Спектри поглинання рентгенівських променів

де  - стала, а  - атомний номер. Ця залежність чітко виповнюється далеко від країв смуги поглинання. Смугою поглинання називається ділянка довжин хвиль, у якій має місце кубічний закон зміни коефіцієнта поглинання (15.7). На краях смуги поглинання  стрибкоподібно змінюється, як це показана на рис.15.6.

Незалежність  від довжини хвилі рентгенівських променів та кубічна залежність  від  дозволяє розділити їх одну від іншої далеко від країв поглинання, коли , , , тощо.

Залежність   від  або  від  називається спектром поглинання рентгенівських променів. З гафіка 15.6. видно, що короткохвильове рентгенівське випромінювання має велику проникаючу здатність. Сильна залежність коефіцієнта поглинання від частоти, особливо в області скачків використовується для виготовлення селективнів фільтрів для рентгенівського випромінювання. Звернемо увагу, що поглинання рентгенівського випромінювання не залежить від оптичних властивосей речовини. Наприклад, тонка алюмінієва пластинка не прозора для світла в видимому діапазоні але прозора для мягких рентгенівських променів. Свинцове скло прозоре для видимого світла, але практично поглинає рентгенівське випромінювання.

Спектр поглинання рентгенівських променів  має такі властивості:

1. відсутній ефект зворотності ліній спектрів поглинання і випромінювання, притаманний оптичним спектрам. Якщо пропускати суцільне рентгенівське випромінюваня через речовину, то в спектрі поглинання спостерігаются не лінії характеристичного випромінювання, а смуги поглинання.

2. край поглинання має тонку структуру : К-край один стрибок, L-край- 3 стрибки , , , М-край- 5 стрибків. Кількість можливих стрибків визначається кількістю можливих термів для даного шару атома. Причиною тонкої структури спектрів поглинання є спін-орбітальна й електростатична взаємодія, які відповідальні за мультиплетність термів;

3. краї поглинання мають також тонку протяжну структуру для конденсованих фаз речовини, що відображає густину енергетичного розподілу вільних електронних станів у цій речовині (рис.15.8), інтенсивність поглинання пропорційна густині вільних станів (1 – 7 на рис.15.8), на які переходять електрони, збуджені квантами, що поглинаються;

4. далеко від країв смуги поглинання має місце кубічна залежність коефіцієнта поглинання від довжини хвилі рентгенівських променів, що поглинаються,

5. поглинання квантів рентгенівських променів, крім флуоресценції, може збуджувати також рентгенівський фотоефект (емісію фотоелектронів). Кінетична енергія фотоелектронів, що емітують, залежить при  від енергії оболонки , з якої збуджуються електрони _, де  -робота виходу електронів з твердих тіл. Ця особливість фотоелектронної емісії використовується в електронній спектроскопії для хімічного аналізу (ЕСХА).

6. при поглинанні рентгенівських променів, крім флуоресценції та рентгенівського фотоефекту, може відбуватись автоіонізація або оже-електронна емісія. Оже-електронна емісія переважає над флуоресценцією в речовинах із малими атомними номерами , тоді як при великих  переважає рентгенівська флуоресценція.

Оже-ефект

У 1925 р. Пьєр Віктор Оже (P. Auger) - французький фізик вивчав процеси виникнення електронів при поглинанні жорсткого рентгенівського випромінювання атомами криптону. Фотографуючи треки виникаючих електронів у камері Вільсона, Пьєр Оже звернув увагу, що іноді з однієї точки виходять сліди не одного, а двох електронів. Це явище назвали Оже-ефектом.

В оже-ефекті енергія кванта  поглинається, наприклад, електроном К-шару. У К-шарі виникає електронна вакансія (дірка). Вона заповнюється електроном із верхніх оболонок, наприклад, з - оболонки. Енергія, яка при цьому виділяється, дорівнює . Ця енергія може бути передана іншому електрону без випромінювання через внутрішні ступені свободи цієї ж або іншої електронної оболонки (рис.15.9), на якій виникає друга вакансія (дірка), й атом стає двічі іонізованим. Якщо при цьому передана без випромінювання енергія достатня для фотоелектронної емісії, то з’явиться оже-електрон із кінетичною енергією . Наприклад, якщо , то , де еj - робота виходу електронів із твердого тіла.

       Таким чином, Оже-ефект або автоіонізація є процесом іонізації (емісії електронів) не за допомогою зовнішньої енергії, а за рахунок енергії збудження самого атома, яка передається електрону не через поглинання кванту, а через внутрішні зв’язки системи без випромінювання.

На відміну від фотоелектронів, енергія яких пропорційна енергії квантів, що їх збуджують, енергія оже–електронів не залежить від  і визначається енергетичною структурою атомів. Кожний атом має свій набір значень , тому він також матиме свій характерний набір кінетичних енергій для оже-електронів , що емітують. Це означає, що кожному різновиду атомів притаманний свій характерний для даного атома енергетичний спектр оже-електронів. Вимірюючи енергетичний спектр оже-електронів, можна визначити природу атома, що поглинає рентгенівський квант і емітує оже-електрон. Оже-електронна емісія досить розповсюджене явище. Вона навіть більш інтенсивна, ніж рентгенівська флуоресценція атомів із малими атомними номерами . Оже-електронна емісія знайшла широке застосування в оже-електронній спектроскопії для аналізу атомного складу речовини, що досліджується.

Висновки