Судово-медична експертиза трупів при смерті від іонізуючого випромінювання на організм.
За своєю фізичною природою термін "іонізуюче випромінювання" об'єднує різні види енергії, які реалізують свою біологічну дію шляхом іонізації з наступним розвитком хімічних реакцій в біологічних структурах клітин.
Іонізуюче випромінювання поділяють на електромагнітне (рентгенівське, гамма-випромінювання) і корпускулярне, або випромінювання ядерних частинок. Рентгенівське випромінювання є різновидом квантового (фотонного) іонізуючого випромінювання, тобто має вигляд згустків енергії квантів. Гамма-випромінювання також є різновидом фотонного, супроводжує ядерні реакції і розпад багатьох радіоактивних речовин. Бета-випромінювання є потоком електронів або позитронів. Альфа-випромінювання виникає при радіоактивному розпаді елементів з атомним номером понад 92 і становить потік важких, позитивно заряджених альфа-частинок.
Насамперед, іонізуюче випромінювання вражає ДНК, внаслідок чого порушується її структура, затримується і зупиняється клітинний розподіл і виникають мутації. Крім цього, вражаються і клітинні мембрани. Таким чином, первинні пошкодження, які виникли у клітинах під впливом іонізуючого випромінювання, посилюються і поглиблюються. Навіть при частковому опроміненні організму ці біологічно активні речовини потрапляють у кров і можуть впливати на внутрішні органи.
Іонізуюче випромінювання діє на всі органи і тканини, проте причиною смерті є ураження критичного органа — життєво важливого органа (системи), який першим патологічне змінюється у певному діапазоні доз опромінення.
|
|
Об'єктами судово-медичної експертизи є особи, які постраждали і втратили працездатність внаслідок опромінення, або трупи загиблих. Особи, які зазнали впливу іонізуючого випромінювання, перебувають під наглядом у стаціонарі, де з'ясовуються важливі питання про наявність розладу здоров'я, його зв'язок із дією іонізуючого випромінювання та його наслідки.
Важливим моментом експертизи є дозиметричний контроль із визначенням поглиненої дози, від якої залежать прояви променевого ураження.
Прямі відомості про дози опромінення рідко є доступними, а часом вони неточні. Тому оцінка дози радіобіоло-гом здійснюється шляхом розрахунків, уточненням на фантомах і моделюванням ситуації з використанням біологічних тестів, які пов'язані з дозою місцевого або загального опромінення. До таких тестів відносять реакцію шкіри, судин ока, кісткового мозку і лімфоїдної тканини. Крім цього, визначають кількість лімфоцитів і гранулоцитів у крові в певні строки після опромінення та рівень хромосомних аберацій в клітинах кісткового мозку з різних ділянок та в лімфоцитах периферичної крові. Дані цих досліджень дозволяють визначити ступінь тяжкості опромінення.
|
|
Рівні доз внутрішнього опромінення організму за рахунок інкорпорованих радіонуклідів визначають розрахунковими методами з використанням так званих камерних моделей і прямими методами, коли застосовується спектрометр випромінювання людини, який реєструє гаммах випромінювання. Доза альфа- та бета-вимромінювання визначається шляхом проведення радіохімічного аналізу проб крові і виділень та визначення кількості (%) хромосомних аберацій в клітинах.
При судово-медичному дослідженні трупів осіб, які загинули від променевого ураження також проводять дозиметричний контроль. З лабораторних методів застосовують гістологічне дослідження, яке дозволяє виявити морфологічні зміни в організмі, особливо в органах кровотворення — селезінці і кістковому мозку. Наявність інкорпорованих джерел випромінювання може бути встановлена за допомогою гістоавторадіографічного дослідження внутрішніх органів сканувальною електронною мікроскопією, а спектр радіонуклід ів-гамма-спектромет-ричним аналізом.
|
|
Класифікація отрут та отруєнь. Умови дії отрут. Особливості огляду місця події при підозрі на смерть від отруєння.
В судово-медичному відношенні отрута - це речовина, яка після введення в організм в мінімальних дозах, діючи хімічним або фізико-хімічним шляхом, зумовлює за певних у мов розлад здоров 'я або смерть. Під отруєнням розуміють реакцію організму (розлад кїоров'я або смерть), що настає внаслідок введення отрути.
Найраціональнішою є судово-медична класифікація отрут на такі групи:
1. З переважно місцевою дією (корозійні): 1) неорганічні (мінеральні) кислоти; 2) органічні кислоти; 3) їдкі луги; 4) фенол (карболова кислота), формалін та ін.
2. З переважно загальною дією (резорбтивні): 1) деструктивні; 2) кров'яні; 3) нервово-функціональні.
3. Пестициди (отрутохімікати).
4. Харчові токсини.
За перебігом отруєння поділяють на гострі, підгострі і хронічні. При отруєннях деякими отрутами спостерігаються специфічні зміни, які певною мірою допомагають встановити групу отрути, а іноді навіть конкретніше її визначити. У зв'язку з цим нижче розглянуто ознаки гострого отруєння окремими отрутами, які призводять до смерті.
Найважливішими умовами дії отрут є: 1) доза; 2) розчинність; 3) форма введення (фізичний стан); 4) концентрація; 5) характер супутніх речовин; 6) тривалість зберігання; 7) способи введення; 8) індивідуальні особливості організму тощо.
|
|
Відомо, що отруйну властивість речовина набуває тільки в певній (смертельній) дозі, яка для кожної отрути різна. Тому лікарі, виписуючи хворому рецепти, повинні досконально знати ці дози для кожного з препаратів. Розрізняють індиферентні (мінімальні) дози, які після введення в організм не спричиняють ніякої реакції; терапевтичні, що характеризуються лікувальною дією; токсичні, що спричиняють розлад здоров'я; летальні, які призводять до смерті. Розчинність має при отруєннях суттєве значення. Так, хімічні сполуки, не розчинні в секретах організму (наприклад, у шлунковому соку, жирах), не можуть спричинити отруєння. Не викликають отруєння також солі різних препаратів, які використовуються для різноманітних методів діагностики. Форма введення (фізичний стан) отрути має певне значення для організму людини. Речовини у вигляді порошків діють повільніше, ніж їх розчини, які всмоктуються швидше. Отрути, які розчинені в спиртах, всмоктуються швидше, ніж розчинені у жирах. Газоподібні отрути всмоктуються особливо швидко. Концентрація отрут також відіграє важливу роль. Концентровані кислоти, луги діють звичайно сильніше, ніж рочведені. Так, хлористоводнева (соляна) кислота в розведеному стані використовується як лікарський засіб, концентрована— зумовлює тяжке отруєння.
Важливу роль відіграють також способи введення отрути. У разі найчастішого її введення per os вона, всмоктуючись в шлунок, потрапляє в кров і потім виявляє свою загальну дію. При введенні під шкіру дія отрути значно зростає. Ще більший ефект спостерігається при внутрішньовенному введенні. Можливе всмоктування отрут через сечовий міхур або шкіру (бор, сулема, карболова кислота), легені (оксид вуглецю, бор).
В разі підозри на отруєння потрібно ретельно ознайомитись із джерелами судово-медичних доказів отруєння.
Так після приїзду на місце виявлення трупа звичайно виникає припущення про можливість у цьому випадку отруєння. Нерідко свідки повідомляють про раптове виникнення у потерпілого після споживання їжі або напою болісних симптомів, що безперервно зростали. Іноді такі явища виникають несподівано без явної причини, і тоді смерть одного або кількох людей може викликати підозру на отруєння.
Ознайомлення з клінічною картиною отруєння. У родичів, сусідів, близьких потрібно дізнатися про поведінку потерпілого, найдетальніше розпитати, як у нього розвивались болісні симптоми. Це дозволить лікарям використати певні протиотрути (антидоти) для врятування життя потерпілого, а в разі його смерті допоможе судово-медичній експертизі діагностувати отруєння певною отрутою, яку можливо виявити при судово-токсикологічному дослідженні. Потрібно шукати залишки отруйної речовини, лікарських засобів або будь-яких порошків на місці події (в ліжку, одязі трупа, на дні склянки, чашки, у шприці, кухлі для клізми або спринцювання тощо). Залишки підозрілих речовин або їжі, виявлені на місці події, а також блювотні маси, сліди сечі і калу мають бути зібрані (не тільки біля трупа, айв інших приміщеннях) й відправлені в судово-медичну лабораторію для проведення відповідного дослідження. Треба враховувати, що в них може виявитись більше отрути, ніж у внутрішніх органах трупа, особливо у випадках самогубства. Якщо на місці події виявляють письмові документи, що підтверджують підозру на отруєння (передсмертні записки, щоденники тощо), то їх треба додати до справи як речові докази.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 309; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!