Регіональна соціальна політика
Відповідальна робота покладена на місцеві органи виконавчої влади, які територіальне найбільш наближені до конкретних проблем членів суспільства. Безпосередньо державні і регіональні програми соціальної політики реалізують місцеві державні адміністрації (п. З от. 119 Конституції України). .Згідно зі ст. 5 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", їхні голови формують структуру органів місцевої виконавчої Бтіади, зокрема- управлінь і підрозділів, які безпосередньо відповідають за реалізацію соціальних питань регіонів України.
У містах (державного підпорядкування, містах обласного та районного
значення) існують також підрозділи, відповідальні за провадження соціальних питань територіальних громад, а саме управління (відділи, департаменти тощо), структура яких може мати особливості, регламентовані постановами місцевої влади.
Залежно від рівня територій (область, район, міста Київ і Севастополь, міста
обласного чи районного значення) завдання, покладені на управління (головні управління), відділи чи підрозділи праці та соціального захисту населення, дещо різняться, але, як правило, до них входять: '
Л забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законодавства України про працю і зайнятість населення, про соціальне страхування і пенсійне забезпечення, соціальне.обслуговування населення;
Л удосконалення форм і засад соціального партнерства, організація співробітництва місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з проф-, спілками та організаціями (асоціаціями) роботодавців;
|
|
|
Л призначення і виплата соціальних допомог, призначення і надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного палива, зстановлених'законодавством; л здійснення разом з відповідними місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями комплексних програм поліпшення обслуговування інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, а також громадян* похилого віку" та сприяння ' всебічному розвитку надомних форм їх обслуговування;
Л забезпечення працевлаштування інвалідів, сприяння здобуттю ними освіти і кваліфікації на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям;
Л сприяння органам місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку відповідної території.
Фінансування соціальної сфери
Розвиток соціальної політики України залежить від вдалої організації її фінансування, активними аспектами якої є: джерела фінансування, методи формування джерел фінансування та напрями фінансування.
|
|
|
Джерела фінансування соціальної політики поділяються за формами власності і використання — на бюджетні та позабюджетні, а за видами — на бюджетні (за рівнями бюджетів) і позабюджетні (за рівнями централізації коштів). Методами фінансування соціальної політики є: оподаткування; зменшення податків (податкові видатки); винагороди; внески і премії; приватизовані або усуспільнені кошти; приватна благодійність; громадська ініціатива; особисті та сімейні внески; пасткові, зменшені та перехідні субсидії; гарантований чи субсидований приватний кредит; капітальна конверсія; використання державної інфраструктури; заходи монетарної політики.
Основним методом створення фінансової бази соціальної політики е оподаткування соціально-економічного і державно-економічного характеру
Соціальне страхування як одне з джерел фінансування соціальної сфери
Необхідність соціального страхування обумовлена потребою у формуванні таких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати їхнє фінансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або втрати роботи.
|
|
|
Визначшня джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їхнього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення І функціонування системи соціального страхування.
Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних принципах:
солідарності (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими І хворими, працюючими і безробітними);
- обов'язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за наймом, участь застрахованих осіб у формуванні відповідних фондів);
рівноправності всіх застрахованих осіб (стосовно зобов'язань на фінансування витрат, прав і гарантій);
державних гарантій щодо виплат Із соціального страхування;
- контролю за формуванням І використанням фондів соціального страхування В Україні система соціального страхування включає такі види:
- у разі тимчасової втрати працездатності;
-у разі безробіття;
- медичне обслуговування;
- пенсійне забезпечення.
Джерелами соціального страхування в Україні є відрахування підприємств, організацій і установ різних форм власності, кошти населення, бюджетні кошти та Інші джерела.
Фонд соціального страхування є найбільшим за обсягами коштів та напрямками фінансування видатків. Його основними завданнями е: забезпечення надходжень і акумуляція збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів, призначених для фінансування видатків на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, інших видів допомоги, встановлених законодавством, а також на санаторно-курортне лікування та оздоровлення працюючих та їхніх сімей; здійснення заходів шодо забезпечення виплат допомог та Інших витрат тощо.
|
|
|
Основними джерела [ум Фонду є:
- збір на обов'язкове соціальне страхування (крім чбору на обов'язкове соціальне страхування у разі безробіття);
- надходження за путівки на санаторно-курортне лікування та оздоровлення;
- добровільні внески підприємств, організацій, установ і фізичних осіб;
- інші надходження.
Кошти Фонду соціального страхування використовуються на:
- виплату застрахованим допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітності і пологах, при народженні дитини, а також на поховання,
- - фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення працюючих та членів їх сімей;
- фінансування (дотація) дитячих оздоровчих таборів, студентських оздоровчо-спортивних таборів і позашкільне обслуговування, часткове утримання санаторіїв-профілакторіїв, що перебувають у віданні професійних спілок;
- створення резерву коштів для забезпечення виплат та падання послуг працюючим особам:
- покриття витрат Фонду, пов'язаних із здійсненням обов'язкового державного соціального страхування.
Соціальне страхування — система правових, економічних та' організаційних °
заходів, покликаних компенсувати окремі види соціальних ризиків. ; : ':]
Необхідність упровадження соціального страхування" зумовлена такими; причинами: наявністю непрацездатних членів суспільства, яш через певні обставини' не беруть участі в суспільне корисній праці, а отже, не можуть підгримувати свій життєвий рівень за рахунок заробітної плати; наявністю дієздатних громадян, які не мають можливості або бажання самореалізації.
Соціальне страхування — це спосіб реалізації конституційного права громадян на матеріальне • забезпечення старості, мр.теріальне забезпечення на випадок часткової або повної втрати працездатності внаслідок калінтва чи професійного захворювання, на випадок втрати годувальника чи на випадок безробіття.
Соціальне страхування покликане виконувати такі функції: формувати грошові фонди, з яких компенсуються втрати, пов'язані з утриманням непрацездатних осіб, які з огляду на обставини не беруть участі у трудовому процесі; " забезпечувати чисельність і структуру трудових ресурсів; скорочувати розрив між рівнями матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян; сприяти вирівнюванню життєвих рівнів представників різних соціальних груп,суспільства, не залучених до трудового процесу, Завданнями соціального страхування єждновлєння і збереження стану працездатності працівників; гарантування певного матеріального забезпечення громадянам, які втратили працездатність або ж не мали д зовсім.
Податкова політика
У сфері оподаткування Уряд керуватиметься єдиним правилом —податки
повинні бути зрозуп-тшлйї, стабільними та низькими, але платити їх зобов'язані всі. З цією метою Уряд:
зменшуватиме ставки податків з одночасним розширенням бази. оподатку
вання;
виступить з ініціативою скасувати будь-які пільги у розрізі окремих платників чи окремих територій.
проведе кодифікацію податкових законів, значно спростить їх викладення, максимально зблизить принципи податкового та бухгалтерського обліків;
проведе адаптацію фіскального законодавства до принципів та директив Європейського Союзу, а у сфері тарифно-митного законодавства — до стандартів Світової організації торгівлі (з урахуванням інтересів внутрішніх системних ринків на перехідному етапі);
поступово замінюватиме соціальне значущі податкові пільги адресними субсидіями для малозабезпечених верств населення;
скасує фіскальні платежі, адміністрування яких е невиправдано витратним;
не виступатиме ініціатором фіскальних нововведень, унаслідок яких на малозабезпечених громадян буде покладено додатковий податковий тягар;
ініціюватиме широке громадське обговорення рішення стосовно доцільності запровадження податку на нерухомість;
визначить для запобігання штучній податковій збитковості доцільність запровадженая альтернативного податку і на активи;
проведе реформування фіскальних служб, внаслідок чого буде ліквідовано конкуренцію між ними, • усунено можливості для зловживань та проявів корупції серед їх працівників, зменшено адміністративні видатки платників
Державні видатки
Видатки державного бюджету за своєю економічною сутністю є інструментом досягнення вищого критерію справедливості і корисності для кожного члена суспільства, На досягнення цієї мети має бути зорієнтоване бюджетне законодавство. Йдеться насамперед про те, що видатки бюджету повинні бути спрямовані па вирівнювання доходів окремих верств населення. Однак вирівнювання доходів виправдане тільки тоді, коли поліпшується становище найбідніших верств населення. Досяіти вказаної мети можна лише за умов економічного зростання і розвинених демократичних засад. На сучасному етапі бюджетне законодавство відповідає розстановці політичних сил в Україні і стану трансформації економіки.
Бюджетним кодексом України передбачено, що з Державного бюджету України здійснюються видатки на: 1) державне управління: законодавчу владу; виконавчу владу; Президента України; 2)судову владу;
3) міжнародну діяльність;
4)фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному професу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;
2)національну оборону;
3)правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;
4) освіту:
8)охорону здоров'я:
9) соціальний захист та соціальне забезпечення:
10) культуру і мистецтво:
11)державні проірами підтримки 'телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;
12) фізичну культуру і спорт:
13)державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;
14) проірами реставрації пам'яток архітектури державного значення;
15) державні профами розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікація та інформатики;
16) державні інвестиційні проекти;
17) державні профами з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження І ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха; ] 8) створення та поповнення державних запасів і резервів;
19) обслуговування державного боргу;
20) проведення виборів та референдумів;
21) інші програми, які мають виключно державне значення.
Протягом останніх років законодавчі акти, програми та інші нормативні документи, що визначають обсяги видатків державного і місцевих бюджетів, здебільшого приймалися без належного врахування можливостей економіки та населення у сплаті податків для формування доходів бюджету. Це призвело до структурної розбалансованості фінансів держави, значних дефіцитів державного бюджету Розрив між потребою у видатках і обсягом ресурсів бюджету, в т. ч. потенційних, може бути подоланий лише за умови призупинення Верховною Радою чинності окремих законодавчих актів, видатки на виконання яких у бюджеті не передбачені або передбачені не в повному обсязі. Це дасть змогу суттєво оздоровити бюджетну систему І водночас запобігти зростанню заборгованості за зобов'язаннями держави, які не можуть бути виконані.
Державне регулювання цін
Мета державного регулювання цін:
- забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке б не призводило до руйнівних наслідків для економіки, чдійснення соціальної політики держави та захист окремих верств населення;
- стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів, які б усували причини його виникнення
- соціальний захист населення, тобто диференційований підхід до встановлення чи зміни роздрібних цін на окремі товари або послуги;
- формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити.
- запобігання споживанню соціальне шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров'ю людини.
Форми прямого втручання держави в процес ціноутворення.
1. Загальне заморожування цін чи на окремі групи товарів.
2. Встановлення фіксованих цін і тарифів
.4. Встановлення меж максимального чи мінімального рівня ціни, 4. Встановлення граничного нормативу рентабельності.
5 установлення граничних розмірів постачальницько-збутових і торгівельних надбавок, націнок
6. Декларування цін.
7. Встановлення рекомендаційних цін з найважливіших видів продукції.
Непряме регулювання цін здійснюється; шляхом застосування пільгового оподаткування, пільгового кредитування, субсидування та дотацій з бюджету, укладанням органом влади з юридичною чи фізичною особою договору про введення фіксованих цін на реалізовану ними продукцію або послуги.
створення умов для розвитку здорової конкуренції та підприємництва;
- розроблення спеціальних урядових програм з розвитку виробництва товарів народного споживання,
державне фінансування досліджень зі створення нових видів продукції; залучення в країну іноземних інвестицій,
ефективне використання митних тарифів, пільгових митних тарифів Управління процесами ціноутворення підприємств грунтується на законах: Закон України „Про ціни та ціноутворення",
Закон України „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності";
- нормативні документи Верховної Ради України; нормативні документи Кабінету Міністрів України; нормативні документи Державної Податкової Адміністрації України;
- роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України;
нормативні документи органів місцевого самоврядування. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: І) державних фіксованих цін (тарифів); 2) граничних рівнів цін
Особливий напрям державного регулювання - вплив на зовнішньоторгівельні ЦІНИ. Він провадиться шляхом державного заохочення експорту.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 306; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!