Латинською мовою написані наукові праці численних вчених як Західної Європи, так і Росії та України. Серед них, зокрема, праці Корнелія Цельса „De medicina”, „батька медицини” Клавдія Галлена, „Systema naturae” Карла Ліннея, твори Феофана Прокоповича, Григорія Сковороди, Михайла Ломоносова.
Широке використання латинської мови в системі навчання різних країн сприяло створенню спільних наукових номенклатур у різних галузях знань, що значно полегшило взаємопорозуміння між наковцями в усьому світі. Тому знання спеціальної латинської термінології та номенклатури для майбутнього фахівця-медика є вкрай необхідним.
Методичні вказівки призначені для допомоги студентам в оволодінні основними розділами курсу латинської мови та медичної термінології, у формуванні навичок утворення, перекладу та свідомого використання медичних термінів. Матеріал вказівок розрахований як для аудиторної, так і для самостійної роботи студентів.
|
|
|
Методичні вказівки складаються з двох модулів: „Анатомо-гістологічна термінологія” та „Клінічна та фармацевтична термінологія”. Кожен з цих модулів вміщує теоретичний матеріал, обов’язковий лексичний мінімум та практичні вправи. Теоретичний матеріал викладено коротко, в обсязі, необхідному для формування зазначених навичок.
|
|
|
Змістовий модуль 1. Фонетика. Структура анатомо-гістологічних термінів
Заняття 1. Фонетика
Алфавіт
A, a [a] J, j [й] S, s [с],[з]
B, b [б] K, k [к] T, t [т]
C, c [к], [ц] L, l [ль] U, u [у], [в]
D, d [д] M, m [м] V, v [в]
|
|
|
E, e [e] N, n [н] X, x [кс]
F, f [ф] O, o [o] Y, y [і]
G, g [ґ] P, p [п] Z, z [з]
H, h [г] Q, q [к]
I, i [i], [й] R, r [р]
Система голосних
Монофтонги
Монофтонгами називають голосні, яким відповідає один звук, що вимовляється в один склад. До монофтонгів належать:
1) A, a вимовляється як українське [a]:
scapŭla [скáпуля] – лопатка
2) E, e вимовляється як українське [e]:
vertebra [вéртебра] – хребець
3) I, i вимовляється як українське [i]:
inferior [інфéріор] – нижній
але на початку складу вимовляється [й] і в таких випадках на письмі може замінюватися літерою J,j – „йот”:
maior (major) [мáйор] – великий
4) O, o вимовляється як українське [o]:
colon [кóльон] – ободова кишка
5) U, u вимовляється як українське [u]:
pulsus [пýльсус] – пульс
6) Y, y – „іпсилон” – вживається у словах грецького походження і вимовляється як [i]:
|
|
|
|
Дифтонги
Дифтонгами називають поєднання двох голосних, що вимовляються в один склад. У латинській мові до дифтонгів належать такі поєднання голосних:
1) ae [e]: venae [вéне] – віни
2) oe [e]: oedēma [eдéма] – набряк
3) au [aу], [aв]: auris [áвріс] – вухо
4) eu[eу], [eв]: neutrum [нéвтрум] – середній
У дифтонгахae, oe літери можуть читатися окремо, якщо над другим компонентом дифтонгів стоїть надрядковий знак:
aër (aēr) [áер] – повітря; apnoë [aпнóе] – апное (відсутність дихання)
Система приголосних
C, cперед e, i, y, ae, oe вимовляється як українське [ц]:
cerebrum [цéребрум] – головний мозок
caecum [цéкум] – сліпа кишка
В інших випадках літера c вимовляється як [k]:
caput [кáпут] – голова
cranium [крáніум] – череп
G, g вимовляється як українське [ґ]:
genu [ґéну] – коліно
H, h вимовляється як українське [г]:
hepar [гéпар] – печінка
L, l завжди вимовляється м’яко [ль]:
glandŭla [гландуля] – залоза
S, s вимовляється як українське [с], але між голосними, а також між голосним та приголосними m, n вимовляється як [з]:
muscŭlus [мýскулюс] – м’яз
vesīca [везíка] – міхур
plasma [плязма] – плазма
X, x вимовляється як українське [кс]:
plexus [плєксус] – сплетіння
У словах грецького походження зустрічаються такі сполучення приголосних:
Ch [х]: chole [хóлє] – жовч
Ph [ф]: pharynx [фáрінкс] – глотка
Th [т]: thorax [тóракс] – грудна клітка
Rh [р]: rhaphe [рáфе] – шов
|
Вимова інших буквосполучень
Qu перед голосним вимовляється як [кв]:
aqua [áква] – вода
Nguперед голосним вимовляється як [нґв]:
lingua [лíнґва] – язик
Tiперед голосним вимовляється як [ці], але після приголосних s, t, x – [тi]:
articulatio [артікуляціо] – суглоб
|
Наголос
У латинській мові наголос ставиться на другому складі з кінця слова, якщо голосний в цьому складі довгий. Якщо він короткий, наголос переноситься на третій склад з кінця слова.
Довгота чи короткість передостаннього складу визначається природою або позицією голосного. Оскільки природу латинських голосних ми не можемо відтворити засобами рідної мови, то вона за традицією визначається надрядковими знаками: ¯ знак довготи, ˘ знак короткості. Наприклад, natūra [натýра], corpǒra [кóрпора].
На довготу чи короткість голосного передостаннього складу впливає і його позиція. Якщо голосний стоїть перед голосним, то він короткий, а якщо перед двома приголосними, то він довгий. Наприклад, fragmentum [фраґмéнтум], historia [гістóріа].
Отже,
Довгі голосні
1) за природою:
а) позначені знаком довготи (¯):
canālis [канáліс] – канал
б) дифтонги ae, oe:
pharmacopoea [фармакопéa] – фармакопея;
2) за позицією:
розташовані перед двома і більше приголосними або перед приголосними x, z:
senectus [сенéктус] – старість
complexus [комплексус] – поєднання
Короткі голосні
За природою
позначені знаком короткості (˘):
|
За позицією
голосний перед іншим голосним:
fovea [фóвеа] – ямка
Тренувальні вправи
Вправа І
Прочитати:
|
Вправа ІІ
Прочитати, пояснити постановку наголосу:
ligamentum, vertebrālis, glandŭla, muscŭlus, labyrinthus, periosteum, processus, cranium, incisūra, otorrhoea, forāmen, radius, tubercŭlum, medicīna, medĭcus, patella, transversus, scapǔla, vertebra, rhytmĭcus, linea, hygiēna, curatio, poēma, assistens, medulla, mesenterium, diaeta, pharmacopoea, vesīca fellea, ductus hepatĭcus, glandŭla thyreoidea, nervus faciālis, muscŭlus lumbālis, tunĭca mucōsa, extremĭtas dexter, canālis optĭcus, os hyoideum, vena cardiaca.
Заняття 2. Іменник
Латинський іменник має такі граматичні категорії:
1) рід: masculīnum – чоловічий (m)
feminīnum – жіночий (f)
neutrum – середній (n)
2) число: singulāris (sing.) – однина
plurālis (plur.) – множина
3) відмінок: Nominatīvus (Nom.) – називний
Genetīvus (Gen.) – родовий
Datīvus (Dat.) – давальний
Accusatīvus (Acc.) – знахідний
Ablatīvus (Abl.) – орудний
Vocatīvus (Voc.) – кличний
|
Латинський іменник має п’ять відмін. Відміна іменника визначається за закінченням Genetīvus Singulāris (родового відмінка однини), яке подається в словнику і є частиною словникової форми іменника.
Словникова форма іменника складається з форми Nominativus Singularis, закінчення Genetīvus Singulāris та індексів „m, f, n”, що вказують на рід іменника:
vertebra, ae f – хребець
muscǔlus, i m – м’яз
articulatio, ōnis f – суглоб
processus, ūs m – відросток
facies, ēi f – обличчя, поверхня
Кожна відміна іменника позначається характерним закінченням Genetivus Singularis:
Відміна Закінчення Genetīvus Singulāris
I -ae
II -i
III -is
IV -ūs
V -ēi
За формою Genetīvus Singulāris визначається також основа іменника. Для цього треба відкинути відмінкове закінчення форми Genetīvus Singulāris. У вищенаведених іменниках основа визначається таким чином:
Відміна Форма Genetivus Singularis Основа
I vertebrae vertebr-
II muscŭli muscul-
III articulatiōnis articulation- IV processus process- V faciēi faci-
Визначення основи є необхідним для відмінювання іменників. Для цього до основи іменника додаються відмінкові закінчення.
|
| Таблиця відмінкових закінчень | V | Singulāris | f | -es | -ei | -ei | -em | -e | Plurālis | -es | -ērum | -ēbus | -es | -ēbus |
| IV | m n | -us -u | -us | -ui -u | -um -u | -u | -us -ua | -uum | -ĭbus | -us -ua | -ĭbus | |||
| III міш. | m f | -is | -i | -em | -e | -es | -ium | -ĭbus | -es | -ĭbus | ||||
| III гол. | n | -e, -al, -ar | -is | -i | = Nom. | -i | -ia | -ium | -ĭbus | -ia | -ĭbus | |||
| III пригол. | m ,f n | -is | -i | -em = Nom. | -e | -es -a | -um | -ĭbus | -es -a | -ĭbus | ||||
| II | m n | -us -um | -i | -o | -um | -o | -i -a | -ōrum | -is | -os -a | -is | |||
| I | f | -a | -ae | -ae | -am | -a | -ae | - ārum | -is | -as | -is | |||
| Відміна | Рід/ Відмінок | Nom. | Gen. | Dat. | Acc. | Abl. | Nom. | Gen. | Dat. | Acc. | Abl. |
|
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 457; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!